Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №320/13065/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2026 року №320/13065/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтович А.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ: 44096797) від 16.09.2025 року № 42701/10-36-24-05/3035500339 щодо нарахування грошового зобов`язання ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 386 687 (триста вісімдесят шість тисяч шістсот вісімдесят сім) грн. 87 коп., винесене на підставі Акту про результати документальної позапланової невиїзної перевірки щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи з фізичних осіб до бюджету при отриманні доходу як податкове благо фізичною особою-платником податків ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року від 31.07.2025 року № 37532/10-36-24-05/ НОМЕР_1 .

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

Позивач, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, зазначає про протиправність податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 16.09.2025 №42701/10-36-24-05/3035500339 та просить його скасувати. У відповіді на відзив позивач наполягає на заявлених вимогах у повному обсязі та зазначає, що доводи відповідача їх не спростовують.

Позивач посилається на те, що контролюючим органом не доведено належними та допустимими доказами факту отримання ним у 2017 році оподатковуваного доходу у вигляді додаткового блага в сумі 1 952 969,03 грн. На його переконання, відомості податкового розрахунку за формою №1-ДФ самі по собі не підтверджують фактичного отримання доходу та не дають можливості встановити склад кредитної заборгованості, яка була прощена банком.

Позивач зазначає, що з наданих відповідачем матеріалів неможливо встановити, з яких саме складових сформована сума 1 952 969,03 грн, зокрема відокремити основну суму кредиту від процентів, комісій, штрафів, пені, страхових платежів, курсових різниць або інших нарахувань. Також вказує на відсутність кредитного договору, додаткових угод, розрахунку заборгованості, банківських виписок та внутрішнього рішення банку про анулювання боргу.

Окремо позивач заперечує допустимість листа АТ «УКРСИББАНК» від 10.04.2025 №19-2-03/3614 як доказу, посилаючись на те, що він містить інформацію, яка становить банківську таємницю, та стверджуючи про відсутність у контролюючого органу належної законної підстави для отримання відповідної інформації від банку. У зв`язку з цим позивач посилається на положення статей 60, 61 та 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Також позивач заперечує належне повідомлення його АТ «УКРСИББАНК» про прощення (анулювання) боргу та зазначає про відсутність у матеріалах перевірки безпосередньо повідомлення банку від 28.04.2017 з підписом ОСОБА_1 про його отримання. На думку позивача, самого зазначення банком у листі від 10.04.2025 №19-2-03/3614 про особисте отримання такого повідомлення недостатньо для підтвердження виконання умов підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Позивач не погоджується з доводами відповідача щодо можливості проведення у 2025 році перевірки за період з 01.01.2017 по 31.12.2017. Зазначає, що саме по собі неподання декларації за 2017 рік не надавало контролюючому органу безумовного права призначити у 2025 році документальну позапланову невиїзну перевірку та визначити податкові зобов`язання поза межами загального строку давності. У зв`язку з цим заперечує застосування відповідачем підпункту 78.1.2 пункту 78.1 статті 78 та підпункту 102.2.1 пункту 102.2 статті 102 ПК України.

Позивач також посилається на порушення контролюючим органом порядку призначення та проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, порядку повідомлення про її проведення, направлення акта перевірки та прийняття податкового повідомлення-рішення. Зокрема, звертає увагу на розбіжності у зазначенні відповідачем реквізитів документів, пов`язаних із призначенням та проведенням перевірки, та заперечує достатність відомостей поштового відстеження для підтвердження змісту направлених йому поштових відправлень.

Позивач вказує, що порушення процедури призначення та проведення перевірки підлягають врахуванню при вирішенні питання про правомірність прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення, оскільки предметом оскарження є саме податкове повідомлення-рішення, а не акт перевірки.

З урахуванням наведеного позивач просить відхилити відзив ГУ ДПС у Київській області та повністю задовольнити позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.09.2025 №42701/10-36-24-05/3035500339.

Відповідач проти задоволення позову заперечує та вважає податкове повідомлення-рішення від 16.09.2025 №42701/10-36-24-05/3035500339 правомірним.

Відповідач зазначає, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 , оформленої актом від 31.07.2025 №37532/10-36-24-05/ НОМЕР_1 , встановлено неподання декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік, заниження загального річного оподатковуваного доходу за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 на суму 1 952 969,03 грн та, відповідно, заниження податку на доходи фізичних осіб, що підлягав сплаті до бюджету за 2017 рік, на 351 534,43 грн.

На підтвердження факту отримання позивачем доходу відповідач посилається на відомості податкового розрахунку за формою №1-ДФ та відповідь АТ «УКРСИББАНК» від 10.04.2025 №19-2-03/3614, отриману на запит ГУ ДПС у Київській області від 28.02.2025 №4158/12/10-36-24-13. За змістом зазначеної відповіді банк підтвердив інформацію, відображену у формі №1-ДФ, про отримання ОСОБА_1 доходу як додаткового блага у вигляді основної суми боргу (кредиту), прощеної (анульованої) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності.

Відповідач зазначає, що сума прощеної основної суми боргу становила 1 952 969,03 грн, а АТ «УКРСИББАНК» повідомило ОСОБА_1 про її прощення з дотриманням вимог підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України. За інформацією банку, повідомлення про анулювання боргу ОСОБА_1 особисто отримав під підпис 28.04.2017.

За позицією відповідача, боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) основної суми боргу за кредитом та був належним чином повідомлений про таке прощення, зобов`язаний включити відповідну суму до оподатковуваного доходу, відобразити її у річній податковій декларації та сплатити відповідний податок. Відповідач зазначає, що декларацію за 2017 рік ОСОБА_1 не подав, а документів на підтвердження сплати відповідного податку до перевірки не надав.

Щодо проведення перевірки за 2017 рік відповідач посилається на неподання позивачем декларації за відповідний податковий період та положення підпункту 78.1.2 пункту 78.1 статті 78 і підпункту 102.2.1 пункту 102.2 статті 102 ПК України, якими обґрунтовує наявність підстав для проведення документальної позапланової перевірки та визначення грошового зобов`язання без застосування загального строку давності.

Щодо процедури проведення перевірки відповідач зазначає, що її проведено на підставі наказу ГУ ДПС у Київській області від 18.06.2025 №2315-п. Позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення направлено письмове повідомлення від 18.06.2025 №800/10-36-24-05 та копію наказу від 18.06.2025 №2315-п. Зазначене поштове відправлення особисто вручено 26.06.2025, трек-номер 0601160277436.

Відповідач також зазначає, що акт перевірки від 31.07.2025 №37532/10-36-24-05/3035500339 01.08.2025 направлено позивачу рекомендованим поштовим відправленням, трек-номер 0601176935417, яке повернулося до контролюючого органу з відміткою «у зв`язку із закінченням терміну зберігання».

За результатами перевірки ГУ ДПС у Київській області 16.09.2025 прийнято податкові повідомлення-рішення №42701/10-36-24-05/3035500339, №42700/10-36-24-05/3035500339 та №42699/10-36-24-05/3035500339.

Таким чином, відповідач просить у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.09.2025 №42701/10-36-24-05/3035500339 відмовити.

III. Процесуальні дії у справі

25.03.2026 позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду.

За результатом автоматизованого розподілу, справу №320/13065/26 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Леонтовичу А.М.

Ухвалою суду від 10.04.2026 позовну заяву залишено без руху.

Позивач, у строк та спосіб викладений в ухвалі, усунув недоліки позовної заяви.

16.04.2026 ухвалою Київського окружного адміністративного суду у справі було відкрито загальне позовне провадження, розпочата підготовка справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання на 11 травня 2026 року о 15.00 год.

30.04.2026 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

11.05.2026 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

11.05.2026 у судове засідання з`явились сторони, додаткові клопотання не подавались до суду. Суд на місці ухвалив задовольнити клопотання представника позивача та продовжити підготовче провадження, наступне с/з буде призначено на 09.06. 2026 року на 15:30.

09.06.2026 у судове засідання прибув лише представник відповідача. Від представника позивача до суду надійшло клопотання про відкладення судового засідання. Суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи на 30 червня 2026 року року на 14:00.

30.06.2026 у судове засідання з`явились сторони. Суд у судовому засіданні закрив підготовче провадження та перейшов до розгляду справи по суті. Водночас від представника позивача та представника відповідача до суду надійшли клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. Суд вислухавши учасників справи на місці ухвалив задовольнити клопотання та здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

ІV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

У 2017 році АТ «УКРСИББАНК» відобразило у податковому розрахунку за формою №1-ДФ відомості щодо доходу позивача як додаткового блага у вигляді основної суми боргу (кредиту), прощеної (анульованої) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Розмір такої суми зазначено у розмірі 1 952 969,03 грн.

Відповідно до листа АТ «УКРСИББАНК» від 10.04.2025 №19-2-03/3614, банк повідомив позивача про прощення (анулювання) основної суми боргу. У цьому ж листі зазначено, що повідомлення про анулювання боргу позивач особисто отримав під підпис 28.04.2017.

28.02.2025 відповідач направив до АТ «УКРСИББАНК» запит №4158/12/10-36-24-13 «Про надання інформації та їх документального підтвердження» щодо підтвердження суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь позивача.

10.03.2025 відповідач направив до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області запит №4806/5/10-36-24-13. 20.03.2025 Центральним міжрегіональним управлінням ДМС у м. Києві та Київській області надано відповідь №924.

10.04.2025 АТ «УКРСИББАНК» надало відповідачу відповідь №19-2-03/3614 на запит від 28.02.2025 №4158/12/10-36-24-13. Вказана відповідь зареєстрована ГУ ДПС у Київській області 11.04.2025 за вх. №39885/6. У відповіді банк підтвердив інформацію, відображену ним у податковому розрахунку за формою №1-ДФ, щодо отримання позивачем доходу як додаткового блага у вигляді основної суми боргу (кредиту), прощеної (анульованої) кредитором.

18.06.2025 відповідачем видано наказ №2315-п про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання своєчасності, достовірності та повноти нарахування і сплати податку на доходи фізичних осіб при отриманні доходу як додаткового блага за період з 01.01.2017 по 31.12.2017. Перевірку доручено головному державному інспектору відділу планових та позапланових перевірок оподаткування фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС у Київській області Лейченко Юлії Олександрівні.

Того ж дня, 18.06.2025, Головним управлінням ДПС у Київській області складено письмове повідомлення №800/10-36-24-05 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки. Копію наказу від 18.06.2025 №2315-п та письмове повідомлення від 18.06.2025 №800/10-36-24-05 направлено позивачу рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення. Поштове відправлення вручено особисто 26.06.2025, трек-номер 0601160277436. Документи для проведення перевірки позивачем не надано.

За результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки відповідачем 31.07.2025 складено акт №37532/10-36-24-05/3035500339.

В акті перевірки зазначено, що позивачем не подано декларацію про майновий стан і доходи за 2017 рік, занижено загальний річний оподатковуваний дохід за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 на 1 952 969,03 грн, у зв`язку з чим визначено заниження податку на доходи фізичних осіб за 2017 рік на 351 534,43 грн. Також в акті зазначено заниження військового збору за 2017 рік на 29 294,54 грн.

01.08.2025 відповідач направив позивачу акт перевірки від 31.07.2025 №37532/10-36-24-05/3035500339 за адресою: АДРЕСА_1 , рекомендованим поштовим відправленням, трек-номер 0601176935417. Поштове відправлення повернулося до контролюючого органу з відміткою «у зв`язку із закінченням терміну зберігання». Датою повернення зазначено 29.08.2025.

16.09.2025 відповідачем на підставі акта перевірки від 31.07.2025 №37532/10-36-24-05/3035500339 прийнято податкові повідомлення-рішення №42701/10-36-24-05/3035500339, №42700/10-36-24-05/3035500339 та №42699/10-36-24-05/3035500339.

Податковим повідомленням-рішенням від 16.09.2025 №42701/10-36-24-05/3035500339 позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у загальній сумі 386 687,87 грн, у тому числі 351 534,43 грн за податковим зобов`язанням та 35 153,44 грн за штрафною санкцією.

16.09.2025 відповідач направив позивачу податкове повідомлення-рішення від 16.09.2025 №42701/10-36-24-05/3035500339 рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення, трек-номер 0601192635270. 14.10.2025 поштове відправлення повернулося до контролюючого органу з відміткою «у зв`язку із закінченням терміну зберігання».

24.02.2026 позивач звернувся до Державної податкової служби України зі скаргами №388-С/26, №390-С/26 та №392-С/26 на податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 16.09.2025.

17.03.2026 Державною податковою службою України прийнято рішення №6718/6/99-00-06-01-02-06 про відмову у поновленні пропущеного строку на подання скарги в адміністративному порядку.

18.03.2026 Державною податковою службою України прийнято рішення №6935/6/99-00-06-01-02-06 про залишення скарги без розгляду. У позовній заяві зазначено, що це рішення ДПС України направлено позивачу 19.03.2026 та отримано ним 20.03.2026.

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.09.2025 №42701/10-36-24-05/3035500339.

V. Норми права

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Підпунктом 19№.1.1 пункту 19№.1 статті 19№ Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, контролюють своєчасність, достовірність, повноту їх нарахування та сплати.

Згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків.

Відповідно до пункту 42.1 статті 42 Податкового кодексу України податкові повідомлення-рішення, податкові вимоги та інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі у випадках, передбачених законодавством, належним чином оформлені та направлені платнику податків у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з пунктом 42.2 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у встановленому порядку за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків чи його представнику.

Пунктом 42.5 статті 42 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням, відмовою прийняти документ, незнаходженням фактичного місця розташування або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Підпунктом 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України встановлено строк подання річної податкової декларації про майновий стан і доходи платником податку на доходи фізичних осіб.

Статтею 51 Податкового кодексу України передбачено обов`язок податкових агентів подавати контролюючим органам податковий розрахунок сум доходу, нарахованого або виплаченого на користь платників податку, та сум утриманого з них податку.

Відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошового зобов`язання платника податків, якщо дані перевірки результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань.

Пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України передбачено, що у випадках, коли сума грошового зобов`язання розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу, контролюючий орган надсилає або вручає платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Статтею 72 Податкового кодексу України визначено джерела податкової інформації, яка використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів. До такої інформації належить, зокрема, інформація, що надходить від платників податків, податкових агентів, органів державної влади, банків, інших фінансових установ, а також інформація, отримана за результатами податкового контролю.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні та фактичні перевірки. Документальні перевірки можуть бути плановими або позаплановими, виїзними або невиїзними.

Підпунктом 78.1.2 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України передбачено проведення документальної позапланової перевірки у разі, якщо платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки або іншу звітність, подання якої передбачено законом.

Відповідно до пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у випадках, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу, на підставі документів та даних, наявних у контролюючого органу або наданих платником податків.

Пунктом 79.2 статті 79 Податкового кодексу України встановлено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника, його заступника або уповноваженої особи контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення такої перевірки та письмового повідомлення про дату початку і місце її проведення.

Статтею 83 Податкового кодексу України передбачено, що підставами для висновків посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок є документи, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення та інші матеріали, отримані у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 86.8 статті 86 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення приймається керівником, його заступником або уповноваженою особою контролюючого органу протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки, та надсилається або вручається платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України встановлено загальний строк давності, протягом якого контролюючий орган має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків.

Підпунктом 102.2.1 пункту 102.2 статті 102 Податкового кодексу України передбачено, що грошове зобов`язання може бути нараховане без дотримання строку давності, визначеного пунктом 102.1 цієї статті, якщо податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов`язання, не було подано.

Пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України передбачено застосування штрафної санкції у випадках, коли контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов`язання платника податків з підстав, установлених Податковим кодексом України.

Відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку включається основна сума боргу кредиту, прощена або анульована кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, якщо сума такого боргу перевищує встановлений цією нормою розмір. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку — боржника про прощення або анулювання боргу шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення, шляхом укладення відповідного договору або шляхом надання повідомлення боржнику особисто під підпис. Кредитор також зобов`язаний включити суму прощеного або анульованого боргу до податкового розрахунку за відповідний звітний період. Боржник у такому разі самостійно сплачує податок з такого доходу та відображає його у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника у встановленому порядку кредитор зобов`язаний виконати обов`язки податкового агента щодо такого доходу.

Пунктом 176.1 статті 176 Податкового кодексу України встановлено обов`язки платників податку на доходи фізичних осіб, зокрема щодо ведення обліку доходів і витрат, подання податкової декларації у випадках, передбачених Кодексом, та сплати визначених податкових зобов`язань.

Відповідно до пункту 179.1 статті 179 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи у випадках, передбачених розділом IV цього Кодексу.

Пунктом 179.2 статті 179 Податкового кодексу України визначено випадки, у яких обов`язок платника податку щодо подання декларації вважається виконаним і декларація не подається.

Пунктом 16№ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України встановлено військовий збір, визначено його платників, об`єкт оподаткування та ставку збору.

Статтею 56 Податкового кодексу України встановлено порядок адміністративного та судового оскарження рішень контролюючих органів, строки та порядок подання скарги, її розгляду контролюючим органом вищого рівня та наслідки такого розгляду.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Статтею 74 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд не бере до уваги докази, одержані з порушенням порядку, встановленого законом, а обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 75 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 76 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу встановити наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, передбачених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні доказів. Жоден доказ не має для суду наперед установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою воно надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, пропорційно, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення та своєчасно.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим — рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими судом.

VI. Оцінка суду

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, доводам сторін та доказам, наявним у матеріалах справи, суд виходить з такого.

Предметом судового контролю у цій справі є правомірність податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 16 вересня 2025 року №42701/10-36-24-05/3035500339, прийнятого стосовно ОСОБА_1 за наслідками документальної позапланової невиїзної перевірки, результати якої оформлено актом від 31 липня 2025 року №37532/10-36-24-05/3035500339.

З матеріалів справи встановлено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проведена щодо дотримання позивачем вимог податкового законодавства з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування і сплати податку на доходи фізичних осіб при отриманні доходу у вигляді додаткового блага за період з 01.01.2017 по 31.12.2017.

Актом від 31.07.2025 №37532/10-36-24-05/3035500339 контролюючим органом, зокрема, встановлено неподання ОСОБА_1 декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік та заниження загального річного оподатковуваного доходу за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 на 1 952 969,03 грн, що, за висновком перевірки, призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб на 351 534,43 грн.

В основу такого висновку контролюючим органом покладено відомості інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб — платників податків, дані податкового розрахунку за формою №1-ДФ та інформацію, отриману безпосередньо від кредитора — АТ «УКРСИББАНК».

Зокрема, Головним управлінням ДПС у Київській області направлено до АТ «УКРСИББАНК» запит від 28.02.2025 №4158/12/10-36-24-13 щодо підтвердження інформації про дохід, нарахований (виплачений) на користь ОСОБА_1 .

На вказаний запит АТ «УКРСИББАНК» надано відповідь від 10.04.2025 №19-2-03/3614, зареєстровану ГУ ДПС у Київській області 11.04.2025 за вх. №39885/6, якою банк підтвердив інформацію, відображену ним у податковому розрахунку за формою №1-ДФ, про отримання ОСОБА_1 доходу як додаткового блага у вигляді основної суми боргу (кредиту), прощеної (анульованої) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності.

Щодо доводів позивача про недоведеність факту прощення (анулювання) основної суми боргу

Основним доводом позивача є твердження про те, що контролюючим органом не доведено належними та допустимими доказами самого факту прощення АТ «УКРСИББАНК» основної суми кредитної заборгованості у розмірі 1 952 969,03 грн, її правової природи та складу.

Суд не погоджується з таким доводом.

Відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірного доходу у 2017 році, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включалася основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощена (анульована) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, за умови перевищення встановленого цією нормою неоподатковуваного порогу.

Зміст наведеної норми свідчить, що визначальним для виникнення оподатковуваного доходу є саме припинення обов`язку платника податку повернути кредитору основну суму отриманих у борг коштів унаслідок самостійного рішення кредитора про її прощення (анулювання).

Саме така обставина встановлена контролюючим органом.

Відповідь АТ «УКРСИББАНК» від 10.04.2025 №19-2-03/3614 не містить невизначеного повідомлення про існування будь-якої заборгованості ОСОБА_1 , а прямо підтверджує інформацію, подану банком у формі №1-ДФ, про дохід ОСОБА_1 як додаткове благо саме у вигляді основної суми боргу (кредиту), прощеної кредитором за самостійним рішенням до закінчення строку позовної давності. У матеріалах відповідача сума такого доходу визначена у розмірі 1 952 969,03 грн.

Таким чином, твердження позивача про те, що контролюючий орган не встановив, яка саме складова кредитної заборгованості була анульована, не узгоджується зі змістом наявних у справі доказів.

При цьому суд враховує, що Верховний Суд у практиці застосування підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України виходить із того, що у разі прощення кредитором саме основної суми боргу (кредиту) така сума становить додаткове благо та включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. Зокрема, такий підхід викладений у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №826/12872/17.

Отже, сама правова природа встановленої контролюючим органом суми відповідає об`єкту оподаткування, визначеному підпунктом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Щодо тверджень позивача про можливе включення до 1 952 969,03 грн процентів, комісій, штрафів та пені

Позивач також наполягає на тому, що контролюючий орган не встановив структури суми 1 952 969,03 грн, а тому, на його переконання, до неї могли входити проценти за користування кредитом, підвищені проценти, комісії, штрафи або пеня, які не утворюють додаткового блага у розумінні підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Суд відхиляє цей довід як такий, що ґрунтується на припущенні та не спростовує встановлених контролюючим органом обставин.

Суд погоджується із загальним правовим твердженням позивача, що проценти, нараховані за користування кредитом, та підвищені проценти, нараховані у зв`язку із простроченням виконання кредитного зобов`язання, за своєю економічною природою відрізняються від основної суми кредиту.

Однак наведене саме по собі не свідчить про неправильність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки у цій справі контролюючим органом до оподатковуваного доходу віднесено не проценти, пеню чи штрафні санкції, а основну суму боргу (кредиту).

Це прямо випливає з відповіді АТ «УКРСИББАНК» від 10.04.2025 №19-2-03/3614, якою банк підтвердив характер відображеного у формі №1-ДФ доходу саме як основної суми боргу, прощеної кредитором.

Тому припущення позивача про можливу наявність у сумі 1 952 969,03 грн процентів, комісій, штрафів або пені не спростовує конкретної інформації кредитора про характер прощеної заборгованості.

Самої лише вказівки на теоретичну можливість існування інших складових кредитної заборгованості недостатньо для висновку, що саме такі складові були включені контролюючим органом до оподатковуваного доходу ОСОБА_1 .

Щодо доводів про відсутність економічного ефекту та майнової вигоди

Суд також відхиляє доводи позивача про відсутність у нього реального економічного ефекту від прощення кредитної заборгованості.

Отримання кредиту саме по собі не утворює доходу платника податку, оскільки отримані кошти підлягають поверненню кредитору.

Натомість після прощення кредитором основної суми боргу обов`язок боржника повернути відповідну частину отриманих коштів припиняється. Внаслідок цього сума коштів, яка первісно мала поворотний характер, фактично залишається у розпорядженні боржника без обов`язку її повернення.

Саме цим обумовлено включення законодавцем основної суми прощеного кредиту до поняття додаткового блага.

Тому для виникнення доходу у розумінні підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України не вимагається повторного перерахування кредитором грошових коштів боржнику на дату прощення заборгованості. Економічна вигода полягає у припиненні майнового обов`язку повернути кредитору основну суму раніше отриманого кредиту.

Такий підхід узгоджується і з практикою Верховного Суду щодо застосування підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, відповідно до якої прощена кредитором основна сума боргу є додатковим благом платника податку та підлягає включенню до його загального оподатковуваного доходу.

Отже, доводи позивача про відсутність приросту його майнового стану не спростовують виникнення оподатковуваного доходу.

Щодо повідомлення позивача про прощення боргу

Позивач окремо наголошує, що сам факт прощення кредитної заборгованості не породжував у нього обов`язку самостійно задекларувати відповідний дохід, якщо кредитором не дотримано спеціального порядку повідомлення, встановленого підпунктом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Суд погоджується, що факт належного повідомлення боржника має юридичне значення для визначення особи, на яку покладається обов`язок щодо декларування та оподаткування відповідного доходу.

Згідно з підпунктом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України кредитор зобов`язаний повідомити платника податку — боржника про прощення (анулювання) боргу шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення, шляхом укладення відповідного договору або надання повідомлення боржнику під підпис особисто. У разі дотримання кредитором такого порядку боржник самостійно сплачує податок із відповідного доходу та відображає його у річній податковій декларації.

Водночас матеріали справи не підтверджують доводів позивача про недотримання банком цієї умови.

У відповіді АТ «УКРСИББАНК» від 10.04.2025 №19-2-03/3614 банк прямо повідомив контролюючий орган, що ОСОБА_1 було повідомлено про прощення (анулювання) основної суми боргу з дотриманням вимог підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України.

Більше того, у цьому ж листі банк зазначив конкретний спосіб та дату такого повідомлення: повідомлення про анулювання боргу ОСОБА_1 особисто отримав під підпис 28.04.2017.

Таким чином, у матеріалах справи наявна інформація безпосередньо від кредитора не лише про факт прощення основної суми боргу, а й про виконання ним передбаченого Податковим кодексом України обов`язку повідомити боржника та про конкретну дату вручення відповідного повідомлення — 28 квітня 2017 року.

За таких обставин суд не приймає твердження позивача про те, що висновок контролюючого органу щодо його повідомлення є виключно припущенням.

Щодо доводу про ненадання банком копії повідомлення від 28.04.2017

Посилання позивача на те, що АТ «УКРСИББАНК» не надав контролюючому органу безпосередньо копії документа, отриманого ОСОБА_1 28.04.2017, саме по собі не спростовує відомостей, повідомлених банком.

Як убачається зі змісту відповіді від 10.04.2025 №19-2-03/3614, банк не заперечував існування відповідних документів. Навпаки, банк повідомив, що підтверджуючі документи щодо здійснення операції з анулювання заборгованості та повідомлення боржника можуть бути надані за наявності передбачених законом підстав для їх розкриття.

Отже, зміст відповіді банку не може бути витлумачений як повідомлення про відсутність первинних документів або як заперечення факту вручення повідомлення.

При цьому доказування в адміністративному судочинстві не обмежується виключно первинними документами бухгалтерського обліку.

Відповідно до статей 72, 73, 74, 75 та 76 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу та достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Тому лист банку підлягає оцінці не ізольовано, а разом з іншими матеріалами справи.

Щодо доказового значення форми №1-ДФ

Не заслуговує на увагу і довід позивача про те, що відомості податкового розрахунку за формою №1-ДФ взагалі не можуть підтверджувати отримання ним оподатковуваного доходу.

Дійсно, сама по собі форма №1-ДФ є податковою звітністю податкового агента і не замінює собою правочину чи первинного документа, на підставі якого виник відповідний дохід.

Однак контролюючий орган не обмежився виключно даними форми №1-ДФ.

Саме з метою перевірки відображених у податковій звітності відомостей ГУ ДПС у Київській області звернулося безпосередньо до АТ «УКРСИББАНК» із запитом від 28.02.2025 №4158/12/10-36-24-13.

У відповідь банк листом від 10.04.2025 №19-2-03/3614, зареєстрованим контролюючим органом 11.04.2025 за №39885/6, підтвердив достовірність раніше поданих ним відомостей форми №1-ДФ, характер доходу як основної суми боргу (кредиту) та факт належного повідомлення ОСОБА_1 про її прощення.

Отже, у цій справі форма №1-ДФ використовувалася контролюючим органом не як єдиний та самодостатній доказ, а у сукупності з інформацією, додатково отриманою безпосередньо від кредитора.

Тому довід позивача про незаконне «автоматичне ототожнення» даних форми №1-ДФ із фактом виникнення податкового обов`язку не відповідає фактичним обставинам справи.

Щодо доводів про недопустимість листа АТ «УКРСИББАНК» від 10.04.2025 №19-2-03/3614 через банківську таємницю

Позивач стверджує, що лист АТ «УКРСИББАНК» від 10.04.2025 №19-2-03/3614 є недопустимим доказом, оскільки містить інформацію, яка становить банківську таємницю, а контролюючий орган, на його переконання, не мав належних правових підстав для її одержання.

Суд не вбачає підстав для автоматичного виключення цього документа з числа доказів у справі лише з наведених позивачем мотивів.

Насамперед відповідь від 10.04.2025 №19-2-03/3614 була надана самим АТ «УКРСИББАНК» на офіційний запит контролюючого органу від 28.02.2025 №4158/12/10-36-24-13.

Водночас зі змісту відповіді банку випливає, що банк розмежував інформацію, яку він вважав можливим надати контролюючому органу, та копії документів, для надання яких, на його переконання, були необхідні додаткові правові підстави.

Саме тому відмова банку від надання певних копій документів не означає недопустимості всієї інформації, фактично наданої ним контролюючому органу, та тим більше не спростовує її змісту.

Суд також враховує, що відповідно до статті 72 ПК України для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів використовується, серед іншого, інформація, отримана від платників податків, податкових агентів, банків та інших фінансових установ. Саме на такі джерела інформації посилався відповідач під час проведення перевірки.

За таких обставин довід позивача про те, що факт наявності у листі відомостей, пов`язаних із банківськими правовідносинами, автоматично робить весь документ недопустимим доказом, суд вважає необґрунтованим.

Щодо виникнення у позивача обов`язку самостійно задекларувати дохід

Встановлені у справі обставини в їх сукупності свідчать про те, що у 2017 році мали місце передбачені підпунктом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України юридичні факти: АТ «УКРСИББАНК» за власним рішенням до закінчення строку позовної давності здійснив прощення (анулювання) ОСОБА_1 основної суми боргу (кредиту); розмір доходу, відображеного банком та встановленого контролюючим органом, становив 1 952 969,03 грн; банк включив відповідний дохід до податкового розрахунку за формою №1-ДФ; банк повідомив позивача про прощення основної суми боргу у встановлений законом спосіб; відповідне повідомлення позивач отримав особисто під підпис 28.04.2017.

За таких обставин саме на позивача покладався обов`язок включити відповідний дохід до загального річного оподатковуваного доходу та відобразити його у річній податковій декларації.

Матеріалами перевірки встановлено, що декларацію про майновий стан і доходи за 2017 рік позивач до контролюючого органу не подано.

Відтак довід позивача про те, що у нього взагалі не виник обов`язок із декларування спірного доходу, суд відхиляє.

Щодо розміру визначеного податкового зобов`язання

Контролюючим органом встановлено загальний річний оподатковуваний дохід у розмірі 1 952 969,03 грн.

Сума податку на доходи фізичних осіб визначена за ставкою 18 відсотків: 1 952 969,03 грн Ч 18 % = 351 534,43 грн.

Саме 351 534,43 грн становить суму заниженого податку на доходи фізичних осіб за 2017 рік, встановлену актом перевірки від 31.07.2025 №37532/10-36-24-05/3035500339 та покладену в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 16.09.2025 №42701/10-36-24-05/3035500339.

Судом не встановлено доказів, які б спростовували арифметичний розрахунок податку за ставкою 18 відсотків або підтверджували інший розмір основної суми боргу, прощеної банком.

При цьому твердження позивача про те, що контролюючим органом не встановлено належним чином склад суми 1 952 969,03 грн, уже оцінено судом вище та відхилено з огляду на зміст інформації, наданої безпосередньо АТ «УКРСИББАНК».

Отже, суд доходить висновку, що доводи позивача про відсутність факту отримання додаткового блага, недоведеність основної суми прощеного боргу, відсутність належного повідомлення кредитором, відсутність економічної вигоди та відсутність обов`язку задекларувати відповідний дохід не знайшли підтвердження матеріалами справи та не спростовують висновків контролюючого органу щодо отримання ОСОБА_1 у 2017 році оподатковуваного доходу у вигляді додаткового блага.

Щодо доводів позивача про незаконність проведення у 2025 році перевірки за податковий період 2017 року та сплив строку давності

Позивач стверджує, що проведення у 2025 році документальної позапланової невиїзної перевірки щодо правильності оподаткування доходу, отриманого у 2017 році, відбулося поза межами встановленого Податковим кодексом України строку давності, а саме посилання контролюючого органу на неподання декларації за 2017 рік, підпункт 78.1.2 пункту 78.1 статті 78 та підпункт 102.2.1 пункту 102.2 статті 102 ПК України не є достатньою підставою для перевірки такого періоду.

Суд зазначені доводи відхиляє з огляду на таке.

Як встановлено судом вище, у 2017 році позивач отримав дохід у вигляді додаткового блага — прощеної АТ «УКРСИББАНК» основної суми боргу (кредиту) у розмірі 1 952 969,03 грн, про прощення якої позивача було повідомлено особисто під підпис 28.04.2017.

Отже, у позивача виник передбачений Податковим кодексом України обов`язок відобразити відповідний дохід у річній податковій декларації.

Водночас матеріалами перевірки встановлено, що декларацію про майновий стан і доходи за 2017 рік позивач до контролюючого органу не подав. Саме неподання декларації було одним із порушень, зафіксованих актом від 31.07.2025 №37532/10-36-24-05/3035500339.

За змістом підпункту 78.1.2 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка може бути проведена, якщо платником податків не подано у встановлений законом строк податкову декларацію, подання якої передбачено законом. Саме на цю правову підставу контролюючий орган послався при призначенні перевірки.

При цьому підпунктом 102.2.1 пункту 102.2 статті 102 ПК України передбачено спеціальне правило, відповідно до якого строки давності, встановлені пунктом 102.1 цієї статті, не застосовуються, якщо податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов`язання, не було подано. Така норма містилась у Податковому кодексі України і на час призначення та проведення спірної перевірки у 2025 році.

Таким чином, законодавець безпосередньо пов`язав незастосування загального строку давності не з моментом виявлення контролюючим органом порушення, а з юридичним фактом неподання платником податків податкової декларації за відповідний податковий період.

У цій справі така декларація за 2017 рік позивачем не подавалась.

Тому посилання позивача на загальний строк давності, передбачений пунктом 102.1 статті 102 ПК України, не враховує спеціального припису підпункту 102.2.1 пункту 102.2 цієї статті.

Відповідач у відзиві також послався на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 20.03.2018 у справі №804/3364/16, від 22.07.2020 у справі №820/3856/16 та від 18.05.2021 у справі №826/17414/18, щодо незастосування загального строку давності в разі неподання декларації за відповідний податковий період.

Заперечуючи проти застосування зазначеного правила, позивач фактично пов`язує можливість застосування підпункту 102.2.1 пункту 102.2 статті 102 ПК України з попереднім доведенням самого обов`язку подати декларацію та факту отримання оподатковуваного доходу.

З таким загальним підходом суд погоджується: саме лише формальне посилання на неподання декларації не може замінювати встановлення обставин, у зв`язку з якими така декларація повинна була подаватися.

Водночас у цій справі відповідні обставини контролюючим органом установлені та підтверджені доказами, оцінка яких надана судом у попередній частині рішення: АТ «УКРСИББАНК» підтвердило прощення ОСОБА_1 саме основної суми боргу у розмірі 1 952 969,03 грн, відображення такого доходу у формі №1-ДФ та повідомлення позивача про прощення боргу особисто під підпис 28.04.2017.

Отже, наведена позивачем передумова — необхідність установлення обов`язку подати декларацію — у цій справі виконана.

Відтак твердження позивача про неможливість проведення у 2025 році перевірки щодо податкового періоду 2017 року є необґрунтованим.

Щодо правової підстави призначення документальної позапланової невиїзної перевірки

Матеріалами справи підтверджується, що документальну позапланову невиїзну перевірку ОСОБА_1 проведено на підставі наказу Головного управління ДПС у Київській області від 18.06.2025 №2315-п.

Предметом перевірки визначено дотримання своєчасності, достовірності та повноти нарахування і сплати податку на доходи фізичних осіб при отриманні доходу як додаткового блага за період з 01.01.2017 по 31.12.2017.

Підставою для прийняття такого рішення було встановлення контролюючим органом обставин неподання позивачем декларації за 2017 рік за наявності інформації про отримання ним доходу, який підлягав декларуванню.

Таким чином, у контролюючого органу існувала передбачена підпунктом 78.1.2 пункту 78.1 статті 78 ПК України правова підстава для призначення документальної позапланової перевірки.

Щодо посилання відповідача на підпункт 69.22 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України

Окремо суд оцінює довід позивача про те, що підпункт 69.22 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, на який послався відповідач у відзиві, не регулює спірні правовідносини.

У цій частині суд погоджується з позивачем.

За своїм змістом підпункт 69.22 стосується особливостей застосування положень щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у період воєнного стану, зокрема щодо пошкодженого або знищеного майна, і сам по собі не є правовою підставою для визначення позивачу податку на доходи фізичних осіб за 2017 рік. Сам позивач саме на цю обставину звертає увагу у відповіді на відзив.

Разом з тим помилкове або зайве посилання відповідача у відзиві на зазначену норму не свідчить про незаконність самої перевірки, оскільки її правова підстава визначена іншими самостійними нормами Податкового кодексу України — насамперед підпунктом 78.1.2 пункту 78.1 статті 78, пунктами 79.1, 79.2 статті 79 та підпунктом 102.2.1 пункту 102.2 статті 102 ПК України.

Отже, суд не покладає підпункт 69.22 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України в основу висновку про правомірність спірної перевірки, однак вважає, що саме по собі наведення відповідачем цієї норми поряд з іншими положеннями Кодексу не нівелює наявності законної самостійної підстави для її проведення.

Щодо дотримання вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України та повідомлення позивача про перевірку

Позивач наполягає, що ГУ ДПС у Київській області не довело належного виконання вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України, оскільки, на його думку, існують суперечності щодо реквізитів наказу та письмового повідомлення, а сам факт поштового відправлення не підтверджує змісту документів, які були направлені.

Суд із такими доводами не погоджується.

Відповідно до пункту 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться на підставі рішення керівника, його заступника або уповноваженої особи контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 ПК України, копії наказу і письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки.

У матеріалах справи наявні та відповідачем у переліку додатків до відзиву окремо зазначені: наказ ГУ ДПС у Київській області від 18.06.2025 №2315-п з доказами його направлення та вручення; письмове повідомлення від 18.06.2025 №800/10-36-24-05 з доказами направлення та вручення.

З матеріалів справи також установлено, що зазначені документи направлені ОСОБА_1 рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення та особисто вручені 26.06.2025, трек-номер поштового відправлення №0601160277436.

Отже, до проведення перевірки позивачу було доведено до відома рішення контролюючого органу про її призначення.

Щодо доводів позивача про наказ від 22.05.2025 №1941-п

У відповіді на відзив позивач зазначає, що відповідач начебто одночасно посилається на два різні накази: від 18.06.2025 №2315-п та від 22.05.2025 №1941-п, і вважає це доказом невизначеності правової підстави перевірки. Такий довід викладений позивачем, зокрема, на сторінках 3 та 5 відповіді на відзив.

Однак досліджений судом відзив та наведений відповідачем перелік доказів визначають як акт, на підставі якого проведена саме спірна перевірка ОСОБА_1 , наказ від 18.06.2025 №2315-п. У відзиві цей наказ зазначений як правова підстава перевірки, а його копія окремо додана відповідачем до матеріалів справи.

При цьому в дослідженому тексті відзиву судом не встановлено самостійного посилання на наказ від 22.05.2025 №1941-п як на акт, яким була призначена спірна перевірка.

Саме твердження позивача про наявність такого посилання не спростовує реквізитів фактично наявного у матеріалах справи наказу від 18.06.2025 №2315-п, який був направлений позивачу та вручений йому у складі відповідного поштового відправлення.

Отже, суд не вбачає підстав вважати неідентифікованою правову підставу проведення перевірки.

Щодо розбіжності у номері письмового повідомлення — №80 та №800

Позивач також посилається на те, що у різних частинах відзиву зазначено різні номери письмового повідомлення: №800/10-36-24-05 та №80/10-36-24-05.

Судом установлено, що така розбіжність дійсно міститься у тексті відзиву.

Так, в одному фрагменті відзиву зазначено письмове повідомлення від 18.06.2025 №80/10-36-24-05.

Водночас в інших частинах того самого відзиву відповідач послідовно зазначає повідомлення від 18.06.2025 №800/10-36-24-05; саме документ із таким номером наведений також у переліку доказів, доданих до відзиву, та пов`язаний з одним і тим самим наказом від 18.06.2025 №2315-п, датою вручення 26.06.2025 і трек-номером 0601160277436.

За таких обставин одиничне пропущення цифри « 0» у номері повідомлення в одному фрагменті процесуального документа суд оцінює як технічну описку у викладенні відзиву, а не як доказ існування двох різних повідомлень чи відсутності належного повідомлення платника податків.

Визначальним у цьому випадку є зміст і реквізити первинного документа, долученого до матеріалів справи, а не помилка при його повторному зазначенні у тексті відзиву.

Відтак наведена технічна неточність не впливає на висновок про виконання контролюючим органом вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України.

Щодо доводу позивача про недоведеність змісту поштового відправлення

Позивач зазначає, що трекінг поштового відправлення сам по собі підтверджує лише пересилання конверта, однак не доводить, які саме документи містилися у ньому.

Суд зазначає, що цей довід не може оцінюватися відокремлено від інших доказів.

Відповідач не обмежився посиланням лише на трек-номер 0601160277436, а надав до матеріалів справи сам наказ від 18.06.2025 №2315-п, письмове повідомлення від 18.06.2025 №800/10-36-24-05, а також докази їх направлення та вручення, що прямо зазначено у переліку додатків до відзиву.

Крім того, відправлення не повернулося контролюючому органу неврученим, а, згідно з наданими доказами, було особисто вручено 26.06.2025.

За таких обставин сама по собі відсутність окремого опису вкладення, на чому акцентує позивач, не спростовує сукупності доказів направлення та вручення документів, необхідних для проведення перевірки.

Щодо направлення акта перевірки від 31.07.2025 №37532/10-36-24-05/3035500339

Позивач також заперечує належне направлення йому результатів перевірки.

Судом установлено, що 01.08.2025 ГУ ДПС у Київській області направило на адресу позивача акт від 31.07.2025 №37532/10-36-24-05/3035500339 рекомендованим поштовим відправленням, трек-номер 0601176935417.

Поштове відправлення було повернуто контролюючому органу із зазначенням причини невручення — «у зв`язку із закінченням терміну зберігання». В одному фрагменті відзиву датою повернення зазначено 29.08.2025.

В іншій частині відзиву контролюючий орган, обґрунтовуючи строк прийняття ППР, зазначає дату повернення акта 28.08.2025.

Суд враховує цю розбіжність, однак вона не змінює правового результату спору.

За правилами пунктів 42.2 та 42.5 статті 42 ПК України, якщо пошта не може вручити платнику податків документ, у тому числі з інших причин, документ вважається врученим у день, зазначений поштовою службою в повідомленні із зазначенням причини невручення.

Матеріалами справи підтверджується сам факт направлення акта на податкову адресу позивача та його повернення поштовим оператором за закінченням строку зберігання.

Тому неотримання позивачем відправлення внаслідок закінчення строку його зберігання не свідчить про невиконання контролюючим органом обов`язку з направлення акта у спосіб, установленний статтею 42 ПК України.

Щодо строку прийняття податкового повідомлення-рішення від 16.09.2025 №42701/10-36-24-05/3035500339

Позивач стверджує про порушення контролюючим органом строку між оформленням акта перевірки та прийняттям оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Суд не знаходить підстав для такого висновку.

Відповідно до пункту 86.8 статті 86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається керівником, його заступником або уповноваженою особою контролюючого органу протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки, та направляється платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 ПК України.

Акт перевірки був направлений позивачу 01.08.2025, а поштове відправлення повернуто у зв`язку із закінченням строку зберігання наприкінці серпня 2025 року.

Оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято 16.09.2025.

Незалежно від того, яка із зазначених у відзиві дат повернення поштового відправлення — 28.08.2025 чи 29.08.2025 — береться для обчислення строку, станом на 16.09.2025 п`ятнадцять робочих днів, передбачених пунктом 86.8 статті 86 ПК України, не сплинули.

Відтак суперечність відповідача щодо одного календарного дня повернення поштового відправлення не вплинула та об`єктивно не могла вплинути на дотримання встановленого законом строку прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Щодо направлення ППР від 16.09.2025 №42701/10-36-24-05/3035500339

Матеріалами справи встановлено, що податкове повідомлення-рішення від 16.09.2025 №42701/10-36-24-05/3035500339 того ж дня направлено на адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення, трек-номер 0601192635270.

Поштове відправлення 14.10.2025 повернуто контролюючому органу з відміткою «у зв`язку із закінченням терміну зберігання».

За змістом пунктів 42.2, 42.5 статті 42 ПК України обов`язок контролюючого органу полягає у належному направленні документа за податковою адресою платника рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Неможливість фактичного вручення документа з причин, які не залежать від контролюючого органу, у тому числі у зв`язку із закінченням строку зберігання поштового відправлення, не перетворює належно направлений документ на ненаправлений та не є самостійною підставою для скасування прийнятого рішення.

Тому довід позивача про неналежне вручення податкового повідомлення-рішення суд також відхиляє.

Таким чином, оцінюючи в сукупності доводи позивача щодо строку давності, підстав призначення та процедури проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, суд встановив: перевірка стосувалася податкового періоду з 01.01.2017 по 31.12.2017; декларацію про майновий стан і доходи за 2017 рік, яку позивач був зобов`язаний подати у зв`язку з отриманням оподатковуваного доходу, ним не подано; за таких обставин підпункт 102.2.1 пункту 102.2 статті 102 ПК України виключав застосування до визначення відповідного грошового зобов`язання загального строку давності; документальну позапланову невиїзну перевірку призначено наказом ГУ ДПС у Київській області від 18.06.2025 №2315-п на підставі підпункту 78.1.2 пункту 78.1 статті 78 ПК України; позивачу направлено копію зазначеного наказу та повідомлення від 18.06.2025 №800/10-36-24-05; поштове відправлення з такими документами особисто вручено 26.06.2025, трек-номер 0601160277436; акт перевірки від 31.07.2025 №37532/10-36-24-05/3035500339 направлено позивачу 01.08.2025, трек-номер 0601176935417, та повернуто поштовим оператором у зв`язку із закінченням строку зберігання; податкове повідомлення-рішення від 16.09.2025 №42701/10-36-24-05/3035500339 прийнято у межах строку, встановленого пунктом 86.8 статті 86 ПК України, та направлено позивачу 16.09.2025, трек-номер 0601192635270, після чого 14.10.2025 відправлення повернуто за закінченням строку зберігання.

Встановлені у тексті відзиву технічні неточності щодо зазначення №80 замість №800 та різниця в один день при зазначенні дати повернення акта перевірки — 28.08.2025/29.08.2025 — не спростовують реквізитів первинних документів, факту їх направлення та не впливають на обчислення строку прийняття ППР.

Так само суд не покладає в основу рішення посилання відповідача на підпункт 69.22 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, оскільки ця норма не регулює спірне оподаткування доходів фізичної особи. Водночас таке зайве посилання не усуває самостійних і достатніх правових підстав проведення перевірки, визначених статтями 78, 79 та 102 ПК України.

Отже, доводи позивача про незаконність призначення та проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, порушення строку давності, неналежне повідомлення про перевірку, ненаправлення акта та пропуск строку прийняття податкового повідомлення-рішення не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та не є підставою для скасування податкового повідомлення-рішення від 16.09.2025 №42701/10-36-24-05/3035500339.

Щодо доводів позивача про невиконання відповідачем обов`язку доказування, передбаченого статтею 77 КАС України

Позивач неодноразово посилається на частину другу статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України та стверджує, що Головне управління ДПС у Київській області не довело правомірності податкового повідомлення-рішення від 16.09.2025 №42701/10-36-24-05/3035500339, натомість фактично переклало на нього обов`язок спростовувати висновки контролюючого органу.

Суд виходить з того, що згідно з частиною другою статті 77 КАС України саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності. На цю норму посилається і сам позивач у відповіді на відзив.

Водночас зміст зазначеної норми не означає, що будь-яке заперечення платника податків саме по собі спростовує рішення контролюючого органу. Суд повинен оцінити докази, подані обома сторонами, за правилами статей 72, 73, 74, 75, 76 та 90 КАС України, встановити обставини справи та перевірити, чи підтвердив відповідач фактичні й правові підстави свого рішення.

У цій справі відповідач на підтвердження своїх висновків надав не лише акт перевірки від 31.07.2025 №37532/10-36-24-05/3035500339, а й документи, які були використані при проведенні перевірки, зокрема відомості з ДРФО, дані форми №1-ДФ, запит до АТ «УКРСИББАНК» від 28.02.2025 №4158/12/10-36-24-13, відповідь АТ «УКРСИББАНК» від 10.04.2025 №19-2-03/3614, зареєстровану ГУ ДПС у Київській області 11.04.2025 за №39885/6, наказ від 18.06.2025 №2315-п, письмове повідомлення від 18.06.2025 №800/10-36-24-05, докази їх направлення та вручення, докази направлення акта перевірки, податкове повідомлення-рішення від 16.09.2025 №42701/10-36-24-05/3035500339 та розрахунок штрафних санкцій. Перелік відповідних документів наведений відповідачем у додатках до відзиву.

Зазначені докази оцінені судом не ізольовано, а у взаємному зв`язку.

У сукупності вони підтверджують: наявність у 2017 році доходу у вигляді прощеної основної суми боргу у розмірі 1 952 969,03 грн; відображення такого доходу кредитором у податковій звітності; повідомлення ОСОБА_1 про прощення боргу; неподання ним декларації за 2017 рік; наявність правової підстави для проведення позапланової перевірки; дотримання процедури повідомлення про перевірку та направлення її результатів.

Таким чином, суд не встановив обставин, які б свідчили, що відповідач обмежився виключно припущеннями чи самим актом перевірки.

Те, що позивач надає іншу юридичну оцінку тим самим доказам, саме по собі не свідчить про невиконання контролюючим органом обов`язку, встановленого частиною другою статті 77 КАС України.

Щодо ненадання позивачем документів під час перевірки

Матеріалами справи встановлено, що копія наказу ГУ ДПС у Київській області від 18.06.2025 №2315-п та письмове повідомлення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки від 18.06.2025 №800/10-36-24-05 були направлені позивачу та особисто вручені 26.06.2025, трек-номер поштового відправлення 0601160277436.

Відповідач зазначає, що документи ОСОБА_1 для проведення перевірки не надавалися.

Суд наголошує, що сам факт ненадання платником податків документів не звільняв контролюючий орган від обов`язку самостійно довести виявлене порушення.

Разом із тим у цій справі контролюючий орган такий висновок обґрунтував податковою інформацією та відомостями, додатково отриманими безпосередньо від АТ «УКРСИББАНК».

Тому ненадання позивачем документів суд не розглядає як самостійну підставу для визнання обставин, викладених в акті перевірки, доведеними, однак враховує, що під час проведення перевірки позивач не надав контролюючому органу документів, які б спростовували відомості кредитора про прощення основної суми боргу, її розмір або повідомлення позивача.

Такий підхід не є перекладенням тягаря доказування на платника податків, оскільки висновок суду ґрунтується передусім на доказах, поданих відповідачем, а ненадання позивачем спростовуючих документів оцінюється лише у сукупності з ними.

Щодо твердження позивача, що акт перевірки не є достатнім доказом правопорушення

Суд погоджується із загальним твердженням позивача, що акт податкової перевірки сам по собі не створює для платника податків грошового зобов`язання та не має наперед установленої доказової сили.

Однак предметом оскарження у цій справі є не акт від 31.07.2025 №37532/10-36-24-05/3035500339, а прийняте на його підставі податкове повідомлення-рішення від 16.09.2025 №42701/10-36-24-05/3035500339.

При цьому висновки акта суд перевіряє через ті матеріали, на яких вони фактично ґрунтувалися.

Сам позивач у відповіді на відзив зазначає, що акт перевірки не є рішенням, яке безпосередньо встановлює відповідальність, та наголошує, що предметом спору є саме ППР.

У зв`язку з цим суд не надає акту перевірки наперед установленої сили, а перевіряє викладені у ньому фактичні висновки на підставі доказів справи.

За результатами такої перевірки підстав для висновку про недостовірність встановлених контролюючим органом обставин судом не встановлено.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 16.09.2025 №42701/10-36-24-05/3035500339 та розміру визначеного грошового зобов`язання

Оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято Головним управлінням ДПС у Київській області 16.09.2025 за №42701/10-36-24-05/3035500339 на підставі акта від 31.07.2025 №37532/10-36-24-05/3035500339.

Як убачається безпосередньо зі змісту податкового повідомлення-рішення, контролюючий орган, пославшись, зокрема, на підпункт 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункт 58.1 статті 58 та пункт 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, збільшив ОСОБА_1 суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, за кодом платежу 11010500.

Загальна сума визначеного грошового зобов`язання становить 386 687,87 грн, у тому числі: 351 534,43 грн — за податковим зобов`язанням; 35 153,44 грн — за штрафною (фінансовою) санкцією.

Саме такі суми зазначені у податковому повідомленні-рішенні.

Сума основного платежу 351 534,43 грн відповідає результату застосування ставки ПДФО 18 відсотків до встановленого доходу 1 952 969,03 грн: 1 952 969,03 грн Ч 18 % = 351 534,43 грн.

Матеріали відзиву підтверджують саме такий розрахунок основного податкового зобов`язання.

Штрафна санкція у сумі 35 153,44 грн становить 10 відсотків від суми визначеного податкового зобов`язання 351 534,43 грн, що відповідає розміру фінансової відповідальності, застосованої контролюючим органом у спірному ППР на підставі пункту 123.1 статті 123 ПК України.

Таким чином, загальний арифметичний розрахунок становить: 351 534,43 грн + 35 153,44 грн = 386 687,87 грн.

Доказів арифметичної помилки у цьому розрахунку позивачем не наведено, а судом не встановлено.

Щодо доводів позивача про відсутність підстав для застосування штрафної санкції

Оцінюючи правомірність штрафної складової оскаржуваного ППР, суд виходить з того, що підставою для визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання стало встановлене під час перевірки заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб за 2017 рік.

У податковому повідомленні-рішенні від 16.09.2025 №42701/10-36-24-05/3035500339 контролюючий орган прямо послався на пункт 123.1 статті 123 ПК України та визначив штрафну санкцію у розмірі 35 153,44 грн.

Оскільки судом не встановлено протиправності визначення основного грошового зобов`язання у сумі 351 534,43 грн, а розмір штрафної санкції відповідає застосованій контролюючим органом ставці 10 відсотків, підстав для скасування штрафної складової ППР суд також не вбачає.

При цьому суд враховує, що позивач не навів окремого арифметичного розрахунку, який би свідчив про неправильність саме суми штрафної санкції 35 153,44 грн, а його заперечення щодо цієї частини ППР є похідними від доводів про відсутність самого податкового зобов`язання, які судом відхилені з мотивів, наведених вище.

Щодо результатів адміністративного оскарження

Матеріалами справи встановлено, що, не погодившись із податковими повідомленнями-рішеннями від 16.09.2025 №42701/10-36-24-05/3035500339, №42700/10-36-24-05/3035500339 та №42699/10-36-24-05/3035500339, ОСОБА_1 подав до Державної податкової служби України скарги від 24.02.2026 №388-С/26, №390-С/26 та №392-С/26.

З матеріалів позовної заяви також убачається, що 17.03.2026 ДПС України прийняла рішення №6718/6/99-00-06-01-02-06 про відмову платнику податків у поновленні пропущеного строку на подання скарги в адміністративному порядку.

Надалі 18.03.2026 ДПС України прийнято рішення №6935/6/99-00-06-01-02-06 про залишення скарги без розгляду. Зазначене рішення, за змістом позовної заяви, направлено позивачу 19.03.2026 та отримано ним 20.03.2026.

Позивач обґрунтовано зазначає, що саме по собі залишення скарги без розгляду не має для суду наперед установленої доказової сили та не доводить правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Суд із цим погоджується.

Результат адміністративного оскарження не замінює судової перевірки рішення суб`єкта владних повноважень і не звільняє відповідача від обов`язку довести його правомірність у суді.

Водночас зворотне також є правильним: залишення скарги без розгляду саме по собі не свідчить про протиправність ППР.

Тому суд не покладає рішення ДПС України від 17.03.2026 №6718/6/99-00-06-01-02-06 та від 18.03.2026 №6935/6/99-00-06-01-02-06 в основу висновку про законність податкового повідомлення-рішення, а оцінює правомірність останнього самостійно, за матеріалами цієї адміністративної справи.

Щодо посилань позивача на судову практику

Судом також враховані наведені позивачем правові позиції Верховного Суду щодо оподаткування прощеної кредитної заборгованості, необхідності розмежування основної суми кредиту та процентів, значення належного повідомлення боржника, вимог до проведення документальної невиїзної перевірки та наслідків порушення процедури податкового контролю.

Суд не заперечує загальних правових підходів, відповідно до яких: оподатковуваним додатковим благом у спірних правовідносинах є саме основна сума прощеного кредиту, а не проценти, пеня та інші платежі; для покладення на боржника обов`язку самостійно задекларувати та сплатити податок кредитор повинен належним чином повідомити його про прощення боргу; документальна позапланова невиїзна перевірка повинна бути проведена за наявності як матеріальної, так і формальної правової підстави; істотне порушення процедури призначення або проведення перевірки може впливати на правомірність рішення, прийнятого за її результатами.

Водночас правові висновки Верховного Суду застосовуються з урахуванням конкретних фактичних обставин кожної справи.

У цій справі судом установлено, що контролюючим органом віднесено до оподатковуваного доходу саме основну суму боргу у розмірі 1 952 969,03 грн; АТ «УКРСИББАНК» підтвердило повідомлення позивача про прощення боргу 28.04.2017; декларацію за 2017 рік позивач не подав; перевірку призначено наказом від 18.06.2025 №2315-п; копію наказу та повідомлення від 18.06.2025 №800/10-36-24-05 вручено 26.06.2025; акт перевірки та ППР направлялися на податкову адресу позивача в порядку статті 42 ПК України.

Отже, наведені позивачем загальні правові висновки не суперечать висновку суду у цій справі, оскільки фактичні обставини, які позивач вважає недоведеними, підтверджені сукупністю досліджених судом доказів.

Щодо інших податкових повідомлень-рішень від 16.09.2025

Із матеріалів справи встановлено, що за результатами акта перевірки від 31.07.2025 №37532/10-36-24-05/3035500339 контролюючим органом прийнято три податкові повідомлення-рішення від 16.09.2025: №42701/10-36-24-05/3035500339; №42700/10-36-24-05/3035500339; №42699/10-36-24-05/3035500339.

Разом із тим предметом цього адміністративного спору є вимога про визнання протиправним та скасування саме податкового повідомлення-рішення від 16.09.2025 №42701/10-36-24-05/3035500339.

Тому правомірність податкових повідомлень-рішень №42700/10-36-24-05/3035500339 та №42699/10-36-24-05/3035500339 не є предметом судового контролю у межах заявлених позовних вимог, а наведення відомостей про них необхідне лише для відображення фактичної послідовності прийнятих за результатами однієї перевірки рішень.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок наявних у справі доказів у сукупності, суд доходить висновку, що відповідачем підтверджено фактичні обставини та правові підстави прийняття податкового повідомлення-рішення від 16.09.2025 №42701/10-36-24-05/3035500339.

Судом встановлено, що АТ «УКРСИББАНК» у 2017 році за самостійним рішенням здійснило прощення ОСОБА_1 основної суми боргу (кредиту) у розмірі 1 952 969,03 грн.

Банк відобразив відповідну суму у податковому розрахунку за формою №1-ДФ як дохід у вигляді додаткового блага та листом від 10.04.2025 №19-2-03/3614 підтвердив контролюючому органу як характер прощеної заборгованості, так і факт повідомлення позивача про її прощення.

Повідомлення про анулювання основної суми боргу, згідно з інформацією банку, позивач отримав особисто під підпис 28.04.2017.

У зв`язку з дотриманням кредитором порядку повідомлення, визначеного підпунктом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, обов`язок відобразити відповідний дохід у річній податковій декларації та самостійно сплатити податок покладався на позивача.

Декларацію про майновий стан і доходи за 2017 рік позивач не подав.

Неподання декларації становило передбачену підпунктом 78.1.2 пункту 78.1 статті 78 ПК України підставу для документальної позапланової перевірки та зумовлювало застосування спеціального правила підпункту 102.2.1 пункту 102.2 статті 102 ПК України щодо незастосування загального строку давності.

Документальну позапланову невиїзну перевірку призначено наказом ГУ ДПС у Київській області від 18.06.2025 №2315-п.

Позивачу направлено копію цього наказу та письмове повідомлення від 18.06.2025 №800/10-36-24-05, які 26.06.2025 були особисто вручені за поштовим відправленням із трек-номером 0601160277436.

За результатами перевірки складено акт від 31.07.2025 №37532/10-36-24-05/3035500339, який 01.08.2025 направлено позивачу рекомендованим поштовим відправленням із трек-номером 0601176935417 та який було повернуто за закінченням строку зберігання.

На підставі встановлених порушень 16.09.2025 прийнято податкове повідомлення-рішення №42701/10-36-24-05/3035500339, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у загальній сумі 386 687,87 грн, у тому числі 351 534,43 грн основного платежу та 35 153,44 грн штрафної санкції.

ППР направлено позивачу 16.09.2025 рекомендованим поштовим відправленням із трек-номером 0601192635270, яке 14.10.2025 повернуто з відміткою про закінчення строку зберігання.

Судом не встановлено таких порушень процедури призначення, проведення чи оформлення результатів перевірки, які б свідчили про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Виявлені у тексті відзиву окремі неточності — зазначення в одному фрагменті номера повідомлення №80/10-36-24-05 замість №800/10-36-24-05, а також зазначення дат повернення акта 28.08.2025 та 29.08.2025 — не змінюють встановлених первинними доказами обставин та не впливають на правомірність рішення.

Так само суд погодився з позивачем щодо нерелевантності до спірних правовідносин підпункту 69.22 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, однак помилкове наведення відповідачем цієї норми не усуває інших належних та достатніх правових підстав проведення перевірки.

Посилання позивача на відсутність первинних документів банку, недопустимість листа АТ «УКРСИББАНК», відсутність належного повідомлення про анулювання боргу, невстановлення складу суми 1 952 969,03 грн, відсутність економічної вигоди, сплив строку давності, незаконність перевірки, неналежне направлення акта та ППР і порушення строку прийняття ППР судом оцінені окремо та у взаємному зв`язку і не знайшли підтвердження матеріалами справи.

Таким чином, відповідачем виконано встановлений частиною другою статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності оскаржуваного рішення.

З огляду на встановлені обставини справи, системний аналіз норм матеріального права, чинних у відповідні періоди виникнення податкового обов`язку та здійснення податкового контролю, а також оцінку поданих сторонами доказів, суд доходить висновку, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 16.09.2025 №42701/10-36-24-05/3035500339, яким ОСОБА_1 визначено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у загальній сумі 386 687,87 грн, з яких 351 534,43 грн — податкове зобов`язання та 35 153,44 грн — штрафна (фінансова) санкція, прийнято контролюючим органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, з урахуванням усіх обставин, що мали значення для його прийняття.

Натомість наведені позивачем обставини не спростовують встановленого факту отримання ним у 2017 році оподатковуваного доходу у вигляді додаткового блага, обов`язку включити цей дохід до річної податкової декларації та сплатити відповідний податок і не свідчать про наявність правових підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Відтак адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.09.2025 №42701/10-36-24-05/3035500339 є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

VIІ. Висновок суду

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, довів суду правомірність своїх дій.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

VIІI. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Оскільки у задоволенні позовних вимог належить відмовити, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Леонтович А.М.