Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №320/42843/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2026 року Київ Справа 320/42843/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Сас Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дій,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з вимогами:

- Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2, яка полягає ненарахуванні та невиплаті грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 15.08.2017 року.

- Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити грошову компенсацію невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 15.08.2017.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що при звільнені йому не здійснено нарахування та виплату компенсації за невикористані дні щорічних основних та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Витребувано докази від відповідача.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує та вважає їх необґрунтованими.

Так відповідач зазначає, що позивач у 2015- 2017 роках проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 та був звільнений у запас за станом здоров`я. Наказом від 15.08.2017 № 170 його виключено зі списків особового складу університету та всіх видів забезпечення.

Відповідач посилається на положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та зазначає, що в особливий період надання військовослужбовцям інших видів відпусток, крім прямо передбачених законом, припиняється. На думку відповідача, до таких відпусток належить і додаткова відпустка тривалістю 14 календарних днів, передбачена для учасників бойових дій.

У зв`язку з цим відповідач вважає, що оскільки під час особливого періоду право військовослужбовців на отримання зазначеної додаткової відпустки було припинено, то похідне від нього право на грошову компенсацію за невикористані дні такої відпустки також відсутнє. Крім того, відповідач зазначає, що додаткова відпустка учасникам бойових дій не належить до щорічних відпусток, а тому, на його думку, положення щодо грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки на неї не поширюються.

Також відповідач заявляє про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду. Зокрема, посилається на положення статті 233 КЗпП України та правові висновки Верховного Суду щодо строків звернення у спорах про виплату належних військовослужбовцям сум. На думку відповідача, позивач мав можливість дізнатися про складові належних йому виплат при звільненні, однак звернувся до суду лише 20.08.2025, тоді як зі списків особового складу був виключений 15.08.2017.

Посилаючись на частину третю статті 123 КАС України, відповідач вважає, що у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду позовна заява підлягає залишенню без розгляду.

З огляду на викладене відповідач просить суд залишити позовну заяву без розгляду, а також зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог по суті.

Обставини справи, встановлені судом.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України та обіймав посаду начальника навчальної лабораторії кафедри ІНФОРМАЦІЯ_3.

Наказом ПЗ МО України від 11.07.2017 № 89 позивача звільнено з військової служби у запас за пунктом «б» (за станом здоров`я), а наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 15.08.2017 № 170 його виключено зі списків особового складу університету.

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_1 , виданим 02.07.2015.

Додаткову відпустку як учасник бойових дій за 2015, 2016 та 2017 роки позивач не використовував, а грошова компенсація за невикористані дні такої відпустки при звільненні йому не виплачувалась.

25.07.2025 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016 та 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 15.08.2017.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 14.08.2025 №182/6590 позивачу відмовлено у нарахуванні та виплаті зазначеної компенсації. При цьому відповідач зазначив про відсутність правових підстав для виплати такої компенсації.

Не погоджуючись із зазначеною відмовою, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про відпустки" установлено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" встановлено, що учасникам бойових дій надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Водночас, згідно п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Разом з тим, абз 1 ч. 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011) передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011 передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Як вбачається з п. 17 статті 10-1 Закону № 2011 в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011 надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток (...), припиняється.

Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Закону України "Про оборону України" (далі - Закон № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

Згідно зі ст. 1 Закону № 1932-XII особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток.

Однак, Законом № 2011 не передбачене припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку військовослужбовець - учасник бойових дій набув за період проходження ним військової служби. Водночас, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, особа не втрачає саме право на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізоване у один із таких способів:

1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін;

2) грошова компенсація відпустки.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України «Про відпустки».

Відтак, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуте під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за невикористані дні додаткової відпустки.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 16.05.19 р. у зразковій справі № 620/4218/18, яке залишене в силі постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.19 р. Також аналогічні висновки були зроблені у справі № 620/4218/18 Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.19 р.

Виплата компенсації повинна була бути здійснена під час остаточного розрахунку зі служби незалежно від того, чи звертався військовослужбовець з відповідною окремою заявою (рапортом) про виплату чи ні.

У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано до суду доказів виплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, більш того у відзиві відповідач підтвердив її невиплату. Тому, відповідачем допущено бездіяльність.

Щодо періоду за який має відповідач виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, то оскільки позивачу видано посвідчення учасника бойових дій у 2015 року і позивач проходив службу до 2017 року включно, то відповідач має виплатити зазначену компенсацію за 2015-2017 роки.

Таким чином, суд доходить висновку про необхідність визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки та зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення на день виключення зі списків особового складу 15.08.2017.

Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду, суд зазначає таке.

Надаючи оцінку доводам дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, cуд виходить з того, що спір щодо нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Так, приписами частин третьої і п`ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Разом з тим, частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 та від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21.

Водночас висновоки щодо застосування подібного підходу у справі щодо виплати грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки міститься у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22.

Спірні правовідносини щодо проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні виникли та завершилися у 2017 році, тобто до набрання чинності з 19.07.2022 змінами до статті 233 КЗпП України. На час виникнення спірних правовідносин частиною другою статті 233 КЗпП України було передбачено право працівника звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Отже, застосування до спірних правовідносин редакції статті 233 КЗпП України, яка набрала чинності 19.07.2022, є безпідставним.

За таких обставин доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду є необґрунтованими.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору при поданні позову у цій справі, розподіл судових витрат в цій частині не проводиться.

Керуючись статтями 242-246, 255 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

1. Адміністративний позов - задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2, яка полягає ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

3. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

4. Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення та набирає законної сили в порядку встановленому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 (АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_3).

Суддя Сас Є.В.