Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №300/7554/25 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2026 р. справа № 300/7554/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Главача І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі, також – позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Шевченко Наталія Павлівна (надалі, також – представниця позивача), звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (надалі, також – відповідач, ГУ ПФУ у Київській області), в якому просить:

– визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 092750013177 від 03.07.2025 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2, відповідно до поданої ним заяви про призначення пенсії від 25.06.2025 року;

– зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах по Списку № 2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 25.05.2025 – наступного дня після досягнення пенсійного віку, з урахуванням періодів з 24.06.1988 по 15.05.1990, з 20.12.1990 по 05.05.1991, з 17.08.1991 по 21.01.1992, з 10.02.1992 по 25.10.1994 – до страхового стажу, з 26.10.1994 по 31.12.1997 – одночасно до стажу роботи за Списком № 2 та до страхового стажу, з 01.01.1998 по 08.01.2014, з 02.09.2020 по 10.06.2025 – до стажу роботи за Списком № 2.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Киїівській області, за наслідками розгляду заяви, поданої позивачем, прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідної тривалості страхового стажу. Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним, оскільки періоди його роботи та проходження військової служби підтверджені належними та достатніми доказами. Крім того, звертає увагу суду на незарахування періодів його роботи до його пільгового стажу роботи. Відтак, просить позов задовольнити (а.с. 1-14).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 16-17).

27.10.2025 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від позивача надійшов друкований примірник позовної заяви із додатками (а.с. 19-77).

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 30.10.2025 по 07.11.2025, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.

07.11.2025 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У своєму відзиві відповідач зазначає, що дата народження позивача дописана у трудовій книжці чорнилом іншого кольору, що свідчить про порушення Інструкції № 58, а печатка у військовому квитку позивача є нечитабельною, що унеможливлює перевірку проходження позивачем військової служби. Зважаючи на це, просить у задоволенні позовних вимог відмовити (а.с. 78-82).

Також у відзиві відповідач заявив клопотання про залучення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області як співвідповідача у даній справі (а.с. 82).

24.11.2025 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов друкований примірник відзиву на позовну заяву із додатками (а.с. 83-151).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.12.2025 у задоволенні клопотання відповідача про залучення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області як співвідповідача у даній справі відмовлено (а.с. 152-154).

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 19.01.2026 по 30.01.2026, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 17.03.2026 по 20.03.2026 згідно наказу від 11.03.2026 № 19-В, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 18.05.2026 по 22.05.2026, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 14.08.2026 по 28.08.2026 згідно наказу від 27.07.2026 № 153-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 156), у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 25.06.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2, відповідно до пункту б) частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (а.с. 103-104).

За принципом екстериторіальності пенсійним органом, який розглядав заяву позивача, визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області.

Рішенням ГУ ПФУ у Київській області № 092750013177 від 03.07.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового та пільгового стажу. До загального страхового стажу не зараховано періоди роботи за записами трудової книжки від 25.12.1990 серії НОМЕР_1 у зв`язку з тим, що запис про дату народження на титульній сторінці трудової книжки виконано чорнилом іншого кольору, а також періоду проходження військової служби з 24.06.1988 по 15.05.1990 за військовим квитком від 24.06.1988 серії НОМЕР_2 , оскільки печатка на титульній сторінці військового квитка є нечитабельною (а.с. 85-86).

За змістом форми РС-право, до страхового стажу позивача у ординарному розмірі зараховано період навчання з 01.09.1987 по 26.05.1988, періоди роботи з 01.01.1998 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 08.01.2014, період догляду за інвалідом І групи з 30.01.2015 по 31.08.2020 та період роботи з 02.09.2020 по 31.05.2025 (а.с. 73).

Вважаючи вказану відмову протиправною, з метою зобов`язання зарахування всіх періодів роботи до страхового та пільгового стажу та призначення пільгової пенсії за віком, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами частини 1 статті 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, є Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058 (надалі, також – Закон № 1058-IV), який набув чинності з 1 січня 2004 року.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія – щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Пунктом 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058 визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Положеннями частини 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до пункту б частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (надалі, також – Закон № 1788-ХІІ), право на пенсію за віком на пільгових умовах, незалежно від останнього місця роботи мають працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, – за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць – після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До спірних правовідносин суд застосовує норми матеріального права з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постанові Великої Палати Верховного суду від 03 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20.

3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148, що доповнив Закон № 1058-IV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини 2 статті 114 такого змісту:

"На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, – після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".

За приписами статті 12 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за віком мають чоловіки – після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки – після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість згідно з пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, – за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки – після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки – після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Згідно з частиною 1 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно зі статтею 62 Закону "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року, № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 за № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі, також – Порядок № 637).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).

У пункті 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, з огляду на наведене, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

З матеріалів справи встановлено, що до загального страхового стажу позивача не зараховано період військової служби з 24.06.1988 по 15.05.1990 у зв`язку з нечитабельністю печатки та періоди роботи з 20.12.1990 по 05.05.1991, з 17.08.1991 по 21.01.1992, з 10.02.1992 по 25.10.1994, з 26.10.1994 по 31.12.1997, оскільки запис про дату народження позивача у трудовій книжці виконано чорнилом іншого кольору. Факт незарахування даних періодів роботи до страхового стажу позивача підтверджується даними форми РС-право, в якій відсутні відомості про перераховані періоди роботи (а.с. 73).

В той час, судом встановлено, що вказані періоди проходження військової служби та роботи позивача підтверджуються належними і достатніми доказами, зокрема період проходження військової служби підтверджується записами у копії військового квитка серії НОМЕР_2 про призов позивача на військову службу та звільнення позивача з військової служби, а також записом № 6 у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , періоди роботи з 20.12.1990 по 05.05.1991, з 17.08.1991 по 21.01.1992, з 10.02.1992 по 25.10.1994, з 26.10.1994 по 31.12.1997 підтверджуються записами № 1-4, 7 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.12.1990, а також довідкою Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" № 01/01/10/09/02/01-02/01-168 від 10.06.2025 (а.с. 38-40).

Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача, відповідачем суду не надано. При цьому, відповідачем не заперечується їх достовірність.

Дані записи містять підстави внесення, скріплені печатками підприємств та підписами посадових осіб, періоди не накладаються, виконані зрозумілим та читабельним почерком. Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача, відповідачем суду не надано.

Відтак, судом з`ясовано, що спірні періоди трудової діяльності підтверджено достатніми письмовими доказами, достовірність яких не заперечується відповідачем, однак підставою для відмови у зарахуванні зазначених періодів до страхового стажу позивача стало виконання запису про дату народження позивача чорнилом іншого кольору. З цього приводу суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (надалі, також – Інструкція № 58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Разом з вказаним, як передбачено у пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За відсутності зазначених у згаданому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючих довідок, наказів, відомостей тощо підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Позивачем при зверненні до органу Пенсійного фонду України із заявою від 25.06.2025 про призначення пенсії за віком надано також пакет документів, зокрема копію трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.12.1990 в якій містяться записи також щодо оспорюваних періодів страхового стажу, зокрема про періоди з 20.12.1990 по 05.05.1991 про прийняття на роботу і звільнення з роботи на посаду художнього керівника Міжгірського сільського будинку культури (записи № 1-2), з 17.08.1991 по 21.01.1992 про прийняття на роботу і звільнення з роботи на посаду художнього керівника Міжгірського сільського будинку культури (записи № 3-4), з 24.06.1988 по 15.05.1990 про проходження служби в рядах радянської армії (запис № 6), з 10.02.1992 про прийняття на роботу електромонтером по обслуговуванню електрообладнання (на об`єктах видобутку нафти і газу по 3 розряду на дільницю прокату та ремонту електрообладнання та електропостачання (запис № 7) (зворотна сторона а.с. 38).

Додатково відомості щодо періоду роботи позивача з 10.02.1992 по 31.12.1997 підтверджуються довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 01/01/10/09/02/01-02/01-168 від 10.06.2025, в якій як підстава прийняття позивача на роботу визначений наказ № 21/к від 10.02.1992, який слугував підставою для внесення запису у трудову книжку позивача про прийняття на роботу (а.с. 40).

Суд зауважує, що на титульній сторінці трудової книжки позивача запис у рядку "дата народження" перекреслено та над ним виконано інший запис. Суд зауважує, що дата народження і у викресленому записі та у виправленому записі є однаковою, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 , що є датою народження позивача. Суд констатує, що такі зміни було виконано у зв`язку з необхідністю приведення запису про народження позивача у відповідність до вимог рядка "дата народження", в якому така дата народження мала бути записана у порядку "дата, місяць, рік".

Суд також відхиляє доводи відповідача щодо нечитабельності печатки на військовому квитку позивача як на підставу для незарахування періоду проходження військової служби до страхового стажу позивача, оскільки, період проходження військової служби підтверджується необхідними доказами.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб-підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.

Таким чином, пенсійний орган має право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.

В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірний період його роботи.

Таким чином, наведені відповідачем доводи, обґрунтування та пояснення щодо відсутності правових підстав врахування записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.12.1990 та інших підтверджуючих наявність страхового стажу у позивача документів для призначення пенсії, суд відхиляє, як необґрунтовані і такі, що не спростовують висновків суду у даній справі, оскільки суду не надано належних доказів в обґрунтування того, що відмовляючи позивачу у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів трудової діяльності суб`єкт владних повноважень діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно та з забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.

Таким чином, з огляду на встановлені вище обставини, суд вважає, що підстави для незарахування спірних періодів роботи позивача для обрахунку загального страхового стажу при призначенні пенсії відсутні, а надані підтверджуючі документи не викликають сумнівів щодо їх належності позивачу.

З приводу зарахування періодів роботи з 26.10.1994 по 31.12.1997, з 01.01.1998 по 08.01.2014 та з 02.09.2020 по 10.06.2025 до пільгового стажу, суд звертає увагу на наступне.

Судом встановлено, що вказані періоди роботи позивача підтверджуються записами № 7, 14, 15 трудової книжки серії НОМЕР_1 (періоди з 10.02.1992 по 08.01.2014 та з 02.09.2020), а також довідкою ПАТ "Укрнафта" № 01/01/10/09/02/01-02/01-168 від 10.06.2025 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, наказом Нафтогазовидобувного управління "Надвірнанафтогаз" № 96 від 26.10.1999 та висновком № 217 від 12.11.1999 Державної експертизи умов праці, наказом Нафтогазовидобувного управління "Надвірнанафтогаз" № 267 від 20.12.2002 та висновком № 857 від 07.05.2003 Державної експертизи умов праці, наказом Нафтогазовидобувного управління "Надвірнанафтогаз" № 442 від 17.12.2007 та висновком № 3497 від 20.02.2008 Державної експертизи умов праці, наказом Нафтогазовидобувного управління "Надвірнанафтогаз" № 787 від 17.12.2012 та висновком № 1314 від 29.01.2013 Державної експертизи умов праці, наказом Нафтогазовидобувного управління "Надвірнанафтогаз" № 1815-к від 15.12.2017 та наказом Нафтогазовидобувного управління "Надвірнанафтогаз" № 881 від 14.12.2022 (а.с. 42-61).

Відповідач не наводить аргументів щодо причин незарахування періодів роботи до пільгового стажу роботи позивача. Щодо підстав для зарахування даних періодів роботи до пільгового стажу суд звертає увагу на таке.

Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383 (надалі, також – Порядок № 383), встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Пунктом 10 Порядку № 383 установлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку № 637.

Отже, як зазначено вище, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Відповідно до даних трудової книжки позивача, ОСОБА_1 протягом всіх аналізованих в цьому рішенні періодів роботи на працював на посаді:

з 26.10.1994 по 08.01.2014 – "електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування безпосередньо зайнятий на об`єктах видобування нафти, газу та газового конденсату";

з 02.09.2020 по 10.06.2025 – "електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування безпосередньо зайнятий на об`єктах видобування нафти, газу та газового конденсату".

Належність тієї чи іншої посади до переліку таких, що дають право на пенсію за віком на пільгових умовах визначається відповідно до Постанов Кабінету Міністрів України.

Посада "електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування безпосередньо зайнятий на об`єктах видобування нафти, газу та газового конденсату" передбачена підпунктом а пункту 2. "Добування нафти, газу та газового конденсату" розділу ХІІ "Буріння, видобування та переробка нафти, газу та газового конденсату, переробка вугілля і сланцю" Списку № 2, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 162 від 11.03.1994 р. Даній посаді присвоєний код 2130200а-19861, на який посилається ПАТ "Укрнафта" у виданій позивачу довідці про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії № 01/01/10/09/02/01-02/01-168 від 10.06.2025.

Посада "електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування безпосередньо зайнятий на об`єктах видобування нафти, газу та газового конденсату" передбачена підпунктом 12.2а підрозділу 2 "Добування нафти, газу та газового конденсату" розділу ХІІ "Буріння, видобування та перероблення нафти, газу та газового конденсату, перероблення вугілля і сланцю" Списку № 2, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 36 від 16.01.2003 р. Даній посаді присвоєний код 12.2а, що додатково підтверджується довідкою про розмір наявного трудового стажу для призначення пенсії, виданою ПАТ "Укрнафта" № 01/01/10/09/02/01-02/01-168 від 10.06.2025.

Посада "електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування безпосередньо зайнятий на об`єктах видобування нафти, газу та газового конденсату" передбачена абзацом 4 підрозділу 2 "Добування нафти, газу та газового конденсату" розділу ХІІ "Буріння, видобування та перероблення нафти, газу та газового конденсату, перероблення вугілля та сланцю" Списку № 2, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 24.06.2016 р., додатково підтверджується довідкою про розмір наявного трудового стажу для призначення пенсії, виданою ПАТ "Укрнафта" № 01/01/10/09/02/01-02/01-168 від 10.06.2025.

Суд зазначає, що відповідач належним чином не з`ясував, чи не підпадають посади позивача, на яких він перебував з 26.10.1994 по 08.01.2014 та з 02.09.2020 по 10.06.2025 під такі, що визначені списком № 2 і період роботи на яких підлягає зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах.

Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб-підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.

Таким чином, пенсійний орган має право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.

В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача чи для отримання відповідних документів, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів його роботи.

Суд бере до уваги той факт, що первинна атестація робочих місць за умовами праці, якою підтверджено право на призначення пенсії на пільгових умовах за професією електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування безпосередньо зайнятий на об`єктах видобування нафти, газу та газового конденсату була проведена у 1999 році, що додатково підтверджується довідкою, виданою ПАТ "Укрнафта" № 01/01/10/09/02/01-02/01-168 від 10.06.2025 (а.с. 41).

Однак, суд зауважує, що атестація була проведена в період роботи позивача на відповідній посаді та з перебуванням позивача на одній і тій самій посаді протягом всього періоду роботи у Нафтогазовидобувному управлінні "Надвірнанафтогаз".

Однак, суд зауважує, що позивач звернувся із заявою про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах 25.06.2025.

Відповідно до частини 3 статті 20 Закону № 1058-IV, обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Відповідно до частини 6 статті 20 Закону № 1058-IV, страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, – календарний місяць.

Зважаючи на це, станом на прийняття оскаржуваного рішення у відповідача були відсутні відомості про період роботи позивача з 01.06.2025 по 10.06.2025, у зв`язку з чим позовна вимога за даний період задоволенню не підлягає.

Таким чином, з огляду на встановлені вище обставини, суд вважає, що підстав для не зарахування періодів роботи позивача з 26.10.1994 по 08.01.2014 та з 02.09.2020 по 31.05.2025 для обрахунку пільгового страхового стажу при призначенні пенсії позивачу відсутні, а надані підтверджуючі документи не викликають сумнівів щодо їх належності позивачу.

Стосовно питання про те, чи підлягають норми пункту б частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосуванню у зв`язку з втратою такими нормами чинності, суд звертає увагу на наступне.

На час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11.10.2017.

Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У Рішенні від 22.05.2018 № 5-р/2018 Конституційний Суд України в абзаці 10 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини зазначив, що "положення частини 3 статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності".

Конституційний Суд України зазначає, що до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.

У Рішенні від 27.02.2018 № 1-р/2018 Конституційний Суд України в абзаці 6 підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини зазначив, що "одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної".

Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття "легітимні очікування") (Доповідь "Верховенство права", схвалена Європейською Комісією "За демократію через право" (Венеційською Комісією) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року).

У Рішенні від 20.12.2017 № 2-р/2017 Конституційний Суд України в абзаці 6 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини зазначив, що "принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.

Відтак, суд вважає, що, обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.

Так, за позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20 за подібних правовідносин:

"Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України").

Велика Палата Верховного Суду також не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Відтак суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 03.07.2025 № 092750013177 є протиправним та підлягає скасуванню.

Водночас суд зазначає, що дискреційні повноваження – це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто дискреційні повноваження – це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної норми у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Разом з тим, суд зауважує таке.

У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом пенсійного органу визначено ГУ ПФУ у Київській області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії.

Суд констатує, що після зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу позивача, загальний період його страхового стажу буде більшим, ніж мінімально необхідний для призначення пенсії за віком, відповідно до пункту б частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ, а саме мінімальною тривалістю 25 років. Також суд констатує, що після зарахування спірних періодів роботи до пільгового стажу роботи позивача, загальний період його пільгового стажу роботи буде більшим, ніж мінімально необхідний для призначення пенсії за віком, відповідно до пункту б частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ, а саме мінімальною тривалістю 12 років 6 місяців на відповідних роботах.

Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, а також враховуючи те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивача слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивача, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, період проходження військової служби з 24.06.1988 по 15.05.1990, а також періоди роботи: з 20.12.1990 по 05.05.1991, з 17.08.1991 по 21.01.1992, з 10.02.1992 по 31.12.1997 та зарахувати до пільгового стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах періоди роботи з 26.10.1994 по 08.01.2014 та з 02.09.2020 по 31.05.2025, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до б) частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 25.06.2025 та прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах, з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про часткове обґрунтування заявлених позовних вимог, тому позов підлягає задоволенню частково.

Суд вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими частиною другою статті 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.

Щодо судових витрат суд звертає увагу на наступне.

Частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 968,96 грн згідно квитанції до платіжної інструкції № 2573-8988-0173-8569 від 19.10.2025 (а.с. 74).

Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області підлягає стягненню частина сплаченого судового збору в розмірі 775,17 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Інші витрати, питання про розподіл яких може бути вирішено судом, відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 03.07.2025 № 092750013177 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком, період проходження військової служби з 24.06.1988 по 15.05.1990, а також періоди роботи: з 20.12.1990 по 05.05.1991, з 17.08.1991 по 21.01.1992, з 10.02.1992 по 31.12.1997.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, зарахувати до пільгового стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах періоди роботи з 26.10.1994 по 08.01.2014 та з 02.09.2020 по 31.05.2025, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 25.06.2025 та прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту б) частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, м. Фастів, Фастівський район, Київська область, 08500) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) частину сплаченого судового збору в розмірі 775 (сімсот сімдесят п`ять) гривень 17 (сімнадцять) копійок.

Копію цього рішення надіслати представниці позивача та відповідачу через підсистему "Електронний суд".

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 );

відповідач – Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, м. Фастів, Фастівський район, Київська область, 08500).

Суддя Главач І.А.