Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №160/7900/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 рокуСправа №160/7900/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турлакової Н.В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не вірного нарахування та не належної виплати грошей ОСОБА_1 на час звільнення з лав Збройних Сил України 20.09.2025 року, а саме:

- грошового забезпечення за 2022-2024 роки;

- грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки;

- матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2024 роки;

- грошову компенсацію за дні використаної основної відпустки за 2022-2024 роки;

- грошову компенсацію за невикористані дні основної відпусти за 2022-2024 роки;

- грошову компенсацію виплат з урахуванням індексації доходів за 2022-2024 роки по дату звільнення;

- вартість неотриманого речового майна з 2022 по 2024 рік;

- грошову компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати нарахувати, провести і доплатити по всім вище вказаним підставам у зв`язку з затримкою більше ніж на календарний місяць виплати доходів, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням (виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704);

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі до дня фактичної виплати;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 недоплачену раніше суму з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704 від 30.08.2017 року із обов`язковим зазначенням відомостей про розміри посадового окладу, окладу за військовим званням та інших щомісячних видів грошового забезпечення (надбавок, доплати, підвищення, премії), розмір яких визначається із застосування розміру посадового окладу, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2022; 01.01.2023; 01.01.2024; календарного року, а саме:

- грошового забезпечення за 2022, 2023, 2024 роки;

- грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023, 2024 роки;

- матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023, 2024 роки;

- грошову компенсацію за дні використаної основної відпустки за 2022, 2023, 2024 роки;

- грошову компенсацію за невикористані дні основної відпусти за 2022, 2023, 2024 роки;

- грошову компенсацію виплат з урахуванням індексації доходів за 2022, 2023, 2024 роки по дату звільнення;

- вартість неотриманого речового майна з 2022 по 2024 рік;

- грошову компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати нарахувати, провести і доплатити по всім вище вказаним підставам у зв`язку з затримкою більше ніж на календарний місяць виплати доходів, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням (виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови №704);

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі до дня фактичної виплати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 з 07.04.2022 по 29.01.2025 року, в подальшому був переведений до ВЧ НОМЕР_2 де проходив службу по дату звільнення 20.09.2025р. Позивач вважає, що до звільнення та у період звільнення з військової служби відповідач невірно розрахував і виплатив грошове забезпечення починаючи з 2022 року. На заяву позивача до командира ВЧ НОМЕР_1 відповідач у листі від 18.03.2026 вказав, що розрахунок зроблений згідно діючого законодавства. Позивач вважає, що у період служби і далі під час звільнення позивача з військової служби відповідач невірно розраховував і виплатив грошове забезпечення. Зазначає, що відповідач здійснив помилку в нарахуванні розмірів посадового окладу та окладу за військове звання. Вказана помилка зумовлена тим, що для розрахунків відповідач брав за основу прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 01.01.2018 року в 1762 грн. Вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх законних прав.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що позовні вимоги щодо грошової компенсації за дні використаної основної відпустки та компенсації вартості неотриманого речового майна не підлягають задоволенню, оскільки ці компенсаційні виплати проводяться при звільнені з військової служби тією військової частиною, з якої звільнявся військовослужбовець. Надані позивачем письмові докази підтверджують, що позивач звільнявся 20.09.2025 р. з військової частини НОМЕР_2 , тому в цій частині позовних вимог військова частина НОМЕР_1 не може бути належним відповідачем. Крім того, компенсація вартості неотриманого речового майна передбачена лише військовослужбовцям, які проходили військову службу за контрактом. Оскільки позивач проходив військову службу за мобілізацією, що підтверджують надані ним письмові докази, зокрема копія витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині), він не має права на отримання вказаної компенсації. підстави для висновку, про наявність у Відповідача підстав застосовувати при визначенні складових грошового забезпечення п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 відповідно до якого розміри окладів за військовим званням військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року відсутні. А отже, в діях військової частини НОМЕР_1 немає протиправної бездіяльності, а навпаки всі дії відповідають вимогами чинної редакції Постанови №704.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2026 року продовжено строк розгляду справи на 90 днів.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За приписами ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

За викладених обставин, у відповідності до вимог ст.ст.258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_3 від 13.03.2025 року.

Згідно копії військового квитка серії НОМЕР_4 від 07.04.2022 призваний на військову службу за мобілізацією 07.04.2022 року на підставі Указу Президента України №69/2022 "Про загальну мобілізацію".

ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 з 07.04.2022 по 28.01.2025, з 29.01.2025 по 20.09.2025 у ВЧ НОМЕР_5 .

Згідно копії Витягу із наказу командира ВЧ НОМЕР_2 від 20.09.2025 №271, звільнено з військової служби у запас відповідно до п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" пп.г (через сімейні обставини). Виключено зі списків особового складу частини з 20.09.2025 року.

07.03.2026 року позивач звернувся до командира ВЧ НОМЕР_1 із заявою про перерахунок грошового забезпечення із використанням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб визначеного законом на 01.01.2022-01.01.2024.

Листом від 18.03.2026 №1055/ВихЗВГ/19 ВЧ НОМЕР_1 розглянуло заяву позивача та повідомило, що згідно редакції чинної на момент проходження служби ОСОБА_1 до постанови №704 були внесені зміни постановою КМУ від 21.02.2018 №103 та пункт 4 викладений у такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14". Військова частина здійснювала виплати грошового забезпечення за час служби колишньому військовослужбовцю ОСОБА_1 згідно чинного законодавства та підстави для перерахунку грошового забезпечення відсутні.

Не погоджуючись із таким порядком обчислення грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється, зокрема, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною третьою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця та підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 Постанови №704 у редакції, чинній на момент її прийняття, було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України.

Зокрема, пункт 4 Постанови №704 було викладено у редакції, відповідно до якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Разом з тим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103.

Таким чином, з 29.01.2020 року, тобто з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18, пункт 4 Постанови №704 підлягав застосуванню у редакції, яка існувала до внесення змін Постановою №103.

Отже, починаючи з 29.01.2020 року виникли правові підстави для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 та 14 до Постанови №704.

При вирішенні питання щодо можливості застосування мінімальної заробітної плати, у даному випадку не менше її 50 відсотків, як розрахункової величини при обрахунку посадового окладу, суд враховує, що пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII, який набрав чинності 01.01.2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Норми пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII були чинними як на дату прийняття Постанови №704, так і станом після 29.01.2020 року, та неконституційними не визнавалися.

Враховуючи юридичну силу законів та підзаконних нормативно-правових актів, яким є Постанова №704, а також їх місце у системі нормативно-правових актів, суд зазначає, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні їм суперечити, а тому перевагу слід надати положенням закону як акта вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України.

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11.12.2019 року у справі №240/4946/18, щодо застосування пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII, відповідно до яких після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають, суд доходить висновку, що пункт 4 Постанови №704 з 29.01.2020 року має застосовуватися таким чином: розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

За таких встановлених обставин суд відхиляє доводи відповідачів щодо відсутності правових підстав для застосування до спірних правовідносин пункту 4 Постанови №704 у наведеній редакції.

Суд встановив, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 01 січня 2022 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлено у розмірі 2481 грн., Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01 січня 2023 року у розмірі 2684 грн., з 01 січня 2024 року 3028 грн., з січня 2025 року 3028 грн., у той час як Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року був установлений у розмірі 1762 грн.

Отже, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, виникли підстави для збільшення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, визначених шляхом множення відповідного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний тарифний коефіцієнт.

Таким чином, суд доходить висновку, що у період з 07.04.2022 року по 19.05.2023 року ВЧ НОМЕР_1 при визначенні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням позивача мала застосовуватися розрахункова величина у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Разом з цим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704», яка набрала чинності 20.05.2023 року, скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою №103, та внесено зміни до пункту 4 Постанови №704.

Відповідно до внесених змін установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, з 20 травня 2023 року розрахунковою величиною щодо визначення розміру посадових окладів та окладів за військовими званнями є стала величина - 1762 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі №320/29450/24 визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови №704. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі №320/29450/24 залишено без змін.

Водночас постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі №320/29450/24 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року скасовано та у задоволенні позову відмовлено.

Таким чином, Постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, якою внесено зміни до пункту 4 Постанови №704 та встановлено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи зі сталої величини 1762 грн., на дату розгляду цієї справи є чинною, а її правомірність підтверджена постановою Верховного Суду від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24.

За таких встановлених судом обставин суд доходить висновку, що правомірними є вимоги щодо перерахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня відповідного календарного року, лише за період з 07.04.2022 року по 19.05.2023 року включно.

Враховуючи викладене та встановлені судом обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги до ВЧ НОМЕР_1 за період з 07.04.2022 року по 19.05.2023 року підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог до ВЧ НОМЕР_1 за період з 20.05.2023 року по 31.12.2024 року, суд зазначає, що дії відповідача щодо обчислення грошового забезпечення позивача виходячи зі сталої розрахункової величини у розмірі 1762 грн. є правомірними з наведених вище судом обґрунтувань.

За таких обставин суд доходить висновку, що у цій частині позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Щодо перерахунку грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших складових грошового забезпечення суд зазначає наступне.

Частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, зокрема надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового та матеріального забезпечення і наданням грошової допомоги для оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Таким чином, розмір грошової допомоги на оздоровлення безпосередньо пов`язаний із розміром місячного грошового забезпечення військовослужбовця.

Судом у межах розгляду цієї справи встановлено неправильне визначення відповідачем посадового окладу та окладу за військовим званням позивача за період з 07.04.2022 року по 19.05.2023 року внаслідок застосування розрахункової величини у розмірі 1762 грн. замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Оскільки посадовий оклад та оклад за військовим званням є основними складовими грошового забезпечення військовослужбовця та впливають на визначення розміру інших виплат, які обчислюються з урахуванням грошового забезпечення або його відповідних складових, неправильне визначення зазначених окладів має наслідком необхідність проведення перерахунку і відповідних похідних виплат.

За таких встановлених обставин суд доходить висновку, що грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, а також інші складові грошового забезпечення позивача, розмір яких залежить від посадового окладу, окладу за військовим званням або розміру місячного грошового забезпечення, підлягають перерахунку у разі їх виплати за спірний період (з 07.04.2022 року по 19.05.2023 року), щодо якого судом встановлено неправомірність визначення основних складових грошового забезпечення.

У частині вимог про перерахунок зазначених виплат за період з 20.05.2023 року по 31.12.2024 року суд не встановив неправильності визначення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, а тому відсутні й правові підстави для здійснення перерахунку похідних від них виплат за ці періоди.

Щодо перерахунку грошової компенсації за дні використаної основної відпустки за 2022-2024 роки; грошової компенсації за невикористані дні основної відпусти за 2022-2024 роки; грошової компенсації виплат з урахуванням індексації доходів за 2022-2024 роки по дату звільнення, вартості неотриманого речового майна з 2022 по 2024 рік, суд зазначає, що їх виплата здійснюється під час звільнення з військової служби. У спірний період позивача не було звільнено з військової служби, що виключає можливість здійснення їх перерахунку.

Щодо компенсації втрати частини доходів, суд виходить з наступного.

Суд вважає за необхідне зазначити, що в частині 2 статті 2 Закону України №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" заробітна плата і пенсія також включені до переліку доходів.

Компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у даному випадку органом Пенсійного фонду України) добровільно чи на виконання судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений цей платіж і коли, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням.

Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 року у справах №522/5664/17, №336/4675/17 та від 21.02.2018 року у справі №569/7903/16-ц.

У постанові від 29.09.2022 у справі №520/1001/19 Верховний Суд наголошував на тому, що дія Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) та стосується всіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).

У цій же постанові колегія суддів вказувала, що законодавець пов`язав виплату компенсації з виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація й заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.

Аналогічний висновок щодо застосування тих самих норм права у подібних правовідносинах викладено й у постановах Верховного Суду від 16.05.2019 року в справі №134/89/16-а, від 10.02.2020 року в справі №134/87/16-а, від 05.03.2020 року в справі №140/1547/19 та застосована у постанові від 20.10.2022 року в справі №140/862/19, де зауважено, що законодавець пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.

Як передбачено положеннями пунктам 5-7 Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, сума компенсацій виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за повний місяць.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент і звернення до суду.

Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому, суд не може перебирати на себе функції органу, що здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення.

Суд звертає увагу, що основна сума доходу в межах виконання (задоволеної частини позовних вимог) рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/7900/26, є ще не нарахованою, оскільки виплата грошового забезпечення ще не відбулась.

Відтак, оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, позовні вимоги щодо компенсації втрати частини доходу є, на думку суду, передчасними.

Щодо нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України, у редакції чинній станом на час звільнення позивача з військової служби, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Так, відповідачем ще не здійснювався фактичний розрахунок з позивачем щодо виплати всіх йому належних суми, зокрема в частині нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 07.04.2022 по 19.05.2023.

До фактичного проведення розрахунку грошового забезпечення відсутня можливість достовірного обчислення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За таких підстав, суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є передчасними та задоволенню не підлягають.

Згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, оцінивши встановлені у справі обставини та наявні докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач як учасник бойових дій звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Оскільки судовий збір позивачем не сплачувався, а доказів понесення інших судових витрат матеріали справи не містять, підстави для розподілу судових витрат у цій справі відсутні.

Керуючись ст.ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 , АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 07 квітня 2022 року по 19 травня 2023 року, у тому числі фактично виплаченої грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 07 квітня 2022 року по 19 травня 2023 року, у тому числі фактично виплаченої у вказаний період грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.В. Турлакова