Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №120/217/26 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

31 серпня 2026 р. Справа № 120/217/26

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до: Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 )

про: визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачеві у звільненні з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини; зобов`язання відповідача звільнити позивача з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що він проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та звернувся до командування з рапортом про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи. За результатами розгляду поданого рапорту відповідачем листом від 01.12.2025 № 690/34924 позивачеві відмовлено у звільненні з військової служби. Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 12.01.2026 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

10.02.2026 за вх.№8709/26 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому наведено заперечення проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію відповідач зазначає, що для звільнення з військової служби за п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII необхідною є сукупність умов, зокрема не лише наявність у матері інвалідності II групи та потреби в догляді, а й відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення або наявність у них підтвердженого висновком МСЕК/ЛКК (чи експертної команди) стану, що потребує постійного догляду. Проте наданий самим позивачем акт перевірки сімейного стану підтверджує наявність у нього рідного брата (члена сім`ї першого ступеня споріднення щодо матері), а належних доказів того, що брат сам потребує постійного догляду, позивачем додано не було. Посилання позивача на нотаріальну заяву матері про «вибір» його як опікуна відповідач вважає юридично неспроможними, оскільки така заява не підміняє визначених законом умов та не звільняє інших повнолітніх дітей від обов`язку піклуватися про батьків (ст. 172 Сімейного кодексу України). Враховуючи наведене, відповідач вважає заявлені позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, відповідач просить визнати поважними причини пропуску строку подання відзиву та прийняти такий до розгляду, оскільки його пропуск зумовлений об`єктивними обставинами виконання військовою частиною НОМЕР_1 бойових та службових завдань в умовах воєнного стану із залученням фахівців юридичної служби, а також тривалими перебоями з електропостачанням і нестабільністю мережі Інтернет..

Щодо означеного питання, то суд враховує, що в Україні діє воєнний стан і відповідач виконує першочергові завдання для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Верховним Судом у постанові від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22 акцентовано на тому, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав не приймати до уваги поданий відповідачем відзив на позовну заяву, оскільки пріоритетним є вирішення справи на засадах змагальності та з`ясування всіх обставин справи, а не дотримання надмірного формалізму.

Правом на подання відповіді на відзив позивач не скористався.

Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

Позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації у відповідача.

Позивач звернувся до відповідача із рапортом від 13.11.2025 (зареєстрований 28.11.2025 за вх.№690/118162-в), в якому просив звільнити його з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» - у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю - ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи, за відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи.

До рапорту позивач додав копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 , копії паспорта, РНОКПП та витягу з РТГ ОСОБА_1 , копії паспорта та РНОКПП ОСОБА_2 , копію витягу з рішення експертної команди № 10473/25/7526/В від 27.08.2025, копію висновку ЛКК № 126.01, копію акта № 77 про встановлення факту здійснення особою постійного догляду, копію виписки з Пенсійного фонду України (форма ОК-5), копію витягу з ДРАЦС щодо актового запису про народження, копію заяви ОСОБА_2 , оригінали акта перевірки сімейного стану військовослужбовця та довідки про місце реєстрації й фактичного проживання ОСОБА_1 , копії свідоцтва про народження, паспорта, РНОКПП, довідки ГУ ДСНС України у Вінницькій області, службового посвідчення та свідоцтва про шлюб ОСОБА_3 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_4 , копії паспорта, РНОКПП та свідоцтва про шлюб ОСОБА_5 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_6 , оригінал довідки про перебування у декретній відпустці ОСОБА_5 , а також оригінали довідок про склад сім`ї № 584 та № 585.

За результатами розгляду поданого рапорту відповідач листом від 01.12.2025 №690/34924 відмовив позивачеві у звільненні з військової служби.

Так, відповідач вказав, що, відповідно до долученого до рапорту акту перевірки сімейного стану військовослужбовця, затвердженого тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено, що у позивача є рідний брат, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а згідно висновку ЛКК № 126.01 не підтверджено необхідність саме позивачем здійснювати догляд за матір`ю. Таким чином, копія нотаріально посвідченої заява ОСОБА_2 , якою обрано позивача для здійснення за нею догляду, в розумінні ч. 1 ст. 172 Сімейного кодексу України не може бути прийнята до уваги. Відтак встановлено, що відсутність правових підстав для задоволення рапорту позивача про звільнення з військової служби за зазначеною у рапорті підставою, оскільки не дотримано одну з умов для задоволення рапорту на звільнення, а саме: відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.92 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

За приписами ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 ст. 2 Закону №2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Підстави звільнення з військової служби, зокрема, під час дії воєнного стану, передбачені ст. 26 Закону №2232-XII.

Відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

За змістом абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону такою поважною причиною є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

За змістом ч. 7 ст. 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок звільнення з військової служби визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Порядок №1153).

Згідно з абзацом другим пункту 12 Положення №1153 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення.

Так, пп. 2 п. 225 Положення №1153/2008, зокрема, передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Відповідно до п. 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз. 4 п. 241 Положення №1153/2008).

Ст. 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV, визначено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 №531 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.08.2024 за №1214/42559) затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (далі - Порядок №531), який визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту (п. 1 розділу І Порядку №531).

З питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника) (п. 2 розділу І Порядку №531).

Рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації (п. 1 розділу ІІ Порядку № 531).

Відповідно до п. 1, 2 розділу ІІІ Порядку №531 у паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок «Рапорт»; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис.

Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою (п. 3 розділу ІІІ Порядку №531).

Системний аналіз наведених норм вказує, що бажання військовослужбовця звільнитися з військової служби виражається у формі письмового звернення рапорту, до якого додаються документи, що підтверджують підстави звільнення. Такий рапорт повинен бути розглянутий командуванням військової частини, до якої зараховано військовослужбовця, що виявив бажання звільнитися з військової служби, із ухваленням відповідного рішення за результатами його розгляду або наказу по особовому складу про звільнення з військової служби, або відмови в задоволенні рапорту.

В ході розгляду справи судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із рапортом від 13.11.2025 (зареєстрований 28.11.2025 за вх.№690/118162-в), в якому просив звільнити його з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» - у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю - ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи, за відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи.

Відповідно до пп. 26 п. 5 Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону про військову службу, подаються, серед іншого:

документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, зокрема, у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, а саме:

документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;

висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді.

На виконання зазначених вимог, до рапорту позивач додав копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 , копії паспорта, РНОКПП та витягу з РТГ ОСОБА_1 , копії паспорта та РНОКПП ОСОБА_2 , копію витягу з рішення експертної команди № 10473/25/7526/В від 27.08.2025, копію висновку ЛКК № 126.01, копію акта № 77 про встановлення факту здійснення особою постійного догляду, копію виписки з Пенсійного фонду України (форма ОК-5), копію витягу з ДРАЦС щодо актового запису про народження, копію заяви ОСОБА_2 , оригінали акта перевірки сімейного стану військовослужбовця та довідки про місце реєстрації й фактичного проживання ОСОБА_1 , копії свідоцтва про народження, паспорта, РНОКПП, довідки ГУ ДСНС України у Вінницькій області, службового посвідчення та свідоцтва про шлюб ОСОБА_3 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_4 , копії паспорта, РНОКПП та свідоцтва про шлюб ОСОБА_5 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_6 , оригінал довідки про перебування у декретній відпустці ОСОБА_5 , а також оригінали довідок про склад сім`ї № 584 та № 585.

Так, відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №10473/25/7562/Р від 27.08.2025, мати позивача - ОСОБА_2 - з 15.08.2025 визнана особою з інвалідністю ІІ групи (безстроково).

Згідно із висновком лікарсько-консультативної комісії №126.01 від 07.0.2025 (оформленим за формою №080-4/о ) ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

На підставі заяви позивача від 22.09.2025 №385/Т-01-06 комісією на чолі із заступником Барського міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради складено акт №77 від 24.09.2025 про встановлення факту здійснення особою постійного догляду, зі змісту якого комісією установлено, що ОСОБА_2 зареєстрована та спільно проживає за однією адресою зі своїм сином - ОСОБА_1 .

На запит командира військової частини НОМЕР_1 від 07.05.2025 №690/640 т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 складено та затверджено акт перевірки сімейного стану військовослужбовця від 30.09.2025.

В ході перевірки виявлено, що у позивача є рідний брат - ОСОБА_3 , який зобов`язаний і може здійснювати постійний догляд за їх спільною матір`ю - ОСОБА_2 ОСОБА_3 проходить службу в ДСНС України з 24.07.2006.

В акті зазначено, що необхідність здійснення постійного догляду позивачем за своєю матір`ю за відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення не підтверджено.

Враховуючи наведене, за результатами розгляду поданого рапорту відповідач листом від 01.12.2025 №690/34924 відмовив позивачеві у звільненні з військової служби.

Так, відповідач вказав, що, відповідно до долученого до рапорту акту перевірки сімейного стану військовослужбовця, затвердженого тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено, що у позивача є рідний брат, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а згідно висновку ЛКК № 126.01 не підтверджено необхідність саме позивачем здійснювати догляд за матір`ю. Таким чином, копія нотаріально посвідченої заява ОСОБА_2 , якою обрано позивача для здійснення за нею догляду, в розумінні ч. 1 ст. 172 Сімейного кодексу України не може бути прийнята до уваги. Відтак встановлено, що відсутність правових підстав для задоволення рапорту позивача про звільнення з військової служби за зазначеною у рапорті підставою, оскільки не дотримано одну з умов для задоволення рапорту на звільнення, а саме: відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

В контексті спірних правовідносин варто зауважити, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 та від 07.05.2025 у справі № 420/30227/24 сформував наступні висновки.

Для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

При цьому, «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону про військову службу.

У постанові від 29.04.2026 по справі №520/14746/25 Верховний Суд акцентував увагу на тому, що відповідно до пп. 26 п. 5 Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, одним із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення чи другого ступеня споріднення є акт перевірки сімейного стану військовослужбовця.

Судом установлено та підтверджено матеріалами справи (зокрема актом перевірки сімейного стану військовослужбовця від 30.09.2025), що у позивача є рідний брат - ОСОБА_3 , який за законом є членом сім`ї першого ступеня споріднення стосовно їхньої спільної матері, ОСОБА_2 .

Законодавець чітко встановив вичерпний перелік підстав, за наявності яких член сім`ї першого ступеня споріднення не береться до уваги при визначенні права військовослужбовця на звільнення: це наявність у такого члена сім`ї власної потреби у постійному догляді, що обов`язково має бути підтверджено відповідним медичним висновком (висновком МСЕК, ЛКК або рішенням експертної команди).

Матеріали справи не містять, а позивачем не надано жодного документа (висновку МСЕК/ЛКК чи рішення експертної команди) про те, що його брат - ОСОБА_3 - за станом здоров`я сам потребує постійного догляду.

Суд відхиляє аргументи позивача стосовно проходження його братом служби в ДСНС України, проживання окремою сім`єю та відсутності у нього наміру/бажання здійснювати догляд. Так, служба в ДСНС України не є тотожною проходженню військової служби або перебуванню в полоні/місцях позбавлення волі (що могло б свідчити про абсолютну об`єктивну неможливість виконання обов`язку). Проходження служби цивільного захисту є службовою діяльністю, яка не звільняє повнолітніх дітей від виконанння обов`язку, передбаченого ст. 172 Сімейного кодексу України, щодо піклування про своїх батьків. Наявність власної сім`ї, окреме місце проживання, графік роботи чи суб`єктивне небажання брата здійснювати догляд не є тими юридичними обставинами, з якими Закон №2232-XII пов`язує право військовослужбовця на звільнення зі служби.

Норми Закону № 2232-XII мають імперативний характер, а тому не допускають розширеного тлумачення через суб`єктивні чи побутові чинники.

Суд також зазначає, що факт вибору матір`ю одного з синів для здійснення догляду є цивільно-правовим волевиявленням, яке не підміняє та не скасовує імперативних вимог спеціального законодавства про військову службу під час воєнного стану.

Оскільки позивачем не доведено наявності умов, передбачених абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а саме: відсутності інших членів сім`ї першого ступеня споріднення або наявності у них підтвердженої висновком МСЕК/ЛКК/експертної команди потреби у догляді), відповідач, приймаючи рішення про відмову у задоволенні рапорту позивача від 01.12.2025 № 690/34924, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, як зазначив Верховний Суд у постанові від 29.04.2026 по справі №520/14746/25, у розумінні Закону про військову службу поняття «члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» необхідно тлумачити більш широко - як таке, що охоплює осіб, пов`язаних із відповідною особою родинними відносинами першого чи другого ступеня споріднення, оскільки інше тлумачення призвело б до необґрунтованого звуження сфери застосування спірної норми та суперечило б її меті.

У контексті даного висновку суд оцінює також доводи позивача стосовно його дочки - ОСОБА_5 , яка є онукою ОСОБА_2 (тобто членом сім`ї другого ступеня споріднення).

Позивач вказує, що його дочка не має можливості здійснювати догляд за бабусею, оскільки перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (до серпня 2026 року), що підтверджується відповідною довідкою, а тому об`єктивно зайнята вихованням власної дитини.

Суд критично оцінює ці аргументи та зазначає, що перебування онуки у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за нормою абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII не є юридичною підставою для виключення її з кола осіб другого ступеня споріднення, на яких покладається чи може покладатися обов`язок щодо догляду.

Сам по собі факт перебування ОСОБА_5 у декретній відпустці не свідчить про неможливість надання допомоги або здійснення нею догляду за бабусею.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та, відповідно, про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи, що спір вирішено не на користь позивача, підстави для присудження йому судового збору, сплаченого при зверненні до суду, відсутні.

Керуючись ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 139, 143, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )

Повний текст судового рішення складено та підписано суддею 31.08.2026 року.

Суддя Маслоід Олена Степанівна