Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №711/1550/18 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1193/26; 22-ц/821/1523/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №711/1550/18 Категорія: на ухвалу Позарецька С.М.

Доповідач в апеляційній інстанції

Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачНовіков О. М.,

суддіСіренко Ю.В., Фетісова Т. Л.,

секретар Костенко А.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 квітня 2026 року та апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткову ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 квітня 2026 року у справі поданням головного державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Марченка Євгена Віталійовича про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку,

в с т а н о в и в :

04 листопада 2025 року головний державний виконавець Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Марченко Є. В. звернувся до суду з поданням, в якому, з урахуванням заяви про уточнення вимог від 06 квітня 2026 року, просив суд вирішити питання щодо можливості звернення стягнення на квартиру, яка не зареєстрована в установленому законом порядку боржником ОСОБА_1 та розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Визначити спосіб реалізації – продаж квартири через електронні торги в системі СЕТАМ.

Подання обґрунтовано тим, що рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси у справі № 711/1550/18 від 03.01.2020 визнано автомобіль марки Мазда 6, 2012 року випуску, вартістю 351 000, 00 грн., який зареєстрований за ОСОБА_1 спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Виділено ОСОБА_1 вищевказаний автомобіль та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частки вартості автомобіля у розмірі 175 500,00 грн.

У зв`язку з тим, що боржником ОСОБА_1 добровільно не виконувалось рішення суду, Першим відділом Державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було відкрито виконавче провадження № 63669974 з примусового виконання виконавчого листа № 711/1550/18, виданого Придніпровським районним судом м. Черкаси, станом на 17.03.2025 заборгованість складала 158 617,18 грн.

Крім того, у зв`язку з невиконанням судового рішення, стягувачем ОСОБА_2 було подано позовну заяву до Придніпровського районного суду м. Черкаси про стягнення інфляційних втрат та річних у зв`язку з не виконанням грошового зобов`язання.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 червня 2025 року у справі № 711/10076/24 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за період з 28 жовтня 2020 року до 27 березня 2025 року інфляційні втрати у розмірі 112 000,60 грн. та 3% річних у розмірі 22 766,90 грн., а всього 134 767,50 грн.

За даним рішенням судом було видано виконавчий лист та в даний час відкрито виконавче провадження № 78866559 від 15.08.2025, яке об`єднано з виконавчим провадженням № 63669974 у зведене виконавче провадження № 63722196.

Станом на 10 вересня 2025 року загальна сума заборгованості складає 293 384,68 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості.

В ході виконання рішення державним виконавцем встановлено, що боржник є власником нерухомого майна, а саме:

- двокімнатної квартири АДРЕСА_2 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 35803618), яку боржник здає в оренду;

- квартири АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1742772271101), в якій на даний час проживає стягувач ОСОБА_2 з неповнолітніми дітьми;

- торгівельного павільйону по АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 748000971101);

- земельної ділянки за адресою АДРЕСА_5 , якою володіла покійна матір боржника, та на якій він побудував будинок і фактично проживає. Крім того, мати боржника за життя була зареєстрована як фізична особа-підприємець, володіла приватним підприємством «Автолюкс-Ч» та рестораном « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який розташований за адресою АДРЕСА_6 .

Факт прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті матері підтверджується матеріалами спадкової справи № 46/2021 від 07 липня 2021 року, щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , яка заведена приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Алєксєєвим М.Ю. за заявою ОСОБА_1 , а також витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 65479824 від 07 липня 2021 року у Приватного нотаріуса Алєксєєва М.Ю.

Незважаючи на те, що боржник подав до нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_3 , але ним не було подано заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину і не було отримане свідоцтво про право на спадщину, хоча, за нормами законодавства, якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов`язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна, оскільки право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця саме з моменту державної реєстрації цього майна.

У поданні зазначено, що державний виконавець, у разі, якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно (згідно п. 3 ч. 4 ст. 50 Закону № 1404-VІІІ у разі, якщо право власності/спеціальне майнове право на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно).

Державний виконавець звернув увагу на те, що відомості про набуття речових прав на нерухоме майно повинні бути внесені у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, однак такий Реєстр містить інформацію про зареєстроване право власності боржника лише на 1/3 частку квартири за адресою АДРЕСА_1 , а тому у державного виконавця відсутнє підтвердження належності боржнику 2/3 частки квартири, які за життя належали його матері ОСОБА_3 , та відсутня можливість звернення стягнення на цю частку квартири без звернення до суду із цією заявою у порядку ст. 440 ЦПК України та ст. 50 Закону № 1404-VІІІ.

Державний виконавець вважав, що, оскільки ОСОБА_1 фактично має у власності (не зареєстрований у встановленому законом порядку) об`єкт нерухомого майна, в якому постійно проживає, а належне йому (згідно витягу з ДРРП) нерухоме майно здає в оренду, то найкращим варіантом для стягнення шкоди з боржника ОСОБА_1 на користь стягувача буде реалізація квартири АДРЕСА_2 . Реалізація вказаного майна з метою стягнення грошової суми заборгованості не зашкодить інтересам боржника та не позбавить його права володіння і розпорядження іншим майном.

Крім того вказано, що боржником не було запропоновано види майна чи предметів, які необхідно реалізувати в першу чергу, з метою виконання судового рішення про стягнення боргу; за зведеним виконавчим провадженням № 63722196 станом на вересень 2025 року заборгованість боржника складала 293 384 грн. 68 коп.; транспортний засіб боржника був реалізований за ціною продажу 229 774 грн. 75 коп. та 21 8286 грн. 01коп. були перераховані переможцем аукціону на депозитний рахунок Першого ВДВС і кошти, що отримані від реалізації арештованого майна (транспортного засобу) були перераховані: 500 грн. витрати виконавчого провадження № 56971677; 950 грн. витрати виконавчого провадження №56971677; 169 193 грн. 59 коп. заборгованість зі сплати аліментів на користь ОСОБА_2 ; 29 012 грн. 53 коп. штраф на користь ОСОБА_2 за ВП № 56971677; 16 919 грн. 36 коп. виконавчий збір за ВП № 56971677; 1 710 грн. 53 коп. виконавчий збір за ВП 63669974. Станом на 01 листопада 2025 року загальна заборгованість боржника ОСОБА_1 у зведеному виконавчому провадженні № 63722196 (разом із заборгованістю зі сплати аліментів) становить 409 628 грн. 80 коп.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 квітня 2026 року подання головного державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління юстиції України Марченка Є. В. задоволено частково.

Звернуто стягнення в межах зведеного виконавчого провадження № 63722196, яке перебуває у провадженні (на виконанні) головного державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління юстиції України Марченка Є. В. – в рахунок погашення заборгованості боржника ОСОБА_1 на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, а саме – квартиру АДРЕСА_2 реєстраційний номер 2130795571101) за даними Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06 квітня 2026 року № 471528560).

В іншій частині подання відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції в частині задоволення вимог подання обґрунтована тим, що звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку в межах зведеного виконавчого провадження буде законним способом для виконання боржником судового рішення та забезпечить захист прав стягувача щодо очікування виконання судових рішень. Сума боргу боржника за зведеним виконавчим провадженням перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, тому, з урахування положень ст. 30, ч. 7 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» може бути звернуто стягнення на спірну квартиру боржника, право власності на яку не зареєстроване в установленому законом порядку.

При цьому, судом звернуто увагу державного виконавця, що відповідно до ч. 2 ст. 18 цього Закону він зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом та цим Законом. Крім того, наголошено державному виконавцю на тому, що під час розгляду справи було отримано інформацію, що в квартирі на яку звернуто стягнення проживають і є зареєстрованими певні фізичні особи, серед яких є малолітні діти, тому виконавець, в провадженні якого перебуває зведене виконавче провадження повинен перевірити вказану боржником інформацію і в разі її підтвердження – виконати порядок передачі на реалізацію майна боржника, право користування яким мають діти, за попереднім дозволом органу опіки та піклування задля забезпечення захисту прав і інтересів дітей.

Відмовляючи в задоволенні вимоги про визначення способу реалізації продажу квартири через електронні торги в системі СЕТАМ, суд мотивував свій висновок тим, що подання виконавця розглянуто виключно в межах положень ч. 10 ст. 440 ЦПК України і відповідно у суду відсутні підстави встановлювати державному виконавцю (органу ДВС) порядок і процедуру виконання цієї ухвали суду з огляду на норми ЗУ «Про виконавче провадження» Інструкції з організації примусового виконання рішень та Порядку реалізації арештованого майна, за якими чітко визначено, які дії виконавцем вчиняються і які рішення приймаються задля здійснення звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна тощо.

16 квітня 2026 року ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просила суд стягнути з ОСОБА_1 на її користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 47 000,00 грн.

Додатковою ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 квітня 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовлено.

Додаткова ухвала обґрунтована тим, що предметом судового розгляду було подання державного виконавця щодо процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), що регулюються, зокрема ст. 440 розділу VІ ЦПК України, що не є тотожними поняттями із здійсненням судового контролю за виконанням судових рішень (ст.ст. 447-453 розділу VІІ ЦПК України), тому покладення при вирішенні процесуального питання щодо виконання виконавчих документів у справі судових витрат особи, яка не ініціювала розгляд такого питання на інших учасників справи та застосування при цьому норм ст. 141 ЦПК України призведе до порушення основних засад цивільного судочинства.

ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу та просить скасувати ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 квітня 2026 року як незаконну. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що під час розгляду подання державного виконавця та часткового його задоволення, судом не враховано, що у спірній квартирі, на яку звернуто стягнення, проживає внутрішньо переміщена особа з двома неповнолітніми дітьми. Реалізація квартири порушить житлові права неповнолітніх дітей, що є неприпустимим порушенням закону. Суд вищевказаного не врахував та помилково задовольнив подання виконавця в частині звернення стягнення на майно, тому така ухвала не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

В свою чергу В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати додаткову ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 квітня 2026 року як незаконну та ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 47 000,00 грн. та 15 000,00 грн. за підготовку апеляційної скарги. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що подання державного виконавця в порядку ст. 440 ЦПК України подане та розглянуте виключно в інтересах стягувача з метою забезпечення реального виконання судового рішення, тому понесені стягувачем витрати на професійну правничу допомогу є витратами, безпосередньо пов`язаними з розглядом справи, які підлягають стягненню з боржника на користь стягувача. ОСОБА_2 вказала, що діючий цивільний процесуальний кодекс не містить заборони на розподіл витрат у справах, пов`язаних з виконанням судового рішення, тому суд застосував звужене тлумачення закону, що прямо суперечить верховенству права.

Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не надходив.

У відзиві на апеляційну скаргу Кущенко М.В., що надійшов від ОСОБА_1 вказано, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не дають підстав для скасування додаткової ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 квітня 2026 року. Вказано, що у разі звернення органу ДВС із поданням в порядку статті 440 ЦПК України та прийняття за результатами розгляду відповідного судового рішення за виконавчими провадженнями відсутня правова норма, яка б передбачала порядок розподілу витрат на правничу допомогу і таке стягнення призведе до порушення основних засад цивільного судочинства.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доводи представника ОСОБА_2 – адвоката Смоляра А.О., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов таких висновків.

При розгляді справи встановлено, що за даними облікової картки на зведене виконавче провадження № 63722196 про стягнення грошових коштів з боржника ОСОБА_1 , що надана державним виконавцем Марченком Є.В., за даними АСВП наявні виконавчі документи, за якими відкриті (є діючими) виконавчі провадження щодо різних стягувачів: виконавчий лист № 711/10076/24 від 09 січня 2026 року (ВП № 79995408 від 14 січня 2025 року) сума, що підлягає до стягнення 10 000 грн. 00 коп.; виконавчий лист № 711/10076/24 від 06 серпня 2025 року (ВП № 78866559 від 15 серпня 2025 року) сума, що підлягає до стягнення 134 767 грн. 50 коп.; постанова № 711/1899/22 від 08 липня 2022 року (ВП № 69764134) сума, що підлягає до стягнення 496 грн. 20 коп.; наказ № 925/1468/20 від 16 лютого 2021 року (ВП № 64739550) - сума, що підлягає до стягнення 14 347 грн. 61 коп.; наказ № 925/1468/20 від 16 лютого 2021 року (ВП № 64737833) сума, що підлягає до стягнення 2 101 грн. 00 коп.; виконавчий лист № 711/1550/18 від 17 листопада 2020 року сума, що підлягає до стягнення 158 617 грн. 78 коп., сплачено 16 882 грн. 22 коп. і залишок до стягнення 158 617 грн. 78 коп.

Тобто загальна сума, що підлягала до стягнення із боржника ОСОБА_1 на користь різних стягувачів становила 337 213 грн. 31 коп., але після сплати боржником 16 882 грн. 22 коп. - залишок, що підлягає до стягнення становить 320 331 грн. 09 коп.

Суми, зазначені до стягнення та зазначені в обліковій картці за зведеним виконавчим провадженням не включають суми виконавчих зборів та витрат на виконавче провадження, хоча вони визначені відповідними постановами державного виконавця.

Крім того, у зведеному виконавчому провадженні наявне ВП № 56971677 з виконання виконавчого листа № 711/1476/18 від 07 серпня 2018 року про стягнення із боржника ОСОБА_1 на користь стягувача ОСОБА_2 аліментів. При цьому, сума, що підлягає до стягнення та залишок, що підлягає до стягнення, за даними облікової картки не зазначено, оскільки за цим виконавчим документом проводяться/будуть проводитися періодичні платежі (стягнення і розміри нарахувань щомісяця можуть змінюватися).

Боржником ОСОБА_1 під час виконання виконавчих документів за зведеним виконавчим провадженням, було частково сплачено грошові кошти. Державним виконавцем періодично перевірявся майновий та фінансовий стан боржника, винесені постанови про арешт боржника тощо.

Відповідно до відповіді № 2555486 від 02 квітня 2026 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 24 липня 2020 року за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 на підставі договору дарування, посвідченого 24 липня 2020 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Михайловського А. А. (номер 1162).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 06 квітня 2026 року № 471528560, - ОСОБА_3 має у власності 2/3 частки квартири АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину № 294 від 21 лютого 2012 року, виданого приватним нотаріусом Веліковою Н.А., свідоцтва про право власності від 07 грудня 1998 року органу приватизації Соснівського райвиконкому, право власності на яку за нею зареєстровано 23 лютого 2012 року.

З матеріалів спадкової справи № 46/2021, заведеної після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (актовий запис № 2025) та дослідженої судом першої інстанції вбачається, що саме ОСОБА_1 07 липня 2021 року звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері. За даними інформаційної довідки із спадкового реєстру за життя ОСОБА_3 заповіти не складала. За інформацією Департаменту «Центр надання адміністративних послуг» ЧМР від 23 квітня 2025 року, станом на 12 січня 2021 року за адресою: АДРЕСА_1 була зареєстрована лише ОСОБА_3 з 18 лютого 2003 року по 06 липня 2021 року.

Крім того, судом встановлено, що по вказаній спадковій справи претензії кредиторів не надходили; осіб, які б відмовились від спадкування або були усунуті від спадкування немає. Відповідно, ОСОБА_1 вважається таким, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 (своєї матері).

Також, згідно з інформацією № 7102-5003458105, 7102-5003458127, 7102-5003511656 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване місце проживання: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 . Вказана інформація підтверджена даними довідок голови правління ОСББ «Будівельник-777» Пишної Н. від 24 лютого 2026 року.

Такими є фактичні обставини, встановлені судом першої інстанції, які мають наступне правове регулювання.

Відповідно до положень ст. 124, п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Вказане є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За змістом ст. 1, ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» - виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, в межах якої виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з ч. 5 ст. 48 цього ж Закону у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє стягнення на кошти боржника, боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Відповідно до ч.ч. 3 та 4 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.

У разі, якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установлено законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Відповідно до ч. 10 ст. 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Застосування судом положень ч. 10 ст. 440 ЦПК України та ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» є крайнім заходом виконання судового рішення, який може бути застосований лише у тому випадку, коли виконавцем вичерпано всі можливі заходи, які передбачені законом щодо примусового виконання рішень за рахунок іншого майна боржника.

Відповідно до позиції Верховного Суду, приведеної у постанові від 04 січня 2024 року у справі № 344/16496/17 при розгляді справ вказаної категорії судам необхідно враховувати, що однією з головних засад здійснення судочинства в Україні є обов`язковість судового рішення. Немає сенсу в правосудді, якщо рішення судів не виконуються, а невиконання судових рішень є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що державний виконавець обґрунтовано звернувся до суду із вказаним поданням, оскільки відсутність державної реєстрації права власності за боржником ОСОБА_1 на квартиру, яке не зареєстроване ним в установленому законом порядку, утруднює подальшу примусову реалізацію цього майна, а отже і виконання зведеного виконавчого провадження за судовими рішеннями.

Суд встановив, що державним виконавцем вживалися визначені законом заходи для виконання рішення суду, періодично перевірявся майновий та фінансовий стан боржника, винесені постанови про арешт майна боржника тощо. Однак вказані дії не призвели до виконання судових рішень.

Під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій, боржник не зазначив, які саме заходи не вчинив державний виконавець для належного виконання рішення суду.

Також, колегія суддів враховує, що в силу положень ч. 5 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» боржник не запропонував види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу з метою виконання зведеного виконавчого провадження. Крім того, боржником не спростовано ту обставину, що він необізнаний про наявність зведеного виконавчого провадження та необхідність погашення боргу, тому суд повинен сприяти державному виконавцю для забезпечення можливостей реалізації своїх повноважень для виконання судових рішень.

Оскільки у відповідності до ч. 7 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» сума, що підлягає стягненню за зведеним виконавчим провадженням № 63722196 з урахуванням положень ст. 30 цього Закону перевищує 20 розмірів мінімальної заробітної плати, тому висновок суду про можливість звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку є обґрунтованим і колегія суддів не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Доводи апеляційної скарги про те, що задоволення подання про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно в межах зведеного виконавчого провадження № 63722196 порушить права неповнолітніх дітей, які зареєстровані в спірній квартирі відхиляються колегією суддів, оскільки положеннями ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», п. 28 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 та абз. 7 п. 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 визначено порядок передачі на реалізацію майна боржника, право власності на яке або право користування яким мають діти, передбачено, що державний/приватний виконавець зобов`язаний отримати попередню згоду органу опіки та піклування на реалізацію арештованого/звернутого до стягнення майна, про що наголошено судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі.

Висновок суду в частині відмови в задоволенні подання щодо способу реалізації майна також є правильним, оскільки суд розглянув подання виключно в межах ч. 10 ст. 440 ЦПК України, тому в даному випадку вимоги щодо визначення способу реалізації майна є безпідставними.

Щодо додаткової ухвали суду про відмову в стягненні витрат на правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Розподіл судових витрат (зокрема й на правничу допомогу) на стадії виконання судового рішення можливий лише у випадках, коли сторона самостійно звертається до суду з повноцінною заявою чи скаргою у відповідності до статей, визначених Розділом VІІ ЦПК України, де сторони виступають самостійними ініціаторами процесу.

Під час розгляду судом подання державного чи приватного виконавця щодо процесуальних питань виконання рішення (зокрема, за ст. 440 ЦПК України щодо звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншій особі) розподіл витрат на правничу допомогу між сторонами не передбачений. Така позиція базується на специфіці самого процесу примусового виконання, оскільки ініціатором розгляду процесуального питання є державний або приватний виконавець, який діє на виконання своїх законодавчих обов`язків, а не сторони процесу в межах класичного спору.

Колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, при розгляді справи за поданням державного виконавця в порядку ст. 440 ЦПК України, судовий спір не вирішувався, звернення до суду відбулося у порядку розділу VІ ЦПК України, а не розділу VІІ ЦПК України, де сторони виступають самостійними ініціаторами процесу стадії контролю виконання судового рішення.

Зважаючи на основні засади цивільного судочинства, верховенство права, рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, розгляд судом подання державного виконавця, поданого відповідно до ст. 440 ЦПК України, висновок суду про відсутність підстав для відшкодування витрат ОСОБА_2 за рахунок ОСОБА_1 є обґрунтованим. Доводи апеляційної скарги про те, що виконавець звернувся до суду з відповідним поданням в інтересах стягувача не спростовує вищеприведених висновків про те, що таке звернення виконавця було спрямовано у відповідності до норм Розділу VI ЦПК України, які регулюють виключно процедурні питання вирішення клопотань та подань органів виконавчої служби. Вони не містять механізму покладання витрат на адвоката на одну із сторін провадження.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційних скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані ухвали - залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 35, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 квітня 2026 року та додаткову ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 31 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач

Судді