Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №278/3930/24 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №278/3930/24 Головуючий у 1-й інст. Дубовік О. М.

Категорія 8 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О. С.,

суддів Талько О. Б., Григорусь Н. Й.,

з участю секретаря

судового засідання Драч Т. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №278/3930/24 за позовом першого заступника керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального Регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 05 серпня 2025 року, яке ухвалене під головуванням судді Дубовік О.М.,

установив:

У липні 2024 року позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив витребувати у ОСОБА_1 на користь держави в особі структурного підрозділу Міністерства оборони України - військової частини НОМЕР_1 з чужого незаконного володіння автомобіль Dodge Journey д.н.з. НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , рік випуску 2016. Вирішити питання розподілу судових витрат.

На обґрунтування позову вказував, що у зв`язку із агресією російської федерації проти України, указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан, який триває і дотепер.

Зазначав, з метою організації належної відсічі ворогу, у відповідності до п. 1 ст. 4 ЗУ «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану» командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ №138 від 15.04.2022, яким визначено провести примусове відчуження транспортних засобів, які перебували на майданчику зберігання Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції, а саме: легковий автомобіль Dodge Journey д.н.з. НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , рік випуску 2016.

Згідно акту відчуження майна, який складений 22.04.2022, здійснено відчуження вище вказаного транспортного засобу, власником якого був ОСОБА_2 , вартість автомобіля становила 383 240,00 грн, яка визначена судовим експертом.

Представником відповідача надано лист Житомирської обласної військової адміністрації від 02.06.2022 за №3170/2-22/11 за змістом якого адміністрація не заперечувала щодо повернення автомобіля Dodge Journey попередньому власнику – ОСОБА_2 . На підставі указаного листа від 02.06.2022 командиром військової частини НОМЕР_1 складено 03.06.2022 Акт передачі-приймання транспортного засобу, згідно якого остання передала (повернула) ОСОБА_2 автомобіль Dodge Journey. Як зазначено в Акті приймання-передачі, така передача здійснена на підставі письмового дозволу Житомирські обласної військової адміністрації.

Вказував, що військова частина НОМЕР_1 в умовах воєнного стану наділена повноваженнями примусового відчуження будь-якого майна, що перебуває у приватній власності громадян з наступним повним відшкодування його вартості; діяла у межах визначених повноважень та у спосіб, що визначений законом, видала наказ №138 від 15.04.2022, яким визначено провести примусове відчуження транспортних засобів, дотрималася встановленої Законом процедури примусового відчуження майна, склавши встановленої форми акт відчуження майна від 22.04.2022, що погоджений Житомирською обласною військовою адміністрацією, з проведенням оцінки відчуженого майна (ст. 8 Закону) тощо.

Житомирською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони центрального регіону подано позов до суду про витребування державного військового майна у ОСОБА_2 , позовні вимоги якого рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 31.07.2023, яке залишено без змін ухвалою Житомирського апеляційного суду від 05.12.2023, задоволено.

Звертав увагу, що після отримання виконавчого листа згідно рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 31.07.2023 у квітні 2024 стало відомо, що попри рішення суду, з метою його невиконання, ОСОБА_2 уклав договір купівлі-продажу вказаного автомобіля, який відчужено на користь ОСОБА_3 , при цьому здійснено перереєстрацію автомобіля, та д.н.з. змінився на НОМЕР_4 .

У подальшому ОСОБА_3 13.06.2024 відповідно до договору купівлі-продажу перереєстровано легковий автомобіль Dodge Journey д.н.з. НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , рік випуску 2016 на ОСОБА_1 , д.н.з. не змінювався.

Враховуючи вищезазначене позивач змушений звернутись до суду із позовом про витребування вказаного автомобіля із чужого незаконного володіння.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 05 серпня 2025 року позовні вимоги задоволено. Витребувано у ОСОБА_1 на користь держави в особі структурного підрозділу Міністерства оборони України - військової частини НОМЕР_1 з чужого незаконного володіння автомобіль Dodge Journey, державний номерний знак НОМЕР_4 , номер кузова № НОМЕР_3 , рік випуску 2016.Стягнуто з ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 7 262,60 грн за подачу позовної заяви та вжиття заходів забезпечення позову на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, невідповідність висновків обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що 03.06.2022 на підставі письмового дозволу Голови Житомирської обласної військової адміністрації оформленого листом від 02.06.2022 №3170/2-22/11 транспортний засіб - автомобіль марки Dodge Journey, державний номерний знак НОМЕР_4 , номер кузова № НОМЕР_3 , рік випуску 2016 військовою частиною НОМЕР_1 було повернуто ОСОБА_2 , який в подальшому відчужив його добросовісному набувачу - ОСОБА_4 .

Вважає, що з огляду на встановлені судами у цій справі обставини добровільного передання позивачем транспортного засобу, а також з урахуванням особливостей правового режиму транспортного засобу як рухомого майна, суд першої інстанції у порушення вимог закону не звернув уваги на те, що спірний автомобіль вибув із володіння військової частини НОМЕР_1 з її волі, тому такий автомобіль не підлягає витребуванню у добросовісного набувача, оскільки у цих правовідносинах відсутні правові підстави для застосування положень статті 388 ЦК України.

Наголошує, що відповідач у справі, купуючи вказаний автомобіль, не знав про наявність спору між органами прокуратури та ОСОБА_2 . Крім того, за наявності письмового дозволу Голови Житомирської обласної військової адміністрації не вбачалось жодних порушень законодавства. Вказує, що вищевказане рішення ніким не оскаржувалось, а позивач добровільно надав ОСОБА_2 вказаний автомобіль.

Таким чином вважає, що в даному випадку захист прав держави, в тому числі шляхом притягнення особи, яка на думку прокуратури неправомірно відчужила майно до встановленого виду відповідальності, покладається саме на державу.

Зазначає, що судом першої інстанції не враховано правову позицію Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладену у постанові від 09.12.2024 у справі №754/446/22, відповідно до якої право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц, провадження № 61-17779св18).

Добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей (див.: пункт 6.50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див.: пункт 46.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, провадження № 14-436цс19, пункт 7.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, провадження № 12-44гс20).

Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (див.: пункт 6.53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гс21).

Щодо незаконного, на думку скаржника, вилучення автомобіля у ОСОБА_2 , вказує, що 08.04.2022 його було зупинено працівниками УПП в Житомирській області та в подальшому вказаний автомобіль був поміщений на майданчик УПП Житомирської області, внаслідок чого останній втратив можливість користування спірним автомобілем. Належний ОСОБА_2 автомобіль було примусово відчужено, про що ОСОБА_2 стало відомо 04.05.2022 з листа УПП в Житомирській області.

Вважає, що працівниками уповноважених підрозділів Національної поліції транспортних засобів та їх зберігання, було застосовано тимчасове затримання транспортного засобу в порушення вимог чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, а саме: неправильно складений акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу; відсутня фіксація обставин тимчасового затримання транспортного засобу в режимі фотозйомки (відеозапису); не було залучено понятих; автомобіль зберігався на тимчасовому майданчику більше трьох днів.

Також звертає увагу, що у прокурора відсутні повноваження на представництво інтересів держави у даній справі, оскільки під час розгляду справи ним не було надано жодних доказів того, що позивачі не здійснювали або неналежним чином здійснювали свої повноваження. В позовній заяві та додатках до неї відсутні докази чи відомості про те, що органами прокуратури вжито будь-яких заходів щодо встановлення причин бездіяльності позивачів та про їх обізнаність про суть спору. Просила апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі.

Військова частина НОМЕР_1 скористалась своїм правом та подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

На спростування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, мотивованим, таким, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх доказів, правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права, а також преюдиційних обставин, встановлених у справі № 296/5040/22. Апеляційна скарга відповідача не містить жодної правової підстави для скасування чи зміни рішення, є безпідставною, необґрунтованою, спрямованою виключно на затягування виконання законного судового рішення та ухилення від повернення державного військового майна, яке було примусово відчужене для забезпечення відсічі агресії російської федерації проти України.

На переконання представника військової частини, весь процес примусового відчуження автомобіля був проведений з суворим дотриманням вимог законодавства, а подальше вибуття майна з державної власності відбулося протиправно, поза волею власника – Держави, що робить витребування даного автомобіля з чужого незаконного володіння єдиним ефективним способом захисту інтересів Держави в особі Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 .

Лист обласної військової адміністрації не є достатньою правовою підставою для повернення майна, оскільки не відповідає вимогам закону, і це повернення призвело до незаконного вибуття військового майна з державної власності. У зв`язку з тим, що спірний автомобіль було повернуто ОСОБА_2 всупереч вимогам закону, Житомирською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону було подано позов до ОСОБА_2 про витребування державного військового майна, і рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 31.07.2023 по справі № 296/5040/22, залишеного без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 05.12.2023, позов прокурора задоволено, витребувано у ОСОБА_2 на користь Держави в особі Міністерства оборони України в особі військової частини НОМЕР_1 автомобіль Dodge Journey державний номер НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , рік випуску 2016.

Звертає увагу, що ОСОБА_2 в добровільному порядку рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 31.07.2023 по справі №296/5040/22 не виконав. З листа Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону від 17.04.2024 №33-1197 стало відомо, що вказаний автомобіль Dodge Journey був перереєстрований на іншу особу ( ОСОБА_3 ) після ухвалення Корольовським районним судом м. Житомира рішення від 31.07.2023 у справі № 296/5040/22.

Отже, враховуючи, що власником спірного майна на момент укладення спірних правочинів, а саме договору купівлі-продажу транспортного засобу від 19.08.2023 № 1841/2023/4005240, від 13.06.2024 № 1841/2024/4679521 та оформлення на нього права власності за ОСОБА_3 , а наразі ОСОБА_1 , є держава в особі Міністерства оборони України в особі її структурного підрозділу, яким є військова частина НОМЕР_1 , цей транспортний засіб вибув з державної власності поза волею власника протиправно, а тому у цьому випадку належним та ефективним способом захисту порушеного права власності є саме витребування майна від особи, яка є його останнім набувачем ( ОСОБА_1 ), на користь держави в особі Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 .

У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

На спростування доводів апеляційної скарги зазначає, мотивуючи прийняте рішення, суд першої інстанції вірно визначив, що спірний автомобіль є державною власністю, військовим майном, і згідно ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», ст. 317,319 ЦК України, лише власник має право розпоряджатись ним, а саме: Міністерство оборони України. Відтак, ні лист №3170/2-22/11 від 02.06.2022 начальника Житомирської обласної військової адміністрації Бунечка В., ні акт передачі-приймання транспортного засобу від 03.06.2022 військової частини, не є законною підставою про вилучення автомобіля Dodge Journey з державною власності.

Як вірно зауважив суд першої інстанції, оскільки судове рішення про повернення указаного автомобіля відсутнє, як і рішення уповноваженого органу розпоряджатись державним військовим майном, таке майно вибуло з володіння держави поза її волею. А тому, відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. При цьому суд першої інстанції надав оцінку доводам апелянта про те, чи є ОСОБА_1 добросовісним набувачем, дійшовши висновку, що під час здійснення правочинів щодо купівлі-продажу вказаного автомобіля відповідачка повинна була здійснити дії щодо наявності чи відсутності перешкод для укладення правочину, проте відповідачка таких дій не зробила.

Таким чином, вважає, що доводи апелянта є безпідставними й такими, що не спростовують ні підстав позову, ні висновків суду першої інстанції, рішення якого прийнято з дотриманням, вимог ст. ст. 317,319, 321, 326, 328, 330, 363, 387, 388 ЦК України, ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України».

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в суді, вказує, що у позовній заяві ґрунтовно викладено як підстави для представництва інтересів держави у цій справі, так і те, в чому полягають такі інтереси. При цьому судом першої інстанції були досліджені вказані обставини та підтверджене визначене законом право прокурора представляти інтереси Держави у спірних правовідносинах. Зокрема, прокурор звернувся до суду в силу наділених Державою представницьких повноважень, що визначені ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. ст. 56, 57 ЦПК України. У позовній заяві докладно висвітлено, у чому полягають інтереси держави і чому протиправне вибуття військового майна із власності держави, яким є оспорюваний автомобіль, суперечить суспільним інтересам.

У судовому засіданні представник третіх осіб - адвокат Кадлубовська Л.А. доводи апеляційної скарги підтримала, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник позивача військової частини НОМЕР_1 – Науменко А.В. просив апеляційну залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Прокурор в судовому засіданні просив апеляційну залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

За приписами статті 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено, що рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 31.07.2023, позов задоволено та витребувано у ОСОБА_2 легковий автомобіль Dodge Journey д.н.з. НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , рік випуску 2016 (а.с. 31-37).

Постановою Житомирського апеляційного суду від 05.12.2023, апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира без змін (а.с. 27-30).

Автомобіль Dodge Journey, реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузова № НОМЕР_3 , рік випуску 2016, був зареєстрований за ОСОБА_2 , що підтверджується даними підсистеми НАІС Єдиного державного реєстру МВС (а.с. 46).

Відповідно до договору купівлі-продажу 1841/2023/4005240 від 19.08.2023 ОСОБА_2 продав автомобіль ОСОБА_3 (а.с. 41-42).

Згідно інформації, наданої Регіональним сервісним центром ГСУ МВС в Житомирській області встановлено, що ОСОБА_3 здійснила перереєстрацію автомобіля та отримано новий д.н.з. НОМЕР_4 (а.с. 38-40).

У подальшому між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу 1841/2024/4679521 від 13.06.2024, відповідно до якого легковий автомобіль Dodge Journey д.н.з. НОМЕР_4 , номер кузова НОМЕР_3 , рік випуску 2016 продано ОСОБА_1 (а.с.49). ОСОБА_1 не здійснювалась перереєстрація вказаного автомобіля, державний номерний знак залишився не змінений.

15.04.2022 згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 у відповідності до пункту 1 ст. 4 Закону України «Про передачу, примусово відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного надзвичайного стану» від 17.05.2012 №4765-VI, зобов`язано провести примусове відчуження транспортних засобів, які перебувають на майданчику зберігання Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції, а саме: легковий автомобіль Dodge Journey номерний знак НОМЕР_2 номер кузова № НОМЕР_3 , рік випуску 2016, що підтверджується копією наказу №138 від 15.04.2022 (а.с.55).

22.04.2022 військовим командуванням військової частини НОМЕР_1 в особі командира військової частини підполковника ОСОБА_5 складено акт про примусове відчуження або вилучення майна про те, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 №138 від 15.04.2022 здійснено вилучення Dodge Journey номерний знак НОМЕР_2 номер кузова № НОМЕР_3 , рік випуску 2016, власником якого є ОСОБА_2 , вартість якого за результатами оцінки проведеної судовим експертом сектору авто-товарознавчих досліджень Житомирського НДЕКЦ МВС України становить 383 240,00 грн, що підтверджується копією акту про примусове відчуження або вилучення майна від 22.04.2022, який погоджено головою Житомирської ОВА Бунечком В., підписаний начальником УПП ДПП Ганзюк Є., та уповноваженими особами командиром в/ч НОМЕР_5 ОСОБА_6 , НАС ОСОБА_7 (а.с. 53-54).

03.06.2022 командування військової частини НОМЕР_1 передало, а власник транспортного засобу - громадянин ОСОБА_2 прийняв транспортний засіб Dodge Journey (д/н НОМЕР_2 ; 2016 р.в.; номер кузова: НОМЕР_3 ) (а.с. 56). Передача даного транспортного засобу здійснена на підставі письмового дозволу Голови Житомирської обласної військової адміністрації Бунечка В., оформленого листом №3170/2-22/11 від 02.06.2022, що підтверджується копією акту передачі-приймання транспортного засобу від 03.06.2022 (а.с.57).

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що повернення відповідачу примусово відчуженого автомобіля було можливе лише у судовому порядку, а не на підставі листа Житомирської обласної військової адміністрації від 02.06.2022 за №3170/2-22/11 чи шляхом складання акту передачі-приймання транспортного засобу від 03.06.2022.Щодо доводів відповідача про те, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем та не була обізнана щодо наявності судового рішення, то суд не взяв до уваги такі доводи, оскільки під час здійснення правочинів щодо купівлі-продажу вказаного автомобіля відповідачка повинна була здійснити дії щодо наявності чи відсутності перешкод для укладення правочину, проте відповідачка таких дій не зробила.Оскільки спірний автомобіль вибув з володіння держави поза її волею, а доказів, які підтверджували б законні підстави для його повернення ОСОБА_1 не надала, суд дійшов висновку про наявність підстав для витребування спірного автомобіля у ОСОБА_1 на користь Держави в особі Міністерства оборони України в особі військової частини НОМЕР_1 .

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, виходячи із наступного.

У частині першій статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до статей 317 і 319 Цивільного кодексу України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Статтею ст. 353 ЦК України визначено, що у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у власника на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості (реквізиція).

У частині 2 цієї статті наголошено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості. Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується (ч.3 ст. 353 ЦК).

В статті 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» зазначено, що з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).

Відповідно статті 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних силах України» відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті.

Згідно частини 3, 4 статті 7 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» право державної власності на майно виникає з дати підписання акта. У разі примусового відчуження майна до акта додається документ, що містить висновок про вартість майна на дату його оцінки, яка проводилася у зв`язку з прийняттям рішення про його примусове відчуження.

У разі відсутності особи, у якої відчужується або вилучається майно, або її законного представника під час складання акта про примусове відчуження або вилучення майна такий акт складається без її участі. У такому разі власник майна або його законний представник має право на ознайомлення з актом про примусове відчуження або вилучення майна (частина 5 статті 7 Закону).

Відповідно до положень частини першої, другої статті 12 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» у разі якщо після скасування правового режиму воєнного чи надзвичайного стану майно, яке було примусово відчужене, збереглось, а колишній власник або уповноважена ним особа наполягає на поверненні майна, таке повернення здійснюється в судовому порядку. Підставою для повернення майна є рішення суду, яке набрало законної сили.

У відповідності до вимог ст. 7 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилученню майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» складено акт про примусове відчуження або вилучення майна, що погоджений начальником Житомирської обласної військової адміністрації, а саме: легкового автомобіля Dodge Journey НОМЕР_2 номер кузова № НОМЕР_3 , рік випуску 2016, власником якого був ОСОБА_2 .

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 03.06.2022 ОСОБА_2 повернуто транспортний засіб Dodge Journey НОМЕР_2 2016 року випуску, командуванням військової частини, на підставі листа Житомирської обласної військової адміністрації від 02.06.2022 за підписом голови Бунечка В.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 31.07.2023 позов прокурора задоволено та витребувано у ОСОБА_2 на користь Держави в особі Міністерств оборони України в особі військової частини НОМЕР_1 автомобіль Dodge Journey державний номер НОМЕР_2 , номер кузова № НОМЕР_3 , рік випуску 2016. Постановою Житомирського апеляційного суду вказане рішення залишено без змін.

Проте, ОСОБА_2 , який був достеменно обізнаний про дане рішення суду, всупереч вимогам закону відчужив вказаний автомобіль ОСОБА_3 , яка у свою чергу відчужила його ОСОБА_1 .

У зв`язку із купівлею вказаного автомобіля новим власником ОСОБА_3 було змінено державний номерний знак даного автомобіля, та на даний час автомобіль Dodge Journey, номер кузова № НОМЕР_3 , рік випуску 2016, має державний номер НОМЕР_4 .

Суд звертає увагу, що майно, яке було примусово відчужене, зберіглося після скасування правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, і колишній власник або уповноважена ним особа наполягає на поверненні майна, таке повернення здійснюється в судовому порядку. Підставою для повернення майна є рішення суду, яке набрало законної сили, що передбачено частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».

Таким чином, суд погоджується з висновком місцевого суду, що повернення ОСОБА_2 примусово відчуженого автомобіля було можливе лише у судовому порядку, а не на підставі листа Житомирської обласної військової адміністрації від 02.06.2022 за №3170/2-22/11 чи шляхом складання акту передачі-приймання транспортного засобу від 03.06.2022.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов – це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично – фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» – юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)).

Статтею 388 ЦК України передбачені випадки витребування майна власником від добросовісного набувача.

Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини третя статті 388 ЦК України).

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18)).

Отже, врахувавши під час розгляду справи, що власником спірного майна - автомобіля Dodge Journey, номер кузова № НОМЕР_3 , рік випуску 2016, на момент укладення спірних правочинів, а саме договору купівлі-продажу транспортного засобу від 19.08.2023 №1841/2023/4005240, від 13.06.2024 № 1841/2024/4679521 та оформлення на нього права власності за ОСОБА_3 , а наразі за ОСОБА_1 , є держава в особі Міністерства оборони України в особі її структурного підрозділу, яким є військова частина НОМЕР_1 , спірний автомобіль вибув з володіння держави поза її волею, а доказів, які підтверджували б законні підстави для його повернення ОСОБА_1 не надала, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для витребування спірного автомобіля у ОСОБА_1 на користь Держави в особі Міністерства оборони України в особі військової частини НОМЕР_1 .

Щодо доводів ОСОБА_1 про те, що вона є добросовісним набувачем та не була обізнана щодо наявності судового рішення, то суд не приймає до уваги такі доводи, оскільки, проявляючи розумну обачність, і ОСОБА_3 , і ОСОБА_1 мали б розуміти, що укладені договори купівлі-продажу від 19.08.2023 №1841/2023/4005240, від 13.06.2024 №1841/2024/4679521 є фраудаторними правочинами, які вчинені боржником на шкоду кредитору. Адже судове рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 31.07.2023 у справі №296/5040/22 було в установленому законом порядку оприлюднене у Єдиному державному реєстрі судових рішень ще 04.08.2023, тобто до укладання правочинів. ОСОБА_1 могла проявити розумну обачність і без жодних проблем дізналась і про вказане вище судове рішення, що є у вільному доступі, і всю історію автомобіля Dodge Journey, номер кузова № НОМЕР_6 , рік випуску 2016, що є державною власністю. А тому твердження відповідача про те, що вона не знала історії вказаного автомобіля, у тому числі й про обставини його примусового відчуження у ОСОБА_2 , є непереконливими. При цьому слід зауважити, що добросовісність щодо витребування майна встановлюється законодавцем як «не знав і не міг знати», що інша особа, яка відчужила набувачеві майно, не мала права його відчужувати.

Доводи апеляційної скарги про необхідність врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09.12.2024 у справі №754/446/22, не можна визнати обґрунтованими, оскільки сформульовані висновки не є релевантними до фактичних обставин, встановлених у справі, що переглядається, та не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Вказана правова позиція не може бути застосована у цій справі, оскільки вони не є тотожними чи подібними. За обставинами справи №754/446/22, власник автомобіля добровільно передав на підставі договору позички належний йому транспортний засіб іншій особі, яка його відчужила без його відома. Тобто, спірний автомобіль вибув із володіння власника з його волі. З огляду на встановлені судом у цій справі обставини добровільного передання уповноваженого Державою органу автомобіля Dodge Journey не було, і не могло бути, оскільки законом визначений спеціальний порядок його повернення, а саме: судовий, або ж після закінчення воєнного стану.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо незаконного вилучення автомобіля у третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , оскільки законність вилучення працівниками поліції автомобіля Dodge Journey, законність примусового відчуження його державою, не є предметом розгляду цієї справи. ОСОБА_2 не оскаржував ні дії працівників поліції, ні дії Держави щодо примусового відчуження. Тому твердження ОСОБА_1 про порушення при вилученні працівниками поліції автомобіля у ОСОБА_2 , про невідповідність вимогам закону примусового відчуження тощо, є безпідставними та не стосуються предмету розгляду даної справи.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо відсутності, на переконання скаржника, підстав представництва інтересів держави прокуратурою, виходячи з наступного.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі №761/3884/18, провадження №14-36цс19).

Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».

Згідно із пунктом 3 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з положеннями частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Невиконання прокурором вимог щодо надання до суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 257 ЦПК України.

Захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (провадження №12-194гс19), з метою, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставою для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Відтак, колегія суддів вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Подібні правові висновки та їх обґрунтування містяться також у постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №815/1567/16 (адміністративне провадження №К/9901/30797/18) та від 15 червня 2022 року у справі №821/1798/17 (адміністративне провадження №К/9901/58281/18).

Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 (провадження №12-194гс19) та від 06 липня 2021 року у справі №911/2169/20 (провадження №12-20гс21.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Звертаючись до суду з вказаним позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 , Житомирська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону обґрунтовувала тим, що невжиття Міністерством оборони України та військовою частиною НОМЕР_1 протягом тривалого часу заходів з повернення у державну власність спірного автомобіля Dodge Journey, держномер НОМЕР_4 , свідчить про невиконання обов`язку щодо захисту та відновлення порушених майнових інтересів держави.

Також прокуратура вказувала, що уповноваженим державою органом здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є, зокрема військова частина НОМЕР_1 , яка проінформувала прокуратуру про те, що не заперечує щодо представництва в суді їх законних інтересів та інтересів Міністерства оборони України про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Із матеріалів справи вбачається, що Житомирською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», 17.04.2024 за вих. №1197 було скеровано до Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 повідомлення про наявні підстави для захисту інтересів держави шляхом вжиття заходів щодо витребування майна у судовому порядку. При цьому, прокурором встановлено строк до 28.04.2024 про його інформування про результати розгляду повідомлення.

Згідно відповіді від 26.04.2024 за №843/1475, військова частина НОМЕР_1 , посилаючись на воєнний та на пріоритетність надання відсічі ворогу, захисту держави не заперечувала подачу відповідного позову до суду органом прокуратури. Від Міністерства оборони України відповідь до Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону на подання від 17.04.2024 №1197 не надійшла. А тому відсутність відповідного реагування з боку оборонного відомства на згадане порушення свідчить про те, що захист порушених інтересів держави не здійснює орган державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Таким чином, прокурор попередньо, до звернення до суду з позовною заявою, повідомив про це відповідні суб`єкти владних повноважень.

Враховуючи, що прокурор, який звернувся до суду в інтересах держави, на виконання вимог ч. 4 ст. 56 ЦПК України обґрунтував, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, послався на визначені законом підстави для звернення до суду з позовною заявою, а також зазначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, беручи до уваги, що Міністерство оборони України та військова частина НОМЕР_1 не має наміру вживати заходів щодо захисту порушених майнових інтересів держави, колегія суддів вважає, що прокурор обґрунтував підстави для представництва інтересів держави у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 05 серпня 2025 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 31 серпня 2026 року.

Головуючий О.С. Коломієць

Судді О.Б. Талько

Н.Й. Григорусь