Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №295/11763/26 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/11763/26 головуючий суддя у І інстанції Луньова Д. Ю.

Номер провадження №33/4805/1278/26

Категорія ст.172-6 ч.1 КУпАП Доповідач Волкова Н. Я.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м.Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі судді палати з розгляду кримінальних справ Волкової Н.Я., Житомирський апеляційний суд у складі судді палати з розгляду кримінальних справ Волкової Н.Я., з секретарем Вербич Т.А., за участю особи, яку притягнуто до відповідальності, ОСОБА_1 , у відкритому судовому засіданні по провадженню за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Богунського районного суду м.Житомира від 31 липня 2026 року по справі про адміністративне правопорушення №295/11763/26 відносно ОСОБА_1 за ст.172-6 ч.1 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

До Житомирського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на постанову Богунського районного суду м.Житомира від 31 липня 2026 року по справі про адміністративне правопорушення №295/11763/26 відносно ОСОБА_1 за ст.172-6 ч.1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, за результатами перевірки якої було відкрито апеляційне провадження.

Повноваження суду апеляційної інстанції за результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції у справі про адміністративне правопорушення визначено положеннями статті 294 ч.7-9 КУпАП, відповідно якої апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.

За наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін; 2) скасувати постанову та закрити провадження у справі; 3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; 4) змінити постанову.

У разі зміни постанови в частині накладення стягнення, в межах, передбачених санкцією статті цього Кодексу, воно не може бути посилено.

Під час апеляційного перегляду справи встановлено наступне:

Постановою судді Богунського районного суду м.Житомира від 31 липня 2026 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.172-6 ч.1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 грн..

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, №448 від 29.06.2026, ОСОБА_1 , займаючи у період з 24.02.2025 року по 29.07.2025 посаду старшого судового державного виконавця Корольовського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) несвоєчасно без поважних причин подала декларацію особи, яка припиняє діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, за період неохоплений раніше поданими деклараціями, а саме 28.09.2025 о 19 год. 51 хв. Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ст. 172-6 ч. 1 КУпАП.

Не погоджуючись з вказаною постановою судді місцевого суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову скасувати та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, вважає постанову незаконною та необгрунтованою, а висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Зазначає, що граничним строком подання декларації було 29.08.2025, тоді як декларацію нею подано 28.09.2025, тобто з пропуском установленого строку. Факт несвоєчасного подання декларації не заперечує. Водночас вважає, що суд першої інстанції належним чином не оцінив причини пропуску строку, що має принципове значення для вирішення питання щодо наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 КУпАП.

На обґрунтування поважності причин несвоєчасного подання декларації зазначає, що в період із 12.06.2025 по 20.06.2025 перебувала на стаціонарному лікуванні, а 19.06.2025 їй проведено оперативне втручання у зв`язку з втратою вагітності. Зазначені обставини мали для неї тяжкі фізичні та психологічні наслідки, істотно вплинули на її фізичний та емоційний стан, на її думку, повинні бути враховані судом при оцінці причин несвоєчасного виконання обов`язку щодо подання декларації. При цьому не стверджує, що вказана обставина автоматично звільняє її від виконання обов`язків суб`єкта декларування. Водночас вважає, що характер та наслідки перенесених подій потребували належної та всебічної оцінки судом під час вирішення питання про наявність вини та поважність причин несвоєчасного подання декларації. На думку апелянта, це питання не могло оцінюватися виключно формально, шляхом встановлення календарного проміжку між закінченням стаціонарного лікування та граничною датою подання декларації. Зазначає, що наміру приховати інформацію, уникнути фінансового контролю чи ухилитися від виконання обов`язку щодо подання декларації не мала. Після того як отримала належну можливість самостійно виконати обов`язок суб`єкта декларування, ОСОБА_1 подала декларацію 28.09.2025. Таким чином, поведінка не була спрямована на приховування інформації або умисне ухилення від подання декларації. Визнаючи факт подання декларації з порушенням установленого строку, вважає, що для притягнення до адміністративної відповідальності за ст.172-6 ч.1 КУпАП необхідно встановити не лише факт несвоєчасного подання декларації, а й відсутність поважних причин такого прострочення. З огляду на це просить апеляційний суд оцінити не лише календарний проміжок часу між 20.06.2025 та 29.08.2025, а й характер подій, які передували пропуску даного строку, їх наслідки та фактичний фізичний і психологічний стан, у якому ОСОБА_1 перебувала. Вважає, що наведені обставини не можуть оцінюватися формально та мають бути враховані при вирішенні питання про наявність у її діях вини та складу адміністративного правопорушення.

ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримала, пояснила, що своєчасно декларацію не подала не з метою уникнення віддекларування, а у зв`язку з перебуванням у тяжкому тривалому психо-емоційному стані, пов`язаному із втратою вагітності. Коли ж її стан покращився, то вона невідкладно подала декларацію. Просила врахувати, що такі дії не були умисними.

Прокурор про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином.

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши особу, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, прокурора, перевіривши апеляційну скаргу в межах її доводів, апеляційний суд дійшов наступних висновків:

Згідно зі ст.245 КУпАП України, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, про що наголошується в ст.251 КУпАП.

Як зазначено в ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно вимог ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Конституцією України (ст.68) передбачено обов`язок неухильного додержання Конституції України та законів України, незнання яких не звільняє від юридичної відповідальності.

Відповідно до положень ст.9 ч.1 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідальність за ч.1 ст.172-6 КУпАП настає у разі несвоєчасного подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Згідно з приміткою до ст.172-6 КУпАП суб`єктами правопорушень у цій статті (крім правопорушень, визначених частинами другою та третьою цієї статті, у частині неповідомлення або несвоєчасного повідомлення про суттєві зміни у майновому стані) є особи, які відповідно до частин першої тадругої статті 45 Закону України "Про запобігання корупції" зобов`язані подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Із суб`єктивної сторони вказане діяння характеризується наявністю прямого чи непрямого умислу, та відповідальність настає за умови, що особа усвідомлювала протиправний характер своїх дій і мала прямий умисел, спрямований на ухилення від подання чи несвоєчасне подання декларації, керуючись при цьому особистим інтересом чи інтересами третіх осіб, або мала непрямий умисел, свідомо допускаючи наслідки у вигляді неподання або несвоєчасного подання декларації. Вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності.

З об`єктивної сторони склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 172-6 ч. 1 КУпАП, реалізується у формі дії (несвоєчасне подання декларації). При цьому, характеризуючою ознакою вчинення особою такого проступку є саме відсутність поважних причин несвоєчасного подання декларації особою, уповноваженої на виконання функцій держави.

Дії особи, яка у визначений законом строк не подала відповідну декларацію, у залежності від її наступної поведінки можуть кваліфікуватись як адміністративне або кримінальне правопорушення.

У тому разі, якщо особа, яка у визначений законом строк не подала декларацію без поважних на те причин, однак в подальшому таку декларацію подала, хоча і несвоєчасно, то її дії оцінються як адміністративне правопорушення, передбачене ст.172-6 ч.1 КУпАП України.

У тому ж разі, якщо особа, яка у визначений законом строк не подала декларацію без поважних на те причин, однак в подальшому таку декларацію не подала і не бажає подавати, що свідчить про умисність її дій, то її дії оцінються як кримінальне правопорушення, передбачене ст.366-3 КК України.

Отже, саме факт добровільного подання особою декларації, хоча і з порушенням термінів такого подання, незалежно від форми її умислу щодо своєчасного неподання такої декларації, відмежовує таке діяння від кримінально караного.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» правопорушення, пов`язане з корупцією – це діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Згідно із ст.3 ч.1 п.1 п.п. (в) Закону України "Про запобігання корупції" суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування: державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування.

Частиною 2 статті 45 Закону України "Про запобігання корупції" передбачено, що особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а" і "в-г" пункту 2, частини першої статті 3 цього Закону, які припиняють діяльність пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом 30 календарних днів з дня припинення відповідної діяльності подають декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період охоплений раніше покладеними деклараціями.

12.10.2023 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України про визначення порядку подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування в умовах воєнного стану", відповідно до якого відновлено електронне декларування та відкритий доступ (з урахуванням безпекових заходів) до реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Відповідно до посадової інструкції посада, яку обіймала ОСОБА_1 , старшого державного виконавця належить до категорії «В» посад державної служби.

Так, ст.8 Закону України "Про державну службу" встановлено, що державний службовець зобов`язаний, зокрема, дотримуватися Конституції України та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пп.«в» ст.3 ч.1 п.1 Закону України "Про запобігання корупції" державні службовці є суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону.

З матеріалів справи вбачається, що з 24.02.2025 по 29.07.2025 ОСОБА_1 займала посаду старшого державного виконавця Корольовського відділу державної виконавчої служби у м.Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ).

24.02.2025 ОСОБА_1 ознайомлена з попередженням про обмеження, встановлені Законом України "Про запобігання корупції".

Відповідно до наказу начальника Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) №2131-к від 15.07.2025 ОСОБА_1 29.07.2025 року звільнено з посади старшого державного виконавця Корольовського відділу державної виконавчої служби у м.Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) за власним бажанням. ОСОБА_1 з наказом ознайомлена 29.07.2025, отримала повідомлення про подання декларації (а.с.25, 26).

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування ОСОБА_1 подала декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями («при звільненні»), шляхом заповнення відповідної форми на веб-ресурсі https://nazk.gov.ua лише 28.09.2025 о 19 год. 51 хв., що є порушенням вимог ч.2 ст.45 Закону України «Про запобігання корупції», вимог п.2-7 прикінцевих положень Закону України «Про запобігання корупції», відповідальність за яке передбачена ст.172-6 ч.1 КУпАП - несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

У наданих поясненнях від 10.06.2026 ОСОБА_1 зазначила, що в період з 24.02.2025 по 29.07.2025 займала посаду старшого державного виконавця Корольовського відділу державної виконавчої служби у м.Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ). Щодо несвоєчасно подання декларації пояснила, що подала з запізненням 20.09.2025 через особисту заклопотаність, пов`язану зі звільненням, інших причин чи злісного умислу від ухилення подання декларації не мала (а.с.39).

Під час розгляду справи ОСОБА_1 свою вину у несвоєчасному поданні декларації визнала та пояснила, що у зв`язку з проблемами зі здоров`ям перенесла оперативне втручання, що істотно вплинуло на її фізичний та емоційний стан. Вважала зазначені обставини поважними причинами несвоєчасного подання декларації.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, безумовно підтверджується матеріалами справи про адміністративне правопорушення, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення № 448 від 29.06.2026, роздруківкою декларації із ЄДРД, наказом № 2131-к від 15.07.2025, наказом № 508-к від 17.02.2025, повідомленням про подання декларації при звільненні та після звільнення, попередженням про вимоги, заборони та обмеження ЗУ «Про запобігання корупції», посадовою інструкцію, письмовими поясненнями ОСОБА_1 , рапортом.

Зазначені ОСОБА_1 в апеляційній скарзі причини несвоєчасного подання декларації не являються поважними, оскільки погіршення стану її здоров`я мало місце до її звільнення та виникнення обов`язку подання декларації, а подальші медичні обстеження не були такими, що унеможивлювали виконання нею покладеного законом обов`язку, не виникли у період, визначений для подання декларації.

За таких обставин, вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ст.172-6 ч.1 КУпАП, є підтвердженим та доведеним, тому висновок суду у цій частині є вірним та обгрунтованим.

Разом із тим апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції належним чином не перевірив дотримання встановлених законом строків накладення адміністративного стягнення, закінчення яких є підставою для закриття провадження у справі.

Згідно положень ст.247 КУпАП Провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: 1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення; 2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку; 3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність; 4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони; 5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; 6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність; 7) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу; 8) наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні по даному факту; 9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі; 10) проходження військової служби особою, щодо якої розпочато провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтями 210 і 210-1 цього Кодексу.

Положення зазначеної норми зобов`язують суд перевірити існування вищезазначених обставин та за наявності будь-якої з них, незалежно від позиції особи, яка притягується до відповідальності, прийняти рішення про закриття провадження у справі.

Відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України №13 «Про практику розгляду судами справ про корупційні діяння та інші правопорушення, пов`язані з корупцією» від 25 травня 1998 року, для своєчасного, всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин справи судам необхідно з`ясовувати, зокрема, чи не закінчилися на момент розгляду справи строки, передбачені ст.38 КУпАП.

Згідно з вимогами ст.38 ч.4 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією, може бути накладено протягом шести місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення.

При цьому, особливістю правопорушень, пов`язаних з корупцією, є те, що початок перебігу строку для накладення адміністративного стягнення визначається днем його виявлення незалежно від того, чи є зазначене правопорушення триваючим.

Законодавством чітко не визначено, що саме слід вважати моментом виявлення адміністративного правопорушення, однак таким моментом слід вважати день виявлення факту вчинення правопорушення органом, уповноваженим на виявлення таких порушень та притягнення особи до відповідальності за його вчинення.

Так, відповідно до ст.51-1 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 №1700-VII (Закон) контроль щодо своєчасності подання суб`єктами декларування декларацій проводиться Національним агентством з питань запобігання корупції. Порядок проведення передбачених цієї статтею видів контролю, а також повної перевірки декларації визначається Національним агентством (ч.3 ст.51-1 Закону).

Частиною 2 ст.51-2 Закону визначено, що якщо за результатами контролю встановлено, що суб`єкт декларування не подав декларацію, Національне агентство письмово повідомляє такого суб`єкта про факт неподання декларації, і суб`єкт декларування повинен протягом десяти днів з дня отримання такого повідомлення подати декларацію в порядку, визначеному частиною першою статті 45 цього Закону. Одночасно Національне агентство письмово повідомляє про факт неподання декларації спеціально уповноваженим суб`єктам у сфері протидії корупції, а також керівнику державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права про факт неподання декларації відповідним суб`єктом декларування. Коло спеціально уповноважених суб`єктів визначено ст.1 ч.1 Закону, відповідно до якої спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції - органи прокуратури, Національної поліції, Національне антикорупційне бюро України, Національне агентство з питань запобігання корупції. Безпосередньо порядок перевірки факту подання суб`єктами декларування декларацій відповідно до Закону врегульовано Наказом 20.08.2021 № 539/21// Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06 жовтня 2021 р. за №1303/36925 Про затвердження Порядку перевірки факту подання суб`єктами декларування декларацій відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» та повідомлення Національного агентства з питань запобігання корупції про випадки неподання чи несвоєчасного подання таких декларацій, відповідно до п.3 якого перевірка факту подання декларацій та повідомлення Національного агентства про випадки неподання чи несвоєчасного подання декларацій покладаються на уповноважений підрозділ (уповноважену особу) з питань запобігання та виявлення корупції відповідного органу, а у разі, якщо Законом не передбачено утворення (визначення) такого підрозділу (особи) - інший структурний підрозділ відповідного органу, визначений керівником (далі - відповідальний підрозділ (особа); п.6 - у випадку встановлення факту неподання чи несвоєчасного подання декларацій суб`єктами декларування згідно з вимогами Закону відповідальний підрозділ (особа) відповідного органу повідомляє про це Національне агентство упродовж 3 робочих днів з дня виявлення такого факту; повідомлення Національного агентства про факт неподання чи несвоєчасного подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (додаток 1), надсилається засобами поштового зв`язку (рекомендованим листом з повідомленням про вручення); п.8 - у разі встановлення факту неподання декларації суб`єктом декларування Національне агентство письмово повідомляє про це керівника відповідного органу та спеціально уповноважених суб`єктів у сфері протидії корупції.

Таким чином, для обчислення строку накладення адміністративного стягнення, передбаченого ст.38 КУпАП, визначальне значення має дата отримання уповноваженим органом відомостей щодо вчинення особою правопорушення, яка і є датою його виявлення.

При тому, що часом вчинення такого правопорушення є день, наступний за днем, який визначений крайнім строком, в який особа зобов`язана подати відповідну декларацію, враховуючи, що такі строки чітко визначені законодавством, законодавством визначено певний механізм виявлення фактів недотримання таких строків та повідомлення про виявлені порушення спеціально уповноваженого органу. Зазначене дозволяє стверджувати про те, що неподання декларації не є триваючим правопорушенням, оскільки законом визначено конкретні дати, як то 31.03 поточного року включно, та строки, як то протягом 30 днів з дня настання певної події, для вчинення особою дій, пов`язаних з поданням декларацій.

У тому разі, якщо особа не дотрималась визначених законом строків, не виконала дію, яку зобов`язана була виконати у визначений законом строк, то вона є такою, що порушила відповідні вимоги, отже вчинила правопорушення, у дату, яка слідує за граничним строком, визначеним законом, і така дата безспірно може бути встановлена.

Безпосередньо ж дата подання особою декларації, яка не була нею подана у строк, визначений законом, має враховуватись, як було зазначено вище, при оцінці безпосередньо факту неподання декларації як правопорушення певного виду - адміністративного чи кримінального.

Інший підхід до обчислення вищевказаних строків, на переконання суду, може призвести до порушення права особи на правову визначеність, правову рівність, призвести до того, що право такої особи не бути притягнутим до відповідальності за спливом чітко визначеного законом строку, пов`язується із суб`єктивною поведінкою уповноваженого органу та його посадових осіб, яка може проявлятись у несвоєчасній реєстрації відповідних повідомлень, переданню таких повідомлень на розгляд іншим органам та невиправданих термінах розгляду повідомлень такими органами.

Окрім цього, слід враховувати і аналогічні положення кримінального законодавства щодо притягнення особи до більш суворого виду відповідальності, якою є кримінальна відповідальність, які початковим моментом обчислення строків визначають час вчинення безпосередньо протиправного діяння чи його припинення (ст.49 КК України), а не час отримання особою певного процесуального статусу (підозрюваної чи обвинуваченої особи), оскільки повідомлення особі про підозру у межах кримінального провадження є тотожним складанню відносно особи протоколу про вчинення адміністративного правопорушення в межах провадження про адміністративне правопорушення.

Тому, така процесуальна дія як складання протоколу про адміністративне правопорушення, не є тотожною виявленню факту вчинення правопорушення.

Один з основних принципів практики Європейського суду з прав людини - "якість закону", визначає, що національне законодавство має бути чітким, передбачуваним та захищати від свавілля державних органів.

У тому разі, якщо закон допускає певні розбіжності в його тлумаченні, то він має тлумачитись на користь особи.

Відсутність чіткого визначення моменту вчинення правопорушення при несвоєчасному поданні декларації є серйозною правовою колізією, яка прямо порушує принцип юридичної визначеності ("якості закону"), гарантований статтею 7 Конвенції про захист прав людини (ЄСПЛ).

При визначенні часу вчинення правопорушення суд дотримується концепції одноразового правопорушення (миттєвого вчинення), згідно якої правопорушення є закінченим у першу секунду після закінчення граничного строку (дедлайну), встановленого законом. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях (справи «Коккінакіс проти Греції», «Вєренцов проти України») наголошує, що принцип "передбачуваність закону" визначає, що особа повинна чітко розуміти з тексту норми, які саме дії або бездіяльність є протиправними і коли настають наслідки. Нечіткі формулювання закону не можуть тлумачитися судами розширювально або на шкоду особі. Будь-які сумніви мають трактуватися на користь громадянина (принцип in dubio pro reo), що є втіленням принципу " заборона свавілля".

Принцип "правомірних очікувань" (справа «Олександр Волков проти України») полягає у тому, що суд не може розглядати справу безкінечно, а пропуск строків державою є безумовною підставою для припинення переслідування громадянина.

Верховний Суд та судова практика чітко вказують, що передача матеріалів усередині відомств чи затримка правоохоронців не зупиняє і не перериває перебіг строків давності. День виявлення — це день, коли держава в особі компетентного органу (у даному випадку НАЗК) отримала інформацію про порушення.

Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень.

Так, із матеріалів справи вбачається, що моментом виявлення вчиненого правопорушення є 08 вересня 2025 року - дата реєстрації у Національному агентстві з питань запобігання корупції повідомлення зазначеної установи уповноваженою особою Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Київ) про факт неподання чи несвоєчасного подання ОСОБА_1 декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за №31681/17-25 від 03 вересня 2025 року (зареєстровано у НАЗК 08 вересня 2025 року за № 124283/0/06-25 (а.с.63).

Отже, датою вчинення ОСОБА_1 правопорушення є 28.08.2025 року (наступний день після 30-денного строку на подання декларації), а не зазначена у протоколі дата 29 червня 2026 року, днем виявлення вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, яке полягало у тому, що вона не подала своєчасно, тобто у визначений законом строк, декларацію після звільнення, є 08.09.2025 року, а не 29.09.2026 року, як зазначено у протоколі.

Суд першої інстанції визначив датою виявлення адміністративного правопорушення 02 березня 2026 року - день отримання Департаментом стратегічних розслідувань Національної поліції України, як органом, уповноваженим на складання протоколів про адміністративні правопорушення, повідомлення НАЗК про встановлення факту несвоєчасного подання ОСОБА_1 декларації особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Висновок суду першої інстанції щодо визначення строку накладення адміністративного стягнення за вказане адміністративне правопорушення, зокрема визначення 29 вересня 2025 року як дати його вчинення та 02 березня 2026 року як дати його виявлення, апеляційний суд визнає помилковим, враховуючи вище наведені доводи.

За таких обставин апеляційний суд дійшов переконання, що шестимісячний строк з дня виявлення правопорушення розпочався 09 вересня 2025 року та закінчився 09 березня 2026 року, тому притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності 31.07.2026 року, знаходиться за межами визначеного ст.38 КУпАП строку.

На підставі наведеного, доводи апеляційної скарги щодо перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні, перенесеного оперативного втручання у зв`язку з втратою вагітності, її фізичного та психологічного стану, а також відсутності умислу на приховування інформації чи ухилення від фінансового контролю, як обставини, що свідчать про відсутність у її діях складу адміністративного правопорушення, свого підтвердження не знайшли.

У той же час, апеляційним судом встановлено обставину, яка є підставою для закриття провадження, оскільки на момент розгляду справи встановлений законом строк накладення адміністративного стягнення закінчився.

Відповідно до вимог ст.247 п.7 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, якщо з на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення закінчились строки, передбачені статтею 38 цього Кодексу.

За таких обставин апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі закрити у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

При прийнятті рішення про закриття провадження апеляційний суд керується положеннями ст.284 КУпАП, яка визначає види постанов, які можуть бути постановленні за результатами здійсненого провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Вищевказана норма закону, визначає, що по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи.

Постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу або передачі їх прокурору, органу досудового розслідування, а також при наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу.

Винесення постанови, яка б одночасно поєднувала у собі і рішення щодо визнання особи винуватою у вчиненні певного діяння, і закриття справи законом не передбачено, що знайшло своє підтвердження у Висновках Науково-консультативної ради при Вищому адміністративному суді України «Щодо встановлення вини особи під час закриття провадження про адміністративні правопорушення у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності», згідно пункту 3 яких під час закриття провадження у справах про адміністративні правопорушення у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, вина особи не встановлюється.

Положеннями частини 8 статті 294 КУпАП, яка визначає повноваження апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги, передбачено, що апеляційний суд вправі скасувати постанову та закрити провадження у справі або скасувати постанову та прийняти нову постанову. Постановлення апеляційним судом за результатами апеляційного перегляду судового рішення, яке б при скасуванні постанови суду першої інстанції одночасно поєднувало у собі рішення щодо постановлення нової постанови і закриття провадження у справі не передбачено.

Враховуючи вищезазначене, одночасне постановлення апеляційним судом рішення, яким особа визнається винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення та провадження відносно неї закривається з визначених законом підстав (ст.284 ч.2 КУпАП), виключається.

На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Богунського районного суду м.Житомира від 31 липня 2026 року по справі про адміністративне правопорушення №295/11763/26 відносно ОСОБА_1 за ст.172-6 ч.1 Кодексу України про адміністративні правопорушення задовольнити частково.

Постанову Богунського районного суду м.Житомира від 31 липня 2026 року по справі про адміністративне правопорушення №295/11763/26 відносно ОСОБА_1 за ст.172-6 ч.1 Кодексу України про адміністративні правопорушення скасувати.

Провадження по справі про адміністративне правопорушення №295/11763/26 відносно ОСОБА_1 за ст.172-6 ч.1 Кодексу України про адміністративні правопорушення на підставі ст.247 п.7 КУпАП закрити у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Волкова Н.Я.

копія згідно оригіналу