Постанова від 27 серпня 2026 р. у справі №159/545/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 159/545/26 Головуючий у 1 інстанції: Чалий А. В.

Провадження № 22-ц/802/1159/26 Доповідач: Бовчалюк З. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Карпук А.К., Осіпука В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 , яка подана в його інтересах представником ОСОБА_2 , на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03 липня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

До Ковельського міськрайонного суду Волинської області надійшла позовна заява про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором №102531363 від 25.04.2023 в розмірі 60375, 00 гривень та судові витрати у справі.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 25.04.2023 між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №102531363 на суму 15000,00 гривень. Відповідно до договору товариство надало відповідачу грошові кошти на умовах строковості, зворотності, платності. Кредитний договір укладений відповідно до вимог чинного законодавства у електронній формі. Товариство свої зобов`язання виконало в повному обсязі. Відповідач зобов`язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у термін встановлений в договорі, проте умов кредитного договору не виконав. 29.08.2023 ТОВ "ФК «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» уклали договір відступлення прав вимоги №104-МЛ/Т відповідно до якого позивач набув права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором №102531363 від 25.04.2023.

Рішенням Ковельського міськрайоного суду Волинської області від 03 липня 2026 року позов задоволено частково.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №102531363 від 25.04.2023 в розмірі 60375 гривень 00 копійок.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив змінити рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким в стягненні відсотків за користування кредитом відмовити та відстрочити виконання рішення суду на 12 місяців.

З апеляційної скарги вбачається, що відповідач оскаржує рішення, в частині стягнення відсотків за користування кредитом, а тому, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Судом першої інстанції встановлено, що 25.04.2023 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №102531363.

Відповідно до даного договору кредитодавець надав позичальнику ОСОБА_1 кредитні кошти в розмірі 15000,00 гривень строком на 105 днів, пільговий період - 15 днів (1,50% в день), поточний період - 90 днів (3,00 % в день), комісія за надання кредиту - 15000,00 гривень.

Для підписання договору №102531363 від 25.04.2023 ОСОБА_1 було використано електронний підпис з одноразовим ідентифікатором "S95707" відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.

ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі шляхом успішного перерахування коштів на платіжну картку клієнта № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) в сумі 15000,00 гривень, що підтверджується платіжним дорученням 63563168 від 25.04.2023 та інформацією, наданою на запит суду АТ "Акцент Банк" №40923/47-260610/437 від 11.06.2026.

29.08.2023 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги №104-МЛ/Т, яким позивач набув право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором №102531363 від 25.04.2023 в розмірі 60375,00 гривень (витяг з Реєстру боржників до договору №104-МЛ/Т).

Матеріалами справи підтверджено укладення відповідачем, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, договору №102531363 від 25.04.2023 з ТОВ «Мілоан» на умовах визначених кредитодавцем, що не оскаржується стороною відповідача.

Встановлено, що прийняті на себе зобов`язання за кредитним договором ТОВ «Мілоан» виконало своєчасно і в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти. У свою чергу, взяті на себе зобов`язання ОСОБА_1 належним чином не виконував, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за договором.

Згідно з розрахунком заборгованості та випискою з особового рахунку за кредитним договором №102531363 від 25.04.2023 заборгованість ОСОБА_1 становить 60375,00 гривень, яка складається з: 15000,00 гривень - тіло кредиту, 43875,00 гривень - заборгованість за процентами; 1500,00 гривень - заборгованість за комісією.

Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особи, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первинному кредитору і таке виконання зобов`язання є належним.

За договорами факторингу позивач набув права вимоги за цими кредитними договорами, що не оспорюється відповідачем.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідач погоджується, що ним дійсно було взято кредитні кошти в загальному розмірі 15000 гривень, та які він не повернув та комісія в розмірі 1500 гривень, яка передбачена умовами договору.

Однак відповідач заперечує щодо нарахування відсотків за користування кредитом в розмірі 43875 гривень, оскільки такі були нараховані та стягнуті судом неправомірно.

За змістом частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом ( ч. 2 ст. 625 ЦК україни).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Суд першої інстанції задовольняючи позов в частині стягнення відсотків не обґрунтував жодним чином заперечення відповідача, який вказуючи про те, що є військовослужбовцем , покликався на пункт 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» , який вказує про звільнення категорії осіб від обов`язку щодо сплати відсотків за отриманими кредитами.

ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Так, в ст. ст. 1, 2 даного Закону закріплені гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей за якими - військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно п. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в чинній редакції) військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (яка діяла на момент укладання кредитного договору у редакції від 23.12.2022 року) передбачено, що військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

З аналізу вказаної норми права (в чинній редакції та редакції на час укладання кредитних договорів) вбачається, що пільги щодо нарахування відсотків та штрафних санкцій за договорами кредиту мають такі категорії військовослужбовців:

- які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову;

- інші військовослужбовці, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції або у відсічі збройної агресії рф проти України.

Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року статтю 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним – з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Пунктом 1 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року та триває по теперішній час.

Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19) дійшла висновку про те, що за змістом наведених вище визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.

Ст.3 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» унормовано, що дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів), які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, у тому числі на території держави-агресора, під час їх безпосередньої участі у здійсненні та/або забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією проти України, а також на членів їх сімей.

У ч. 6 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено види військової служби:

базова військова служба;

військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;

військова служба за контрактом осіб рядового складу;

військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;

військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

В матеріалах справи містяться копії документів, що підтверджують перебування відповідача на військовій службі з 2016 року по даний час, а саме: документами долученими до відзиву на позовну заяву: військовим квитком, випискою №15848 від 04.09.2023 року, випискою №23549 від 22.12.2023 року, випискою №7484-1030 від 05.06.2024 року, випискою №3446 від 19.07.2024 року, довідкою від 05.11.2024 року, випискою №6370 від 13.11.2024 року, випискою №1852 від 27.12.2024 року, випискою №1512 від 26.09.2025 року, випискою №982 від 21.03.2025 року, випискою №1905 від 19.05.2025 року, випискою №9635 від 24.07.2025 року, випискою від 06.02.2026 року, консультаційного висновку спеціаліста від 01.05.2026 року, які у своїй сукупності свідчать про тривале лікування; пенсійним посвідченням № НОМЕР_3 ; довідкою про доходи №0730767763602776 від 12.05.2026 року, довідкою ОК-5 від 07.05.2026 року.

З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір був укладений 25 квітня 2023 року, при тому, з 2016 року відповідач є військовослужбовцем, який безпосередньо приймав участь у бойових діях під час особливо періоду. Відповідно до копії посвідчення, що міститься в матеріалах справи, ОСОБА_1 має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

З врахуванням викладеного, належить вважати, що ОСОБА_1 , як військовослужбовцю Збройних Сил України не повинні були нараховуватися проценти за кредитним договором, оскільки на нього поширювалися пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (як в чинній редакції так і редакції на час укладання договорів та нарахування відсотків, комісії та штрафів), оскільки він брав безпосередню участь у захисті країні, не залежно від того чи в часи АТО та ООС, чи під час повномасштабного вторгнення після 24 лютого 2022 року. Це право активується з першого дня такої участі і зберігається на весь подальший час служби під час дії особливого періоду.

Таким чином заборгованість відповідача перед позивачем становить: за кредитним договором № 102531363 від 25 квітня 2023 року в розмірі 16500 гривень, які складаються з 15000 гривень тіла кредиту та 1500 комісії, яка передбачена умовами договору, а тому не є штрафною санкцією, в розмінні якою відповідач звільнений від сплати відсотків на підставі п.15 ст.14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, які відповідач отримав та не повернув, що не заперечується сторонами, а тому саме такий розмір заборгованості підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність вимог позивача, в частині стягнення заборгованості за відсотками в розмірі 43875,00 гривень.

Щодо доводів апелянта про розстрочення рішення суду, апеляційний суд повідомляє, що на стадії перегляду рішення суду першої інстанції суд позбавлений повноважень вирішувати таке клопотання. Питання відстрочення і розстрочення виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання рішення врегульовано розділом VI ЦПК України.

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції, в частині визначення розміру заборгованості за відсотками, комісії, та штрафними санкціями, зроблені без належного з`ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд у цій справі судове рішення скасовує, тому відповідно до наведених положень ЦПК України суд змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені останнім пропорційно розміру задоволених позовних вимог судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 727,36 гривень (що становить 27,32% задоволених позовних вимог), а з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2902, 54 гривень, що становить 72,68 % відмовлених позовних вимог.

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи наведене та положення ч. 10 ст. 141 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ТОВ «Кредит Капітал» на якого покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю судових витрат у розмірі 2175,18 гривень в користь відповідача (2902,54-727, 36 грн).

Керуючись статтями 268, 367-369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , яка подана в його інтересах представником ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (місцезнаходження: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького 1, 28 корпус, ЄДРПОУ 35234236) заборгованість за кредитним договором №102531363 від 25.04.2023 в розмірі 16500 гривень, з яких 15000 заборгованість за тілом кредиту та 1500 гривень комісії.

Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (місцезнаходження: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького 1, 28 корпус, ЄДРПОУ 35234236) в користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) 2175,18 гривень різниці у судових витратах.

В решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий-суддя:

Судді: