Рішення від 29 березня 2026 р. у справі №760/17028/24 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/17028/24 2/760/8851/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2026 рокум. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого суддіІшуніної Л. М.,

за участю секретаря судового засіданняВоловіченко Л. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики від 03 червня 2021 року у розмірі 372 000 доларів США, 3 % річних у розмірі 23 787,62 доларів США та проценти за користування позикою у розмірі 32 404,77 доларів США, зі стягненням у гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України на день здійснення платежу. Вирішити питання про розподіл судових витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 03 червня 2021 року між нею та відповідачем було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І. М. за реєстровим № 5473, за умовами якого вона передала відповідачу у власність грошові кошти в розмірі, еквівалентному 372 000 доларів США, а відповідач зобов`язалася повернути позику в строк до 03 червня 2022 року. Виконання зобов`язань за договором позики забезпечено іпотекою.

На підтвердження факту передачі грошових коштів відповідачем 03 червня 2021 року складено та власноручно підписано розписку.

Проте, по закінченню визначеного договором строку, відповідач суму позики не повернула, письмова вимога про усунення порушень відповідачем залишена без реагування. у зв`язку з чим позивач звернулася до суду з указаним позовом для захисту своїх порушених прав.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 липня 2024 року вказану справу передано для розгляду головуючому судді Ішуніній Л. М.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 30 липня 2024 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

19 вересня 2025 року від представника відповідача надійшли письмові пояснення у справі, в яких останній не заперечував факт укладення договору позики та зазначив про часткове повернення боргу, що підтверджується розписками про отримання коштів. При цьому просив відмовити у стягненні 3 % річних та процентів за користування позикою, посилаючись на те, що у період дії воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, а проценти за користування позикою в іноземній валюті за відсутності погодженої сторонами ставки стягненню не підлягають.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 19 вересня 2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача адвокат Спасова Л. М. в судовому засіданні підтримала позовні вимоги з урахуванням заяви про зміну предмета позову та просила їх задовольнити.

Представник відповідача адвокат Тесля С. М. в судовому засіданні проти позову заперечував частково та просив відмовити в позові в частині стягнення 3-х процентів річних (стаття 625 ЦК України) та процентів за користування позикою на рівні облікової ставки НБУ (статті 1048 ЦК України), врахувати грошові кошти, які були повернуті відповідачем в рахунок погашення боргу, а також відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, а в разі якщо суд дійде до висновку про задоволення позову повністю чи в частині та наявності підстав для стягнення судових витрат, зменшити їх розмір до 3 000 грн.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши надані докази, суд виходить з наступного.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом установлено, що 03 червня 2021 року між сторонами укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І. М. за реєстровим № 5473, згідно з яким позивач (позикодавець) передала у власність відповідачу (позичальник) грошові кошти, що є еквівалентом 372 000 доларів США, а відповідач (позичальник) зобов`язалася повернути позику в повному обсязі в строк до 03 червня 2022 року. Виконання зобов`язань за договором позики забезпечено іпотекою на підставі договору іпотеки від 03 червня 2021 року, посвідченого тим самим нотаріусом за реєстровим № 5483.

На підтвердження факту отримання грошових коштів відповідачем складено та власноручно підписано розписку від 03 червня 2021 року, з якої вбачається, що вона отримала від позивача грошові кошти в розмірі 372 000 доларів США.

За таких обставин та встановлених фактів суд приходить до висновку, що між сторонами існують зобов`язання, що випливають з договору позики.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Статтею 545 ЦК України визначено, що, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14.

Так, в судовому засіданні, судом було оглянуто оригінал договору позики від 03 червня 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та розписку про отримання грошових коштів власноруч написаною та підписаною ОСОБА_2 , що свідчить про те, що боргове зобов`язання ним не виконане.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідач частково повернула суму позики за договором від 03 червня 2021 року, що підтверджується такими доказами: нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_1 від 04 серпня 2022 року, посвідченою приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Борисовою О. С., про отримання від відповідача в рахунок часткового виконання зобов`язань за договором позики грошових коштів у розмірі 36 500 доларів США; розписками ОСОБА_1 про отримання коштів у рахунок часткового погашення боргу за договором позики від 03 червня 2021 року на загальну суму 36 000 доларів США (по 6 000 доларів США кожна); а також розписками ОСОБА_3 на загальну суму 12 000 доларів США (по 6 000 доларів США кожна), а також коштами в розмірі 2 775 доларів США за розпискою ОСОБА_3 від 18 серпня 2023 року, внесеними «за третє число», що відповідає визначеному пунктом 3.2 договору позики графіку повернення (03 числа кожного місяця).

Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню. Оскільки представник позивача в судовому засіданні визнав факт отримання позивачем коштів за розписками, складеними ОСОБА_3 , суд враховує вказані суми у складі часткового повернення боргу за договором позики від 03 червня 2021 року.

Водночас суд не враховує у складі повернення боргу за цим договором розписку ОСОБА_3 від 31 жовтня 2023 року на суму 4 579 доларів США, оскільки в ній не конкретизовано, яка сума та в рахунок погашення якого зобов`язання внесена, а в судовому засіданні представники сторін цієї обставини не уточнили. Суд також не враховує кошти в розмірі 902 доларів США та 902 доларів США за розпискою ОСОБА_3 від 18 серпня 2023 року, оскільки в ній зазначено, що ці суми внесені в рахунок погашення боргу «за друге число», тобто за іншим зобов`язанням.

Таким чином, загальний розмір повернутих відповідачем коштів за договором позики від 03 червня 2021 року становить 87 275 доларів США, а розмір неповерненої заборгованості - 284 725 доларів США.

Звертаючись до суду, позивач просить стягнути заборгованість у доларах США з визначенням еквівалента у гривні за офіційним курсом Національного банку України на день здійснення платежу.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 та частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

У разі зазначення в судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. З урахуванням викладеного, вимоги про стягнення боргу в іноземній валюті не суперечать чинному законодавству.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення заборгованості за договором позики є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково - у розмірі неповерненого залишку позики 284 725 доларів США.

Щодо вимоги про стягнення 3 % річних у сумі 23 787,62 доларів США суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (у редакції Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX) встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який триває на час ухвалення цього рішення. Оскільки строк повернення позики сплив 03 червня 2022 року, прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем виникло та триває в період дії воєнного стану.

За таких обставин відповідач як позичальник за договором позики звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, у зв`язку з чим правові підстави для стягнення 3 % річних відсутні.

Аналогічний висновок щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 183/7850/22.

Отже, у задоволенні вимоги про стягнення 3 % річних належить відмовити.

Щодо вимоги про стягнення процентів за користування позикою в сумі 32 404,77 доларів США суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Разом з тим, предметом договору позики від 03 червня 2021 року є іноземна валюта - долари США, а розмір процентів за користування позикою умовами договору не встановлено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) дійшла висновку, що облікова ставка Національного банку України встановлюється виключно для національної валюти України - гривні. У разі отримання позики в іноземній валюті без обумовленого в договорі розміру та порядку сплати процентів за користування коштами положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, оскільки конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України в національну валюту суперечила б вимогам статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника.

З огляду на викладене, правові підстави для стягнення процентів за користування позикою відсутні, а тому в задоволенні цієї вимоги також належить відмовити.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Частиною п`ятою статті 265 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено частково, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 15 140 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених вимог - у розмірі 10 068 грн.

Крім того, стороною позивача заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в сумі 130 000 грн, з яких 80 000 грн - витрати на правничу допомогу та 50 000 грн - гонорар успіху.

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи; до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини першої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

За статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Спасовою Л. М. 22 травня 2024 року укладено договір про надання правничої допомоги № 22/05/2024, а 27 липня 2024 року - Додаток № 1 до вказаного договору, яким сторони погодили обсяг послуг та розмір гонорару адвоката за виконання доручення клієнта.

Відповідно до пункту 1 Додатку № 1 вартість послуг, що надаються клієнту, становить: за аналіз правової проблеми клієнта, вивчення наданих документів, вивчення судової практики, проведення консультаційних нарад та надання рекомендацій - 20 000 грн; за підготовку та подання позовної заяви про стягнення заборгованості - 20 000 грн; за представництво інтересів клієнта у судових засіданнях незалежно від їх тривалості та кількості - 40 000 грн; а також гонорар успіху у розмірі 50 000 грн у разі задоволення (часткового задоволення) позову. Загалом позивачем заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 130 000 грн.

На підтвердження понесених витрат позивачем надано зазначені договір про надання правничої допомоги № 22/05/2024 від 22 травня 2024 року та Додаток № 1 до нього від 27 липня 2024 року.

Представником відповідача подано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами; обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання (частини четверта - шоста статті 137 ЦПК України).

При вирішенні цього питання суд враховує, що гонорар успіху у розмірі 50 000 грн не є обов`язковим для суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 та від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21).

З урахуванням наведеного, категорії та незначної складності справи, обсягу фактично наданої адвокатом правничої допомоги, а також часткового задоволення позову, суд вважає співмірним та таким, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 000 грн.

З огляду на викладене, керуючись статтями 526, 533, 625, 1046, 1047, 1048, 1049 ЦК України, пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, статтями 2, 10, 12, 13, 76-81, 82, 89, 133, 137, 141, 258, 263, 264, 265, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 03 червня 2021 року у розмірі 284 725 (двісті вісімдесят чотири тисячі сімсот двадцять п`ять) доларів США.

Стягнення суми, визначеної в доларах США, здійснювати у гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України до долара США, встановленим на день здійснення платежу.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних у розмірі 23 787,62 доларів США та процентів за користування позикою у розмірі 32 404,77 доларів США відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 10 068 (десять тисяч шістдесят вісім) грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 20 000 (двадцять тисяч) грн.

Відомості щодо учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення подається учасниками справи до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяЛ. М. Ішуніна