Рішення від 01 липня 2026 р. у справі №758/4893/26 — Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/4893/26

Категорія 57

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2026 року Подільський районний суд міста Києва у складі головуючого судді - Войтенко Т. В.,за участю секретаря судового засідання - Крупина Ю. А.,

представника позивача - ОСОБА_3,

представника відповідача Семененко А.О.,

розглянувши у судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українські розподільні мережі» про захист честі, гідності та ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію,-

В С Т А Н О В И В :

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства «Українські розподільні мережі» про захист честі, гідності та ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію.

Позов обґрунтовано тим, що наказом Міністерства енергетики України № 321 від 25 жовтня 2023 року ОСОБА_1 був обраний незалежним членом наглядової ради АТ «Українські розподільні мережі» зі строком повноважень з дати видання цього наказу на строк, що не перевищує строку дії воєнного стану та трьох місяців після його припинення або скасування. Відповідно до наказу Міністерства енергетики України № 372 від 07.12.2023 «Про деякі питання Акціонерного товариства «Українські розподільні мережі» між позивачем та АТ «Українські розподільні мережі» було укладено цивільно-правовий договір, на підставі якого ОСОБА_1 набув права та обов`язки як незалежний директор - член наглядової ради АТ «Українські розподільні мережі», обсяг яких визначений договором.

В подальшому, наказом Міністерства енергетики України № 505 від 09.12.2025 «Про припинення повноважень членів Наглядової ради Акціонерного товариства «Українські розподільні мережі» повноваження повного складу наглядової ради Акціонерного товариства «Українські розподільні мережі» були припинені достроково.

У позовній заяві позивач зазначає, що на момент обрання наглядової ради Акціонерного Товариства «Українські розподільні мережі» діяла Постанова Кабінету міністрів України від 31.05.2022 № 643 «Деякі питання управління об`єктами державної власності на період воєнного стану», відповідно до пункту 1 якої установлено, що на період дії воєнного стану не проводиться конкурсний відбір керівників, голів виконавчих органів та членів наглядових рад суб`єктів господарювання державного сектору економіки. Посилаючись на те, що рішення про дострокове припинення повноважень ОСОБА_1 як члена Наглядової ради без наявних підстав та в порушення встановленого порядку для проведення такої дії порушило права позивача, ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду м. Києва із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, а згодом - з позовною заявою до Акціонерного Товариства «Українські розподільні мережі» та Міністерства енергетики України про визнання незаконними та скасування рішень, поновлення повноважень, поновлення дії цивільно-правового договору.

Звертаючи до Подільського районного суду м.Києва з даною позовною заявою про захист честі і гідності, ОСОБА_1 вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на офіційному вебсайті АТ ІНФОРМАЦІЯ_4 була опублікована стаття під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_5». У зазначеній публікації згадується ОСОБА_1 .. Позивач вважає, що така стаття порушує його честь і гідність, адже у статті не тільки наводяться персональні дані, а й наведені формулювання, які містять недостовірну інформацію:

«Частина вже звільнених осіб намагається перешкоджати Товариству в дослідженні фактів та заміні менеджменту як самого товариства так і підпорядкованих йому суб`єктів. Так, зокрема, 24 грудня 2025 року до Господарського суду м. Києва звернувся звільнений член Наглядової ради АТ «УРМ» - ОСОБА_1 (який є колишнім роботодавцем раніше звільненого керівника АТ «УРМ» ОСОБА_2 ) із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви.».

«Даний набір вимог можна однозначно трактувати як спробу пана ОСОБА_1 та пов`язаних з ним осіб заблокувати проведення відкритого конкурсу на заміщення посад членів наглядової ради АТ «УРМ», який проводить навіть не Міненерго, а Комісія, створена Мінекономіки. Якщо подібні вимоги інших фігурантів будуть задовольнятися судами, то анонсовані Урядом кадрові зміни в українській енергетиці будуть істотно ускладнені.».

«Якщо подібні вимоги інших «високоефективних менеджерів» будуть задовольнятися судами, то анонсовані Урядом кадрові зміни в українській енергетиці будуть істотно ускладнені.».

«Сам пан ОСОБА_1 намагається заблокувати відкритий конкурс, в той момент коли сам обирався кулуарно та без застосування відкритих процедур загальноприйнятних для відбору незалежних членів наглядових рад.».

Наводячи 4 фрагменти статті, ОСОБА_1 зазначає, що у поширеній на офіційному вебсайті публікації, АТ «Українські розподільні мережі»»:

- стверджує, що ОСОБА_1 перешкоджає у діяльності Товариства в частині дослідженні фактів та заміні його менеджменту та підпорядкованих суб`єктів;

- трактує дії ОСОБА_1 як спробу заблокувати проведення конкурсу на заміщення посад членів наглядової ради Товариства;

- робить маніпулятивні висновки, що задоволення судами заяв інших осіб (за характеристикою самого Товариства - «високоефективних менеджерів») про забезпечення позову до подання позовної заяви ускладнить процес кадрових змін в енергетичній системі України;

- дає оцінку діям позивача щодо його звернення до суду за відновленням його порушених прав як «блокування відкритого конкурсу», водночас надаючи недостовірну інформацію щодо обрання ОСОБА_1 членом Наглядової ради АТ «УРМ», що має очевидно негативне, дискредитуюче та репутаційно руйнівне спрямування, оскільки подається як сукупність нібито встановлених фактів, хоча насправді не підтверджена жодними офіційними рішеннями судів чи компетентних органів.

Спростовуючи наведені тезиси, ОСОБА_1 повідомляє у позовній заяві, що у вказаній публікації АТ «Українські розподільні мережі» стверджується, що вимоги позивача спрямовані на блокування відкритого конкурсу. Водночас, відповідно до згадуваного в цій статті судового рішення, а саме ухвали Господарського суду міста Києва від 25.12.2025 року у справі № 910/16129/25, суд, ухвалюючи рішення, не заборонив здійснювати конкурсні дії, натомість частково застосував забезпечення позову. Судом було ухвалено вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони АТ «Українські розподільні мережі» вчиняти дії щодо укладення цивільно-правових договорів із новими членами наглядової ради, реєстрації змін до персонального складу наглядової ради в ЄДР або інших реєстрах, проведення перших засідань нового складу наглядової ради до вирішення по суті справи та набрання рішенням у справі законної сили.

Постановою Північного апеляційного господарського суду у справі №910/16129/25 від 19.02.2026 ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.12.2025 скасовано, у задоволенні заяви Позивача про забезпечення позову до подання позовної заяви у справі №910/16129/25 відмовлено повністю.

У позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що жодних достовірних фактів, що він блокував конкурс шляхом подачі до суду заяви про забезпечення конкурсу немає, жодних негативних наслідків для проведення цього конкурсу відповідачем не існувало й не існує на теперішній час, що приводить до того, що вказана стаття на офіційному сайті відповідача містить недостовірну інформацію, яка порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 . Ввважає твердження «ОСОБА_1 блокує відкритий конкурс» - це медійний ярлик та маніпулятивні висновки для формування у пересічної людини негативного уявлення про позивача, що не відповідає дійсним обставинами та реальному змісту судової ухвали.

Спростовуючи тезис у статті про те, що позивач «обирався кулуарно та без застосування відкритих процедур», позивач ОСОБА_1 зазначає, що був призначений незалежним членом Наглядової ради за результатами конкурсу, організованого за участі Київської школи економіки, у межах меморандуму з Міністерством енергетики України. На той момент саме така процедура застосовувалася як конкурсна, і іншої процедури на той час не існувало. Ставити тепер під сумнів легітимність усієї процедури означає заперечувати роботу самої Наглядової ради впродовж 2 років, усі рішення якої визнавалися Товариством. Крім того, на теперішній час відсутні судові рішення про визнання проведеного конкурсу, за результатом якого Позивача було обрано членом Наглядової ради АТ «УРМ», недійсним та/або інформація про скасування Наказу № 321 від 25.10.2023, як й відсутні відкриті кримінальні провадження щодо вказаних дій, оскільки, за словами самого АТ «УРМ» такі дії мають характерні ознаки вчинення корупційного правопорушення.

Позивач звертає увагу на те, що використання у публікації вищезазначених формулювань, а також тверджень про нібито залежність або «ставлеництво» позивача створює у пересічного читача стійке уявлення про його протиправну, неетичну та суспільно небезпечну поведінку. Такі твердження не мають характеру оціночних суджень, та подаються як фактичні обвинувачення, що є особливо небезпечним у публічному просторі.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що його представник звертався до АТ «Українські розподільні мережі» з адвокатським запитом вих. № 01/26 від 12.01.2026 про надання інформації та документів, а саме:

«1. Хто є автором або авторами публікації від ІНФОРМАЦІЯ_6 (ПІБ, посада, підрозділ, службові контакти), розміщеної на офіційному вебсайті АТ «УРМ»?

2. Хто здійснював погодження тексту (юридичний департамент, комунікації, керівництво тощо) публікації від ІНФОРМАЦІЯ_6, розміщеної на офіційному вебсайті АТ «УРМ»?

3. Хто ухвалив рішення про розміщення вищезазначеного матеріалу на сайті як офіційної інформації?

4. Хто здійснив технічне розміщення публікації на сайті (ПІБ, посада), дата й час публікації або редагувань?

5. Які документи стали підставою для використання формулювань у публікації щодо: а) намагань ОСОБА_1 перешкоджати Товариству в дослідженні фактів та заміні менеджменту як самого товариства так і підпорядкованих йому суб`єктів; б) трактувань дій ОСОБА_1 як спроби заблокувати проведення конкурсу на заміщення посад членів наглядової ради Товариства; в) кулуарне обрання ОСОБА_1 на посаду члена наглядової ради Товариства без застосування відкритих процедур загальноприйнятних для відбору незалежних членів наглядових рад ?

6. Чи проводилася перед публікацією юридична перевірка тексту? Якщо так, то хто її здійснював, коли, та який короткий висновок за результатом перевірки?

7. Чи є зазначена публікація офіційною позицією АТ «УРМ» як юридичної особи? Яким органом/посадовою особою вона затверджена?

8. Чи планує АТ «УРМ» внести зміни або спростування публікації щодо тверджень, які стосуються Клієнта? У які строки та в якій формі?».

АТ «Українські розподільні мережі» на вказаний адвокатський запит надіслав відповідь від 26.01.2026 за №26/0/26-7, згідно до якої АТ «Українські розподільні мережі» відмовило у наданні інформації про автора вказаної публікації, редактора та погоджувальної особи, посилаючись на норми законодавства про комерційну та конфіденційну інформації, так й відмовило у наданні іншої запитуваної інформації. У листі відповідач також повідомив, що не вбачає за необхідне вносити редагування у публікацію стосовно ОСОБА_1 , оскільки не визнає вказані відомості недостовірними та такими, що порушують честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Таку відповідь відповідача, викладену у листі на адвокатський запит, позивач вважає такою, що свідчить про те, що відповідач мав на меті умисел щодо розповсюдження відносно позивача недостовірної інформації з метою приниження його честі, гідності та ділової репутації шляхом опублікування відносно ОСОБА_1 неправдивої, образливої інформації, яку було поширенню серед необмеженої кількості людей.

Посилаючись на те, що характер використаних мовних засобів, інформація, яка була поширена відповідачем, є твердженням про факти, яких не існувало, є негативною для позивача та завдає шкоди честі, гідності й діловій репутації позивача, зазначаючи, що вказана відповідачем інформація у статті спростовується внутрішніми документами (наказами, розпорядженнями тощо) АТ «Українські розподільні мережі» та винесеним судовим рішенням, на яке робить посилання відповідач у своїй публікації, посилаючись на статті 3, 28, 32 Конституції України, статті 277, 280, 297 Цивільного кодексу України, положення Законів України «Про інформацію» та «Про захист персональних даних», позивач просив суд:

- визнати недостовірною і такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , поширену та опубліковану ІНФОРМАЦІЯ_6 Акціонерним Товариством «Українські розподільні мережі» на офіційному вебсайті АТ ІНФОРМАЦІЯ_4 інформацію у статті під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_5», а саме:

«Частина вже звільнених осіб намагається перешкоджати Товариству в дослідженні фактів та заміні менеджменту як самого товариства так і підпорядкованих йому суб`єктів. Так, зокрема, 24 грудня 2025 року до Господарського суду м. Києва звернувся звільнений член Наглядової ради АТ «УРМ» - ОСОБА_1 (який є колишнім роботодавцем раніше звільненого керівника АТ «УРМ» ОСОБА_2 ) із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви.».

«Даний набір вимог можна однозначно трактувати як спробу пана ОСОБА_1 та пов`язаних з ним осіб заблокувати проведення відкритого конкурсу на заміщення посад членів наглядової ради АТ «УРМ», який проводить навіть не Міненерго, а Комісія, створена Мінекономіки. Якщо подібні вимоги інших фігурантів будуть задовольнятися судами, то анонсовані Урядом кадрові зміни в українській енергетиці будуть істотно ускладнені.».

«Якщо подібні вимоги інших «високоефективних менеджерів» будуть задовольнятися судами, то анонсовані Урядом кадрові зміни в українській енергетиці будуть істотно ускладнені.».

«Сам пан ОСОБА_1 намагається заблокувати відкритий конкурс, в той момент коли сам обирався кулуарно та без застосування відкритих процедур загальноприйнятних для відбору незалежних членів наглядових рад.»;

- зобов`язати Акціонерне Товариство «Українські розподільні мережі» протягом 5 (п`яти) днів з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати недостовірну інформацію, зазначену на офіційному веб-сайті АТ «Українські розподільні мережі» у розділі «Новини» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_7 статтю під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_5» від ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом опублікування на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 під заголовком «Спростування інформації» тексту резолютивної частини рішення суду в частині визнання недостовірної інформації відносно ОСОБА_1 , або в інший аналогічний спосіб.

Ухвалою судді Подільського районного суду міста Києва від 20 квітня 2026р. було відкрите загальне позовне провадження у даній справі та призначено підготовче судове засідання.

04.05.2026 від Акціонерного Товариства «Українські розподільні мережі» надійшов Відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач не заперечував факту поширення інформації та підтверджував, що поширена була інформація саме того змісту, який зазначає позивач. Втім, висловлював позицію про те, що спростованою може бути виключно недостовірна інформація. Поширена інформація є недостовірною, якщо вона є фактичними твердженнями, стосується саме особи позивача та порушує його немайнове право. Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події, яких не існувало взагалі, або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності. У конкретній ситуації інформація була поширена щодо публічної особи. Обмеження щодо розповсюдження інформації про публічну особу та межі критики і оцінки її поведінки є ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.

Висловлювання «блокує відкритий конкурс» та «кулуарна обрання» є оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню та доведенню їхньої правдивості, адже є суб`єктивною думкою, яка не може бути перевірена на відповідність дійсності.

Фраза про те, що позивач «є колишнім роботодавцем раніше звільненого керівника АТ «УРМ» ОСОБА_2 » - це об`єктивна фактична інформація, яка пояснює потенційну зацікавленість позивача у судовому процесі. Таку інформацію цілком правомірно наводити при описі конфлікту інтересів у публічній дискусії.

У Відзиві відповідач також звертав увагу на те, що позивач не довів факт заподіяння йому реальної шкоди, втрату ділових можливостей внаслідок публікації, не зазначив жодних доказів, які б свідчили про спричинення йому негативних наслідків.

Посилаючись на те, що оскарженні формулювання є оціночними судженнями, судження базуються на достовірних фактичних судових зверненнях та діях позивача, публікація здійснена легітимним способом та має значний суспільний інтерес, позивач як публічна особа не має права на рівень захисту репутації, який мають приватні особи, та відсутність доказів реального порушення честі та гідності позивача, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

08.05.2026 від представника позивача надійшла Відповідь на відзив, 12.05.2026р. від представника відповідача надійшли Заперечення на відповідь на відзив.

Протокольною ухвалою від 12 травня 2026р. суд закінчив підготовче судове засідання та розпочав розгляд по суті.

У судовому засіданні представник позивача вимоги позовної заяви підтримав, просив позов задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, зважаючи на таке.

Так, судом встановлено, що Акціонерне товариство «Українські розподільні мережі» є юридичною особою, яка утворена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1336 «Про утворення акціонерного товариства «Українські розподільні мережі» (зі змінами) як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого належать державі в особі Міністерства енергетики України, яке є єдиним акціонером АТ «УРМ» та здійснює повноваження з управління корпоративними правами держави у статутному капіталі Товариства.

Позивач ОСОБА_1 наказом Міністерства енергетики України № 321 від 25 жовтня 2023 року був обраний незалежним членом наглядової ради АТ «Українські розподільні мережі» зі строком повноважень з дати видання цього наказу на строк, що не перевищує строку дії воєнного стану та трьох місяців після його припинення або скасування.

Відповідно до наказу Міністерства енергетики України № 372 від 07.12.2023 «Про деякі питання Акціонерного товариства «Українські розподільні мережі» між ОСОБА_1 та АТ «Українські розподільні мережі» 18.12.2023 р. було укладено цивільно-правовий договір, на підставі якого позивач набув права директора - члена наглядової ради «АТ «Українські розподільні мережі».

Наказом Міністерства енергетики України № 505 від 09.12.2025 «Про припинення повноважень членів Наглядової ради Акціонерного товариства «Українські розподільні мережі» повноваження повного складу наглядової ради Акціонерного товариства «Українські розподільні мережі» були припинені достроково.

Посилаючись на незаконність дострокового припинення повноважень у період воєнного стану, ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду м. Києва із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, у якій просив забезпечити майбутній позов шляхом зупинення рішення, що викладене у формі наказу від 9 грудня 2025р. в частині припинення його повноважень як незалежного члена наглядової та у інший спосіб.

Так, ухвалою судді Господарського суду міста Києва від 25 грудня 2025р. у справі №910/16129/25 було частково задоволено заяву ОСОБА_1 та заборонено Акціонерному товариству «Українські розподільні мережі» вчиняти дії щодо укладення цивільно-правових договорів із новими членами наглядової ради, реєстрації змін до персонального складу наглядової ради в Єдиний державний реєстр або інших реєстрах, проведення перших засідань нового складу наглядової ради до вирішення по суті справи та набрання рішенням у справі законної сили.

На наступний день після ухвалення ухвали про забезпечення позову, ІНФОРМАЦІЯ_6 на офіційному вебсайті АТ «Українські розподільні мережі» у розділі «Новини» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_8 було опубліковано статтю під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_5».

У зазначеній публікації згадується ОСОБА_1 та містяться такі тезиси:

«Частина вже звільнених осіб намагається перешкоджати Товариству в дослідженні фактів та заміні менеджменту як самого товариства так і підпорядкованих йому суб`єктів. Так, зокрема, 24 грудня 2025 року до Господарського суду м. Києва звернувся звільнений член Наглядової ради АТ «УРМ» - ОСОБА_1 (який є колишнім роботодавцем раніше звільненого керівника АТ «УРМ» ОСОБА_2 ) із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви.».

«Даний набір вимог можна однозначно трактувати як спробу пана ОСОБА_1 та пов`язаних з ним осіб заблокувати проведення відкритого конкурсу на заміщення посад членів наглядової ради АТ «УРМ», який проводить навіть не Міненерго, а Комісія, створена Мінекономіки. Якщо подібні вимоги інших фігурантів будуть задовольнятися судами, то анонсовані Урядом кадрові зміни в українській енергетиці будуть істотно ускладнені.».

«Якщо подібні вимоги інших «високоефективних менеджерів» будуть задовольнятися судами, то анонсовані Урядом кадрові зміни в українській енергетиці будуть істотно ускладнені.».

«Сам пан ОСОБА_1 намагається заблокувати відкритий конкурс, в той момент коли сам обирався кулуарно та без застосування відкритих процедур загальноприйнятних для відбору незалежних членів наглядових рад.».

Посилаючись на те, що у поширеній публікації інформація про те, що ОСОБА_1 перешкоджає діяльності Товариства та намагається заблокувати проведення конкурсу на заміщення посад членів наглядової ради Товариства не відповідає дійсності; факт звернення до суду тлумачиться відповідачем як ускладнюючий чинник на процес кадрових змін в енергетичній системі України та як «блокування відкритого конкурсу», що має негативне, дискредитуюче та репутаційно руйнівне спрямування, оскільки подається як сукупність нібито встановлених фактів, позивач просив суд визнати недостовірною поширену інформацію та зобов`язати відповідача її спростувати. Вказував на те, що поширена інформація стосовно нього є недостовірною та порушує його особисті немайнові права.

Вирішуючи питання про те, чи може відповідач відповідати за вимогами, заявленими позивачем, суд враховує таке.

У пункті 6.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі №904/4494/18 викладено висновок про те, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Згідно з усталеною практикою у сфері реєстрації і користування доменними іменами у мережі Інтернет, власником веб-сайту може бути інша особа, ніж реєстрант доменного імені, яким адресується такий веб-сайт. У таких випадках, власник веб-сайту визначається у договорі, укладеному з реєстрантом доменного імені. Інформація щодо власника веб-сайту може бути отримана у хостинг-провайдера веб-сайту.

Зважаючи на те, що поширена інформація розміщена на офіційному сайті відповідача, та представник відповідача не спростовував факту поширення публікації, суд дійшов висновку про те, що Акціонерне Товариство «Українські розподільні мережі» є належним відповідачем у справі та міг би нести відповідальність за вимогами позивача, в разі доведення позовних вимог.

Так, Конституцією України в ст. 3 закріплено, що людина, її честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Відповідно до Преамбули Загальної Декларації прав людини визнання гідності, яка властива всім членам людської сім`ї, і рівних та невід`ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру.

Частиною четвертою статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно з статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Нормами статті 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У статті 201 ЦК України зазначено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно з статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб; підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Статтею 275 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням (пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи").

Згідно із частиною другою статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вона стосується не тільки "інформації" чи "ідей", які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

За своїм характером судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження щодо позивача. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.

У рішенні у справі "Ляшко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 Конвенції застосовується не тільки до "інформації" чи "ідей", які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе "демократичне суспільство". Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.

Таким чином, особа, яка висловлює не факти щодо позивача, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції.

Разом з тим, при розгляді справи суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Так, при зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 просив визнати недостовірною інформацію, опубліковану та поширену через мережу інтернет на сайті відповідача.

Позивач вважає, що поширена публікація містить недостовірну інформацію щодо наслідків подачі ним заяви про забезпечення позову у судовій справі №910/16129/25.

У цьому контексті суд звертає увагу на те, що факт звернення до суду відповідає дійсності. Цей факт підтверджується копією ухвали Господарського суду міста Києва від 25.12.2025 року.

Тезис про те, що ОСОБА_1 «є колишнім роботодавцем раніше звільнено

керівника АТ «УРМ» ОСОБА_2 » є фактичною інформацією, що не заперечував і сам позивач.

Звернення до суду є правом ОСОБА_1 .. Таке право кореспондується з правом суспільства, установ, організацій, окремих громадян піддавати критиці

вжитті заходи забезпечення позову.

Так, встановлено, що стаття розміщена у розділі «Новини» є реакцією відповідача на судовий процес. Відповідно, судження відповідача не були безпідставними, оскільки базувалися на конкретних фактах. Будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Використання у публікації слова «блокування» можна вважати коректним описом правових наслідків ухвали суду про забезпечення позову, що об`єктивно давало підстави для висновку про «блокування» процесу призначення членів наглядової ради у наведеній статті, розміщеній на офіційному вебсайті АТ «Українські розподільні мережі».

Публікація на сайті АТ «Українські розподільні мережі» є викладенням відповідачем оцінки ситуації, яка склалась на момент публікації.

Подальше скасування ухвали постановою Північного апеляційного господарського суду у справі №910/16129/25 від 19.02.2026 р та відмова у задоволенні заяви Позивача про забезпечення позову до подання позовної заяви у справі №910/16129/25, не свідчить про недостовірність інформації на момент її публікації, а лише відображає динаміку судового процесу.

У постанові від 15 серпня 2018 року у справі №207/1161/17-ц ВС вказав, що

використання мовностилістичних засобів (гіпербол, алегорій) є частиною свободи

вираження поглядів. Вживання терміну «блокування» в контексті статті можна вважати оцінкою наслідків судового позову, поданого ОСОБА_1 .

Для того, щоб відрізнити фактичне твердження від оціночного судження, необхідно враховувати обставини справи і загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ Brasilier v. France, № 71343/01, § 37, 11 квітня 2006 року; "Balaskas v. Greece", № 73087/17, § 58, 05 листопада 2020 року), маючи на увазі, що твердження щодо питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не констатацію фактів (рішення ЄСПЛ "Paturel v. France", № 54968/00, § 37, 22 грудня 2005 року).

Надаючи оцінку таким тезисам як «блокує відкритий конкурс» та «кулуарне обрання», суд враховує, що відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію», оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їхньої правдивості. Оціночні судження - це суб`єктивна думка, критична оцінка фактів, яка не може бути перевірена на відповідність дійсності.

Позивач заперечує своє обрання як «кулуарне» та посилається на участь Київської школи економіки у відборі. Однак, оспорювана публікація не стверджує про незаконність цієї процедури, а критикує її недостатню прозорість та закритість. Відповідно, вказані твердження не є звинуваченням позивача у здійсненні протиправних дій. У контексті ст.30 Закону України «Про інформацію» поширені тезиси є оціночними судженнями.

Позивач стверджує, що публікація створює уявлення про його «протиправну, неетичну та суспільно небезпечну поведінку», проте публікація не містить таких формулювань. Оскільки поняття «кулуарність» не має чіткого законодавчого критерію (на відміну від «незаконності»), воно не може бути перевірена на предмет відповідності дійсності.

Суд також звертає увагу на те, що ОСОБА_1 обіймав посаду члена наглядової ради державного підприємства, є публічною особою. Межі допустимої критики щодо публічної особи є значно ширшими, ніж щодо приватної особи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 грудня 2025 року у справі №161/727/25 підкреслив, що оскільки позивач обіймав високу посаду в системі державного управління, мав статус публічної особи, його діяльність на цій посаді впливала на суспільство значною мірою, відповідно, і суспільство може проявляти законний інтерес до інформації про позивача та його діяльність. Саме тому позивач в силу публічності його посади відкритий для суворої критики і пильного нагляду громадськості. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на їхню приватність. Верховний Суд в черговий раз повторив, що межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо публічних осіб є значно ширшими, ніж щодо звичайних громадян.

У наведеному контексті суд звертає увагу на те, що опублікована інформація стосується не приватного життя позивача, а процедури його призначення на стратегічно важливу посаду в енергетичному секторі. Питання управління критичною енергетичною інфраструктурою становить значний суспільний інтерес. Значний суспільний інтерес виправдовує поширення чутливої інформації, адже вона становить значний громадський інтерес і громадськість має право на отримання такої інформації, в якій, в тому числі можуть зазначатися оціночні судження.

Висновуючи про те, що поширена інформація про позивача, яку він вважає негативною для себе, є оціночними судженнями, що виключає можливість задоволення позову, суд також звертає увагу на те, ОСОБА_1 не довів факту заподіяння реальної шкоди його репутації або втрату ділових можливостей внаслідок публікації.

Відтак, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір за рахунок відповідача позивачу не компенсується.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українські розподільні мережі» про захист честі, гідності та ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В. Войтенко