Рішення від 12 серпня 2026 р. у справі №754/15027/26 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2-о/754/495/26

Справа №754/15027/26

РІШЕННЯ

Іменем України

13 серпня 2026 року Деснянський районний суд міста Києва у складі:

судді Саламон О.Б.

за участю секретаря судового засідання Михайленко Н.О.

присяжних Костенко Г.В., Счастлива К.А.

прокурора Погорілої І.О.

представника заявника Вітько А.А.

представник особи, стосовно

якої вирішується питання Грибова І.В.

заінтересованої особи ОСОБА_2

особи, стосовно

якої вирішується питання ОСОБА_3

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу у порядку окремого провадження за заявою Комунального некомерційного підприємства «Міський заклад з надання психіатричної допомоги» про госпіталізацію ОСОБА_3 у КНП «Міський заклад з надання психіатричної допомоги» у м.Києві у примусовому порядку, -

В С Т А Н О В И В:

Позиції учасників справи.

Заявник КНП «Міський заклад з надання психіатричної допомоги» звернувся до суду із заявою про примусову госпіталізацію ОСОБА_3 до психіатричного закладу для примусового лікування.

Заява обгрунтована тим, що 12.08.2026 за направленням спеціалізованої психіатричної бригади за рапортом поліції було госпіталізовано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з підстав погіршення психічного стану, неадекватної та агресивної поведінки, обумовленої психічним захворюванням. Згідно висновку комісії лікарів-психіатрів від 12.08.2026 вбачається, що зі слів доньки ОСОБА_3 поведінково змінилась протягом останніх днів після перенесеного гіпертонічного кризу, проте зі слів сусідів раніше також була агресивною. Зі слів доньки стала невпорядкованою в поведінці, «стояла в переході, не впізнавала мене», «почала кричати, що її хочуть вбити, стала ховатись за смітники». В день госпіталізації, перебуваючи в квартирі з подругою стала агресивна, почала висловлювати маячні ідеї переслідування, викидала речі у вікно. Зі слів доньки «мені страшно жити з нею разом». Також в рапорті УП ДПП в м. Києві вказано: «особа кидала глиняні горщики з балкону на перехожих та неадекватно себе поводила, кидалась в бійку, чим наражає оточуючих на небезпеку». У зв`язку з відмовою ОСОБА_4 від госпіталізації, КНП «Міський заклад з надання психіатричної допомоги» звернувся до суду із вказаною вище заявою.

Процесуальні дії та рішення суду.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва Саламон О.Б. від 12 серпня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

З метою забезпечення прав ОСОБА_3 , щодо якої розглядається справа, на безоплатну правничу допомогу, суд вважав за необхідне залучити адвоката через відповідний суб`єкт надання безоплатної вторинної правничої допомоги - Північний міжрегіональний центр з надання безоплатної правничої допомоги.

Доручено Північному міжрегіональному центру з надання безоплатної правничої допомоги призначити адвоката особі, стосовно якої суд розглядає справу про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку - ОСОБА_3 .

Представник заявника КНП «Міський заклад з надання психіатричної допомоги» у м. Києві - лікар-психіатр Вітько А.А. у судовому засіданні заяву підтримала з мотивів, викладених у ній.

У судовому засіданні прокурор Погоріла І.О. підтримала заяву щодо госпіталізації ОСОБА_3 у примусовому порядку.

ОСОБА_3 в судовому засіданні висловила заперечення на заяву щодо примусової госпіталізації.

Представник ОСОБА_3 - адвокатка Грибова І.В. в судовому засіданні підтримала заяву.

Заінтересована особа - донька ОСОБА_3 - ОСОБА_2 щодо примусової госпіталізації матері не заперечувала, зазначивши, що мати має лікуватись.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, оглянувши матеріали справи, дійшов наступних висновків.

Фактичні обставини справи. Позиція суду та оцінки аргументів сторін.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Підпунктом "е" п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожному гарантується право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім законного затримання осіб, серед іншого, для законного затримання психічнохворих, відповідно до процедури, встановленої законом.

Згідно з практикою ЄСПЛ щодо застосування підпункту "е" пункту 1 статті 5 Конвенції особа не може бути позбавлена свободи як "психічно хвора", якщо не дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.

Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту "е" пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (п. 79, 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі N 2-1/07).

У параграфі 39 рішення у справі "Вінтерверп проти Нідерландів" від 24 жовтня 1979 року Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що за виключенням випадків крайньої необхідності, людина не повинна позбавлятися свободи до тих пір, доки не буде переконливо доведено, що вона дійсно є душевнохворою. Сама сутність того, в чому потрібно переконати компетентні державні органи - наявність психічного розладу, - вимагає об`єктивної медичної експертизи.

Статтею 3 Закону України "Про психіатричну допомогу" закріплено презумпцію психічного здоров`я, відповідно до якої кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Презумпція психічного здоров`я є неспростовною, тобто вважається юридичним фактом, допоки не буде спростованою на підставах та в порядку, передбачених Законами України. До настання такого спростування вказана презумпція діє, оскільки вона передбачена Законом, і не потребує встановлення судом.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про психіатричну допомогу" визначено, що особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

Згідно з вимогами ст. 16 Закону України "Про психіатричну допомогу" особа, яку було госпіталізовано до закладу з надання психіатричної допомоги за рішенням лікаря-психіатра на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, підлягає обов`язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів закладу з надання психіатричної допомоги для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажання залишитися в закладі з надання психіатричної допомоги, ця особа підлягає негайній виписці.

У випадках, коли госпіталізація особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку визнається доцільною, представник закладу з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває особа, протягом 24 годин з часу госпіталізації направляє до суду за місцем знаходження закладу з надання психіатричної допомоги заяву про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону.

До заяви, в якій повинні бути викладені підстави госпіталізації особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, передбачені статтею 14 цього Закону, додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність такої госпіталізації.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про психіатричну допомогу" тяжкий психічний розлад - розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам`яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку.

Згідно ч. 2 - 5 ст. 27 Закону України "Про психіатричну допомогу" виключно компетенцією лікаря-психіатра або комісії лікарів-психіатрів є встановлення діагнозу психічного розладу, прийняття рішення про необхідність надання психіатричної допомоги в примусовому порядку або надання висновку для розгляду питання, пов`язаного з наданням психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Судом встановлено наступні правовідносини.

12.08.2026 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , госпіталізовано до КНП «Міський заклад з надання психіатричної допомоги» за направленням спеціалізованої медичної бригади за рапортом поліції, у зв`язку із неадекватною та агресивною поведінкою.

У висновку комісії лікарів-психіатрів від 12.08.2026 за результатами огляду ОСОБА_3 вказано, що зі слів доньки ОСОБА_3 поведінково змінилась протягом останніх днів після перенесеного гіпертонічного кризу, проте зі слів сусідів раніше також була агресивною. Зі слів доньки стала невпорядкованою в поведінці, «стояла в переході, не впізнавала мене», «почала кричати, що її хочуть вбити, стала ховатись за смітники». В день госпіталізації перебуваючи в квартирі з подругою стала агресивна, почала висловлювати маячні ідеї переслідування, викидала речі у вікно. Зі слів доньки «мені страшно жити з нею разом». Також зазначено про те, що ОСОБА_3 має формальний контакт, грубо орієнтована в просторі та часі, на поставлені питання відповідає короткими фразами, не завжди не завжди по суті. Мова тиха, замкнена, підозріла, висловлює маячні ідеї та вплітає в маячні ідеї лікарів.

При цьому, як встановлено під час судового засідання, ОСОБА_3 має змогу висловлювати власну думку, процеси мислення та мовлення не порушені, поводить себе адекватно у межах норми. В судовому засіданні не проявляла агресивної поведінки, поводила себе спокійно, комунікувала з донькою адекватно, відповідала на питання.

Судом не ставиться під сумнів висновок комісії лікарів у даній справі, однак наявність одного лише висновку комісії лікарів не є достатнім для доведення критерію небезпечності та безпорадності ОСОБА_3 , що було б підставою для його примусової госпіталізації, оскільки представником лікарні не доведено у повній мірі підстав, які могли б слугувати необхідністю безвиключного примусового лікування особи, оскільки заявником має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні та обґрунтованість тривалого утримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.

Слід також зазначити, що наявні в матеріалах справи документи не підтверджують факту наявності у ОСОБА_3 стійкого психіатричного захворювання, а також стану особи, за якого остання може нести загрозу собі або оточуючим.

Фактично всі доводи зводяться до викладеного в рапорті, зафіксованого зі слів сусідів, однак без надання свідками будь - яких пояснень.

Під час судового розгляду донька ОСОБА_3 - заінтересована особа ОСОБА_2 не могла підтвердити викладене в рапорті, зокрема з приводу наявного інциденту, що стосувався викидання горщиків з вікна. ОСОБА_2 вказала також на наявність у матері боргових зобов`язань перед фінансовими установами, що на її думку могло слугувати погіршенню стану психічного здоров`я ОСОБА_3 .

Крім того, як раніше констатовано судом, представником заявника не доведено такого критерію для примусової госпіталізації, відповідно до ст. 14 Закону України "Про психіатричну допомогу", як вчинення чи виявлення реальних намірів вчинити дії, що становлять небезпеку для себе чи оточуючих, оскільки саме на цю підставу заявник посилався у своїй заяві як на підставу для примусової госпіталізації.

Зазначена позиція суду відповідає висновкам викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі N 2-1/07.

Також відповідно до правової позиції Верховного суду від 12.12.2019 у справі N 552/886/19: "Колегія суддів виходить із того, що встановлення судового контролю за процедурою примусової госпіталізації передбачає дослідження та оцінку судом висновку лікарів-психіатрів КП "ПО КПЛ ім. О.Ф. Мальцева " від 15 лютого 2019 року N 12 про доцільність госпіталізації особи у відділення стаціонару лікарні без її усвідомленої згоди у сукупності з іншими доказами, що підтверджують такий стан особи, який дає підстави саме для примусової госпіталізації. Сама по собі наявність такого висновку лікарів-психіатрів при відсутності інших належних і допустимих доказів про відповідний стан особи є недостатньою для ухвалення рішення про примусову госпіталізацію особи до психіатричного закладу без його усвідомленої згоди.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання щодо відсутності підстав для примусової госпіталізації ОСОБА_3 в КНП «Міський заклад з надання психіатричної допомоги» у м. Києві, передбачених ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», п. «е» ч. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 339-342, 430 ЦПК України, Законом України «Про психіатричну допомогу», суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви Комунального некомерційного підприємства «Міський заклад з надання психіатричної допомоги» про госпіталізацію ОСОБА_3 у КНП «Міський заклад з надання психіатричної допомоги» у м. Києві у примусовому порядку - відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду виготовлено 26.08.2026.

Суддя Ольга САЛАМОН

Присяжні Геннадій КОСТЕНКО

Катерина СЧАСТЛИВА