Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №132/1336/26 — Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/1336/26

3/132/717/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 серпня 2026 року м. Калинівка

Суддя Калинівського районного суду Вінницької області Сєлін Є.В. розглянувши матеріал, який надійшов з відділення поліції № 1 Хмільницького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області Національної поліції України про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Калинівка Вінницької області, українки, громадянки України, працевлаштованої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП документально не підтверджений, до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

22 квітня 2026 року до Калинівського районного суду Вінницької області надійшов матеріал з відділення поліції № 1 Хмільницького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ч.1 ст.184 КУпАП.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 квітня 2026 року визначено склад суду з розгляду зазначеного матеріалу: головуючого суддю Карнауха Н.П.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 155541 від 21 квітня 2026 року, ОСОБА_2 - 15 квітня 2026 року ухилилася від виконання батьківських обов`язків щодо виховання свого малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки 15 квітня 2026 року о 10год.40хв. її малолітній син наніс удар ногою по нозі та рукою в район живота своєму однокласнику у ліцеї № 3 міста Калинівки, чим спричинив останньому тілесні ушкодження. У зв`язку з цим у протоколі зазначено про вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП.

У судовому засіданні 07 травня 2026 року ОСОБА_2 свою вину у неналежному виконанні батьківських обов`язків не визнала та пояснила, що належним чином виховує свого сина. Зазначила, що син характеризується позитивно, добре навчається, є неконфліктним, підтримує дружні стосунки з однолітками та не має зауважень щодо поведінки.

При цьому ОСОБА_2 не заперечувала факту конфлікту між дітьми, однак пояснила, що її син не був ініціатором конфлікту, а захищався від іншого учня, а саме ОСОБА_4 , який, за її словами, неодноразово його провокував. Також зазначила, що ОСОБА_5 конфліктує не лише з її сином, а й з іншими дітьми, про що батьки раніше повідомляли його матір. За словами ОСОБА_2 , відповідні обставини відомі також педагогічним працівникам ліцею.

12 червня 2026 року проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, за результатами якого визначено новий склад суду: головуючого суддю Сєліна Є.В., яким справу призначено до судового розгляду на 23 червня 2026 року о 09год.00 хв.

У судове засідання 23 червня 2026 року ОСОБА_2 не з`явилася.

За відсутності належних відомостей про своєчасне повідомлення ОСОБА_2 про дату, час та місце судового засідання, розгляд справи було відкладено на 17 липня 2026 року на 09год.00хв.

У судове засідання 17 липня 2026 року ОСОБА_2 також не з`явилася, при цьому в матеріалах справи були відсутні належні докази її повідомлення про дату, час та місце розгляду справи.

Оцінюючи матеріали справи, суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Згідно зі статтею 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом статті 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення, серед іншого, зазначаються місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за це правопорушення, прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також інші відомості, необхідні для вирішення справи.

При цьому протокол про адміністративне правопорушення сам по собі не є безумовним та достатнім доказом вини особи, оскільки відповідно до статті 251 КУпАП підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами.

У цьому випадку суд звертає увагу на істотні недоліки протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 155541 від 21 квітня 2026 року.

Так, хоча у протоколі формально зазначено дату та час події: 15 квітня 2026 року о 10год.40хв., а місце визначено як ліцей № 3 міста Калинівки, наведені відомості не забезпечують належної конкретизації обставин події. Зокрема, не зазначено конкретного місця у межах навчального закладу, де саме відбувався конфлікт, не наведено обставин, за яких він виник, послідовності дій дітей та інших даних, які дозволяли б чітко встановити фактичний механізм події.

Крім того, у протоколі особа, якій, за твердженням працівника поліції, були заподіяні тілесні ушкодження, не ідентифікована належним чином. Зазначено лише, що удар був нанесений «своєму однокласнику», без зазначення його анкетних даних. Таким чином, із самого протоколу неможливо достовірно встановити, щодо якої саме дитини були вчинені дії, які покладено в основу висновку про неналежне виконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків.

Водночас для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.184 КУпАП необхідно встановити не лише сам факт певної поведінки дитини, а й те, що така поведінка стала наслідком ухилення саме батька чи матері від виконання передбачених законом обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дитини.

Сам по собі факт виникнення конфлікту між малолітніми дітьми, навіть за умови доведеності такого факту, автоматично не свідчить про неналежне виконання батьками своїх обов`язків. Для наявності складу адміністративного правопорушення необхідним є встановлення причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою батьків та конкретними проявами неналежної поведінки дитини.

Однак таких обставин матеріали справи не містять.

Зокрема, у матеріалах справи відсутні пояснення очевидців події, педагогічних працівників чи інших осіб, які безпосередньо спостерігали конфлікт між дітьми та могли б підтвердити обставини його виникнення, характер поведінки кожної з дітей, послідовність їхніх дій, наявність чи відсутність провокації або необхідності захисту з боку ОСОБА_2 .

Також матеріали справи не містять медичних документів, які б підтверджували факт заподіяння іншій дитині тілесних ушкоджень, їх характер, локалізацію, ступінь тяжкості та причинний зв`язок із діями малолітнього сина ОСОБА_2 . Відсутні, зокрема, документи про звернення за медичною допомогою, результати медичного огляду, довідки чи інші належні документи щодо фіксації тілесних ушкоджень.

Отже, твердження про те, що внаслідок описаної у протоколі події іншій дитині були спричинені тілесні ушкодження, фактично ґрунтується лише на викладеній у протоколі інформації та не підтверджене іншими належними й допустимими доказами.

За таких обставин суд не має можливості достовірно встановити ані повний зміст події, ані фактичні обставини конфлікту, ані особу дитини, якій нібито були заподіяні тілесні ушкодження, ані сам факт та характер таких ушкоджень, а відтак і наявність об`єктивної та суб`єктивної сторін адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП.

Разом із тим суд звертає увагу, що зазначені недоліки матеріалів справи самі по собі не є підставою для постановлення у цій справі рішення про невинуватість ОСОБА_2 , оскільки питання про доведеність чи недоведеність її вини на даний час не може бути предметом остаточної оцінки суду у зв`язку із закінченням установленого законом строку притягнення до адміністративної відповідальності.

Так, відповідно до ч.2 ст.38 КУпАП, якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначені у частинах третій - шостій цієї статті.

Із протоколу вбачається, що подію, яка покладена в основу обвинувачення ОСОБА_2 , віднесено до 15 квітня 2026 року. Отже, якщо виходити саме з дати, зазначеної органом, який склав протокол, тримісячний строк, передбачений ч.2 ст.38 КУпАП, закінчився 15 липня 2026 року.

При цьому правопорушення, передбачене ч.1 ст.184 КУпАП у наведених у протоколі обставинах, не може бути визнане триваючим лише з тієї підстави, що батьківські обов`язки мають постійний характер. Для визнання адміністративного правопорушення триваючим необхідно встановити, що особа після вчинення первинної дії або бездіяльності продовжувала перебувати у стані невиконання конкретного обов`язку, який утворює склад адміністративного правопорушення. Матеріали цієї справи таких обставин не містять, а протокол визначає конкретну подію - конфлікт між дітьми 15 квітня 2026 року.

Таким чином, строк притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.184 КУпАП закінчився 15 липня 2026 року.

Суд окремо вважає за необхідне надати оцінку причинам, з яких справа не була розглянута по суті до закінчення встановленого законом строку.

22 квітня 2026 року матеріали справи надійшли до суду та були передані для розгляду судді Карнауху Н.П. У судовому засіданні 07 травня 2026 року ОСОБА_2 була присутня, надала свої пояснення та заперечила факт неналежного виконання батьківських обов`язків.

Суддя Карнаух Н.П. витребовував з ліцею № 3 Калинівської міської ради характеризуючі дані на ОСОБА_4 .

12 червня 2026 року у зв`язку з повторним автоматизованим розподілом справу передано на розгляд судді Сєліну Є.В., яким справу призначено до судового розгляду на 23 червня 2026 року.

У судове засідання 23 червня 2026 року ОСОБА_2 не з`явилася, однак у матеріалах справи не було належних доказів її своєчасного повідомлення про дату, час та місце судового засідання. За таких обставин розгляд справи за її відсутності був би несумісним із вимогами ст.268 КУпАП та гарантіями права особи на захист.

Аналогічна ситуація виникла і під час судового засідання 17 липня 2026 року: ОСОБА_2 не з`явилася, а належних доказів її повідомлення про дату, час та місце судового розгляду у суду також не було.

За таких обставин суд не мав правових підстав розглянути справу за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Відповідно до частини першої статті 277-2 КУпАП, повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 278 КУпАП, при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення суд вирішує питання про те, чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду.

Частиною першою статті 268 КУпАП особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, гарантовано право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, користуватися юридичною допомогою, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, а також оскаржити постанову по справі.

Хоча положення частини другої статті 268 КУпАП не відносять правопорушення, передбачене ч.1 ст.184 КУпАП, до категорії справ, у яких присутність особи є обов`язковою, це не звільняє суд від обов`язку належним чином повідомити особу про дату, час та місце судового розгляду. Можливість розгляду справи за відсутності особи виникає лише за умови наявності достовірних даних про її своєчасне повідомлення та відсутності клопотання про відкладення розгляду справи.

Такий підхід відповідає гарантіям статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2018 року у справі «Созонов та інші проти України» наголошено, що загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює принцип змагальності, передбачає, що особа повинна бути поінформована про провадження щодо неї, а принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу за умов, які не ставлять її у суттєво несприятливе становище порівняно з іншою стороною. Європейський суд також звертав увагу на необхідність для національних судів з`ясувати, чи були судові документи завчасно отримані сторонами.

Отже, розгляд справи за відсутності ОСОБА_2 за відсутності доказів її належного повідомлення створив би реальний ризик порушення її процесуальних прав та гарантій справедливого судового розгляду.

Таким чином, неможливість розгляду справи у визначений статтею 38 КУпАП строк не була наслідком умисного затягування провадження судом або безпідставного відкладення розгляду справи. Навпаки, суд був зобов`язаний дотримуватися передбаченої законом процедури повідомлення особи та забезпечити їй реальну можливість реалізувати право на захист.

Водночас закінчення строку, встановленого статтею 38 КУпАП, має самостійне юридичне значення і не може бути подолане судом шляхом продовження розгляду справи з метою встановлення вини особи після спливу такого строку.

Пунктом 7 частини першої статті 247 КУпАП передбачено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, у разі закінчення на момент розгляду справи строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

Отже, після спливу передбаченого законом строку суд позбавлений повноважень накладати на особу адміністративне стягнення. Встановлення вини особи за таких умов не має самостійного юридичного результату, оскільки навіть за умови доведеності складу адміністративного правопорушення стягнення вже не може бути законно застосоване.

З цієї ж причини суд не може, закриваючи провадження виключно у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, фактично встановлювати винуватість особи у мотивувальній частині постанови.

Встановлення вини особи та закриття провадження у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності є юридично несумісними висновками.

За змістом статті 247 КУпАП закінчення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу, є самостійною та безумовною процесуальною підставою для закриття провадження. Водночас висновок про винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення може бути сформульований судом лише у межах провадження, в якому закон допускає застосування до особи адміністративного стягнення.

Якщо ж на момент розгляду справи така можливість втрачена внаслідок спливу встановленого законом строку, суд не вправі замінювати передбачене законом рішення про закриття провадження фактичним встановленням вини особи.

Інший підхід означав би, що особа, щодо якої провадження закривається без застосування стягнення, фактично визнається судом винною у вчиненні адміністративного правопорушення без можливості застосування до неї передбаченого законом стягнення, що не відповідає суті адміністративно-деліктного провадження, принципу законності та праву особи на захист.

Саме тому правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11 липня 2018 року, виходить із того, що при закритті провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності вина особи не встановлюється.

Аналогічний підхід відображений у науково-консультативному висновку Науково-консультативної ради при Вищому адміністративному суді України щодо застосування положень статті 38 КУпАП.

Таким чином, наведені вище недоліки протоколу та відсутність належних доказів наведеної у ньому події суд зазначає виключно як характеристику стану матеріалів справи та для оцінки того, що наявні матеріали не містять належної доказової бази, однак суд не робить на їх підставі остаточного висновку про винуватість чи невинуватість ОСОБА_2 .

З огляду на закінчення строку притягнення до адміністративної відповідальності суд не вправі продовжувати розгляд справи з метою встановлення вини особи або ухвалювати рішення про відсутність у її діях складу адміністративного правопорушення, оскільки у такому разі суд фактично здійснював би встановлення обставин, які вже не можуть бути підставою для застосування адміністративного стягнення.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що на момент розгляду справи тримісячний строк, встановлений частиною 2 статті 38 КУпАП, сплинув, а тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 7 частини першої статті 247 КУпАП.

Керуючись ст.ст. 38, 184, 247, 251, 252, 256, 268, 277-2, 278, 280, 283, 284 КУпАП, суд

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення за матеріалом, який надійшов з відділення поліції № 1 Хмільницького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області Національної поліції України про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП, закрити на підставі п.7 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строку накладення адміністративного стягнення, передбаченого ч.2 ст.38 КУпАП.

Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення шляхом подання апеляційної скарги.

Суддя