Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №132/1719/26 — Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/1719/26

3/132/833/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 серпня 2026 року м. Калинівка

Суддя Калинівського районного суду Вінницької області Сєлін Є.В. розглянувши матеріали, які надійшли з відділення поліції № 1 Хмільницького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області Національної поліції України про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП документально непідтверджений, до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

22.05.2026 року до Калинівського районного суду Вінницької області з відділення поліції № 1 Хмільницького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області Національної поліції України надійшов адміністративний матеріал про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.184 КУпАП, який відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.05.2026 року переданий на розгляд судді Сєліну Є.В.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД № 677827 від 18 травня 2026 року, ОСОБА_2 не виконує статтю 150 Сімейного кодексу України, а саме не виконує належним чином своїх батьківських обов`язків щодо виховання та забезпечення належних умов проживання своїх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які 18 травня 2026 року згідно з рішенням № 66 Іванівської сільської ради були відібрані у матері та поміщені до дитячого відділення Калинівської центральної районної лікарні.

До протоколу про адміністративне правопорушення долучено копію рішення виконавчого комітету Іванівської сільської ради Вінницької області від 18 травня 2026 року № 66 «Про негайне відібрання малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ».

Інших доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення матеріали справи не містять.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що провадження у справі підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 184 КУпАП, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення, відповідно до статті 245 КУпАП, є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень.

Згідно зі статтею 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган або посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому частиною другою цієї статті прямо передбачено, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.

За змістом статті 252 КУпАП докази підлягають оцінці за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до статті 280 КУпАП орган або посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язані з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, для притягнення особи до адміністративної відповідальності недостатньо самого припущення про неналежне виконання нею певних обов`язків або посилання на факт настання певної події. Суд має встановити конкретну подію адміністративного правопорушення, конкретні дії або бездіяльність особи, їх час і місце, нормативний обов`язок, який був порушений, та вину особи у його порушенні. Лише встановлення сукупності таких обставин дає правові підстави для висновку про наявність складу адміністративного правопорушення.

Частина перша статті 184 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей.

Отже, законодавець пов`язує адміністративну відповідальність не з будь-яким фактом неналежного виконання батьківських обов`язків як таким, а саме з ухиленням від виконання конкретних обов`язків, передбачених законодавством, щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дітей.

Водночас стаття 150 Сімейного кодексу України встановлює цілу сукупність батьківських обов`язків. Зокрема, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, піклуватися про її здоров`я та безпечні умови життя, фізичний, духовний і моральний розвиток, забезпечити здобуття нею повної загальної середньої освіти, поважати дитину тощо. При цьому частина друга статті 150 СК України у чинній редакції прямо передбачає обов`язок батьків піклуватися про здоров`я та безпечні умови життя дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Тому саме по собі посилання у протоколі на статтю 150 СК України не є достатнім для встановлення змісту пред`явленого особі обвинувачення. У протоколі мало бути зазначено, який саме передбачений законодавством батьківський обов`язок ОСОБА_2 не виконала, у чому конкретно полягала її бездіяльність або неналежна поведінка, коли та де вона мала місце, а також яким чином відповідна поведінка свідчить саме про ухилення від виконання обов`язків, охоплених диспозицією частини 1 статті 184 КУпАП.

Натомість, протокол такого опису не містить.

Відповідно до статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення, серед іншого, зазначаються місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, а також нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення.

Ці відомості не є формальністю. Вони утворюють необхідну процесуальну основу для визначення меж обвинувачення, реалізації особою права на захист та подальшої судової перевірки того, чи містять конкретні фактичні обставини ознаки складу адміністративного правопорушення.

У цьому випадку протокол серії ВАД № 677827 від 18 травня 2026 року не містить відомостей про час вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення. Саме зазначення дати складення протоколу 18 травня 2026 року, не може ототожнюватися із зазначенням часу вчинення правопорушення, оскільки дата складення процесуального документа та момент вчинення інкримінованого діяння є різними юридично значимими обставинами.

Так само у протоколі фактично не визначено місця вчинення адміністративного правопорушення. Посилання на те, що діти 18 травня 2026 року були відібрані у матері та поміщені до дитячого відділення Калинівської центральної районної лікарні, саме по собі не означає, що адміністративне правопорушення було вчинено у цьому медичному закладі, за місцем проживання дітей чи в будь-якому іншому конкретному місці.

Більше того, протокол не містить конкретного опису самої поведінки ОСОБА_2 , яка, на думку особи, що склала протокол, утворює склад правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 184 КУпАП. Формулювання про те, що вона «не виконує статтю 150 СК України» та «не виконує належним чином своїх батьківських обов`язків по вихованню та забезпеченню належних умов проживання дітей», має загальний, оціночний характер і не дає можливості встановити, яку саме дію чи бездіяльність вчинила або не вчинила ОСОБА_2 .

При цьому зазначення у протоколі про факт відібрання дітей не замінює опису адміністративного правопорушення.

Сам факт прийняття виконавчим комітетом Іванівської сільської ради рішення від 18 травня 2026 року № 66 про негайне відібрання дітей може свідчити про те, що відповідним органом було прийнято рішення про застосування передбаченого законом заходу щодо захисту дітей, однак сам по собі цей факт не встановлює вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення та не містить автоматичного висновку про те, що саме її конкретна поведінка утворює склад правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 184 КУпАП.

Для адміністративно-деліктної відповідальності необхідно встановити не лише факт існування рішення про відібрання дітей, але й фактичні обставини, які стали підставою для його прийняття, конкретні порушення матір`ю встановлених законом батьківських обов`язків, їх час, місце, спосіб та винне ставлення особи до відповідної поведінки.

Однак таких відомостей у матеріалах справи немає.

Рішення виконавчого комітету Іванівської сільської ради від 18 травня 2026 року № 66, долучене до матеріалів як єдиний доказ, не може замінити собою докази всіх елементів складу адміністративного правопорушення.

Насамперед із самого факту прийняття рішення про відібрання дітей неможливо встановити, яке саме діяння ОСОБА_2 було вчинене, коли саме воно мало місце, у чому полягало її ухилення від виконання батьківських обов`язків, які саме умови життя, виховання або розвитку дітей вона не забезпечила, а також у чому полягала її вина.

Отже, наведений документ підтверджує лише факт прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування, але не є належним і достатнім доказом вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 184 КУпАП.

Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом його вчинення особою; постанова чи протокол не можуть розглядатися як беззаперечний доказ вини без підтвердження викладених у них обставин іншими належними доказами. Верховний Суд наголосив, що опис обставин правопорушення має бути підтверджений доказами, а застосування адміністративного стягнення за відсутності таких доказів не відповідає вимогам законності.

Аналогічний підхід відображений і в актуальній судовій практиці у справах за статтею 184 КУпАП: сам протокол за відсутності інших доказів не є беззаперечним доказом вини особи, а обставини, викладені у ньому, повинні бути підтверджені належними доказами.

У судовій практиці також послідовно проводиться правова позиція, відповідно до якої ухиленням від виконання батьківських обов`язків не може вважатися будь-яка дія чи бездіяльність батька або матері. Для застосування частини 1 статті 184 КУпАП має бути встановлено невиконання конкретних обов`язків, чітко передбачених законодавством, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дітей. Якщо протокол не визначає, які саме неправомірні діяння свідчать про неналежне виконання батьківських обов`язків, а матеріали не містять відповідних доказів, склад адміністративного правопорушення не може вважатися встановленим.

При цьому суд не вправі самостійно формувати обвинувачення замість органу, уповноваженого скласти протокол, доповнювати його новими фактичними обставинами або встановлювати іншу фактичну основу відповідальності особи.

Як зазначено в актуальній судовій практиці, розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється в межах обставин, викладених у протоколі, а суд не наділений повноваженнями самостійно змінювати фактичні обставини, викладені у протоколі. Сам протокол є початковим процесуальним документом, у якому формулюється обвинувачення, але не звільняє уповноважений орган від обов`язку довести його фактичну основу належними доказами.

З огляду на це суд не може, виходячи лише з факту відібрання дітей, самостійно визначити, які саме батьківські обов`язки, передбачені статтею 150 СК України, ОСОБА_2 порушила, коли саме вона їх порушила, у чому полягало відповідне порушення та чому така поведінка повинна бути кваліфікована саме за частиною 1 статті 184 КУпАП. Вчинення таких дій судом означало б фактичне формування нового обвинувачення поза межами протоколу, що є неприпустимим.

Такий підхід відповідає і вимогам міжнародного права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна особа має право на справедливий суд, а в кримінальному аспекті цієї гарантії особа має право бути детально поінформованою про характер і причину обвинувачення проти неї.

Європейський суд з прав людини послідовно наголошує, що особа повинна бути поінформована не лише про фактичну основу обвинувачення, тобто про конкретні дії, які їй ставляться у вину, але й про їх юридичну кваліфікацію. У справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v. France) ЄСПЛ зазначив, що детальна інформація щодо обвинувачення є необхідною передумовою справедливості провадження, оскільки саме з неї особа має розуміти фактичні та правові підстави пред`явленого їй обвинувачення і належним чином організувати свій захист.

У справі «Маточчіа проти Італії» (Mattoccia v. Italy) ЄСПЛ також підкреслив, що особа повинна отримати достатню інформацію для того, щоб повністю зрозуміти обсяг висунутого їй обвинувачення та підготувати адекватний захист.

Хоча стаття 6 Конвенції формально використовує термін «кримінальне обвинувачення», Європейський суд з прав людини при визначенні застосовності кримінально-правових гарантій виходить із автономного поняття «кримінального обвинувачення», яке не залежить виключно від національної класифікації правопорушення. Адміністративно-деліктне провадження, якщо воно за своєю природою має каральний характер, повинно відповідати основним гарантіям справедливого суду, зокрема вимогам щодо інформування особи про суть обвинувачення та можливості ефективно захищатися.

Отже, вимога про конкретність опису фактичних обставин у протоколі має не лише процесуальне, а й конвенційне значення. Особа не може ефективно захищатися від неконкретного обвинувачення, коли їй не повідомлено, яку саме поведінку вчинено, коли і де вона мала місце, який конкретний законодавчий обов`язок порушено та у чому полягає відповідне порушення.

У цьому аспекті недоліки протоколу серії ВАД № 677827 від 18 травня 2026 року є істотними, оскільки вони стосуються не другорядних реквізитів процесуального документа, а самої фактичної та юридичної основи адміністративного обвинувачення.

Крім того, відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Конституційний принцип презумпції невинуватості, у тому числі його складова «in dubio pro reo», є загальною процесуальною гарантією особи у провадженнях, що мають каральний характер. Конституційний Суд України також наголошував, що обов`язок доказування вини покладається на державу, а сумніви щодо доведеності вини мають тлумачитися на користь особи.

У свою чергу, Європейський суд з прав людини розглядає презумпцію невинуватості як процесуальну гарантію, яка, серед іншого, визначає розподіл тягаря доказування та забороняє покладати на особу обов`язок доводити власну невинуватість.

Застосування наведених принципів до цієї справи означає, що саме сторона, яка ініціювала притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, повинна була надати суду належні та достатні докази того, що вона вчинила конкретне винне діяння або допустила конкретну бездіяльність, яка охоплюється диспозицією частини 1 статті 184 КУпАП.

Натомість, такого доказування не здійснено.

Суд окремо звертає увагу, що рішення виконавчого комітету Іванівської сільської ради № 66 від 18 травня 2026 року не містить для цілей цієї справи самостійного доказового значення щодо всіх елементів складу адміністративного правопорушення. Рішення органу опіки чи іншого уповноваженого органу про відібрання дітей та адміністративна відповідальність батьків за невиконання обов`язків щодо виховання дітей є різними за своєю правовою природою юридичними питаннями. Перше не породжує автоматично другого.

Інакше кажучи, відібрання дітей не є юридичною презумпцією вини матері у вчиненні адміністративного правопорушення.

Для цілей статті 184 КУпАП необхідно встановити саме факт ухилення ОСОБА_2 від виконання передбачених законом обов`язків. Наявні матеріали не дають можливості встановити, у чому конкретно полягало таке ухилення.

Також матеріали справи не містять даних про конкретні неналежні умови проживання дітей, конкретні факти ненадання їм необхідного догляду, харчування, медичної допомоги, безпечних умов життя, виховання чи іншого батьківського піклування, які б були наслідком винної поведінки саме ОСОБА_2 та відповідали диспозиції частини 1 статті 184 КУпАП.

Не містять матеріали справи і відомостей, які дозволяли б визначити момент виникнення та тривалість відповідного порушення, що має істотне значення для встановлення факту та складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

При цьому відсутність складу адміністративного правопорушення має місце не лише тоді, коли встановлено, що особа взагалі не вчиняла відповідної поведінки, але й тоді, коли за результатами розгляду справи не встановлено сукупність передбачених законом об`єктивних та суб`єктивних ознак, необхідних для адміністративної відповідальності.

У цій справі відсутність складу правопорушення обумовлена саме неможливістю встановити за наявними матеріалами його об`єктивну та суб`єктивну сторони, а також належними доказами пов`язати конкретну поведінку ОСОБА_2 з диспозицією частини 1 статті 184 КУпАП.

Суд не вправі компенсувати недоліки доказування припущеннями, виходити з презумпції того, що якщо дітей було відібрано, то матір автоматично ухилилася від виконання батьківських обов`язків, або самостійно встановлювати обставини, які не були викладені у протоколі та не підтверджені належними доказами.

Такий підхід суперечив би як статтям 7, 245, 251, 252, 256, 280 КУпАП, так і конституційним гарантіям презумпції невинуватості та вимогам справедливого судового розгляду.

Зазначене відповідає і роз`ясненням, наданим у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1988 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення», яка залишається чинною у відповідній редакції та визначає підходи судового контролю за законністю постанов у справах про адміністративні правопорушення.

Суд при цьому враховує, що відповідно до статті 278 КУпАП під час підготовки до розгляду справи перевіряється, зокрема, правильність складення протоколу та інших матеріалів справи. Проте в цій справі недоліки протоколу не зводяться до технічних чи таких, що можуть бути усунені без зміни суті пред`явленого обвинувачення. Вони стосуються відсутності самого фактичного опису правопорушення та доказів його вчинення.

За таких обставин повернення матеріалів на доопрацювання з метою фактичного формування нового опису правопорушення та пошуку доказів, які на момент розгляду справи відсутні, не може підміняти передбачений законом обов`язок уповноваженого органу належним чином зафіксувати правопорушення та зібрати докази на підтвердження вини особи.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, підтверджених належними та допустимими доказами; протокол за відсутності інших доказів не є беззаперечним доказом вини.

Таким чином, оцінюючи наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановлює, що єдиний долучений до протоколу документ - рішення виконавчого комітету Іванівської сільської ради Вінницької області від 18 травня 2026 року № 66, не підтверджує конкретного факту ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків у розумінні частини 1 статті 184 КУпАП, а сам протокол не містить необхідної конкретизації фактичної сторони інкримінованого правопорушення.

Отже, матеріали справи не дають суду можливості встановити, що саме ОСОБА_2 , у конкретний час та конкретному місці, допустила конкретну протиправну бездіяльність або вчинила інше конкретне діяння, яке полягає в ухиленні від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання її дітей.

За таких обставин висновок про винуватість ОСОБА_2 ґрунтувався б виключно на припущенні, що відповідно до статті 62 Конституції України є неприпустимим.

Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які б у своїй сукупності підтверджували наявність у діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 184 КУпАП.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП така обставина є безумовною підставою для закриття провадження у справі.

Керуючись статтями 7, 23, 245, 247, 251, 252, 256, 278, 280, 283, 284, 285, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статтями 62, 129 Конституції України, статтями 150, 155 Сімейного кодексу України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд

ПОСТАНОВИВ:

Провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.184 КУпАП, стосовно ОСОБА_2 закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду через Калинівський районний суд Вінницької області особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, або прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 КУпАП, протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя