Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №904/5069/24 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.08.2026 року м.Дніпро Справа № 904/5069/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дарміна М.О.(доповідач),

суддів: Соп`яненко О.Ю., Джепа Ю.А.

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мірошника Романа Ігоровича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2025 у справі № 904/5069/24 (суддя Мілєва І.В.)

за позовом Криворізької міської ради, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг

до відповідача-1: Фізичної особи-підприємця Буяна Анатолія Леонтійовича,

Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг

відповідача-2: Фізичної особи-підприємця Шаповала Сергія Володимировича, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг

про стягнення 669 105,93 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:

Криворізька міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Буяна Анатолія Леонтійовича (далі - ФОП Буян А.Л., відповідач-1) та Фізичної особи-підприємця Шаповала Сергія Володимировича (далі - ФОП Шаповал С.В., відповідач-2), в якому просила суд стягнути з відповідача-1 на користь позивача 31 444,82 грн, з яких: 24 279,56 грн заборгованості з орендної плати за земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:06:071:0054 за період з 01.01.2022 по 31.12.2023, 7 165,26 грн - пеня за період з 31.07.2022 по 30.06.2024; стягнути з відповідача-2 на користь позивача 637 661,11 грн, з яких: 487 313,34 грн - заборгованості з орендної плати за земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:06:071:0054 за період з 01.01.2022 по 31.12.2023, 150 347,77 грн - пеня за період з 31.07.2022 по 30.06.2024.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачами умов договору оренди земельної ділянки № 2021224 від 22.04.2021 в частині своєчасної та повної сплати орендних платежів за користування земельною ділянкою комунальної власності.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2025 позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Буяна Анатолія Леонтійовича на користь Криворізької міської ради 31 916,54 грн, а саме: 31 444,82 грн, з яких: 24 279,56 грн заборгованість з орендної плати за земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:06:071:0054 за період з 01.01.2022 по 31.12.2023, 7 165,26 грн - пеня за період з 31.07.2022 по 30.06.2024, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 471,72 грн. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Шаповала Сергія Володимировича на користь Криворізької міської ради 647 225,98 грн, а саме: 637 661,11 грн, з яких: 487 313,34 грн - заборгованість з орендної плати за земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:06:071:0054 за період з 01.01.2022 по 31.12.2023, 150 347,77 грн - пеня за період з 31.07.2022 по 30.06.2024, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 9 564,87 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що 22.04.2021 між Криворізькою міською радою (орендодавець) та ФОП Буяном А.Л. і ФОП Шаповалом С.В. (орендарі) було укладено договір оренди земельної ділянки № 2021224, за яким орендодавець надав, а орендарі прийняли у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,7864 га з кадастровим номером 1211000000:06:071:0054, розташовану на вул. Магнітогорській, 51а у Саксаганському районі м. Кривого Рогу. На земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна - комплекс, що на праві приватної спільної часткової власності належить: 36/1000 частки ФОП Буяну А.Л. та 964/1000 частки ФОП Шаповалу С.В. Орендна плата вноситься орендарями відповідно до частки власності в будівлі.

Суд першої інстанції встановив, що відповідачі договірні зобов`язання щодо внесення орендної плати за користування земельною ділянкою в період з 01.01.2022 по 31.12.2023 належним чином не виконували, що підтверджується листом Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області від 28.06.2024. Доказів сплати орендної плати відповідачі не надали. Суд перевірив розрахунок пені позивача та встановив, що він виконаний правильно. Заперечення відповідачів, викладені у відзиві, суд відхилив як такі, що спростовуються матеріалами справи або не впливають на правову оцінку обставин справи.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2025 у справі № 904/5069/24 (№ в ЄДРСР 132639721), прийнятною за наслідками розгляду апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Буяна Анатолія Леонтійовича та фізичної особи-підприємця Шаповала Сергія Володимировича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2025р. у справі № 904/5069/24, апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Буяна Анатолія Леонтійовича та фізичної особи-підприємця Шаповала Сергія Володимировича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2025р. у справі № 904/5069/24 залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від від 10.01.2025 у справі № 904/5069/24, відповідно, без змін.

Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2025, 19.12.2025р., тобто після прийняття судом апеляційної інстанції рішення за наслідками розгляду апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Буяна Анатолія Леонтійовича та фізичної особи-підприємця Шаповала Сергія Володимировича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2025р. у справі № 904/5069/24, Фізична особа-підприємець Мірошник Роман Ігорович (далі - ФОП Мірошник Р.І., апелянт), як особа, яка не брала участі у справі, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить: поновити строк на апеляційне оскарження рішення; прийняти апеляційну скаргу до розгляду та задовольнити її; скасувати частково рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2025 у справі № 904/5069/24 в частині стягнення з відповідача-2 24 690,72 грн; в скасованій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача-2 24 690,72 грн.

Узагальнення доводів апеляційної скарги:

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

Апелянт зазначає, що предметом спору у справі є стягнення заборгованості з орендної плати за земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:06:071:0054 за період з 01.01.2022 по 31.12.2023. Між тим, користувачем частини цієї земельної ділянки на підставі договору оренди № 22/01-01 від 01.01.2022 був саме апелянт, який прийняв у строкове платне користування приміщення в будівлі А-2,3 прим. № 13, 15, 16, 21 площею 300 кв.м, розташовані за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Магнітогорська, 51-А. Пункт 1.1 зазначеного договору оренди містить положення, що відповідно до статті 796 ЦК України одночасно з правом найму будівлі апелянту надається право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:06:071:0054, на якій знаходяться об`єкти нерухомого майна, а також прилеглою земельною ділянкою у розмірі, необхідному для досягнення мети оренди.

Апелянт вважає, що рішення стосується його прав та обов`язків, оскільки грошові суми, стягнуті з відповідача-2, в подальшому можуть бути пред`явлені відповідачем-2 до стягнення з апелянта в порядку регресу відповідно до статті 1191 ЦК України. Проте апелянт не був залучений до участі у справі.

На думку апелянта, рішення не можна визнати обґрунтованим, оскільки воно ухвалене з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, а саме з невідповідністю висновку суду, що належними відповідачами за позовом є ФОП Буян А.Л. та ФОП Шаповал С.В. Апелянт зазначає, що з системного аналізу норм ЗК України, ЦК України, Закону України «Про оренду землі» та ПК України випливає, що належним відповідачем у справі про стягнення заборгованості з орендної плати за земельну ділянку є саме та особа, яка фактично користується відповідною земельною ділянкою на підставі договору оренди.

Апелянт посилається на те, що строк оренди за договором № 22/01-01 від 01.01.2022 становив з 01.01.2022 по 31.10.2024, що включає період, за який позивач просив стягнути орендну плату, а тому позовні вимоги в частині стягнення орендної плати за користування тією частиною земельної ділянки, яка перебувала в оренді у апелянта (300 кв.м), мали бути пред`явлені саме до нього.

Апелянт також зазначає, що установлення належності відповідачів є обов`язком суду, який той виконує під час розгляду справи ex officio, та має ґрунтуватися на аналізі природи спірних правовідносин і позовних вимог. Водночас залучення до участі у справі співвідповідача є виключним правом позивача, і у суду такі повноваження відсутні. Апелянт посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 907/825/22, від 04.07.2023 у справі № 686/20282/21, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 09.02.2021 у справі № 635/4741/17, від 26.02.2020 у справі № 304/284/18, від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20, від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 26.11.2019 у справі № 905/386/18.

Апелянт вважає, що оскільки позивач не пред`явив позов до належного відповідача (апелянта), у задоволенні позовних вимог слід відмовити. Апелянт також просить прийняти нові докази по справі - копії договору оренди та листа-повідомлення, оскільки він не брав участі під час розгляду справи судом першої інстанції та дізнався про рішення лише у грудні 2025 року, що є винятковим випадком у розумінні частини третьої статті 269 ГПК України.

Щодо поновлення строку на апеляційне оскарження апелянт зазначає, що дізнався про зміст рішення після отримання 15.12.2025 від відповідача-2 листа-повідомлення, тому фактично почав використовувати строк на апеляційне оскарження лише з 16.12.2025, використавши 4 дні, і просить визнати причину пропуску строку поважною.

Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:

Криворізька міська рада подала відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким заперечує проти апеляційної скарги ФОП Мірошника Р.І. та просить закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, а у разі відмови у закритті провадження - відмовити апелянту в задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Позивач зазначає, що особи, яких не було залучено до участі у справі, звертаючись до суду апеляційної інстанції, повинні довести, що оскаржуване судове рішення стосується їх прав та обов`язків. Позивач вказує, що 22.04.2021 між Криворізькою міською радою, ФОП Буяном А.Л. та ФОП Шаповалом С.В. укладено Договір оренди земельної ділянки, за яким земельна ділянка з кадастровим номером 1211000000:06:071:0054 передана у строкове платне користування саме відповідачам. Умови цього договору є чіткими, зрозумілими та підлягають обов`язковому виконанню сторонами договірних відносин.

Позивач наголошує, що доданий апелянтом до скарги договір оренди № 22/01-01 від 01.01.2022, за яким ФОП Шаповал С.В. передав апелянту в тимчасове платне користування нежитлові приміщення, не спростовує позиції позивача, оскільки власник спірної земельної ділянки - Криворізька міська рада - не є стороною вказаного договору, а відтак його положення не тягнуть для останньої жодних правових наслідків та не змінюють договірні правовідносини між власником земельної ділянки та власниками нерухомості на ній розміщеній. Апелянт підміняє поняття надання в орендне користування об`єкта нерухомого майна та надання в оренду земельної ділянки, де за імперативними приписами чинного законодавства орендодавцем виступає Криворізька міська рада.

Позивач посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 15.05.2020 у справі № 904/897/19, згідно з якою рішення є таким, що прийняте про права/інтереси та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права/інтереси та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права/інтереси та обов`язки цієї особи. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2025 не містить жодних висновків щодо апелянта ані в мотивувальній, ані в резолютивній частині.

Позивач також посилається на постанову Верховного Суду від 15.01.2026 у справі № 911/266/22, де зазначено, що якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права, такі посилання не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги. Позивач вважає, що подача необґрунтованої апеляційної скарги є ініціюванням повторної оцінки доказів та призводить до затягування виконання рішення суду.

ФОП Буян А.Л. та ФОП Шаповал С.В. не скористалися правом подати відзив на апеляційну скаргу ФОП Мірошника Р.І., що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Дармін М.О., судді: Чус О.В., Кощеєв І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.02.2026 року у справі № 904/5069/24 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мірошника Романа Ігоровича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2025 у справі № 904/5069/24 залишено без руху.

Фізичній особі-підприємцю Мірошнику Роману Ігоровичу надано можливість усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 (десяти) днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, а саме надати:

- докази доплати судового збору у сумі 4 542,00 грн.

- докази надсилання копії апеляційної скарги іншим сторонам у справі.

04.03.2026 на адресу Центрального апеляційного господарського суду з використанням засобів поштового зв`язку від Фізичної особи-підприємця Мірошника Романа Ігоровича надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Мірошника Романа Ігоровича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2025 у справі № 904/5069/24, для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

20.03.2026 до Центрального апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від представника Криворізької міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У зв`язку з перебуванням у відпустці суддів Кощеєва І.М. та Чус О.В. - членів колегії суддів, визначених протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2025 року на підставі розпорядження керівника апарату суду № 715/26 від 24.08.2026 проведено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.08.2026 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Дарміна М.О. (доповідач), суддів: Соп`яненко О.Ю., Джепа Ю.А.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.08.2026 справу № 904/5069/24 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Дарміна М.О. (доповідача), суддів: Соп`яненко О.Ю., Джепа Ю.А.

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18).

Оскільки апеляційну скаргу на оспорюване рішення Фізичною особою-підприємцем Мірошником Романом Ігоровичем було подано після прийняття судом апеляційної інстанції рішення за наслідками розгляду апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Буяна Анатолія Леонтійовича та фізичної особи-підприємця Шаповала Сергія Володимировича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2025р. у справі № 904/5069/24, розгляд апеляційної скарги ФОП Мірошникова Р.І. здійснюється за правилами статті 272 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 272 Господарського процесуального кодексу України:

1. Якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави.

2. У випадку відкриття апеляційного провадження за такою скаргою суд апеляційної інстанції може зупинити дію раніше прийнятої ним постанови та рішення суду першої інстанції, що оскаржується.

3. За результатами розгляду апеляційної скарги суд приймає постанову відповідно до статті 282 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції.

4. Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

5. Суд відмовляє у відкритті провадження за апеляційною скаргою, поданою відповідно до частини першої цієї статті, якщо суд розглянув наведені у ній доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що: 22.04.2021 між Криворізькою міською радою (орендодавець), ФОП Буяном А.Л. та ФОП Шаповалом С.В. (орендарі) було укладено договір оренди земельної ділянки № 2021224 (дата проведення державної реєстрації права оренди - 23.04.2021, номер запису про інше речове право 41748976). Орендодавець на підставі рішення Криворізької міської ради від 31.03.2021 № 411 надав, а орендарі прийняли у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,7864 га з кадастровим номером 1211000000:06:071:0054, розташовану на АДРЕСА_1 , для розміщення виробничих приміщень. На земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна - комплекс, що на праві приватної спільної часткової власності належить: 36/1000 частки ФОП Буяну А.Л. та 964/1000 частки ФОП Шаповалу С.В. Договір укладено строком на 5 років. Орендна плата вноситься орендарями відповідно до частки власності в будівлі щомісячно протягом 30-ти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця. Пунктом 13 договору передбачено нарахування пені за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов`язання з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день. Відповідачі договірні зобов`язання щодо внесення орендної плати за користування земельною ділянкою в період з 01.01.2022 по 31.12.2023 належним чином не виконували, що підтверджується листом Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області від 28.06.2024. Доказів сплати орендної плати у повному обсязі відповідачі не надали.

Верховний Суд неодноразово висновував про те, що на відміну від законодавства, яке діє erga omnes (щодо всіх, тобто з дією на невизначене коло суб`єктів), судове рішення у приватноправовому спорі, як правило, діє inter partes (тобто з правовими наслідками тільки для сторін у справі). Судове рішення, ухвалене у справі, за жодних обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі в цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб.

Схожі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21(підпункт 10.2), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (підпункт 10.28) та від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (пункт 70), у постановах Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 5023/3214/11 (підпункт 5.24), від 07.11.2024 у справі № 910/5925/15-г (підпункт 6.28), від 08.10.2025 у справі № 2-1478/11.

При цьому ухвалення судом рішення про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яку не було залучено до участі у справі, процесуальний закон вважає неприпустимим, у зв`язку з чим це є обов`язковою підставою для скасування ухваленого рішення (пункт 4 частини третьої статті 277, пункт 8 частини першої статті 310 ГПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21 (підпункт 10.9) звертала увагу на те, що висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи можуть міститись в мотивувальній та резолютивній частині рішення. Ці висновки мають різне значення.

Процесуальний закон містить норми, які забезпечують, аби судове рішення, ухвалене у справі, не було протиставлене особі, яка не брала участі в цій справі.

Так, відповідно до частини 5 статті 238 ГПК України у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема, висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; розподіл судових витрат.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача) (див. зокрема постанову Верховного Суду від 04.12.2023 у справі № 707/157/22).

Тобто резолютивна частина рішення містить присуд, який в силу обов`язковості судового рішення як конституційної засади судочинства (пункт 9 частини 2 статті 129, стаття 129-1 Конституції України) є обов`язковим до виконання.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (частина 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Закон не встановлює механізму, який виключав би особу, яка не брала участь у справі, з-під дії судового рішення, якщо таке містить присуд про її права, інтереси та (або) обов`язки (стягує з неї кошти, зобов`язує її вчинити певні дії або утриматись від них, змінює чи припиняє правовідносини з її участю, визнає недійсним або скасовує документ, який посвідчує право особи, тощо).

Однак процесуальний закон встановлює право на перегляд справи та оскарження судового рішення для особи, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки (частина 1 статті 17 ГПК України).

При цьому подання апеляційної скарги особою, не залученою до участі в справі, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки становить виняток із правила, за яким незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення (пункт 1 частини другої статті 261 ГПК України). Такий же підхід застосовано і для касаційного оскарження (пункт 1 частини четвертої статті 293 ГПК України).

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21 законодавець визнав очевидно виправданим втручання в остаточне рішення суду для його перегляду з метою не допустити спрямування обов`язкової сили рішення суду на особу, яка не була залучена до участі у справі (пункт 10.26 постанови).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що у такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а і їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків (пункт 108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 916/4093/21). Аналогічний висновок, викладеній у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 21.02.2019 у справі № 908/1141/15-г, у постанові від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21

Окрім того, що особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, має право на перегляд справи та оскарження судового рішення, і для забезпечення цього права процесуальний закон також встановлює виняток з правила, спрямованого на забезпечення остаточності судового рішення, процесуальний закон надає також суду повноваження, які спрямовані на усунення цього порушення і які суд здійснює ex officio.

Враховуючи надані ФОП Мірошником докази укладення між ним та відповідачем 2 договору оренди №22/01-01 від 01 січня 2022 року, згідно з умовами якого Апелянт прийняв у строкове платне користування приміщення в будівлі А-2,3 прим. № 13,15,16,21 площею 300 м.кв., розташовані за адресою: 50011, м. Кривий Ріг, вул. Магнітогорська, 51-А, колегія суддів виснує про наявність підстав для залучення ФОП Мірошникова Романа Ігоровича в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимоги на предмет спору на стороні відповідача-2, оскільки оспорюваним рішенням в подальшому можуть бути вирішені його права і обов`язки як орендаря приміщення в будівлі А-2,3 прим. № 13,15,16,21 площею 300 м.кв., розташованих за адресою: 50011, м. Кривий Ріг, вул. Магнітогорська, 51-А перед Відповідачем-2.

Враховуючи вищенаведені висновки суду апеляційної інстанції щодо меж перегляду апеляційної скарги ФОП Мірошникова Р.І., колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в частині того, що: « … Пункт 1.1 зазначеного договору оренди містить положення, що відповідно до положень статті 796 ЦК України одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) на підставі даного Договору Апелянту надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться (з кадастровим номером 1211000000:06:071:0054), а також право користування вказаною земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі, у розмірі, необхідному для досягнення мети оренди за даним договором.

Відповідно, в період, за який Позивач просить стягнути орендну плату, фактичним користувачем частини земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:06:071:0054 на підставі зазначеного договору оренди був Апелянт.

Оскільки зазначений договір передбачав строк оренди з 01 січня 2022 року по 31 жовтня 2024 року включно (який, серед іншого, включає період, за який Позивач просив стягнути орендну плату у даній справі №904/5069/24), то позовні вимоги у цій справі в частині стягнення орендної плати за користування тією частиною земельної ділянки, яка перебувала в оренді у Апелянта (300 кв.м.), мали бути пред`явлені саме до нього (Апелянта).

Наведене вище свідчить про те, що Рішення ухвалено з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, а саме невідповідністю висновку Суду, що належними відповідачами за позовом у даній справі є Фізична особа-підприємець Буян Анатолій Леонтійович та Відповідач 2.

2.3. Щодо визначення відповідача у справі.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. При цьому для отримання судового захисту необхідно довести законність цих прав у суді.

Згідно зі статтею 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

На підставі положень статті 80 ЗК України, частини п`ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада є суб`єктом права власності на землі комунальної власності та реалізує це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

В силу частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Криворізька міська рада наділена повноваженнями представляти територіальну громаду міста Кривого Рогу та здійснювати від її' імені і в її інтересах функції та повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими законами, у тому числі вирішувати відповідно до закону питання регулювання земельних відносин (п. 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до статті 80 ЗК України, суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

З аналізу наведених норм права вбачається, що Позивач наділений правом звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості з орендної плати за користування розташованою на території Криворізької міської громади земельною ділянкою, якщо вважає, що зобов`язання з внесення орендної плати за користування відповідною земельною ділянкою є порушеним з боку землекористувача.

Спори, пов`язані зі стягненням такої заборгованості з орендної плати за користування відповідною земельною ділянкою підлягають розгляду за правилами господарського судочинства, якщо сторонами відповідного спору є юридичні особи та/або фізичні особи- підприємці. Таким чином, спір, який виник між Позивачем та відповідачами у даній справі з приводу стягнення заборгованості за користування відповідною земельною ділянкою, має вирішуватися судами за правилами ГПК України.

За принципом диспозитивності визначення відповідачів, предмета і підстав позову є правом позивача, а суд у господарському судочинстві не вправі з власної ініціативи залучати іншого відповідача / співвідповідача до участі у справі.

Водночас установлення належності відповідачів є обов`язком суду, який той виконує під час розгляду справи, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (тобто ex officio), та має ґрунтуватися передусім на аналізі природи спірних правовідносин і позовних вимог.

Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор) та яка звернулася до суду з відповідним позовом, а відповідачем - особа, яка, за твердженням позивача, повинна виконати зобов`язання (боржник). Схожі висновки Велика Палата Верховного Суду викладала у пунктах 46, 47, 76 постанови від 18.12.2024 у справі № 907/825/22.

Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинне відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 686/20282/21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Схожі висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 70), від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц (пункт 66), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (пункт 27) та від 09.02.2021 у справі № 635/4741/17 (підпункт 33.2).

Належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріальних правовідносин, тобто особа, за рахунок якої можна задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пункті 39 постанови від 26.02.2020 у справі № 304/284/18 та пункті 8.10 постанови від 05.07.2023 у справі №910/15792/20).

Положеннями частини першої статті 48 ГПК України визначено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.

З наведеного вбачається, що залучення до участі у справі співвідповідача є виключним правом позивача. У суду такі повноваження відсутні.

Частиною другою статті 14 ГПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У справі, що розглядається, Позивач як орган місцевого самоврядування, через який суб`єкт права власності на землі комунальної власності реалізує це право, пред`явив позовні вимоги до Фізичної особи-підприємця Буян Анатолія Леонтійовича та до Відповідача 2. Однак не залучив Апелянта в якості співвідповідача у справі.

Задля остаточного вирішення спору і захисту порушеного права за результатами судового розгляду справи сторонами в судовому процесі мають бути саме сторони у спірних матеріальних правовідносинах, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Схожий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у пункті 80 постанови від 18.12.2024 у справі № 907/825/22.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61 цс 18).

З огляду на те, що Позивач не пред`явив позов до належного відповідача (Апелянта), у задоволені позовних вимог слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №905/386/18 (провадження №12-85гс19)…» як такі, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини і вибірковому цитуванні постанов Верховного Суду з огляду на наступне:

Однією з правових підстав користування особи (юридичної або фізичної) земельною ділянкою є укладений між сторонами (орендарем та орендодавцем) договір оренди землі.

Статтею 4 Закону України «Про оренду землі» встановлено що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин (ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Тому, вирішення питання передачі земельних ділянок комунальної власності в користування фізичним та юридичним особам належить до виключної компетенції Криворізької міської ради, яка приймає такі рішення на її пленарних засіданнях.

В подальшому саме Криворізька міська рада виступає учасником цих договірних відносин - орендодавцем.

Правовідносини між Криворізькою міською радою, ФОП Буяном А.Л. та ФОП Шаповалом С.В. виникли з укладеного 22.04.2021р. Договору оренди земельної ділянки (надалі - Договір від 22.04.2021).

За Договором від 22.04.2021 Криворізька міська рада надала, а ФОП Буян А.Л. та ФОП Шаповал С.В. прийняли у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,7864 га, з кадастровим номером 1211000000:06:071:0054, за адресою: вул. Магнітогорська (теперішня назва - Дніпрорудна), 51а.

ФОП Мірошник Р.І. не надано належних і допустимих в розумінні статтей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів того, що він є учасником земельних правовідносин, які склалися між Криворізькою міською радою, ФОП Буяном А.Л. та ФОП Шаповалом С.В. за договором оренди земельної ділянки № 2021224 (дата проведення державної реєстрації права оренди - 23.04.2021, номер запису про інше речове право 41748976).

Відповідно до умов Договору від 22.04.2021 земельна ділянка вважається переданою Орендодавцем (Криворізькою міською радою) Орендарям (ФОП Буян А.Л., ФОП Шаповал С.В.) з моменту державної реєстрації права оренди. Дата проведення державної реєстрації права оренди - 23.04.2021 (відповідні підтвердження надавалися до позовної заяви від 11.11.2024 №186).

Із зазначеного слідує, що Договором від 22.04.2021 визначено Сторони договірних зобов`язань та погоджено його умови.

В мотивувальній частині постанови Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2025р. за наслідками розгляду апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Буяна Анатолія Леонтійовича та фізичної особи-підприємця Шаповала Сергія Володимировича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2025р. у справі № 904/5069/24, яке на час перегляду апеляційної скарги ФОП Мірошника Р.І. набрало законної сили і не скасоване, було встановлено, що Відповідачі, як сторона договірних зобов`язань, протягом тривалого часу неодноразово та систематично порушували істотні умови Договору від 22.04.2021 в частині своєчасної та повної сплати орендних платежів за користування спірною земельною ділянкою, у зв`язку з чим Криворізька міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області. Умови Договору від 22.04.2021 є чіткими, зрозумілими та підлягають обов`язковому виконанню сторонами договірних відносин, зокрема ФОП Буяном А.Л. та ФОП Шаповалом С.В. Відповідачі не заперечували щодо продовження користування спірною земельною ділянкою. Розрахунок спірної орендної плати зроблено позивачем на підставі витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок № 97-4-0.110,4-1715/301-23 від 01.02.2023, відповідно до якого щодо спірної земельної ділянки вона складає 12 024 763,76 грн.; розмір нормативної грошової оцінки для 2022 року визначено за виключенням коефіцієнту індексації за 2022 рік (1,15) та складає 10 456 316,31 грн. При розрахунку застосовано ставку орендної плати 3% згідно з рішення Криворізької міської ради від 26.05.2021 № 506. Орендна плата нарахована відповідачам пропорційно до розміру частки у спільній власності на нерухомість, що розташована на спірній земельній ділянці. Також при розрахунку враховано оплати орендної плати, які здійснені відповідачем-2 у 2022 році - 50 839,50 грн, у 2023 році - 112 000,00 грн.; відповідачем-1 такі оплати не здійснювалися.

Вищенаведені обставини приймаються до уваги колегією суддів в порядку частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Доданим ФОП Мірошником Р.І. до апеляційної скарги договором оренди №22/01-01 від 01.01.2022, за яким ФОП Шаповал С.В. передав йому в тимчасове платне користування нежитлові приміщення, та за яким Апелянту одночасно з правом найму будівлі надано право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться об`єкти нерухомого майна та яка прилягає до приміщень не спростовується того факту, що власник спірної земельної ділянки - Криворізька міська рада взагалі не є стороною вказаного договору, а відтак його положення не тягнуть для останньої жодних правових наслідків та не змінюють договірні правовідносини щодо неї, наявні між власником земельної ділянки та власниками нерухомості на ній розміщеній.

Поняття договору закріплено у статті 626 Цивільного кодексу України, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Частиною першою статті 4, частиною першою статті 5 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

У статті 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) зазначила, що укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17 (провадження № 61- 30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

Всі права, набуті сторонами правочину повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Схожі за змістом висновки щодо застосування положень статей 204, 629 Цивільного кодексу України викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010, від 19.06.2019 у справі № 643/17966/14-ц.

Враховуючи межі перегляду апеляційної скарги ФОП Мірошника Р.І., встановлені статтею 272 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Європейський суд з прав людини у пункті 6 рішення від 05 жовтня 2023 року у справі Леонтьєв та інші проти України (Leontyev and оthers v. Ukraine) виснував, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Це зобов`язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов`язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див. рішення від 09 грудня 1994 року у справах Руіз Торія проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29, та Гарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). Ці принципи застосовувалися в низці справ проти України (див., наприклад, рішення від 15 листопада 2007 року у справі Бендерський проти України (Benderskiy v. Ukraine), заява № 22750/02, пункти 42-47; від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України (Pronina v. Ukraine), заява №63566/00, пункт 25; від 07 жовтня 2010 року у справі Богатова проти України (Bogatova v. Ukraine), заява № 5231/04, пункти 18, 19).

Також Європейський суд з прав людини вказував, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

З урахуванням усього вищенаведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції, оскаржуване рішення відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення у цій справі відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

В даній справі колегія суддів дійшла висновку, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.

У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.

Розподіл судових витрат:

У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 4 542,00 грн. покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись статтями 129, 269, 272, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Залучити Фізичну особу-підприємця Мірошника Романа Ігоровича в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача-2.

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мірошника Романа Ігоровича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2025 у справі № 904/5069/24 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2025 у справі № 904/5069/24 – залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 4 542,00 грн. покласти на Фізичну особу-підприємця Мірошника Романа Ігоровича.

Видачу наказу доручити Господарському суду Дніпропетровської області

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

Головуючий суддя М.О. Дармін

Суддя О.Ю. Соп`яненко

Суддя Ю.А. Джепа