Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №912/877/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.08.2026 року м.Дніпро Справа № 912/877/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дарміна М.О. (доповідач)

суддів: Джепа Ю.А., Фещенко Ю.В.

при секретарі судового засідання: Новіковій Д.О.

Представники сторін:

прокурор: Федотова Олена Петрівна (в залі суду) - представник Дніпропетровської обласної прокуратури службове посвідчення № 069880 від 01.03.2023 р.

від відповідача-1: БУЛАТ ВІТАЛІЙ (власні засоби EasyCon) - представник ТОВ "ОППОЗИТ" ордер серія ВН № 154787 від 22.07.2025р.

інші представники сторін в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОППОЗИТ" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 24.06.2025 у справі № 912/877/25 (суддя Тимошевська В.В., повне рішення складено 03.07.2025)

за позовом: Керівника Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області, вул. Чижевського, 1А, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000, в інтересах держави в особі Східного офісу Держаудитслужби, вул. Володимира Антоновича, 22, корп. 2, м. Дніпро, 49101, Кіровоградської обласної ради, пл. Героїв Майдану, 1, м. Кропивницький, 25022

Департаменту освіти і науки Кіровоградської обласної військової адміністрації, вул. театральна, 32/29, м. Кропивницький, 25022

до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОППОЗИТ", вул. Зоологічна, 4а, офіс 139, м. Київ, 04119

Комунального закладу "Світловодська спеціальна школа Кіровоградської обласної ради", вул. Героїв України, 36, м. Світловодськ, Олександрійський район, Кіровоградська область, 27500

про визнання додаткової угоди недійсною та стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:

Керівник Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Східного офісу Держаудитслужби, Кіровоградської обласної ради та Департаменту освіти і науки Кіровоградської обласної військової адміністрації звернувся до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОППОЗИТ» (далі - ТОВ «ОППОЗИТ») та Комунального закладу «Світловодська спеціальна школа Кіровоградської обласної ради» (далі - КЗ «Світловодська спеціальна школа»), в якому просив суд: визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 07.08.2024, укладену КЗ «Світловодська спеціальна школа» з ТОВ «ОППОЗИТ» до договору № 85 від 04.07.2024; стягнути з ТОВ «ОППОЗИТ» надмірно отримані кошти за договором № 85 від 04.07.2024 про постачання електричної енергії споживачу в сумі 44 468,49 грн на користь обласного бюджету.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладенні оспорюваної додаткової угоди порушено вимоги ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та ст.ст. 631, 632 Цивільного кодексу України, положення п. 5.5 договору № 85 від 04.07.2024, зокрема: підвищення ціни здійснено за відсутності документів на підтвердження коливання ціни електричної енергії в бік збільшення в період між укладанням договору та додаткової угоди; відсоток збільшення ціни перевищив 10% максимальну межу; зміна ціни відбулась після постачання електричної енергії з порушенням ч. 3 ст. 632 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 24.06.2025 (повний текст складено 03.07.2025) позов задоволено повністю. Визнано недійсною додаткову угоду № 1 від 07.08.2024, укладену КЗ «Світловодська спеціальна школа Кіровоградської обласної ради» з ТОВ «ОППОЗИТ» до договору № 85 від 04.07.2024. Стягнуто з ТОВ «ОППОЗИТ» кошти в сумі 44 468,49 грн на користь обласного бюджету. Стягнуто з ТОВ «ОППОЗИТ» на користь Кіровоградської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 4 542,00 грн. Стягнуто з КЗ «Світловодська спеціальна школа Кіровоградської обласної ради» на користь Кіровоградської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 1 514,00 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що Прокурор дотримався порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», завчасно повідомив компетентні органи про порушення, а такі органи не вжили жодних заходів задля їх усунення, що свідчить про бездіяльність та є достатньою підставою для звернення Прокурора до суду. Суд встановив, що Східний офіс Держаудитслужби, Кіровоградська обласна рада та Департамент освіти і науки Кіровоградської обласної державної адміністрації є належними позивачами у справі. Щодо суті спору суд зазначив, що документи, надані на підтвердження коливання ціни, порівнюють ціни липня та червня 2024 року, тоді як коливання мало відбутися в період після укладення договору (після 04.07.2024). Суд встановив, що відсоток збільшення ціни за оспорюваною угодою склав 15,55%, тоді як відсоток коливання згідно наданих документів становив лише +10,43%, що свідчить про порушення вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», пп. 2 п. 19 Особливостей та п. 5.5 Договору. Крім того, суд констатував порушення ч. 3 ст. 632 ЦК України, оскільки зміна ціни за оспорюваною угодою відбулась після постачання електричної енергії.

Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ТОВ «ОППОЗИТ» (далі - Апелянт) подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 24.06.2025 у справі № 912/877/25, в якій просить суд: скасувати рішення суду першої інстанції та залишити позов без розгляду; якщо суд дійде висновку про відсутність підстав для залишення позову без розгляду - ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові повністю. Також Апелянт просить вирішити питання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 920/19/24 та до закінчення розгляду справи Конституційним Судом за конституційною скаргою ТОВ «Рейнір Бізнес Груп» щодо конституційності окремих положень ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Узагальнення доводів апеляційної скарги:

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про залишення позову Прокурора без розгляду. Суд встановив наявність підстав для представництва Прокурором інтересів держави та відмовив у задоволенні клопотання, однак відповідач посилався на інші підстави для залишення позову без розгляду, які суд не взяв до уваги та взагалі не надав їм оцінки, що призвело до незаконної відмови.

Апелянт стверджує про порушення конституційної вимоги «виключності» випадку представництва прокурором інтересів держави. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді «у виключних випадках і в порядку, що визначені законом». Апелянт наголошує, що для легітимності дій прокурора необхідна одночасна наявність двох кумулятивних умов: матеріальної - наявності «виключного випадку», та процедурної - дотримання порядку, визначеного законом. «Виключний випадок» - це не будь-яке незаконне витрачання бюджетних коштів, а ситуація, що має значний суспільний резонанс, створює загрозу національній безпеці, економічній стабільності або свідчить про системний параліч уповноважених органів. Стаття 23 Закону «Про прокуратуру» фактично підмінює конституційне поняття «виключний випадок» оціночними категоріями «не здійснює або неналежним чином здійснює», що створює правову невизначеність та суперечить принципу правової визначеності, встановленому ЄСПЛ у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02). Апелянт посилається на Рекомендацію ПАРЄ від 27.05.2003 № 1604 (2003), Висновок № 3 (2008) Консультативної ради європейських прокурорів, Дослідження № 711/2013 Венеціанської комісії «Мірило правосуддя», Резолюцію ПАРЄ № 1755 (2010), зазначаючи, що позиція європейських інституцій полягає у тому, що участь прокурора у судовому провадженні поза межами кримінального процесу є винятком. Апелянт також зазначає, що у Єдиному державному реєстрі судових рішень практично відсутні справи за позовом органів місцевого самоврядування з аналогічним предметом спору без участі прокурора, натомість за позовами прокурорів розглянуто щонайменше 1250 аналогічних справ, що свідчить про підміну прокурорами уповноважених органів.

Апелянт вказує на вихід Прокурора за межі повноважень та процедурні порушення. Першоджерелом інформації для подання позову став самостійний, проактивний моніторинг Прокурором електронної системи публічних закупівель Prozorro, що за своєю суттю відтворює модель поведінки, характерну для скасованої функції «загального нагляду», та суперечить меті реформи прокуратури і виходить за межі повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції та ст. 23 Закону «Про прокуратуру». Крім того, Прокурор при витребуванні документів листом від 06.03.2025 порушив вимоги абз. 4 ч. 4 ст. 23 Закону «Про прокуратуру», оскільки: право на витребування документів виникає виключно тоді, коли вже підтверджений факт нездійснення захисту уповноваженим органом, а позиції від уповноважених органів отримано лише 11.03.2025, 24.03.2025 та 26.03.2025; документи витребувані у неналежного суб`єкта (відповідача), тоді як за законом вони могли бути витребувані лише у суб`єктів владних повноважень.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінки доводам про недобросовісну та суперечливу поведінку Прокурора. Суду були надані докази укладення Кіровоградською обласною прокуратурою аналогічних договорів із застосуванням зміни ціни на минулий період та збільшенням ціни більше ніж на 10%. Суд відхилив ці докази, вказавши, що вказані договори не є предметом дослідження у даній справі, однак відповідач звертав увагу не на недійсність договорів прокуратури, а на недобросовісність самого Прокурора як сторони у справі. Апелянт посилається на ст.ст. 3, 13 ЦК України, ст.ст. 2, 43 ГПК України, принцип venire contra factum proprium та доктрину «чистих рук», зазначаючи, що системна непослідовність та суперечливість позиції Прокурора є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Апелянт наголошує, що судом першої інстанції не надано відповіді на жодний з наведених доводів по суті, що є порушенням права на справедливий суд, посилаючись на рішення ЄСПЛ у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01), «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04), «Волошин проти України» (№ 15853/08), «Проніна проти України» (№ 63566/00), «Нечипорук і Йонкало проти України» (№ 42310/04). Апелянт зазначає, що встановлення відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави має наслідком залишення позовної заяви без розгляду, посилаючись на п. 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Апелянт вважає безпідставною відмову суду у задоволенні клопотання про зупинення провадження до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 920/19/24, в якій поставлено питання про відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 щодо застосування п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону «Про публічні закупівлі». Апелянт зазначає, що фактичні обставини у справі № 912/877/25 та № 922/2053/24 є тотожними, а ухвалою від 17.04.2025 Верховний Суд у справі № 922/2053/24 задовольнив клопотання про зупинення касаційного провадження до закінчення перегляду справи № 920/19/24. Суд першої інстанції не надав належної оцінки цьому рішенню.

Апелянт також вважає безпідставною відмову у зупиненні провадження до розгляду Конституційним Судом справи за конституційною скаргою ТОВ «Рейнір Бізнес Груп» щодо конституційності окремих положень ст. 23 Закону «Про прокуратуру». Підстави конституційної скарги є тотожними доводам відповідача у цій справі. Апелянт посилається на ч. 6 ст. 11 ГПК України та постанову Верховного Суду від 17.01.2025 у справі № 343/1869/23, зазначаючи, що суд не застосовує закон, який суперечить Конституції, а застосовує норми Конституції як норми прямої дії. Судом першої інстанції не враховані правові висновки у справах № 922/2053/24, № 343/1869/23, чим порушено вимогу ч. 4 ст. 236 ГПК України.

Щодо неправильного застосування норм матеріального права Апелянт зазначає, що суд помилково визначив порівнювані періоди для встановлення коливання ціни. Договір укладено за результатами тендерної процедури, тендерна пропозиція подана до 22.06.2024 і враховувала ціни червня 2024 року. Відповідно до ч. 13 ст. 29 Закону «Про публічні закупівлі» замовник та учасники не можуть ініціювати переговори щодо зміни ціни поданої тендерної пропозиції. Апелянт стверджує, що відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання відповіді про прийняття пропозиції, тому моментом укладення договору для цілей визначення базової ціни слід вважати момент подання тендерної пропозиції, а не дату фактичного підписання. Словосполучення «з моменту підписання договору» у п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону стосується виключно періодичності внесення змін, а не визначає початковий момент для розрахунку коливання ринкової ціни.

Апелянт зазначає про надмірний формалізм суду при оцінці доказів коливання ціни. Суд безпідставно зосередився на формальних недоліках документального підтвердження замість перевірки об`єктивного факту наявності ринкових коливань. Коливання цін на ринку електричної енергії є загальновідомим фактом відповідно до ст. 75 ГПК України. Спеціальна норма п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону «Про публічні закупівлі» не встановлює вимог щодо підтверджуючих документів. Навіть якщо припустити, що надано помилкову довідку ТПП, це не може призводити до визнання додаткової угоди недійсною за ст. 203 ЦК України, оскільки об`єктивні підстави для зміни ціни існували незалежно від змісту довідки. Недійсність правочину настає тоді, коли відсутня матеріальна підстава, а не через дефект у формальному підтвердженні.

Апелянт вказує на неправильне застосування ч. 3 ст. 632 ЦК України. Договір постачання є синалагматичним, і його виконання передбачає повне виконання зобов`язань обома сторонами. Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Акт купівлі-продажу електричної енергії за липень 2024 року підписаний 12.08.2024, а оплата здійснена лише 16.08.2024, тобто після укладення оспорюваної додаткової угоди (07.08.2024). Отже, договір в частині постачання та оплати за липень 2024 року не був виконаний станом на 07.08.2024, і заборона ч. 3 ст. 632 ЦК України не застосовується. Посилання суду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 є недоцільним, оскільки у тій справі не досліджувалось питання моменту виконання договору, а Велика Палата ототожнила момент виконання зобов`язання з передачі товару та момент виконання договору в цілому, що суперечить природі синалагматичного договору.

Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:

Керівник Олександрійської окружної прокуратури подав відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти апеляційної скарги ТОВ «ОППОЗИТ» та вважає її необґрунтованою, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на наступне:

Щодо відсутності підстав для представництва прокурором, Прокурор зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний суб`єкт владних повноважень. Прокурор посилається на рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рн/99, згідно якого «інтереси держави» є оціночним поняттям і прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави. Бездіяльність відповідних органів є об`єктивною підставою для втручання прокурора, оскільки якщо держава чи територіальна громада не можуть самостійно захистити свої майнові інтереси через недбалість або свідоме ухилення їхніх представників, це створює унікальну ситуацію, яка виходить за межі звичайного порядку судового захисту. Прокурор посилається на постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19.09.2019 у справі № 815/724/15, від 28.01.2021 у справі № 380/3398/20, від 05.10.2021 у справі № 380/2266/21, від 02.12.2021 у справі № 320/10736/20, від 23.12.2021 у справі № 0440/6596/18, постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17. Прокурор наголошує, що правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, посилаючись на рішення ЄСПЛ у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004.

Щодо виходу за межі повноважень прокурором, Прокурор зазначає, що прокуратура не є органом контролю у сфері публічних закупівель, однак має право аналізувати інформацію про закупівлі для захисту інтересів держави. Прокурор вивчає закупівлі не для здійснення планового контролю, а для виявлення та реагування на порушення законодавства. Орган контролю не провів завчасно моніторинг, що свідчить про його бездіяльність. Прокурор дотримався порядку, передбаченого ст. 23 Закону «Про прокуратуру», завчасно повідомив компетентні органи про порушення листами від 06.03.2025 та 12.03.2025, а 26.03.2025 направив повідомлення в порядку ст. 23 Закону, і такі органи не вжили жодних заходів.

Щодо зупинення провадження до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 920/19/24, Прокурор зазначає, що підставою передачі справи № 920/19/24 на розгляд Великої Палати слугувало питання відступлення від правової позиції щодо обмеження у 10%, яке рахується від ціни, встановленої договором або останньою додатковою угодою, тоді як у справі № 912/877/25 прокурором ставиться питання про визнання недійсною додаткової угоди у зв`язку з непропорційним та необґрунтованим збільшенням ціни та порушенням заборони на підвищення ціни за вже поставлений товар із застосуванням ч. 3 ст. 632 ЦК України. Навіть у випадку відступлення Верховним Судом від своїх висновків у справі № 920/19/24, вказана обставина жодним чином не вплине на розгляд справи № 912/877/25.

Щодо суті спору Прокурор зазначає, що постачання електричної енергії за первісною ціною, визначеною у Договорі, не відбувалося жодного дня, оскільки переможець ТОВ «ОППОЗИТ» фактично занизив ціну для участі в торгах і жодного дня не виконував договір за відповідною ціною, натомість надіслав лист на її підвищення з моменту укладення Договору. Укладення додаткових угод за відсутності підстав спотворює результати торгів та нівелює економію, отриману під час підписання договору. Шляхом укладення додаткової угоди первісну ціну за 1 кВт*год збільшено з 8,4648722 грн з ПДВ до 9,781404 грн з ПДВ, тобто на 15,55%, тоді як відсоток коливання згідно наданих документів становив лише +10,43%. Інформація, яка відображає вартість електричної енергії на окремі дати (04.07.2024 та 07.08.2024), відсутня, документів на підтвердження коливання ціни в бік збільшення в період між укладанням договору та додаткової угоди немає. Прокурор посилається на постанову Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18, постанову Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18, постанову Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, постанову Верховного Суду від 28.09.2023 у справі № 927/56/23, постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22. Зміна ціни згідно додаткової угоди від 07.08.2024 з 04.07.2024, тобто майже за місяць від дати укладання самої додаткової угоди, не відповідає нормам ЦК України, а зміна ціни за оспорюваною угодою відбулась після постачання електричної енергії, чим порушено приписи ч. 3 ст. 632 ЦК України.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Дармін М.О., судді: Чус О.В., Кощеєв І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.07.2025 витребувано у Господарського суду Кіровоградської області матеріали справи № 912/877/25. Відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ОППОЗИТ" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 24.06.2025 у справі №912/877/25 (суддя Тимошевська В.В.)до надходження матеріалів даної справи з Господарського суду Кіровоградської області.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ОППОЗИТ" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 24.06.2025 у справі № 912/877/25. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 07.04.2026 об 11:30 годин.

14.08.2025 до Центрального апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від представника Олександрійської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу.

02.04.2026 до Центрального апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ОППОЗИТ" надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалами Центрального апеляційного господарського суду від 03.04.2026 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ОППОЗИТ" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено. Також прадставників сторін доведено до відома що розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ОППОЗИТ" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 24.06.2025 у справі № 912/877/25 відбудеться в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду зал судового засіданні №511.

06.04.2026 до Центрального апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ОППОЗИТ" надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 24 червня 2025 року.

У зв`язку з перебуванням у відпустці судді Чус О.В. - члена колегії суддів, визначеного протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2025 року на підставі розпорядження керівника апарату суду № 281/26 від 06.04.2026 проведено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.04.2026 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Дарміна М.О. (доповідач), суддів: Кощеєв І.М., Джепа Ю.А.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.04.2026 справу № 912/877/25 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Дарміна М.О. (доповідача), суддів: Кощеєв І.М., Джепа Ю.А.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.04.2026 в судовому засіданні оголошено перерву до 11.08.2026 на 11:30 год.

10.08.2026 до Центрального апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ОППОЗИТ" надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 24 червня 2025 року.

10.08.2026 до Центрального апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» надійшло повідомлення про сплату судового збору та надання доступу до запису судового засідання за допомогою Електронного кабінету Користувача ЄСІТС від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ОППОЗИТ".

У зв`язку з перебуванням у відпустці судді Кощеєва І.М. - члена колегії суддів, визначеного протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2025 року на підставі розпорядження керівника апарату суду № 652/26 від 10.08.2026 проведено повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.08.2026 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Дарміна М.О. (доповідач), суддів: Чус О.В., Соп`яненко О.Ю.

У зв`язку з пребуванням у відпустці з 11.08.2026 судді Соп`яненко О.Ю. - члена колегії суддів, визначеного протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 10.08.2026 на підставі розпорядження керівника апарату суду № 652/26, з метою дотримання строків розгляду справи на підставі розпорядження керівника апарату суду № 660/26 від 10.08.2026, проведено повторний автоматизований розподіл справи між суддями.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.08.2026 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Дарміна М.О. (доповідач), суддів: Джепа Ю.А., Фещенко Ю.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.08.2026 справу № 912/877/25 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Дарміна М.О. (доповідача), суддів: Джепа Ю.А., Фещенко Ю.В.

10.08.2026 до Центрального апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від представника Олександрійської окружної прокуратури надійшли заперечення на додаткові пояснення.

В судовому засідання 11.08.2026 був присутній прокурор та представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ОППОЗИТ", інші представники сторін в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Під час проведення судового засідання на території міста Дніпро сигналу повітряної тривоги оголошено не було, у зв`язку з чим колегія суддів констатує відсутність підстав для висновку щодо наявності обставин, що перешкоджають здійсненню правосуддя та розгляду справи у визначений час.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі “Осман проти Сполученого королівства” та від 19.06.2001 у справі “Креуз проти Польщі” Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

“Розумність” строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі “G. B. проти Франції”), тощо. Отже, поняття “розумний строк” є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (п.51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Таким чином, сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі “Цихановський проти України” (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ “Смірнова проти України” (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), “Карнаушенко проти України” (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно з усталеною судовою практикою та позицією ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-от неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В свою чергу, варто наголосити на тому, що визначення пріоритету на користь неучасті в судовому засіданні у випадку невизнання судом обов`язкової явки представника, не тягне за собою неможливість здійснення розгляду справи, тобто відсутність уповноваженого представника в судовому засіданні не є безумовною підставою для відкладення судового засідання.

До того ж, обставин, що ускладнювали б вирішення відповідного спору за наявними матеріалами судом не встановлено.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з огляду на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, зважаючи на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для ухвалення судового рішення, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника позивача.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів виснує, що судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

11.08.2026 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду.

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:

З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що: Комунальним закладом «Світловодська спеціальна школа Кіровоградської обласної ради» оприлюднено закупівлю UA-2024-06-14-002563-U за предметом «Електрична енергія» обсягом 39 058 кВтгод з терміном постачання до 31.12.2024. За результатами закупівлі переможцем визнано ТОВ «ОППОЗИТ», з яким 04.07.2024 підписано договір № 85 про постачання електричної енергії. Вартість Договору становить 275 517,48 грн без ПДВ (330 620,98 грн з ПДВ) із очікуваним обсягом постачання 39 058 кВтгод, що становить 7,0540602 грн за 1 кВт*год без ПДВ (8,4648722 грн з ПДВ). Договір набув чинності з 02.07.2024 та діє до 31.12.2024. 01.08.2024 ТОВ «ОППОЗИТ» звернулось до КЗ «Світловодська спеціальна школа» з листом про зміну ціни на електричну енергію до рівня 8,15117 грн/кВт*год без ПДВ та надало цінову довідку Чернівецької ТПП № 1038 від 30.07.2024 про зміну середньозваженої ціни електричної енергії за липень 2024 року порівняно з червнем 2024 року; 07.08.2024 між сторонами Договору укладено додаткову угоду № 1, якою збільшено ціну за одиницю товару до 8,15117 грн без ПДВ (9,781404 грн з ПДВ) із застосуванням до правовідносин з 04.07.2024. Додатковою угодою № 2 від 19.12.2024 зменшено загальну суму договору на 234,50 грн; ТОВ «ОППОЗИТ» поставлено електричну енергію в загальному обсязі 33 777 кВт*год на загальну суму 330 386,48 грн по ціні 9,781404 грн з ПДВ за одиницю товару. КЗ «Світловодська спеціальна школа» оплатило електричну енергію у зазначеній сумі.

Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що внаслідок укладення додаткових угод до договору про постачання електричної енергії, вартість 1 кВт/год електроенергії сукупно зросла з 1,87999987 грн до 3,7741237 грн, що призвело до підвищення ціни на 100,75% від тієї, що визначена основним договором, з одночасним зменшенням обсягів її постачання.

Відповідно до положень Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу, за таким договором продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662); покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару; договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч. 2 ст. 692).

Відповідно до ст. ст. ст. ст. 11, 509, 526 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення зобов`язань, які мають виконуватись належним чином відповідно до договору та закону.

У статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Абзацом другим частини 3 ст. 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України, частиною 1 якої встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Законом України “Про публічні закупівлі” Закону № 922-VIII (надалі - Закон) (тут і в подальшому в редакції, чинної станом на момент укладання оспорюваних додаткових угод) встановлено правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади, метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Згідно зі ст. 5 Закону, закупівлі здійснюються, у тому числі, за принципами максимальної економії, ефективності та пропорційності.

Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч. 1 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі”).

Відповідно до пункту 8 частини 2 статті 22 Закону "Про публічні закупівлі", тендерна документація має містити проєкт договору про закупівлю з обов`язковим зазначенням порядку змін його умов.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Закону умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Частиною 5 ст. 41 Закону встановлено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:

1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;

2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії;

3) покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

4) продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку;

6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування;

7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни;

8) зміни умов у зв`язку із застосуванням положень частини шостої цієї статті.

Отже, Закон України “Про публічні закупівлі” встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених ст. 41 цього Закону. Зокрема, у випадку коливання цін на ринку товару у сторону збільшення чи у сторону зменшення, що надає сторонам право змінювати умови договору щодо ціни товару, разом з тим, не більше ніж на 10 % та не збільшуючи загальну суму договору.

В іншому випадку не досягається мета Закону № 922-VIII, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Чинне законодавство не передбачає переліку документів, які можуть підтверджувати факт коливання цін. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що частина п`ята статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" дає можливість змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10 % та має на меті запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника. Разом з тим, ця норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним і збитковим. Документи щодо коливання ціни повинні підтверджувати, чому відповідне підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору за ціною, запропонованою замовнику на тендері та/або чому виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним (подібна за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 915/346/18, від 12.02.2020 у справі № 913/166/19, від 21.03.2019 у справі №912/898/18, від 25.06.2019 у справі № 913/308/18, від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18, від 11 жовтня 2023 року у cправі № 903/742/22).

У постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 червня 2021 року у справі № 927/491/19, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 липня 2021 року у справі № 922/2030/20 викладено правову позицію, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов:

- відбувається за згодою сторін;

- порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проєкту, який входив до тендерної документації);

- підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником);

- ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

В рамках розгляду господарської справи № 922/2321/22 Великою Палатою Верховного Суду вирішувалось питання про те, чи дозволяють норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону №922-VIII збільшувати ціну товару більш, ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю. Відповідаючи на це питання, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22 виклала правовий висновок про те, що норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII не дозволяють збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю.

01.08.2024 ТОВ "ОППОЗИТ" звернувся до Комунального закладу "Світловодська спеціальна школа Кіровоградської обласної ради" з листом, в якому повідомив про зміну ціни на електричну відповідно до формульного розрахунку ціни в Договорі, а саме збільшення її до рівня 8,15117 грн/кВт*год без ПДВ (том 1 а.с. 63).

ТОВ "ОППОЗИТ" надав Комунальному закладу "Світловодська спеціальна школа Кіровоградської обласної ради" цінову довідку Чернівецької Торгово-промислової палати № 1038 від 30.07.2024 про зміну середньозваженої ціни електричної енергії в торговій зоні ОЕС України на ринку "на добу наперед (РДН) за липень 2024 року у порівняні з середньозваженою ціною за червень 2024 року (том 1 а.с. 64).

07.08.2024 між сторонами Договору укладено додаткову угоду № 1 (далі - Додаткова угода, оспорювана угода), відповідно до якої збільшено ціну за одиницю товару та пункт 5.2. Договору викладено у такій редакції: "Ціна за одиницю товару - за 1 кВт*год електричної енергії розраховується відповідно до Додатку З до Договору та складає без ПДВ 8,15117 грн, всього з ПДВ 9,781404 грн" (том 1 а.с. 62).

Пунктом 2 Додаткової угоди передбачено, що вона набирає чинності з дати її підписання та застосовується до визначення ціни за одиницю товару починаючи з 04.07.2024р.

Додаткової угодою № 2 від 19.12.2024 сторони Договору зменшили загальну суму договору на 234,50 грн, у тому числі ПДВ та п.5.1 Договору виклали у новій редакції, якою передбачили, що загальна ціна Договору становить без ПДВ 275322,07 грн, крім того ПДВ 55064,41 грн, всього з ПДВ 330386,48 грн (том 1 а.с. 65).

Згідно Актів купівлі-продажу електричної енергії, ТОВ "ОППОЗИТ" поставлено Комунальному закладу "Світловодська спеціальна школа Кіровоградської обласної ради" електричну енергію в загальному обсязі 33 777 кВт.год на загальну суму 330 386,48 грн по ціні 9,781404 грн з ПДВ за одиницю товару (том 1 а.с. 66-71).

Однак, у даному випадку відсоток збільшення ціни за оспорюваною угодою склав 15,55%, від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю і зміна ціни за оспорюваною угодою відбулась після постачання електричної енергії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24 з урахуванням наведеного вище аналізу нормативного припису пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII, беручи до уваги усталену та послідовну судову практику, вважала, що зміна тлумачення цієї норми та запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10% при кожному внесенні змін до договору про закупівлю більше нагадує власне зміну цієї норми та, як наслідок, порушуватиме принцип правової визначеності.

Велика Палата Верховного Суду у наведеній постанові також виклала правовий висновок щодо застосування пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII у редакції Закону № 1530-ІХ (чинної на момент укладення додаткових угод 6 та 7 до договору) та зазначила, що такі зміни стосуються лише встановлення альтернативного варіанта визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару.

Водночас положення пункту 2 частини 5 статті 41 Закону № 922-VIII у редакції Закону № 1530-ХІ також не містять змін щодо максимально можливого збільшення розміру ціни за одиницю товару, погодженої сторонами договору закупівлі, визначеної попередньою редакцією цієї норми на рівні не більше 10%. У будь-якому випадку загальний розмір збільшення ціни не може перевищувати 10% ціни, встановленої в договорі закупівлі.

Згідно зі сталою позицією Верховного Суду, і підтверджена висновками щодо застосування норм права, наведеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, від 21.11.2025 у справі№920/19/24, ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто, під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-УІІІ, проте, загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону № 922-УІІІ, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

За оспорюваною Додатковою угодою № 1 від 07.08.2024 сторони змінили ціну за одиницю товару в напрямку її збільшення до 9,781404 грн з ПДВ за 1 кВт.год.

Згідно матеріалів справи, підставою для такого збільшення стало звернення ТОВ "ОППОЗИТ" до Комунального закладу "Світловодська спеціальна школа Кіровоградської обласної ради" з листом від 01.08.2024, в якому повідомлено про зміну ціни, та цінова довідка Чернівецької торгово-промислової палати від 30.07.2024 (том 1 а.с. 63, 64).

Зазначені документи (лист та довідка) містять інформацію про зміну середньозваженої ціни електричної енергії на ринку "на добу на перед" за липень 2024 року порівняно з червнем 2024 року.

Поряд з цим, за пунктом 13.1. Договору № 85 від 24.07.2024 такий Договір є укладеним з дати його підписання і набуває чинності з 02.07.2024.

Вказаний пункт Договору узгоджується та відповідає нормам частин 2, 3 ст. 631, ст. 638 ЦК України.

Отже, Договір є укладеним і його положення застосовуються з липня 2024 року.

Суд констатує, що пункт 19 Особливостей та пункт 5.5. Договору чітко встановлюють можливість зміни ціни у разі коливання, що відбулося саме з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору.

Вказане узгоджується з п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", які передбачають випадки збільшення ціни саме після підписання договору.

Викладене спростовує посилання відповідача 1 ТОВ "ОППОЗИТ" на необхідність врахування ціни станом на дату подання тендерної пропозиції 22.06.2024, які викладено у відповідному розділі « 2.1 ЩОДО ПОРІВНЮВАНИХ ПЕРІОДІВ» апеляційної скарги.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 922/2321/22 виснувала про те, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається (пункт 88 постанови від 24.01.2024).

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 Цивільного кодексу України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (пункт 89 постанови від 24.01.2024).

При цьому Велика Палата Верховного Суду у справі № 920/19/24 виснувала, що зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % не допускається, в тому числі і у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (пункт 205 постанови від 21.11.2025).

За положенням пункту 7

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

В даній справі колегія суддів дійшла висновку, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.

У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.

З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Кіровоградської області від 24.06.2025 у справі № 912/877/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ОППОЗИТ" на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.

Розподіл судових витрат:

У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційних скарг у сумі 7 267,20 грн. покладаються на осіб, які подали апеляційні скарги.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОППОЗИТ" на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 24.06.2025 у справі № 912/877/25 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 24.06.2025 у справі № 912/877/25 – залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 7 267,20 грн. покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ОППОЗИТ".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено 31.08.2026

Головуючий суддя М.О. Дармін

Суддя Ю.А. Джепа

Суддя Ю.В. Фещенко