Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №911/3280/23 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2026 р. Справа№ 911/3280/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Коротун О.М.

при секретарі судового засідання: Шевченко Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явились;

від відповідача: не з`явились,

розглянувши апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Київської області від 16.05.2024 (повний текст складено 23.07.2025)

у справі №911/3280/23 (суддя Саванчук С.О.)

за позовом ОСОБА_1

до Садівничого товариства «Заліське»

про зобов`язання внести відомості про перелік учасників товариства до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Садівничого товариства «Заліське», в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (від 07.03.2024), просив суд зобов`язати СТ «Заліське» виконати свій обов`язок та внести відомості про фізичних осіб, які є платниками членських внесків у СТ «Заліське», згідно з переліком (№ ділянки, № члена, прізвище та ініціали, адреса, ділянка), наведеним у прохальній частині цієї заяви, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДРЮФОП) як про учасників / членів Товариства, вказавши: прізвище, ім`я та по-батькові; дату народження; країну громадянства; місце проживання; реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності); серію та номер паспорта.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Товариство не виконало свого обов`язку, встановленого пунктом 1 частини першої статті 4, пунктом 8 частини другої статті 9 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» - не подало інформацію про членів (учасників) СТ «Заліське», а саме: прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дату народження, країну громадянства, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), серію та номер паспорта, якщо засновником є фізична особа.

Рішенням Господарського суду Київської області від 16.05.2024 у задоволенні позову ОСОБА_1 до СТ «Заліське» про зобов`язання внести відомості про перелік учасників СТ «Заліське» до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відмовлено повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та не встановив належним чином наявність у СТ «Заліське» обов`язку щодо внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про членів товариства.

Апелянт вважає, що відсутність у ЄДР відомостей про членів СТ «Заліське» позбавляє його можливості встановити та персоніфікувати осіб, які беруть участь у загальних зборах та приймають рішення, обов`язкові для нього, чим порушуються його права та законний інтерес у правовій визначеності.

Також апелянт посилається на положення Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», зокрема статтю 9, вважаючи, що її положення зобов`язують відповідача забезпечити внесення до ЄДР відповідних відомостей.

На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно врахував лист Міністерства юстиції України від 11.10.2022 № 93308/8.4.3/32-22, фактично надавши йому вищої юридичної сили порівняно із законом України.

Крім того, апелянт посилається на правові висновки Верховного Суду щодо захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, ефективності способу захисту та права особи на судовий захист. Апелянт вважає, що обраний ним спосіб захисту у вигляді примусового виконання обов`язку в натурі передбачений пунктом 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, а тому його позовні вимоги підлягають задоволенню.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 рішення Господарського суду Київської області від 16.05.2024 у справі №911/3280/23 змінено, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Господарського суду Київської області від 16.05.2024 у справі № 911/3280/23 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.06.2026 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2026 у справі №911/3280/23 скасовано. Справу №911/3280/23 передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що апеляційний суд передчасно відмовив у задоволенні позову з підстав недоведеності порушення права позивача, оскільки не надав належної оцінки доводам позивача щодо наявності у відповідача нормативно визначеного обов`язку з внесення до ЄДР відомостей про членів СТ «Заліське», не з`ясував, чи поширюється на відповідача пункт 8 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» та чи пов`язане невиконання такого обов`язку з порушенням корпоративних прав позивача.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2026 апеляційну скаргу у справі №911/3280/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2026 справу № 911/3280/23 прийнято до розгляду вищезазначеною колегією суддів та призначено до розгляду на 29.07.2026.

28.07.2026 від СТ «Заліське» до Північного апеляційного господарського суду надійшли додаткові пояснення у справі щодо висновків, викладених у Постанові Верховного Суду від 03.06.2026, відповідно до яких відповідач зазначає, що чинне законодавство не встановлює обов`язку садівничого товариства вносити до ЄДР відомості про всіх його членів. Пункт 8 частини 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» стосується відомостей про засновників (учасників) юридичної особи, а не всіх осіб, які набули членство в кооперативі після його створення.

Членство у садівничому товаристві виникає та припиняється відповідно до законодавства і статуту товариства та не залежить від внесення відповідних відомостей до ЄДР. Облік членів є обов`язком самого кооперативу.

Отже, у відповідача відсутній нормативно визначений обов`язок реєструвати в ЄДР усіх членів СТ «Заліське». Вимога Позивача фактично спрямована на покладення на відповідача обов`язку, який законом не передбачений.

Крім того, наведений позивачем перелік осіб не відповідає актуальному складу членів товариства, а встановлення судом факту членства таких осіб без належних правових підстав виходило б за межі предмета спору.

З огляду на викладене, відповідач просить суд врахувати відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

29.07.2026 від позивача до Північного апеляційного господарського суду надійшли додаткові пояснення по справі. У додаткових поясненнях позивач підтримав доводи апеляційної скарги та зазначив, що суд першої інстанції не встановив належним чином взаємозв`язок між його корпоративними правами та обов`язком відповідача щодо внесення відомостей до ЄДР. Позивач вважає, що відсутність у ЄДР відомостей про членів СТ «Заліське» позбавляє його можливості встановити та персоніфікувати осіб, які беруть участь у загальних зборах і приймають обов`язкові для нього рішення.

На його думку, положення Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» підлягають застосуванню до відповідача, а лист Міністерства юстиції України не може мати переваги над законом.

Позивач також заперечив доводи відповідача про відсутність порушеного права та зазначив, що звернувся до суду для захисту свого законного інтересу у правовій визначеності та належного здійснення корпоративних прав.

У судовому засіданні 29.07.2026 оголошена перерва до 27.08.2026.

Представники сторін у судове засідання 27.08.2026 не з`явилися.

Від представника позивача через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи у зв`язку із незадовільним станом здоров`я та проведенням 25.08.2026 операції.

Розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, колегія суддів приходить до висновку про відмову у його задоволенні, оскільки позивач не надав докази у підтвердження викладених у клопотання обставин.

Враховуючи, що під час воєнного стану суди не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя, колегія суддів, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників сторін у судовому засіданні 27.08.2026.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступного.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є членом Садівничого товариства «Заліське» як власник двох земельних ділянок в такому садівничому товаристві по АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_2, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією членської книжки садовода та не заперечується відповідачем.

Садівниче товариство «Заліське» (код ЄДРПОУ 23566951) засноване 13.10.1992 і за організаційно-правовою формою є садівничим товариством.

Відповідно до наявних у матеріалах справи витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань перелік засновників (учасників) юридичної особи: фізичні особи громадяни України в кількості 600 чоловік.

Позивач стверджує, що Садівниче товариство не виконало свого обов`язку відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» - не подало інформацію про членів (учасників) Садівничого товариства «Заліське», а саме: прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дату народження, країну громадянства, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), серію та номер паспорта, якщо засновником є фізична особа.

Наведене є причиною звернення з позовом до суду з вимогою позивача про зобов`язання відповідача - Садівниче товариство «Заліське», виконати свій обов`язок в натурі - внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості про перелік учасників (членів садівничого товариства, а саме: прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження, країна громадянства, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), серія та номер паспорта, якщо засновником є фізична особа, за переліком осіб, що наданий позивачем при зміні предмета позову.

Відповідно до частини 1 статті 167 Господарського кодексу України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

За змістом статті 55 Господарського кодексу України, суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством; діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Господарською діяльністю у Господарському кодексі України вважається діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3 Господарського кодексу України).

За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу стаття 63 Господарського кодексу України відносить кооперативні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності.

Корпоративне підприємство характеризується тим, що утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників) (стаття 93 Господарського кодексу України).

Кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів (стаття 94 Господарського кодексу України).

Зазначені норми кореспондуються з нормами статей 83, 85, 86 Цивільного кодексу України, згідно з положеннями яких юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Особливості створення кооперативів та ведення господарської діяльності обслуговуючими кооперативами визначається Законом України «Про кооперацію».

За змістом положень статей 2, 6, 9 Закону України «Про кооперацію», кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

На обґрунтування вищевказаної позовної вимоги, позивач стверджує, що Садівниче товариство не виконало свого обов`язку відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» - не подало інформацію про членів (учасників) Садівничого товариства «Заліське», а саме: прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дату народження, країну громадянства, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), серію та номер паспорта, якщо засновником є фізична особа.

Згідно з положеннями статті 10 Закону України «Про кооперацію», членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Цією ж нормою прямо встановлено, що кооператив зобов`язаний вести облік своїх членів та видати кожному з них посвідчення про членство.

Таким чином, законодавець безпосередньо покладає на кооператив обов`язок щодо ведення обліку членів.

Водночас наведена норма Закону України «Про кооперацію» не містить положення про обов`язковість внесення відомостей про всіх членів кооперативу до Єдиного державного реєстру.

Апелянт фактично ототожнює два різні правові явища: членство в кооперативі та відомості про засновників (учасників), які відповідно до спеціального закону підлягають внесенню до ЄДР.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація базується, зокрема, на принципах обов`язковості державної реєстрації в ЄДР, публічності державної реєстрації, державної реєстрації за заявницьким принципом, об`єктивності, достовірності та повноти відомостей, а також внесення відомостей до ЄДР виключно на підставі та відповідно до цього Закону.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (у редакції Закону № 2255-IX) було встановлено, що в Єдиному державному реєстрі в частині відомостей про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, містяться відомості про перелік засновників та учасників (крім учасників громадських організацій, акціонерних товариств, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, благодійних фондів та політичних партій) юридичної особи, а також відмітка про закінчення повноважень засновника громадського формування у зв`язку з державною реєстрацією.

Пунктом 8 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (у редакції Закону № 2255-IX) встановлено, що в Єдиному державному реєстрі в частині відомостей про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, містяться відомості про перелік засновників (учасників) (крім акціонерних товариств, громадських формувань).

Разом із тим зазначена норма сама по собі не містить прямої вказівки на обов`язковість внесення до ЄДР відомостей про кожного члена кооперативу протягом усього періоду існування такого членства. Чинним законодавством не передбачено внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про перелік учасників (членів) садівничого товариства.

Колегія суддів звертає увагу, що для правильного вирішення спору необхідно розмежовувати поняття «засновник (учасник) юридичної особи» та «член кооперативу», оскільки порядок набуття відповідного статусу та правові наслідки такого статусу регулюються різними нормами законодавства.

Закон України «Про кооперацію» окремо регулює питання створення кооперативу, його засновників та членства в кооперативі. При цьому стаття 7 цього Закону передбачає, що кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах, а рішення про його створення приймається установчими зборами. Натомість стаття 10 цього Закону регулює саме статус члена кооперативу та встановлює обов`язок кооперативу вести облік своїх членів.

Отже, сам факт наявності у певної особи статусу члена кооперативу не є достатньою правовою підставою для висновку про виникнення у кооперативу обов`язку щодо внесення персональних даних такої особи до ЄДР, якщо такий обов`язок прямо не встановлений законом.

Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» визначає перелік відомостей, які містяться в ЄДР, та порядок їх внесення. Зокрема, пункт 8 частини другої статті 9 цього Закону передбачає внесення відомостей про перелік засновників (учасників) юридичної особи з урахуванням прямо встановлених законом винятків.

При цьому зазначена норма не встановлює загального правила про внесення до ЄДР відомостей про всіх осіб, які в будь-який момент набули статусу члена кооперативу.

Апелянтом не доведено, що наведена норма прямо встановлює саме такий обов`язок щодо членів відповідного кооперативу.

Саме по собі посилання на те, що відповідач є юридичною особою, також не є достатнім. Встановлення юридичної особи як суб`єкта державної реєстрації не означає, що будь-які відомості про осіб, пов`язаних із такою юридичною особою, повинні вноситися до ЄДР.

Обсяг відомостей ЄДР визначається законом, а не загальним припущенням про необхідність забезпечення максимальної інформаційної відкритості щодо юридичної особи.

Відтак висновок апелянта про те, що з самого факту існування СТ «Заліське» як юридичної особи автоматично випливає обов`язок внесення до ЄДР повного персонального складу його членів, є юридично необґрунтованим.

Щодо доводів апелянта про «спеціальне законодавство» та принцип lex specialis derogat generali.

Посилання апелянта на принцип lex specialis derogat generali не спростовує висновків суду першої інстанції.

Застосування зазначеного принципу можливе за наявності конкуренції правових норм, тобто ситуації, коли дві норми регулюють одні й ті самі правовідносини, але встановлюють різні правила їх регулювання.

У спірних правовідносинах такої колізії не встановлено.

Закон України «Про кооперацію» встановлює обов`язок кооперативу вести облік своїх членів.

Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» визначає перелік відомостей, що містяться в ЄДР, та порядок їх державної реєстрації.

Таким чином, зазначені норми регулюють різні аспекти правовідносин і не встановлюють взаємовиключних правил.

Обов`язок вести внутрішній облік членів кооперативу та обов`язок щодо державної реєстрації визначених законом відомостей є різними за своїм змістом та юридичними наслідками.

Тому довід апелянта про те, що між зазначеними законами «не має конкуренції», сам по собі не спростовує правильності висновку суду першої інстанції, оскільки вирішальним у цій справі є не питання про перевагу спеціальної норми над загальною, а питання про те, чи встановлює закон взагалі обов`язок відповідача щодо внесення до ЄДР відомостей про всіх членів СТ «Заліське».

Щодо листа Міністерства юстиції України від 11.10.2022 № 93308/8.4.3/32-22, то колегія суддів зазнаає наступне.

Колегія суддів також відхиляє довід апелянта про те, що суд першої інстанції нібито надав листу Міністерства юстиції України від 11.10.2022 № 93308/8.4.3/32-22 статус нормативно-правового акта та вищу юридичну силу порівняно із законом.

Зі змісту оскаржуваного рішення не вбачається, що суд першої інстанції визнав зазначений лист нормативно-правовим актом або застосував його замість закону.

Лист органу державної влади не може змінювати, доповнювати чи скасовувати закон та не має вищої юридичної сили порівняно із законом.

Водночас саме по собі посилання суду на такий документ як на джерело інформації щодо практики застосування законодавства не означає надання йому нормативної сили.

Більше того, правильність висновку суду першої інстанції у цій частині не залежить від правової природи зазначеного листа, оскільки визначальним є безпосередній зміст Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» та Закону України «Про кооперацію».

Тому твердження апелянта про нібито «надання листу Міністерства юстиції України вищої юридичної сили порівняно із законом» є оцінними судженнями та не спростовують правових висновків суду першої інстанції.

Посилання апелянта на статтю 8 Конституції України, постанову Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 № 9, а також на правові позиції Верховного Суду щодо необхідності застосування Конституції України та законів не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги.

Колегія суддів погоджується із загальним положенням про найвищу юридичну силу Конституції України та обов`язковість застосування судами закону.

Водночас предметом розгляду у цій справі є не питання про можливість застосування Конституції України чи закону, а питання про правильне визначення змісту конкретного обов`язку відповідача.

Апелянт не довів, що суд першої інстанції застосував підзаконний акт замість закону або застосував лист Міністерства юстиції України всупереч нормам закону.

Отже, наведені апелянтом посилання на конституційні положення та загальні принципи здійснення правосуддя не спростовують висновків місцевого господарського суду.

Так само не можуть бути прийняті як підстава для скасування рішення посилання на постанови Верховного Суду у справах № 6-658цс15, № 520/125/16-ц, № 914/1049/19, № 910/14224/20 та інших справах, оскільки наведені в них правові висновки щодо права особи на судовий захист, необхідності встановлення порушення права та ефективності способу захисту не свідчать про наявність у відповідача обов`язку, який є предметом вимог у цій справі.

Правові висновки Верховного Суду щодо можливості захисту порушеного права не звільняють позивача від обов`язку довести існування самого права або охоронюваного законом інтересу, його порушення чи невизнання відповідачем, а також наявність у відповідача відповідного юридичного обов`язку.

Щодо доводів апелянта про порушення його корпоративних прав, то колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити.

Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Колегія суддів погоджується з тим, що член кооперативу є носієм корпоративних прав.

Однак для задоволення позову недостатньо лише встановити наявність у позивача корпоративних прав. Необхідно встановити конкретне порушення, невизнання або оспорення таких прав відповідачем та відповідний обов`язок відповідача, який може бути захищений обраним способом.

Апелянт стверджує, що відсутність у ЄДР відомостей про всіх членів СТ «Заліське» позбавляє його можливості встановити та персоніфікувати осіб, які приймають рішення, обов`язкові для нього.

Однак цей довід ґрунтується на припущенні про те, що саме відомості ЄДР є єдиним юридично значущим способом встановлення складу членів кооперативу.

Закон України «Про кооперацію», навпаки, прямо покладає на кооператив обов`язок вести облік своїх членів. Отже, законодавством передбачений спеціальний механізм встановлення складу членів кооперативу, який не ототожнюється з ЄДР.

При цьому апелянт не позбавлений можливості захищати свої корпоративні права у встановленому законом порядку, зокрема шляхом оскарження конкретних рішень органів кооперативу, якщо вважає, що вони прийняті з порушенням його прав, статуту або вимог закону.

Саме по собі бажання отримувати відповідну інформацію через ЄДР не створює у відповідача юридичного обов`язку забезпечити внесення до цього реєстру відомостей, які законом до його складу не віднесені.

Таким чином, доводи апелянта про неможливість реалізації ним корпоративних прав у зв`язку з відсутністю в ЄДР інформації про членів СТ «Заліське» є необгрунтованими.

Апелянт посилається на пункт 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, відповідно до якого одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Колегія суддів зазначає, що передумовою застосування такого способу захисту є встановлення існування відповідного обов`язку відповідача.

Саме по собі передбачення законом такого способу захисту не означає, що будь-який заявлений позивачем обов`язок може бути примусово виконаний судом.

У спірних правовідносинах позивач не довів існування у відповідача обов`язку щодо внесення до ЄДР відомостей про всіх членів СТ «Заліське».

Отже, посилання на статтю 16 Цивільного кодексу України не може бути підставою для задоволення позову, оскільки відсутня встановлена законом матеріально-правова передумова для застосування такого способу захисту.

Посилання апелянта на існування у нього законного інтересу у правовій визначеності також не змінює висновків суду.

Право на судовий захист законного інтересу не означає, що будь-який фактичний інтерес особи підлягає задоволенню шляхом покладення на іншу особу обов`язку, не встановленого законом.

Охоронюваний законом інтерес має бути правомірним та таким, що підлягає захисту передбаченим законом способом.

У цьому випадку апелянт пов`язує свій інтерес у правовій визначеності з вимогою про внесення до ЄДР відомостей про всіх членів СТ «Заліське», проте не довів наявності у відповідача передбаченого законом обов`язку вчинити саме такі дії.

Тому відсутність доведеного юридичного обов`язку відповідача є самостійною достатньою підставою для відмови у задоволенні відповідної позовної вимоги.

Щодо посилання апелянта на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/14224/20.

Колегія суддів бере до уваги наведений апелянтом висновок Великої Палати Верховного Суду щодо ефективності способу захисту.

Разом з тим наведений висновок не означає, що суд зобов`язаний задовольнити позов у разі відсутності встановленого законом обов`язку відповідача.

Правило про можливість застосування ефективного способу захисту, який прямо не передбачений законом, може застосовуватися лише за наявності самого порушеного права чи охоронюваного законом інтересу та встановлення факту його порушення, невизнання або оспорення.

У цій справі ключовим є те, що позивач не довів існування у відповідача обов`язку, виконання якого він просить забезпечити судовим рішенням.

Тому наведена апелянтом практика Верховного Суду не спростовує висновку суду першої інстанції.

Посилання апелянта на те, що рішення загальних зборів СТ «Заліське» приймалися «невстановленим складом» осіб, також не є достатнім для задоволення заявлених позовних вимог у цій справі.

Якщо позивач вважає, що конкретне рішення загальних зборів прийняте особами, які не мали відповідного статусу, або за відсутності необхідного кворуму, з порушенням порядку повідомлення членів, порядку скликання чи голосування, такі обставини підлягають доведенню у межах спору щодо відповідного рішення загальних зборів.

Натомість сама по собі відсутність персонального складу членів садівничого товариства у Єдиному державному реєстрі не свідчить автоматично ані про відсутність у відповідних осіб статусу членів кооперативу, ані про неправомочність загальних зборів, ані про недійсність прийнятих ними рішень.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди апелянта з правовою оцінкою суду першої інстанції та повторюють доводи, наведені ним під час розгляду справи.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування, а відповідно до статті 79 цього Кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази на її підтвердження є більш вірогідними, ніж докази на її спростування.

Апелянтом не надано належних і допустимих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції або підтверджували наявність у відповідача обов`язку щодо внесення до ЄДР відомостей про всіх членів СТ «Заліське».

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів, перевіривши правильність встановлення судом першої інстанції обставин справи та застосування норм права, не встановила порушень, які могли б бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що Господарський суд Київської області повно встановив обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, надав належну правову оцінку доказам та правильно застосував норми матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не свідчать про наявність підстав, передбачених статтею 277 Господарського процесуального кодексу України, для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

За таких обставин рішення Господарського суду Київської області від 16.05.2024 року у справі № 911/3280/23 є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Судовий збір, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Київської області від 16.05.2024 у справі № 911/3280/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 16.05.2024 у справі № 911/3280/23 залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 911/3280/23 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Коротун

Дата підписання 31.08.2026