Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №920/568/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2026 р. Справа№ 920/568/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

секретар судового засідання - Король Д.А.

учасники справи:

від позивача : не зживися;

від відповідача : не зживися.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відділу освіти, молоді, та спорту Маневицької селищної ради

на рішення Господарського суду Сумської області від 12.06.2026 (Повний текст рішення складено: 12.06.2026)

у справі № 920/568/26 (суддя Резніченко О.Ю.)

за позовом Відділу освіти, молоді, та спорту Маневицької селищної ради

до Фізичної особи-підприємця Біловодського Олексія Григоровича

про стягнення 547 456,50 грн

УСТАНОВИВ:

Відділ освіти, молоді, та спорту Маневицької селищної ради звернувся до Господарського суду Сумської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Фізичної особи-підприємця Біловодського Олексія Григоровича пеню у сумі 5 956,50 грн - 0,1% від вартості Товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а також упущену вигоду - 541 500,00 грн, завдану відділу освіти молоді та спорту Маневицької селищної ради за порушення виконання умов Договору від 27.10.2025 року № 767.

Позов обґрунтовано тим, що між сторонами за результатами проведення відкритих торгів 27.10.2025 укладено договір №767 "Про постачання телевізійного та аудіовізуального обладнання", за умовами якого відповідач був зобов`язаний у строк до 31.12.2025 поставити позивачу телевізійне та аудіовізуальне обладнання на суму 541 500,00 грн. Проте відповідач з невідомих причин не виконав свого обов`язку за договором, тому позивач був змушений повернути отримані для закупівлі за договором за програмою фінансової підтримки Ukraine Facility кошти.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 12.06.2026 по справі № 920/568/26 позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Біловодського Олексія Григоровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Відділу освіти, молоді, та спорту Маневицької селищної ради (вул. Освітянська, буд. 4, с. Маневичі, Камінь-Каширський район, Волинська область, 44601, код ЄДРПОУ 44104446) 5 956,50 грн пені за кожний день прострочення порушення виконання умов Договору від 27.10.2025 року №767; 71 грн 48 коп. витрат по сплаті судового збору. У позові у частині стягнення 541500 грн упущеної вигоди - відмовлено.

Не погоджуючись з указаним рішенням, Відділ освіти, молоді, та спорту Маневицької селищної ради подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 12.06.2026 по справі № 920/568/26 в частині щодо стягнення з відповідача 541500,00 гривень упущеної вигоди та ухвалити в цій частині нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на те, що оскаржуване рішення є необґрунтованим і таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Крім того, на думку апелянта, під час розгляду справи судом першої інстанції неповно та неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи, неправильно досліджено докази та надано їм невірну оцінку. Так, за твердженням апелянта, місцевим господарським судом необґрунтовано було відмовлено у позові в частині стягнення 541500 грн упущеної вигоди. Скаржник зазначає, що вказані кошти були виділені Відділу освіти, молоді та спорту Маневицької селищної ради як субвенція для придбання інтерактивних панелей у межах реалізації публічного інвестиційного проєкту на забезпечення якісної, сучасної та доступної загальної середньої освіти «Нова українська школа». Оскільки відповідач не виконав зобов`язання з поставки товару у визначений договором строк, позивач був позбавлений можливості використати відповідні бюджетні кошти за цільовим призначенням, унаслідок чого вони відповідно до статті 57 Бюджетного кодексу України були повернуті до бюджету без можливості їх відновлення у наступному бюджетному періоді. На переконання апелянта, внаслідок таких дій відповідача позивач недоотримав активи на суму 541 500,00 грн за рахунок зовнішнього фінансування, що, як стверджує скаржник, є підставою для стягнення з відповідача заявленої суми.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відділу освіти, молоді, та спорту Маневицької селищної ради на рішення Господарського суду Сумської області від 12.06.2026 у справі № 920/568/26, призначено судове засідання на 19.08.2026.

05.08.2026 через систему «Електронний суд» позивачем було подано відзив на апеляційну скаргу у якому він просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Оскільки під час проведення судового засідання 19.08.2026 були відсутні учасники справи, тому датою ухвалення цього судового рішення є дата його повного складення, тобто 31.08.2026.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглядаючи рішення Господарського суду Сумської області від 12.06.2026 у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить із такого.

Як убачається зі змісту апеляційної скарги, Відділ освіти, молоді та спорту Маневицької селищної ради не погоджується з рішенням суду першої інстанції виключно в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з Фізичної особи-підприємця Біловодського Олексія Григоровича 541 500,00 грн упущеної вигоди та просить у цій частині рішення скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення зазначеної вимоги.

Отже, з урахуванням приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України предметом апеляційного перегляду є законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду саме в частині відмови у стягненні 541 500,00 грн упущеної вигоди.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 20.10.2025 Відділом освіти, молоді та спорту Маневицької селищної ради на вебсайті електронної системи публічних закупівель «Prozorro» опубліковано оголошення UA-2025-10-20-010082-а про проведення відкритих торгів на закупівлю інтерактивних панелей НУШ - ДК:021:2015 - 32320000-2 - телевізійне й аудіовізуальне обладнання.

За результатами проведеної процедури закупівлі між Відділом освіти, молоді та спорту Маневицької селищної ради та Фізичною особою-підприємцем Біловодським Олексієм Григоровичем укладено Договір «Про постачання телевізійного та аудіовізуального обладнання» № 767 від 27.10.2025 (далі - Договір), строк дії якого визначено до 31.12.2025.

Згідно з пунктом 1.1 Договору Постачальник зобов`язався поставити та передати Замовнику товари, зазначені у Специфікації, а Замовник - прийняти та оплатити такий Товар у порядку та на умовах, установлених Договором.

Предметом поставки визначено інтерактивні панелі НУШ - ДК:021:2015 - 32320000-2 - телевізійне й аудіовізуальне обладнання.

Умовами пункту 5.1 Договору сторони погодили строк поставки (передачі) товару - до 20 грудня 2025 року.

Місцем поставки товару відповідно до пункту 5.2 Договору визначено: 44601, Волинська обл., Камінь-Каширський р-н, сел. Маневичі, вул. Освітянська, 4.

За змістом пункту 5.3 Договору датою поставки Товару вважається дата його передачі Постачальником Замовнику згідно з підписаною сторонами видатковою накладною.

Пунктом 5.4 Договору передбачено, що Постачальник вважається таким, що виконав зобов`язання з поставки Товару, якщо він передав Товар Замовнику разом з усією супроводжувальною документацією, яка вимагається чинним законодавством України та Договором, за умови встановлення під час приймання відповідності Товару вимогам законодавства України, умовам Замовлення Замовника та іншим умовам Договору.

З матеріалів справи вбачається, що у зв`язку з наближенням установленого Договором кінцевого строку поставки та невчиненням відповідачем дій щодо виконання взятих на себе зобов`язань Відділ освіти, молоді та спорту Маневицької селищної ради 17.12.2025 направив Фізичній особі-підприємцю Біловодському Олексію Григоровичу лист № 702/01-10/2-25 з проханням виконати зобов`язання за Договором № 767 від 27.10.2025.

Відповіді на зазначений лист позивач від відповідача не отримав.

Станом на 20.12.2025 товар Відділу освіти, молоді та спорту Маневицької селищної ради поставлений не був.

Не здійснено поставку товару і станом на 31.12.2025 - дату закінчення строку дії Договору. Водночас будь-яких пропозицій щодо продовження строку його дії або обґрунтувань неможливості виконання зобов`язань від відповідача не надходило.

Пунктом 3.1 Договору № 767 від 27.10.2025 визначено його загальну вартість у сумі 541 500,00 грн без ПДВ.

Фінансування відповідної закупівлі здійснювалося за програмою фінансової підтримки Ukraine Facility за рахунок:

ТПКВКМБ 0611291 - співфінансування заходів, що реалізуються за рахунок залишку коштів за освітньою субвенцією на кінець бюджетного періоду, що мають цільове призначення, виділених відповідно до рішень Кабінету Міністрів України у попередніх бюджетних періодах (за спеціальним фондом державного бюджету), у сумі 54 150,00 грн;

ТПКВКМБ 0611292 - реалізація заходів за рахунок залишку коштів за освітньою субвенцією на кінець бюджетного періоду, що мають цільове призначення, виділених відповідно до рішень Кабінету Міністрів України у попередніх бюджетних періодах (за спеціальним фондом державного бюджету), у сумі 487 350,00 грн.

Зазначені бюджетні кошти були надані Відділу освіти, молоді та спорту Маневицької селищної ради у вигляді субвенції та співфінансування для покращення матеріально-технічної бази закладів загальної середньої освіти. У зв`язку з їх невикористанням протягом відповідного бюджетного періоду такі кошти були повернуті до бюджету.

Обґрунтовуючи позовну вимогу про стягнення 541 500,00 грн упущеної вигоди, позивач посилався на те, що внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань заклади освіти Маневицької селищної ради залишилися без відповідного обладнання, а кошти, призначені для його придбання, були повернуті до бюджету.

Крім того, 29.01.2026 Відділом освіти, молоді та спорту Маневицької селищної ради направлено на адресу Фізичної особи-підприємця Біловодського Олексія Григоровича лист-претензію № 37/01-13/2-26 з вимогою сплатити пеню та упущену вигоду у зв`язку з невиконанням умов Договору № 767 від 27.10.2025, однак відповіді на зазначений лист позивач також не отримав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам у межах оскаржуваної частини рішення, колегія суддів зазначає таке.

Частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів відповідно до пункту 8 частини другої статті 16 ЦК України є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Правові підстави та умови відшкодування збитків визначені, зокрема, положеннями Глави 3 «Захист цивільних прав та інтересів» Розділу І «Основні положення» Книги першої «Загальні положення», Глави 51 «Правові наслідки порушення зобов`язання. Відповідальність за порушення зобов`язання» Розділу І «Загальні положення про зобов`язання» Книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України.

За приписами частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Пунктом 4 частини першої статті 611 ЦК України до правових наслідків порушення зобов`язання, встановлених договором або законом, віднесено, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Обов`язок боржника, який порушив зобов`язання, відшкодувати кредиторові завдані цим збитки встановлений частиною першою статті 623 ЦК України.

Згідно з частиною другою статті 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Таким чином, закон розмежовує реальні збитки як зменшення вже наявної майнової сфери потерпілої особи та упущену вигоду як неодержане збільшення цієї майнової сфери, яке за звичайного перебігу подій реально відбулося б за відсутності правопорушення.

Отже, упущена вигода за своєю правовою природою є не будь-якою майновою втратою кредитора, а саме доходом, який він реально міг би одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено.

Оскільки відшкодування збитків є формою цивільно-правової відповідальності, її застосування можливе лише за наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника; збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданими збитками; вини боржника.

При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) також підлягають урахуванню заходи, вжиті кредитором для їх одержання, що прямо передбачено частиною четвертою статті 623 ЦК України.

Таким чином, для покладення на особу відповідальності у вигляді відшкодування упущеної вигоди необхідним є встановлення у сукупності: 1) протиправної поведінки боржника; 2) наявності збитків у формі упущеної вигоди та їх розміру; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та такими збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, а також з`ясування заходів, вжитих кредитором для одержання відповідного доходу. Відсутність хоча б одного з наведених елементів виключає можливість покладення на боржника обов`язку з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-64гс11, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17 та від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14.

У цивільних правовідносинах протиправною є поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Збитками є матеріальна шкода, що полягає у зменшенні майна потерпілої особи в результаті порушення належного їй майнового права. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками передбачає, що протиправна поведінка заподіювача є безпосередньою причиною, а збитки - її наслідком. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності та характеризує ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння.

За загальними правилами доказування, закріпленими у частинах першій та третій статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Водночас частиною другою статті 623 ЦК України безпосередньо встановлено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Тому саме на позивача, який заявляє вимогу про відшкодування збитків у формі упущеної вигоди, покладається обов`язок довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність поведінки заподіювача збитків, наявність відповідних збитків та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками.

Відповідач, у свою чергу, має довести відсутність своєї вини у заподіянні збитків, оскільки статтею 614 ЦК України встановлена презумпція вини особи, яка порушила зобов`язання.

За змістом пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України до упущеної вигоди належать неодержані доходи, які сторона реально могла отримати за звичайних обставин, якби її право не було порушено, доходи, які управнена сторона отримала б у разі належного виконання зобов`язання другою стороною, а також неодержаний прибуток, на який особа мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання.

Отже, неодержаний дохід (упущена вигода) є розрахунковою величиною очікуваного приросту майна, яка повинна ґрунтуватися на доказах, що підтверджують реальну, а не абстрактну можливість одержання потерпілою особою відповідних доходів за відсутності правопорушення.

Із приписів статті 22 ЦК України випливає, що як упущена вигода можуть бути відшкодовані лише ті доходи, які реально могли бути отримані за умови належного виконання зобов`язання.

Відтак особа, яка вимагає відшкодування упущеної вигоди, повинна довести не лише факт порушення зобов`язання боржником, а й те, що визначений нею дохід дійсно був би отриманий за звичайних обставин і що саме неправомірні дії відповідача стали єдиною та достатньою причиною його неодержання.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17 та від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18.

Таким чином, вимога про відшкодування упущеної вигоди має бути підтверджена конкретним розрахунком та доказами реальної можливості отримання відповідного доходу, який не був одержаний саме внаслідок винної поведінки відповідача. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18).

Саме по собі теоретичне припущення про можливість отримання доходу не є достатнім для стягнення упущеної вигоди, оскільки відшкодуванню підлягають лише ті неодержані доходи, які мають реальний, передбачуваний та очікуваний характер.

Крім того, кредитор повинен довести вжиття ним конкретних заходів для одержання такого доходу. Якщо неодержання очікуваного доходу стало наслідком поведінки самого кредитора, підстав для його відшкодування як упущеної вигоди немає. Подібні висновки наведені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 908/2486/18, від 15.10.2020 у справі № 922/3669/19 та від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність у діях відповідача протиправної поведінки та вини, що полягають у невиконанні взятого ним за Договором № 767 від 27.10.2025 зобов`язання щодо поставки товару у погоджений сторонами строк.

Разом із тим установлення факту порушення відповідачем договірного зобов`язання саме по собі не є достатнім для задоволення вимоги про відшкодування упущеної вигоди, оскільки позивач зобов`язаний довести існування й інших елементів складу відповідного правопорушення, зокрема фактичну наявність збитків саме у формі неодержаного доходу та його розмір.

Обґрунтовуючи існування упущеної вигоди у розмірі 541 500,00 грн, позивач посилається на те, що зазначені кошти були надані йому у вигляді бюджетної субвенції та співфінансування для придбання обладнання, однак унаслідок невиконання відповідачем зобов`язань товар придбаний не був, а невикористані бюджетні кошти після закінчення бюджетного періоду були повернуті до бюджету.

Аналогічні доводи покладені Відділом освіти, молоді та спорту Маневицької селищної ради в основу апеляційної скарги. Скаржник, посилаючись на статтю 57 Бюджетного кодексу України та постанову Кабінету Міністрів України № 1554 від 31.12.2024, зазначає, що внаслідок непоставки товару був позбавлений можливості використати субвенцію у розмірі 541 500,00 грн за її цільовим призначенням, а після завершення бюджетного періоду ці кошти були повернуті до бюджету без можливості їх відновлення у наступному році.

Однак наведені обставини не свідчать про виникнення у позивача збитків саме у формі упущеної вигоди в розумінні пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України.

Бюджетні кошти у сумі 541 500,00 грн були надані позивачу не як дохід або прибуток від здійснення ним господарської діяльності, а мали цільове призначення - фінансування придбання інтерактивних панелей для закладів освіти. Відтак сама по собі неможливість використання зазначеної субвенції та її подальше повернення до бюджету не підтверджує, що за умови належного виконання відповідачем Договору майнова сфера позивача збільшилася б на 541 500,00 грн у вигляді доходу.

Матеріали справи не містять доказів того, що Відділ освіти, молоді та спорту Маневицької селищної ради внаслідок належного виконання відповідачем зобов`язання отримав би дохід або прибуток у сумі 541 500,00 грн.

Не наведено позивачем і розрахунку очікуваного доходу, який він реально міг би одержати у межах спірних правовідносин за звичайного перебігу подій у разі належної поставки відповідачем обладнання.

При цьому сума заявленої до стягнення упущеної вигоди повністю відповідає ціні Договору, тобто вартості товару, який мав бути поставлений відповідачем, що саме по собі не підтверджує існування у позивача неодержаного доходу у такому розмірі.

Посилання скаржника на те, що заклади освіти внаслідок невиконання Договору залишилися без відповідного обладнання, а учні - без можливості використовувати сучасні технології під час навчального процесу, підтверджують негативні наслідки неналежного виконання відповідачем договірного зобов`язання, однак не доводять факту неодержання позивачем доходу у сумі 541 500,00 грн.

Так само не змінює правової оцінки спірних правовідносин посилання апелянта на втрату можливості використати виділену бюджетну субвенцію у наступному бюджетному періоді, оскільки така обставина сама по собі не перетворює суму цільового бюджетного фінансування на дохід, який позивач реально одержав би за належного виконання відповідачем зобов`язання.

Більше того, в апеляційній скарзі сам скаржник, обґрунтовуючи правову природу суми 541 500,00 грн, зазначає, що така сума є «прямими реальними збитками» позивача у зв`язку з недоотриманням активів за рахунок зовнішнього фінансування.

Водночас предметом позову у відповідній частині та предметом апеляційного перегляду є вимога саме про стягнення 541 500,00 грн упущеної вигоди, правова природа якої за змістом статті 22 ЦК України є відмінною від реальних збитків.

Наведене у апеляційній скарзі ототожнення суми повернутої субвенції одночасно з упущеною вигодою та реальними збитками не спростовує висновків місцевого господарського суду, а, навпаки, свідчить про відсутність належного обґрунтування того, який саме неодержаний дохід у розумінні пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України виник у позивача внаслідок порушення відповідачем зобов`язання.

Колегія суддів також ураховує, що встановлене у справі порушення відповідачем умов Договору полягає у простроченні та подальшому невиконанні зобов`язання з поставки товару. За таке порушення умовами Договору передбачено відповідальність у вигляді штрафних санкцій.

Саме факт порушення відповідачем строку поставки був урахований судом першої інстанції при вирішенні вимоги про стягнення передбаченої пунктом 7.2.1 Договору пені. Водночас наявність підстав для застосування договірної відповідальності за прострочення виконання зобов`язання не звільняє позивача від обов`язку окремо довести передбачені законом умови для стягнення збитків у формі упущеної вигоди.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо факту виділення бюджетної субвенції, її цільового призначення, неможливості використання відповідних коштів у зв`язку з непоставкою товару та їх повернення до бюджету не спростовують висновку суду першої інстанції про недоведеність позивачем факту існування збитків саме у формі упущеної вигоди.

Не підтверджено також наявність безпосереднього причинного зв`язку між порушенням відповідачем зобов`язання та неодержанням позивачем доходу у розмірі 541 500,00 грн, оскільки доказів реальної можливості отримання такого доходу матеріали справи не містять.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем не доведено необхідної сукупності елементів цивільного правопорушення, наявність яких є обов`язковою умовою для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування упущеної вигоди.

Доводи апеляційної скарги зводяться до іншої оцінки скаржником правової природи повернутих бюджетних коштів та наслідків невиконання відповідачем Договору, однак не містять належного обґрунтування і не підтверджені доказами, які спростовували б установлену судом першої інстанції відсутність у позивача доведеного неодержаного доходу в сумі 541 500,00 грн.

З огляду на те, що матеріали справи не містять доказів, які спростовують відповідні висновки, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з Фізичної особи-підприємця Біловодського Олексія Григоровича 541 500,00 грн упущеної вигоди.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке могло призвести до ухвалення неправильного рішення.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Сумської області від 12.06.2026 у справі № 920/568/26 в оскаржуваній частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому передбачені Господарським процесуальним кодексом України підстави для його скасування чи зміни відсутні.

У зв`язку з наведеним апеляційна скарга Відділу освіти, молоді та спорту Маневицької селищної ради задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Сумської області від 12.06.2026 у справі № 920/568/26 в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Сумської області від 12.06.2026 у справі № 920/568/26 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Відділу освіти, молоді, та спорту Маневицької селищної ради на рішення Господарського суду Сумської області від 12.06.2026 у справі № 920/568/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 12.06.2026 у справі № 920/568/26 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Відділ освіти, молоді, та спорту Маневицької селищної ради.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран