Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №910/15820/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2026 р. Справа№ 910/15820/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сибіги О.М.

суддів: Гончарова С.А.

Тищенко О.В.

Розглянувши без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2026

повний текст рішення складено 21.04.2026

у справі № 910/15820/25 (суддя Удалова О.Г.)

за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УМО Україна"

про стягнення 67 914,25 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УМО Україна" (відповідач) про стягнення 67 914,25 грн пені.

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за державним контрактом на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони № 24-877-VDK-25 від 02.09.2025 в частині дотримання строків поставки товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/15820/25, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 у справі № 910/15820/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "УМО Україна" на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" 50 000,00 грн пені та 3 028,00 грн судового збору. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що судом першої інстанції встановлено, що відповідачем порушено договірні зобов`язання в частині дотримання строків поставки товару, що є підставою для покладення на нього обов`язку сплатити пеню. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для застування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та зменшення розміру заявленої до стягнення пені до 50 000,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 у справі № 910/15820/25, 08.05.2026 Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 у справі № 910/15820/25 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняте нове, яким задовольнити позовні вимоги у відповідній частині та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УМО Україна" на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" грошові кошти у сумі 17 914,25 грн.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення судом першої інстанції прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, що є підставою для його скасування.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що зменшення судом першої інстанції штрафних санкцій на 27% є непропорційним втручанням у права кредитора та порушує конституційний принцип балансу інтересів, який є складовою верховенства права. Місцевим господарським судом не було належним чином обґрунтовано, чому саме 27% є справедливим розміром зменшення суми штрафних санкцій, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Позивач вважає відсутніми будь-які підстави для зменшення штрафних санкцій за порушення відповідачем зобов`язань щодо постачання товару.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.05.2026 матеріали апеляційної скарги Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" у справі № 910/15820/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду, у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Тищенко О.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2026 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали господарської справи № 910/15820/25.

28.05.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/15820/25.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 у справі № 910/15820/25 апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 у справі № 910/15820/25 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

04.06.2026 Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з заявою про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2026 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/15820/25 за апеляційною скаргою Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 та вирішено розгляд справи № 910/15820/25 здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 у справі № 910/15820/25 залишити без змін, з наступних підстав.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно було встановлено Господарським судом міста Києва та перевірено судом апеляційної інстанції, 02.09.2025 між Державним підприємством Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (надалі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "УМО Україна" (надалі - виконавець) було укладено державний контракт на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони № 24-877-VDK-25 від 02.09.2025 (надалі - контракт), відповідно до пункту 1.1 якого виконавець зобов`язався поставити замовнику, з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог контракту, товари для потреб безпеки і оборони (надалі - товар), найменування, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у контракті та в специфікації товарів (додаток 1 до контракту) (надалі - специфікація), для подальшого використання Збройними Силами України, а замовник зобов`язався прийняти та оплатити товар у строки та на умовах, визначених контрактом. Комплектність товару наведено в додатку 2 до контракту.

Згідно з пунктом 1.5 контракту виконавець гарантує, що товар, який є предметом контракту, на момент його передачі замовнику та підписання сторонами акта приймання-передачі товару за контрактом згідно з пунктами 3.4 - 3.5 контракту, є новим (таким, що не був в експлуатації) та належить йому на праві власності.

Відповідно до пункту 2.4 контракту загальна вартість (ціна) товару за контрактом становить 71 114 400,00 грн відповідно до специфікації товарів (додаток 1 до контракту). Сторони визнають та підтверджують, що згідно з підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, операції з постачання товару за контрактом звільняються від оподаткування податком на додану вартість.

Пунктом 2.9 контракту передбачено, що оплата замовником поставленого товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця по факту поставки товару впродовж 15 робочих днів шляхом подання платіжної інструкції до ДКСУ, а у разі відсутності відповідного бюджетного фінансування - протягом 5 робочих днів з дати його надходження. Оплата здійснюється на підставі належним чином оформленого виконавцем рахунку на оплату, до якого додаються підписаний сторонами акт приймання-передачі товару за контрактом, (за умови наявності (надходження) бюджетних асигнувань (коштів) на рахунку замовника).

Відповідно до пункту 3.1 контракту якість та комплектність товару мають відповідати технічній документації виробника та комплектності товару, зазначеній в додатку 2 до контракту, і повинні забезпечувати використання такого товару в повному обсязі відповідно до призначення. Комплектність товару зазначається в додатку 2 до контракту.

Пунктом 3.2 контракту передбачено, що отримувачем товару є військове формування, яке створене відповідно до чинного законодавства України, якому передано товар відповідно до акта приймання-передачі товарів оборонного призначення за контрактом та видаткової накладної (надалі - отримувач). Отримувач товару визначається державним замовником. Товар поставляється виконавцем відповідно до умов DDP Україна, місце знаходження отримувача, визначеного державним замовником, згідно з міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів "Інкотермс" у редакції 2020 року. Точне місце поставки товару повідомляється замовником виконавцю не менше ніж за 2 робочих дні до планової дати поставки товару, водночас замовник повідомляє виконавця про наявність або відсутність зауважень щодо змісту заповненого проекту акта приймання-передачі товарів для потреб безпеки і оборони. Сторони погодили, що товар може поставлятися партіями (частинами партій). Розмір кожної партії (частини партії) виконавець погоджує завчасно із замовником до початку відвантаження. Дострокове відвантаження товару допускається виключно за письмовим погодженням замовника.

Згідно з пунктом 3.4 контракту датою виконання виконавцем зобов`язань щодо поставки товару є дата закінчення приймання-передачі товару, яка зазначається у видатковій накладній.

Відповідно до пункту 4.1 контракту виконавець зобов`язаний поставити товар згідно з умовами контракту не пізніше строку, визначеному в специфікації (додаток 1 до контракту).

Пунктом 7.1 контракту передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань, що виникають з контракту, сторони несуть відповідальність, передбачену контрактом та чинним законодавством України. Загальна відповідальність кожної сторони за контрактом буде обмежуватись прямими документально підтвердженими витратами (збитками). Сторони не несуть відповідальність за упущену вигоду, моральну шкоду, шкоду репутації, втрату бізнес-можливостей тощо.

У пункті 7.2 контракту сторони визначили види порушень та санкції за них.

Так, у разі порушення строків поставки товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості (підпункт 1 пункт 7.2 контракту).

Відповідно до пункту 11.1 контракту він набирає чинності з дати його укладення та діє до 31.12.2025, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, у тому числі гарантійних.

За специфікацією, яка є додатком 1 до контракту, виконавець зобов`язався поставити замовнику такий товар: 1. Безпілотний авіаційний комплекс DJI MATRICE 4Т (код УКТЗЕД: 8806221010) у кількості 200 комплектів загальною вартістю 35 557 200,00 грн у строк до 30.09.2025; 2. Безпілотний авіаційний комплекс DJI MATRICE 4Т (код УКТЗЕД: 8806221010) у кількості 200 комплектів загальною вартістю 35 557 200,80 грн у строк до 20.10.2025. Рік виробництва товару не раніше 2024 року.

Станом на 30.09.2025 виконавець здійснив поставку 9 комплектів товару, що підтверджується видатковою накладною від 29.09.2025 № 219 та актом приймання-передачі товарів оборонного призначення від 29.09.2025 № 219-38Б2600.

03.10.2025 виконавець здійснив поставку 191 комплектів товару, що підтверджується видатковою накладною від 03.10.2025 № 228 та актом приймання-передачі товарів оборонного призначення від 03.10.2025 № 228-38Б/2657.

07.10.2025 замовником направлено виконавцю претензію № 11/2-17921 з вимогою сплатити штрафні санкції за порушення строку поставки 191 комплекту товару за контрактом.

Невиконання відповідачем свого обов`язку за контрактом в частині своєчасної поставки товару, та невиконання відповідної претензії, стало причиною звернення позивача з позовом у даній справі про стягнення з відповідача 67 914,25 грн пені, нарахованої за період з 01.10.2025 до 02.10.2025.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як зазначалось вище, позивач оскаржує рішення суду першої інстанції виключно в частині відмови у позові в частині стягнення 17 914,25 грн пені (в частині зменшення судом першої інстанції заявленого до стягнення розміру пені до 50 000,00 грн), а тому враховуючи вимоги частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексі України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 02.09.2025 між позивачем, як замовником, та відповідачем, як виконавцем, укладено контракт, за умовами якого виконавець зобов`язався поставити замовнику товари, найменування, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у контракті та в специфікації, для подальшого використання Збройними Силами України, а замовник зобов`язався прийняти та оплатити товар у строки та на умовах, визначених контрактом.

У специфікації, яка є додатком 1 до контракту, визначено, що строк поставки товару у кількості 200 комплектів загальною вартістю 35 557 200,00 грн до 30.09.2025, та у кількості 200 комплектів загальною вартістю 35 557 200,80 грн до 20.10.2025.

Момент виконання обов`язку продавця передати товар визначено статтею 664 Цивільного кодексу України, згідно з якою обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

У розумінні положень частини 2 статі 664 Цивільного кодексу України товар вважається наданим у розпорядження покупця якщо: у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці; покупець поінформований про те, що товар готовий до передання. При цьому, товар повинен бути відповідним чином ідентифікований.

Матеріалами справи підтверджується, що станом на 30.09.2025 виконавець здійснив поставку лише 9 комплектів товару із 200 комплектів, що підтверджується видатковою накладною від 29.09.2025 № 219 та актом приймання-передачі товарів оборонного призначення від 29.09.2025 № 219-38Б2600.

03.10.2025 виконавець здійснив поставку 191 комплектів товару, що підтверджується видатковою накладною від 03.10.2025 № 228 та актом приймання-передачі товарів оборонного призначення від 03.10.2025 № 228-38Б/2657.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується прострочення виконавцем строку поставки 191 комплектів товару.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За змістом частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Відповідно до положень статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В пункті 7.2 контракту визначено, що у разі порушення строків поставки товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Суд першої інстанції, перевіривши обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку заявленого до стягнення розміру пені, нарахованої за період з 01.10.2025 до 02.10.2025 на суму непоставленого своєчасно товару - 33 957 786,00 грн, дійшов обгрунтованого висновку, що такий розрахунок є арифметично правильним.

При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для застування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та зменшення розміру заявленої до стягнення пені до 50 000,00 грн.

Так, згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Висновок щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України неодноразово викладався Верховним Судом.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).

Верховний Суд виснував, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

У постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що: «розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків; отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання; у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;

- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником;

- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер;

- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини 3 статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;

- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду;

- індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права».

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №911/952/22 та постановах Верховного Суду від 08.07.2025 у справі № 922/3697/24, від 29.04.2025 у справі № 922/2249/24, від 11.02.2025 у справі № 902/1131/23.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми в якості неустойки змінює її дійсне правове призначення.

Неустойка має на меті насамперед стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд також повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.

Наведені висновки узгоджуються з приписами законодавства, які регулюють можливість зменшення розміру штрафних санкцій з метою недопущення їх використання ані як засобу для отримання необґрунтованих доходів, ані як способу уникнути відповідальності.

У питанні про зменшення розміру неустойки, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, суд щоразу виходить з конкретних обставин. Такий підхід є усталеним у судовій практиці Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

Отже, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Тому це питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань.

Як вбачається з оскаржуваного судового рішення, судом першої інстанції при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені), взято до уваги відсутність доказів понесення позивачем збитків, у зв`язку з простроченням поставки товару згідно з контрактом, а також враховано, що товар був поставлений відповідачем повністю, однак з незначним простроченням (2 дні прострочення).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми в якості неустойки спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

З урахуванням міркувань розумності та справедливості, необхідності дотримання балансу інтересів сторін, у цьому конкретному випадку, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність низки виняткових обставин, з якими законодавство пов`язує можливість реалізації судом дискреційних повноважень щодо зменшення розміру пені.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає обгрунтованими висновки місцевого господарського суду про те, що, в даному випадку розумним та справедливим буде зменшення заявленого до стягнення розміру пені до 50 000,00 грн (зменшення приблизно на 27%).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у даному конкретному випадку, стягнення судом першої інстанції з відповідача пені в сумі 50 000,00 грн є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та, одночасно з цим, є засобом недопущення використання неустойки як інструменту отримання додаткових доходів кредитором.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом першої інстанції зібраних у справі доказів, саме тільки посилання скаржника на те, що суд не в повному обсязі дослідив докази та не з`ясував дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів оскаржуване судове рішення. Натомість зміст апеляційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи скаржника зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів.

На переконання колегії суддів, зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції свідчить про дослідження наявних у справі доказів та встановлення судом обставин, що входять до предмету доказування у цій справі, а доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судом при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками суду, які покладені в основу оскаржуваного судового рішення у цій справі.

При цьому колегія суддів зазначає, що незгода скаржника з рішенням суду першої інстанції або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішенні, не свідчать про його незаконність.

Перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судом фактичних обставин справи та в межах наведених у апеляційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги та про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи скаржника, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Отже, у задоволенні апеляційної скарги Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 у справі № 910/15820/25 залишити без змін.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 у справі № 910/15820/25 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 у справі № 910/15820/25 - залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.

4. Матеріали справи № 910/15820/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.М. Сибіга

Судді С.А. Гончаров

О.В. Тищенко