Суд: Південно-західний апеляційний господарський суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: поставки товарів, робіт, послуг, з них
Дата: 24 серпня 2026 р.
Справа: №916/5325/25
Суддя: Поліщук Л.В.
ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 серпня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/5325/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,
секретар судового засідання – І.С. Мисько,
за участю представників учасників справи:
від позивача: Єфременко О.О.
від відповідача: С.В. Донін, Р.В. Варічева
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»
на рішення Господарського суду Одеської області від 16.06.2026 (суддя С.В. Нікітенко, м.Одеса, повне рішення складено 22.06.2026)
у справі №916/5325/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»
до відповідача : Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вільямса 59Д»
про стягнення 364452,79 грн,
В С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог. Коротка історія справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вільямса 59Д», в якій просило стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 245689,22 грн, суму пені у розмірі 90092,60 грн, суму інфляційних втрат у розмірі 19250,02 грн та суму 3% річних у розмірі 9420,95 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором постачання природного газу №9189-ОСББ(24)-14 від 22.10.2024 в частині повної та своєчасної оплати вартості природного газу, поставленого позивачу у період з жовтня 2024 року по березень 2025 року.
05.01.2026 за вказаною позовною заявою Господарським судом Одеської області відкрито провадження у справі №916/5325/25, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.04.2026 на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України закрито провадження у справі №916/5325/25 в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 245689,22 грн у зв`язку з відсутністю предмета спору, оскільки під час розгляду справи відповідачем повністю була сплачена заборгованість у наведеному розмірі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.06.2026 позов задоволено частково. Стягнуто з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вільямса 59Д» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» суму інфляційних втрат у розмірі 12804,92 грн, суму 3% річних у розмірі 3939,80 грн, суму пені у розмірі 20023,03 грн та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1158,35 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції встановив, що в порушення умов договору та частини першої статті 530 Цивільного кодексу України відповідач повністю на розрахувався за поставлений позивачем природний газ, у зв`язку з чим за відповідачем утворилась прострочена заборгованість у розмірі 245689,22 грн, яка була погашена відповідачем під час розгляду справи, що зумовило закриття провадження у справі в цій частині.
Обґрунтовуючи рішення в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення пені, інфляційних нарахувань та процентів річних, місцевий господарський суд виходив з того, що з 26.05.2025 на відповідача, як юридичну особу, що створена та діє виключно в інтересах фізичних осіб - власників квартир та приміщень у житловому будинку, та місцезнаходження якої входить до Одеської міської територіальної громади, яка з 26.05.2025 є територією можливих бойових дій, розповсюджуються положення постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», якою встановлено заборону нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги, чого не було враховано позивачем при здійсненні відповідних нарахувань.
Здійснивши власний розрахунок, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню загальна сума пені за період з 17.12.2024 по 25.05.2025 у розмірі 40046,06 грн, загальна сума інфляційних втрат за період з 01.01.2025 по 25.05.2025 у розмірі 12804,92 грн та загальна сума 3 % річних за період з 17.12.2024 по 25.05.2025 у розмірі 3939,80 грн. Щодо іншої частини вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних суд вказав, що такі заявлені безпідставно, а тому задоволенню не підлягають.
Водночас місцевий господарський суд, з огляду на дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, керуючись частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про зменшення розміру пені, яка була визнана судом обґрунтованою, на 50%, що, на думку суду, буде оптимальним балансом інтересів сторін у спорі з урахуванням мети застосування заявлених санкцій.
Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги
Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» звернулося із апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 16.06.2026 у даній справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позову у вказаній частині.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що відповідач отримував житлово-комунальні послуги, у зв`язку з чим відповідно до норм постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 від 05.03.2022 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» неправомірно відмовив у задоволенні позову в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.
На переконання позивача, у даному випадку позивач не надавав, а відповідач не отримував житлово-комунальні послуги, оскільки укладений між сторонами договір регулює правовідносини між сторонами, в результаті яких позивач, як постачальник, поставляє природний газ для власних потреб відповідача, як споживача, з огляду на що підстави для застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відсутні. Крім того, відповідно до пункту 1 згаданої постанови Кабінету Міністрів України №206 до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги, у той час як відповідач не є населенням в розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та постанови Кабінету Міністрів України №206, а є юридичною особою згідно із положеннями статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».
Позиція відповідача щодо апеляційної скарги
У відзиві на апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вільямса 59Д» просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду – залишити без змін, посилаючись на те, що місцевим господарським судом постановлено законне та обґрунтоване рішення, зокрема в частині висновків щодо правового статусу ОСББ як колективного побутового споживача та щодо наявності між сторонами правовідносин саме в галузі житлово-комунальних послуг, крім того, суд першої інстанції правильно застосував положення постанови Кабінету Міністрів України №206 від 05.03.2022 «Про деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» щодо заборони нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу зареєстровано судом 02.07.2026 за вх.№2725/26.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2026 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 16.06.2026 у справі №916/5325/25. Встановлено відповідачу строк до 24.07.2026 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Розгляд апеляційної скарги призначено на 25.08.2026 о 10:00 год.
15.07.2026 відповідач через систему «Електронний суд» подав відзив на апеляційну скаргу (вх.№2725/26/Д1 від 15.07.2026).
У судовому засіданні 25.08.2026, яке проводилось в режимі відеоконференції, представники сторін надали усні пояснення, відповідно до яких підтримали свої правові позиції у справі.
В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
Фактичні обставини справи
22.10.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», як постачальником, і Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Вільямса 59Д», як споживачем, укладено договір постачання природного газу №9189-ОСББ(24)-14 (надалі – договір), відповідно до пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві, який є виробником теплової енергії в розумінні підпункту 1 пункту 4 Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2022 №812 (об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або житлово-будівельним (житловим, обслуговуючим) кооперативом або управителем багатоквартирних будинків), природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
У пункті 1.4. договору визначено, що цей договір є договором приєднання у відповідності до статті 634 Цивільного кодексу України і може бути укладений лише шляхом приєднання споживача до всіх його умов в цілому. Цей договір не є публічним договором в розумінні статті 633 Цивільного кодексу України.
Згідно із пунктом 1.2. договору споживач підтверджує та гарантує, що на момент укладання цього договору у споживача є в наявності укладений договір на розподіл природного газу між споживачем та оператором газорозподільної системи (надалі – Оператор ГРМ) та присвоєний Оператором ГРМ персональний EIC-код та/або укладений договір транспортування природного газу між споживачем та оператором газотранспортної системи (надалі – Оператор ГТС) та присвоєний Оператором ГТС персональний EIC-код (якщо об`єкти споживача безпосередньо приєднані до газотранспортної системи). Відповідальність за достовірність інформації, зазначеної в цьому пункті, несе споживач.
Пунктом 2.1. договору передбачено, що постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу у період з місяця, в якому договір набрав чинності відповідно до пункту 13.1. договору, по 30.04.2025 (включно), в кількості та відповідно до розрахункових періодів та розподілу, що зазначені споживачем у заяві, яка є невід`ємною частиною даного договору (за умови акцепту постачальником заяви в порядку, передбаченому пунктом 1.6. договору).
Відповідно до умов пункту 3.5. договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
За положеннями підпункту 3.5.1. пункту 3.5. договору споживач зобов`язується надати постачальнику не пізніше 7-го (сьомого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, по два примірники актів приймання-передачі за відповідний розрахунковий період, підписані уповноваженим представником споживача, а саме: акт на обсяг І (фіксований), акт на обсяг ІІІ (фіксований) та акт на обсяг ІІ. В актах зазначаються фактичні обсяги використання природного газу, які визначаються з урахуванням вимог пункту 2.1., підпунктів 2.2.3. та 3.5.2. договору, їх ціна (визначається відповідно до розділу 4 договору) та вартість.
Постачальник протягом 3-х робочих днів з дати одержання актів зобов`язується повернути споживачу по одному примірнику оригіналів, підписаних уповноваженим представником постачальника, або надає обґрунтовану відмову від підписання акту. Після підписання сторонами актів приймання-передачі, замовлені обсяги природного газу за договором вважаються скоригованими (підпункт 3.5.4. договору).
Звірка фактично використаного обсягу газу за договором на певну дату чи протягом відповідного розрахункового періоду ведеться сторонами на підставі даних комерційних вузлів обліку газу та інформації про фактично поставлений споживачу обсяг газу згідно з даними інформаційної платформи Оператора ГТС (пункт 3.6. договору).
Відповідно до умов пункту 4.1., підпункту 4.1.1. пункту 4.1. договору ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином: ціна обсягів газу, визначених в пункті 2.1. цього договору як обсяг І (фіксований) за 1000 куб.м. газу без ПДВ – 6183,33 грн, крім того ПДВ за ставкою 20%, всього з ПДВ – 7420,00 грн; крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи – 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом – 136,576 грн, крім того ПДВ – 20% – 27,315 грн, всього з ПДВ – 163,89 грн за 1000 куб.м. Всього ціна газу для обсягу І (фіксований) за 1000 куб. м. з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу, за цим договором становить 7583,89 грн.
У пункті 5.1. договору визначено, що споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку: 70 відсотків вартості фактично переданого відповідно до акту приймання передачі природного газу – до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу; остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
Пунктом 5.4. договору передбачено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього договору. Споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1. цього договору. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за попередні розрахункові періоди за цим договором.
За невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором (пункт 7.1. договору).
Відповідно до пункту 7.2. договору у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1. та/або строків оплати за пунктом 8.4. цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні втрати та пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Позивач вказує, що на виконання умов договору, у період з жовтня 2024 року по березень 2025 року передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 852686,22 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, а саме: у жовтні 2024 року на загальну суму 3898,12 грн, у листопаді 2024 року на загальну суму 149607,34 грн, у грудні 2024 року на загальну суму 176689,40 грн, у січні 2025 року на загальну суму 178350,58 грн, у лютому 2025 року на загальну суму 201006,08 грн, у березні 2025 року на загальну суму 143134,70 грн.
На підтвердження факту виконання прийнятих на себе зобов`язань за договором позивач надав акти приймання-передачі природного газу за жовтень 2024 року - березень 2025 року включно, які з боку відповідача були підписані без будь-яких претензій або зауважень.
Водночас, як зазначав позивач, оплату за переданий газ відповідач здійснив лише частково та не виконав зобов`язання у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункту 5.1. договору, у зв`язку з чим сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за договором складає 245689,22 грн.
Враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором щодо своєчасної та повної оплати спожитого природного газу, позивач на підставі пункту 7.2. договору нарахував останньому пеню у розмірі 90092,60 грн, а також нарахував на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних у розмірі 9420,95 грн та 19250,02 грн інфляційних втрат.
Отже, предметом позову є вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 245689,22 грн, пені у сумі 90092,60 грн, 3% річних у сумі 9420,95 грн та інфляційних втрат у сумі 19250,02 грн.
Позиція суду апеляційної інстанції
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №9189-ОСББ(24)-14 від 22.10.2024 є договором постачання природного газу, який згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання його сторонами та, відповідно, виступає підставою для виникнення у сторін господарського зобов`язання відповідно до статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи правовідносини сторін у даній справі стосуються сфери постачання природного газу.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.
Відповідно до частин першої, другої статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Згідно з із пунктом 2 частини другої статті 13 Закону України «Про ринок природного газу» споживач зобов`язаний, зокрема, забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.
Як встановлено судом першої інстанції та неоспорено сторонами у справі, позивач, на виконання умов договору №9189-ОСББ(24)-14 від 22.10.2024, у період з жовтня 2024 року по березень 2025 року поставив відповідачу природний газ на загальну суму 852686,22грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу та не заперечується відповідачем. Разом з тим, вартість спожитого природного газу була оплачена відповідачем лише частково, на загальну суму 606997,00 грн.
Оплату за переданий природний газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у передбачені договором строки. Сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем станом на момент подання позовної заяви складала 245689,22 грн.
У той же час, під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідач сплатив основний борг у розмірі 245689,22.
Відповідно до пункту 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України суд закриває провадження у справі якщо відсутній предмет спору.
Враховуючи, що відповідачем сплачена сума основного боргу у розмірі 245689,22грн, суд першої інстанції дійшов висновку про закриття провадження у справі №916/5325/25 в частині вимог позивача про стягнення суми основного боргу у зазначеному розмірі.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що невиконання грошового зобов`язання за укладеним між сторонами договором є його порушенням у розумінні статті 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.
Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України).
Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини другої статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до пункту 7.2. договору у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1. та/або строків оплати за пунктом 8.4. цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні втрати та пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Крім того, відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Врахувавши викладені приписи чинного законодавства та умови договору, а також невиконання відповідачем умов договору щодо оплати отриманого природного газу у передбачений в договорі строк, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат лише за той період, на який не розповсюджується дія постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану».
Щодо іншої частини вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних місцевий господарський суд, застосувавши положення постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», вказав, що такі вимоги заявлені безпідставно, а тому задоволенню не підлягають.
Апелянт не погоджується з рішенням суду в частині відмови у стягненні пені, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що відповідач отримував житлово-комунальні послуги, у зв`язку з чим відповідно до норм постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 від 05.03.2022 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» неправомірно відмовив у задоволенні позову в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Колегія суддів зазначає, що наведені доводи апелянта є помилковими, виходячи з наступного.
З матеріалів справи слідує, що власники квартир багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 створили неприбуткову обслуговуючу організацію - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вільямса 59Д».
Згідно із частиною другою статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Частиною першою статті 385 Цивільного кодексу України передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.
Статтями 4 та 6 вказаного Закону передбачено, що об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Об`єднання може бути створено лише власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (багатоквартирних будинках).
Управління багатоквартирним будинком здійснює об`єднання через свої органи управління (частина перша статті 12 вказаного Закону).
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники зобов`язані разом з іншим забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна.
Згідно із статтею 12 вказаного Закону витрати на управління багатоквартирним будинком включають, зокрема, витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про теплопостачання», виробництво теплової енергії - це господарська діяльність, пов`язана з перетворенням енергетичних ресурсів будь-якого походження, у тому числі альтернативних джерел енергії, на теплову енергію за допомогою технічних засобів з метою її продажу на підставі договору.
Частиною сьомою статті 22 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» передбачено, що об`єднання оплачує холодну та гарячу воду, теплову та електричну енергію, природний газ, комунальні послуги за цінами (тарифами), встановленими для населення, крім частини таких послуг, що оплачуються власниками нежитлових приміщень.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, природний газ використовується відповідачем для власних потреб, тобто для забезпечення потреб мешканців багатоквартирних будинків в опаленні житлових приміщень та гарячій воді.
Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає, що статтею 1 Закону України «Про ринок природного газу» визначено, що:
побутовий споживач - фізична особа, яка придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність (пункт 23);
захищені споживачі - побутові споживачі, приєднані до газорозподільної системи, підприємства, установи, організації, що здійснюють надання важливих суспільних послуг та приєднані до газотранспортної або газорозподільної системи, а також виробники теплової енергії для потреб таких споживачів або підприємств, установ, організацій за умови, що виробництво теплової енергії для потреб таких споживачів або підприємств, установ, організацій здійснюється за допомогою об`єктів, не пристосованих до зміни палива та приєднаних до газотранспортної або газорозподільної системи (пункт 10).
Слід відзначити, що Закон України «Про ринок природного газу» не містить визначення таких понять як то «колективний споживач», «колективний побутовий споживач» тощо.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець комунальної послуги – суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору (пункт 2); житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг (пункт 5).
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.
За змістом статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
У оскаржуваному рішенні суду суд першої інстанції врахував фактичні обставини спору, зокрема, що відповідач здійснює виключно некомерційну господарську діяльність та згідно з нормами чинного законодавства є юридичною особою, яка утворена шляхом об`єднання співвласників багатоквартирних будинків/об`єднанням споживачів, з метою сприяння в отриманні співвласниками багатоквартирного будинку, зокрема, комунальних послуг, які включають в себе і постачання та розподіл природного газу (теплової енергії). При цьому така теплова енергія постачається у багатоквартирний будинок виключно для задоволення побутових (спільно-побутових) потреб співвласників будинку.
Судова колегія зауважує, що ОСББ не є фізичною особою чи фізичною особою-підприємцем, а як юридична особа ОСББ не має свого власного споживання. ОСББ, згідно норм чинного законодавства, сприяє отриманню співвласниками багатоквартирного будинку комунальних послуг, зокрема газу. Цей газ постачається у багатоквартирний будинок виключно задля функціонування спільного майна співвласників (зокрема як то роботи індивідуального теплового пункту, котелень, тощо) та для задоволення побутових (спільно-побутових) потреб співвласників.
Діяльність Об`єднання співвласників багатокварирного будинку «Вільямса 59Д» спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов його функціонування, а відтак, така діяльність є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючого суб`єкта, а не комерційною діяльністю з метою отримання прибутку.
Ураховуючи наведене, з огляду на встановлені обставини справи та правове регулювання спірних правовідносин у своїй сукупності, Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає, що відповідач, як юридична особа, що створена шляхом об`єднання власників квартир, зокрема фізичних осіб, які у розумінні Закону України «Про ринок природного газу» є побутовими споживачами, споживаючи природний газ для вироблення теплової енергії виключно для забезпечення потреб таких осіб, є колективним побутовим споживачем.
Близька за змістом правова позиція застосовано Верховним Судом у постановах від 30.11.2022 у справі №916/3837/21, від 22.01.2025 у справі №916/1071/24, від 27.05.2025 у справі №916/2778/24 тощо.
Таким чином, у справі, що переглядається, у цьому випадку відповідач, задовольняючи потреби побутових споживачів самостійно шляхом самозабезпечення і у відносинах з позивачем, як постачальником природного газу, фактично виступає колективним побутовим споживачем природного газу для потреб та в інтересах співвласників багатоквартирного будинку.
Відтак, висновки місцевого господарського суду про те, що відповідач у справі виступає у спірних відносинах з позивачем саме як колективний побутовий споживач (від імені всіх фізичних осіб - співвласників) та договір укладений для забезпечення та сприяння співвласникам будинку в отриманні житлово-комунальних послуг належної якості та у встановлений строк, є правильним.
В той же час, позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат за період з 17.12.2024 по 03.12.2025, тобто за період дії воєнного стану в Україні, який введено 24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, та який триває станом на даний час.
Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» від 05.03.2022 № 206 (із змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України №1405 від 29.12.2023, №641 від 04.06.2025) визначено, що в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні», до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється, зокрема: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації).
Місцезнаходження відповідача – 65122, м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, буд. 59Д, входить до Одеської міської територіальної громади.
Відповідно до чинного Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376, з 26.05.2025 Одеська міська територіальна громада є територією можливих бойових дій.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з 26.05.2025 на відповідача, як колективного побутового споживача, розповсюджуються положення постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану».
За здійсненим місцевим господарським судом розрахунком в межах визначеного позивачем періоду та до 25.05.2025, який перевірений апеляційною інстанцією, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що з відповідача підлягає стягненню загальна сума пені за період з 17.12.2024 по 25.05.2025 у розмірі 40046,06 грн, загальна сума інфляційних втрат за період з 01.01.2025 по 25.05.2025 у розмірі 12804,92 грн та загальна сума 3 % річних за період з 17.12.2024 по 25.05.2025 у розмірі 3939,80 грн.
Водночас місцевий господарський суд, з огляду на дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, керуючись частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про зменшення розміру пені на 50%.
Оскільки жодних доводів щодо зменшення судом розміру пені апеляційна скарга не містить, а суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги при апеляційному перегляді справи, колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду в апеляційному порядку оскаржуване рішення у наведеній частині не переглядається.
Висновки суду апеляційної інстанції
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення, у зв`язку з чим колегія суддів відмовляє у задоволенні апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України,
Південно-західний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 16.06.2026 у справі №916/5325/25 залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повну постанову складено 31.08.2026.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя К.В. Богатир
Суддя С.В. Таран
Оригінал: reyestr.court.gov.ua