Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №907/98/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 907/98/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Желіка М.Б.

секретар судового засідання Хом`як Х.А.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікро»

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.04.2026 (суддя А.А. Худенко, повне рішення складено 23.04.2026)

у справі № 907/98/26

за позовом Мукачівської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави

в особі Мукачівської міської ради, м. Мукачево Закарпатської області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікро», м. Мукачево Закарпатської області

про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 1 511 790,28 грн

За участю представників:

від прокуратури – Винницька Л.М.

від позивача – Ільтьо І.І.

від відповідача – Вайда В.В.

Господарський суд Закарпатської області в рішенні від 22.04.2026 у справі № 907/98/26 ухвалив: - задоволити позов Мукачівської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Мукачівської міської ради; - стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікро» на користь Мукачівської міської ради 1511790,28 грн безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки; - стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікро» на користь Закарпатської обласної прокуратури 18141,48 грн судового збору.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.04.2026 у справі № 907/98/26, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Мукачівської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Мукачівської міської ради про стягнення 1511790,28 грн безпідставно збережених коштів відмовити повністю.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Західного апеляційного господарського суду від 29.05.2026, склад колегії з розгляду справи № 907/98/26 визначено: головуюча суддя Орищин Г.В., судді Галушко Н.А., Желік М.Б.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 22.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікро», поданою на рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.04.2026 у цій справі.

03.07.2026 на адресу Західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 907/98/26.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що ТзОВ «Мікро» у період з 03.10.2019 по 21.02.2023 фактично користувалося земельною ділянкою комунальної власності площею 1,6740 га, на якій розташовані належні йому об`єкти нерухомості, однак не мало оформленого права власності чи оренди на цю земельну ділянку та не здійснювало плату за її використання; за таких обставин відповідач не є платником земельного податку, а кошти, які він мав би сплачувати як орендну плату, є безпідставно збереженими за рахунок власника земельної ділянки та підлягають стягненню. Суд також врахував, що факт користування земельною ділянкою відповідачем підтверджується належними доказами, зокрема подальшим укладенням договору оренди саме щодо цієї земельної ділянки площею 1,6740 га, а доводи відповідача щодо невикористання ділянки та меншої площі користування не спростовують встановлених обставин. Розмір безпідставно збережених коштів визначено виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки та ставок орендної плати, встановлених рішеннями Мукачівської міської ради на відповідні роки. У зв`язку з відсутністю доказів сплати відповідачем коштів за фактичне користування земельною ділянкою суд дійшов висновку про наявність усіх необхідних умов для застосування кондикційних зобов`язань та стягнення з ТзОВ «Мікро» на користь територіальної громади 1 511 790,28 грн безпідставно збережених коштів.

Відповідач не погодився з ухваленим рішенням місцевого господарського суду та оскаржив його в апеляційному порядку. Зокрема зазначив, що:

- суд першої інстанції безпідставно поклав на відповідача обов`язок зі сплати коштів за період з 03.10.2019 по 13.01.2021, протягом якого спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні третьої особи. З моменту набуття ТзОВ «Мікро» права власності на об`єкти нерухомого майна спірна земельна ділянка ще понад рік перебувала у постійному користуванні ТзОВ «Українсько-американського спільного підприємства «Ай-Бі-і-Барва», що об`єктивно унеможливлювало для апелянта належне оформлення права користування цією земельною ділянкою. При цьому, чинне законодавство не передбачає автоматичного припинення права постійного користування земельною ділянкою у зв`язку з набуттям іншою особою права власності на розташоване на ній нерухоме майно. Припинення такого права потребує відповідного рішення уповноваженого органу. Рішення про припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою Мукачівська міська рада прийняла лише 22.12.2020, а відповідні відомості були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 13.01.2021. Отже, до моменту державної реєстрації припинення права постійного користування третьої особи у відповідача не було правової та фактичної можливості оформити власне право користування спірною земельною ділянкою;

- стягнення коштів за період з 03.10.2019 по 13.01.2021 є необгрунтованим, оскільки відповідач вживав необхідних заходів для оформлення права оренди земельної ділянки, неодноразово звертався до Мукачівської міської ради та самостійно замовив документацію із землеустрою. Водночас, на момент набуття нерухомого майна спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні ТзОВ «Ай-Бі-І-Барва», а попередній власник нерухомості прав на неї не мав, тому право користування до відповідача автоматично не перейшло. До припинення права постійного користування третьої особи та внесення відповідних відомостей до ДРРП, ТзОВ «Мікро» було позбавлене можливості належно оформити право на землю та фактично користуватися нею. Отже, за вказаний період відповідач не міг безпідставно зберегти кошти за рахунок міської ради, а тому підстави для їх стягнення за ст. 1212 ЦК України відсутні;

- суд першої інстанції безпідставно не розглянув клопотання ТзОВ «Мікро» про повернення до стадії підготовчого провадження та призначення земельно-технічної експертизи. Призначення експертизи було необхідним для встановлення фактичної площі земельної ділянки, якою користувалося ТзОВ «Мікро», оскільки саме ця обставина має істотне значення для визначення розміру безпідставно збережених коштів за ст. 1212 ЦК України. При цьому, на момент набуття ТзОВ «Мікро» нерухомого майна (03.10.2019) право постійного користування спірною земельною ділянкою належало іншій юридичній особі — ТзОВ «Ай-Бі-І-Барва», а його припинення відбулося лише 22.12.2020, із внесенням відповідних відомостей до ДРРП 13.01.2021. Отже, необхідно було встановити не лише факт користування земельною ділянкою, а й конкретну площу, якою фактично користувався відповідач, що потребує спеціальних знань та могло бути встановлено шляхом проведення земельно-технічної експертизи відповідно до ст. 99 ГПК України. Нерозгляд цього клопотання призвів до неповного з`ясування обставин справи та неможливості належного визначення розміру заявлених до стягнення коштів, що є істотним порушенням процесуальних прав ТзОВ «Мікро».

Скориставшись своїм правом, наданим ст. 263 ГПК України, прокурор подав відзив на апеляційну скаргу, в якому покликається, зокрема, на таке:

- посилання апелянта на те, що право постійного користування ТзОВ «Ай-Бі-І-Барва» було припинено лише 22.12.2020, не спростовує обов`язку відповідача оформити право користування земельною ділянкою. Відповідно до ст. 120 ЗК України, перехід права власності на нерухоме майно зумовлює перехід права користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване, на умовах та в обсязі, визначених законом. Тому, з моменту набуття нерухомого майна ТзОВ «Мікро» стало фактичним користувачем спірної земельної ділянки та було зобов`язане належним чином оформити землекористування. При цьому, відповідач не належить до суб`єктів права постійного користування, визначених ст. 92 ЗК України, а тому належною формою користування земельною ділянкою є оренда;

- доводи скаржника про використання лише частини земельної ділянки, зайнятої нерухомим майном, самі по собі не спростовують факту її фактичного використання без належно оформленого речового права. Спірна земельна ділянка площею 1,6740 га є сформованою та має кадастровий номер. Відповідач не надав доказів оформлення за ним права користування окремою її частиною. Розмір плати визначено не довільно, а відповідно до ставок, встановлених рішенням Мукачівської міської ради № 414 від 25.06.2021: 6% для цільового призначення « 11.02» та 8% для цільового призначення « 03.15». Отже, твердження про застосування прокурором некоректних ставок є безпідставними;

- посилання відповідача на ухилення Мукачівської міської ради від укладення договору оренди не звільняє його від обов`язку сплачувати за фактичне користування комунальною землею. Згідно зі ст. 206 ЗК України, використання землі в Україні є платним. За відсутності оформленого права користування фактичне користування земельною ділянкою та збереження коштів, які мали бути сплачені за таке користування, відповідно до ст. 1212 ЦК України є підставою для їх стягнення як безпідставно збережених. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Мукачівська міська рада також подала відзив на апеляційну скаргу, в якому висловила заперечення проти доводів апелянта, з огляду на таке:

- 03.10.2019 ТзОВ «Мікро» набуло у власність за договором купівлі-продажу майновий комплекс, розташований за адресою: м. Мукачево, вул. Івана Франка, 134, на земельній ділянці з кадастровим номером 2110400000:01:006:0102, площею 1,6740 га. Отже, з моменту набуття права власності на нерухоме майно відповідач фактично користувався земельною ділянкою, на якій це майно розташоване. При цьому, право постійного користування ТзОВ «Ай-Бі-І-Барва» припинено рішенням Мукачівської міської ради № 77 від 22.12.2020, а саме підприємство припинило діяльність як юридична особа ще 10.12.2015. Відтак, посилання відповідача на наявність у третьої особи права постійного користування земельною ділянкою не спростовує факту користування нею саме ТзОВ «Мікро» у спірний період.

- твердження апелянта про використання лише 4 488 кв. м земельної ділянки є необґрунтованим. Наявність на земельній ділянці об`єктів нерухомості відповідача сама по собі підтверджує фактичне користування земельною ділянкою, причому таке користування об`єктивно не обмежується виключно площею забудови. Схемою розташування будівель і споруд визначено площу під будівлями та спорудами — 4 488 кв. м, площу двору — 8 480 кв. м, а загальну площу земельної ділянки — 16 740 кв. м. Водночас, після спірного періоду ТзОВ «Мікро» 20.02.2023 уклало з Мукачівською міською радою договір оренди саме щодо земельної ділянки площею 1,6740 га. Отже, до укладення договору оренди відповідач фактично користувався тією ж сформованою земельною ділянкою, на якій розташовані належні йому об`єкти нерухомості;

- у спірних правовідносинах відсутність договору оренди не означає відсутності фактичного користування земельною ділянкою. Навпаки, ТзОВ «Мікро», набувши право власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти нерухомості, фактично користувалося відповідною земельною ділянкою без належно оформленого речового права та без внесення плати за її використання. За таких обставин, у відповідача виникло безпідставне збереження коштів у розмірі орендної плати, яку він мав би сплачувати власнику земельної ділянки. Мукачівська міська рада, як власник земельної ділянки недоотримала відповідні кошти. Судом першої інстанції належним чином встановлено всі юридично значимі обставини: фактичного користувача земельної ділянки, відсутність у нього належного речового права у спірний період, площу земельної ділянки, нормативну грошову оцінку, відповідні ставки орендної плати та період користування. При цьому, відповідач не заперечив факту користування земельною ділянкою та не надав доказів сплати коштів за таке користування. Саме тому, відсутність вини відповідача через неможливість укладення договору оренди не усувають обов`язку повернути безпідставно збережені кошти;

- сума 1 511 790,28 грн розрахована за період фактичного користування земельною ділянкою (03.10.2019 - 21.02.2023) із застосуванням нормативної грошової оцінки земельної ділянки та ставок орендної плати, встановлених відповідними рішеннями Мукачівської міської ради. Судом першої інстанції встановлено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2110400000:01:006:0102 становила, зокрема, 6 098 267,54 грн у 2020– 2021 роках, 6 467 228,53 грн у 2022 році та 8 670 078,65 грн у 2023 році. Відповідні ставки орендної плати були визначені рішеннями Мукачівської міської ради та застосовані до відповідних періодів. Отже, розрахунок здійснено не довільно, а на підставі офіційних даних про нормативну грошову оцінку земельної ділянки та нормативно встановлених ставок орендної плати. При цьому, сам відповідач не надав належного альтернативного розрахунку та доказів, які б спростовували визначений позивачем розмір безпідставно збережених коштів.

Процесуальний хід розгляду апеляційної скарги відображено у відповідних ухвалах Західного апеляційного господарського суду.

20.08.2026 через систему «Електронний суд» до Західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання відповідача про проведення земельно-технічної експертизи, яким останній просить встановити фактичну площу земельної ділянки з кадастровим номером 2110400000:01:006:0102, зайняту належним йому нерухомим майном, та доручити проведення експертизи Закарпатському відділенню Львівського НДІ судових експертиз. Клопотання обґрунтовано тим, що відповідач визнає обов`язок сплатити кошти за користування землею лише в межах площі, необхідної для розміщення та обслуговування належного йому нерухомого майна, оскільки, за його твердженням, інші частини земельної ділянки ним фактично не використовувалися.

В судове засідання з`явились прокурор та представники сторін, які підтримали доводи та заперечення, викладені в апеляційній скарзі та у відзивах на неї.

Колегія суддів, порадившись на місці, дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання ТзОВ «Мікро» про проведення земельно-технічної експертизи, оскільки наявні у справі докази є достатніми для встановлення обставин щодо площі земельної ділянки та фактичного користування нею, а необхідності у застосуванні спеціальних знань для їх встановлення колегія суддів не вбачає. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що клопотання про проведення експертизи вже заявлялося відповідачем у суді першої інстанції та було залишено без розгляду, а ухвала Господарського суду Закарпатської області, якою відповідне клопотання залишено без розгляду, оскаржувалася ТзОВ «Мікро» в апеляційному порядку та постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.08.2026 залишена без змін. При цьому, відмова суду у призначенні експертизи не позбавляла відповідача можливості самостійно замовити експертне дослідження та подати до суду висновок експерта відповідно до ст. 101 ГПК України. За таких обставин, підстави для призначення експертизи судом апеляційної інстанції відсутні.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні докази, заслухавши повноважних представників сторін, судова колегія встановила такі обставини:

03.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мікро» (за договором – покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будмедіндустрія» (за договором – продавець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: майнового комплексу, що складається з виробничого цеху, рибного цеху, складу, прохідної трансформаторної, оздоровчого комплексу, сараю, насосної, споруд № 1-4, замощення та альтанки.

Зазначений майновий комплекс розташований за адресою: Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Івана Франка, 134, на земельній ділянці з кадастровим номером 2110400000:01:006:0102, площею 1,6740 га, з цільовим призначенням 11.02 – «Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості».

Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру, відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 2110400000:01:006:0102, площею 1,6740 га та із зазначеним цільовим призначенням, внесено Управлінням Держземагентства у Мукачівському районі Закарпатської області 22.06.1998. Підставою для внесення відомостей зазначено Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 09.06.2015, розроблену ФОП Роман Тетяною Йосипівною.

Раніше зазначена земельна ділянка перебувала у користуванні ТзОВ «Українсько-американське спільне підприємство «Ай-Бі-І-Барва» на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ЗК № 000524 від 22.06.1998.

Рішенням Мукачівської міської ради від 22.12.2020 за № 77 «Про надання та припинення права постійного користування земельними ділянками на території Мукачівської міської територіальної громади» припинено право постійного користування ТзОВ «Українсько-американське спільне підприємство «Ай-Бі-І-Барва» земельною ділянкою з кадастровим номером 2110400000:01:006:0102, загальною площею 1,6740 га, розташованою за адресою: м. Мукачево, вул. Івана Франка, 134.

10.06.2022 цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 2110400000:01:006:0102 змінено з 11.02 – «Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості» на 03.15 – «Для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови».

20.02.2023. між Мукачівською міською радою та ТзОВ «Мікро» укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2110400000:01:006:0102, про що 21.02.2023 внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав.

Згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, відповідно до Технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Мукачево Закарпатської області, затвердженої рішенням 44-ї сесії 6-го скликання Мукачівської міської ради від 27.06.2013 за № 869 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Мукачево», нормативна грошова оцінка одного квадратного метра земельної ділянки з кадастровим номером 2110400000:01:006:0102 станом на 2017– 2019 роки становила 364,29 грн.

Відповідно до витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 2110400000:01:006:0102, її нормативна грошова оцінка станом на 2020– 2021 роки становила 6 098 267,54 грн, станом на 2022 рік – 6 467 228,53 грн, станом на 2023 рік – 8 670 078,65 грн.

Рішенням 42-ї сесії 7-го скликання Мукачівської міської ради від 21.06.2018 за № 1064 встановлено ставку орендної плати у розмірі 6% для земель за цільовим призначенням « 11.02» – «Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості». Зазначене рішення діяло протягом 2019– 2021 років.

Рішенням 10-ї сесії 8-го скликання Мукачівської міської ради від 25.06.2021 за № 414 встановлено ставку орендної плати у розмірі 6% для земель за цільовим призначенням 11.02 та 8% для земель за цільовим призначенням « 03.15» – «Для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови». Зазначене рішення діяло протягом 2022– 2024 років.

Як зазначено прокурором у позовній заяві, з 03.10.2019, тобто з часу набуття ТзОВ «Мікро» у приватну власність нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 2110400000:01:006:0102 і до 21.02.2023 ТзОВ «Мікро» використовувало цю земельну ділянку для здійснення підприємницької діяльності без укладення договору оренди землі та, відповідно, без сплати орендної плати. У зазначений період ТзОВ «Мікро» не було власником земельної ділянки та не мало права постійного користування нею, а тому не було суб`єктом плати за землю у формі земельного податку. При цьому, єдиною можливою формою плати за землю для ТзОВ «Мікро», як землекористувача, була орендна плата відповідно до статті 14.1.72 Податкового кодексу України. У зв`язку з використанням земельної ділянки без укладення договору оренди, як вказує прокурор, ТзОВ «Мікро» зберегло у себе кошти, які мало сплатити у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою, тоді як Мукачівська міська рада була позбавлена можливості отримати відповідний дохід від її передачі в оренду.

З метою усунення виявлених порушень вимог чинного законодавства Мукачівська окружна прокуратура звернулася до Мукачівської міської ради з листами від 26.09.2025 за № 07.51-95-7601ВИХ-25, від 16.10.2025 за № 07.51-95-8219ВИХ-25 та від 09.01.2026 за № 07.51-92-242ВИХ-26 щодо надання інформації про вжиті заходи з метою врегулювання питання оплати ТзОВ «Мікро» за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2110400000:01:006:0102.

У відповідь Мукачівська міська рада листами від 21.10.2025 за № 2803/01-32/13457/42-25 та від 16.01.2026 за № 171/01-32/326/42-26 повідомила, що ТзОВ «Мікро» кошти за використання земельної ділянки не сплачує.

Внаслідок використання ТзОВ «Мікро» земельної ділянки з кадастровим номером 2110400000:01:006:0102 без укладення договору оренди у період з 03.10.2019 по 21.02.2023 територіальна громада Мукачівської міської територіальної громади недоотримала кошти у розмірі 1 511 790,28 грн, що, за розрахунком прокурора, становить розмір орендної плати за відповідний період.

Наведені обставини стали підставою для звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі Мукачівської міської ради з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікро» про стягнення 1 511 790,28 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою, з посиланням на положення ст.1212 ЦК України.

Перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків:

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Абзацом 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Суд апеляційної інстанції не встановив обставин, які б свідчили про відсутність повноважень прокурора на звернення з даним позовом чи здійснення ним представництва інтересів держави у цій справі, оскільки відповідні повноваження прокурора жодним з учасників справи не оспорюються, доводів щодо порушення порядку реалізації ним представницької функції апеляційна скарга не містить, а матеріалами справи не підтверджується існування підстав для висновку про відсутність у прокурора передбачених законом повноважень на звернення до суду в даному випадку.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.04.2026 у справі № 946/4589/20, предметом регулювання глави 83 ЦК України є позадоговірні відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним набуттям або збереженням майна та не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

При цьому, застосування положень глави 83 ЦК України не залежить від того, чи стало безпідставне набуття або збереження майна наслідком поведінки набувача, потерпілого, інших осіб чи події.

Отже, необхідними умовами виникнення кондикційного зобов`язання є: 1) набуття або збереження майна однією особою; 2) за рахунок іншої особи; 3) за відсутності достатньої правової підстави для такого набуття чи збереження або внаслідок подальшого відпадіння такої підстави. Водночас, за наявності договірного характеру спірних правовідносин положення глави 83 ЦК України не застосовуються.

Таким чином, у разі фактичного користування чужим майном без належної правової підстави особа, яка за рахунок власника заощадила кошти, які за звичайних умов мала б сплатити за таке користування, зобов`язана повернути відповідну суму на підставі ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Право власності на землю гарантується та набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст.14 Конституції України).

За змістом ст. 79-1 ЗК України, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера, а формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру.

Отже, у випадку сформованої земельної ділянки саме її площа та межі є вихідними даними для визначення об`єкта землекористування, якщо інше не встановлено належними доказами.

Згідно з ч.1 ст. 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки є заснованим на договорі строковим платним володінням і користуванням земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 124 ЗК України, передача земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду здійснюється на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. При цьому, згідно зі ст.125 ЗК України, право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права, а ст. 126 цього Кодексу передбачає оформлення речових прав на земельну ділянку відповідно до законодавства про державну реєстрацію речових прав.

Таким чином, саме по собі набуття права власності на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно не означає автоматичного виникнення у набувача права оренди земельної ділянки комунальної власності, якщо таке право не належало попередньому власнику нерухомості. Водночас, набуття нерухомого майна зумовлює виникнення у його власника необхідності врегулювати питання землекористування, а фактичне використання земельної ділянки без оформлення відповідного речового права не є безоплатним.

Такий висновок узгоджується і з положеннями статті 120 ЗК України, яка закріплює принцип єдності юридичної долі нерухомого майна та земельної ділянки, на якій воно розташоване. У разі набуття права власності на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні, закон визначає наслідки переходу відповідного права на землю до набувача. При цьому, для земельної ділянки комунальної власності, яка перебувала у постійному користуванні іншої особи, набуття нерухомості не може тлумачитися як надання набувачу права безоплатно користуватися землею поза встановленою законом процедурою.

Згідно зі ст. 206 ЗК України, використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За змістом підпунктів 14.1.72, 14.1.136 та 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України, плата за землю справляється, зокрема, у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. При цьому, платниками земельного податку є власники земельних ділянок та постійні землекористувачі, тоді як орендна плата є обов`язковим платежем за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди.

Отже, враховуючи, що ТзОВ «Мікро» у спірний період не було власником земельної ділянки та не набуло зареєстрованого права постійного користування нею, воно не набуло статусу платника земельного податку. Разом з тим, це не означає звільнення відповідача від плати за фактичне користування комунальною землею. За відсутності договору оренди, відповідні платежі не можуть бути стягнуті як договірна орендна плата, однак кошти, які фактичний користувач заощадив внаслідок безоплатного користування чужою землею, підлягають поверненню власнику на підставі ст. 1212 ЦК України.

Саме в такому розумінні співвідносяться земельні та цивільно-правові норми у спірних правовідносинах: відсутність договору оренди виключає можливість визначати заборгованість як невиконання договірного обов`язку зі сплати орендної плати, однак не виключає виникнення позадоговірного обов`язку повернути безпідставно збережені кошти в розмірі, який власник землі міг би отримати за її платне використання.

Верховний Суд неодноразово виходив із того, що власник нерухомого майна, який фактично користується земельною ділянкою комунальної власності без належного оформлення права на неї, зберігає у себе кошти, які мав би сплатити за таке користування, а тому такі правовідносини за відсутності договору мають кондикційний характер.

Застосовуючи наведені норми до встановлених обставин справи, колегія суддів виходить із того, що 03.10.2019 ТзОВ «Мікро» набуло право власності на майновий комплекс, розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 2110400000:01:006:0102, площею 1,6740 га. Відомості про цю земельну ділянку як про сформований об`єкт земельних відносин 22.06.1998 були внесені до Державного земельного кадастру, їй присвоєно кадастровий номер та визначено її площу.

При цьому, матеріали справи не містять доказів набуття ТзОВ «Мікро» у спірний період права власності, права постійного користування чи права оренди щодо зазначеної земельної ділянки. Договір оренди між Мукачівською міською радою та відповідачем укладено лише 20.02.2023, а право оренди зареєстровано 21.02.2023. Отже, до цієї дати відповідач користувався земельною ділянкою без оформленого речового права на неї.

При цьому, колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про те, що наявність зареєстрованого права постійного користування за ТзОВ «Ай-Бі-І-Барва» до 13.01.2021 автоматично виключає можливість стягнення з ТзОВ «Мікро» коштів за фактичне користування землею у відповідний період.

За змістом ст. 125 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації такого права. Разом з тим, наявність речового права за однією особою та фактичне користування земельною ділянкою іншою особою є різними за своїм змістом обставинами, які підлягають окремому встановленню. У цій справі право постійного користування ТзОВ «Ай-Бі-І-Барва» не супроводжувалося фактичним користуванням земельною ділянкою цим підприємством після набуття ТзОВ «Мікро» права власності на розташований на ній майновий комплекс.

Сам факт того, що рішення про припинення права постійного користування попереднього землекористувача було прийняте пізніше, не створює для відповідача права безоплатного користування комунальною землею. ТзОВ «Мікро», набувши право власності на нерухомість, не було позбавлене можливості звертатися до власника землі для оформлення права користування нею.

Разом з тим, вжиття заходів щодо оформлення права оренди не змінює правової природи фактичного користування землею у період до державної реєстрації такого права. Стаття 125 ЗК України прямо пов`язує виникнення права оренди із його державною реєстрацією. Тому, до 21.02.2023 у відповідача не існувало оформленого права оренди, яке могло б бути правовою підставою для безоплатного користування земельною ділянкою.

Щодо доводів апелянта про використання лише частини земельної ділянки, необхідної для розміщення та обслуговування належного йому нерухомого майна, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 79-1 ЗК України, сформована земельна ділянка характеризується, зокрема, визначеною площею та межами. У спірних правовідносинах такою земельною ділянкою є ділянка з кадастровим номером 2110400000:01:006:0102 площею 1,6740 га.

Водночас, факт розташування нерухомого майна відповідача на цій земельній ділянці об`єктивно підтверджує користування землею. При цьому, таке користування не може бути механічно ототожнене виключно з площею, безпосередньо зайнятою фундаментами чи іншими конструктивними елементами будівель, оскільки земельна ділянка використовується також для забезпечення функціонування та обслуговування розташованого на ній майнового комплексу.

У цьому контексті істотне значення має й подальша поведінка самого відповідача. Укладеним 20.02.2023 договором оренди ТзОВ «Мікро» прийняло в оренду саме земельну ділянку з кадастровим номером 2110400000:01:006:0102 площею 1,6740 га, тобто ту саму сформовану земельну ділянку, на якій розташований належний йому майновий комплекс. Крім того, як встановлено місцевим судом, звертаючись щодо оформлення землекористування, відповідач просив надати йому в оренду саме ділянку площею 1,6740 га.

Надані відповідачем матеріали щодо площі забудови також не спростовують наведеного висновку. Зі схеми розташування будівель та споруд вбачається не лише площа забудови 4 488 кв. м, а й площа двору 8 480 кв. м та загальна площа земельної ділянки 16 740 кв. м. Отже, ці докази не підтверджують фактичного використання відповідачем виключно 4 488 кв. м землі.

Щодо розміру безпідставно збережених коштів колегія суддів зазначає, що за змістом ч. 2 ст. 1214 ЦК України, у разі безпідставного одержання чи збереження майна особа зобов`язана відшкодувати потерпілому всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли дізналася або могла дізнатися про безпідставність його одержання чи збереження.

У спорах щодо фактичного користування земельною ділянкою розмір такого збереження обґрунтовано визначається виходячи з тієї плати за користування земельною ділянкою, яку власник землі міг би отримати за звичайних умов її передачі в оренду.

Відповідно до п. 288.5 ст. 288 ПК України, розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності визначається з урахуванням нормативної грошової оцінки земельної ділянки та встановлених ставок.

У цій справі прокурором при визначенні розміру безпідставно збережених коштів враховано нормативну грошову оцінку саме спірної земельної ділянки та ставки орендної плати, встановлені рішеннями Мукачівської міської ради на відповідні періоди. Зокрема, за 2017– 2019 роки нормативна грошова оцінка 1 кв.м становила 364,29 грн, у 2020– 2021 роках загальна нормативна грошова оцінка земельної ділянки становила 6 098 267,54 грн, у 2022 році – 6 467 228,53 грн, у 2023 році – 8 670 078,65 грн.

Колегія суддів перевірила наведений прокурором розрахунок безпідставно збережених коштів, у тому числі застосовані вихідні дані, ставки орендної плати та тривалість відповідних періодів користування та встановила, що такий розрахунок є арифметично правильним і відповідає матеріалам справи.

Отже, розмір заявлених до стягнення коштів визначено не довільно, а виходячи з об`єктивних показників нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки та нормативно встановлених ставок орендної плати. Водночас відповідач, заперечуючи проти розміру стягнення, не подав належного контррозрахунку та не навів обґрунтованих доводів чи доказів, які б свідчили про помилковість застосованих прокурором вихідних даних або арифметичних розрахунків.

Таким чином, встановлені у справі обставини у своїй сукупності підтверджують наявність всіх необхідних елементів кондикційного зобов`язання: відповідач фактично користувався комунальною земельною ділянкою; належного речового права на неї у спірний період не мав; за рахунок такого користування зберіг кошти, які за звичайних умов мав би сплатити власнику землі; Мукачівська міська рада як власник земельної ділянки відповідних коштів не отримала.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом ч. 3 ст. 86 ГПК України, суд надає оцінку кожному доказу окремо та їх сукупності, а також мотивує врахування або відхилення кожного доказу.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

З врахуванням викладеного вище в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм чинного законодавства та встановлених обставин справи.

Арґументи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, не доводять порушення або неправильного застосування судом під час розгляду справи норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для зміни чи скасування ухваленого у цій справі рішення.

Витрати зі сплати судового збору, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В :

В задоволенні вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікро» відмовити.

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 22.04.2026 у справі № 907/98/26 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.

Справу повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складено 31.08.2026.

Головуюча суддя Г.В. Орищин

суддя Н.А. Галушко

суддя М.Б. Желік