Рішення від 25 серпня 2026 р. у справі №949/921/26 — Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/921/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді Тарасюк А.М.,

при секретарі судових засідань Пінчук О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дубровиця у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 та просить змінити спосіб стягнення аліментів, які стягуються на підставі рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 12 лютого 2026 року у справі №949/2511/25 та стягувати з нього на користь відповідача ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 2000,00 грн. щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Позовні вимоги позивачем обґрунтовані тим, що відповідно до рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 12 лютого 2026 року стягнуто з нього на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позовної заяви до суду, а саме з 21 листопада 2025 року і до досягнення дитиною повноліття з проведенням індексації відповідно до Закону.

Вказує, що на його утриманні та вихованні, крім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходяться троє малолітніх дітей, а саме: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Також на його утриманні перебуває непрацездатна - вагітна дружина ОСОБА_7 .

У зв`язку із значними витратами на утримання дітей та сім`ї в цілому, зростання економічної кризи в державі, його матеріальне становище змінюється, ріст цін спонукає до необхідності витрачати на утримання дітей значні кошти на відповідне харчування, шкільне приладдя, одяг, взуття, проїзд у транспорті, лікування, заняття в гуртках. Сума, яку він перераховує відповідачці для дитини є значною, оскільки інші діти теж потребують матеріального забезпечення батька.

Крім того, у нього відсутній постійний дохід та на даний час відсутнє постійне місце роботи.

Позивач, посилаючись на ряд норм СК України та практику Верховного Суду вказав, що у нього є повне право на звернення до суду із позовом про зміну способу стягнення аліментів шляхом їх присудження у певній твердій грошовій сумі.

Вважає, що зміна способу стягнення аліментів зазначеним шляхом буде відповідати інтересам всіх учасників даних правовідносин та засадам справедливості, добросовісності та розумності.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, втім у позові просить розгляд справи проводити без його участі.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, хоча про день, час та місце розгляду справи була повідомлена своєчасно та належним чином, ро що наявні відомості у матеріалах справи. Причини неявки до суду не повідомила.

У статті 129 Конституції України, однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 2, 4 ст. 12 ЦПК України).

Згідно з положенням ч. 3 ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У частині 1 ст. 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На учасників судового процесу та їх представників покладається загальний обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

При цьому, під добросовісністю варто розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

Згідно приписів ч. 3 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини - в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнов проти України").

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі "Шульга проти України").

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, вид судочинства - спрощеного провадження, вжиті судом заходи щодо направлення сторонам повідомлення про час та місце розгляду справи, копії позовної заяви з додатками до відповідача, із роз`ясненим правом надання відзиву на позов, суд визнав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення за відсутності сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 12 лютого 2026 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до суду, а саме з 21 листопада 2025 року та до досягнення дитиною повноліття з проведенням індексації відповідно до Закону (а.с.17).

З вказаного рішення суду вбачається, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 03 жовтня 2018 року було розірвано. Від даного шлюбу сторони мають дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На виконання вказаного рішення суду, 01 квітня 2026 року Дубровицьким районним судом Рівненської області видано виконавчий лист №949/2511/25.

16 квітня 2026 року головним державним виконавцем Радивилівського відділу державної виконавчої служби у Дубенському районі Рівненської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Невинною К.В. розглянуто заяву про примусове виконання виконавчого листа №949/2511/25 від 01 квітня 2026 року та винесено постанову ВП №80776721 (а.с.18)

Як вбачається з наданого розрахунку заборгованості зі сплати аліментів (а.с.19) станом на квітень 2026 року ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 18776.00 грн.

Позивач зазначає, що на його утриманні також перебувають діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

На підтвердження того, що позивач має ще троє дітей, останнім надано копії свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 виданого повторно 14 травня 2024 року, серії НОМЕР_2 виданого повторно 15 травня 2024 року та серії НОМЕР_3 виданого 02 лютого 2022 року (а.с.8, 9, 10).

До того ж, 30 квітня 2022 року позивач ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_8 , що стверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 (а.с.11) та яка, згідно довідки КНП "Радивилівська ЦМЛ" Радивилівської міської ради №398 від 15 травня 2026 року, є вагітною (а.с.20).

Згідно копії трудової книжки НОМЕР_5 (а.с.14) ОСОБА_1 , після звільнення з роботи 31 грудня 2025 року, є непрацевлаштованим.

Тому, на переконання позивача, зважаючи на наведені ним обставини, та зміни його сімейного та матеріального стану, є всі підстави для зміни способу стягнення аліментів.

У відповідності до ст. 51 Конституції України дитинство являється об`єктом охорони держави.

За змістом ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 та набула чинності для України 27.09.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно із ст. 27 вказаної Конвенції, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Зазначене кореспондується із нормами національного законодавства, зокрема, ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" визначає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Зі змісту ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" вбачається, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.

Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (ч.ч. 7, 8 ст. 7 СК України).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 141 СК України, батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Стаття 150 СК України зобов`язує батьків піклуватися про виховання дитини, про її здоров`я, фізичний, духовний розвиток, готувати до самостійного життя.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст. 180 СК України).

Крім того, ч.ч. 1 2 ст. 181 СК України визначено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Згідно з ч. 1 ст. 192 СК України, розмір аліментів на дитину може бути згодом зменшений або збільшений за рішенням суду за позовом платника аліментів або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених законом.

Аналогічна вимога міститься і у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" № 3 від 15.05.2006.

Вимоги ст. 264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.

Так, при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей і тим більше, при захисті одного із основних прав дитини - права на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття.

Положення СК України визначають декілька видів виконання цього обов`язку, зокрема, утримання неповнолітньої дитини, що стягується у частках або твердій грошовій сумі; участь батьків у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом, тощо).

Розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Так, з правового аналізу вищезазначених норм вбачається, що Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження, ст. 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Втім, право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст.ст. 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс14.

Отже, звертаючись до суду із даним позовом, позивачем заявлено вимогу про зміну способу стягнення аліментів, як на підставу її задоволення, покликався на зміни свого сімейного та матеріального стану.

Разом з цим, суд звертає увагу на те, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав дитини на належне утримання шляхом удосконалення порядку стягнення аліментів" від 17 травня 2017 року №2037- ІІІ було внесено зміни у Сімейний кодекс України.

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 181 СК України, спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Отже, саме стягувачу аліментів надано виняткове право вибору та ініціювання подальшої зміни в судовому порядку способу стягнення аліментів в частці від доходу платника або в твердій грошовій сумі.

У свою чергу, платник аліментів позбавлений можливості впливати на обрання способу стягнення аліментів, але може звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.

Позивач не заявляв вимог про зменшення розміру аліментів у межах способу їх стягнення, який визначений відповідним судовим рішенням.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, Верховний Суд у постанові 18 вересня 2019 року в цивільній справі №755/14073/16-ц підтвердив, що положеннями Сімейного кодексу України передбачена лише можливість зміни розміру аліментів, а не встановленого способу їх стягнення, тобто зменшення або збільшення розміру аліментів, однак позивачем цих вимог заявлено не було, а суд розглядає справи лише у межах заявлених вимог, тому зменшити розмір аліментів у спосіб інший, ніж просить позивач, неможливо.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, аналіз норм матеріального права та сталої практики Верховного Суду свідчить, що платник аліментів позбавлений можливості впливати на обрання чи зміну способу їх стягнення, оскільки його право обмежене можливістю звернення з позовом про зменшення розміру виплат у межах вже встановленого способу, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 141, 150, 181, 192 СК України, ст.ст. 4, 12, 13, 23, 76-78, 81, 89, 141, 263, 265, 352, 354, 355 ЦПК України суд -,

У Х В А Л И В: в позові відмовлено

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_7 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду: Тарасюк А.М.