Рішення від 24 серпня 2026 р. у справі №375/2962/25 — Рокитнянський районний суд Київської області

Справа № 375/2962/25

Провадження № 2/375/76/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року селище Рокитне

Рокитнянський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Банах-Кокус О.В.

за участю секретаря судових засідань Киричок І.В.,

за участі:

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в селищі Рокитне Білоцерківського району Київської області, в порядку загального позовного провадження з цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за роспискою,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Рокитнянського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , про стягнення грошових коштів за договором позики на загальну суму 4000 доларів США, оскільки відповідач не виконав свої зобов`язання щодо повернення позики. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що 15 вересня 2020 року ОСОБА_2 під розписку позичково отримав від неї кошти у розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) доларів США, які по першій вимозі забов`язався віддати.

Крім того, 27 січня 2021 року ОСОБА_2 під розписку позичково отримав від неї кошти у розмірі 1000 (одна тисяча) доларів США, які по першій вимозі забов`язався віддати.

19 квітня 2022 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 з проханням позичити ще 500 (п`ятсот) доларів США. Розпискою від 19 квітня 2022 року ОСОБА_2 отримав у позику в ОСОБА_1 ще 500 (п`ятсот) доларів США, та зобов`язався віддати по першій вимозі.

18 вересня 2025 року ОСОБА_1 направила ОСОБА_2 лист вимогу з проханням повернути 4000 (чотири тисячі) доларів США.

18 жовтня 2025 року року ОСОБА_1 повторно направила ОСОБА_2 лист вимогу з проханням повернути 4000 (чотири тисячі) доларів США, що підтверджується рекомендованим повідомленням від 18 жовтня 2025 року.

ОСОБА_1 свої зобов`язання виконала передавши ОСОБА_2 у позику кошти у розмірі 4000 (чотири тисячі) доларів США.

ОСОБА_2 свої зобов`язання не виконав, грошові кошти не повернув, через що утворилась заборгованість у розмірі 4000 (чотири тисячі) доларів США.

Борг за договором позики залишився неповернутим, а тому, у позивача не має іншого виходу, ніж звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Процесуальні дії у справі та заяви (клопотання) учасників

Ухвалою суду від 19 грудня 2025 провадження по справі було відкрито та постановлено справу слухати за правилами загального позовного провадження.

11 травня 2026 року через систему «Електронний суд», до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву з клопотанням про поновлення строку на надання відзиву.

Ухвалою Рокитнянського районного суду Київської області від 17 червня 2026 року, клопотання представника відповідача про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву задоволено частково, продовжено відповідачу строк на подання відзиву та прийнято відзив до розгляду, підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 25 серпня 2026 року о 10:00 годині.

Стислий виклад позиції учасників справи

11 травня 2026 року через систему «Електронний суд», до суду представник відповідача надіслав відзив на позовну заяву, у якому повністю заперечив проти позову.

Зазначив, що дійсно, між позивачем та відповідачем були укладені розписки на загальну суму 4000 доларів США. Однак позовні вимоги позивача є безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки відповідачем фактично було повернуто позивачу позичені грошові кошти як у безготівковій формі, так і готівкою під час особистих зустрічей сторін. На підтвердження часткового повернення коштів у безготівковому порядку відповідачем надаються квитанції про здійснення платежів, відповідно до яких на користь позивача було сплачено 1425 євро та 38090,46 грн.

При цьому кошти перераховувалися як безпосередньо з особистого рахунку відповідача, так і з рахунків його дітей, що не змінює правової природи таких платежів та свідчить про належне виконання відповідачем своїх зобов`язань перед позивачем. Крім безготівкових переказів, інша частина заборгованості була повернута відповідачем позивачу готівкою під час особистих зустрічей сторін.

Заявлення вимог про повторне стягнення коштів, які були отримані позивачем раніше, суперечить основним засадам цивільного судочинства, принципам добросовісності та заборони безпідставного збагачення. За таких обставин позовні вимоги не можуть вважатися обґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Крім того, представник відповідача зазначає, про неналежне повідомлення відповідача про направлення вимог та передчасності звернення до суду.

Так, відповідно до змісту розписок відповідач зобов`язувався повернути кошти за першою вимогою позивача. На підтвердження настання строку виконання зобов`язання позивач посилається на направлення вимог про повернення коштів у розмірі 4000 доларів США від 18.09.2025 року та 18.10.2025 року.

Водночас відповідач зазначені вимоги не отримував та належним чином про них не був повідомлений. З наданих позивачем доказів убачається, що поштові відправлення були повернуті відправнику та фактично не вручені адресату.

Таким чином, відсутні належні та допустимі докази отримання відповідачем вимог або його повідомлення у встановленому законом порядку.

Також звертає увагу суду, щодо зловживання процесуальними правами та багаторазового звернення позивача до суду з тотожними вимогами.

Так, у справі № 375/1834/25 позивач вже зверталася до суду з вимогами, що ґрунтувалися на тих самих розписках та стосувалися тих самих грошових коштів, які є предметом спору у даній справі. При цьому фактичні обставини спору залишаються незмінними, а змін зазнає лише формальне обґрунтування заявлених вимог або процесуальний спосіб їх пред`явлення. Зазначені обставини свідчать про намагання позивача повторно ініціювати судовий розгляд спору щодо одних і тих самих правовідносин, що вже були предметом судового розгляду. Відповідно до загальних засад цивільного судочинства, учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися своїми процесуальними правами та не допускати їх зловживання. Судовий процес не може використовуватися як інструмент багаторазового звернення з тотожними вимогами за відсутності нових істотних обставин. За таких обставин повторне подання позовів щодо тих самих розписок та грошових коштів суперечить принципу правової визначеності та свідчить про наявність ознак зловживання процесуальними правами.

Позиція сторін у судовому засіданні

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Відповідач та його представник у судове засідання не з`явилися, були належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, 24 серпня 2026 року від представника відповідача до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника.

Судом установлені такі фактичні обставини справи

Відповідно до оригіналу розписки від 15 вересня 2020 року, яку було оглянуто в судовому засіданні, відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача ОСОБА_1 у позику грошові кошти в сумі 2500 (дві тисячі п`ятсот) доларів США, які по першій вимозі зобов`язався віддати.

В оригіналі розписки від 27 січня 2021 року, яку було оглянуто в судовому засіданні, зазначено, що відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача ОСОБА_1 у позику грошові кошти в сумі 1000 (одну тисячу) доларів США, які по першій вимозі зобов`язався віддати.

Відповідно до оригіналу розписки від 19 квітня 2021 року, яку було оглянуто в судовому засіданні, відповідач ОСОБА_2 отримав від позивача у позику грошові кошти в сумі 500 (п`ятсот) доларів США, які по першій вимозі зобов`язався віддати.

18 вересня 2025 року та 18 жовтня 2025 року ОСОБА_1 направила ОСОБА_2 листи вимогу з проханням повернути 4000 (чотири тисячі) доларів США.

У матеріалах справи також міститься опис вкладення до листів та рекомендовані повідомлення, які повернулись на адресу відправника з надписом «Не проживає».

У встановлений строк відповідач позику не повернув, в результаті чого між сторонами виник спір, для вирішення якого позивач звернувся до суду з позовом.

Відповідно до рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 15 вересня 2025 року, в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення боргу за розпискою - відмовлено, оскільки позивачем не доведено факту вручення вимоги про повернення коштів, та відповідно настання строку повернення позики.

До відзиву представником відповідача долучено квитанції про перерахунок коштів: від 24.10.2024 на суму 230 євро; від 23.09.2024 - 220 євро; від 23.08.2024 - 225 євро; від 23.07.2024 - 10000 грн; від 24.06.2024 - 10000 грн; від 22.05.2024 - 250 євро; від 25.04.2024 - 250 євро; від 23.01.2024 - 250 євро; від 28.08.2023 - 5025,13 грн; від 12.08.2023 - 5025,13 грн; від 03.08.2023 - 8040,20 грн.

Позиція суду та оцінка аргументів сторін.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

З досліджених в судовому засіданні фактичних обставин справи судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу захисту позивачем свого права на повернення грошових коштів за борговими розписками (договорами позики). Вказані правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача підтвердив, що між позивачем та відповідачем були укладені розписки на загальну суму 4000 доларів США.

Нормами частини 1, 2 статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини 1, 2 статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц.

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми (правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16, від 14 вересня 2022 року у справі №130/82/2015, від 28 лютого 2024 року у справі № 369/5625/16-ц).

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 у справі № 464/3790/16-ц).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 у справі № 6-1967цс15 та у постанові Верховного Суду від 8 липня 2019 року у справі № 61-20376св18.

Позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини (стаття 1051 ЦК України)

Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передання грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики, про що вказано Верховним Судом у постанові від 5 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20.

Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. (стаття 545 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передання грошової суми позичальнику.

У постанові Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року у справі № 3-127гс11 зроблено висновок, що оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту.

Наведена правова позиція щодо можливості пред`явлення позикодавцем вимоги до позичальника про повернення суми позики саме шляхом подання до суду відповідного позову у подальшому підтримана Верховним Судом у постановах від 6 лютого 2019 року у справі № 753/2362/17, від 20 березня 2019 року у справі № 755/21936/15, від 17 лютого 2021 року у справі № 750/13632/18, від 3 листопада 2021 року у справі № 705/3275/18, від 8 грудня 2021 року у справі № 522/24415/17 та від 16 лютого 2022 року у справі № 520/19325/18.

З огляду на наведене суд не погоджується з твердженнями представника відповідача, що відповідач вимоги про повернення боргу не отримував та належним чином про них не був повідомлений, оскільки звернення позивача до суду і є вимогою про повернення боргу.

Крім того, суд також не приймає до уваги посилання представника відповідача, що відповідачем борг сплачено і на підтвердження вказаного у відзиві долучено копії квитанцій. Однак суд не приймає їх як доказ погашення боргу, оскільки з долучених до відзиву копій квитанцій не можливо встановити чи дійсно переказ грошових коштів був здійснений ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , в квитанціях відсутні повні данні платника та отримувача, їх ідентифікаційні номери та не зазначено, що кошти були переказані на погашення боргу за розписками. Також до відзиву долучені квитанції про перерахунок коштів від ОСОБА_3 , однак не зазначено кому здійснено перерахунок коштів та не зазначено, що кошти перераховано на погашення заборгованості за розписками, також не надано доказів, що ОСОБА_3 є сином ОСОБА_2 і діяв від його імені.

Отже, на день звернення позивача до суду з вказаним позовом грошові кошти відповідачем за вказаними розписками позивачу не повернуто. Такий спосіб поведінки свідчить про ухилення відповідача від добросовісної комунікації та виконання зобов`язання за вказаними розписками.

Доказів на підтвердження повернення ОСОБА_2 боргу за вказаними розписками судом не встановлено. Наявність оригіналів боргових розписок у позивача ОСОБА_1 , як кредитора, свідчить про те, що боргові зобов`язання не виконані відповідачем.

Враховуючи вказані обставини, наведені розписки ОСОБА_2 від 15 вересня 2020 року, 27 січня 2021 року та 19 квітня 2022 року, підтверджують як факт укладення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договорів позики та зміст умов договорів, так і факт отримання ОСОБА_4 від ОСОБА_1 грошових коштів в загальній сумі 4000 доларів США.

Отже, судом встановлено, що позивач взяті на себе зобов`язання за договорами позики (борговими розписками) виконала належним чином та надала відповідачу позику у доларах США. Однак, відповідач не виконав належним чином зобов`язання за борговими розписками, не повернув позивачу позичені грошові кошти для погашення заборгованості відповідно до умов вказаних розписок.

Крім того, зі змісту наявних у матеріалах справи розписок слідує, що предметом позики є грошові кошти в іноземній валюті (доларах США) та зміст вказаних розписок не містить перерахунок суми боргу в еквівалент грошової одиниці України (гривні), оскільки відповідачем зазначений обов`язок повернення вказаних грошових коштів у доларах США.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини 1 статті 1046 ЦК України, а також частини 1 статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

До вказаних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі № 500/5194/16 від 11 вересня 2024 року констатувала, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення. Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які підлягають стягненню з боржника, вносить двозначність у розуміння суті обов`язку боржника.

Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним/приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення.

За таких обставин суд вважає, що обставини, викладені позивачем у позовній заяві в обґрунтування позовних вимог знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, є достовірними та обґрунтованими, підтверджені належними та допустимими письмовими доказами і вважаються судом доведеними, у зв`язку з чим вказана позовна заява підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відтак, відповідач повинен повернути позивачу грошові кошти за договором позики в розмірі 4000 доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення.

Щодо можливих непроаналізованих заперечень відповідача суд посилається на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, його усталену практику, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із частиною 1-3 статті 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача понесені судові витрати по оплаті судового збору у сумі 1693,60 грн, у зв`язку з документальним підтвердженням їх понесення позивачем.

Керуючись статтями 12-13, 81, 141, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 354-355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за роспискою - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 4000,00 (чотири тисячі) доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1693,60 грн.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reestr.court.gov.ua

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складено 31 серпня 2026 року.

Суддя О.В. Банах-Кокус