Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №404/10491/23 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

іменем України

18 серпня 2026 року м. Кропивницький

справа № 404/10491/23

провадження № 22-ц/4809/1226/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С.М., Мурашка С.І.,

за участю секретаря судового засідання Антошиної А.В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 30 березня 2026 року у складі судді Іванової Н.Ю.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовної заяви посилалася на те, що 01 грудня 2011 року між нею, ОСОБА_1 , та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було укладено трудовий договір, за умовами якого її було прийнято на роботу на посаду продавця непродовольчих товарів. Вказала, що 17 травня 2022 року була змушена за сімейними обставинами залишитися вдома, а тому перед цим днем в усній формі повідомила про це відповідача, який погодив її вихідний за сімейними обставинами, але пізніше став вимагати виходу на роботу. Вона заявила, що не може цього зробити і що цей вихідний день з роботодавцем було погоджено.

17 травня 2022 року її, ОСОБА_1 , було звільнено з посади продавця зоотоварів відповідно до наказу від 30 травня 2022 року №15 за п.4. ч.1. ст.40 КЗпп України, а саме розірвання трудового договору у зв`язку із прогулами. Трудовий договір між працівником ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 від 01 грудня 2011 року був знятий з реєстрації в Кіровоградському МРЦЗ 11 липня 2022 року.

Дізнавшись про своє звільнення вимагала від відповідача ознайомити її з наказом про звільнення та видати належну їй трудову книжку. Крім того, відповідач відмовився виплатити належні їй при звільненні суми у строки, визначенні статтею 116 КЗпп, у день звільнення з роботи.

За захистом своїх прав щодо отримання належних їй виплат при звільненні та отримання на руки трудової книжки вона змушена була звернутися із відповідною скаргою до Південно-східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці. При проведенні вибіркової перевірки у ФОП ОСОБА_2 було встановлено, зокрема, що фактично гр. ОСОБА_1 повинна була отримати кошти, які їй належать при звільненні 30 травня 2022 року. Відповідно до розрахунково-платіжної відомості за травень 2022 року при звільненні ОСОБА_1 , нарахована заробітна плата за травень 2022 року у сумі 2741 грн та компенсація за 16 календарних днів невикористаної щорічної відпустки в сумі 2702,25 грн (без урахування податків), які вона отримала 11 вересня 2023 року, про що свідчить її особистий підпис в розрахунково-платіжній відомості за травень 2022 року та підтверджено поясненнями ФОП ОСОБА_2 .

Про можливість отримання належних при звільненні сум та копії наказу про звільнення, трудової книжки, її було повідомлено листом від 07 вересня 2023 року, який надійшов від ОСОБА_2 , де останній пропонував з`явитися для заповнення про звільнення у трудову книжку за адресою: АДРЕСА_1 об 11 годині 11 вересня 2023 року. Зазначене свідчить про порушення вимог ч.1 ст.10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» щодо оплати праці, якою передбачено виплату заробітної плати працівнику на умовах, визначених трудовим договором.

У протоколі про адміністративне правопорушення від 25 вересня 2023 року №ПС/КР/32659/0100/П/ПТ встановлено, що працівник ОСОБА_1 звільнена, останнім днем роботи 17 травня 2022 року за ч.4 ст.40 КЗпп України, розірвання трудового договору у зв`язку із прогулами, відповідно до наказу про припинення трудового договору від 30 травня 2022 року №15 без надання працівником пояснень. Вважала, що виявленні порушення свідчать про невиконання ФОП ОСОБА_2 своїх обов`язків, передбачених ст.43 Конституції України, який використовує найману працю для здійснення підприємницької діяльності, набуває організаційно-розпорядчих повноважень, своїми діями стосовно найманих працівників порушує їх права, надані Конституцією України, чим порушив вимоги ч. 1 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

17 жовтня 2023 року розглядаючи матеріали справи № 404/8500/23 щодо притягнення ОСОБА_2 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.41 КУпАП, Кіровський районний суд міста Кіровограда постановив ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.41 КУпАП.

Посилаючись на зазначені обставини просила суд, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог (а.с.144-145), стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 103695,76 грн.

Рішенням Фортечного районного суду м. Кропивницького від 30 березня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 травня 2022 року по 11 вересня 2023 року у розмірі 103695,76 грн. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням ФОП ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просив вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

У судовому засіданні представник ФОП ОСОБА_2 адвокат Кулібаба М.І. підтримав доводи поданої апеляційної скарги, просив її задовольнити. Адвокат Позненко Ю.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції – зміні в частині розміру середнього заробітку.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що на підставі наказу від 30 листопада 2011 року №20 ОСОБА_1 прийнято на роботу ПП ОСОБА_2 на посаду продавця зоотоварів з 01 грудня 2011 року з посадовим окладом згідно із штатним розкладом (а.с.16).

01 грудня 2011 року між працівником ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений трудовий договір, зареєстрований 02.12.2011 за №11061103111 Кіровоградським МРЦЗ, за умовами якого вид діяльності (професія) - продавець непродовольчих товарів; договір є безстроковим; працівник зобов`язаний виконувати роботу, пов`язану з реалізацією та збереженням товарно-матеріальних цінностей; розмір заробітної плати визначається за згодою сторін, але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати; погоджено сторонами графік роботи та вихідних, тривалість щорічної оплачуваної відпустки – 24 календарних дні (а.с.17-18).

Наказом ФОП ОСОБА_2 від 30 травня 2022 року №15 ОСОБА_1 звільнено з посади продавця 17 травня 2022 року за п.4 ст.40 КЗпп України, а саме за прогул без поважних причин (а.с.19).

25 вересня 2023 року головним державним інспектором відділу з питань праці західного регіону відносно ОСОБА_2 складено протокол про адміністративне правопорушення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.41 КУпАП, яким встановлено, що ОСОБА_2 , будучи фізичною особою-підприємцем, порушив вимоги законодавства про працю, а саме під час проведення перевірки в період з 22 вересня 2023 року по 25 вересня 2023 року за фактичною адресою по АДРЕСА_1 , встановлено, що в розрахунково-платіжних відомостях за період з червня 2021 року по квітень 2022 року відсутні підписи працівника ОСОБА_1 про отримання заробітної плати, натомість у ході перевірки ОСОБА_2 було надано корінці-розписки про отримання працівником ОСОБА_1 заробітної плати за вказаний період, у яких сума сплаченої заробітної плати не відповідає сумі нарахованої заробітної плати за відрахуванням податків. Відповідно до розрахунково-платіжної відомості за жовтень 2021 року працівнику ОСОБА_1 нарахована заробітна плата в сумі 6090 грн, після утримання податків до сплати належить 4902,25 грн, при цьому, згідно з відомістю, І половина заробітної плати складає 2451,20 грн, ІІ половина – 2451,25 грн. Підписи в розрахунково-платіжній відомості за жовтень 2021 року та відомості про виплату заробітної плати за І половину вказаного місяця працівнику ОСОБА_1 відсутні, а ОСОБА_2 надані корінці-розписки про отримання зазначеним працівником заробітної плати за жовтень 2021 року у сумі, що складає 5120 грн. Крім того, відповідно до розрахунково-платіжної відомості за квітень 2022 року працівнику ОСОБА_1 нарахована заробітна плата в сумі 6500 грн, після утримання податків до сплати належить 5232,50 грн. Підписи в розрахунково-платіжній відомості за квітень 2022 року та відомості про виплату заробітної плати за І половину вказаного місяця працівнику ОСОБА_1 відсутні, а ОСОБА_2 надані корінці-розписки про отримання зазначеним працівником заробітної плати за квітень 2022 року у сумі, що складає 3300 грн (а.с.28-31).

Постановою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17 жовтня 2023 року у справі №404/8500/23 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.41 КУпАП. Провадження по справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.41 КУпАП закрито на підставі п.7 ст.247 КУпАП у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків накладення адміністративного стягнення, передбачених статтею 38 КУпАП (а.с.32-35).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що, оскільки встановлено факт порушення відповідачем обов`язку щодо повного розрахунку з позивачем у день звільнення, вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку є законною та обґрунтованою, стягнення середнього заробітку підлягає задоволенню у сумі 103695,76 грн.

Апеляційний суд не може погодитись з такими висновками суду у повному обсязі, виходячи з такого.

Статтею 43 Конституції України установлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 2 КЗпп України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно з частиною 1 статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Частиною першою статті 94 КЗпп України, яка кореспондується із частиною першою статті першою Закону України «Про оплату праці», визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 115 КЗпп України та статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до статті 116 КЗпп України виплата всіх сум, що належать працівникові від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

При обчисленні розміру середнього заробітку суд керується положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі по тексту Порядок №100).

Відповідно до пункту 4 розділу II. Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 5 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Суд першої інстанції правильно встановив факт порушення прав позивача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні. Проте, визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки, суд безпідставно стягнув кошти за весь період затримки (343 робочих дні), проігнорувавши законодавче обмеження строку виплати.

Частиною першою статті 117 КЗпп України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Тобто, стягнення середнього заробітку обмежено граничним строком - не більше, ніж за 6 місяців. Кількість робочих днів за обмежений законом 6-місячний період затримки становить 107 робочих днів.

Середньоденна заробітна плата позивача складає 302,32 грн.

Отже, належний розмір до стягнення розмір середнього заробітку складає 32348,24 грн. Вказана сума підлягає стягненню без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Зазначений розмір, на думку колегії суддів, відповідає також критеріям співмірності, про які неодноразово наголошував Верховний Суд.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпп України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпп України.

Встановлений статтею 117 КЗпп України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Висновок щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 (провадження № 14-623цс18).

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпп України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Вказані правові висновки також викладені у постановах Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі №201/8088/21 (провадження № 61-5189св23) та від 22 лютого 2024 року у справі № 754/9761/21 (провадження № 61-11081св23).

Колегія суддів, враховуючи тривалість порушення, справедливий та розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця, приходить до висновку про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 32348,24 грн буде справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, а тому знаходить підстави для зміни рішення суду і в цій частині.

Статтею 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене вище колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ФОП ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 30 березня 2026 року підлягає зміні в частині середнього заробітку і судових витрат та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 32348,24 грн.

Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 13 ст.141 ЦПК України передбачено, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позов ОСОБА_1 заявлено з ціною 103695,76 грн і задоволено частково з урахуванням висновків апеляційного суду на суму 32348,24 грн, тобто на 31,19% . Тому з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 334,85 грн (1073,60?31,19%).

Апеляційна скарга відповідача також підлягає задоволенню частково, а саме на 68,81% = (100% - 31,19% (задоволена частинна вимог позову). Тому з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1107,95 грн (1610,40 х 68,81%).

Тому, враховуючи вимоги частини 10 статті 141 ЦПК України, слід стягнути з позивача на користь відповідача різницю понесених ним судових витрат у сумі 773,10 грн (1107,95 грн - 334,85 грн).

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 30 березня 2026 року змінити в частині стягнутого середнього заробітку та судових витрат, виклавши у такій редакції.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 травня 2022 року по 11 вересня 2023 року у розмірі 32348 (тридцять дві тисячі триста сорок вісім) грн 24 коп без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) судовий збір за подання апеляційної скарги пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 773 (сімсот сімдесят три) грн 10 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 28 серпня 2026 року.

Головуючий суддя О.І. Чельник

Судді C.М. Єгорова

С.І. Мурашко