Рішення від 16 серпня 2026 р. у справі №404/7063/25 — Фортечний районний суд міста Кропивницького

Справа № 404/7063/25

Номер провадження 2/404/2432/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року м. Кропивницький

Фортечний районний суд м. Кропивницького у складі:

головуючої судді - Варакіної Н.Б.

за участю секретаря – Андон`євої В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користуватися житлом,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користуватися житлом.

В обґрунтування вимог посилається на те, що на підставі ордеру на жиле приміщення №8 від 21 січня 2002 року йому та членам його сім`ї, якими на той час були дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 (син дружини), 1978 року народження та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримали в користування квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ордер виданий на підставі рішення Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради. Власником особового рахунку квартири є він. Квартира неприватизована і знаходиться в комунальній власності територіальної громади Кропивницької міської ради. Позивач постійно проживає в квартирі, в той час як, відповідачі в квартирі тільки зареєстровані, але не проживають та не використовують квартиру, як житлове приміщення з 2008 року, оскільки виїхали після розірвання шлюбу на постійне місце проживання до рф. З того моменту ні він, ні ОСОБА_4 зв`язок з ними не підтримували. Факт не проживання відповідачів у даній квартирі підтверджується актами про не проживання підписаного сусідами від 23.08.2024. Відповідачі ніякої участі в утриманні квартири не приймають, жодних домовленостей між ними щодо збереження права користування житлом на будь-який строк не було. Окрім того, відповідачі будь-яких витрат на утримання квартири не несуть, комунальні послуги не оплачують, що створює позивачеві перешкоди у оформлені субсидії на оплату комунальних послуг, що тягне за собою виникнення заборгованості по комунальним послугам. У зв`язку з чим позивач змушений звернутися до суду.

Ухвалою Фортечного районного суду м. Кропивницького від 17.07.2025 відкрито спрощене провадження у справі з викликом сторін.

В судовому засіданні представник позивача – адвокат Звєрєва В.І. позов підтримала, посилаючись на обставини, викладені в ньому. Зазначила, що син ОСОБА_4 є зниклим без вісті, відповідачі не проживають у квартирі, не сплачують комунальні послуг. В зв`язку з цим накопичується заборгованість, яку позивач не має змоги сплачувати, в цьому, як може, допомагає сестра позивача, яка сплатила частину боргів. Просила позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнала, суду пояснила, що дійсно, після розірвання шлюбу із позивачем виїхала з квартири із своїм сином ОСОБА_3 , оскільки в одній квартирі з позивачем проживати було неможливо. Позивач зловживає спиртними напоями, зносить в квартиру сміття, влаштовує сварки. Вселитися в квартиру із сином не намагалися, оскільки розуміли, що жити в ній із позивачем не зможуть.

Свідок ОСОБА_5 суду показала, що є рідною сестрою позивача, який, як учасник бойових дій отримав квартиру. З 2008 року сторони розлучені та відповідачі не проживають у квартирі, менший син на той момент був неповнолітнім та залишився проживати з батьком. Вона допомагає братові прибирати у квартирі, купує продукти харчування, оскільки його пенсія складає 5000 грн і її не вистачає на існування. Субсидію немає змоги оформити, тому за комунальні послуги утворились борги, які вона допомагає сплачувати, уклала договори реструктуризації.

Свідок ОСОБА_6 суду показала, шо є сусідкою сторін. Познайомилась з ними коли вони отримали квартиру та в`їхали в неї. В рожині були постійні сварки та бійки, ОСОБА_2 неодноразово прибігала до неї та залишалась ночувати, оскільки позивач був дуже агресивний, він вживав алкогольні напої. Зараз в квартирі дуже жахливі умови проживання, позивач зі смітника все зносить до квартири, в якій стоїть сморід. До нього приходять тако ж особи, які вживають алкогольні напої.

Заслухавши пояснення учасників справи, покази свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі ордеру на жиле приміщення №8 від 21 січня 2002 року позивач та члени його сім`ї, якими на той час були дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 (син дружини), 1978 року народження та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримали в користування квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ордер виданий на підставі рішення Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради № 5 від 09.01.2002.

З відповіді на адвокатський запит архівного відділу Кропивницької міської ради вбачається, що збереглися архівній копії листа обласного фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі від 18.12.2001 № 50 «Про передачу на баланс об`єктів комунальної власності», та рішення Кіровоградської міської ради від 25.12.2001 № 1731 «Про прийняття квартир».

Відповідно до листа обласного фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі від 18.12.2001 № 50 «Про передачу на баланс об`єктів комунальної власності», на виконання розпорядження голови облдержадмінінстрації від 20.04.2001 № 153-р «Про додаткові заходи щодо забезпечення житлом військовослужовців, звільнених в запас або відставку» вказаний фонд просив міського голову прийняти до комунальної власності територіальної громади м. Кіровограда придбані за кошти спеціального фонду обласного бюджету, які надійшли за рахунок відрахування 1,5 % від нарахованого податку на прибуток квартири, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 для ОСОБА_1 .

Згідно рішення Кіровоградської міської ради від 25.12.2001 № 1731 «Про прийняття квартир» прийнято до комунальної власності територіальної громади м. Кіровограда, квартиру АДРЕСА_2 , вирішено оформити право власності на зазначену квартиру за територіальною громадою м. Кіровограда, зобов`язано ОКП «Кіровоградське обласне об`єднання бюро технічної інвентаризації» погасити правоустановчі документи за списком, тобто договори купівлі-продажу.

На підставі рішення Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 09.01.2002 № 5 «Про надання квартир громадянам міст», жителям міста надано квартири, в тому числі ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій в Афганістані, за адресою: АДРЕСА_1 . 21.01.2002 ОСОБА_1 , паспорт серія НОМЕР_1 , ІПН НОМЕР_2 , отримав від Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради ордер на жиле приміщення № 8, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно списку про надання житлової площі громадянам міста (додаток до рішення міськвиконкому № 5 від 09.01.2002), підставою для надання квартири є лист обласного фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі від 18.12.2001 № 50.

Відповідачами не оспорюється та визнається той факт, що після розірвання шлюбу між позивачем та ОСОБА_2 , у 2008 році, вони виїхали з квартири та більше там не проживали, участі у витратах на утримання житла не приймали.

Причиною виїзду вказували неможливість сумісного проживання з позивачем, оскільки він зловживає спиртними напоями та зносить у квартиру сміття, влаштовує сварки.

Вселитися в квартиру відповідачі не намагались.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом (частини перша та друга статті 71 ЖК).

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку (стаття 72 ЖК).

У статті 71 ЖК України встановлено загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. Згідно із пунктом 2 частини третьої статті 71 ЖК України жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

Збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року у справі № 755/1139/18 (провадження № 61-6632св22)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).

Системне тлумачення статей 71, 72 ЖК дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, яка втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від16 червня 2021 року в справі № 289/2299/18 (провадження № 61-17608св20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року в справі № 759/19579/17 (провадження № 61-4520св21), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року в справі № 554/3289/20 (провадження № 61-2951св21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від16 червня 2021 року в справі № 289/2299/18 (провадження № 61-17608св20) зазначено, що: «системне тлумачення статей 71, 72 ЖК дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, яка втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року в справі № 759/19579/17 (провадження № 61-4520св21) вказано, що: «аналіз статей 71, 72 ЖК дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи. Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2022 року у справі № 161/20415/19 (провадження № 61-14025св21) зазначено: «відповідно до частини другої статті 107 ЖК України, у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. При цьому факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки (статті 71, 72 ЖК України) необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи в житловому приміщенні у зв`язку з її вибуттям на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК України). Звертаючись до суду з цим позовом, позивач, посилаючись на те, що відповідач вибув на інше постійне місце проживання, просив визнати відповідача таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням за статтею 107 ЖК України. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт вибуття відповідача (відповідачів) на постійне місце проживання в інше жиле приміщення відповідно до статті 107 ЖК України. При цьому, слід ураховувати, що доказуванню у цьому разі підлягають обставини, які свідчать про обрання особою іншого постійного місця проживання. На підтвердження вибуття особи до іншого постійного місця проживання суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2024 року у справі № 404/9215/19 (провадження № 61-4042св24) зазначено: «у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19) Верховний Суд зазначив, що вичерпного переліку поважних причин відсутності наймача або членів його сім`ї у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів. Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК України)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Відповідачі виїхали з квартири у 2008 році та більше в квартиру не поверталися зазначений факт обидві сторони визнають та підтверджують.

Крім того, він підтверджений показами свідків.

Відповідачами не надані суду докази, що з 2008 року вони мали намір або намагався вселитися в квартиру та проживати в ній, але зазнавав будь-яких перешкод або будь-яких інших доказів, які б свідчили про поважність причини тривалого не проживання у квартирі.

Оцінивши надані докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

На підставі ст.ст. 71,72 ЖК України, керуючись ст. 265 ЦПК України, суд –

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користуватися житлом – задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_2 .

Рішення суду може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його складення, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду.

Вступна та резолютивна частини рішення складено 26.08.2026, повний текст рішення складений 31.08.2026.

Суддя Фортечного районного суду

міста Кропивницького Н. Б. Варакіна