Рішення від 24 серпня 2026 р. у справі №175/9189/26 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 175/9189/26

Провадження № 2/175/2738/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"25" серпня 2026 р. с-ще Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Журавель Т.С., за участю секретаря судового засідання Гусєвої К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (ЄДРПОУ: 39493634, адреса для листування: 07406, Київська обл., м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1) через свого представника звернулося до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що 22.11.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ірбіс» та ОСОБА_1 укладено Договір №41343612 про надання кредиту. Кредитодавець надав позичальнику суму кредиту у розмірі 3500 грн із зобов`язанням повернути кредит. 01.09.2025 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ТОВ «ФК «ПОЗИКА» укладено Договір факторингу №01092025/1, на підставі якого ТОВ «ФК «ПОЗИКА» набуло право вимоги за відповідними зобов`язаннями. З урахуванням невиконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором, утворилася заборгованість, що становить 12425 грн., з яких: заборгованість за основним зобов?язанням (за тілом кредиту) – 3500 грн; заборгованість за відсотками – 8925 грн.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 22.06.2026 року дану позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

18.08.2026 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач не оспорює факту укладення ним вищевказаного кредитного договору та суми нарахованої заборгованості. Водночас відповідач, як військовослужбовець, звільнений від сплати процентів за договором, оскільки на нього поширюється дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яким передбачено ненарахування процентів за користування кредитом. Враховуючи викладене, відповідач визнає позовні вимоги частково, не заперечує щодо стягнення з нього заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3500 грн.

Не погодившись із наданим відзивом, представником позивача було надіслано відповідь, в якій зазначено, що відповідач надав до матеріалів справи документи, які не містять підтвердження звільнення ОСОБА_1 від нарахування штрафів, пені та процентів за користування кредитом у розумінні пункту 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин. Надані стороною відповідача довідки можуть підтверджувати наявність у нього статусу учасника бойових дій та права на пільги відповідно до положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Натомість, підписавши зазначений кредитний договір, відповідач погодився з його умовами, що включають, зокрема, зобов`язання повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у відповідний строк.

В судове засідання учасники справи не з`явилися, розгляд справи просили здійснювати без їх участі.

У зв`язку із неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Судом встановлено, 22.11.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ірбіс» та ОСОБА_1 укладено Договір №41343612 про надання фінансового кредиту. Електронний підпис – 310068.

Згідно з пунктом 3.1 договору товариство надає клієнту кредит у розмірі 3 500 грн 00 коп. зі сплатою процентів за процентною ставкою, визначеною у графіку відповідно до пункту 3.2 договору, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити передбачені договором проценти у строки та на умовах, визначених договором.

Відповідно до пункту 3.2 договору за користування кредитом клієнт зобов`язаний сплатити товариству стандартну процентну ставку у розмірі 3 %. Стандартна процентна ставка застосовується протягом строку, визначеного пунктом 4.2 договору, а також у межах нового стандартного періоду строку кредитування у разі продовження строку кредитування за ініціативою клієнта.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що у разі несвоєчасного повернення кредиту у строк, передбачений пунктом 4.2 договору, клієнт зобов`язується сплатити штрафні санкції у вигляді штрафу в розмірі 0 % за кожен наступний день після останнього дня строку кредитування, визначеного пунктом 4.2 договору, від суми залишку кредиту, але в будь-якому разі не більше ніж 50 % від суми наданого кредиту та нарахованих процентів разом.

У відповідності до пункту 4.1 договору видача кредиту товариством клієнту здійснюється протягом трьох операційних банківських днів з моменту укладення договору шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжної картки, реквізити якої зазначені клієнтом в особистому кабінеті та яку клієнт визначив як основну платіжну картку. З

Згідно з пунктом 4.2 договору клієнт зобов`язується повністю повернути кредит та сплатити проценти, нараховані за кредитом до 20.02.2022 року, шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок товариства.

Відповідно до листа №3152_251024113532 від 24.10.2025 року щодо здійснення переказу грошових коштів встановлено, що 22.11.2021 року було здійснено переказ грошових коштів на картку НОМЕР_1 , на суму 3500 грн, (номер транзакції в системі iPay.ua – 121100978).

01.09.2025 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ТОВ «ФК «ПОЗИКА» укладено Договір факторингу №01092025/1, на підставі якого ТОВ «ФК «ПОЗИКА» набуло право вимоги за договором про надання фінансового кредиту № 41343612.

Згідно розрахуноку заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 41343612, станом на 06.01.2026 року утворилася заборгованість, що становить 12425 грн., та складається з заборгованості за основним зобов?язанням (за тілом кредиту) – 3500 грн; заборгованість за відсотками – 8925 грн. Відсотки за вказаним договором були нараховані до 20.02.2022 року.

Згідно довідки військової частини НОМЕР_2 від 21.08.2024 року, ОСОБА_1 з 02.09.2019 року по теперішній час проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 .

У відповідності до довідки військової частини НОМЕР_3 від 15.07.2026 року. ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 оперативно-тактичного з`єднання – 2 корпусу Національної гвардії України « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з 11.03.2026 року по теперішній час.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема з договорів.

Згідно ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даним Договором.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 628 ЦК України Договір, що укладається між Банком та клієнтом є змішаним договором, в якому містяться елементи різних договорів, в тому числі але не виключно: договору банківського рахунка; договору про споживчий кредит.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Згідно ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Положеннями ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

На підтвердження позовних вимог позивачем надано договір про надання фінансового кредиту, підписаний за допомогою електронного підпису, який містить, зокрема, відсотки за користування кредитними коштами, графік платежів за договором.

При цьому під час судового розгляду встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин відповідач проходив військову службу, у зв`язку з чим заслуговують на увагу його доводи про те, що проценти за користування кредитними коштами не підлягали нарахуванню з огляду на його статус військовослужбовця.

Відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції Закону, чинній на момент укладення договору, військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Зі змісту пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» слідує, що дія підпункту 3 пункту 4 розділу І цього Закону, яким статтю 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 15 поширюється на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 дійшла висновку про те, що навіть за не введення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.

Отже, у проміжки між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся.

Верховний Суд у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) виклав висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».

У цій постанові Верховний Суд зазначив, що Національний банк України листом від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 надав роз`яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 22.11.2023 року в справі № 426/4264/19.

Судом встановлено, що кредитний договір між сторонами укладено 22.11.2021 року, при цьому на момент його укладення відповідач мав статус військовослужбовця та проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується відповідною довідкою, наявною в матеріалах справи, а тому на нього поширюється дія норми ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

На підставі викладеного, суд доходить висновку, що з врахуванням пільги, передбаченої пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», проценти за користування кредитними коштами за договором №41343612 не мали нараховуватися.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, надавши оцінку кожному доказу, суд доходить висновку, що позовна заява підлягає задоволенню лише в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, що становить 3500 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача судовий збір у розмірі пропорційно задоволених позовних вимог, що становить 749 грн 97 коп.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать і витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Крім того, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

На підтвердження понесених ТОВ «ФК «Позика» витрат на правничу допомогу надано копію договору про надання правничої допомоги №39493634 від 02.01.2026 року, детальний опис наданих послуг адвокатом, відповідно до якого загальна вартість наданих послуг становить 5500 грн.

При цьому суд повинен оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Крім того, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, складність справи та обсяг наданих послуг, відсутність судових засідань за участю сторін, критерій реальності адвокатських витрат, розумність розміру витрат, суд доходить висновку, що витрати позивача на оплату послуг адвоката у сумі 5500 грн є завищеними, у зв`язку з чим, вважає за необхідне зменшити їх розмір до 1000 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.19, 27, 89, 141, 274-275, 354, 355 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (ЄДРПОУ: 39493634, адреса для листування: 07406, Київська обл., м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1; IBAN: НОМЕР_5 в ПуАТ «КБ «АКОРД БАНК», МФО: 380634) заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №41343612 у розмірі 3500 грн. (три тисячі п`ятсот гривень).

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (ЄДРПОУ: 39493634, адреса для листування: 07406, Київська обл., м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1; IBAN: НОМЕР_5 в ПуАТ «КБ «АКОРД БАНК», МФО: 380634) судовий збір у розмірі 749 грн 97 коп. та витрати на правову допомогу 1000 грн.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Тамара ЖУРАВЕЛЬ