Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №766/10022/24 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

іменем України

справа №766/10022/24

провадження №22-ц/819/1112/26

31 серпня 2026 року Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий Бездрабко В.О. (суддя-доповідач),

судді: Базіль Л.В.,

Радченко С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 24 квітня 2026 року, постановлене під головуванням судді Шестакової Я.В., у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Зміст позовних вимог

У червні 2024 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №б/н від 21 вересня 2017 року в загальному розмірі 84 803,87 грн., з яких борг за кредитом становить 52 251,35 грн; проценти за користування коштами - 32 552,52 грн; вирішити питання розподілу судових витрат.

Позов мотивований тим, що 21 вересня 2017 року відповідач подала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою укладання кредитного договору б/н та відкриття банківського рахунку на умовах строковості, платності, зворотності та ініціювала встановлення кредитного ліміту на банківський рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 44,4 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Сторони погодили, що розмір кредитного ліміту буде визначатися за рішенням банку, а основні умови кредитування доведені до відома позичальника в паспорті споживчого кредиту за програмою «Кредитна карта», з яким ОСОБА_1 ознайомлена, що підтверджено відповідачем цифровим електронним підписом.

АТ «Акцент-Банк» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, надало відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах, встановленого кредитного ліміту. Відповідач зобов`язання з повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом належним чином не виконувала, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яку позивач просив стягнути на свою користь.

Зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 24 квітня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» залишок заборгованості за користування коштами за кредитним договором б/н від 21 вересня 2017 року за період з 21 вересня 2017 року по 31 грудня 2017 року в сумі 976,03 грн. У задоволенні інших вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» судовий збір в сумі 34,82 грн.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виникли кредитні правовідносини, обумовленні підписанням відповідачем анкети-заяви від 21 вересня 2017 року. Разом з цим, суд вважав, що оскільки в анкеті-заяві позичальника відсутні умови щодо нарахування процентів за кредитом, тому застосувавши правову позицію наведену у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, дійшов висновку про недотримання позивачем вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування, оскільки Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у АТ «А-Банк» не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору.

При цьому суд врахував, що при укладенні договору ОСОБА_1 була ознайомлена з паспортом споживчого кредитування, який серед іншого містив інформацію про встановлення процентів за користування кредитом в розмірі 44,4 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Проте обумовлений цим паспортом строк кредитування становив з 21 вересня по 31 грудня 2017 року, тобто сплата процентів була погоджена сторонами лише протягом означеного періоду, а тому вважав, що з відповідача на користь АТ «Акцент-Банк» підлягає стягненню заборгованість за процентами у розмірі 976,03 грн. (1511,71 грн (нараховані) - 535,68 грн (сплачені)).

Доводи апеляційної скарги

Частково не погодившись з рішенням суду, АТ «Акцент-Банк» подало апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 24 квітня 2026 року в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 в частині відмови у стягненні процентів, оскільки у справі №342/180/17 Тарифи банку не було підписано позичальником, а у справі, що переглядається, відповідачем був підписаний паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», який містив всі істотні умови кредитування, зокрема розмір процентної ставка та інші умови кредитування, що свідчить про обізнаність боржника з умовами кредитного договору.

Правова позиція інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Розгляд справи апеляційним судом

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, передбаченими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду у справі за позовом з ціною менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому, відповідно до частини тринадцятої статті 7 та частини першої статті 369 ЦПК України підлягає розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами без проведення судового засідання.

Частиною першою, другою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21 вересня 2017 року ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку (а.с. 10).

21 вересня 2017 року ОСОБА_1 простим електронним підписом шляхом підтвердження дзвінком з номера телефону НОМЕР_1 підписала паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка». Згідно пункту 3 паспорта сума/ліміт кредиту становив до 50 000,00 грн (для карти «Універсальна») або до 100 000,00 грн (для карти «Універсальна Gold»); строк кредитування до 240 місяців. Пунктом 4 передбачено, що погоджений розмір процентної ставки становить 3,9 % в місяць (46,8% річних) для карти «Універсальна» або 3,7% в місяць (44,4 % річних) для карти «Універсальна Gold». Загальні витрати за кредитом, з якими ознайомлений позичальник, розраховано виходячи з встановлення кредитного ліміту до 25 000,00 грн. Повернення кредиту має здійснюватися щомісячно до 25 числа поточного місяця - 5% від заборгованості, але не менше 100 грн, але не менше суми нарахованих процентів (пункт 5). Викладена у паспорті інформація набирає чинності та є актуальною до 31 грудня 2017 року (а.с. 11).

Відповідно до довідки за картами АТ «Акцент-Банк» ОСОБА_1 відкрито рахунок № НОМЕР_2 та видано наступні картки: НОМЕР_3 зі строком дії до серпня 2021 року; НОМЕР_4 зі строком дії до вересня 2026 року, без зазначення дати видачі карток та типу карти (а.с. 24).

Згідно довідки АТ «Акцент-Банк» за лімітами за період з 21 вересня 2017 по 05 червня 2024 року, ОСОБА_1 21 вересня 2017 року встановлено кредитний ліміт у розмірі 17 800,00 грн, 10 травня 2018 року збільшено ліміт до 20 000,00 грн, 28 вересня 2018 року збільшено до 23 000,00 грн, 25 січня 2019 року - 26 000,00 грн, 28 вересня 2020 року - 50 000,00 грн, 23 вересня 2023 року - 52 300,00 грн (а.с. 25). Однак виписка по рахунку не містить наведеної інформації про збільшення розміру кредитного ліміту, відповідні рішення банку суду не надано.

Згідно розрахунку заборгованості АТ «Акцент-Банк» за договором № б/н від 21 вересня 2017 року заборгованість ОСОБА_1 станом на 05 червня 2024 року складає 84 803, 87 грн., з яких: 52 251, 35 грн - заборгованість за кредитом, 32 552, 52 грн - заборгованість за процентами (а.с. 5-9).

Із виписки з рахунку № НОМЕР_5 , відкритого на ім`я ОСОБА_1 , за період з 21 вересня 2017 року по 05 червня 2024 року вбачається, що сума витрат відповідача складала 178 224, 99 грн., сума зарахувань - 93 421, 12 грн., сума комісій - 1 527,80грн., сума кешбеку - 120, 36 грн. (а.с. 12-23).

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції і застосовані норми права

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із статтею 3 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно приписів статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) викладено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Верховний Суд зауважив, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (див. постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі №645/5557/16-ц).

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).

Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення (частина перша статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції Закону станом на 21 вересня 2017 року).

До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності.

У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця (стаття 13 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження №61-14545сво20), при цьому відступив від висновку Верховного Суду про те, що паспорт споживчого кредиту є невід`ємною складовою частиною спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом, викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц від 18 листопада 2020 року у справі № 313/346/20 та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19 .

З огляду на наведене посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц, (провадження №61-13569св20), є безпідставним, оскільки дана судова практика не є актуальною.

Отже, паспорт споживчого кредиту не є тим документом, який Закон України «Про споживче кредитування» включає до форми договору про споживчий кредит.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі №754/644/21 (провадження № 61-16783св23).

Колегія суддів звертає увагу, що в анкеті-заяві, підписаній відповідачем, зазначено лише анкетні дані позичальника, контактна інформація, відомості про майновий стан та трудову діяльність. Розмір кредитного ліміту, тип картки, строк повернення кредиту (користування ним), розмір процентів за користування кредитом, передбачених за несвоєчасне погашення кредиту в анкеті-заяві не зазначені, а відтак не є погодженими сторонами.

Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», який підписано сторонами, визначає суми та ліміти кредиту, строк кредитування, процентну ставку, порядок нарахування та сплати процентів. В паспорті споживчого кредиту зазначено, що інформація зберігає чинність та є актуальною до 31 грудня 2017 року.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача процентів за користування кредитом в розмірі 976,03 грн, суд першої інстанції виходив з того, що в паспорті споживчого кредитування сторонами договору протягом періоду з 21 вересня по 31 грудня 2017 року було погоджено нарахування процентів, а відтак борг в зазначеному розмірі підлягає стягненню.

Ураховуючи, що апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України), а заочне рішення в наведеній частині не оскаржувалось, то справа в цій частині не переглядається.

Згідно положень статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції станом на 21 вересня 2017 року, у договорі про споживчий кредит має бути зазначено, серед іншого тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; загальний розмір наданого кредиту; порядок та умови надання кредиту; строк, на який надається кредит; процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит; порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення ; інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; порядок дострокового повернення кредиту; відповідальність сторін за порушення умов договору. У договорі про споживчий кредит можуть бути зазначені інші умови, визначені законом та за домовленістю сторін. Споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені у договорі про споживчий кредит. Зміна умов договору про споживчий кредит можлива тільки за згодою сторін. Умова договору про споживчий кредит про можливість внесення до договору змін в односторонньому порядку є нікчемною.

У справі встановлено, що 21 вересня 2017 року ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, відповідно до якої погодилася з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також те, що вона ознайомлена та згодна з умовами вказаного договору. Умов щодо розміру кредитного ліміту, процентної ставки за користування кредитом, інших нарахувань згідно приписів статті 12 Закону, анкета-заява не містить.

Розглянувши справу, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, за відсутності погоджених сторонами істотних умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної з сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. За наведених обставин судом першої інстанції правильно застосований до спірних правовідносин правовий висновок, наведений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі 29№ 342/180/17.

Отже, умови договору, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог про нарахування процентів за користування кредитними коштами за ставкою 44,4 % річних від загального залишку заборгованості не були погоджені позичальником, а тому не є частиною кредитного договору та відсутні підстави для їх нарахування та стягнення з відповідача.

Надана банком виписка по рахунку станом на 05 червня 2024 року свідчить, що відповідач активно користувалася кредитною картою до середини лютого 2022 року, останнє поповнення карти в розмірі 1000,00 грн проведено 14 лютого 2022 року, а останній платіж здійснений 17 лютого 2022 року в сумі 35,00 грн. За період з 21 вересня 2017 використання кредитних коштів ОСОБА_1 склало 92 885,44 грн., а розмір фактично внесених на рахунок грошових коштів становив 93 421,12 грн., що перевищує розмір використаних відповідачем коштів, оскільки частково внесенні кошти спрямовувалися позивачем на погашення процентів за користування кредитом, право на яке у АТ «Акцент-Банк» не виникло.

При цьому слід зауважити, що переважна частина заявленого до стягнення боргу складається із заборгованості, яка утворилася за фінансовими операціями, проведеними саме позивачем щодо списання процентів за рахунок використання кредитного ліміту та інших регулярних списань за кредитом, здійснених в порушення умов укладеного між сторонами договору, за відсутності узгоджених положень між кредитодавцем та позичальником про зазначені списання, що фактично призвело до утворення боргу за кредитом та процентами без використання кредитних коштів відповідачем.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду в оскаржуваній частині не спростовують, тому підлягають залишенню без задоволення.

Щодо розподілу судових витрат

Розподіл судових витрат в порядку частини тринадцятої статті 141 ЦПК України не здійснюється у зв`язку із залишенням апеляційної скарги АТ «Акцент-Банк» без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент Банк» залишити без задоволення.

Заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 24 квітня 2026 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Головуючий В.О. Бездрабко

Судді: Л.В. Базіль

С.В. Радченко