Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №696/1366/24 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1387/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №696/1366/24 Категорія: 301030000 Шкреба В.В.

Доповідач в апеляційній інстанції

Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:

суддів Новікова О.М., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.,

за участю секретаря Костенко А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Кам`янського районного суду Черкаської області від 31 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Михайлівська сільська рада Черкаського району Черкаської області, приватний нотаріус Черкаського нотаріального округу Бойко Людмила Володимирівни про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності та право на спадщину за заповітом, скасування державної реєстрації і визнання права власності в порядку спадкування за законом,-

в с т а н о в и в:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 (позивач – 1) та ОСОБА_2 (позивач -2) звернулися до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування поданого позову зазначили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Пляківка померла їх мати ОСОБА_4 . На день смерті вона перебувала у шлюбі з їх батьком ОСОБА_5 . Позивачі були зареєстровані та проживали з батьками за однією адресою в с. Пляківка, при цьому Позивач 1 була малолітньою, а Позивач 2 - неповнолітньою.

07 грудня 1990 року їх батько ОСОБА_5 одружився з ОСОБА_6 , яка після одруження змінила своє прізвище на “ ОСОБА_7 ”.

ІНФОРМАЦІЯ_2 їх батько помер, та після його смерті в шестимісячний строк з дня відкриття спадщини із заявою про її прийняття до нотаріальної контори звернулись дружина з другого шлюбу ОСОБА_8 та самі Позивачі.

Земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,4556 га з кадастровим номером 7121886000:03:000:0564 після смерті спадкодавця ОСОБА_5 була успадкована 05 березня 2019 року спадкоємцями в рівних (1/3) частках.

Житловий будинок по АДРЕСА_1 , відповідно до заповіту ОСОБА_5 , 05 березня 2019 року було успадкований його другою дружиною ОСОБА_8 . Як пояснювали позивачі зі змістом заповіту вони не були ознайомленні, як і не було їм відомо про правові підстави оформлення права власності на будинок за їх батьком.

Разом з тим, на початку вересня 2024 року позивачам, зі слів ОСОБА_9 , стало відомо, що остання із її чоловіком ще в 1976 році продали будинок як батьку ОСОБА_5 , так і їх рідній матері ОСОБА_4 . З її слів також стало відомо, що їх рідна мати активно приймала участь у купівлі будівельних матеріалів для будинку, і такий був збудований ще за життя їх рідної матері.

Такі твердження були підтвердженні отриманими даними від старости с. Ревівка, згідно даних якої в 1975 році власником будинку значився ОСОБА_10 та на підставі договору купівлі-продажу від 20 квітня 1976 року останній продав цей будинок ОСОБА_5 . Як було зазначено у договорі будинок в с. Пляківка був глинобитний, критий соломою з житловою площею 35 кв.м.

Наступними отриманими даними від старости с. Ревівка було підтверджено, що на даний час цей будинок значиться по АДРЕСА_2 , так як в 1976 році в цьому селі була відсутня нумерація будинків та назви вулиць.

Дані погосподарської книги вказували, що станом на 1976 рік крім власника ОСОБА_5 в цьому будинку зареєстрованими значились рідна мати позивачів та самі позивачі.

У відомостях погосподарської книги за 1974-1976 роки житловий будинок мав зазначення про рік побудови як 1918 рік.

Разом з тим, у записах погосподарської книги за 1980 рік (книга за 1980-1982 роки) житловий будинок мав зазначення року забудови як 1979 рік, що було відображено у записах погосподарської книги за 1983-1985, 1986-1990 роки.

Згідно даних інвентарної справи (від 26.09.2002 року) рік побудови будинку, ганку та веранди було вказано зі слів замовника як 1980 рік, сараю і прибудови роки будівництва вказані як 1976 рік, літньої кухні як 1989 рік, інших прибудов як 1989 та 1990 роки, іншого сараю як 1989 рік, погребу як 1989 рік.

Так як мати позивачів померла в 1984 році, вказували, що таких даних цілком було достатньо для висновків, що житловий будинок по АДРЕСА_2 був побудований їх рідними батьками разом в період перебування у шлюбі, так як сам будинок був побудований у 1979 році, а батько вказував його рік будівництва як 1980 рік. Тобто, за твердженням позивачів даний будинок являється спільною сумісною власністю колишнього подружжя їх рідних батька ОСОБА_5 та матері ОСОБА_4 .

Також, КП “Черкаське обласне бюро технічної інвентаризації ” надало дані про показники технічної характеристики спірного будинку, згідно з якими загальна площа будинку зазначена як 68,9 кв.м, з яких житлових 49,1 кв.м, а стіни збудовані зі шлакоблоку, обкладеного цеглою.

За життя батько позивачів ОСОБА_5 зареєстрував право власності тільки за собою відповідно до свідоцтва про право власності від 27 вересня 2002 року.

Підставою для оформлення права власності ОСОБА_5 стало рішення Ревівської сільської ради № 40 від 25 липня 2002 року, яким останньому визначено право власності на цей будинок.

З даним рішенням Позивачі не змогли ознайомитись, так як в протоколах засідань виконавчого комітету Ревівської сільської ради відсутні відомості про прийняття такого рішення відносно ОСОБА_5 за відповідними реквізитами.

Позивачі дійшли висновку, що рішення про передачу у власність ОСОБА_5 вказаного будинку є підробленим, так як відсутні дані, що виконавчий комітет Ревівської сільської ради його видав та що він міг розглядати таке питання згідно даних про хід і результати засідання протягом озвучених часових періодів. Через вказане, вважали і похідний від нього документ, а саме свідоцтво про право власності на цей будинок за ОСОБА_5 недійсним, бо воно могло бути видано згідно рішення, яке ніким і ніколи не приймалось.

Таким чином, на думку Позивачів, покійний рідний батько за життя не мав права розпоряджатись вказаним будинком, а саме заповідати його своїй дружині з другого шлюбу ОСОБА_8 , так як такий об`єкт йому особисто не належав, а перебував у спільній сумісній власності його та його дружини ОСОБА_4 з першого шлюбу.

За твердженням позивачів на день смерті їх рідної матері ОСОБА_4 вони спільно проживали в цьому будинку зі своїм батьком ОСОБА_5 , а отже на рівних умовах прийняли спадщину після смерті матері внаслідок статті 549 ЦК УРСР (в редакції 1961 року), вступивши в управління та володіння цим спадковим майном. Також, їм не відомо чи взагалі їх батько звертався із заявою про прийняття спадщини.

Позивачі вважали, що одноосібне оформлення права власності за їх померлим батьком на вказаний будинок, порушує їх право на спадщину, про що вони не могли знати раніше.

Відповідач являється дружиною померлого сина ОСОБА_8 , дружини ОСОБА_5 з другого шлюбу, та яка на підставі заповіту останньої така претендує повністю на оформлення права власності на спірний будинок, тоді як за твердженням позивачів вони кожна окремо мають право на 1/6 частини цього будинку.

У зв`язку з вказаним, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просили суд визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4 спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, а для цього просили також визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Ревівської сільської ради Кам`янського району Черкаської області № 40 від 25 липня 2002 року та визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності ОСОБА_5 на житловий будинок, через що визнати недійсним та скасувати свідоцтво на спадщину за заповітом за яким ОСОБА_8 успадкувала спірний житловий будинок з одночасним скасування державної реєстрації права власності останньої, а також визнати за Позивачами право власності на 1/6 спірного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.

Рішенням Кам`янського районного суду Черкаської області від 31 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що нинішній житловий будинок з надвірними спорудами був результатом праці як самого ОСОБА_5 , так і його дружини з другого шлюбу ОСОБА_8 , виник як новостворене майно, його остаточне спорудження, реєстрація і оформлення права власності відбулись після смерті ОСОБА_4 . Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог про визнання спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4 спірного житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами.

Окремо суд також зазначив, що відсутність в архіві рішення та свідоцтва про власність на спірне майно, не може бути безумовною підставою для скасування таких рішень органу місцевого самоврядування, так як згідно довідки № 123 від 21 жовтня 2024 року за даними Ревівського старостинського округу всі рішення за 2002 рік, в тому числі про передачу у власність гр. ОСОБА_5 житлового будинку по АДРЕСА_1 , були здані в архів.

З огляду на те, що суд не знайшов підстав для задоволення основних вимог, похідні вимоги (про визнання недійсним та скасування свідоцтв про право власності та про право на спадщину за заповітом, скасування державної реєстрації, визнання права власності в порядку спадкування) від них також не підлягають задоволенню.

Стосовно вимог про застосування строків позовної давності суд погодився зі стороною відповідача в частині того, що позивачі при одночасному оформленні спадкових прав на земельну ділянку після смерті батька, в один день ІНФОРМАЦІЯ_3 з ОСОБА_8 отримували свідоцтва про право на спадщину, здійснювали реєстраційні дії переходу права власності, а тому не могли не знати про зміст заповіту батька стосовно житлового будинку і отримання в цей же день свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_8 на цей будинок.

Тому саме з цього часу має розраховуватись строк позовної давності.

З 02 квітня 2020 до 30 червня 2023 року перебіг строку позовної давності (загальний і спеціальний) був зупинений через дію карантинних через дію карантинних обмежень (п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Із 17 березня 2022 по 29 січня 2024 року на період дії воєнного стану було зупинено строки позовної давності згідно п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

З 30 січня 2024 по 03 вересня 2025 року перебіг строків позовної давності також не діяв через оголошений в Україні воєнний стан, що було скасовано Законом України № 4434-ІХ, який набрав чинності 04 вересня 2025 року.

Так як позивачі звернулись в суд з позовом 15 листопада 2024 року, тобто в період зупинки перебігу позовної давності, і з 05 березня 2019 року по 02 квітня 2020 року не минуло три роки позовної давності, суд прийшов до висновку, що вони не пропустили строки позовної давності, а тому відмовив в задоволенні позову через недоведеність позовних вимог.

11 травня 2026 року на адресу Черкаського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в якій вказуючи на неправильне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просили суд скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що протягом 1979-1980 років батьками був збудований новий будинок, а старий будинок був знесений.

Вказують, що батько дбав про будинок, а оскільки позивачі були дітьми питання про спадщину не виникало. Питання щодо будинку не обговорювалось навіть, коли позивачі досягли повноліття.

Після смерті батька ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) позивачам стало відомо про наявність рішення Ревівської сільської ради №40, відповідно до якого виконавчий комітет сільської ради вирішив визначити право власності на житловий будинок за гр. ОСОБА_5 , який знаходиться в АДРЕСА_1 .

При цьому, відповідно до інформації Архівного відділу Черкаської районної державної адміністрації від 28.10.2024 №04-05/109, рішення Ревівської сільської ради від 25.07.2002 року №40 у 2002 році не ухвалювалось.

Зазначають, що до суду першої інстанції ними були надані вищезазначені письмові докази, які у своїй сукупності підтверджують, що житловий будинок, збудований у 1979-1980 роках, разом із надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 68,9 кв.м., житловою площею 49,1 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , був побудований подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у період перебування у шлюбі за спільні кошти та спільною працею подружжя.

У зв`язку з вказаним, позивачі просили суд визнати за кожною право власності на 1/6 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами в с. Пляківка Черкаського району Черкаської області, загальна площа якого становить 68,9 кв.м., а житлова – 49,1 кв.м. в порядку спадкування за законом після смерті матері.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Згідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд доходить наступних висновків.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.

Як вбачається із матеріалів справи та установлено судом першої інстанції, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними доньками ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , про що свідчать копії свідоцтв про одруження серії НОМЕР_1 від 19 березня 1968 року, про народження серії НОМЕР_2 від 27 жовтня 1971 року та серії НОМЕР_3 від 19 березня 1968 року, а також про одруження ОСОБА_11 з подальшою зміною прізвища на “ ОСОБА_12 ”(копія свідоцтва серії НОМЕР_4 від 21 травня 1988 року).

ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в період часу з 19 березня 1968 по 20 березня 1984 року перебували у шлюбі, про що свідчать копія свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 19 березня 1968 року та копія свідоцтва про смерть ОСОБА_4 серії НОМЕР_5 від 19 лютого 1985 року.

Згідно з даними погосподарської книги № 5 на 1974-1976 роки по особовому рахунку № НОМЕР_6 в с АДРЕСА_3 рахувався житловий будинок з надвірними спорудами за ОСОБА_10 , що підтверджується довідкою № 174 від 12 вересня 2024 року.

На підставі договору купівлі-продажу від 20 квітня 1976 року ОСОБА_5 придбав у ОСОБА_10 жилий будинок за надвірними будівлями (особовий рахунок № НОМЕР_6 ), тобто даний жилий будинок було придбано в період шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , одночасно коли ОСОБА_1 була 4-ох річною дитиною, а ОСОБА_2 було повних 8 років. При цьому, як слідує з самого договору даний жилий будинок мав житлову площу 35 кв.м, був глинобитним, критий соломою.

Водночас, згідно даних характеристик будинку в ході технічної інвентаризації, проведеної 26 вересня 2002 року житловий будинок під літ. А мав іншого складу матеріал, а саме складався з шлакоблоку обкладеного цеглою, та значились інші площі будинку, а саме розмір загальної площі становив 68,9 кв.м, з яких 49,1 кв.м житлової площі, на що вказує інформація КП “ЧООБТІ” № 514, 514 о від 07 жовтня 2024 року.

Починаючи з 1976 року згідно із записами погосподарської книги за ОСОБА_5 рахувався житловий будинок з надвірними будівлями в с. Пляківка, на даний час має адресу АДРЕСА_1 , так як в 1976 році не існувало назв вулиць і нумерацій будинків в селі. Разом з ОСОБА_5 на 1976 рік значились зареєстрованими ОСОБА_4 та його доньки ОСОБА_2 та ОСОБА_13 . Вказане підтверджується довідкою № 181 від 20 вересня 2024 року.

В погосподарській книзі за 1974-1976 роки зазначений житловий будинок значився з роком побудови 1918, тоді як в записах за 1980-1982, 1983-1985, 1986-1990 роки рік збудування зазначались як 1979 рік, при цьому відбувалась зміна нумерації особового рахунку з 432 в 1976 році, коли його було придбано ОСОБА_5 , на № НОМЕР_7 в даних за 1989-1982 роки, на № НОМЕР_8 в даних за 1983-1985 роки, на № НОМЕР_9 в даних за 1986-1990 роки. Вказане підтверджується довідкою № 115 від 30 вересня 2024 року, довідкою № 263 від 24 листопада 2025 року, копіями погосподарських книг за ці періоди.

Рішенням виконкому Кам`янської районної ради депутатів трудящих №554 від 28 грудня 1978 року ОСОБА_5 , дозволено будівництво жилого будинку та видано свідоцтво на забудову садиби в селі Ревівці.

Відповідно до Свідоцтва про забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР, ОСОБА_5 дозволено збудувати житловий будинок на 3 кімнати з житловою площею до 60 кв.м., строк початку та закінчення будівництва 1978-1980 рр.

Інвентаризація на житловий будинок проводилась станом на 04 вересня 2002 року і інвентаризаційна справа виготовлялась 26 вересня 2002 року. За будинковолодінням рахувались житловий будинок літ. “А”, веранда літ. “а”, ганок літ. “а1” як побудовані зі слів замовника 1980 року, сарай літ. “Б”, прибудова літ. “б” як побудовані зі слів замовника 1976 року, літня кухня літ. “В” як побудована зі слів замовника 1989 року, прибудова літ “в” як побудована зі слів замовника в 1990 році, прибудова літ. “в1” як побудована зі слів замовника 1989 року, сарай літ. “Г” як побудований зі слів замовника 1989 року, погріб літ. “п/д” як побудований зі слів замовника 1989 року. Таким чином, з вказаного переліку об`єктів будинковолодіння зі слів замовника ОСОБА_5 як побудованими на час придбання ним житлового будинку в 1976 році обліковані тільки сарай літ. “Б”, прибудова літ. “б”, тоді як житловий будинок літ. “А”, веранда літ. “а”, ганок літ. “а1” ним обліковані як побудовані в 1980 році, тобто в період шлюбу з першою дружиною ОСОБА_4 . Вказане підтверджується відповіддю КП “ЧООБТІ” № 35 від 01 жовтня 2024 року.

ОСОБА_4 померла у віці 49 років, тоді як ОСОБА_1 було 12 повних років, а ОСОБА_2 - повних 16 років.

ОСОБА_4 на час смерті була зареєстрована та проживала в с. Пляківка, і з нею були зареєстровані та проживали чоловік та її обидві доньки, що підтверджується довідкою № 213 від 09 жовтня 2024 року.

07 грудня 1990 року ОСОБА_5 уклав шлюб з ОСОБА_6 , і остання змінила своє прізвище на “ ОСОБА_7 ”, про що свідчить витяг з Державного реєстру актів цивільного стану № 00046966988 від 13 вересня 2024 року.

Щодо визнання спірного будинковолодіння спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наполягали на тому, що будинок є спільною сумісною власністю їх покійних батьків, оскільки набутий ними у період перебування у шлюбу.

З матеріалів справи установлено, що мати позивачів померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , коли вони обидві були неповнолітніми.

Відповідно до частини першої статті 22 КпШС України (в редакції чинній на час набуття спірного майна) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує допоки не спростована. Презумпція спільності майна подружжя поширюється, у тому числі й на те майно, яке було нажите у період шлюбу, але оформлене і зареєстровано на ім`я одного з подружжя.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.04.1976 року батьком позивачів ОСОБА_5 було придбано будинок з надвірними спорудами в селі Ревівка Кам`янського району Черкаської області Української РСР, житловою площею 35 кв.м.

В 1978 році ОСОБА_5 отримано дозвіл виконавчого комітету Кам`янської районної ради депутатів трудящих на будівництво будинку загальною житловою площею до 60 кв.м.

У відповідності до даних по господарських книг 1980-1982, 1983-1985, 1986-1990 роки рік збудування житлового будинку, в якому проживала сім`я ОСОБА_7 зазначався як 1979 рік.

Слід звернути увагу, що у попередніх записах 1974-1976 рр. зазначений житловий будинок значився з роком побудови 1918.

Відповідно до інформації, яка міститься у технічному паспорті на житловий будинок від 26.09.2002 р. по АДРЕСА_1 рік побудови житлового будинку зазначено 1980 р.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини 1, 2 статті 89 ЦПК України).

На переконання колегії суду письмові докази у справі у їх сукупності свідчать про придбання та подальше будівництво нового будинку саме під час перебування у шлюбі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Та обставина, що після смерті матері позивачів їх батько почав проживати з ОСОБА_6 , з якою ним в подальшому (07.12.1990 р.) зареєстровано шлюб, та здійснення ними певних будівельних робіт не свідчить про відсутність уже побудованого будинку на час спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Відповідач у суді першої інстанції надавала пояснення, в яких вказувала, що на час початку проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_6 будинок мав стіни і дах. Тобто фактично з даних показів вбачається, що будинок був збудований, однак не мав внутрішнього оздоблення.

За таких обставин, дослідивши сукупність наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що будинок по АДРЕСА_1 був спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці 2 та 3 пункту 1 своєї постанови № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР.

Оскільки спадщина після смерті матері позивачів ОСОБА_4 відкрилась у 1984 році, тому спірні правовідносини урегульовані ЦК УРСР у редакції 1963 року.

За правилами статей 529-530 ЦК УРСР при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти, подружжя та батьки померлого.

Статтею 561 ЦК УРСР передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно із статтею 549 ЦК УРСР спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні були бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Установлено, що позивачі на час відкриття спадщини після смерті матері були неповнолітніми, та прийняли спадщину шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном.

Однак, як вбачається із матеріалів справи рішенням виконавчого комітету Ревівської сільської ради № 40 від 25 липня 2002 року ОСОБА_5 визначено у власність житловий будинок по АДРЕСА_1 , і відомості про це рішення, та сам такий документ були в розпорядженні КП “ЧООБТІ”.

Право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_5 згідно свідоцтва про право власності від 27 вересня 2002 року, про що мається отримана інформація та свідоцтво від КП “ЧООБТІ” № 514, 514/о від 07 жовтня 2024 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до частини четвертої статті 3 зазначеного Закону України права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

На час реєстрації права власності на будинковолодіння ОСОБА_5 діяла Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних і фізичних осіб, затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №121 від 09.06.1998 р.

Відповідно до пунктів 1.4, 1.5, 1.6 даної Інструкції визначено, що державній реєстрації в бюро технічної інвентаризації підлягають об`єкти нерухомості, розташовані на всій території України (населених пунктах, військових містечках, військових частинах, аеропортах, річкових і морських портах, заповідниках, заказниках, на дорогах, полігонах і т.п.). Державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна здійснюють державні комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації.

Державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов`язковою для власників, незалежно від форми власності.

Згідно з пунктом 2.1. Інструкції, реєстрація провадиться на підставі правовстановлювальних документів (додаток 1) у такому порядку:

а) заявник подає до бюро технічної інвентаризації два примірники правовстановлювального документа (оригінал та копію);

б) відповідальний працівник бюро технічної інвентаризації вивчає законність та повноту документів і на підставі їх робить відповідний запис у реєстрову книгу;

в) адреса об`єкта, що реєструється, записується в алфавітний журнал адрес (додаток 2);

г) прізвище, ім`я та по батькові фізичних осіб - власників нерухомого майна вноситься в алфавітний журнал або картку картотеки власників (додатки 3, 4);

ґ) на оригіналі правовстановлювального документа робиться реєстраційний напис (додаток 5).

Зважаючи на те, що позивачі, як спадкоємці ОСОБА_4 , успадкували по 1/6 вказаного будинковолодіння, реєстрація права особистої власності у 2002 році лише за ОСОБА_5 порушує їх майнові права.

Представником відповідача у справі заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовують до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону.

Статтями 257, 261 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Установлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . На час відкриття спадщини після смерті своєї матері, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , вони були неповнолітніми.

Права позивачів, як спадкоємців майна фактично були порушені 27.09.2002 року внаслідок державної реєстрації права власності на будиноковолодіння за батьком позивачів.

При цьому, на час набуття права власності ОСОБА_5 на будинковолодіння позивачі були повнолітніми особами.

Позивачі, заперечуючи проти застосування строку позовної давності до виниклих правовідносин, указували на те, що не були обізнані, коли був придбаний та побудований будинок. При цьому, в апеляційній скарзі стверджують, що із-за суворості батька не цікавилися правовстановлюючими документами на цей будинок. Зазначають, що лише після смерті батька 05.03.2019 року їм стало відомо про наявність заповіту, а про належність спірного будинковолодіння до спільної сумісної власності їх батьків дізналися лише 20.09.2024 року.

Однак, колегія суддів, надаючи оцінку вказаним доводам, а також враховуючи значний проміжок часу між реєстрацією будинку на праві власності за ОСОБА_5 і до звернення позивачів до суду (22 роки), вважає, що останні на власний розсуд не цікавилась своїми спадковими правами після набуття повноліття та не цікавилися юридичною долею майна.

Зазначене дає підстави вважати, що позивачі об`єктивно могли довідатися про порушення їх спадкових прав, що спірний будинок, на підставі свідоцтва про право власності, належить їх батьку.

Отже, колегія суддів доходить висновку про пропуск позивачами строку позовної давності до заявлених вимог в частині визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Ревівської сільської ради Кам`янського району Черкаської області № 40 від 25 липня 2002 року та визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності ОСОБА_5 на житловий будинок.

Інші вимоги позивачів є похідними від вимог щодо одноосібної реєстрації за ОСОБА_5 права власності на будинок, а тому також задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 4 статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Оскільки колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції, але виключно у частині мотивів його прийняття, новий розподіл судових витрат, понесених в суді першої інстанції та зміна розподілу судових витрат, понесених в суді апеляційної інстанції, не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 35, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Рішення Кам`янського районного суду Черкаської області від 31 березня 2026 року -змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27 серпня 2026 року.

Судді: