Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №286/3333/25 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 286/3333/25 Головуючий у 1-й інст. Гришковець А.Л.

Категорія 70 Доповідач Панкеєва В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

суддів Григорусь Н.Й.,

Галацевич О.М.,

за участю секретаря Добровольської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №286/3333/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Бондарчук Галина Федорівна

на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 07 травня 2026 року,

встановив:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу сторони мають малолітню дочку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом із позивачкою та перебуває на її утриманні.

Зазначала, що з квітня 2025 року сторони спільно не проживають. Відповідач є військовослужбовцем, однак матеріальної допомоги на утримання дитини не надає. Позивачка на цей час не працює у зв`язку з доглядом за малолітньою дитиною та не має достатніх коштів для забезпечення її належного утримання.

Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_1 просила стягувати з відповідача на її користь аліменти на утримання малолітньої дочки у розмірі 1/4 частини всіх видів його доходу, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Крім того, позивачка зазначала, що у зв`язку з проживанням малолітньої дитини разом із нею та здійсненням догляду за дитиною вона не працює, а тому має право на утримання від чоловіка до досягнення дитиною трирічного віку. У зв`язку з цим просила стягувати з відповідача на її користь аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частини всіх видів його доходу до досягнення дитиною трьох років.

Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 07 травня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дитину – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), але не менше і не більше встановлених законодавством розмірів для дитини відповідного віку, з 11.09.2025 і до ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто до досягнення ОСОБА_3 повноліття та аліменти на утримання ОСОБА_1 в розмірі 1/6 частини його заробітку (доходу), з 11.09.2025 і до 13.08.2028, тобто до досягнення ОСОБА_3 3-х років. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1211,20 грн в дохід держави.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу), ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в цій частині та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є незаконним та необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального і процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та належної оцінки наданих доказів.

Зазначає, що, задовольняючи позовні вимоги про стягнення аліментів на утримання дружини, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка здійснює догляд за малолітньою дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до частин другої, четвертої статті 84 СК України має право на утримання від чоловіка. Водночас суд не врахував положення частини четвертої статті 84 СК України, за змістом якої право дружини на утримання виникає за умови, що чоловік може надавати їй матеріальну допомогу.

На переконання апелянта, суд першої інстанції не надав належної оцінки його матеріальному та сімейному стану, а також стану здоров`я. Вказує, що він є військовослужбовцем Збройних Сил України, учасником бойових дій та з 01 вересня 2025 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у зоні активних бойових дій. Під час виконання бойового завдання 31 січня 2024 року отримав тяжку травму, у зв`язку з чим проходить амбулаторне лікування та перебуває під наглядом лікарів.

Крім того, 26 квітня 2026 року внаслідок атаки безпілотного літального апарата поблизу населеного пункту Юрківка відповідач повторно отримав тяжке поранення (акубаротравму), у зв`язку з чим був доставлений до Військово-медичного клінічного центру Північного регіону в м. Харкові, де йому проведено хірургічне втручання - екзартикуляцію (ампутацію) лівої нижньої кінцівки на рівні колінного суглоба. У подальшому, з 30 квітня по 25 травня 2026 року, проходив стаціонарне лікування в КНП "Київська клінічна лікарня № 4", а на цей час перебуває на лікуванні у м. Львові з метою проведення планового протезування, реабілітації та отримання психологічної допомоги.

Апелянт наголошує, що лікування наслідків отриманих травм та ампутації кінцівки потребує значних і тривалих фінансових витрат, зокрема на придбання медикаментів, протезування, засобів гігієни, харчування та догляд, які, за його твердженням, перевищують розмір отримуваного ним грошового забезпечення. У зв`язку з цим вважає, що не має фінансової можливості надавати матеріальну допомогу дружині.

Також зазначає, що за рішенням суду з нього стягнуто аліменти на утримання малолітньої дочки у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу). Водночас, на думку апелянта, позивачка не надала належних доказів на підтвердження наявності в нього матеріальної можливості, крім утримання дитини, надавати матеріальну допомогу також і дружині до досягнення дитиною трирічного віку.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 15 червня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду на 12:00 год 27 серпня 2026 року.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином та вчасно.

За приписами ст.372 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В судовому засіданні представник відповідача просила апеляційну скаргу задовольнити.

Вислухавши представника відповідача та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі. Від спільного проживання мають доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказані обставини підтверджуються копіями свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 09.01.2025 та свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_3 від 23.08.2025 (а.с.4-5).

Згідно з випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 та відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 13.02.2026, розмір доходу ОСОБА_1 з січня 2025 року по квітень 2025 року та з жовтня 2025 року по листопад 2025 року становить 38 871,71 грн (а.с.65-69).

Відповідно до посвідчення ІНФОРМАЦІЯ_4 серії НОМЕР_4 від 21.03.2024 та військового квитка серії НОМЕР_5 від 06.05.2019, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є учасником бойових дій та військовослужбовцем Збройних сил України. З 01.09.2025 він проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (а.с.38-40).

З копії довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), виданої військовою частиною 09.02.2024 за №2383/421 вбачається, що 31.01.2024 ОСОБА_2 отримав вибухову травму, акубаротравму, тінітус, цефалгічний, вестибуло-атактичний синдром. Вказані травми ним були отримані за безпосередньої участі у бойових діях, під час захисту Батьківщини (противник здійснив артилерійський обстріл в районі населеного пункту Вербове) (а.с.30).

Згідно з медичною картою стаціонарного хворого №10965 Національного військово-медичного клінічного центру "Головний військовий клінічний центр" від 15.08.2024 ОСОБА_2 проходив лікування, де йому було встановлено діагноз: S52.19 інші та множинні переломи верхнього кінця променевої кістки (а.с.37).

Виписка із спеціалізованої мережі "Нейромед" від 18.09.2024 підтверджує факт проведення ОСОБА_2 МРТ дослідження головного мозку (а.с.36 зв.).

Відповідно до виписок із медичної карти ОСОБА_2 . Національного військово-медичного клінічного центру "Головний військовий клінічний госпіталь" від 05.11.2025, 06.11.2025 та 17.11.2025, ОСОБА_2 звертався до лікарів: психіатра, невропатолога та травматолога, де йому були встановлені діагнози. Типи візитів (звернень): ВЛК. Мета ВЛК: визначення придатності військовослужбовця до військової служби (а.с.31-33).

Згідно з довідкою військово-лікарської комісії Національного військово-медичного клінічного центру "Головний військовий клінічний госпіталь" від 19.11.2025 №2025-1119-1542-4770-3, ОСОБА_2 придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони. Такі особи є непридатними до служби у підрозділах спеціального призначення, Десантно-штурмових військах, морській піхоті, на підводних човнах, надводних кораблях, у спецспорудах (а.с.34).

З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 від 10.06.1999 вбачається, що батьком відповідача є ОСОБА_4 (а.с.43).

Відповідно до копій довідки про склад зареєстрованих осіб виконавчого комітету Овруцької міської ради №602 від 12.12.2025 та пенсійного посвідчення № НОМЕР_7 від 25.06.2025, ОСОБА_4 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , і він є особою з інвалідністю 3 групи загального захворювання (а.с.41-42).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення аліментів на утримання доньки, у зв`язку з чим стягнув із нього аліменти на дитину у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу).

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення аліментів на утримання дружини, суд зазначив, що відповідно до статті 84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка до досягнення дитиною трьох років незалежно від того, чи працює вона та яке її матеріальне становище, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Встановивши, що позивачка не надала доказів щодо розміру доходів відповідача, які б підтверджували його можливість сплачувати аліменти на її утримання у заявленому розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), а відповідач, зі свого боку, не довів відсутності в нього можливості надавати таку матеріальну допомогу, суд дійшов висновку про часткове задоволення цих вимог.

Врахувавши стан здоров`я відповідача, отримане ним під час проходження військової служби тяжке поранення, необхідність подальшого лікування та медичного спостереження, а також засади розумності та справедливості, суд визначив розмір аліментів на утримання дружини у 1/6 частини його заробітку (доходу) щомісячно, вважаючи такий розмір достатнім для її матеріального забезпечення та таким, що не поставить відповідача у скрутне матеріальне становище.

З висновком суду першої інстанції щодо визначення розміру аліментів на утримання дружини у 1/6 частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

За приписами ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частини друга, четверта, шоста статті 84 СК України передбачають, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.

Сімейне законодавство України передбачає право дружини-матері на утримання чоловіком-батьком до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання суду доказів того, що дружина, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов`язковим, оскільки право на аліменти належить дружині - матері незалежно від цієї обставини.

Аналіз вказаної норми дає підстави для висновку, що у дружини виникає право на отримання аліментів за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: проживання разом із їх спільною дитиною, яка не досягла трьох років, та наявність у чоловіка достатніх коштів на надання матеріальної допомоги (аліментів).

Згідно із статтею 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом №475/97-ВР від 17 липня 1997 року) кожен із подружжя має рівні цивільні права та обов`язки у відносинах між собою і зі своїми дітьми, а також щодо одруження, перебування в шлюбі та щодо його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Відповідно до частини 1 статті 75 СК України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.

На підставі частини 1 статті 80 СК України аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.

Верховний Суд у постанові від 13 червня 2019 року у справі № 201/2097/17 вказав, що у частинах другій та четвертій статті 84 СК України передбачено, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Визначальним на підставі цієї норми закону є наявність у дружини права на утримання, незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища.

Також Верховний Суд у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 487/5798/20 зазначив, що тлумачення частини другої статті 84, частини другої статті 91 СК України свідчить, що для виникнення права на утримання потрібна сукупність таких умов: проживання з жінкою (чоловіком) дитини, яка не досягла трьох років; походження дитини від жінки, чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою (кровне споріднення) або наявність між ними іншого юридичного значущого зв`язку (усиновлення); можливість другої сторони надавати матеріальну допомогу.

Відповідно до наведеного, матеріальне становище платника аліментів є предметом доказування.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

У справі, що переглядається, позивачка, заявляючи вимогу про стягнення аліментів на своє утримання, посилалася на наявність у відповідача можливості надавати їй матеріальну допомогу. Водночас матеріали справи не містять доказів щодо розміру заробітку (доходу) відповідача, його майнового стану, наявності іншого майна чи джерел доходу, які б давали підстави для висновку про наявність у нього достатніх коштів для надання матеріальної допомоги дружині.

Факт проходження відповідачем військової служби та отримання ним грошового забезпечення не є достатнім для висновку про його спроможність надавати матеріальну допомогу дружині, оскільки така можливість має встановлюватися судом з урахуванням конкретних обставин справи та на підставі належних і допустимих доказів.

Водночас відповідач на підтвердження неможливості надавати додаткове матеріальне забезпечення надав докази свого тяжкого стану здоров`я, проходження тривалого лікування у військово-медичних закладах.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Верховний Суд зазначав, що суд апеляційної інстанції може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, які мають значення для правильного вирішення справи та які особа з поважних причин не мала можливості подати до суду першої інстанції. При цьому вирішення питання про прийняття та дослідження таких доказів має бути належним чином мотивоване судом апеляційної інстанції.

Разом з апеляційною скаргою ОСОБА_2 надав нові докази на підтвердження стану свого здоров`я, зокрема довідку про обставини травми від 11 травня 2026 року № 5249 та медичні документи щодо проходження стаціонарного лікування після отриманого 26 квітня 2026 року бойового поранення.

Так, згідно з довідкою про обставини травми від 11 травня 2026 року №5249 26 квітня 2026 року, відповідач за обставин безпосередньої участі у бойових діях, пов`язаних із захистом Батьківщини, унаслідок бойового ураження під час атаки (удару) безпілотним, літальним апаратом (FPV-дроном) отримав вибухову травму: неповну травматичну ампутацію лівої нижньої кінцівки на рівні нижньої третини гомілки, закритий перелом кісток правої гомілки, закритий перелом кісток правого передпліччя, геморагічний шок ІІ ступеня, вогнепальне осколкове сліпе поранення обличчя (а.с.95).

Після цього відповідач проходив стаціонарне лікування у Комунальному некомерційному підприємстві "Київська клінічна лікарня № 4" в період з 30 квітня 2026 року по 25 травня 2026 року (а.с.93-94), а на час розгляду справи апеляційним судом перебуває на лікуванні у м. Львові для проведення протезування, реабілітації та психологічної підтримки, про що зазначено відповідачем в апеляційній скарзі.

Колегія суддів вважає наявними передбачені частиною третьою статті 367 ЦПК України виняткові підстави для прийняття зазначених доказів.

Так, тяжке бойове поранення відповідач отримав 26 квітня 2026 року, тобто незадовго до ухвалення судом першої інстанції рішення від 07 травня 2026 року. Внаслідок цього поранення ОСОБА_2 був госпіталізований та перебував на стаціонарному лікуванні, йому проведено оперативне втручання, пов`язане з ампутацією лівої нижньої кінцівки. Довідка про обставини травми № 5249 видана військовою частиною лише 11 травня 2026 року, тобто після ухвалення оскаржуваного рішення, а стаціонарне лікування відповідача тривало з 30 квітня до 25 травня 2026 року. Ці обставини підтверджуються наданими до апеляційної скарги документами.

Отже, на час розгляду справи судом першої інстанції відповідач об`єктивно не мав можливості подати довідку від 11 травня 2026 року, оскільки такого документа на момент ухвалення рішення ще не існувало, а інші медичні документи стосуються лікування, яке на той час тривало. Крім того, характер отриманого відповідачем поранення, його госпіталізація та оперативне лікування безпосередньо перед ухваленням рішення суду першої інстанції свідчать про наявність об`єктивних обставин, які перешкоджали своєчасному поданню відповідних доказів.

Зазначені докази стосуються обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки стан здоров`я відповідача, необхідність тривалого лікування, протезування та реабілітації безпосередньо пов`язані з оцінкою його матеріального становища та можливості надавати матеріальну допомогу дружині, що відповідно до частини четвертої статті 84 СК України є необхідною умовою виникнення у неї права на утримання.

За таких обставин колегія суддів вважає причини неподання зазначених доказів до суду першої інстанції поважними та такими, що об`єктивно не залежали від відповідача, у зв`язку з чим приймає їх до розгляду та враховує під час апеляційного перегляду справи.

На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку, що матеріали справи не містять доказів фактичного розміру заробітку (доходу) відповідача, його майнового стану, наявності у нього іншого майна чи інших джерел доходу, які б давали підстави вважати, що після отримання тяжкого поранення та ампутації нижньої кінцівки він має реальну можливість додатково сплачувати аліменти на утримання дружини.

Навпаки, встановлені обставини щодо характеру та тяжкості отриманих відповідачем поранень, ампутації нижньої кінцівки, тривалого лікування, необхідності протезування та реабілітації об`єктивно свідчать про потребу у відповідному лікуванні, догляді та відновленні.

Колегія суддів також враховує сімейний стан відповідача та наявність у нього обов`язків щодо інших членів сім`ї.

Так, як встановлено судом батько відповідача є особою з інвалідністю III групи загального захворювання та проживає окремо від відповідача.

Зазначена обставина, хоча сама по собі не свідчить про виникнення у відповідача безумовного обов`язку щодо утримання батька, відповідно до положень статті 182 СК України підлягає врахуванню судом при оцінці матеріального та сімейного стану платника аліментів, а також інших обставин, що мають істотне значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Отже, факт наявності у батька відповідача інвалідності III групи є обставиною, яка характеризує його сімейний стан та потенційну потребу в матеріальній підтримці з боку повнолітнього сина, а тому не може бути залишена поза увагою при оцінці можливості останнього надавати додаткове матеріальне забезпечення дружині.

При цьому факт проходження відповідачем військової служби не може безумовно свідчити про наявність у нього достатніх коштів для надання матеріальної допомоги дружині, оскільки при вирішенні цього питання суд має оцінити не лише факт отримання доходу, а й реальний матеріальний та сімейний стан платника, стан його здоров`я та необхідні витрати.

Водночас за рішенням суду з відповідача стягуються аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), що також підлягає врахуванню при оцінці його реальної матеріальної можливості надавати утримання дружині.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що позивачка не довела наявності передбаченої частиною четвертою статті 84 СК України обов`язкової умови для виникнення права на утримання - можливості відповідача надавати їй матеріальну допомогу. Натомість установлені у справі обставини щодо стану здоров`я ОСОБА_2 , характеру отриманих ним бойових поранень, ампутації нижньої кінцівки, необхідності подальшого лікування, протезування та реабілітації, а також покладеного на нього обов`язку зі сплати аліментів на малолітню дитину не дають достатніх підстав для висновку про наявність у нього реальної матеріальної можливості додатково сплачувати аліменти на утримання дружини.

Отже, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів у розмірі 1/6 частини його заробітку (доходу) ґрунтується на обставині щодо матеріальної спроможності відповідача, яка належними та допустимими доказами не підтверджена.

Згідно з п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

На підставі частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дружини підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій оскаржуваній частині рішення суду не оскаржувалось та перегляду не підлягає.

Щодо розподілу судового збору.

За правилами ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.6 ст.141 ЦПК України).

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_2 сплатив судовий збір у розмірі 1816,80 грн.

Оскільки апеляційну скаргу задоволено, а позивачка відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року № 3674-VI була звільнена від сплати судового збору, сплачений відповідачем судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає компенсації за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 07 травня 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на її утримання у розмірі 1/6 частини його заробітку (доходу), починаючи з 11 вересня 2025 року і до 13 серпня 2028 року, скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на її утримання до досягнення дитиною трирічного віку - відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Компенсувати ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України 1816,80 грн (одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень 80 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді Н.Й. Григорусь

О.М. Галацевич

Повний текст судового рішення складено 31 серпня 2026 року.