Постанова від 20 серпня 2026 р. у справі №303/9629/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 303/9629/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 серпня 2026 року м. Ужгород

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі:

головуючого – Собослоя Г.Г.,

суддів: Кожух О.А., Джуга С.Д.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження за правилами письмового провадження, без проведення судового засідання, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Січка Василь Васильович, на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 березня 2026 року у справі № 303/9629/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з нього аліментів на утримання доньки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини його заробітку (доходу), щомісячно, на період навчання до досягнення нею 23 років. Позовні вимоги мотивувала тим, що сторони перебували у шлюбі та є батьками повнолітньої доньки – ОСОБА_3 , яка потребує наразі матеріальної допомоги у зв`язку із продовженням навчання. Вказувала на те, що відповідач є молодим та здоровим, офіційно працевлаштований, вдруге одружився та має на утриманні іншу дитину, самостійно надавати кошти на утримання їх з позивачкою спільної доньки відмовляється.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив відмовити у задоволенні позовної заяви, з урахуванням обставин укладення шлюбу відповідачем вдруге, народження ІНФОРМАЦІЯ_2 сина - ОСОБА_4 , відсутності у відповідача постійної роботи, наявності на утриманні відповідача 73-річної матері – ОСОБА_5 .

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 березня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання повнолітньої доньки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частки його заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 8 грудня 2025 року на період навчання, але не довше ніж до досягнення нею 23-х років. У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовлено. Допущено негайне виконання рішення у частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач оскаржив таке в апеляційному порядку, вважає таке незаконним та необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню з відмовою у позові.

У скарзі наводить такі доводи.

Позивачкою не надано належних доказів, які б підтверджували факт продовження навчання повнолітньою донькою, а наданий атестат містить лише інформацію про результати навчання за попередній період та формулювання про переведення до наступного класу, що свідчить про можливість продовження навчання, але не підтверджує фактичного здійснення такого навчання. Вважає, що посилання на дату відновлення навчання 27.08.2025 має загальний характер і не є доказом перебування конкретної особи – доньки відповідача у статусі учня.

Посилається на постанову Закарпатського апеляційного суду від 30.05.2023 про відмову ОСОБА_2 у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини (навчанням доньки закордоном).

Зазначає, що відповідач утворив нову сім`ю, у якій народився син. Згідно із відомостями Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утримання податків станом на 27.10.2022 інформація про доходи ОСОБА_1 за період з 1 кварталу 2020 по 2 квартал 2022 відсутня. Тобто наразі відповідач є тимчасово безробітнім, займається повністю хатніми турботами та вихованням сина. Сім`я утримується за рахунок доходів дружини ОСОБА_6 та мінливих і тимчасових підзаробітках ОСОБА_1 .. Не зважаючи на це відповідач регулярно сплачував аліменти на доньку. Крім зазначеного у відповідача на утриманні знаходиться його 73-річна матір – ОСОБА_5 .

Відзив на апеляційну скаргу позивачка не подавала.

Згідно з ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи викладене, розгляд даної справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Матеріалами справи встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 30.08.2005 року, який розірвано рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 21.02.2011 у справі № 2-862/11. Донька залишилася проживати разом із матір`ю – ОСОБА_2 (а.с. 20-21).

Зазначеним рішенням та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 5 листопада 2007 року, встановлено, що відповідач є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 20-21, 22).

З даних копії атестату ОСОБА_3 вбачається, що ОСОБА_3 успішно завершила 11 клас та переведена до 12 класу Гімназії Цоганннеум у місті Лобург (а.с. 15-19).

З доданих до відзиву доказів вбачається, що відповідач 09.11.2017 року уклав шлюб із ОСОБА_6 (а.с. 43, копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 09.11.2017). У цьому шлюбі народився син – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с. 44, копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 10.05.2018).

Відповідно до постанови старшого державного виконавця Халуса Є. Від 23.12.2025 ВП № 69273965 виконавче провадження закінчено: аліменти сплачено повністю до повноліття дитини. Заборгованість по аліментам відсутня (а.с. 47).

Також додано до відзиву пенсійне посвідчення № НОМЕР_4 від 15.07.2008 на ім`я ОСОБА_5 .

Ухвалюючи рішення та задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з урахуванням матеріального становища сторін та обставин, визначених статтею 182 СК України, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання повнолітньої доньки у розмірі 1/6 частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 8 грудня 2025 на період її навчання, але не довше ніж до досягнення нею 23-річного віку.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.

Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті199, 200, 201 СК України).

Статтею 199 СК України передбачено обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

Згідно зі статтею 200 СК України, суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Відповідно до статті 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі, рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі, на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати таки заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оцінивши в сукупності надані докази, колегія судів встановила, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донькою відповідача та на день звернення до суду не досягла 23 років і продовжувала навчання, у зв`язку з чим вона потребує матеріальної допомоги.

Загальновідомим є той факт, що дитина, яка навчається, потребує додаткових витрат на навчальні матеріали, одяг та інші речі, необхідні для особи відповідного віку.

Визначальним фактором для стягнення аліментів на повнолітню дитину є сам факт продовження нею навчання та обумовлена цим потреба у матеріальній допомозі. Колегія суддів відхиляє довід апелянта про те, що наданий атестат підтверджує лише «можливість» продовження навчання, а не факт його здійснення. Наданий атестат, яким засвідчено переведення до наступного класу, за своїм змістом підтверджує факт навчання за відповідний період; жодних об`єктивних підстав вважати інакше матеріали справи не містять. Апелянт, оспорюючи цей факт, не надав жодного доказу на його спростування (зокрема доказів припинення чи неможливості навчання), обмежившись власними припущеннями.

Посилання апелянта на постанову Закарпатського апеляційного суду від 30.05.2023 колегія суддів відхиляє, оскільки вказаною постановою вирішувалося питання стягнення додаткових витрат на навчання дитини за кордоном, у задоволенні яких відмовлено, зокрема, у зв`язку з відсутністю попереднього погодження таких витрат з відповідачем. Натомість предметом цієї справи є стягнення аліментів на повнолітню дитину, для вирішення якого визначальним є виключно факт продовження нею навчання після досягнення повноліття та обумовлена цим потреба у матеріальній допомозі, тоді як місце (заклад, країна) здобуття освіти правового значення не має. З огляду на різний предмет та підстави позовних вимог у зазначених справах, посилання апелянта на попередню постанову є безпідставним.

Що ж до потреби доньки сторін у матеріальній допомозі, колегія суддів зазначає, що продовження навчання за загальним правилом презюмує відсутність у особи самостійного доходу, достатнього для власного утримання, а тому саме на апелянта покладався обов`язок довести протилежне. Як встановлено судом, відповідач на даний час матеріальної допомоги на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, не надає і не бажає надавати, хоча має таку можливість, оскільки є особою працездатного віку, та не надав суду документів про наявність інвалідності, тяжких захворювань чи інших поважних причин, які б перешкоджали його працевлаштуванню.

Доказів скрутного матеріального становища відповідача, що унеможливлює утримання його повнолітньої доньки, суду також не надано.

Так, посилаючись на відомості Державного реєстру фізичних осіб – платників податків, апелянт не долучив до справи самої довідки чи витягу з цього реєстру, обмежившись лише посиланням на нібито наявну в ньому інформацію, що саме по собі не є доказом. При цьому вказана інформація стосувалася б періоду з 1 кварталу 2020 року по 2 квартал 2022 року станом на 27.10.2022, тобто в будь-якому разі була б застарілою і не відображала б актуального майнового стану апелянта на момент розгляду цієї справи.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що з наданої самим апелянтом постанови про закриття виконавчого провадження щодо стягнення аліментів у зв`язку з досягненням донькою повноліття вбачається відсутність у апелянта заборгованості зі сплати аліментів станом на дату закриття провадження - 23.12.2025. Таким чином, апелянт власними доказами спростовує доводи, наведені ним же в апеляційній скарзі, оскільки систематичне та своєчасне виконання аліментних зобов`язань у повному обсязі протягом усього попереднього періоду можливе лише за наявності стабільного джерела коштів, достатнього для їх сплати.

Сам по собі статус безробітного чи відсутність офіційного працевлаштування не звільняє батька від виконання законодавчого обов`язку, передбаченого статтею 199 Сімейного кодексу України. Верховний Суд неодноразово зауважував, що відсутність офіційного працевлаштування не можна вважати достатнім доказом скрутного майнового стану особи, враховуючи загальні потреби життєдіяльності кожної фізичної особи та необхідність їх матеріального забезпечення.

Посилання відповідача на те, що він має нову сім`ю, у якій народився син, а сім`я утримується за рахунок доходів дружини та нерегулярних тимчасових підзаробітків, разом із твердженням про те, що він ніде не працює, а також про те, що на його утриманні перебуває 73-річна мати, є суперечливим та взаємовиключним: особа, яка не має власного заробітку та перебуває на утриманні дружини, об`єктивно не може одночасно виступати утримувачем іншої особи. При цьому жодних доказів на підтвердження зазначених обставин – власного статусу безробітного, доходів дружини та факту перебування на її утриманні, а також обставин щодо утримання матері (родинних зв`язків, спільного проживання, розміру її пенсії, відсутності інших джерел доходу чи осіб, зобов`язаних її утримувати, систематичної фінансової допомоги) – відповідачем надано не було. Наявність самого лише пенсійного посвідчення матері підтверджує тільки факт отримання нею власного доходу і не є доказом перебування на утриманні.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги, та вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що донька відповідача, у зв`язку з продовженням навчання, потребує матеріальної допомоги, яку відповідач може їй надавати.

Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.

Доводи апеляційної скарги не спростовують вищенаведених висновків суду, а тому не заслуговують на увагу.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Січка Василь Васильович, - залишити без задоволення.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.

Головуючий:

Судді: