Постанова від 13 серпня 2026 р. у справі №307/3937/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 307/3937/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

14 серпня 2026 року м. Ужгород

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі:

головуючого – Собослоя Г.Г.,

суддів – Мацунича М.В., Джуги С.Д.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження за правилами письмового провадження, без проведення судового засідання та без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду від 05.02.2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 8 000 грн. щомісячно до закінчення ним навчання та до досягнення ним двадцяти трьох років, та стягувати одноразово на рік 50 відсотків вартості контрактного навчання за весь навчальний період. В обґрунтування позову посилалася на те, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі із 15 квітня 2007 року, який розірвано рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 06 грудня 2022 року. Під час перебування у шлюбі у них народилося двоє дітей: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який вже повнолітній, та дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом із нею, позивачкою, та знаходяться на її повному утриманні та вихованні. Син на даний час навчається на першому курсі у Відокремленому структурному підрозділі «Закарпатського лісотехнічного фахового коледжу» «Національного лісотехнічного університету України», денного відділення, із терміном навчання з 01 вересня 2025 року до 30 червня 2028 року. Оплата за весь строк навчання у зазначеному навчальному закладі складає 62 000 грн. У зв`язку із наведеним, позивачці самій важко утримувати сина та створити для нього нормальні умови для духовного та фізичного розвитку. Зазначала, що відповідач не бере участі у вихованні та утриманні сина. Вважає, що відповідач, як батько, повинен матеріально допомагати дитині, оскільки він покращив свій матеріальний стан, є приватним підприємцем, де отримує заробітну плату від 40 000 до 100 000 грн. на місяць. Крім цього, відповідач має власний автомобіль та будинок. Однак, надати суду офіційну інформацію про його доходи в неї немає можливості, оскільки відповідач приховує від неї їх розмір. Стан здоров`я відповідача задовільний, він молодий за віком, інших непрацездатних осіб на утриманні не має, у зв`язку із чим вважає, що він спроможний і зобов`язаний сплачувати аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі по 8 000 грн., щомісячно, до закінчення ним навчання, тобто до досягнення ним двадцяти трьох років, та сплачувати 50 % вартості за його навчання за весь навчальний період.

Заперечуючи проти позову, відповідач у відзиві вказав на відсутність у нього матеріальної спроможності надавати утримання повнолітньому синові у задекларованому позивачкою розмірі. Обґрунтовуючи свої заперечення, відповідач зазначив , що є фізичною особою-підприємцем. задекларований ним дохід за 2024 рік склав 98 000 грн (в середньому 8 166,67 грн/міс.), а за 2025 рік - 102 000 грн (в середньому 8 500 грн/міс.), що свідчить про неможливість ним сплати аліментів у розмірі 8 000 грн щомісячно та додаткового покриття 50% вартості навчання сина. Зауважував, що також є здобувачем вищої освіти 1 курсу денної форми навчання у «Відокремлений міжнародний університет розвитку людини «Україна» (спеціальність D2 «Фінанси, банківська справа та фондовий ринок», термін навчання до 01.07.2027), загальна вартість якого становить 38 000 грн (по 19 000 грн за 2025–2026 та 2026–2027 навчальні роки). Вказував на те, що належним чином виконує обов`язок щодо утримання малолітньої доньки ОСОБА_5 , сплачуючи аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, що за розрахунком ДВС становить 3 199,25 грн щомісячно. Заборгованість зі сплати аліментів відсутня. Зазначає, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у відповідача щомісячного доходу в розмірі 40 000–100 000 грн чи його спроможності сплачувати заявлені суми. Враховуючи рівність обов`язків обох батьків щодо утримання дітей, відповідач висловив готовність частково брати участь у витратах на освіту сина шляхом сплати 50% вартості його навчання за весь період (загалом 31 000 грн), що становить: 12 400 грн за 2025–2026 н.р., 12 400 грн за 2026–2027 н.р. та 6 200 грн за 2027–2028 н.р. (або по 1 240 грн щомісячно).

З огляду на вищенаведене, відповідач просив відмовити у задоволенні позову про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) у розмірі 8 000 грн щомісячно та одноразової щорічної компенсації 50% вартості навчання.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від05 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_2 у користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітнього сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі по 3 500 грн. щомісячно, починаючи з 10 жовтня 2025 року і до досягнення ним двадцяти трьох років, або припинення навчання.

В іншій частині позову про стягнення аліментів у розмірі 4 500 грн. щомісячно та про стягнення одноразово на рік 50 відсотків вартості контрактного навчання за весь навчальний період - відмовлено за недоведеністю позовних вимог.

Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць в розмірі 3 500 грн. допущено до негайного виконання.

Вирішено питання судових витрат.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції позивачка оскаржила таке в апеляційному порядку, як незаконне та необґрунтоване, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, та просить суд апеляційної інстанції рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 05.02.2026 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. В апеляційній скарзі апелянт (позивачка) посилається на обставини, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Крім того, вказує, що подана відповідачем податкова декларація не відображає його реального та об`єктивного фінансового стану, оскільки статус фізичної особи-підприємця 1 групи платників єдиного податку надає право здійснювати розрахунки у готівковій формі без обов`язкового документального підтвердження фактично отриманого прибутку. На підтвердження реальної матеріальної спроможності відповідача апелянт звертає увагу на здійснення ним фактичних витрат, зокрема на оплату власного навчання у закладі вищої освіти, а також на наявність у його власності рухомого та нерухомого майна.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подавав.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Згідно ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Матеріалами справи встановлено та сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 є батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 2).

Рішенням Тячівського районного суду від 06.12.2022 шлюб між сторонами було розірвано (а.с. 6).

Із договору про надання освітніх послуг закладом фахової передвищої освіти від 21 серпня 2025 року та довідки виданої Відокремленим структурним підрозділом «Закарпатського лісотехнічного фахового коледжу» «Національного лісотехнічного університету України» № 729 від 25.09.25 вбачається, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у 2025 році вступив до Відокремленого структурного підрозділу «Закарпатського лісотехнічного фахового коледжу» «Національного лісотехнічного університету України», зараз навчається на першому курсі денного відділення на базі повної середньої освіти, строк закінчення навчального закладу – 30 червня 2028 року; вартість платної освітньої послуги становить: 2025 – 2026 навчальний рік – 24 800,00 грн., 2026 – 2027 навчальний рік – 24 800,00 грн., 2027 – 2028 навчальний рік – 12 400,00 грн. (а. с. 6 - 10).

Згідно квитанції до платіжної інструкції від 30 серпня 2025 року відомо, що ОСОБА_1 здійснила платіж на рахунок ВСП «Закарпатський лісотехнічний фаховий коледж» НПУУ за 1,2 семестр навчання ОСОБА_6 , 1 курс, спеціальність – менеджмент, денна форма навчання (а. с. 11).

Відтак, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що син сторін - ОСОБА_6 потребує матеріальної допомоги, оскільки продовжує навчання на денному відділенні.

З доданих до відзиву доказів вбачається, що судовим наказом Тячівського районного суду Закарпатської області від 24.05.2023 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання двох дітей: сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/3 частини від всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % від прожиткового мінімуму дитини відповідного віку щомісячно, до досягнення дітьми повноліття (а.с. 45).

Із розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 13.11.2025 ВП № 72339845 вбачається, що з липня 2025 року розмір аліментів визначений 1/4 (25 %) частини від доходів (а.с. 46,47), заборгованість зі сплати аліментів відсутня.

Згідно зі ст.141СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статті 199 СК України, якщо повнолітня дочка, продовжує навчання і у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

У зазначеній нормі права законодавець пов`язує обов`язок батьків утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, до досягнення ними двадцяти трьох років за умови, коли батьки можуть надавати таку матеріальну допомогу.

Частиною другою статті 199 СК України встановлено, що право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Згідно з частини першої статті 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітнього сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.

Відповідно до вимогст.182 СК України(з урахуванням змін від 17.05.2017 року), при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно п.20 постанови Пленуму ВСУ від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що для наявності підстав для задоволення позову про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини на час її навчання, повинно існувати чотири умови, а саме: дитина повинна навчатись, потребувати матеріальної допомоги, її вік не повинен перевищувати 23 років, батьки повинні мати можливість надавати матеріальну допомогу.

Відповідно до ч.3 ст.12, ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Колегія суддів зазначає, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стверджуючи, що подана відповідачем податкова декларація ФОП 1 групи не відображає його реального доходу, позивачка не надала належних та допустимих доказів на спростування цих офіційних відомостей. Твердження про наявність у відповідача у власності рухомого та нерухомого майна також мають характер припущень, оскільки відповідні витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно чи Єдиного державного реєстру транспортних засобів до матеріалів справи надані не були.

Водночас колегія суддів враховує, що факт здійснення відповідачем витрат на власне навчання у закладі вищої освіти є встановленим і не заперечується сторонами. Разом з тим зазначена обставина не свідчить про наявність у відповідача прихованих доходів чи істотного поліпшення його матеріального стану, яке б дозволяло встановити інший (вищий) розмір аліментів.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази матеріального становища відповідача, які б свідчили б про те, що він має можливість сплачувати аліменти позивачу у зв`язку з продовженням навчання у більшому, ніж встановлено судом першої інстанції розмірі.

Стосовно вимоги позивачки про стягнення одноразово на рік 50 відсотків вартості контрактного навчання сина, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні цієї вимоги, оскільки він відповідає усталеній правовій позиції Верховного Суду. Зокрема, у постанові Верховного Суду від 29 січня 2018 року у справі № 622/373/16-ц зазначено, що у випадках, коли дитина потребує матеріальної допомоги у зв`язку з навчанням до досягнення нею двадцяти трьох років, правила статті 185 СК України (додаткові витрати на дитину) не застосовуються, а зазначені правовідносини регулюються статтею 199 цього Кодексу, при цьому вартість навчання підлягає врахуванню не як окрема одноразова виплата, а як один із факторів при визначенні розміру щомісячних аліментів.

Аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 336/1488/19, згідно з якою навчання особи з метою здобуття професійної освіти не належить до тих особливих обставин (розвиток здібностей, хвороба, каліцтво тощо), які відповідно до статті 185 СК України є підставою для стягнення додаткових витрат. За таких обставин вимога позивачки про стягнення одноразово 50 відсотків вартості навчання не підлягала окремому задоволенню.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції, ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними і допустимими доказами, а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з чинним законодавством.

Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 05 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Головуючий:

Судді: