Рішення від 17 серпня 2026 р. у справі №607/9668/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.08.2026 Справа №607/9668/26 Провадження №2/607/4971/2026

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Кунець Н.Р.

за участі секретаря судового засідання Дмитрик В-М.Р.

позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката Підкови І.Р.

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача адвоката Сабатюк Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Підкова Інна Романівна до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

30.04.2026 позивач ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Підкова І.Р. звернулась до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до відповідача ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що 05.08.2025 приблизно о 15 год. 00 хв., перебуваючи на тротуарі біля будинку за адресою: АДРЕСА_1 , вона рухалася по пішохідній зоні. У цей момент водій електро-самоката ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , рухаючись по тротуару всупереч вимогам п. 11.13 Правил дорожнього руху України, здійснив на наїзд, внаслідок чого вона впала на асфальт та отримала тілесні ушкодження. Після здійснення наїзду ОСОБА_2 залишив місце ДТП, не надавши їй допомоги. Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03.11.2025 у справі 607/19463/25 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень передбачених ч. 5 ст. 122, ст. 122-4 КУпАП. При цьому ОСОБА_2 свою вину у судовому засіданні визнав.

Разом з тим, позивач вважає, що під час розгляду справи № 607/19463/25 правоохоронними органами не було взято до уваги характер травм, час непрацездатності та наявність гіпсової іммобілізації, що могло свідчити, що заподіяні тілесні ушкодження середньої тяжкості згідно з ознаками, передбаченими ст. 122 КК України.

Позивач зауважує, що внаслідок отриманих травм вона тривалий час потребувала медичної допомоги, була обмежена у рухах, зазнала значного фізичного болю, психологічного стресу та моральних страждань та навіть станом на сьогоднішній день вона систематично проходить лікування.

Крім того, неправомірними суспільно-небезпечними діями ОСОБА_2 їй завдано немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які позначили негативні зміни у її житті, зокрема: щоденні думки та спогади про наслідки психотравмуючої події, страх можливого повторення подій, негативні переживання та спогади, потреба в униканні аналогічних обставин, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції при згадуванні; важкість виконання повсякденних обов`язків, фіксованість уваги на проблемі одужання та реабілітації, переживання фізичних незручностей та психологічного дискомфорту, тимчасова відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну. неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, реакції замикання, бажання уникати контактів, почуття образи, обурення, приниженої гідності; побоювання щодо майбутнього стану здоров`я.

Таким чином наявність моральної шкоди обґрунтовується фізичним болем та стражданнями, яких вона зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я, хвилюваннями у зв`язку з необхідністю перелаштовувати налагоджений ритм життя, емоційним дискомфортом, який супроводжувався почуттям розгубленості, тривоги, безпомічності, страху за своє здоров`я та життя.

Враховуючи всі перелічені вище фактори, позивач оцінює заподіяну їй моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн, які просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06.05.2026 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи у порядку спрощеного провадження, з повідомленням (викликом) сторін.

03.07.2026 судом зареєстровано відзив на позовну заяву поданий відповідачем ОСОБА_2 , в якому останній вказує, що доданими позивачем до позовної заяви, медичними документами підтверджується лише стан здоров`я позивача станом на кінець листопада 2025 року, проте позивач не надала жодних нових медичних документів, які б підтверджували факт лікування на сьогоднішній день. Відповідач зауважує, що із моменту ДТП до сьогоднішнього дня пройшов вже майже рік і позивач протягом такого тривалого часу жодного разу не зверталася до нього із вимогами про відшкодування коштів на лікування чи моральної компенсації. Водночас, під час розгляду справи № 607/19463/25 ним було запропоновано компенсувати витрати на лікування потерпілої, однак на той момент позивач не виявила зацікавленості в такому відшкодуванні. Відповідач вказує, що свою вину визнає, відповідно і на даний час не заперечує про відшкодування коштів за лікування потерпілої. Проте, позивачем не надано жодних належних доказів, які б підтверджували розмір витрат на її лікування. З приводу тверджень позивача про те, що під час розгляду справи № 607/19463/25 правоохоронними органами не було взято до уваги характер та важкість нанесених їй травм, то відповідач вважає, що такі не можуть бути предметом дослідження у межах даної цивільної справи. Натомість, якщо позивач вважала, що при розгляді адміністративної справи № 607/19463/25, неправильно встановлено обставини щодо характеру тілесних ушкоджень або неправильно застосовано законодавство, вона мала право оскаржити постанову суду у передбаченому законом порядку. Щодо розміру моральної шкоди, то представник відповідача зауважує, що позивачем жодним чином не доведено та ніяк не обґрунтовано таку значну суму моральної компенсації, а сам факт отримання тілесних ушкоджень не свідчить автоматично про наявність підстав для стягнення моральної шкоди саме у заявленому розмірі. На підставі викладеного відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повному обсязі та просила задовольнити з підстав викладених у позовній заяві. Позивач зазначила, що після наїзду на неї самокатом вона зазнала фізичних та моральних страждань, оскільки внаслідок ДТП у неї був перелом кістки на нозі, внаслідок чого вона повинна була пересуватись на милицях. Крім того, оскільки вона тривалий час могла пересуватись лише на милицях, вона не змогла повернутись за кордон, а також провести чоловіка на залізничний вокзал. Зауважила, що відповідач пропонував їй кошти на лікування, проте суму не називав. У свою чергу вона лише один раз зверталась до батьків відповідача ОСОБА_2 з проханням відвезти її до лікаря, однак вони у цьому їй не допомогли.

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Підкова І.Р. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечив з приводу задоволення позовних вимог та просив відмовити у їх задоволені. Крім того зазначив, що готовий відшкодувати позивачу витрати на лікування у розмірі 10 000 грн.

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Сабатюк Н.П. в судовому засіданні заперечила з приводу задоволення позовних вимог та просили відмовити у їх задоволені з підстав викладених у відзиві на позов. Додатково зазначила, що позивачем не доведено належними доказами завдання їй моральної шкоди, у тому числі наявності психічних порушень. Водночас, відповідач не заперечує щодо відшкодування матеріальної шкоди, а саме витрат понесених позивачем на лікування.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд приходить до наступного висновку:

Судом встановлено, що постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03.11.2025 у справі № 607/19463/25, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 122, ст. 122-4 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі 3400 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.

Вказаною постановою встановлено, що 05.08.2025 о 15 год. 00 хв. в м. Тернополі на вул. Тарнавського, 32 ОСОБА_2 керуючи електро-самокатом здійснював рух по тротуарі в результаті допустив наїзд на пішохода ОСОБА_1 , остання вжила заходи забезпечення особистої безпеки, різко змінила напрямок руху, чим порушив вимоги п. 11.13 Правил дорожнього руху України, відповідальність за що передбачена ч.5 ст.122 КУпАП. Крім того, 05.08.2025 о 15 год. 00 хв. в м. Тернополі на вул. Тарнавського, 32 водій ОСОБА_2 будучи причетним до ДТП місце події залишив, чим порушив вимоги п.2.10 (а) Правил дорожнього руху України, відповідальність за що передбачена ст.122-4 КУпАП.

За результатом розгляду справи суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_2 наявні ознаки адміністративних правопорушень, передбачених ч.5 ст.122 КУпАП, тобто порушення, передбачені частинами першою - четвертою цієї статті, що спричинили створення аварійної обстановки, а саме: примусили інших учасників дорожнього руху різко змінити швидкість, напрямок руху або вжити інших заходів щодо забезпечення особистої безпеки або безпеки інших громадян та ст.122-4 КУпАП, тобто залишення водіями транспортних засобів, іншими учасниками дорожнього руху на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні, а тому його слід притягнути до адміністративної відповідальності та накласти на нього адміністративне стягнення у відповідності до ст. 36 КУпАП України.

Вище вказана постанова Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03.11.2025 у справі № 607/19463/25 набрала законної сили 14.11.2025.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Як вбачається із консультаційного висновку спеціаліста № 6753 від 05.08.2025, ОСОБА_1 05.08.2025 була доставлена до КНП «Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги» із травмою внаслідок ДТП. Внаслідок огляду лікаря – травматолога встановлено діагноз: забій, гематома лівої ступні. Було проведено: огляд, рентгенографія, гіпсова лагнета. Рекомендовано звернутись до травматолога – 06.08.2026.

Згідно із скрін – шотами із мобільного застосунку «Helsi» ОСОБА_1 мала наступні заплановані візити до лікарів:

-07.08.2025 до лікаря ортопеда – травматолога, за результатом звернення постановлено діагноз: перелом клиноподібної кістки стопи;

-12.08.2025 до сімейного лікаря, за результатом звернення постановлено діагноз: травма опорно – рухової системи БДУ;

-17.09.2025 до сімейного лікаря, за результатом звернення постановлено діагноз: шкірна інфекція посттравматична;

-17.09.2025 до лікаря хірурга, за результатом звернення постановлено діагноз: відкрита рана інших частин стопи.

Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 12.11.2025, ОСОБА_1 має такі основні та супутні їй захворювання: (С18.7) Злоякісне новоутворення Сигмоподібної ободової кишки; N60.1 Дифузна кістозна мастопатія; М42.10 Остеохондроз хребта у дорослих, множинні відділи хребта; Е06.3 Аутоімунний тиреоїдит; 143.1 Кардіоміопатія при метаболічних порушеннях; 183.9 Варикозне розширення вен нижніх кінцівок без виразки та запалення. Хворіє з 2022 року коли діагностовано злоякісне новоутворення Сигмоподібної ободової кишки, знаходиться під спостереженням онколога КНП ТОКОД. В серпні 2025 року знаходилася на амбулаторному лікування у травматолога з приводу S92.23 Перелом клиноподібної кістки стопи. Рекомендовано консультацію травматолога, онколога.

Згідно консультаційного висновку спеціаліста – лікаря психіатра від 25.11.2025, ОСОБА_1 13.11.2025 зверталась до психіатра зі скаргами на страх самокатів. Скарги виникли після того, як на неї наїхали самокатом. На момент огляду порушень в сферах психічної діяльності не виявлено.

Згідно ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Вимогами ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно пунктів 8 та 9 частини 2 статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

З огляду на вимоги п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Тлумачення статті 1187 ЦК України свідчить,що: джерелом підвищеної небезпеки слід вважати діяльність, що здійснюється з тим чи іншим залученням/використанням предметів матеріального світу та/або природних (фізичних) процесів, які за певних умов часу та місця в силу своїх якісних та кількісних характеристик об`єктивно створюють в процесі володіння ними (незалежно від факту їх експлуатації) підвищену порівняно із звичайними життєвими обставинами небезпеку завдання шкоди.

Використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні статті 1187 ЦК України, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна. Для кваліфікації діяльності, пов`язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 15.03.2023, при розгляді справи № 127/5920/22, провадження № 61-10553 св 22.

Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Як вбачається з роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у п.3, 9 Постанови №4 від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Справедливість, добросовісність та розумність згідно з п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003).

Згідно ч.5 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Вказане положення законодавства кореспондується із законодавчо закріпленим в ч.1 вказаної статті обов`язком кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» від 31.03.1995 №4, позивачем має бути доведено в чому полягає ця шкода, з яких міркувань він виходив визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується.

Особа, якій спричинено шкоду, подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір спричиненої шкоди, а також докази того, що саме відповідач її спричинив або є особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 по справі № 461/8496/15.

Зважаючи на наявність постанови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03.11.2025 у справі № 607/19463/25, яка набрала законної сили, суд вважає доведеним, що дії відповідача ОСОБА_2 у даному випадку були неправомірними і ними позивачу було завдано моральну шкоду, а також те, що між діями відповідача, що призвели до порушення законних прав позивача та наслідками у вигляді заподіяння тілесних ушкоджень таких як забій та гематома лівої ступні і моральних стражданнях у зв`язку з цим – є причинно-наслідковий зв`язок.

Оскільки спричинення позивачу моральної шкоди знаходиться в причинно-наслідковому зв`язку із діями, вчиненими відповідачем, внаслідок чого останнього було притягнуто до адміністративної відповідальності, суд дійшов до переконання, що є усі підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди.

Крім того, суд встановив, що в момент наїзду на позивача ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 керував електро-самокатом, який приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна, що не заперечувалось сторонами у справі.

За вказаних обставин, зазначений електросамокат, яким керував відповідач ОСОБА_2 по відношенню до пішохода ОСОБА_1 в процесі його руху становив підвищену порівняно із звичайними життєвими обставинами небезпеку завдання шкоди, позаяк його необхідно віднести до джерела підвищеної небезпеки, тому спірні правовідносини регулюються положеннями ст. 1187 ЦК України.

Оскільки електро-самокатом, як механічним транспортним засобом, керував саме ОСОБА_2 , то у відповідності до вимог ст. 1187 ЦК України останній має відповідати за шкоду спричинену джерелом підвищеної небезпеки.

При цьому, на момент здійснення наїзду на позивача ОСОБА_1 відповідачу ОСОБА_2 було 17 років, відтак останній був неповнолітнім, однак станом на час подання до суду даної позовної заяви відповідач досяг повноліття.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 ЦК України, неповнолітня особа несе відповідальність за шкоду, завдану нею іншій особі, відповідно до статті 1179 цього Кодексу.

Згідно ст. 1179 ЦК України неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.

У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов`язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

Обов`язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

Зважаючи на те, що станом на час подання до суду даної позовної заяви відповідач ОСОБА_2 досяг повноліття, відтак в силу положень статей 33, 1178 ЦК України, відповідальність за спричинену ним шкоду останній несе самостійно.

Згідно із частинами третьою-п`ятою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Постановою Пленуму ВС України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», пунктом 5 роз`яснено, що суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, необхідно враховувати, що відповідно до пункту 5 постанови Пленуму ВС України від 31.03.1995 № 4, розглядаючи позов про відшкодування моральної шкоди, суд повинен з`ясувати, за яких обставин і якими діями вони завдані, яким є ступень вини заподіювана, в якій грошовій сумі потерпілий вказує на пов`язані з ними втрати та з чого при цьому виходить.

Згідно роз`яснень, даних у пункті 9 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України із змінами, внесеними постановою № 5 від 25.05.2001 року, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватись вимоги розумності та справедливості.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди в конкретній справі, відповідно до положень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» суд повинен враховувати характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнали позивачі, стан здоров`я потерпілих, тяжкість вимушених змін у їхніх життєвих стосунках тощо.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 674/1666/14-ц (провадження № 61-6468зпв18).

Суд також приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, яка склалась в цій сфері, а саме, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом і у практиці ЄСПЛ приймаються до уваги різні обставини як такі, що заподіюють моральну шкоду: незручності, викликані негативним впливом на здоров`я; стурбованість і тривога через те, що ситуація триває довго; глибоке відчуття несправедливості, викликане тривалим невиконанням судового рішення; розчарування тощо (Мілазі проти Республіки Італії від 25.06.1987 р., Лопес Остра проти Іспанії від 09.12.1994 р., Цимерман і Штайнерн проти Швейцарської Конфедерації від 13.07.1983 р., Жовнер проти України від 29.06.2004 р., Полтораченко проти України від 18.01.2005 р.).

Суд вважає доведеним факт спричинення позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди, яка, полягає в тому, що внаслідок наїзду на неї електро-самокатом їй були спричинені тілесні ушкодження у вигляді забою та гематоми на лівій ступні, у зв`язку з чим вона зазнала фізичного болю, психологічного стресу та моральних страждань. Крім того, суд бере до уваги, що у зв`язку з ушкодженням здоров`я позивач потребувала лікування, відтак порушився звичний для неї уклад життя, плани, суспільні зв`язки. Також суд враховує, що після наїзду електро-самокатом ОСОБА_1 переслідував страх та відчуття, що це може повторитись, вона відчувала тривогу, негативні переживання та спогади, що негативно впливає на її самопочуття.

Водночас, суд вважає, що заявлені позивачем вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 50 000 грн оцінені суб`єктивно та є завищеними, а тому враховуючи вищевикладені обставини, засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, приходить до переконання, що розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню позивачу ОСОБА_1 становить 20 000 гривень.

Поряд з цим посилання позивача на те, що внаслідок наїзду відповідачем ОСОБА_2 на неї електро-самокатом вона зазнала перелому клиноподібної кістки стопи суд до уваги не бере, оскільки такі не доведені належними та допустими доказами.

Зокрема, одразу після дорожньо – транспортної пригоди ОСОБА_1 була доставлена бригадою швидкої допомоги до КНП «Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги» із травмою внаслідок ДТП. Внаслідок огляду лікаря – травматолога їй встановлено діагноз: забій, гематома лівої ступні. Вказані обставини вбачаються із консультаційного висновку спеціаліста № 6753 від 05.08.2025.

Жодних відомостей про те, що у ОСОБА_1 було зафіксовано перелом ноги, причиною якого є дорожньо – транспортна пригода, яка відбулась 05.08.2025 вказаний висновок спеціаліста не містить.

Крім того, долучені до позовної заяви скрін – шоти із мобільного застосунку «Helsi» про візити ОСОБА_1 до лікарів на думку суду не підтверджуються доводи позивач щодо перелому ноги, оскільки із лише вбачається, що ОСОБА_1 було встановлено ряд діагнозів, у тому числі і перелом клиноподібної кістки стопи, однак із них не можливо встановити, що вказаний перелом є наслідком дорожньо – транспортної пригоди, яка відбулась 05.08.2025 за участю відповідача ОСОБА_2 .

Не містить відомостей щодо перелому ноги у позивача ОСОБА_1 внаслідок наїзду на неї електро-самокатом і постанова Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03.11.2025 у справі 607/19463/25, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 122, ст. 122-4 КУпАП.

Більше того, як вбачається із змісту постанови Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03.11.2025 у справі 607/19463/25, ОСОБА_1 будучи присутньою у судовому засіданні під час розгляду адміністративних матеріалів про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 122, ст. 122-4 КУпАП не висловлювала жодних заперечень з приводу кваліфікації його дій чи неповного з`ясування обставин щодо тяжкості завданих їй тілесних ушкоджень.

З огляду на викладене суд відхиляє за недоведеністю доводи позивача про те, що внаслідок наїзду на неї відповідачем ОСОБА_2 електро-самокатом їй було завдано тілесне ушкодження у виді перелому ноги.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що факт заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок здійснення наїзду на неї відповідачем ОСОБА_2 електро-самокатом, якого постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03.11.2025 визнано винним, знайшов своє підтвердження під час розгляду справи, а тому враховуючи встановлені обставини справи, глибину фізичних та душевних страждань позивача та характер отриманих травм, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, шляхом стягнення із ОСОБА_2 на її користь 20 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

За змістом ч. 3 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.2 ч. 1 ч. 5 ЗУ «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи.

Таким чином, оскільки позивач звільнений від справи судового збору за подання до суду даного позову, з відповідача ОСОБА_2 в користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 532,48 грн (20 000 / 50 000 * 1 331,20 = 532,48), що є пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 12, 13, 81, 89, 141, 263, 268, 354,355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Підкова Інна Романівна до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20 000 (двадцять тисяч) гривень компенсації моральної шкоди.

У задоволенні решти вимог, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 532 (п`ятсот тридцять дві) гривні 48 (сорок вісім) копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця проживаня: АДРЕСА_2 .

Представник позивача: адвокат Підкова Інна Романівна, РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця праці вул. Мазепи, 2/91 м. Тернопіль.

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 .

Повне судове рішення складене 18.08.2026.

Головуючий суддя Н. Р. Кунець