Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №337/6626/25 — Хортицький районний суд м. Запоріжжя

Справа № 337/6626/25

Номер провадження 2/337/490/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 рокум. Запоріжжя

Хортицький районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді Гнатик Г.В., за участю секретаря Сьомченко А.А., адвоката Кадуліної І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Пянтковська Оксана Григорівна про встановлення факту сумісного проживання, визнання квартири об`єктом спільної сумісної власності, визнання права власності на частину квартири, скасування відомостей про реєстрацію права власності,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду із вказаним позовом, в обгрунтування позову зазначила, що вона проживала з відповідачем ОСОБА_2 однією сім`єю з січня 2008 року, вони вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, не перебуваючи у шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_3 , яку разом з відповідачем виховували. Вони проживали та були були зареєстровані в однокімнатній квартирі АДРЕСА_1 , яка була придбана на ім`я відповідача за договором купівлі-продажу від 25.02.2012 року.

24.10.2013 року ними був придбаний автомобіль Chery, 2008 року випуску, по довіреності, яку було оформлено попереднім власником на них обох.

26.06.2017 року, в період спільного проживання, в результаті спільної праці, після продажу однокімнатної квартири, за спільні кошти ними була придбана двокімнатна квартира АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу, покупцем зазначено відповідача. В заяві до сектору по роботі з абонентами № 7, після придбапння квартири, відповідач зазначив про склад сім`ї з тьох осіб.

У квартирі АДРЕСА_3 вона мешкає та зареєстрована до теперішнього часу, здійснює оплату за комунальні послуги. Разом у нею у квартирі зареєстрований відповідач та їх донька.

З липня 2025 року відповідач ОСОБА_2 мешкав зі своїми батьками на дачі.

Оскільки двокімнатна квартира, після її придбання, зареєстрована лише на відповідача, що порушує її права, вона повинна бути визнана спільною сумісною власністю. На час придбання квартири вони проживали однією сім`єю, мали спільний бюджет, вели спільне господарство.

Позивач зазначає про те, що відповідно до ч. 1 ст. 74 СК України, все зазначене майно являється спільною сумісною власністю її та ОСОБА_2 і вона має право на половину зазначеного майна як дружина, яка проживала з чоловіком однією сім`єю, хоча і не перебувала з ним у зареєстрованому шлюбі.

Просила суд встановити факт сумісного проживання її з відповідачем ОСОБА_2 , визнати двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 об`єктом спільної сумісної власності, визнати за нею право власності на частину квартири, скасувати відомості про реєстрацію права власності на квартиру одноособово за відповідачем.

В судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві та наполягали на їх задоволенні.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов визнав та просив його задовольнити у повному обсязі.

Третя особа чи її представник, до суду не з`явилися.

Суд, заслухавши пояснення позивачки та її представника,відповідача, свідків, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності та кожен окремо, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Відповідно до ст.15, 16 ЦК України, ст.4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.12, 13, 81 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», №63566/00).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Судом встановлено, що 25.02.2012 року ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу квартири, який посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Корнієнко Я.С. та зареєстровано у реєстрі за № 226, придбав у власність однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 31,61 кв.метр (а.с.7).

У п.13 вказаного договору купівлі-продажу зазначено, що квартиру ОСОБА_2 придбаває за власні грошові кошти.

З копії паспорту позивачки ОСОБА_1 ( а.с. 17-19) вбачається, що ОСОБА_1 у вказаній квартирі була зареєстрована з 13.03.2012 року.

У довідці Єдиного розрахунково-реєстраційного центру № 2 від 14.03.2012 року ( а.с.8) зазначено, що родина ОСОБА_2 складається з двох осіб- його та дружини ОСОБА_1 , 1981 року народження.

24.10.2013 року на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було видано довіреність на право керування та розпорядження автомобілем Chery, 2008 року, реєстраційний номер НОМЕР_1 ( а.с.9).

26.04.2017 року, на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Пянтковською О.Г., зареєстрованим у реєстрі за №1275, ОСОБА_2 придбав у власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 ( а.с.10-12).

У пункті п`ятому вказаного договору купівлі-продажу зазначено, що покупець ОСОБА_2 стверджує той факт, що на момент придбання вказаної квартири у зареєстрованому шлюбі ні з ким не перебуває, однією сім`єю ні з ким не проживає та спільне господарство ні з ким не веде; особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на грошові кошти, які витрачаються на придбання вищевказаної квартири, в тому числі і відповідно до ст. 65,74,97 СК України- відсутні.

У заяві від 14.09.2017 року ОСОБА_2 просив об`єднати два лицьові рахунки ( відкриті на попередніх власників квартири – ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ) в один лицьовий рахунок на нього - ОСОБА_2 , склад сім`ї три особи ( а.с.14).

Згідно довідок про реєстрацію місця проживання особи від 29.08.2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , з 03.07.2017 року по час видачі довідки- 29.08.2017 року, були зареєстровані у квартирі АДРЕСА_2 ( а.с. 15,16).

Станом на 08.12.2025 року ОСОБА_1 зареєстрована за вказаною вище адресою ( а.с.20).

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Допитані в судовому засіданні в якості свідків: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 пояснили, що позивачка та відповідач ОСОБА_2 проживали разом, однією сім`єю, спочатку в однокімнатній квартирі, потім придбали двокімнатну, виховували дочку. Двокімнатну квартиру вони придбали за кошти від продажу однокімнатної квартири та частину коштів дала мати ОСОБА_1 .

Свідки ОСОБА_10 також пояснили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом 16 років. Спочатку вони проживали у мами ОСОБА_1 , потім придбали однокімнатну квартиру, після народження доньки цю квартиру продали та придбали двокімнатну квартиру. Вони обидва працювали та заробляли горошові кошти, вели спільне господарство. За яку саме суму вони придбали двокімнатну квартиру, їм не відомо.

Допитаний у якості свідка ОСОБА_2 пояснив суду, що він та ОСОБА_1 разом з 2007 року, проживали однією сім`єю, мають спільну доньку, придбали однокімнатну квартиру, яку згодом продали та придбали двокімнатну квартиру. Визнає, що спірна квартира є їх спільним майном, квартиру оформили на нього бо він цим займався. Потім він мав намір подарувати квартиру доньці, але не встиг. На теперішній час він знаходиться у ВК № 122. Чому у договорі купівлі-продажу двокімнатної квартири зазначено, що квартира придбана за його особисті кошти, пояснити не може, бо неуважно читав договір купівлі-продажу. З березня 2022 року ОСОБА_1 з донькою перебували у Польщі, однак вони продовжували підтримувати сімейні відносини, спілкувалися телефоном та він відправляв їм посилки. У 2024 році ОСОБА_1 з донькою повернулися та вони усі разом проживали у квартирі АДРЕСА_2 до листопада 2025 року, до винесення апеляційним судом обвинувального вироку відносно нього.

В силу ч. 2 ст. 256 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту від якого залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У відповідності до вимог ст. 256 ЦПК України суд встановлює факти, що мають юридичне значення, зокрема, факт проживання однією сім`єю.

Згідно з ч. 2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно із ч. 1 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (ст. 3,74 СК України).

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Разом із тим, згідно зі ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.

Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при застосуванні ст. 74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Тобто, при застосуванні ст. 74 СК України, слід виходити з того, що ця норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, які притаманні подружжю.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору, на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, упродовж якого було придбане спірне майно.

За приписами ч. 2 ст. 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Отже, ознаками фактичної сім`ї, що складає фактичний шлюб між чоловіком та жінкою є: спільне проживання чоловіка і жінки; спільний побут; взаємні права і обов`язки.

Конституційний суд України у своєму рішенні від 3 червня 1999 року у справі № 1-8/99 зазначив, що обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто: наявність спільних витрат; спільний бюджет; спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участі у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем не надано достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження факту її спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 , ведення спільного побуту, існування взаємних прав та обов`язків, а також те, що наявність реєстрації за однією адресою та проживання в одній квартирі, за відсутності інших доказів у їх сукупності, не може бути доказом факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки.

Позивачка ОСОБА_1 на підтвердження своїх доводів про ведення з відповідачем ОСОБА_2 сумісного господарства, надала суду роздруківку оплати комунальних платежів та послуг інтернетзв`язку за період з серпня по грудень 2024 року за номером особистого рахунку, де у частині платежів зазначено: плата за газ від ОСОБА_2 , що самі по собі не є доказами ведення з відповідачем ОСОБА_2 сумісного господарства.

Під час розгляду справи не знайшов свого підтвердження факт сумісного придбання майна позивачем та відповідачем, оскільки це суперечить ноторіально посвідченому договору купівлі продажу квартири від 26.06.2017 року, відповідно до якого ОСОБА_2 стверджував той факт, що на момент придбання вказаної квартири у зареєстрованому шлюбі ні з ким не перебуває, однією сім`єю ні з ким не проживає та спільне господарство ні з ким не веде; особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на грошові кошти, які витрачаються на придбання вищевказаної квартири, в тому числі і відповідно до ст. 65,74,97 СК України- відсутні. Зазначений договір ніким не оспорений та є дійсним.

За вказаних вище обставин, оцінивши у сукупності надані позивачкою докази на підтвердження заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що підстави для задоволення позову у повному обсязі відсутні через недоведеність таких вимог.

Керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту сумісного проживання, визнання квартири об`єктом спільної сумісної власності, визнання права власності на частину квартири, скасування відомостей про реєстрацію права власності, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Г.В. Гнатик