Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №504/310/25 — Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 504/310/25

Провадження № 2/496/1339/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Пасечник М.Л.

за участю секретаря - Кабанової К.С.

позивача - ОСОБА_1

прокурора - Сцепури О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову зазначено, що позивач та відповідач проживали з 2019 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу. У період спільного проживання народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У 2023 році сімейні стосунки припинено. Після розлучення з ОСОБА_2 , позивач уклала шлюб з ОСОБА_4 та змінила прізвище на « ОСОБА_5 ». Після розлучення з відповідачем дитина проживає разом з позивачем та знаходиться на повному її утриманні. Відповідач повністю самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків щодо спілкування з дитиною, її виховання та матеріального утримання та лікування. У зв`язку з небажанням відповідача добровільно приймати участь у матеріальному утриманні дитини позивач вимушена була звернутися до суду щодо примусового стягнення аліментів. Відповідно до судового наказу Комінтернівського районного суду Одеської області від 03.06.2024 року, справа №504/2224/24, розпочато примусове стягнення аліментів з ОСОБА_2 на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постановою Біляївського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 13.08.2024 року за судовим наказом № 504/2224/24, виданого 03.06.2024 року, відкрито виконавче провадження №75791688. Згідно довідки Біляївського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 11.11.2024 року №67737/21-12, станом на 01.11.2024 року, розмір заборгованості зі сплати аліментів складає 17 000 грн. Весь час після розлучення відповідач життям дитини не цікавиться, не приймає участі в її вихованні та матеріальному утриманні - повністю самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків. Враховуючи те, що відповідач по справі жодним чином не був позбавлений інформації стосовно місця перебування позивача та спільної дитини, а з боку ОСОБА_1 ніколи не створювалися перешкод у спілкуванні дитини з ним та прийманні участі батька в її вихованні, то вище викладенні обставини свідчать про фактичну можливість, але вольове небажання виконувати відносно дитини своїх батьківських обов`язків, покладених на нього законом.

У зв`язку з викладеним, позивач звернулася до суду з вказаним позовом.

Позивач у судовому засіданні позов підтримала, просила задовольнити та додала, що відповідач є військовослужбовцем Збройних Сил України та сплачує аліменти на утримання дитини у розмірі 6200 грн., заборгованість по аліментам на дитину поступово сплачує, але заборгованість ще існує. Заперечень щодо заочного розгляду справи не надходило.

Прокурор Біляївської окружної прокуратури Одеської області Сцепура О.І. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову та зазначила, що відсутні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав відносно дитини.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача до суду не надходило. Відзив на позовну заяву не надав.

Представник органу опіки та піклування Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області у судове засідання не з`явилася, надіслала лист, в якому просила справу розглянути за її відсутності.

Згідно з положеннями ч.1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Отже, суд доходить висновку про можливість розгляду справи в заочному порядку, на підставі наявних у справі доказів, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

Дитина - ОСОБА_3 проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою відділу організації надання адміністративних послуг Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області №08-23/271 від 06.05.2024 року.

03.06.2024 року Комінтернівським районним судом Одеської області по справі №504/2224/24 було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня пред`явлення заяви до суду, тобто з 22.05.2024 року та до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

13.08.2024 року державним виконавцем Біляївського ВДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гончаруком С.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №75791688 з виконання вищевказаного судового наказу від 03.06.2024 року по справі №504/2224/24.

Станом на 01.11.2024 року заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 становить 17 000 грн., що підтверджується довідкою Біляївського ВДВС в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 11.11.2024 року №67737/21-12.

29.02.2024 року ОСОБА_6 уклала шлюб з ОСОБА_4 та змінила прізвище на « ОСОБА_5 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 .

Орган опіки та піклування Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області вважає за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується висновком, затвердженим рішенням виконавчого комітету Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області №82 від 19.05.2026 року.

У висновку органу опіки та піклування вказано, що ОСОБА_2 повідомив, що на даний час не має можливості приділяти належну увагу своїй доньці у зв`язку з проходженням військової служби у складі Національної гвардії України, сплачує аліменти на утримання дитини, заборгованість відсутня. ОСОБА_2 також повідомив, що ОСОБА_1 перешкоджає йому у побаченні з донькою.

Частиною 1 ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» (далі-Закон) кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 11 Закону передбачено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону ( ч.ч. 1, 2, 6 ст. 12 Закону України).

Положеннями ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року (далі - Конвенція) передбачено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У відповідності до ст. 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно ст. 9 Конвенції визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки не піклуються про дитину.

Статтею 18 Конвенції передбачено, що батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття (ч.2 ст. 51 Конституції України).

Згідно зі ст.ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ст.150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Згідно ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до положень СК України до батьків, які ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків передбачено застосування правових санкцій, які можуть вважатися юридичною відповідальністю, і, зокрема, це позбавлення батьківських прав.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Пунктом 16 зазначеної Постанови передбачено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негайно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.05.2020 року в справі №753/2025/19).

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.11.2017 року по справі № 211/559/16-ц зазначено, що позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

При вирішенні судом вимог позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення батьків до дітей, бажання спілкуватися і брати участь у їх вихованні.

11.07.2017 року Європейським Судом з прав людини було винесено рішення у справі «М.С. проти України», у якому суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати, зокрема, два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним.

Частиною 5 ст. 19 СК України передбачено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд погоджується з висновком Органу опіки та піклування Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п.2. ч.1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

Проте, беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов`язками відповідачем, які б свідчили про злісне ухилення ним від виховання своєї дитини і як наслідок необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав, у матеріалах справи відсутні.

Доказів того, що відповідач притягувався до кримінальної відповідальності за ст. 166 КК України (Злісне невиконання обов`язків по догляду за дитиною) не надано, як і не надано суду доказів, що відповідач поніс адміністративну відповідальність за невиконання батьківських обов`язків.

Позивачем не надано та судом не встановлено доказів, що відповідач є хронічним алкоголіком або наркоманом, жорстоко поводиться з дітьми, засуджений за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дітей, вдається до будь-яких видів експлуатації дітей, примушує їх до жебракування та бродяжництва, отже судом не встановлено підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, передбачених ст. 164 СК України.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

На підставі вищенаведеного суд вказує на те, що позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно доньки не забезпечуватиме інтересів самої дитини, оскільки позивач не довела та не надала суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до доньки батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.

Суд наголошує на тому, що позбавлення батьківських прав є втручанням у приватне і сімейне життя, а в даній ситуації таке втручання не є виправданим і пропорційним, оскільки матеріали справи не свідчать про умисне, свідоме невиконання чи недобросовісність виконання відповідачем своїх обов`язків, відсутні будь-які беззаперечні докази його винної поведінки стосовно дитини.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12.02.2024 року у справі №202/1931/22, від 28.02.2024 року у справі №303/4697/22, від 23.10.2024 року у справі №464/2040/23.

При розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та вплив, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про таке попередження відповідача, зокрема, у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов`язків, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.

Суд враховує, що ОСОБА_2 сплачує аліменти на утримання дитини, тобто виконує обов`язок батька щодо матеріального утримання дитини і мав лише незначну заборгованість по сплаті аліментів, яка була актуальною станом на 01.11.2024 року.

У висновку органу опіки та піклування вказано, що ОСОБА_2 повідомив, що на даний час не має можливості приділяти належну увагу своїй доньці у зв`язку з проходженням військової служби у складі Національної гвардії України.

Тобто за умови, що відповідач є військовослужбовцем, він фізично не може приділяти значну кількість часу для спілкування з донькою.

Слід зазначити, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Водночас, позивачем не надано жодного доказу, що ОСОБА_2 не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, матеріально не допомагає, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання нею освіти, тощо.

У спірній по справі ситуації, суд, передусім, виходить з положень частини першої ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради УРСР № 789-ХХІІ від 21 лютого 1991 року, в яких зазначено, що під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, у зв`язку з відсутністю підстав застосовування до відповідача такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав.

Керуючись ст.ст. 150, 164, 165 СК України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 259, 263-265, 272, 280-284, 353, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Доброславської селищної ради Одеського району Одеської області про позбавлення батьківських прав - залишити без задоволення.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя М.Л. Пасечник