Вирок від 30 серпня 2026 р. у справі №635/5362/26 — Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/5362/26

Провадження № 1-кп/635/1085/2026

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року с-ще. Покотилівка Харківської області

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1

секретаря судового засідання: ОСОБА_2

за участі:

прокурора – ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у судовому засіданні в залі Харківського районного суду в селищі Покотилівка Харківського району Харківської області кримінальне провадження внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026221160000354 від 09 травня 2026 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця селища Високого Харківської області, інваліда третьої групи, який фактично мешкає та адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 345 Кримінального кодексу України,

в с т а н о в и в:

09.05.2026 близько 15:26, більш точного часу під час досудового розслідування встановити не представилось можливим, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував за адресою: Харківська область, Харківський район, селище Високий, вулиця Височанський Шлях, поруч із будинком № 50 на місці дорожньо-транспортної пригоди, учасником якої він був, знаходячись у стані алкогольного сп`яніння.

На місце вчинення дорожньо-транспортної події прибув екіпаж Буди -38, у складі поліцейського СРПП відділу поліції №3 Харківського РУП №1 ГУНП в Харківській області старшого лейтенанта ОСОБА_5 та інспектора сектору реагування патрульної поліції відділу поліції №3 Харківського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Харківській області старшого сержанта поліції ОСОБА_6 далі, ОСОБА_4 , достовірно розуміючи, що перед ним знаходяться працівники поліції, які відповідно до Закону України «Про державний захист працівників судів та правоохоронних органів» від 23.12.1993 №3781-XII являється працівниками правоохоронного органу, що здійснювали покладені на них службові обов`язки по охороні публічного порядку та були одягнені у формений одяг з шевронами, табельною вогнепальною зброєю, ОСОБА_4 розпочав поводити себе агресивно, висловлюватись нецензурно, не припиняючи свої протиправні дії, не виконував законних вимог поліцейських, знаходячись поруч з працівниками поліції, ображаючи словесно їх честь та гідність.

В цей час, ОСОБА_4 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, почав залишати місце дорожньо-транспортної події та відійшов на 10 метрів, в цей час співробітник поліції ОСОБА_6 висловив законну вимогу зупинитись для подальшого складання необхідних процесуальних документів, при цьому наблизився до ОСОБА_4 , а останній розуміючи, що перед ним знаходиться представник правоохоронного органу, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, проявляючи надмірну агресію, навмисно, із застосуванням фізичної сили, передбачаючи настання наслідків у вигляді тілесних ушкоджень та бажаючи їх настання, перебуваючи в положенні стоячи, один навпроти одного, обличчям до потерпілого ОСОБА_6 , наніс один удар кулаком лівої руки, в область правої підочної ділянки, а саме в область обличчя, згідно висновку експерта №12-14/48-НВ/26 від 10.05.2026 у ОСОБА_6 виявлено травматичний набряк м`яких тканин, синець у правій підочній ділянці, що є легкими тілесними ушкодження, після чого був затриманий працівниками поліції.

Потерпілий ОСОБА_6 у судове засідання не з`явився, подав до суду письмову заяву, в якій просив здійснювати судовий розгляд без його участі.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю, фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті, не оспорював та висловив щире каяття у вчиненому.

З огляду на те, що фактичні обставини кримінального провадження учасниками судового провадження не оспорювалися, суд, виконавши вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України, з`ясував правильність розуміння ними змісту цих обставин, відсутність сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснив, що у такому разі вони будуть позбавлені права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.

Пересвідчившись, що позиція учасників судового провадження є добровільною та усвідомленою, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, та визначив порядок дослідження доказів відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням відомостей, необхідних для вирішення інших питань, що підлягають вирішенню судом при ухваленні вироку.

Показання обвинуваченого.

Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_4 свою винуватість у пред`явленому обвинуваченні визнав повністю. Він підтвердив фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, викладені в обвинувальному акті, їх не заперечував та у вчиненому щиро розкаявся.

Визнання обвинуваченим своєї винуватості є послідовним, стосується всіх істотних фактичних обставин пред`явленого йому обвинувачення та не містить заперечень щодо характеру вчинених ним дій, потерпілої особи, зв`язку цих дій із виконанням потерпілим службових обов`язків і характеру заподіяних тілесних ушкоджень.

За встановленого відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України в порядку судового розгляду суд не здійснює повторного доказування тих фактичних обставин, які ніким із учасників провадження не оспорюються. Водночас визнання обвинуваченим винуватості саме по собі не звільняє суд від обов`язку надати самостійну кримінально-правову оцінку встановленим діям та перевірити, чи містять вони всі ознаки складу кримінального правопорушення, у вчиненні якого особу обвинувачено.

Правова кваліфікація дій обвинуваченого..

Судом встановлено, що ОСОБА_4 , усвідомлюючи, що ОСОБА_6 є працівником поліції та на час події виконує покладені на нього службові обов`язки, у зв`язку саме з виконанням останнім таких обов`язків умисно завдав йому один удар кулаком лівої руки в область обличчя — правої підочної ділянки, внаслідок чого потерпілому заподіяно травматичний набряк м`яких тканин та синець у правій підочній ділянці, які віднесено до легких тілесних ушкоджень.

Об`єктом кримінально-правової охорони у цьому випадку є нормальна діяльність правоохоронного органу та здоров`я його працівника у зв`язку з виконанням ним службових обов`язків. Потерпілий ОСОБА_6 на час події був працівником Національної поліції та виконував службові обов`язки, пов`язані з реагуванням на дорожньо-транспортну пригоду та оформленням відповідних матеріалів. Обвинувачений усвідомлював службовий статус потерпілого, оскільки останній діяв як працівник поліції при виконанні службових повноважень, і застосував до нього фізичне насильство саме під час та у зв`язку з виконанням цих повноважень.

Об`єктивна сторона вчиненого виразилася в умисному заподіянні працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень. Суб`єктивна сторона характеризується прямим умислом: ОСОБА_4 , розуміючи статус потерпілого та характер виконуваних ним службових дій, усвідомлював суспільно небезпечний характер застосування до нього фізичного насильства, передбачав можливість заподіяння тілесних ушкоджень та бажав вчинити такі дії.

Отже, встановлені судом фактичні обставини містять усі обов`язкові ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України.

Суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 345 КК України як умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим

Щодо призначення покарання.

Вирішуючи питання про вид і міру покарання ОСОБА_4 , суд відповідно до ст. 65 КК України виходить із того, що покарання має бути необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, та враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, дані про особу обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Суд враховує характер вчиненого кримінального правопорушення, яке було умисним та спрямованим проти працівника правоохоронного органу у зв`язку з виконанням ним службових обов`язків. Разом із тим фактично заподіяні потерпілому тілесні ушкодження належать до легких, матеріальної шкоди кримінальним правопорушенням не завдано, цивільний позов не заявлено.

При визначенні покарання суд також враховує дані про особу ОСОБА_4 : раніше він до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку у наркологічних та психоневрологічних установах не перебуває, за місцем проживання скарг від сусідів на нього не надходило. Суд враховує також його вік — 66 років.

Обвинувачений у судовому засіданні повністю визнав свою винуватість, не намагався применшити характер власних дій чи перекласти відповідальність за їх вчинення на потерпілого, фактичних обставин кримінального правопорушення не оспорював та висловив розкаяння у вчиненому. Така поведінка обвинуваченого свідчить про критичне ставлення до власних протиправних дій та їх наслідків, а тому суд відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України визнає щире каяття обставиною, що пом`якшує покарання.

Водночас суд враховує, що кримінальне правопорушення було вчинене ОСОБА_4 у стані алкогольного сп`яніння, що прямо передбачено п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України як обставину, яка обтяжує покарання. Підстав не визнавати цю обставину такою, що обтяжує покарання, з урахуванням конкретних обставин вчиненого суд не встановив.

Оцінюючи наведені обставини у сукупності, суд доходить висновку, що характер умисного посягання на працівника поліції під час виконання ним службових обов`язків виключає підстави для невиправданого пом`якшення кримінально-правової реакції. Саме тому покарання у виді позбавлення волі відповідає характеру вчиненого та належною мірою відображає його суспільну небезпечність.

Разом із тим конкретні наслідки кримінального правопорушення, заподіяння потерпілому саме легких тілесних ушкоджень, відсутність попереднього притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності, його вік, відсутність негативних даних за місцем проживання, а передусім повне визнання винуватості та щире каяття дають суду підстави визначити строк позбавлення волі у два роки. На переконання суду, саме такий строк є співмірним конкретному діянню та особі винного і не становитиме ані надмірно м`якої, ані надмірно суворої кримінально-правової реакції.

Окремо вирішуючи питання про необхідність реального відбування призначеного покарання, суд враховує, що відповідно до ст. 75 КК України при призначенні позбавлення волі на строк не більше п`яти років суд, з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, особи винного та інших обставин справи, вправі звільнити особу від відбування покарання з випробуванням, якщо дійде висновку про можливість її виправлення без реального відбування покарання. Іспитовий строк встановлюється тривалістю від одного до трьох років.

Наведена сукупність даних про особу ОСОБА_4 , його поведінка після вчиненого та під час судового розгляду не дають суду підстав вважати, що для досягнення мети покарання він потребує ізоляції від суспільства. Обставина вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння врахована судом і не залишається без належної кримінально-правової оцінки, однак у сукупності з іншими встановленими обставинами не спростовує висновку про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування позбавлення волі.

Тому суд доходить висновку про можливість застосування до ОСОБА_4 ст. 75 КК України та звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням. Враховуючи, що обвинувачений раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, щиро розкаявся, має позитивні дані про особу, а необхідності у тривалому контролі за його поведінкою встановлені обставини не свідчать, іспитовий строк тривалістю один рік є достатнім для перевірки його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Таким чином, суд вважає необхідним призначити ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 345 КК України покарання у виді 2 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, поклавши на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України. Таке покарання, на переконання суду, відповідає вимогам ст. 65 КК України, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Щодо інших питань, які підлягають вирішенню при ухваленні вироку

Відповідно до ст. 368 КПК України при ухваленні вироку суд, серед іншого, вирішує питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів та процесуальних витрат.

Щодо застосованого до ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді домашнього арешту суд враховує, що метою запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків та запобігання ризикам, визначеним ст. 177 КПК України. За результатами судового розгляду суд дійшов висновку про призначення ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі зі звільненням від його відбування з випробуванням. За таких обставин подальше обмеження свободи пересування обвинуваченого шляхом домашнього арешту не є необхідним для забезпечення завдань кримінального провадження та не відповідало б прийнятому судом рішенню про можливість його виправлення без реального відбування покарання. Тому застосований до ОСОБА_4 запобіжний захід у виді домашнього арешту підлягає скасуванню.

Як установлено з матеріалів кримінального провадження, витрати на залучення експертів відсутні, інших процесуальних витрат, які відповідно до положень КПК України підлягали б стягненню з обвинуваченого або іншому розподілу судом, не встановлено. В обвинувальному акті прямо зазначено про відсутність витрат на залучення експертів. Отже, питання про стягнення процесуальних витрат судом не вирішується.

Речові докази у кримінальному провадженні відсутні, у зв`язку з чим відсутній і предмет вирішення судом у порядку ст. 100 КПК України.

Таким чином, при ухваленні вироку судом вирішені питання, передбачені ст. 368 КПК України, щодо покарання обвинуваченого, звільнення його від відбування покарання з випробуванням, запобіжного заходу, процесуальних витрат та речових доказів. Вирок має відповідати вимогам законності, обґрунтованості й вмотивованості, встановленим ст. 370 КПК України.

Керуючись статтями 65, 66, 67, 75, 76, ч. 2 ст. 345 КК України, статтями 100, 124, 176, 177, ч. 3 ст. 349, 368–371, 373, 374, 376 КПК України, суд —

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 345 КК України, та призначити йому покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі.

На підставі статті 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік. Такий строк відповідає передбаченим законом межам іспитового строку від одного до трьох років.

На підставі пунктів 1, 2 частини першої статті 76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов`язки:

періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_4 у виді домашнього арешту, скасувати.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Харківський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду та дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Копію вироку не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати потерпілому, який не був присутнім у судовому засіданні.

Суддя: ОСОБА_1