Рішення від 29 липня 2026 р. у справі №183/9085/25 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Суд: Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення

Дата: 29 липня 2026 р.

Справа: №183/9085/25

Суддя: Городецький Д. І.

Справа № 183/9085/25

№ 2/183/2892/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д.І.

з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.,

за участю:

прокурора Чабан О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Самар цивільну справу за позовом керівника Самарівської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України, Губиниської селищної ради до ОСОБА_1 , третя особа – Комунальне підприємство «Центральна регіональна лікарні інтенсивного лікування Самарівського району» про відшкодування завданої шкоди, -

в с т а н о в и в :

01.09.2025 р. керівник Самарівської окружної прокуратури Дніпропетровської області звернувся до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України, Губиниської селищної ради до ОСОБА_1 , третя особа – Комунальне підприємство «Центральна регіональна лікарні інтенсивного лікування Самарівського району» про відшкодування завданої шкоди.

1.Стислий виклад позиції позивача

В обґрунтування позову прокурор посилався на те, що 07 квітня 2024 року приблизно 18 години 00 хвилин, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Renault Megane» р/н НОМЕР_1 здійснюючи рух заднім ходом в районі магазину «Продукти», що розташований за адресою м. Новомосковськ, вул. Сучкова 17-Г на паркомісце, діючи необережно, не передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, не діючи таким чином, щоб не піддавати загрози життю та здоров`я громадян, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який стояв позаду автомобіля.

Своїми діями водій ОСОБА_1 , грубо порушив вимоги п.п. 1.3., 1.5., 2.3.6), 10.9. Правил дорожнього руху України (далі Правил) відповідно до яких:

п. 1.3.: «Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими»;

п. 1.5.: «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;

п. 2.3. б): «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

п. 10.9.: «Під час руху транспортного засобу заднім ходом водій не повинен створювати небезпеки чи перешкод іншим учасникам руху. Для забезпечення безпеки руху він у разі потреби повинен звернутися за допомогою до інших осіб»; Порушення п.10.9 Правил водієм ОСОБА_1 знаходиться в причинному зв`язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_2 спричинені тілесні ушкодження у виді закритого черезвертлюгового перелому лівої стегнової кістки зі зміщенням, які згідно висновку судово-медичної експертизи за своїм характером відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що зумовлюють тривалий розлад здоров`я, строком понад 3 тижні (більш, як 21 день), п. 2.2.2 «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 № 6.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20.01.2025 у справі №183/5302/24 ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.286 КК України на підставі ст.47 КК України у зв`язку з передачею його на поруки колективу ТОВ «СГ Логістик».

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Ухвала Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20.01.2025 у справі №183/5302/24 набрала законної сили та ухвалою підтверджується факт вчинення вищевказаного кримінально – протиправного діяння, яке перебуває в прямому причинно - наслідковому зв`язку зі спричиненням тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та подальшим лікуванням останнього.

Згідно листа Національної служби здоров`я України (далі по тексту - НСЗУ) №25803/2-16-25 від 18.06.2025 у 2023-2025 роках з КП «Новомосковська центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування» (наразі - КП «Центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування Самарівського району» ) за програмою медичних гарантій були укладені договори про медичне обслуговування населення №3110-Е223-Р000 від 08.02.2023; №2170-Е123-Р000 від 06.02.2023, №0254-Е124-Р000 від 25.01.2024, №2664-Е124-Р000 від 09.02.2024, №1003-Е125-Р000 від 12.02.2025 за якими НСЗУ як замовником медичних послуг за рахунок коштів Державного бюджету України здійснено оплату наданих лікарнею відповідних медичних послуг. Інформація про відшкодування до Державного бюджету України витрат понесених на лікування потерпілого, відсутня.

Згідно листа КП «Центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування Самарівського району» №654 від 26.06.2025 ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходився на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні КП «Центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування» з 07.04.2024 по 17.04.2024 (всього 10 ліжко днів). Собівартість витрат стаціонарного лікування ОСОБА_2 , згідно розрахунку становить 7 412 грн. 40 коп., з них сума витрат коштів місцевого бюджету складає 420 грн., 20 коп., сума витрат на медичне лікування коштів, перерахованих Національною службою здоров`я України становить 6992 грн. 20 коп. Заходи щодо стягнення з ОСОБА_1 02.11.1966 витрат на лікування ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 лікарнею самостійно не вживались.

Згідно листа Губиниської селищної ради №1570 від 30.06.2025 заходи претензійно – позовного характеру, щодо стягнення з ОСОБА_1 витрат на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_2 селищною радою не вживались, в добровільному порядку ОСОБА_1 вказані витрати не відшкодував.

Згідно розрахунку КП «Центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування Самарівського району» №654 від 26.06.2025 вартість витрат стаціонарного лікування ОСОБА_2 протягом 10 ліжко днів за рахунок фінансування НСЗУ становить 6992грн. 20 коп.

Крім того, згідно п.1.2 Статуту КП «Новомосковська центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування» (наразі - КП «Центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування Самарівського району»), затвердженого рішенням Губиниської селищної ради №13-10/VIII від 26.11.2021 (далі по тексту - Статут) Комунальне підприємство «Новомосковська центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування» (надалі - Підприємство) згідно рішення Губиниської селищної ради від 16.12.2020 року № 6-2/VIII прийняте до комунальної власності Губиниської селищної ради.

Згідно п.1.4 Статуту засновником та Органом управління Підприємства є Губиниська селищна рада (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 04338457).

Згідно п.5.2 Статуту майно Підприємства є комунальною власністю Губиниської селищної ради й закріплюється за ним на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління. Підприємство володіє, користується зазначеним майном, вчиняючи щодо нього дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статутові.

Згідно п.5.3 Статуту джерелом формування майна Підприємства є у тому числі бюджетні кошти, майно та кошти, отримані з інших джерел, не заборонених законодавством України.

Таким чином, в умовах чинного законодавства частина витрат закладів охорони здоров`я на стаціонарне лікування особи потерпілої від кримінального правопорушення здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету, а інша частина за рахунок коштів державного бюджету в рамках укладених між закладом охорони здоров`я та Національною службою здоров`я України договорів про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій.

Згідно фактичних обставин, викладених в ухвалі Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20.01.2025 у справі №183/5302/24 кримінальне правопорушення у вчиненні якого обвинувачувався ОСОБА_1 , не пов`язане з перевищенням меж необхідної оборони або вчинення його у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

За таких обставин, кошти, витрачені закладом охорони здоров`я на лікування потерпілого від кримінального правопорушення ОСОБА_2 в силу положень ч.1, ч.3 ст.1206 ЦК України підлягають стягненню з ОСОБА_1 на підставі рішення суду, ухваленого за результатом розгляду справи в порядку цивільного судочинства.

Даний спосіб захисту порушених прав та інтересів держави є належним, вірним та ефективним способом захисту.

У зв`язку з наведеним, у позовній заяві прокурор просив суд:

- стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 на користь держави в особі Національної служби здоров`я України кошти, витрачені на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 в сумі 6992 гривень 20 копійка (шість тисяч дев`ятсот дев`яносто дві гривні двадцять копійок), які зарахувати до Державного бюджету України на р/р UA978999980313080115000026011, отримувач ГУК у м. Києві/Шевченківський району/24060300, код отримувача (ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача: Казначейство України.

- стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 на користь Губиниської селищної ради (код ЄДРПОУ 04338457, юридична адреса: 51250, вул. Шевченка, будинок 16, селище Губиниха, Самарівський район, Дніпропетровська область) кошти, витрачені на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 в сумі 420 гривень 20 копійки (чотириста двадцять гривень двадцять копійок), які зарахувати до місцевого бюджету на р/р UA078201720344330006000026766, отримувач ГУК у Дніпропетровській області, код отримувача (ЄДРПОУ) 26137707, банк отримувача: Казначейство України.

2.Стислий виклад позиції та заперечень відповідача.

Відповідач ОСОБА_1 не звертався до суду з відзивом на позов.

3. Рух справи та процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 05.09.2025 р. відкрите провадження у справі, розгляд якої призначено в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 18.02.2026 р. закрите підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

4.Судовий розгляд

Прокурор в судовому засіданні підтримав позов у повному обсязі, посилався на підстави звернення до суду, викладені у позовній заяві, просив суд задовольнити вимоги у повному обсязі.

Представник позивача Національної служби здоров`я України в судове засідання не з`явився, звернувся до суду з заявою по розгляд справи за його відсутності.

Представник позивача Губиниської селищної ради в судове засідання не з`явився, звернувся до суду з заявою по розгляд справи за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про місце, дату і час розгляду справи.

Представник третьої особи Комунального підприємства «Центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування Самарівського району» в судове засідання не з`явився, звернувся до суду з заявою по розгляд справи за його відсутності.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Враховуючи те, що відповідачбув належним чином повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, повторно не з`явився в судове засідання, судом постановлено ухвалу про проведення заочного розгляду справи.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

5.Фактичні обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що 07 квітня 2024 року приблизно 18 години 00 хвилин, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Renault Megane» р/н НОМЕР_1 здійснюючи рух заднім ходом в районі магазину «Продукти», що розташований за адресою м. Новомосковськ, вул. Сучкова 17-Г на паркомісце, діючи необережно, не передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, не діючи таким чином, щоб не піддавати загрози життю та здоров`я громадян, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який стояв позаду автомобіля.

Самарівською окружною прокуратурою листом №62-2545ВИХ-25від 30.05.2025 повідомлено НСЗУ про порушення інтересів держави та необхідність їх захисту.

Разом з тим, Національною службою здоров`я України з моменту закінчення лікування потерпілим ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме з 18.04.2024 по теперішній час жодних заходів до відшкодування витрат, понесених на лікування потерпілого від кримінального правопорушення не вжито, що підтверджується листом №25803/2-16-25 від 18.06.2025.

Цим же листом, Національною службою здоров`я України повідомлено, що НСЗУ не наділено повноваженнями представляти інтереси держави у справах про відшкодування коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від кримінального правопорушення.

Одночасно, НСЗУ не заперечує щодо звернення до суду прокурором з відповідною позовною заявою.

Про порушення інтересів територіальної громади, які є складовою частиною інтересів держави листом окружної прокуратури №62-2551ВИХ-25 від 30.05.2025 повідомлено Губиниську селищну раду у відповідь від якої надійшов лист №1570 від 30.06.2025 про те, що заходи претензійно – позовного характеру щодо стягнення з ОСОБА_1 витрат на лікування потерпілого ОСОБА_2 не вживались.

6.Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

6.1 Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

6.2 Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно положень ч.1 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

При цьому, ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно ч.3 ст.56 ЦК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

В п.3.1 рішення Конституційного суду України №18-рп2004 від 01.12.2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України, щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої стаття 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), Конституційний суд зазначив, що в юридичних актах термін «інтерес» враховуючи його як етимологічне так і загальносоціологічне, психологічне значення вживається у широкому чи вузькому значенні, як самостійний об`єкт правовідносин, реалізація якого задовольняється чи блокується нормативними засобами.

Як приклад застосування поняття «інтерес» у широкому сенсі Конституційний суд навів положення статей 18, 32, 34, 35, 36, 39, 41, 44, 79, 89, 104, 121, 127, 140 Конституції України, які наголошують на національних інтересах, інтересах національної безпеки, економічного добробуту, територіальної цілісності, громадського порядку, здоров`я і моральності населення, політичних, економічних, соціальних, культурних інтересах, інтересах суспільства, інтересах усіх співвітчизників, інтересах громадян, інтересах держави, спільних інтересах територіальних громад сіл, селищ та міст тощо.Вказуючи на наявність таких інтересів, Конституція України підкреслює необхідність їх забезпечення (стаття 18), задоволення (стаття 36) чи захисту (статті 44, 127) (п.3.2 рішення Конституційного суду України №18-рп2004 від 01.12.2004).

Виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється змістом такого права і є його складовою.(п.3.4 рішення Конституційного суду України №18-рп2004 від 01.12.2004).

Згідно п.1 резолютивної частини рішення Конституційного суду України №18-рп2004 від 01.12.2004 поняття «охоронюваний законом інтерес», що визначається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно – смисловому зв`язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції ( 254к/96-ВР ) і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Таким чином, інтереси держави, як загальне поняття являють собою комплекс прав та законних інтересів як в цілому держави України (або народу України) так і інтереси окремої територіальної громади певної місцевості (жителі певного населеного пункту або декілька населених пунктів).

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи ЄСПЛ у рішенні «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес» (п.54 Рішення).

Надмірна формалізація інтересів держави, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це справді потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена зокрема у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 19.09.2019 у справі №815/724/15 та від 17.10.2019 у справі №569/412/16-а.

Таким чином, саме захист «суспільного», «публічного» інтересу, яким є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання (постанови Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі №916/2129/15 та від 29.06.2016 у справі №6-1376ц16) є однією із законодавчо визначених підстав для здійснення представництвом інтересів держави саме прокурором.

Крім того, аналіз положень ст. 56 ЦПК України у взаємозв`язку зі змістом ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Згідно позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.02.2019 у справі №905/803/18, «нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається (п.39 Постанови).

Здійснення захисту неналежним чином має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною (п.40 Постанови).

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. (п.41 Постанови).

В постанові від 26.05.2020у справі №912/2385/18 Великою Палатою Верховного Суду наголошено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. При цьому, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

При цьому, як зазначено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 сам факт незвернення до суду уповноваженим органом з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного суду у справі №587/430/16-ц від 26.06.2019 прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

При розгляді справи №905/803/18 (постанова від 26.02.2019) колегія суддів Верховного Суду також зазначила, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишились незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

У справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява №42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив позицію, що підтримка, яка надається прокурором одній із сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

Крім того, згідно зі ст.49 Конституції України охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо - профілактичних програм.

Згідно п.1 ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу України, бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Згідно з п.8 ч.1 ст.87 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу), належать видатки на охорону здоров`я.

Згідно зі ст. 18 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров`я», фінансове забезпечення охорони здоров`я може здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, коштів юридичних та фізичних осіб, а також з інших джерел, не заборонених законом.

Кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, призначені на охорону здоров`я, використовуються, зокрема, для забезпечення медичної допомоги населенню, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров`я та фундаментальних наукових досліджень у цій сфері.

Фінансове забезпечення державних та комунальних закладів охорони здоров`я - бюджетних установ здійснюється відповідно до бюджетного законодавства.

6.3 У відповідності до ч.1 ст. 11 ЦК України, ц ивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частинами 3 та 4 статті 11 ЦК України переучено, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Згідно до статті 509 ЦК України 1. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. 2. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. 3. Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

6.4 Згідно ч.1 ст.1206 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього кримінального правопорушення, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

У відповідності до ч.3 ст.1206 ЦК України якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, спільній власності територіальних громад, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету, за рахунок якого таке лікування фінансувалося. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, який за відповідні надані медичні послуги отримує кошти згідно з договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, такі кошти зараховуються до Державного бюджету України.

Згідно п.1 Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №545 від 16.07.1993 (далі по тексту - Порядок) згідно із статтею 1206 Цивільного кодексу України (435-15) кошти, витрачені закладом охорони здоров`я на стаціонарне лікування особи потерпілої від злочину, за винятком випадку завдання такої шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого, підлягають відшкодуванню особою, яка вчинила злочин, у розмірі фактичних витрат.

Згідно п.4 Порядку стягнені в установленому порядку кошти залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров`я, у якому перебував на стаціонарному лікуванні потерпілий, зараховуються до відповідного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров`я.

Згідно п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат» №11 від 07.07.1995 , судам слід мати на увазі, що питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з «Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 545 від 16 липня 1993 року. Як передбачено цим Порядком, сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров`я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко - днів, проведених ним у стаціонарі, та щоденної вартості його лікування. Термін і обґрунтованість перебування потерпілого від злочину на стаціонарному лікуванні визначається на підставі даних лікувального закладу, де він перебував на лікуванні. До справи має бути приєднана довідка - розрахунок бухгалтерії цього закладу із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого. Витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров`я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній.

Згідно абз.2 п.2 Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 545 від 16 липня 1993 року, визначення суми витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день провадиться виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми фактичних витрат за місяць (в якому проводилось лікування) на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт і придбання інвентарю та обладнання.

Згідно преамбули Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» цей Закон визначає державні фінансові гарантії надання необхідних пацієнтам послуг з медичного обслуговування (медичних послуг) та лікарських засобів належної якості, реімбурсації лікарських засобів та медичних виробів (включаючи допоміжні засоби) за рахунок коштів Державного бюджету України за програмою медичних гарантій.

Згідно п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» програма державних гарантій медичного обслуговування населення (програма медичних гарантій) - програма, що визначає перелік та обсяг медичних послуг, медичних виробів та лікарських засобів, повну оплату надання яких пацієнтам держава гарантує за рахунок коштів Державного бюджету України згідно з тарифом, для профілактики, діагностики, лікування та реабілітації у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв`язку з вагітністю та пологами.

Згідно з п.4 ч.1 ст.2 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» надавачі медичних послуг - заклади охорони здоров`я всіх форм власності та фізичні особи - підприємці, які одержали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики та уклали договір про медичне обслуговування населення з Уповноваженим органом.

Згідно з п.7 ч.1 ст.2 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» уповноважений орган - центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра, який очолює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до п.1 Положення про Національну службу здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1101 від 27.12.2017 Національна служба здоров`я України (НСЗУ) є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра охорони здоров`я, який реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення.

Пунктом 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» визначено, що однією з основних функції НСЗУ, як уповноваженого органу передбачено укладання договорів про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій.

НСЗУ відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: укладає, змінює та припиняє договори про медичне обслуговування населення; здійснює заходи, що забезпечують цільове та ефективне використання коштів за програмою медичних гарантій; здійснює оплату згідно з тарифом за надані пацієнтам медичні послуги (включаючи медичні вироби) та лікарські засоби за договорами про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій.

Механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою “Реалізація програми державних гарантій медичного обслуговування населення” (далі - бюджетні кошти) визначений «Порядком використання коштів, передбачених у державному бюджеті на реалізацію програми державних гарантій медичного обслуговування населення», який затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1086 від 24.12.2019 (далі по тексту - Порядок).

Відповідно до п.3 Порядку, розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є НСЗУ.

Згідно з ч. 4 ст. 20 Бюджетного кодексу України, відповідальний виконавець бюджетних програм визначається головним розпорядником бюджетних коштів за погодженням з Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом). Відповідальним виконавцем бюджетних програм може бути головний розпорядник бюджетних коштів за бюджетними програмами, виконання яких забезпечується його апаратом, та/або розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, який забезпечує виконання бюджетних програм у системі головного розпорядника.

Згідно з п.п. 8, п.п.10 п.5 Розділу І «Інструкції про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі», затвердженої наказом Міністерства фінансів України №574 від 14.12.2001 відповідальний виконавець, зокрема, здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів у бюджетному процесі; головний розпорядник та відповідальний виконавець у встановленому порядку здійснюють контроль за дотриманням бюджетного законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу з метою забезпечення ефективного та результативного управління бюджетними коштами.

7.Висновки суду.

Заслухавши учасників справи, дослідивши надані сторонами докази, суд, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, приходить до наступного.

Як встановлено судом, 07 квітня 2024 року приблизно 18 години 00 хвилин, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Renault Megane» р/н НОМЕР_1 здійснюючи рух заднім ходом в районі магазину «Продукти», що розташований за адресою м. Новомосковськ, вул. Сучкова 17-Г на паркомісце, діючи необережно, не передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, не діючи таким чином, щоб не піддавати загрози життю та здоров`я громадян, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який стояв позаду автомобіля.

Враховуючи те, що судом встановлений факт вчиненні ОСОБА_1 кримінального правопорушення, внаслідок якого потерпілому ОСОБА_2 завдані тілесні ушкодження середньої тяжкості, останній перебував на лікування закладів охорони здоров`я, у ОСОБА_1 виникли зобов`язання, передбачені ст. 1206 Цивільного кодексу України по відшкодуванню витрат закладу охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього кримінального правопорушення, а якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, спільній власності територіальних громад, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету, за рахунок якого таке лікування фінансувалося.

Враховуючи наведене, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

8.Судові витрати

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи у всіх судових інстанціях звільняються позивачі – у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи.

Таким чином, при звернення до суду з зазначеним позовом прокурор звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи наведене, з відповідача на користь держави належить стягнути судові витрати у розмірі 3 028,00 грн.

На підставі викладено та керуючись ст.ст. 104, 112, 113 СК України, ст.ст. 76-81, 89, 141, 258-259, 263-268, 273, 274-279, 280-282, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позов керівника Самарівської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України, Губиниської селищної ради до ОСОБА_1 , третя особа – Комунальне підприємство «Центральна регіональна лікарні інтенсивного лікування Самарівського району» про відшкодування завданої шкоди, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 на користь держави в особі Національної служби здоров`я України кошти, витрачені на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 в сумі 6992 гривень 20 копійка (шість тисяч дев`ятсот дев`яносто дві гривні двадцять копійок), які зарахувати до Державного бюджету України на р/р UA978999980313080115000026011, отримувач ГУК у м. Києві/Шевченківський району/24060300, код отримувача (ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача: Казначейство України.

Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 на користь Губиниської селищної ради (код ЄДРПОУ 04338457, юридична адреса: 51250, вул. Шевченка, будинок 16, селище Губиниха, Самарівський район, Дніпропетровська область) кошти, витрачені на стаціонарне лікування потерпілого від кримінального правопорушення ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 в сумі 420 гривень 20 копійки (чотириста двадцять гривень двадцять копійок), які зарахувати до місцевого бюджету на р/р UA078201720344330006000026766, отримувач ГУК у Дніпропетровській області, код отримувача (ЄДРПОУ) 26137707, банк отримувача: Казначейство України.

Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь держави судові витрати у справі в розмірі 3 028,00 грн. (три тисячі двадцять вісім грн. 00 коп.).

Учасники справи:

- прокурор: керівник Самарівської окружної прокуратури Дніпропетровської області Олексій Євгенович Мамон, 51200, Дніпропетровська область, м. Самар, вул.. Гетьманська 5;

- позивач: Національна служба здоров`я України, ЄДРПОУ 42032422, місцезнаходження за адресою: 04073, м. Київ, просп. Степана Бандери, 19;

- позивач: Губиниська селищна рада, ЄДРПОУ 04338457, місцезнаходження за адресою: 51250, Дніпропетровська область, Самарівський район, селище Губиниха, вул. Шевченка, будинок 16;

- відповідач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- третя особа: Комунальне підприємство «Центральна регіональна лікарня інтенсивного лікування Самарівського району», ЄДРПОУ 26137707, місцезнаходження за адресою: 51208, Дніпропетровськ аобласть, м. Самар, вул. Гетьманська, будинок 238.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Повне судове рішення складене 30 липня 2026 року.

Суддя Д.І. Городецький

Оригінал: reyestr.court.gov.ua