Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №331/6347/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 25.08.2026 Справа № 331/6347/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №331/6347/24 Головуючий у 1-й інстанції: Антоненко М. В.

Провадження № 22-ц/807/1247/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Кочеткової І.В,, Кухаря С.В., Пантюх Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Латипової Анастасії Олегівни на рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 10 липня 2025 року у справі за позовом Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя до ОСОБА_1 , треті особи - Бердянська районна державна адміністрація, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та повернення їх законному користувачу, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2024 року Запорізька спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону (далі – прокуратура) в інтересах держави в особі Міністерство оборони України (далі – МО України), Квартирно-експлуатаційний відділ м. Запоріжжя (далі – КЕВ м. Запоріжжя) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Бердянська районна державна адміністрація (далі – Бердянська РДА), Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та повернення її законному користувачу.

В обґрунтування позовних вимог прокуратура зазначила, що розпорядженням Ради Міністрів Української РСР від 19 лютого 1962 року № 204-0029 (далі – розпорядження від 19 лютого 1962 року №204-0029) Мелітопольській квартирно-експлуатаційній частині Мелітопольського району (Мелітопольська КЕЧ) було видано у постійне користування земельну ділянку, загальною площею 20,00 га, розташовану у селі Луначарське Бердянського району Запорізької області, для будівництва військового містечка № НОМЕР_1 . На виконання цього розпорядження Мелітопольській КЕЧ у 1978 році видано державний акт на право користування землею серії "Б" № 012141, відповідно до якого за землекористувачем закріплено в безстрокове і безплатне користування 20,00 га землі в межах згідно з планом землекористування, земля надана для будівництва військового містечка № НОМЕР_1 .

У травні 1995 року відповідно до рішення Луначарської сільської ради народних депутатів від 27 жовтня 1994 року № 84 із раніше відведеної Мелітопольській КЕЧ земельної ділянки площею 20,00 га Бердянському заводу "Южгідромаш" відведено у постійне користування земельну ділянку, площею 7,6 га для організації садового товариства "Гідравлік". Тому у постійному користуванні Мелітопольської КЕЧ залишилася земельна ділянка військового містечка № НОМЕР_1 , площею 12,4 га.

У подальшому, внаслідок відповідних організаційних заходів, у січні 2003 року Мелітопольську КЕЧ реформовано, її правонаступником визнано Запорізьку квартирно-експлуатаційну частину (району) Південного оперативного командування, яка прийняла на облік земельну ділянку військового містечка № НОМЕР_1 , площею 12,4 га, і яку, в свою чергу, з травня 2003 року переформовано у КЕВ м. Запоріжжя.

03 лютого 2006 року між дочірнім підприємством Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державним підприємством «Укроборонсервіс», з одного боку (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Будресурси», з іншого боку (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого військового майна: будівель і споруд військового містечка № НОМЕР_1 .

У зв`язку зі зміною власника зазначених об`єктів нерухомості 17 липня 2006 року ТОВ «Будресурси» звернулося до голови Бердянської РДА з листом № 17/07 щодо відведення земельної ділянки колишнього військового містечка № НОМЕР_1 під індивідуальне дачне будівництво співробітникам товариства та членам їх сімей. Крім того, у липні 2006 року до Бердянської РДА надійшов лист командира військової частини НОМЕР_2 (далі – ВЧ НОМЕР_2 ) №867, яка на той час дислокувалася на фондах військового містечка № НОМЕР_1 , відповідно до якого командир цієї військової частини не заперечував проти передачі до земель запасу території військового містечка № НОМЕР_1 .

Прокурор вказував, що головою Бердянської РДА протягом 2006-2008 років приймалися рішення щодо розпорядження землями оборони, а саме розпорядження: від 12 вересня 2006 року № 543, від 17 листопада 2006 року № 707, від 31 січня 2007 року № 67, від 02 серпня 2007 року № 532, від 16 травня 2008 року № 345, на виконання яких 90 громадянам видано державні акти на право власності на земельні ділянки з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва по 0,10 га кожному.

Зокрема, відповідно до розпорядження голови Бердянської РДА від 02.08.2007 № 532 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для індивідуального дачного будівництва із земель оборонного призначення, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради. Пунктом 2 вказаного розпорядження безоплатно передано у власність громадянам земельні ділянки загальною площею 9,00 га, в т.ч. забудовані землі 9,00 га для індивідуального дачного будівництва, у т.ч. й громадяни: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 отримали земельні ділянки, площею 0,10 га, вартістю 8 080, 80 грн кожна.

На виконання цього розпорядження вказані особи отримали відповідні державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯГ №№ 711092, 711042, 711070, 711088, 711063, 711039, 711069, 711064, 711061, 711060, 711041, 711033, 711071.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25 листопада 2014 року у справі № 908/3717/14 задоволено позов заступника Запорізького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області від 12 вересня 2006 року № 543 «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою». Господарський суд встановив, що розпорядження прийнято на підставі листа командира військової частини НОМЕР_2 про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою військового містечка № НОМЕР_1 від 28 липня 2006 року № 867 та листа ТОВ «Будресурси», матеріалів погодження місця розташування земельної ділянки. Зазначене рішення набрало законної сили 03 квітня 2015 року.

Проте, МО України не надавало згоду на припинення права користування земельною ділянкою та її вилучення. Тобто рішення про відмову від права постійного користування земельною ділянкою не приймалося, а тому будь-які правові підстави для розпорядження нею Бердянською РДА відсутні.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 21 грудня 2015 року у справі № 908/267/15-г, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04 квітня 2016 року, визнано незаконними та скасовано розпорядження голови Бердянської РДА від 02 серпня 2007 року № 532 «Про передачу у власність земельних ділянок» та від 16 травня 2008 року № 345 «Про внесення змін та доповнень до розпорядження голови районної державної адміністрації від 02 серпня 2007 року № 532». Судами у цій справі встановлено, що земельна ділянка, на якій були розташовані будівлі та споруди військового містечка № НОМЕР_1 , на момент їх відчуження перебувала у користуванні МО України і не була предметом договору купівлі-продажу від 03 лютого 2006 року, за яким до ТОВ «Будресурси» були передані у власність лише будівлі та споруди військового містечка № НОМЕР_1 , а не земельна ділянка. Право на земельну ділянку під будівлями і спорудами не переходило автоматично, а мало бути оформлено відповідно до вимог чинного законодавства.

Бердянська РДА не могла бути розпорядником переданих нею у власність громадянам земель, які перебувають у державній власності й не вилучалися у попереднього користувача (частина п`ята статті 116 ЗК України).

Прокурор зазначав, що право на земельну ділянку ТОВ «Будресурси» не було оформлено відповідно до вимог законодавства з отриманням правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Тому товариство також не могло розпоряджатися землею, на якій знаходяться придбані ним будівлі та спорудами.

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_15 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 отримали у право власності земельні ділянки ВЧ НОМЕР_2 (у в подальшому - КЕВ м. Запоріжжя) із порушенням вимог ст. 77 ЗК України, згідно з якою землі оборони - це землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військових навчальних закладів, підприємств та установ Збройних Сил України, інших військових формувань утворених відповідно до законодавства України.

Згідно з копій державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯЛ номери: 129531, 129530, 458130, 129532, 129534, 129535, НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , за відповідними договорами купівлі-продажу, укладеними з вищенаведеними особами, земельні ділянки придбала ОСОБА_1 ..

Державні акти зареєстровані у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за номерами: 011026500461, 011026500460, 232060001000228, 011026500462, 011026500465, 011026500466, 011026500457, 011026500463, 232060001000230, 232060001000229, 011026500459, 011026500458.

Проте, Кабінетом Міністрів України або МО України рішення про припинення постійного користування земельною ділянок не приймалося. Спірні земельні ділянки були передані первісним набувачам у власність на підставі незаконних, скасованих судовими рішеннями, розпоряджень Бердянської РДА, тому право власності у них на ці земельні ділянки не виникло, як і право розпоряджатися ними. У зв`язку з тим, що спірне майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з незаконного володіння.

Прокурор посилався на норми ЗК України, ЦК України, у тому числі статтю 388 ЦК України, законів України: «Про прокуратуру», «Про оборону України».

З урахуванням наведеного, прокурор в інтересах держави в особі МО України, КЕВ м. Запоріжжя, просив суд:

-визнати недійсними державні акти серії ЯЛ за номерами: 129531, 129530, 458130, 129532, 129534, 129535, 129527, 129533, 458131, 458129, 129529, 129528, 129536 на право власності на земельну ділянку, загальною площею 1,3 га, загальною вартістю 105 050, 40 гривень, що розташована на території Луначарської сільської ради Бердянського району Запорізької області, які видані ОСОБА_1 ;

-зобов`язати ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_10 ) повернути земельні ділянки (кадастровий номер:

2320683000:02:007:0138, 2320683000:02:007:0071, 2320683000:02:007:0077,

2320683000:02:007:0111, 2320683000:02:007:0112, 2320683000:02:007:0098,

2320683000:02:007:0064, 2320683000:02:007:0123, 2320683000:02:007:0113,

2320683000:02:007:0082, 2320683000:02:007:0054, 2320683000:02:007:0078,

2320683000:02:007:0079), загальною площею 1,3 га, які розташовані на території Луначарської сільської ради Бердянського району Запорізької області, законному землекористувачу - квартирно-експлуатаційному відділу м. Запоріжжя (код ЄДР 07809992).

Судовий збір стягнути з відповідача на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону.

Заочним рішенням Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 10 липня 2025 року позов задоволено.

Визнано недійсними державні акти серії ЯЛ за номерами: 129531, 129530, 458130, 129532, 129534, 129535, 129527, 129533, 458131, 458129, 129529, 129528, 129536 на право власності на земельну ділянку, загальною площею 1,3 га, загальною вартістю 105 050 грн. 40 коп., що розташована на території Луначарської сільської ради Бердянського району Запорізької області, які видані ОСОБА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_10 ) повернути земельні ділянки (кадастровий номер:

2320683000:02:007:0138, 2320683000:02:007:0071, 2320683000:02:007:0077,

2320683000:02:007:0111, 2320683000:02:007:0112, 2320683000:02:007:0098,

2320683000:02:007:0064, 2320683000:02:007:0123, 2320683000:02:007:0113,

2320683000:02:007:0082, 2320683000:02:007:0054, 2320683000:02:007:0078,

2320683000:02:007:0079), загальною площею 1,3 га, які розташовані на території Луначарської сільської ради Бердянського району Запорізької області, законному землекористувачу - квартирно-експлуатаційному відділу м. Запоріжжя (код ЄДР 07809992).

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону судовий збір у розмірі 2756,00 гривень.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Латипової Анастасії Олегівни подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 10 липня 2025 рокускасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції не врахував, що у спірних правовідносинах у прокурора відсутні повноваження для представництва інтересів держави в особі МО України та КЕВ м. Запоріжжя. У цій частині посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду. При цьому прокурор повинен був довести бездіяльність компетентного органу. Разом із цим, у даному спорі прокурор не реалізовує функції МО України та КЕВ м. Запоріжжя, а діє фактично в інтересах третьої особи - Бердянської РДА, тому розгляд заявленого прокурором позову є неможливим.

Не врахував правовий статус відповідача як добросовісного набувача земельних ділянок оскільки ОСОБА_1 набула їх на підставі відплатних договорів купівлі-продажу та навіть не могла припустити можливості, що набуває у власність земельні ділянки у фізичних осіб, які нібито набули їх у власність з порушенням вимог закону. Саме органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти в межах повноважень та у спосіб, передбачений законом. Закон не покладає на приватну особу обов`язку перевіряти правомірність дій державного органу, рішення якого є чинним на момент укладення правочину. У такій ситуації покладення всього негативного тягаря виключно на добросовісного набувача не відповідає ні положенням цивільного законодавства, ні принципу справедливого балансу.

Крім того, ефективним способом судового захисту було б заявлення прокурором вимоги про скасування державних актів на землю, які були видані громадянам, у яких відповідачка придбала земельні ділянки і які були видані на підставі скасованих розпоряджень Бердянської РДА. Проте, такі вимоги прокурором не заявлено. Вказує, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Прокурор не довів, що КЕВ м. Запоріжжя є користувачем спірних земельних ділянок.

Уважує, що суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин позовну давність, так як прокуратура ще з 2007 року могла оскаржувати набуття приватними особами у власність спірних земельних ділянок, а зробила це лише в 2024 році.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу Запорізька спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Треті особи - Бердянська РДА, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, а саме шляхом надсилання судової повістки – повідомлення в електронний кабінет підсистеми «Електронний суд», що підтверджується довідками відповідального працівника апеляційного суду до апеляційного суду не з`явилися, будь – яких клопотань про відкладення розгляду справи суду не надали (т.3 а.с.242-244). Бердянська РДА, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області надали до апеляційного суду кожний окремо заяви про розгляд справи без участі їх представників, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області зауважує про те, що апеляційна скарга по названій справі не підлягає задоволенню, оскільки оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (т.3 а.с.122-126).

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки треті особи - Бердянська РДА, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності вищезазначених третіх осіб.

Зважаючи на вказане, колегія у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності ОСОБА_1 , Бердянської РДА, Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що звернення прокурора з позовом у даній справі зумовлено необхідністю захисту порушених прав держави щодо повернення земель МО України, які в результаті протиправних дій Бердянської РДА надані у власність особам, які у подальшому їх відчужили ОСОБА_1 , без відповідних на те законних підстав. МО України та КЕВ м. Запоріжжя не вжили заходів щодо судового захисту порушених інтересів держави. При цьому прокурор дізнався про порушення вказаних прав з моменту ухвалення рішення Господарського суду Запорізької області від 25 листопада 2014 року у справі № 908/3717/14, яке набрало законної сили 03 квітня 2015 року, яким було задоволено позов прокурора про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Бердянської РДА від 12 вересня 2006 року № 543 «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проєкту землеустрою». Тому строк позовної давності прокурором не пропущено.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції застосував норми ЦК України, ЗК України (у відповідних на час спірних правовідносин редакціях), надав оцінку розпорядженням голови Бердянської РДА, іншим нормативно-правовим актам, поданим сторонами доказам, урахував обставини, встановлені судами у господарських справах № 908/3717/14 та № 908/267/15-г, і вказав про те, що земельна ділянка, на якій були розташовані будівлі та споруди військового містечка № НОМЕР_1 , на момент їх відчуження перебувала у користуванні МО України. Ця земельна ділянка не була предметом договору купівлі-продажу від 03 лютого 2006 року, укладеного між ДП «Укроборонсервіс» та ТОВ «БК «Будресурси», за яким товариству були передані у власність лише будівлі та споруди військового містечка № НОМЕР_1 , а не земельна ділянка.

Районний суд указав, що Бердянська РДА не була розпорядником земель державної власності й таке розпорядження землями мало здійснюватися з дотриманням частини п`ятої статті 116 ЗК України після вилучення земельної ділянки у попереднього користувача. При цьому право на земельну ділянку ТОВ «БК «Будресурси» не було оформлено відповідно до вимог законодавства з отриманням правовстановлюючих документів на земельну ділянку, тому товариство також не могло розпоряджатися землею, на якій знаходяться придбані ним будівлі та споруди.

Тобто приватні особи незаконно отримали у власність земельні ділянки військової частини НОМЕР_11 (у подальшому - КЕВ АДРЕСА_1 ).

ОСОБА_1 стала власником цих земельних ділянок на підставі відповідних договорів купівлі-продажу, оформила державні акти на право власності на земельні ділянки, які були зареєстровані у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за номерами: 011026500461, 011026500460, 232060001000228, 011026500462, 011026500465, 011026500466, 011026500457, 011026500463, 232060001000230, 232060001000229, 011026500459, 011026500458.

Проте, особи, які відчужили ОСОБА_1 відповідні земельні ділянки, не мали права їх відчужувати, так як самі не набули права власності на земельні ділянки внаслідок скасування в судовому порядку розпорядження голови Бердянської РДА від 02 серпня 2007 року № 532. Тому прокурор обґрунтовано заявив позовну вимогу про визнання недійсними державних актів серії ЯЛ за номерами: 129531, 129530, 458130, 129532, 129534, 129535, 129527, 129533, 458131, 458129, 129529, 129528, 129536 на право власності на земельну ділянку, загальною площею 1,3 га, загальною вартістю 105 050 грн. 40 коп., що розташована на території Луначарської сільської ради Бердянського району Запорізької області, які видані ОСОБА_1 та повернення КЕВ м. Запоріжжя земельних ділянок із кадастровими номерами:

2320683000:02:007:0138, 2320683000:02:007:0071, 2320683000:02:007:0077,

2320683000:02:007:0111, 2320683000:02:007:0112, 2320683000:02:007:0098,

2320683000:02:007:0064, 2320683000:02:007:0123, 2320683000:02:007:0113,

2320683000:02:007:0082, 2320683000:02:007:0054, 2320683000:02:007:0078,

2320683000:02:007:0079), загальною площею 1,3 га, які розташовані на території Луначарської сільської ради Бердянського району Запорізької області, законному землекористувачу - квартирно-експлуатаційному відділу м. Запоріжжя.

Суд не встановлював правомірність прийнятого Бердянською РДА розпорядження, оскільки ця обставина вже встановлена в судовому порядку. Пунктом 2 розпорядження голови Бердянської РДА від 02.08.2007 року № 532 земельну ділянку надано у власність вищевказаним особам безоплатно. Згідно ч. 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Оскільки особи, які відчужили земельні ділянки ОСОБА_1 , не набули право власності на спірні земельні ділянки внаслідок скасування розпорядження Бердянської РДА від 02 серпня 2007 року № 532, а тому не мали права їх відчужувати ОСОБА_1 , а тому землі вибули незаконно, а отже підлягають поверненню, визнавши відповідні державні акти недійсними.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів в повній мірі не може погодитися, виходячи з наступного.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, що Розпорядженням від 19 лютого 1962 року № 204-0029 Мелітопольській КЕЧ було передано у постійне користування земельну ділянку, загальною площею 20,0 га, розташовану у селі Луначарське Бердянського району Запорізької області, для будівництва військового містечка № НОМЕР_1 .

На виконання зазначеного розпорядження Мелітопольській КЕЧ у 1978 році видано державний акт на право користування землею серії «Б» № 012141, відповідно до якого за землекористувачем закріплено у безстрокове і безплатне користування 20,0 га землі в межах згідно з планом землекористування. Земля надана для будівництва військового містечка № НОМЕР_1 (а. с. 14-24 т. 1).

Відповідно до рішення Луначарської сільської ради народних депутатів від 27 жовтня 1994 року № 84 із раніше відведеної Мелітопольській КЕЧ земельної ділянки, площею 20,0 га, Бердянському заводу «Южгідромаш» відведено у постійне користування земельну ділянку, площею 7,6 га, для організації садового товариства «Гідравлік» (а.с. 25-27, т. 1).

Згідно з наказом командувача військами ордена Червоного прапора Південного оперативного командування «Про організацію реформування та ліквідації Мелітопольської квартирно-експлуатаційної частини (району) Південного оперативного командування» від 27 січня 2003 року № 55 Мелітопольську КЕЧ розформовано, правонаступником визнано Запорізьку квартирно-експлуатаційну частину (району) Південного оперативного командування, у зв`язку з чим останньою прийнято на облік земельну ділянку військового містечка № НОМЕР_1 , площею 12,4 га а.с. 25-27, т. 1).

На виконання вимог Директиви Міністра оборони України від 30 березня 2003 року № Д-115/1/03 «Про проведення організаційних заходів у Збройних Силах України» відповідно до наказу начальника Квартирно-експлуатаційної частини Запорізького району від 06 травня 2003 року № 46 Квартирно-експлуатаційну частину Запорізького району переформовано в КЕВ м. Запоріжжя з 06 травня 2003 року.

03 лютого 2006 року між ДП «Укроборонсервіс» (продавець) та ТОВ «БК Будресурси» (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого військового майна: будівель і споруд військового містечка № НОМЕР_1 (а. с. 28-31 т. 1).

17 липня 2006 року ТОВ «БК «Будресурси» звернулося до голови Бердянської РДА з листом № 17/07 щодо відведення земельної ділянки колишнього військового містечка № НОМЕР_1 під індивідуальне дачне будівництво співробітникам товариства та членам їх сімей.

Згідно з листом командира ВЧ НОМЕР_2 від 28 липня 2006 року № 867, яка на той час дислокувалася на фондах військового містечка № НОМЕР_1 , командування не заперечує проти передачі до земель запасу території військового містечка № НОМЕР_1 (а. с. 32 т. 1).

Розпорядженням голови Бердянської РДА від 12 вересня 2006 року № 543 «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проєкту землеустрою» передано в землі запасу оборонного призначення земельну ділянку, площею 9,88 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ; погоджено матеріали місця розташування земельної ділянки для передачі громадянам для індивідуального дачного будівництва, площею 9,0 га, за рахунок вищезазначених земель; надано дозвіл громадянам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, площею 9,0 га, для передачі їм у власність під дачне будівництво у межах норм безоплатної приватизації за рахунок земель оборонного призначення, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради (а. с. 33-34 т. 1).

Розпорядженням голови Бердянської РДА від 17 листопада 2006 року № 707 «Про скасування розпорядження голови райдержадміністрації від 12 вересня 2006 року № 543» попереднє розпорядження визнано таким, що втратило чинність (а. с. 38-39 т. 1).

Розпорядженням голови Бердянської РДА від 31 січня 2007 року № 67 «Про визнання такими, що втратили чинність, розпоряджень голови райдержадміністрації» розпорядження від 17 листопада 2006 року № 707 скасовано (а.с. 40-41 т. 1).

У зв`язку з вилученням земельної ділянки, загальною площею 9,88 га, на якій була розташована ВЧ НОМЕР_2 , видано розпорядження голови Бердянської РДА від 02 серпня 2007 року № 532 «Про передачу у власність земельних ділянок», яким затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для індивідуального дачного будівництва із земель оборонного призначення, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради; передано у власність 90 громадянам земельні ділянки по 0,10 га кожному та зобов`язано оформити державні акти на право власності на земельні ділянки (а. с. 42-43 т. 1).

Пунктом 2 вказаного розпорядження безоплатно передано у власність громадянам земельні ділянки загальною площею 9,00 га, в т.ч. забудовані землі 9,00 га для індивідуального дачного будівництва, у т.ч. й громадяни: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 отримали земельні ділянки, площею 0,10 га, вартістю 8 080, 80 грн. кожна (т.1 а.с.44-45).

На виконання цього розпорядження голови Бердянської РДА вказані особи отримали державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №№ 711092, 711042, 711070, 711088, 711063, 711039, 711069, 711064, 711061, 711060, 711041, 711033, 711071 (т.1 а.с.52-64).

Розпорядженням голови Бердянської РДА від 16 травня 2008 року № 345 «Про внесення змін та доповнень до розпорядження голови районної державної адміністрації від 02 серпня 2007 року № 532» до вказаного у назві розпорядження внесено наступні зміни: доповнено пунктом 1.1, відповідно до якого земельну ділянку, загальною площею 9,0 га, переведено із земель оборони до земель рекреаційного призначення; змінено редакцію пункту 2 щодо передання у власність громадянам земельних ділянок, загальною площею 9,0 га, за рахунок земель державної власності рекреаційного призначення, що перебувають у запасі (а. с. 47-48 т. 1).

На виконання вищезазначених розпоряджень голови Бердянського РДА 90 громадянам видано державні акти на право власності на земельні ділянки з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва, по 0,10 га кожному (а.с. 35-36,44-45 т. 1).

На підставі договорів купівлі-продажу земельної ділянки: № 1980 від 06.07.2010, укладеного з ОСОБА_2 , № 1983 від 06.07.2010 - з ОСОБА_3 , № 3034 від 07.10.2010 - з ОСОБА_15 , № 1971 від 06.07.2010 - з ОСОБА_5 , № 1989 від 06.07.2010 - з ОСОБА_16 , № 1962 від 06.07.2010 - з ОСОБА_7 , № 1986 від 06.07.2010 - з ОСОБА_8 , № 1977 від 06.07.2010 - з ОСОБА_9 , № 3031 від 07.10.2010 - з ОСОБА_10 , № 3028 від 07.10.2010 - з ОСОБА_11 , № 1974 від 06.07.2010 - з ОСОБА_12 , № 1965 від 06.07.2010 - з ОСОБА_13 , № 1968 від 06.07.2010 - з ОСОБА_14 - ОСОБА_1 оформила 13 нових державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯЛ за №№ 129531, 129530, 458130, 129532, 129534, 129535, 129527, 129533, 458131, 458129, 129529, 129528, 129536, які були зареєстровані в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №№ 011026500461, 011026500460, 232060001000228, 011026500462, 011026500465, 011026500466, 011026500457, 011026500463, 232060001000230, 232060001000229, 011026500459, 011026500458 (т.1 а.с.68-69,84-106).

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25 листопада 2014 року у справі № 908/3717/14, яке набрало законної сили 03 квітня 2015 року, задоволено позов заступника Запорізького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Бердянської РДА від 12 вересня 2006 року № 543 «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проєкту землеустрою» (а. с. 71-74 т. 1).

За результатами розгляду вищевказаної господарської справи встановлено, що зазначене вище розпорядження голови Бердянської РДА прийнято на підставі листа командира ВЧ НОМЕР_2 від 28 липня 2006 року № 867 про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою військового містечка № НОМЕР_1 , листа ТОВ «БК «Будресурси», матеріалів погодження місця розташування земельної ділянки. Міністр оборони України, ні начальник Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України за його дорученням, не надавали відповідну згоду на припинення права користування спірною земельною ділянкою, її вилучення.

Відповідно до рішення Господарського суду Запорізької області від 21 грудня 2015 року у справі № 908/267/15-г, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04 квітня 2016 року, визнано незаконними та скасовано розпорядження голови Бердянської РДА від 02 серпня 2007 року № 532 «Про передачу у власність земельних ділянок» та від 16 травня 2008 року № 345 «Про внесення змін та доповнень до розпорядження голови районної державної адміністрації від 02 серпня 2007 року № 532» (а. с. 75-84,85-93 т. 1).

Земельна ділянка, на якій були розташовані будівлі та споруди військового містечка № НОМЕР_1 на момент їх відчуження перебувала у користуванні Міністерства оборони України і не була предметом договору купівлі-продажу від 03.02.2006.

За договором купівлі-продажу нерухомого військового майна від 03.02.2006 до ТОВ «Будресурси» були передані у власність лише будівлі та споруди військового містечка № НОМЕР_1 , а не земельна ділянка. У фактичне користування відповідача перейшло право користування не всією спірною земельною ділянкою (9 га), а лише під будівлями і спорудами (т.1 а.с.28-30).

Згідно з копіями державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯЛ номери: 129531, 129530, 458130, 129532, 129534, НОМЕР_12 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 ОСОБА_1 є власником спірних земельних ділянок на підставі відповідних договорів купівлі-продажу від 06 та 07 липня 2010 року (а.с. 94-107 т. 1). Державні акти зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за номерами: 011026500461, 011026500460, 232060001000228, 011026500462, 011026500465, 011026500466, 011026500457, 011026500463, 232060001000230, 232060001000229, 011026500459, 011026500458.

Щодо вирішення спору по суті.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

У статті 12 ЗК України зазначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (пункт «б» частини першої статті 81 ЗК України).

Частинами першою, другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Ці положення конкретизовано у частині першій статті 153 ЗК України, за якою власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно зі статтею 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Подібні за змістом положення закріплено і в статті 70 ЗК України 1990 року. Землі оборони належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність (пункт «в» частини четвертої статті 84 ЗК України).

Згідно зі статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується й суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи й надавши правову оцінку поданим сторонами доказам, установив, що земельна ділянка, на якій були розташовані будівлі та споруди військового містечка № НОМЕР_1 , на момент їх відчуження перебувала у користуванні МО України, яке не приймало рішень про відмову від користування земельною ділянкою. Тому у Бердянської РДА були відсутні правові підстави для розпорядження цією земельною ділянкою. При цьому вказана земельна ділянка не була предметом договору купівлі-продажу від 03 лютого 2006 року, який було укладено між ДП «Укроборонсервіс» та ТОВ «БК «Будресурси», оскільки його предметом були лише будівлі та споруди військового містечка № НОМЕР_1 , а не вся земельна ділянка.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов прокурора, виходили з того, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 незаконно отримали право власності на земельні ділянки ВЧ НОМЕР_2 (у подальшому - КЕВ АДРЕСА_1 ), які є землями оборони.

У свою чергу, вказані особи не могли відчужувати земельні ділянки ОСОБА_1 , яка стала власником земельних ділянок на підставі відповідних договорів купівлі-продажу, що підтверджується копіями державних актів на право власності на земельні ділянки серії, які зареєстровані у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за відповідними номерами.

При цьому розпорядження Бердянської РДА від 02 серпня 2007 року № 532, яким земельні ділянки надані безоплатно у власність приватних осіб, скасовано у судовому порядку. Тому вищевказані особи не набули право власності на спірні земельні ділянки й не мали права їх відчужувати відповідачці.

Крім того, землі оборони в силу закону не можуть перебувати у приватній власності.

Судом першої інстанції вірно враховано преюдиційні обставини, встановлені судами у господарських справах № 908/3717/14 та № 908/267/15-г.

За змістом частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 25 листопада 2014 року у справі № 908/3717/14 задоволено позов заступника Запорізького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Бердянської РДА від 12 вересня 2006 року № 543 «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проєкту землеустрою». За результатами розгляду вищевказаної господарської справи судами встановлено, що зазначене вище розпорядження голови Бердянської РДА прийнято, у тому числі, на підставі листа командира ВЧ НОМЕР_2 від 28 липня 2006 року № 867 про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою військового містечка № НОМЕР_1 , листа ТОВ «БК «Будресурси». Проте, Міністр оборони України, ні начальник Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України за його дорученням, не надавали відповідну згоду на припинення права користування спірною земельною ділянкою, її вилучення.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 21 грудня 2015 року у справі № 908/267/15-г, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 04 квітня 2016 року, визнано незаконними та скасовано розпорядження голови Бердянської РДА від 02 серпня 2007 року № 532 «Про передачу у власність земельних ділянок» та від 16 травня 2008 року № 345 «Про внесення змін та доповнень до розпорядження голови районної державної адміністрації від 02 серпня 2007 року № 532».

Суд першої інстанції вірно зазначив, що право на земельну ділянку під будівлями і спорудами не переходило автоматично, а мало бути оформлено відповідно до вимог чинного законодавства.Бердянська районна державна адміністрація не є розпорядником земель, що перебувають у державній власності, оскільки таке розпорядження землями мало здійснюватися з дотриманням вимог ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України після вилучення земельної ділянки у попереднього користувача в порядку, передбаченому цим Кодексом. Оскільки право на земельну ділянку ТОВ «Будресурси» не було оформлено відповідно до вимог чинного законодавства з отриманням правовстановлюючих документів на земельну ділянку, тому ТОВ «Будресурси» також не могло розпоряджатись землею, на якій знаходяться придбані ним будівлі та спорудами.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність земель державної власності позбавляє Український народ загалом та державу в особі Кабінету Міністрів України правомочностей власника землі. Повернення у державну власність земельної ділянки, яка вибула із такої власності незаконно, не свідчить про порушення принципу пропорційності й не є втручанням у право відповідачки на мирне володіння майном. При цьому фізичні особи, у разі порушення їхніх прав, можуть претендувати на відшкодування шкоди, якщо така була завдана рішенням органу державної влади.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції зробив правильні висновки про те, що земельні ділянки, які були передані на підставі незаконних державних актів на право власності на земельні ділянки, 2320683000:02:007:0138, 2320683000:02:007:0071, 2320683000:02:007:0077, 2320683000:02:007:0111, 2320683000:02:007:0112, 2320683000:02:007:0098, 2320683000:02:007:0064, 2320683000:02:007:0123, 2320683000:02:007:0113, 2320683000:02:007:0082, 2320683000:02:007:0054, 2320683000:02:007:0078, 2320683000:02:007:0079), загальною площею 1,3 га (по 0,10 га), які розташовані на території Луначарської сільської ради Бердянського району Запорізької області, підлягають поверненню КЕВ м. Запоріжжя.

Доводи апеляційної скарги по суті вирішення судом спору спростовуються матеріалами справи, зводяться до власної незгоди з ухваленим судом рішенням й грунтуються на припущеннях, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста ст. 81 ЦПК України).

Щодо способу судового захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

У апеляційній скарзі заявник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно зобов`язав відповідача повернути майно власникові, оскільки у разі задоволення позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача.

Прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, серед іншого, послався на положення статті 388 ЦК України та статті 152 ЗК України, проте, ним сформульовано позовну вимогу не про витребування, а про повернення земельних ділянок.

Суд першої інстанції, з урахуванням статусу спірних земельних ділянок, які є землями оборони, зробив правильні висновки про можливість задоволення відповідної вимоги прокурора.

Указане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 31 травня 2023 року у справі № 947/5/20 (провадження № 61-1675св23).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов.

Суд першої інстанції обґрунтовано врахував судову практику Великої Палати Верховного Суду щодо способу захисту права власності на земельні ділянки водного фонду, які, як і землі оборони, не можуть передаватися у приватну власність.

У постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16 (провадження № 14-181цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13 (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14 (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (провадження № 14-364цс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14 (провадження № 14-740цс19), вирішувалося питання визначення належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду та зроблено висновок, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку варто розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність.

Апеляційний суд ураховує, що в силу положень пункту «в» частини четвертої статті 84 ЗК України землі оборони належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність.

До аналогічних висновків прийшов Верховний Суд у постанові від 19 червня 2023 року у справі № 310/18/17 ( провадження № 61-2286св23).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Щодо позовних вимог про визнання недійсними державних актів на право власності.

Позивач серед іншого було заявлено позовну вимогу, яку суд першої інстанції задовольнив, про визнання недійсними державних актів серії ЯЛ за № № 129531, 129530, 458130, 129532, 129534, 129535, 129527, 129533, 458131, 458129, 129529, 129528, 129536 на право власності на земельну ділянку, загальною площею 1,3 га, вартістю 105 050 грн. 40 коп, що розташована на території Луначарської сільської ради Бердянського району Запорізької області, які видані ОСОБА_1 .

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині задоволених позовних вимог, оскільки вважає неефективним способом захисту права щодо визнання державних актів недійсними.

Відповідно до правил ст.ст.2,5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи, яка звернулася до суду.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

При цьому застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Велика Палата Верховного Суду у постанова від 02.02.2021 року, ухваленій у справі № 925/642/19, зробила правовий висновок про те, що для витребування майна, оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 14.04.2021року, у справі № 450/2410/18 зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання рішення сільської ради незаконним та його скасування, визнання державного акту недійсним не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема, повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки. До способів захисту речових прав Цивільний кодекс України включає, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).

Судом встановлено, що спірні земельні ділянки були відчужені ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 на користь ОСОБА_1 на підставі відповідних договорів купівлі-продажу від 06 та 07 липня 2010 року, і на даний час власником зазначених земельних ділянок є її кінцевий набувач, тому задоволення вимоги про визнання державних актів на право власності на землю недійсними не призведе до поновлення порушеного права власності держави на спірні земельні ділянки, оскільки як було зазначено вище належним та ефективним способом захисту прав власності на землі оборони необхідно розглядати як негаторний позов про повернення земельної ділянки, оскільки заволодіння громадянами та юридичними особами землями оборони ( перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим.

Отже, позовні вимоги прокурора про визнання відповідних державних актів недійсними є неефективним способом судового захисту порушених прав, оскільки вказане не призведе до відновлення порушеного речового права й для цього не потрібно визнавати недійсними державні акти, оспорювати рішення органів місцевого самоврядування, правочини щодо спірного майна. У цій частині судом першої інстанції не враховано відповідні правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у справах щодо ефективного судового захисту.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилково висновку щодо задоволення позовних вимог в частині про визнання державних актів недійсними., а тому рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсними державних актів серії ЯЛ за № № 129531, 129530, 458130, 129532, 129534, 129535, 129527, 129533, 458131, 458129, 129529, 129528, 129536 на право власності на земельну ділянку, загальною площею 1,3 га, вартістю 105 050 грн. 40 коп, що розташована на території Луначарської сільської ради Бердянського району Запорізької області, які видані ОСОБА_1 необхідно скасувати, у задоволенні позову в частині визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки відмовити.

Отже, в цій частині доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження.

Щодо доводів апеляційної скарги застосування позовної давності до спірних правовідносин, колегія суддів зазначає наступне.

У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 цього Кодексу).

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Частинами четвертою, п`ятою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Судом першої інстанції надано належну правову оцінку заяві відповідача про застосування позовної давності, у задоволенні якої обґрунтовано відмовлено.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги у цій частині, так як з урахуванням вищенаведених висновків щодо ефективності способу судового захисту, позовна давність не поширюються на вимоги про зобов`язання повернути земельні ділянки, заволодіння якими фізичними та юридичними особами всупереч ЗК України, є неможливим.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, допоки існують правовідносини та правопорушення.

Отже, з урахуванням вищенаведених висновків та правових позицій Великої Палати Верховного Суду, зайняття спірної земельної ділянки з порушенням норм ЗК України треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу, допоки триватиме порушення прав законного володільця земельної ділянки.

Висновки суду першої інстанції у цій частині узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду, яка є сталою та сформованою.

Щодо доводів апеляційної скарги щодо відсутності належних підстав для представництва інтересів держави прокурором.

У справі, яка переглядається апеляційним судом, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі МО України та КЕВ м. Запоріжжя.

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, провадження № 14-36цс19).

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

З метою, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставою для звернення прокурора до суду.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Системне тлумачення частини другої статті 45 ЦПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає змогу зробити висновок про те, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох таких випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Отже, прокурор, звертаючись до суду, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу, а іншою - відсутність такого органу.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, судом першої інстанції зроблено обґрунтовані висновки про те, звернення прокурора з даним позовом зумовлено необхідністю захисту інтересів та порушених прав держави щодо повернення земель оборони, які незаконно передано у власність приватних осіб. При цьому судом встановлена бездіяльність МО України та КЕВ м. Запоріжжя, які не вживали належних заходів щодо захисту цих прав.

Звертаючись з позовом в інтересах держави в особі МО України та КЕВ м. Запоріжжя, прокурор обґрунтував підстави для представництва інтересів держави, зазначив підстави для звернення до суду з позовом, існування нагальної потреби у захисті порушених інтересів держави.

З огляду на викладене, суд першої інстанції зробив правильні висновки про те, що позов подано прокурором як повноважною особою, яка має право на представництво інтересів держави в особі МО України та КЕВ м. Запоріжжя, які самостійно не вчиняли дій для відновлення порушених інтересів держави.

Такі висновки суду першої інстанції не суперечать правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо представництва прокурором інтересів держави у суді. Отже, доводи апеляційної скарги у цій частині є безпідставними, а тому відхиляються апеляційним судом.

Щодо посилання апеляційної скарги ОСОБА_1 на добросовісність набуття права власності на земельну ділянку, про непропорційність втручання у її право на мирне володіння своїм майном.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року в справі № 233/4365/18 вказано, що: «Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)).».

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту зазначеної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Потрібний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, потрібно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади чи місцевого самоврядування постанову (постанова Верховного Суду від 28 грудня 2022 року у справі № 472/156/21).

Конституція України визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону(статті 13, 14).

Статтею 77 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття спірного рішення) передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Аналогічне поняття земель оборони містить стаття 1 Закону України «Про використання земель оборони», яка визначає правові засади і порядок використання земель оборони.

Статтями 13 ЗК України та ст.ст. 9, 14 Закону України «Про Збройні Сили України» встановлено, що землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належить їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, зокрема, земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, землі оборони, крім земельних ділянок під об`єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено,, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Оскільки землі оборони перебувають лише у користуванні Міністерства оборони України, а розпоряджається ними Кабінет Міністрів України, відповідно до ст. 142 ЗК України виключно Кабінет Міністрів України має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони.

Аналогічної правової позиції щодо повноважень Кабінету Міністрів України розпоряджатися землями оборони притримується Велика Палата Верховного Суду (постанова від 12.06.2018 року у справі № 916/3727/15).

Отже, прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної власності позбавляє Український народ загалом (ст.13 Конституції України) та державу в особі Кабінет Міністрів України (як суб`єкта права власності) правомочностей власника землі. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.ст. 14, 19 Конституції України).

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року категорично ствердив, що «правильне; застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес»(п. 54 рішення).

Таким чином, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес. Повернення у державну власність земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням.

Суспільний інтерес у справі спрямований на повернення спірної земельної ділянки до державної власностідля задоволення соціальної потреби у відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Міністерства оборони України на земельну ділянку, зокрема: у недопущенні передання земель оборони у комунальну та приватну власність усупереч чинному законодавству; у недопущенні маніпуляцій із цільовим призначенням земель оборони тощо.

Визнання незаконним та скасування рішення Бердянської РДА, зобов`язання повернути частину вилученої із земель оборони земельної ділянки загальною площею 1,3 га відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі положень ст.ст. 16, 21, 386, 393 ЦК України, ст.ст. 152, 155 ЗК України, ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», у зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог Конституції України, ЗК України, ЦК України, Закону України «Про Збройні Сили України», Закону України «Про використання земель оборони», які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Вищенаведене не свідчить про порушення принципу «пропорційності» у разі повернення у державну власність частини земельної ділянки площею 1,3 га, яка вибула із такої власності незаконно.

У справі, яка переглядається, суд дійшов обґрунтованого висновку щодо відповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ, зазначивши, що ОСОБА_1 купуючи земельні ділянки, не могла не розуміти в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, що вказані ділянки відносяться до земель оборони, які не підлягали передачі у приватну власність, тому немає жодних підстав вважати, що відповідач не могла співвіднести чіткі законодавчі заборони з конкретним об`єктом на місцевості, що ставить добросовісність поведінки відповідача під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

При цьому, ОСОБА_1 , не позбавлена можливості відновити своє право, зокрема, шляхом пред`явлення вимог про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Крім того, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність, перед укладенням договорів купівлі-продажу земельних ділянок могла і повинна була дізнатись про те, що придбані нею земельні ділянки у ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , отриманні останніми з порушенням вимог земельного законодавства.

З огляду на вказане безпідставними є доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про відсутність законних підстав для витребування земельних ділянок від добросовісного набувача.

Виходячи з наведеного оскаржуване рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 10 липня 2026 року в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсними державних актів серія ЯЛ за номерами 129531, 129530, 458130, 129532, 129534, 129535, 129527, 129533, 458131, 458129, 129529, 129528, 129536 на право власності на земельну ділянку, загальною площею 1,3 га, вартістю 105 050 грн. 40 коп, що розташована на території Луначарської сільської ради Бердянського району Запорізької області, які видані ОСОБА_1 не можна вважати законним та обгрунтованим, тому воно в цій частині підлягає скасуванню з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

В частині задоволених позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельні ділянки кадастровий номер:

2320683000:02:007:0138, 2320683000:02:007:0071, 2320683000:02:007:0077,

2320683000:02:007:0111, 2320683000:02:007:0112, 2320683000:02:007:0098,

2320683000:02:007:0064, 2320683000:02:007:0123, 2320683000:02:007:0113,

2320683000:02:007:0082, 2320683000:02:007:0054, 2320683000:02:007:0078,

2320683000:02:007:0079, загальною площею 1,3 га, які розташовані на території Луначарської сільської ради Бердянського району Запорізької області, законному землекористувачу - Квартирно-експлуатаційному відділу м. Запоріжжя, рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду першої інстанції не спростовують та на законність судового рішення не впливають.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Латипової Анастасії Олегівни – задовольнити частково.

Рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 10 липня 2026 року в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсними державних актів серії ЯЛ за номерами 129531, 129530, 458130, 129532, 129534, 129535, 129527, 129533, 458131, 458129, 129529, 129528, 129536 на право власності на земельну ділянку, загальною площею 1,3 га, вартістю 105 050 гривень 40 копійок, що розташована на території Луначарської сільської ради Бердянського району Запорізької області, які видані ОСОБА_1 - скасувати.

Ухвалити в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позову Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя до ОСОБА_1 , треті особи - Бердянська районна державна адміністрація, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки - відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 28 серпня 2026 року.

Головуючий, суддя СуддяСуддя

Подліянова Г.С.Кочеткова І.В. Кухар С.В.