Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №595/808/26 — Бучацький районний суд Тернопільської області

Справа № 595/808/26

Провадження № 2/595/532/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.08.2026 м. Бучач

Бучацький районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - судді Созанської Л.І.,

за участю секретаря судового засідання Швидкої Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Оринник Надія Сергіївна, до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Оринник Н.С., звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю, у якому в якому просить визнати за нею право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , що зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 15 листопада 2012 року, реєстраційний номер 38198712, номер запису 677 в книзі 5в Комунальним підприємством «Бучацьке районне бюро технічної інвентаризації» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15 листопада 2012 року.

В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що сторони з 16 грудня 2011 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 28 квітня 2021 року розірвано. Рішенням суду у справі № 595/1519/21 від 15 листопада 2021 року ОСОБА_2 визнаний таким, що втратив право користування належним їй житлом, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . У травні 2026 року позивачка вирішила продати належний їй житловий будинок, однак отримала відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з тим, що із копії правовстановлюючих документів не вбачається, що нерухоме майно є її особистою приватною власністю, оскільки майно придбане у період перебування в шлюбі. Право власності у позивачки на житловий будинок по АДРЕСА_1 виникло до реєстрації шлюбу та належить їй на праві особистої приватної власності, зокрема рішенням виконавчого комітету Золотопотіцької селищної ради № 11 від 26 лютого 2009 року їй надано дозвіл на оформлення права власності на житловий будинок, на підставі якого 15 листопада 2012 року зареєстровано право власності у реєстрі прав власності на нерухоме майно. Згідно інформації погосподарських книг за 1991-1995 роки, спірний будинок збудований у 1978 році. Відповідач жодної участі у покращенні стану будинку не приймав, добудови, реконструкції або ремонт не здійснював. Відповідно право спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, як це передбачено ст. 62 СК України, у відповідача не виникло. Позивачка набула право власності на спірний житловий будинок задовго до шлюбу. Із 2016 року відповідач не проживає разом із позивачкою, вони тривалий час не підтримують жодних контактів, місце перебування відповідача їй невідоме, тому у позасудовому порядку позивачка не має можливості вирішити спір чи формально отримати від відповідача нотаріально завірену згоду на відчуження житлового будинку.

Ухвалою судді від 22 червня 2026 року відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, справу призначено до підготовчого судового засідання.

Згідно ухвали суду від 03 серпня 2026 року закрито підготовче провадження у вказаній цивільній справі, справу призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивачки, адвокат Оринник Н.С. в судове засідання не з`явилася, у прохальній частині позовної заяви просила провести розгляд справи без участі позивача та її представника. Щодо ухвалення заочного рішення не заперечує.

Будучи належним чином повідомленим про судове засідання, зокрема і шляхом оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився без повідомлення про причини неявки. Правом подання відзиву не скористався, заяв чи клопотань від нього не надходило.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити з таких підстав.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 16 грудня 2011 року, який рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 28 квітня 2021 року (справа № 595/426/21) розірвано (рішення суду набрало законної сили 31 травня 2021 року).

Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області (справа № 595/1519/21) від 15 листопада 2021 року визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право на користування житлом, яке належить ОСОБА_1 , та розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (рішення суду набрало законної сили 16 грудня 2021 року).

Згідно виписки з рішення виконавчого комітету Золотопотіцької селищної ради Бучацького району Тернопільської області № 11 від 26 лютого 2009 року «Про визнання права власності на житлові будинки жителям» вирішено оформити право власності на житлові будинки жителям АДРЕСА_2 , в тому числі ОСОБА_1 в цілому житловий будинок по АДРЕСА_1 , видати свідоцтва жителям про право власності на житлові будинки. Дане рішення направити в Бучацьке бюро технічної інвентаризації.

Як вбачається із свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 36263921 від 15 листопада 2012 року, ОСОБА_1 є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_2 , виданого 08 квітня 2006 року відділом реєстрації актів цивільного стану Чортківського районного управління юстиції Тернопільської області України, ОСОБА_3 змінила ім`я на «ОСОБА_1 ».

За даними погосподарської книги за 1991-1995 роки Золотопотіцької селищної ради, членами домогосподарства в с. Рублин Бучацького району, який належить до робітничого господарства, були: голова сім`ї ОСОБА_3 , 1974 року народження, батьки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , брат ОСОБА_6 та сестра ОСОБА_7 .

Відповідно до відповіді Бучацької державної нотаріальної контори Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України № 172/01-24 від 15 травня 2026 року, з поданих документів ОСОБА_1 неможливо оформити договір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 , належного їй на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15 листопада 2012 року, оскільки право власності на житловий будинок згідно правовстановлюючих документів зареєстроване 15 листопада 2012 року - після реєстрації шлюбу, та є спільною сумісною власністю подружжя. Доказів того, що майно є особистою приватною власністю не надано. Відтак рекомендовано отримати письмову згоду другого з подружжя для оформлення договору купівлі-продажу будинку або ж звернутись із відповідним позовом до суду.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ч. ч. 1, 2, 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтями 316, 317 Цивільного кодексу України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

У відповідності до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільного права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2018 року у цивільній справі № 308/11958/14-ц, постанова Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504-17-ц).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Згідно роз`яснень, наданих у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21.12.2007 року № 11, не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Установлено, що підстава для набуття права власності за позивачкою на спірний будинок виникла у 2009 році після рішення виконавчого комітету Золотопотіцької селищної ради Бучацького району Тернопільської області № 11 від 26 лютого 2009 року «Про визнання права власності на житлові будинки жителям», тобто до шлюбу з ОСОБА_2 . Дані обставини підтверджуються випискою із відповідного рішення виконавчого комітету.

Відповідно до абз. 3 ч.2 ст. 331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень – це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відтак, державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення права власності на нерухоме майно або інших речових прав (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 363/4852/17, провадження № 61-19831св19 від 03 червня 2020 року).

Сам факт реєстрації у 2012 році права власності позивачки на спірний будинок, за доведеності отримання первинного правовстановлюючого документу (рішення виконавчого комітету органу місцевого самоврядування) у 2009 році, після реєстрації шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не дає підстав вважати, що будинок є спільною сумісною власності подружжя.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У відповідності до приписів ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Положеннями ч. ч. 1 - 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В судовому засіданні встановлено, що позивачка набула спірний будинок у власність 26 лютого 2009 року до укладення шлюбу, однак зареєструвала у період перебування в шлюбі з відповідачем - 15 листопада 2012 року.

Таким чином, враховуючи зазначені обставини, суд вважає можливим визнати право особистої приватної власності на вищевказане нерухоме майно за позивачкою, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, з відповідача в користь позивачки необхідно стягнути 1331,20 гривень судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 81, 89, 141, 247, 258-268, 273, 280-282, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Оринник Надія Сергіївна, до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю - задовольнити.

Визнати житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 , особистою приватною власністю ОСОБА_1 .

Стягнути із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються із судового збору, сплаченого при поданні позову, в розмірі 1331,20 грн.

Відповідачу направити копію заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду може бути оскаржене позивачем у загальному порядку безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про сторін:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя: Л. І. Созанська