Вирок від 30 серпня 2026 р. у справі №331/4449/26 — Олександрівський районний суд міста Запоріжжя

Справа № 331/4449/26

Провадження № 1-кп/331/800/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , процесуального прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисник адвоката ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду за адресою: вул. Олександрівська, 6 м. Запоріжжя, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026082020000298 від 02.04.2026 р. за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, РНОКПП НОМЕР_1 , маючого середню спеціальну освіту, неодруженого, не маючого на утриманні будь-яких осіб, не працевлаштованого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

Вироком Вознесенівського районного суду м.Запоріжжя від 14 січня 2026 року за ч. 1 ст. 382 КК України до 1 (одного) року позбавлення волі,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 Кримінального кодексу України,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 12.05.2025 у справі №331/1453/25 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді 15 діб адміністративного арешту з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 10 років. Постанова суду набрала законної сили 23.05.2025.

Однак ОСОБА_4 , достовірно знаючи про наявність вказаної постанови суду, оскільки за нею з 07.08.2025 відбував 15 діб адміністративного арешту в ізоляторі тимчасового тримання ГУНП в Запорізькій області, діючи з прямим умислом, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення статті 129-1 Конституції України та статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, маючи реальну можливість її виконати, продовжив керувати транспортним засобом на території Олександрівського району м. Запоріжжя та вчиняв адміністративні правопорушення, тим самим умисно не виконував постанову Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12.05.2025 за наступних обставин.

Так, 01.11.2025 о 06 годині 04 хвилини, ОСОБА_4 , будучи особою, позбавленою права керування транспортними засобами на 10 років, керував автомобілем марки «ЗАЗ Lanos», державний номерний знак НОМЕР_2 , з ознаками наркотичного сп`яніння та рухався на території Олександрівського району поблизу будинку 159 по вул. Гоголя в м.Запоріжжі, де був зупинений працівниками патрульної поліції за порушення Правил дорожнього руху. За вказаним фактом відносно нього складено протокол серії ЕПР1 №499970 від 01.11.2025, за результатами розгляду якого постановою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 12.01.2026 у справі №331/6786/25 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді 15 діб адміністративного арешту. Постанова суду не оскаржувалась та набрала законної сили 23.01.2026.

Отже, ОСОБА_4 , достовірно знаючи з 07.08.2025 про наявність постанови суду, якою його позбавлено права керування транспортними засобами на 10 років, діючи умисно, керував транспортними засобами та вчиняв адміністративні правопорушення у сфері забезпечення Правил дорожнього руху на території Олександрівського району м. Запоріжжя, за що був притягнутий до адміністративної відповідальності, тим самим умисно не виконував постанову Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 12.05.2025, яка набрала законної сили та є обов`язковою до виконання.

Крім того, ОСОБА_4 , будучи особою, позбавленою права керування транспортними засобами на строк 10 років постановою Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 12.05.2025, 04.11.2025 о 18 годині 34 хвилин з ознаками наркотичного сп`яніння керував автомобілем марки «ЗАЗ Lanos», державний номерний знак НОМЕР_2 , з ознаками наркотичного сп`яніння та рухався на території Олександрівського району поблизу будинку 38 по вул. Університетській (Жуковського) в м.Запоріжжі, де був зупинений працівниками патрульної поліції за порушення Правил дорожнього руху. За вказаним фактом відносно нього складено протокол серії ЕПР1 №503407 від 04.11.2025, за результатами розгляду якого постановою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 12.01.2026 у справі №331/6783/25

ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді 15 діб адміністративного арешту. Постанова суду не оскаржувалась та набрала законної сили 23.01.2026.

Отже, ОСОБА_4 , достовірно знаючи про наявність постанови суду, якою його позбавлено права керування транспортними засобами на 10 років, діючи умисно, керував транспортними засобами та вчиняв адміністративні правопорушення у сфері забезпечення Правил дорожнього руху на території Олександрівського району м. Запоріжжя, за що був притягнутий до адміністративної відповідальності, тим самим умисно не виконував постанову Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 12.05.2025, яка набрала законної сили та є обов`язковою до виконання.

Також, ОСОБА_4 , будучи особою, позбавленою права керування транспортними засобами на строк 10 років постановою Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 12.05.2025, 11.11.2025 о 08 годині 59 хвилин з ознаками наркотичного сп`яніння керував автомобілем марки «ЗАЗ Lanos», державний номерний знак НОМЕР_2 та рухався на території Олександрівського району поблизу будинку 67 по вул.Академіка Амосова в м. Запоріжжі, де був зупинений працівниками патрульної поліції за порушення Правил дорожнього руху. За вказаним фактом відносно нього складено протокол серії ЕПР1 №509591 від 11.11.2025, за результатами розгляду якого постановою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 26.01.2026 у справі №331/6925/25 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді 15 діб адміністративного арешту. Постанова суду не оскаржувалась та набрала законної сили 06.02.2026.

ОСОБА_4 , достовірно знаючи про наявність постанови суду, якою його позбавлено права керування транспортними засобами на 10 років, діючи умисно, керував транспортними засобами та вчиняв адміністративні правопорушення у сфері забезпечення Правил дорожнього руху на території Олександрівського району м. Запоріжжя, за що був притягнутий до адміністративної відповідальності, тим самим умисно не виконував постанову Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 12.05.2025, яка набрала законної сили та є обов`язковою до виконання.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 винним себе за ч. 1 ст. 382 КК України визнав у повному обсязі. Зазначив, що відносно нього дійсно були складені протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 3 ст. 130 КУпАП. Коли він дізнався про наявність першого рішення суду про притягнення його до адміністративної відповідальності та позбавлення його права керування транспортними засобами, то після цього більше в судові засідання не приходив, розглядом інших справ не цікавився. При цьому, він розумів наслідки того, що ним не виконуються постанови суду в частині позбавлення його права керування транспортними засобами. Так як він не має офіційного місця працевлаштування, то він на своєму автомобілі «ЗАЗ LANOS», д.н.з. НОМЕР_2 , надавав послуги таксі. Разом з цим, він знаходився на замісній терапії та вживав метадон. Наразі, іноді він продовжує керувати транспортним засобом у потребах його сім`ї.

Покази обвинуваченого ОСОБА_4 є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Адвокат обвинуваченого, не заперечуючи обставин, встановлених під час досудового розслідування, просив під час призначення покарання, врахувати матеріали, що характеризують обвинуваченого, а саме те, що обвинувачений має місце реєстрації та фактичного мешкання, на даний час знаходиться під клінічним наглядом на державній програмі замісної підтримувальної терапії, на його утриманні знаходиться матір ОСОБА_6 , яка є пенсіонеркою. Має діагноз: посттромботична хвороба нижніх кінцівок, набрякова-виразкова форма, хронічна лімфо-венозна недостатність в стадії декомпенсації, трофічна виразка правої гомілки. Варикозна хвороба н/к з виразкуванням.

У зв`язку із вищевикладеним, просив призначити підзахисному покарання не пов`язане з позбавленням волі.

На підставі положень ч. 3 ст.349 КПК України, з урахуванням повного визнання вини обвинуваченим ОСОБА_4 , думки обвинуваченого, який повідомив, що бажає закінчити судове слідство по справі без дослідження доказів, що містяться в матеріалах кримінального провадження, думки прокурора, докази щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, не досліджувалися. Судом роз`яснено обвинуваченому обмеження у праві на апеляційне оскарження вироку суду посилаючись на невизнання обставин, які не оспорювалися під час розгляду справи. Обвинувачений також підтвердив, що йому зрозуміло, що він обвинувачується у умисному невиконанні постанови суду, що набрала законної сили, також підтвердив, що повністю розуміє наслідки своїх дій, повного визнання вини та відмови від дослідження усіх доказів по справі.

За обставин, викладених у обвинувальному акті, зважаючи на той факт, що прокурор, обвинувачений, захисник, не оспорювали обставин, встановлених органом досудового розслідування, учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, суд ухвалив проводити розгляд справи відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України.

Враховуючи викладене, суд, допитавши у судовому засіданні обвинуваченого, дослідивши матеріали, які характеризують особу обвинуваченого, прийшов до висновку, що винуватість у вчинені інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведені повністю.

Таким чином, суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 382 КК України як умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.

Вказане діяння згідно положень ст. 12 КК України є нетяжким злочином.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Таким чином реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинений злочин.

При обранні виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.

Вирішуючи питання про призначення ОСОБА_4 покарання, суд відповідно до вимог ст.65 КК України приймає до уваги характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином; конкретні обставини кримінального провадження; ставлення обвинуваченого до вчиненого - вину визнав повністю, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, а саме: під наглядом у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, але проходив лікування, певний час знаходився на замісній терапії у зв`язку з залежністю від опіоїдів та алкоголю, не працевлаштований, постійного доходу не має, має зареєстроване місце проживання, неодружений, має на утриманні матір ОСОБА_6 , яка є пенсіонеркою. Має діагноз: посттромботична хвороба нижніх кінцівок, набрякова-виразкова форма, хронічна лімфо-венозна недостатність в стадії декомпенсації, трофічна виразка правої гомілки. Варикозна хвороба н/к з виразкуванням.

Також суд враховує, позицію сторін кримінального провадження щодо необхідної міри покарання.

Згідно зі ст. 66 КК України суд визнає пом`якшуючою покарання обставиною активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Разом з тим, судом не визнається обставиною, яка пом`якшує покарання щире каяття у вчиненому, оскільки обвинувачений у судовому засіданні не висловив жаль з приводу вчиненого, не виказав осуду своєї поведінки та не доклав зусиль для виправлення ситуації шляхом виконання рішень суду, які набрали законної сили.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Відповідно до вимог ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

За сукупності вище наведених обставин, враховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, з урахуванням обставин вчиненого кримінального правопорушення, характеру та ступеню суспільної небезпеки скоєного, його наслідків, а саме того, що дії обвинуваченого не потягли за собою тяжких наслідків, даних про особу обвинуваченого, зокрема відсутності у обвинуваченого постійного доходу та місця роботи, суд вважає, що його виправлення та перевиховання можливе при застосуванні до нього покарання в межах санкції ч.1 ст.382 КК України, а саме у виді позбавлення волі на певний строк.

Визнання фактичних обставин за умови їх очевидної документальної підтвердженості не може бути прирівняне до стійкої позитивної зміни поведінки.

Протиправні дії не мали одиничного чи випадкового характеру.

Після набрання постановою суду законної сили обвинувачений упродовж кількох місяців неодноразово керував автомобілем, кожного разу усвідомлюючи, що позбавлений такого права.

Повторне притягнення до адміністративної відповідальності, нові судові постанови та накладені стягнення не зупинили його.

Сукупність установлених епізодів свідчить про свідоме та послідовне ігнорування не одного, а низки судових рішень.

Особливої ваги набуває те, що три адміністративні правопорушення були пов`язані з керуванням транспортним засобом у стані алкогольного або наркотичного сп`яніння.

Обвинувачений одночасно використовував автомобіль для надання послуг таксі. Хоча матеріали провадження не дають підстав стверджувати, що в кожному конкретному епізоді в салоні перебували пасажири, поєднання професійного перевезення осіб із систематичним керуванням усупереч судовій забороні та фактами, установленими за ст. 130 КУпАП, об`єктивно підвищувало небезпеку його поведінки для інших учасників дорожнього руху.

Так, відсутність тяжких наслідків не спростовує необхідності реального відбування покарання.

Склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, охороняє насамперед авторитет правосуддя та обов`язковість судового рішення.

Суспільна небезпечність установленого діяння полягає саме у тривалому й демонстративному невиконанні законної заборони, а не лише в настанні додаткових матеріальних чи фізичних наслідків.

Скрутне матеріальне становище та відсутність постійної роботи могли бути враховані під час оцінки причин несплати штрафів, проте вони жодним чином не пояснюють і не виправдовують продовження керування транспортним засобом.

Навпаки, власні пояснення ОСОБА_4 про те, що навіть під час судового розгляду він іноді продовжував керувати автомобілем, підтверджують відсутність фактичного припинення поведінки, яка становила зміст умисного невиконання судового рішення.

Відсутність обставин, що обтяжують покарання, є обов`язковим елементом загальної оцінки, але не самостійною позитивною характеристикою особи.

Суд приймає до уваги, що згідно з вироком Вознесенівського районного суду м.Запоріжжя від 14 січня 2026 року міста Запоріжжя, ОСОБА_4 засуджено за ч. 1 ст. 382 КК України до 1 (одного) року позбавлення волі за аналогічне кримінальне правопорушення, а саме систематичне керування автомобілем усупереч судовій забороні.

У цій справі саме поведінка після ухвалення обов`язкового рішення найбільш точно характеризує його ставлення до закону та здатність виконувати покладені судом обов`язки.

Отже, матеріали кримінального провадження не містять достатніх даних про зниження суспільної небезпечності ОСОБА_4 або про стійку зміну його поведінки, які б дозволяли обґрунтовано прогнозувати виправлення без відбування покарання.

Навпаки, тривалість невиконання судової заборони, кількість установлених епізодів, неефективність попередніх адміністративних стягнень, несплата штрафів, відсутність щирого каяття та визнане ним продовження керування автомобілем, судимість за аналогічний злочин, свідчать про обґрунтований ризик подальшого ігнорування вимог закону.

Відсутність нових адміністративних матеріалів за ст.130 КУпАП сама по собі не свідчить про стійке виправлення обвинуваченого, оскільки дотримання вимог закону є його обов`язком.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що саме реальне відбування такого строку є необхідним і достатнім для досягнення цілей, передбачених ст. 50 КК України, та не є надмірним і вважає, що таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових правопорушень.

Також, на думку суду, таке покарання та звільнення обвинуваченого від його відбування з випробуванням відповідатиме принципам гуманності, справедливості, не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечує співмірність діяння та кари, відповідає таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Судом при призначенні покарання береться до уваги, що злочини ОСОБА_4 скоїв до постановлення вироку Вознесенівського районного суду м.Запоріжжя від 14 січня 2026 відповідно до якого його визнано винним та засуджено ч.1 ст. 382 КК України до 1 року позбавлення волі

Таким чином, в даному випадку покарання ОСОБА_4 слід призначати за правилами ч. 4 ст. 70 КК України.

Судом також враховуються роз`яснення, надані у пункті 21 Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», відповідно до яких при вирішенні питання про те, який із передбачених ст. 70 КК України принципів необхідно застосовувати при призначенні покарання за сукупністю злочинів (поглинення менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового складання покарань, призначених за окремі злочини), суд повинен враховувати крім даних про особу винного й обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання, також кількість злочинів, що входять до сукупності, форму вини й мотиви вчинення кожного з них, тяжкість їх наслідків, вид сукупності (реальна чи ідеальна) тощо.

Так, як випливає з вироку Вознесенівського районного суду м.Запоріжжя від 14 січня 2026 р. ОСОБА_4 вчинив нетяжкий злочин, який характеризується прямим умислом. У вироку зазначені мотиви вчинення злочинів, тяжкість їх наслідків та інші обставини, які враховуються судом при вирішення питання про застосування принципів призначення покарання, передбачених ст. 70 КК України.

За вказаних обставин, суд, враховуючи думку прокурора, вважає за можливе застосовуючи ч. 4 ст. 70 КК України, врахувати принцип поглинення менш суворого покарання призначеного вироком Вознесенівського районного суду м.Запоріжжя від 14 січня 2026 р., більш суворим покаранням.

Цивільний позов в даному кримінальному провадженні не заявлявся.

Доля речових доказів підлягає вирішенню відповідно до ст. 100 КПК України.

Питання про процесуальні витрати перед судом не порушувалося.

Запобіжний захід ОСОБА_4 не обирався, клопотань щодо його обрання до набрання вироком законної сили не надходило. За таких обставин, суд не вбачає підстав і потреби в застосовуванні відносно нього запобіжного заходу на цій стадії судового розгляду.

Судом також враховано вимоги п.1 ст.6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 349, 368-371, 373-374, 376, 615 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України та призначити йому покарання у виді 1 (одного) року 2 (місяців) позбавлення волі.

На підставі положень ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 14 січня 2026 р., більш суворим покаранням, призначеним даним вироком, призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді 1 (одного) року 2 (місяців) позбавлення волі.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили не застосовувати.

Речові докази: копії матеріалів справи № 331/1453/25 на 16 аркушах, відеозаписи на 1 диску; копії матеріалів справи № 331/1456/25 на 9 аркушах; копії матеріалів справи № 331/1568/25 на 12 аркушах; копії матеріалів справи № 331/2224/25 на 10 аркушах; копії матеріалів справи № 331/2291/25 на 16 аркушах; копії матеріалів справи № 331/2651/25 на 17 аркушах; копії матеріалів справи № 331/3757/25 на 20 аркушах; копії матеріалів справи № 331/6783/25 на 11 аркушах, відеозаписи на 1 диску; копії матеріалів справи № 331/6786/25 (провадження 3/331/59/2026) на 11 аркушах, відеозаписи на 1 диску; копії матеріалів справи № 331/6925/25 (провадження № 3/331/88/2026) на 18 аркушах, відеозаписи на 1 диску; копії матеріалів справи № 331/6926/25 (провадження 3/331/89/2026) на 8 аркушах; копії матеріалів справи № 331/3606/24/25 на 12 аркушах – залишити в матеріалах кримінального провадження.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

На вирок учасниками судового провадження можуть бути подані апеляційні скарги до Запорізького апеляційного суду через суд першої інстанції – Олександрівський районний суд міста Запоріжжя протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя: ОСОБА_1