Рішення від 27 серпня 2026 р. у справі №908/1501/26 — Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 34/92/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.08.2026 Справа № 908/1501/26

м.Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі судді Науменка А.О.,

розглянувши у письмовому провадженні, без виклику сторін, справу № 908/1501/26

за позовом: Фізичної особи-підприємця Дзюби Дмитра Михайловича, ідентифікаційний код НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 )

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРЕМІУМ ТРАНС», ідентифікаційний код юридичної особи 35802980 (вул. Гоголя, буд. 159А. кв. 30, м. Запоріжжя, 69095)

про стягнення 84 080 грн 00 коп.

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Дзюби Дмитра Михайловича про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРЕМІУМ ТРАНС» 84 080 грн 00 коп. заборгованості за послуги перевезення за Договором від 01.09.2023 № 02/09/23 на перевезення вантажу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2026 справу № 908/1501/26 передано на розгляд судді Науменку А.О.

29.06.2026 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Сторони належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі, через електронні кабінети 29.06.2026.

Відзив на адресу суду від відповідача не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.

Згідно ст. 165, 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

За таких обставин, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.

У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Статтею 248 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

28.08.2026 судом ухвалено рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

04.09.2023 між Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРЕМІУМ ТРАНС» (замовником) Фізичною особою-підприємцем Дзюбою Д.М. (перевізником), укладено договір перевезення вантажу № 02\09\23 (далі Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором Перевізник зобов`язується доставляти (перевозити) автомобільним транспортом довірений йому замовником вантаж з пункту (місця) відправлення до пункту (місця) призначення і видавати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу вантажу), а Замовник зобов`язується сплачувати за перевезення вантажу плату.

Найменування, кількість вантажу або маса (вага), та інші умови перевезення вантажу за цим Договором узгоджуються сторонами в замовлені на перевезення. Кожне окреме перевезення здійснюється Перевізником у відповідності до письмової Заявки, яка підписується обома сторонами цього договору та є його невід`ємною частиною. У заявки зазначаються: пункт завантаження та розвантаження вантажу, дата завантаження та строк доставки у пункт призначення, вартість перевезення, найменування вантажу, дата завантаження та строк доставки у пункт призначення, вартість перевезення, найменування вантажу, кількість, вага тощо (пункт 1.2. Договору).

Згідно п.п. 2.3. та 2.5 Договору оформлена товарно-транспортна накладна (CMR), завірена Перевізником, є підставою для одержання ним вантажу для перевезення з матеріальною відповідальністю Перевізника. Замовник надає Перевізнику належним чином оформлені документи, необхідні для здійснення останнім перевезення та транспортно-експедиційного обслуговування вантажу.

У випадку досягнення згоди сторін щодо умов конкретного перевезення вантажів, направляти замовнику підтверджену штампом перевізника заявку з вказівкою водія та державного номера автомобіля (пункт 3.1. Договору).

Відповідно до п.п. 5.1., 5.2. Договору замовник сплачує 100 % від вартості перевезення після виконання робіт та підписання сторонами Акту виконаних робіт, при наявності оригіналів акту виконаних робіт у Замовника, з відстрочкою платежу, на протязі 5 банківських днів від дати підписання Акту виконаних робіт (якщо іншого не вказано в заявці). Акт виконаних робіт підписується замовником після пред`явлення Перевізником товарно-транспортної накладної (CMR), підписаної отримувачем вантажу. Вартість перевезення та транспортно-експедиційних послуг узгоджується сторонами в кожному окремому випадку та зазначається в заявці на перевезення.

Умовами п. 6.1. Договору сторони узгодили, що Перевізник і Замовник у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язань по цьому договору несуть взаємну матеріальну відповідальність згідно з чинним законодавством та умовами договору.

Згідно пункту 9.1. Договору Договір вступає в дію з моменту підписання та діє до повного виконання обов`язків.

13.04.2026 сторонами укладена Заявка №25/1 на транспортно- експедиційні послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом.

За умовами Заявки, ФОП Дзюба Д.М. узяв на себе зобов`язання виконати міжнародне перевезення вантажу за маршрутом: м. Анкара, м. Баликесір (Туреччина) – м. Запоріжжя. На підтвердження укладення договору перевезення, з огляду на положення ст.ст.4, 9 КДПВ, були виготовлені два коносаменти у вигляді міжнародних товаротранспортних накладних CMR: №б/н від 18 квітня 2026 та №б/н від 21 квітня 2026.

За звичаями ділового обороту, що склалися в галузі міжнародних автомобільних перевезень та з огляду на положення ст.ст.5, 6 КДПВ, дані про експедиторів (в даному випадку ТОВ «ПРЕМІУМ ТРАНС») в транспортній накладній не відображаються.

Як зазначає Позивач, послуга перевезення, за погодженим в Заявці маршрутом, була надана без зауважень та застережень замовника перевезення (вантажоодержувача). Обставину належного виконання перевезення підтверджує відтиск печатки та підпис уповноваженої особи вантажоодержувача в графі 24 накладних CMR.

Обумовлена в пункті «Ставка і форма оплати» Заявки, вартість перевезення склала 4270,00 доларів США. За змістом цього ж пункту Заявки, - оплата за перевезення проводиться у гривнях за курсом 43,45 грн. за 1 долар США, протягом 10 робочих днів після направлення оригіналів документів, які, за звичаями ділового обороту, що склалися в галузі міжнародних перевезень є підставою для проведення оплати. 4270,00 доларів США за погодженим курсом 43,45 грн складають 185531,50 грн (4270х43,45).

Рахунок- фактура був виставлений на меншу суму – 184080,00 грн.

05 травня 2026 ТОВ «ПРЕМІУМ ТРАНС» здійснив часткову оплату перевезення, сплативши платіжною інструкцією №1209 – 100000,00 грн. З урахуванням вказаного платежу залишкова сума грошового зобов`язання відповідача склала 84080,00 грн.

Документи для оплати 12.05.206 направлені замовнику, поштовим перевізником ТОВ «НОВА ПОШТА» за експрес- накладною №59001648820066.

Відправлення було вручене адресату 14.05.2026. Будь-яких зауважень щодо обсягу чи змісту отриманих документів не заявлено.

Десятий робочий день, визначений граничним днем для проведення оплати, закінчився. Перевезення оплачене не було.

Стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРЕМІУМ ТРАНС» на користь Фізичної особи-підприємця Дзюби Дмитра Михайловича 84 080 грн 00 коп. заборгованості за послуги перевезення за Договором від 01.09.2023 № 02/09/23 на перевезення вантажу було предметом судового розгляду у даній справі.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Спірні правовідносини сторін за своїм змістом є майновими, договірними та стосуються надання послуг.

Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 ст.627 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. За ч.2 цієї статті, - положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

За ч.1 ст.903 ЦК України, - якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.3 ст.909 ЦК України, - за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Статтею 916 ЦК України передбачено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Згідно зі ст. 920 ЦК України, у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Закон України «Про автомобільний транспорт» визначає, що вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату (ст. 1).

Відповідно до ч. 1 ст. 916 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Відповідно до п.п. 5.1., 5.2. Договору замовник сплачує 100 % від вартості перевезення після виконання робіт та підписання сторонами Акту виконаних робіт, при наявності оригіналів акту виконаних робіт у Замовника, з відстрочкою платежу, на протязі 5 банківських днів від дати підписання Акту виконаних робіт (якщо іншого не вказано в заявці). Акт виконаних робіт підписується замовником після пред`явлення Перевізником товарно-транспортної накладної (CMR), підписаної отримувачем вантажу. Вартість перевезення та транспортно-експедиційних послуг узгоджується сторонами в кожному окремому випадку та зазначається в заявці на перевезення.

Позивач надав послуги в повному обсязі, загальною вартістю 184080 грн.

В підтвердження позивачем надано заявку № 25/1, Міжнародну товарно-транспортну накладну від 04.05.2026, рахунок-фактуру № 593 від 04.05.2026.

Відповідач факт належного виконання позивачем умов договору не спростував, приняв виконання сплативши 100 000 грн 00 коп. за дані послуги, доказів сплати заборгованості за надані послуги перевезення вантажу у строк, встановлений Договором та у повному обсязі, не надав.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 84 080 грн 00 коп. заборгованості є обґрунтованими та документально підтвердженими.

Отже, позов підлягає задоволенню повністю.

Судовий збір за позовом в сумі 2662 грн 40 коп. покладаються на Відповідача.

Позивач також просить стягнути з відповідача, на користь позивача, суму витрат, понесених на правову допомогу адвоката у розмірі 9300,00 грн. При задоволенні позову, стягнути з відповідача 3000,00 грн. у якості відшкодування гонорару успіху, який має бути сплачений позивачем

Як зазначає Позивач, з метою ознайомлення з матеріалами справи, досудового врегулювання спору, підготовки позовної заяви та юридичного супроводу справи в суді та на стадії примусового виконання судового рішення, заявником понесені попередні витрати на правову допомогу адвоката у сумі 9300,00 грн. Розрахунок витрат проведений, шляхом додавання вартості окремих дій адвоката, визначних Договором про надання правової допомоги: 2200,00 грн – за збирання, огляд, дослідження та попередній правовий аналіз документів та ін. доказів за їх місцезнаходження, 200,00 грн – за проведення переговорів на предмет повернення боргу, 500,00 грн – за проведення аналізу судової практики, 400,00 грн – за здійснення арифметичних розрахунків, 3900,00 грн – за підготовку позовної заяви та пакету документів, необхідних для звернення до суду, 2100,00грн. – за вчинення інших дій необхідних для розгляду справи та її повного юридичного супроводу (в т.ч. підготовка пояснень, заяв на виконання ухвал, заяв по суті спору, клопотань, тощо), в тому числі, на стадії примусового виконання судового рішення (як завершальної стадії судового процесу). У Договорі про правову допомогу сторони домовилися про премію (гонорар успіху) який повинен бути сплачений адвокату у випадку вирішення спору на користь клієнта. Гонорар успіху складає 3000,00 грн.

В підтвердження відповідних послуг до позову додано Договір про правову допомогу від 16.06.2026, ордер та свідоцтво адвоката, квитанція про сплату 9 300 грн за правову допомогу.

Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ст.126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги ( ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Розподіл судових витрат передбачено ст.129 ГПК України, ч.ч. 4, 5 якої встановлено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 ст.129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Аналогічна позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі № 922/445/19, постановах Верховного Суду від 21.09.2021р. у справі № 925/932/20, від 04.06.2020р. у справі № 906/598/19.

Отже, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021р. у справі № 910/12876/19).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020р. у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021р. у справі № 912/1025/20).

Матеріалами справи підтверджуєтсья надання адвокатом Лозою В.М. професійної правничої допомоги у даній справі, складення та подання позову з додатками.

Отже, Позивач підтвердив відповідними доказами факт надання професійної правничої допомоги адвокатом у даній справі.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 126 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

У постанові від 31.05.2022 у справі №927/727/21 Верховний Суд сформував наступний висновок: «Судами з урахуванням відповідних законодавчих приписів та правових висновків, викладених у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/996/18, правильно відзначено, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено».

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Частинами 1 та 2 статті 30 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру або погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до висновку Верховного Суду, який викладений у постанові від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19, розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

За правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21: Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права».

За приписами ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Надання правової допомоги відповідачу підтверджується матеріалами справи, зокрема: Договором та актами.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, відповідно до частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану роботу, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Аналогічну правову позиції викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 922/2685/19 від 08.04.2020.

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як вказала колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.11.2019 по справі № 905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 125 ГПК України сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів частини четвертої статті 126, частини п`ятої статті 127 та частини п`ятої статті 129 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування.

Враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, та розгляд справи у спрощеному провадженні і фактично виконані адвокатом роботи, суд вважає, що 8 000 грн 00 коп. становлять співмірні і розумні витрати Позивача на професійну правничу допомогу у даній справі.

Керуючись ст.ст. 129, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРЕМІУМ ТРАНС», ідентифікаційний код юридичної особи 35802980 (вул. Гоголя, буд. 159А. кв. 30, м. Запоріжжя, 69095) на користь Фізичної особи-підприємця Дзюби Дмитра Михайловича, ідентифікаційний код НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) 84080 (вісімдесят чотири тисячі вісімдесят) боргу, 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп. судового збору та 8 000 (вісім тисяч) грн 00 коп. витрат на правову допомогу. Видати наказ.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 28.08.2026.

Суддя А.О. Науменко