Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №917/2358/25 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року м. Харків Справа №917/2358/25

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.,

за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,

за участю представників:

позивача - Чинчик С.С. (адвокат), свідоцтво серія ПТ№3485 від 09.06.2020 року, довіреність №06/4742 від 26.12.2025 року;

відповідача - Рудницька Ю.О. (адвокат), свідоцтво серія ПТ№2006 від 23.01.2018 року, довіреність №29-14/82 від 26.05.2026 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» (вх.№1380П/1) на рішення Господарського суду Полтавської області від 09.06.2026 року у справі №917/2358/25,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька ТЕЦ», 39600, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Свіштовська, 2, код ЄДРПОУ 42225136,

до Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго», 36008, м. Полтава, вул. Польська, 2а, код ЄДРПОУ 03338030,

про стягнення 76288729,19 грн,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька ТЕЦ» звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» 76288729,19 грн, з яких 68036999,90 грн - заборгованість за договором про надання комплексної послуги №447 від 24.10.2023 року, 6363837,44 грн - пеня, 1148119,84 грн - втрати від інфляції, 739772,01 грн - 3% річних.

У судовому засіданні 09.06.2026 року відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру заявленої позивачем пені на 90%.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.06.2026 року у справі №917/2358/25 (повний текст складено 11.06.2026 року, суддя Мацко О.С.) позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» (код ЄДРПОУ: 03338030, м.Полтава, вул.Польська, 2А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька ТЕЦ» (код ЄДРПОУ: 42225136, м.Кременчук, вул..Свіштовська,2) 68036999,90 грн заборгованості за надані послуги за договором про надання комплексної послуги №447 від 24.10.2023 року, пеню у розмірі 4454686,21 грн, інфляційні втрати у розмірі 1148119,84 грн, 3% річних від простроченої суми боргу у розмірі 739772,01 грн, судовий збір в розмірі 847840,00 грн.

В іншій частині позову - відмовлено.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення Господарського суду Полтавської області від 09.06.2026 року по справі №917/2358/25 скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що в період з листопада 2022 року по березень 2025 року, між ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька ТЕЦ» укладались договори про надання комплексної послуги, в тому числі, в період з 24.10.2023 року по 30.04.2024 року (термін дії договору продовжений додатковою угодою від 29.12.2023 року №2) діяв договір від 24.10.2023 року №447 про надання комплексної послуги (далі - договір), в якому ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» виступав замовником, а ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ» - виконавцем комплексної послуги. Впродовж терміну дії договору на адресу ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» з боку виконавця направлялися акти здачі-приймання наданої послуги та акти коригування.

У всіх, без винятку, калькуляціях міститься рядок «інші накладні витрати», які не розшифровані відповідною довідкою головного бухгалтера, як-то, виробничі, адміністративні, операційні витрати. Калькуляція не підписана головним бухгалтером. Калькуляція підписана виключно директором ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ». У зв`язку з наведеним, протягом дії договору, по факту отримання актів здачі-приймання послуги, ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» зверталось до ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ» із листами, в яких, серед іншого, зазначало про непогодження із вартістю послуги через непідтвердження витрат виконавця, зазначених у калькуляції у рядку 4 «інші накладні витрати» та просило надати розшифрування таких витрат.

У калькуляції вартості послуги містяться «інші накладні витрати», які не корелюються зі складовими, що містяться у додатку №1 до договору та не розшифровані головним бухгалтером, але, з точки зору вартості послуги, складають її основну частину. Відповідачем не замовлялось у позивача інших, не передбачених договором та додатком №1 до договору послуг. Позивачем не надано до позовної заяви документів, якими б «інші накладні витрати» були розшифровані та документально підтверджені.

Скаржник наполягає на тому, що Господарським судом Полтавської області не надана правова оцінка тому факту, що позивач не дотримався умов договору в частині формування актів здачі-приймання наданих послуг, а відповідач не повинен був сплачувати таку суму вартості послуги оскільки за умовами договору замовником самостійно здійснюється придбання палива та інших ресурсів (далі - ресурси), пов`язаних з технологічними потребами виробництва замовником теплової енергії (пункт 1.5 розділу 1 договору), отже, «інші накладні витрати», що включені позивачем до калькуляції, не є належно обґрунтованими та такими, що відповідають договірним зобов`язанням, вони не замовлялись відповідачем, отже, їх включення до калькуляції суперечить статті 901 ЦК України в частині надання послуг виключно за завданням замовника. Тобто Господарським судом Полтавської області було неправильно застосовано норму матеріального права, а саме, статтю 901 ЦК України, оскільки якщо стороною надана послуга, що не передбачена договором, замовник не зобов`язаний її оплачувати, якщо ці дії не були додатково узгоджені. Надання таких послуг кваліфікується як ініціатива виконавця.

Щодо існування підстав для стягнення з відповідача суми вартості послуг в повному обсязі, то, Господарським судом Полтавської області були залишено поза увагою, що додані до позовної заяви документи не містять відомостей щодо досягнення сторонами спору згоди про зміну обсягу складових послуги та ціни, в порядку передбаченому договором. Акти здачі-приймання наданих послуг, повернуті на адресу виконавця разом із листами, в яких зазначалось про непогодження із сумою вартості послуги, що, в свою чергу, свідчить про те, що сторони не досягли згоди щодо щомісячного включення до послуг «інших накладних витрат», тим більше, що останні взагалі не передбачені договором. Господарським судом Полтавської області не було надано правової оцінки тому, що метою складання актів здачі-приймання наданих послуг є фіксація передачі результатів послуги, такі акти не є додатковою угодою до договору в розумінні пункту 2.4 розділу 2 договору, шляхом оформлення якої до договору можуть бути внесені зміни.

Також апелянт зазначає, що відмова суду у призначенні експертизи є порушенням норм процесуального права (стаття 13 ГПК України), оскільки вона позбавляє сторону можливості довести свою правоту, ігнорує вимоги щодо змагальності або обґрунтована припущеннями, а не нормами закону.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.07.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача - Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» на рішення Господарського суду Полтавської області від 09.06.2026 року у справі №917/2358/25. Позивачу встановлено строк протягом якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 ст.263 Господарського процесуального кодексу України, а також докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу. Встановлено учасникам справи строк для подання до апеляційного господарського суду клопотань, заяв та документів в обґрунтування своїх вимог і заперечень по справі з відповідним мотивуванням їх подання. Справу призначено до розгляду в судове засідання і роз`яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв`язку через підсистему електронний суд. Витребувано з Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/2358/25.

Вказана ухвала суду була направлена учасникам справи через підсистему Електронний суд до кабінету користувача і доставлені їм 09.07.2026 року (вважається врученою 10.07.2026 року).

21.07.2026 року матеріали справи №922/2358/25 надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№7977 від 21.07.2026 року), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення норм матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Позивач вказує, що договором про надання комплексної послуги передбачено складання калькуляції вартості послуг за місяць та відповідних довідок. Форма цих документів договором не визначена. Тож, виконавець склав ці документи у тому вигляді, що дозволяє зрозуміти суть та об`єм послуги. Скаржником акти здачі-приймання наданої послуги по договору №447 від 24.10.2023 року за період з жовтня 2023 року по березень 2024 року та акти коригування від 29.12.2023 року до актів здачі-приймання наданої послуги від 31.10.2023 року та від 30.11.2023 року до договору №447 від 24.10.2023 року підписано без зауважень та претензій до виконавця по обсягу і якості виконаних послуг, відповідно, замовником підтверджено повну згоду з обсягом та сумою наданих послуг.

Позивач також звертає увагу, що відповідачем було частково у розмірі 71166744,86 грн сплачено за надані послуги по договору і станом на 02.11.2024 року залишок боргу по договору становив 77133009,79 грн, тому 02.11.2024 року між Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства «Полтаватеплоенерго» (сторона 1) та ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ» (сторона 2) укладено угоду про погашення заборгованості. Підписанням угоди між сторонами погоджено розмірі заборгованості та визначено порядок і терміни її погашення. Прийняттям та підписанням актів виконаних робіт, а також угоди про порядок погашення заборгованості - скаржник визнав розмір зобов`язання та гарантував його погашення у встановлений строк.

У судовому засіданні 17.08.2026 року представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягав на її задоволенні. Представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

24.10.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька ТЕЦ» (надалі - позивач) та Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства «Полтаватеплоенерго» (надалі - відповідач) укладено договір №447 про надання комплексної послуги.

29.12.2023 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду №1 до договору про надання комплексної послуги №447 від 24.10.2023 року, якою пункти 2.1, 2.3, 2.6, 3.2, 3.3, 4.3 та 9.7 договору викладено в новій редакції та доповнено розділ 3 договору новим пунктом 3.5.

Також, 29.12.2023 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду №2 до договору про надання комплексної послуги №447 від 24.10.2023 року, якою пункти 1.4, 2.2 та 8.1 договору викладено в новій редакції та погоджено орієнтовну суму договору на 2024 рік у розмірі 100000000,00 грн з ПДВ.

Відповідно до пункту 1.1 договору позивач (по тексту договору виконавець) на підставі заявки відповідача (по тексту договору замовник) зобов`язувався надавати комплексну послугу, яка складається з організації виробництва теплової енергії на об`єктах замовника, технічного обслуговування об`єктів замовника (далі - послуга), а замовник зобов`язувався щомісяця приймати та здійснювати оплату наданої послуги.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що замовник перераховує на поточний рахунок виконавця аванс за поточний місяць у розмірі 5000000,00 грн до 20 числа поточного місяця.

Остаточний розрахунок здійснюється замовником до 19 числа (включно) місяця, наступного за звітним, на підставі акту здачі-приймання наданої послуги та виставленого виконавцем рахунку (пункт 2.3 договору).

Здача-приймання послуги здійснюється сторонами договору щомісяця за актом здачі-приймання наданої послуги, який підписується уповноваженими представниками сторін (пункт 3.1 договору).

На виконання умов договору позивачем на адресу відповідача у строки, встановлені договором, направлялися калькуляція вартості послуги, довідки за підписом уповноважених осіб ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ», рахунки-фактури та акти здачі-приймання наданої послуги по договору №447 від 24.10.2023 року за період з жовтня 2023 року по березень 2024 року (копії супровідних листів та документів, доданих до них додані до позовної заяви та містяться в матеріалах справи).

На виконання умов договору та додаткової угоди №1 від 29.12.2023 року в січні 2024 року позивачем на адресу відповідача направлено супровідний лист №21/139 від 10.01.2024 року разом з доданими документами, зокрема: калькуляції вартості послуг за жовтень 2023 року та листопад 2023 року, довідки за підписом уповноважених осіб ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ» за жовтень 2023 року та листопад 2023 року, акти коригування від 29.12.2023 року до актів здачі-приймання наданої послуги від 31.10.2023 року та від 30.11.2023 року до договору №447 від 24.10.2023 року та рахунки-фактури №447/10/1 та №447/11/1 від 29.12.2023 року. Також супровідним листом №21/283 від 23.01.2024 року на адресу відповідача направлено відкориговані калькуляції вартості послуги за жовтень 2023 року та листопад 2023 року.

Відповідачем вищевказані акти здачі-приймання наданої послуги по договору №447 від 24.10.2023 року за період з жовтня 2023 року по березень 2024 року та акти коригування від 29.12.2023 року до актів здачі-приймання наданої послуги від 31.10.2023 року та від 30.11.2023 року до договору №447 від 24.10.2023 року підписано.

Звертаючись до суду з позовом, позивач вказав, що згідно даних актів здачі-приймання наданої послуги по договору №447 від 24.10.2023 року в період з жовтня 2023 року по березень 2024 року по договору №447 від 24.10.2023 року надано послуг на загальну суму 148299754,64 грн, а саме:

- у жовтні 2023 року на суму 3185351,46 грн;

- у листопаді 2023 року на суму 30523000,09 грн;

- у грудні 2023 року на суму 33348251,69 грн;

- у січні 2024 року на суму 31444637,33 грн;

- у лютому 2024 року на суму 25736514,41 грн;

- у березні 2024 року на суму 24061999,66 грн.

Відповідачем частково у розмірі 71166744,86 грн сплачено заборгованість за надані послуги по вищевказаному договору і станом на 02.11.2024 року залишок боргу по договору становив 77133009,78 грн.

02.11.2024 року між Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства «Полтаватеплоенерго» (по тексту угоди - сторона 1) та ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ» (по тексту угоди - сторона 2) укладено угоду про погашення заборгованості.

Відповідно до пункту 1 угоди, підписанням даної угоди визначено порядок і терміни погашення стороною 1 заборгованості перед стороною 2, що виникла при виконанні своїх зобов`язань по договору про надання комплексної послуги №447 від 24.10.2023 року в частині здійснення оплат відповідно до пунктів 2.2 та 2.3 договору.

Пунктом 2 угоди передбачено, що сторони підтверджують той факт, що станом на дату підписання даної угоди заборгованість сторони 1 перед стороною 2 становить 77133009,78 грн і є наразі непогашеною. Згідно з пунктом 3 угоди сторони домовились, що погашення заборгованості, зазначеної в пункті 2 цієї угоди, може здійснюватись у спосіб як шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок сторони 2, який вказаний в реквізитах сторони 2 даної угоди, так і шляхом проведення зарахування однорідних зустрічних вимог відповідно до наступного графіка:

1. До 31.12.2024 - 5 000 000 грн 00 коп.;

2. До 31.01.2025 - 5 000 000 грн 00 коп.;

3. До 28.02.2025 - 5 000 000 грн 00 коп.;

4. До 31.03.2025 - 5 000 000 грн 00 коп.;

5. До 30.04.2025 - 5 000 000 грн 00 коп.;

6. До 31.05.2025 - 5 000 000 грн 00 коп.;

7. До 30.06.2025 - 5 000 000 грн 00 коп.;

8. До 31.07.2025 - 5 000 000 грн 00 коп.;

9. До 31.08.2025 - 5 000 000 грн 00 коп.;

10. До 30.09.2025 - 5 000 000 грн 00 коп.;

11. До 31.10.2025 - 13 566 504 грн 89 коп.;

12. До 30.11.2025 - 13 566 504 грн 89 коп.

Пунктом 5 угоди передбачено, що за умови належного виконання стороною 1 пункту 3 даної угоди, між сторонами будуть повністю врегульовані всі питання щодо заборгованості сторони 1 перед стороною 2 по договору.

Пунктом 6 угоди сторони погодили, що після належного виконання стороною 1 пункту 3 даної угоди не будуть мати будь-яких зобов`язань, взаємних претензій, вимог один до одного, які б стосувалися виконання умов договору про надання комплексної послуги №447 від 24.10.2023 року.

Згідно з пунктом 7 угоди у випадку невиконання стороною 1 умов даної угоди, сторона 2 залишає за собою право стягнути заборгованість по договору та усі штрафні нарахування у судовому порядку відповідно до чинного законодавства України.

Дана угода вступає в силу з моменту її підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками сторін та діє до повного її виконання (пункт 8 угоди).

Відповідно до пункту 3 угоди, шляхом проведення зарахування однорідних зустрічних вимог 05.12.2024 року на суму 4330853,25 грн та 04.02.2025 року на суму 4765156,63 грн частково погашено борг на загальну суму 9096009,88 грн (копії заяв про припинення зобов`язань №06/4398 від 05.12.2024 року та №06/369 від 04.02.2025 року наявні в матеріалах справи).

Відтак, як вказує позивач, сума боргу по договору про надання комплексної послуги №447 від 24.10.2023 року, яку відповідач не сплатив, становить 68036999,90 грн.

Відповідачу направлялась претензія про сплату вказаної заборгованості, у відповіді на яку (вих.№29-17/3016 від 17.12.2025 року) відповідач послався на тяжкий фінансовий стан у зв`язку з наявною заборгованістю перед ТОВ «ГК «Нафтогаз України». Також у даній відповіді на претензію відповідач зазначив, що розгляд претензії унеможливлений ненаданням ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ» детальної розшифровки рядка 4 калькуляції «інші накладні витрати», яка складає значну частину суми вартості послуги.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ст. 901 Цивільного Кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом 2.3 договору №447 від 24.10.2023 року передбачено, що остаточний розрахунок здійснюється замовником до 19 числа (включно) місяця, наступного за звітним, на підставі акту здачі-приймання наданої послуги та виставленого виконавцем рахунку.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

З наявних у справі актів здачі-приймання наданої послуги по договору №447 від 24.10.2023 року за період з жовтня 2023 року по березень 2024 року та актів коригування від 29.12.2023 року до актів здачі-приймання наданої послуги від 31.10.2023 року та від 30.11.2023 року до договору №447 від 24.10.2023 року на загальну суму 148299754,64 грн вбачається, що вони мають всі необхідні реквізити, підписані сторонами та скріплені печатками, тож є належними доказами у підтвердження виконання позивачем умов договору №447 від 24.10.2023 року на вищевказану суму.

Крім того, позивачем надано суду належним чином засвідчені копії рахунків-фактур за вказаний період.

Фактично, відповідач належне надання позивачем відповідачу комплексної послуги згідно з договором №477 від 24.10.2023 року останнім не оспорюється, а оспорюється вартість послуги, до якої, на переконання відповідача, включені витрати позивача, які ним не підтверджені, не замовлялись, а отже виключає прострочення їх оплати.

Так, відповідно до пункту 3.3 договору (в редакції додаткової угоди №1 до договору про надання комплексної послуги №477 від 24.10.2023 року) замовник зобов`язаний не пізніше 16 числа місяця, наступного за звітним, підписати акт здачі-приймання наданої послуги за звітний місяць та направити його виконавцю електронною поштою на адресу: kanc01@kremtec.com.ua та паперову версію акту здачі-приймання наданої послуги передати нарочно виконавцю або направити поштою (цінний лист з описом). Якщо 16 число припадає на вихідний або неробочий день, замовник підписує та направляє виконавцю акт здачі-приймання наданої послуги за відповідний місяць не пізніше першого робочого дня, що слідує після 16 числа, але не пізніше 13 годин 00 хвилин 18 числа.

У випадку не підписання акту здачі-приймання наданої послуги та ненадання мотивованої відмови в терміни, передбачені пунктом 3.3 договору, послуга вважається наданою в повному обсязі, прийнятою замовником без зауважень та такою, що підлягає оплаті (пункт 3.4 договору).

Згідно з п. 1 додаткової угоди № 1 до договору від 29.12.2023 року, сторони виклали п. 2.1 договору у наступній редакції: « 2.1. Вартість послуги за місяць згідно договору визначається на підставі витрат виконавця та оформлюється калькуляцією вартості послуги за відповідний місяць за підписом уповноважених осіб виконавця».

Згідно з п. 3.5 договору (у редакції додаткової угоди №1) виконавець разом із актом здачі-приймання наданої послуги направляє замовнику калькуляцію вартості послуги за відповідний місяць за підписом уповноважених осіб виконавця та довідки у довільній формі за відповідний місяць за підписом уповноважених осіб виконавця у встановленому порядку відповідно до п. 3.2 договору.

Тобто, укладеним між сторонами договором передбачено складання калькуляції вартості послуг за місяць та відповідних довідок. Форма цих документів договором не визначена. Наразі виконавець складав ці документи у тому вигляді, що дозволяє зрозуміти суть та об`єм послуги.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору позивачем на адресу відповідача у стоки, встановлені договором, направлялися документи: калькуляції вартості послуги, довідки за підписом уповноважених осіб, рахунки-фактури та акти приймання наданої послуги по договору №447 від 24.10.2023 року. Відповідачем усі надані акти здачі-приймання наданої послуги та акти коригування від 29.12.2023 року до актів здачі-приймання наданої послуги від 31.10.2023 року та від 30.11.2023 року до договору №447 від 24.10.2023 року підписано без зауважень, тобто замовником підтверджено повну згоду з обсягом та сумою наданих послуг.

Направлення листів, на які посилається відповідач, у яких останній повідомляв, що він не погоджується з вартістю послуг за кожен окремо взятий період, не змінює того, що листи складалися в односторонньому порядку з власної ініціативи відповідачем та не підміняють і не змінюють інформації, яка відображена в погоджених та підписаних обома сторонами актах здачі-приймання наданої послуги.

Істотним також є те, що укладаючи 02.11.2024 року угоду сторони визначили розмір заборгованості, а підписуючи її та в подальшому здійснивши дії по її виконанню, підтвердили розмір заборгованості і відповідач ґарантував її оплату.

Заявлення боржником у процедурі примусового стягнення боргу додаткових вимог щодо існуючих і підписаних сторонами без зауважень документів (вказівка на їх неповноту, чи невідповідність формі), а також зазначення про необхідність складання і надання кредитором нових чи додаткових документів та інформації по договору - не спростовує позицію позивача і обов`язку по сплаті заборгованості, яку відповідачем було визнано згідно угоди.

Положеннями статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що з огляду на обставини справи, а також наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, беручи до уваги фактичні дії сторін, більш вірогідними доказами доведено позицію позивача щодо невиконання відповідачем зобов`язання за договором і укладеною у подальшому угодою за якою погоджено розмір заборгованості, її визнання та порядок її погашення, ніж позиція відповідача.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість вимог про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 68036999,90 грн.

Частина 1 ст.612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (ст. 546 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).

Пунктом 4.3 договору про надання комплексної послуги №447 від 24.10.2023 року визначено, що при порушенні замовником строків оплати він зобов`язаний сплатити виконавцю, на вимогу останнього, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення (в ред. п.7 додаткової угоди №1).

Позивачем наведено розрахунок пені за порушення грошового зобов`язання за договором про надання комплексної послуги №447 від 24.10.2023 року в розмірі 6363837,44 грн, який є арифметично вірним, а з огляду на приписи законодавства та встановлені у справі обставини наявні підстави для задоволення таких вимог.

Відповідач контррозрахунку штрафних санкцій не надано. У той час, відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру заявленої позивачем пені на 90%.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року №7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 року у справі №918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 року у справі №910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

У цих висновках колегія суддів апеляційної інстанції звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 року у справі №199/3152/20 (провадження №14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №902/417/18, (провадження №12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, (провадження №14-623цс18) (пункт 85).

У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки суд виходить з такого.

Так, положеннями статті 3 Цивільного кодексу України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті Цивільного кодексу України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 року у справі №910/16579/20.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

При цьому ні у зазначеній нормі (ст. 551 ЦК України), ні в інших положеннях чинного законодавства України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 року у справі №922/266/20).

Верховний Суд у постанові від 29.05.2023 року у справі №904/907/22 дійшов висновку, що норма частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: (1) якщо він значно перевищує розмір збитків, (2) наявність інших обставин, які мають істотне значення. Водночас тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованому збагаченню однією зі сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу спрямоване на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монопольного становища контрагента на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій (подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №925/577/21).

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках колегія суддів апеляційної інстанції звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 року у справі №902/417/18.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 року у справі №911/378/17 (911/2223/20).

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 року у справі №910/11733/18).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 року у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 року у справі №904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 року у справі №904/3551/18).

Поряд з викладеним колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Судова колегія Східного апеляційного господарського суду зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - ст.616 Цивільного кодексу України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.

А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 року у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 року у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 року у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 року у справі №924/215/23, від 09.11.2023 року у справі №902/919/22).

У зв`язку з викладеним колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (п. 7.43. постанови Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суд від 19.01.2024 року у справі №911/2269/22).

У цій справі, вирішуючи питання зменшення штрафних санкцій, суд виходив з того, що у квітні-червні 2022 року внаслідок ракетних обстрілів об`єкти Кременчуцької ТЕЦ зазнали значних пошкоджень, а саме, було виведено з ладу теплове обладнання, яке забезпечувало виробництво електроенергії, технічної пари, теплової енергії та гарячого водопостачання майже всієї лівобережної частини міста Кременчука, що зумовило припинення виробництва теплової енергії та похідної продукції, а також транспортування теплової енергії і стало підставою для припинення роботи ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ».

На підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.10.2022 року №894-р у спільну власність територіальних громад Полтавської області передано цілісний майновий комплекс відокремленого підрозділу «Кременчуцька ТЕЦ» Державної установи «Навчально-методичний центр з газової безпеки».

Рішенням Полтавської обласної ради від 14.10.2022 року №481 «Про прийняття цілісного майнового комплексу відокремленого підрозділу «Кременчуцька ТЕЦ» Державної установи «Навчально-методичний центр з газової безпеки» у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області» було прийнято безоплатно з державної власності у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області цілісний майновий комплекс відокремленого підрозділу «Кременчуцька ТЕЦ» Державної установи «Навчально-методичний центр з газової безпеки».

Пунктом 4 цього рішення було визначено, що після затвердження акту приймання-передачі, передбачено передачу на баланс, у господарське відання, як внесок до статутного капіталу Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» майна, зазначеного у додатку до рішення.

Рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 20.10.2022 року №1508 ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» визначено виконавцем послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води на лівобережній частині міста Кременчука від джерела Кременчуцької ТЕЦ з покладенням відповідних обов`язків згідно із законодавством.

Водночас, згідно з рішенням Полтавської обласної ради №481 від 14.10.2022 року ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» фактично передали лише частину майна (устаткування), на якому процес виробництва теплової енергії був неможливим, у зв`язку з чим з метою забезпечення виконання рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області №1508 від 20.10.2022 року в період з листопада 2022 року по березень 2025 року між ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька ТЕЦ» укладались договори про надання комплексної послуги, в яких ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» виступав замовником, а ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ» - виконавцем комплексної послуги.

Крім того, за інформацією відповідача, за період з квітня по вересень 2024 року Товариством з обмеженою відповідальністю «ГК «Нафтогаз України» було виставлено Полтавському обласному комунальному виробничому підприємству теплового господарства «Полтаватеплоенерго» до сплати вартість природного газу за ціною ПОН всього на суму 226686372,94 грн.

У вищевказаному періоді ПОКВПТГ «Полтавателлоенерго» було виставлено рахунків з ціною газу ПОН, що коливалася від 17167,18 грн до 24404,86 грн за 1000 куб.м. Різниця між запланованими витратами на придбання природного газу у складі тарифу ПОКВПТГ «Полтаватепллоенерго» та фактичною вартістю природного газу склала 153504502,81 грн.

Крім того, за даними відповідача, у провадженні судів перебувають справи про стягнення з ПОКВПТГ «Полтавателлоенерго» на користь ТОВ «ГК «Нафтогаз України» заборгованості за квітень-вересень 2024 року, в яких додатково до суми основного боргу нараховано штрафних санкцій на суму 30698678,50 грн.

Таким чином, вирішуючи питання щодо розміру пені, яка підлягає стягненню, суд врахував сукупність обставин, які мають істотне значення для справи, зокрема:

- виконання відповідачем функцій суб`єкта господарювання, що здійснює постачання теплової енергії населенню та об`єктам соціальної інфраструктури;

- обставини, пов`язані з передачею відповідачу цілісного майнового комплексу Кременчуцької ТЕЦ, пошкодженого внаслідок збройної агресії, та покладенням на нього обов`язків із забезпечення теплопостачання;

- тарифне регулювання діяльності відповідача та обмеженість можливостей компенсації витрат за рахунок споживачів, переважну більшість яких становить населення;

- значний обсяг дебіторської заборгованості споживачів за надані послуги, що безпосередньо впливає на платоспроможність відповідача.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками та мотивами суду в оскаржуваному рішенні про зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 30%.

Так, з огляду на встановлені обставини справи щодо майнового стану сторін, відсутність доказів понесення позивачем збитків в результаті дій відповідача з виконання умов договору, а також виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для реалізації права щодо зменшення розміру пені на 30%.

При цьому необхідно врахувати, що надмірне зменшення розміру пені взагалі нівелює її значення як засобу забезпечення виконання зобов`язання (постанова КГС ВС від 04.02.2020 року у справі №918/116/19).

Позивачем здійснено розрахунок та заявлено до стягнення з відповідача крім пені 3% річних за прострочення здійснення оплати за договором про надання комплексної послуги №447 від 24.10.2023 року в розмірі 739772,01 грн та інфляційних втрат в розмірі 1148119,84 грн

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов`язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов`язання виникають нові додаткові зобов`язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов`язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов`язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов`язання.

3% річних за своїми ознаками є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою є самостійним способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань.

Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення становить місяць.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. До вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

Тобто, всі вищевказані приписи застосовуються у разі наявності прострочення грошового зобов`язання боржника перед кредитором за невиконання (неналежне виконання) умов відповідного договору.

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок позивача заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних, з урахуванням норм чинного законодавства України і наявних між сторонами правовідносин (строків оплат і розміру заборгованості), дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача 739772,01 грн 3% річних та та інфляційних втрат в розмірі 1148119,84 грн.

Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом по даній справі всупереч приписів ст. 73, 74, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження своєї позиції по справі.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача - Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Полтавської області від 09.06.2026 року у справі №917/2358/25 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-79, 126, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 09.06.2026 року у справі №917/2358/25 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 27.08.2026 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук