Постанова від 27 серпня 2026 р. у справі №260/6528/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/6528/24 пров. № А/857/13877/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Заверухи О. Б., Курильця А. Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №260/6528/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, -

суддя в 1-й інстанції – Гебеш С. А.,

час ухвалення рішення – 14 березня 2025 року,

місце ухвалення рішення – м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення – 19 березня 2025 року,

в с т а н о в и в:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача – Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 14 вересня 2024 року, прийняте старшим офіцером відділу організації прикордонного контролю НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України лейтенантом ОСОБА_2 , яким відмовлено йому у виїзді з України з причини відсутності документів, що підтверджують підстави для виїзду за кордон у період дії на території України воєнного стану.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України про відмову у перетині державного кордону України від 14 вересня 2024 року, яким відмовлено ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у виїзді з України.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що позивач не надав належних документів, які б надавали право на перетин державного кордону відповідно до Правил №57. Таким чином, відповідач мав законні підстави для відмови у перетинанні державного кордону на виїзд з України позивачу, правовий статус якого визначено Законом №389-VІІІ, якому виповнилося 18 років, і він, відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» є військовозобов`язаним в умовах воєнного стану. З врахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи те, що клопотання від учасників справи про розгляд справи за їх участю відсутні, апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 14 вересня 2024 року о 12:20 год. до міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення «Малий Березний» на виїзд з України прибув громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на паспортний контроль пред`явив паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 виданий 11 квітня 2018 року.

Разом з тим, у позовній заяві позивач вказує на те, що має оформлену відстрочку від призову на військову службу відповідно до п.1 ч.3 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", що підтверджується військово-обліковим документом (а.с.14).

14 вересня 2025 року старшим офіцером відділу організації прикордонного контролю лейтенантом Дмитром Лавренюком винесено рішення про відмову у перетині державного кордону України щодо ОСОБА_1 , з причини: Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022р.» громадянина України ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, з відсутності підстав на право перетинання державного кордону згідно зі змінами до Правил перетинання державного кордону громадянами України затверджених постановою КМУ №57 від 27.01.1995 року, так як вищевказаний громадянин не надав на паспортний контроль належні документи, які дають право для перетину ДКУ (а.с.13), що і стало предметом розгляду цієї адміністративної справи.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не вказав, з посиланням на норми чинного законодавства, які документи, крім поданих, повинен був подати позивач при перетині державного кордону України; у спірному випадку, відсутність в оскарженому рішенні посилань на перелік документів, які позивач не подав для перетину кордону свідчить про його необґрунтованість, що, окрім цього, поставило позивача у невизначене становище, та позбавило його можливості подати необхідні, на думку державного органу, документи для перетину державного кордону України, що свідчить про протиправність спірного рішення про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України від 14 вересня 2024 року.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Ст.33 Конституції України передбачає, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно з ч.1,2 ст.2 Закону України “Про прикордонний контроль” прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

За змістом ч.3 ст.6 Закону України “Про прикордонний контроль” пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.

Відповідно до ч.1,2 ст.14 Закону України “Про прикордонний контроль” від 05 листопада 2009 року №1710-VI іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України “Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України”, відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері регулюється Законом України “Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України” №3857-XII від 21.01.1994 (далі - Закон №3857-XII).

Згідно зі ст.1 Закону №3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

За змістом ч.1 ст.6 Закону №3857-XII право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 згаданого Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань”), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.

Вказані підстави для тимчасового обмеження громадян у виїзді за межі території України є загальними та застосовуються за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію Указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.

Відповідно до ст.64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану” в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Крім того, згідно з п.2 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України “Про правовий режим воєнного стану” заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

За змістом п.3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні” у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України “Про правовий режим воєнного стану”.

Строк дії Указу №64/2022 в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України (№ 133/2022 від 14 березня 2022 року, № 259/2022 від 18 квітня 2022 року, № 341/2022 від 17 травня 2022 року, № 573/2022 від 12 серпня 2022 року, №757/2022 від 07 листопада 2022 року, №58/2023 від 06 лютого 2023 року, №254/2023 від 01 травня 2023 року, №451/2023 від 26.07.2023) з 18 серпня 2023 року строком на 90 діб.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про правовий режим воєнного стану” від 12 травня 2015 року №389-VIII (далі -Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає наданий відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно з п.6 ч.1 ст.8 Закону №389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

За змістом ст.1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21 жовтня 1993 року №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-XII в редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Пункт 8 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року №1455 передбачає, що перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Відповідно до п.2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 1995 року №57 перетин державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.

У разі коли громадянин, який постійно проживає в Україні, втратив зазначені документи (далі - паспортні документи) за межами України або якщо строк дії таких документів закінчився під час перебування громадянина за межами України, або встановлено, що вони є недійсними з інших причин, документом, що дає право на в`їзд в Україну, є посвідчення особи на повернення в Україну, яке видається дипломатичним представництвом або консульською установою України за кордоном.

У передбачених міжнародними договорами або законодавством України випадках перетинання громадянином державного кордону здійснюється також за іншими документами. У такому разі прикордонний контроль здійснюється у порядку, який застосовується під час надання громадянином паспортних документів.

У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.

Як вбачається з матеріалів справи, 14 вересня 2024 року о 12:20 год. до міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення «Малий Березний» на виїзд з України прибув громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на паспортний контроль пред`явив паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , виданий 11 квітня 2018 року та зокрема, покликається на оформлену відстрочку від призову на військову службу відповідно до п.1 ч.3 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", що підтверджується військово-обліковим документом (а.с.14).

При цьому, рішенням від 14 вересня 2025 року відмовлено у перетині державного кордону України ОСОБА_1 , в якому зокрема зазначено, що Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022р.» громадянина України ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, з відсутності підстав на право перетинання державного кордону згідно зі змінами до Правил перетинання державного кордону громадянами України затверджених постановою КМУ №57 від 27.01.1995 року, так як вище вказаний громадянин не надав на паспортний контроль належні документи, які дають право для перетину ДКУ.

Як зазначено вище, приписами частини першої статті 14 Закону №1710-VI встановлено, що громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону України, затверджена наказом МВС України від 05 червня 2023 року №457.

У рішенні, зокрема, зазначається причина відмови іноземцю, особі без громадянства або громадянину України в перетинанні державного кордону України із зазначенням підстав та строків тимчасового обмеження громадянина України у праві на виїзд з України або рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю, особі без громадянства в разі наявності в базах даних Державної прикордонної служби України відомостей про таке обмеження.

При цьому, обґрунтовуючи відмову в перетинанні державного кордону, відповідач зазначив, що Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 р.» громадянина України ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України з відсутності підстав на право перетинання державного кордону згідно зі змінами до Правил перетинання державного кордону громадянами України затверджених постановою КМУ №57 від 27.01.1995 року, так як вищевказаний громадянин не надав на паспортний контроль належні документи, які дають право для перетину ДКУ (а.с.13).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення про відмову у перетинанні державного кордону України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.

Також загальними вимогами, які ставлять до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18 вересня 2019 у справі №826/6528/18, від 10.04.2020 у справі №819/330/18, від 10.01.2020 у справі №2040/6763/18).

Колегія суддів зазначає, що у спірному рішенні про відмову позивачу в перетинанні державного кордону відповідач лише покликається на Правила перетинання державного кордону громадянами України, однак не зазначив, які документи позивач повинен був надати і не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої реалізується наявне в позивача право виїзду за кордон, у зв`язку з чим було відмовлено в перетинанні державного кордону.

Спірне рішення не містить висновків про недостатність, недостовірність чи невідповідність документів, поданих позивачем під час здійснення прикордонного контролю.

Колегія суддів звертає увагу на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 12 листопада 2024 року у справі №380/11916/22, від 20 грудня 2024 року у справі №160/14683/22, де суд касаційної інстанції, зокрема, зазначає, що в оскарженому рішенні про відмову у перетині державного кордону України відповідач не зазначив, які саме документи позивач мав надати для реалізації свого права на виїзд за кордон, а також не навів чітких причин чи правових підстав для відмови, що свідчить про його невідповідність критеріям законності, обґрунтованості, добросовісності, розсудливості та пропорційності, у зв`язку з чим таке рішення є протиправним і підлягає скасуванню.

Доказів на спростування цих обставин матеріали справи не містять, та відповідачем таких не подано.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зміст спірного рішення відповідача від 14 вересня 2024 року не дає можливості чітко з`ясувати, в чому саме полягають причини для відмови позивачу у перетині державного кордону; відсутність у спірному рішенні відповідача обґрунтування відхилення наданих позивачем документів та не зазначення того, які саме необхідні документи не зміг надати позивач на паспортний контроль, а тому оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №260/6528/24 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула

судді О. Б. Заверуха

А. Р. Курилець

Повне судове рішення складено 28 серпня 2026 року.