Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №500/3133/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/3133/25 пров. № А/857/30419/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Кушнір В.О., Носа С.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог (судді Грицюка Р.П., ухвалену у письмовому провадженні в м. Тернопіль) у справі №500/3133/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через свого представника Каверіна С.М. направив 26.05.2025 до суду позов до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач 1), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі відповідач 2) в якому просить: - визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період із 01.12.2015 по лютий 2017 року включно із урахуванням іншого ніж січень 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця); - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по лютий 2017 року включно із застосуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січня 2008 року із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб; - визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не нарахування і не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з березня 2017 року по 28.02.2018; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з березня 2017 року по 28.02.2018 включно із застосуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січня 2008 року із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб; - визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не нарахування і не виплати індексації – різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 включно та з 01.01.2024 по 13.03.2024 включно; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію – різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 включно та з 01.01.2024 по 13.03.2024 включно у розмірі 3836,89 грн на місяць із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви із зазначенням способу їх усунення, зокрема, шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду із наданням доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду.

Головне управління ПФУ в Тернопільській області 08.07.2025 надані письмові докази, зокрема заяву позивача про призначення пенсії із долученими до неї додатками: грошовим атестатом від 14.03.2024 та довідками від 14.03.2024 про розрахунок грошового забезпечення з березня 2022 по лютий 2024 років із детальним описом сум усіх видів (складових) грошового забезпечення, які підлягали виплаті при звільненні.

Оскаржуваною ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 13.03.2024 залишено без розгляду.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції.

ІНФОРМАЦІЯ_3 подав відзив на апеляційну скаргу.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана не скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 (по стройовій частині) від 13.03.2024 №73 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_5 та знято з усіх видів забезпечення з 13.03.2024.

ОСОБА_1 з 22.10.2015 по 20.02.2017 включно проходив військову службу та перебував на грошовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_6 .

З довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.02.2025 про грошове забезпечення слідує, що індексація позивачу нараховувалася, виходячи із січня 2016 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) (а.с. 16 зворот).

З 22.02.2017 по 13.03.2024 включно ОСОБА_1 проходив військову службу та перебував на грошовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с. 21, 11).

З долучених ІНФОРМАЦІЯ_4 карток військовослужбовця про грошові виплати за 2017-2022 роки слідує, що у 2017 році та січні-листопаді 2018 року позивачу індексація грошового забезпечення не нараховувалася, (а.с. 63) а з грудня 2018 року індексація грошового забезпечення позивачу нараховувалася, виходячи із березня 2018 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) у розмірі 71,08 грн з подальшим поступовим збільшенням (а.с. 63 зворот).

Приймаючи оскаржувану ухвалу у цій справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду за період з 19.07.2022 по 13.03.2024.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті.

Частина 1 статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

За правилами частин 1, 2 статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно із частиною 6 статті 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, у справі № 260/3564/22 Верховний Суд вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, а саме положення частини п`ятої статті 122 КАС України чи Кодексу законів про працю України, Верховний Суд зауважив на тому, що обов`язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов`язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статті 43 Конституції України). До 19 липня 2022 року частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України не обмежувала будь-яким строком право працівника на звернення до суду із позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Водночас після цієї дати, з огляду на внесення змін згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд зауважив про поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Поруч із цим, приписами частин третьої і п`ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, Верховний Суд у справі № 260/3564/22 дійшов висновку, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

У постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду також сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Так, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Однак, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що після цієї дати, строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач, через свого адвоката із використання підсистеми Електронний Суд, звернувся до суду з позовом про нарахування та виплату належного йому грошового забезпечення – 26.05.2025.

Суд першої інстанції залишаючи без розгляду позов в частині періоду з 19.07.2022 по 13.03.2024, покликався на те, що будучи звільненим з військової служби та отримавши грошове забезпечення при звільненні, позивач не міг не знати про його розмір, відповідно не згідний з розміром нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 13.03.2024.

Суд наголошує на тому, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка її отримує. Отже, з дня отримання грошового забезпечення особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.

Доводи позивача-апелянта, що лише після отримання відповіді на адвокатський запит 23.02.2025 позивачу фактично стало відомо про порушення свого права, судом відхиляються як безпідставні, оскільки отримання інформації не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі, якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування грошового забезпечення. Тим більше, що таке звернення відбулося після спливу значного проміжку часу.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області надані письмові докази до суду першої інстанції, які також проаналізовані апеляційним судом та підтверджують, що до пенсійного органу позивачем зокрема подано заяву про призначення пенсії із долученими до неї додатками: грошовим атестатом від 14.03.2024 та довідками від 14.03.2024 про розрахунок грошового забезпечення з березня 2022 по лютий 2024 років із детальним описом сум усіх видів (складових) грошового забезпечення, які підлягали виплаті при звільненні (а.с. 110-114).

Також відповідач зазначав про ознайомлення позивача з проведеним розрахунком грошового забезпечення на підтвердження чого надав грошовий атестат позивача від 14.03.2024, а з витребуваних судом доказів слідує, що позивач 19.03.2024 звернувся із заявою про призначення пенсії, додатком до якої долучено, зокрема, грошовий атестат від 14.03.2024 і довідки від 14.03.2024 про розрахунок грошового забезпечення з березня 2022 по лютий 2024 років із детальним описом сум усіх видів (складових) грошового забезпечення, які підлягали виплаті при звільненні.

Отже, суд вважає доведеним доводи відповідача про пропущення позивачем тримісячного строку звернення до суду, адже позивач звертаючись до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії від 19.03.2024 з долученими додатками не міг не знати про розрахунок грошового забезпечення при звільненні, зважаючи на надання до пенсійного органу грошового атестату від 14.03.2024 і довідок від 14.03.2024 про розрахунок грошового забезпечення за 2022-2024 роки.

Колегія суддів враховує, що у заяві про поновлення строку звернення до суду від 26.05.2025, як і в доводах апелянта, представник вказує на те, що позивач дізнався про порушення свої прав 23.02.2025, отримавши від відповідача копії документів на підтвердження проведеного розрахунку при звільненні, які цього ж дня надіслав адвокату. Відтак, строк звернення до суду, із урахуванням таких тверджень закінчився 23.05.2025, натомість до суду представник позивача звернувся 26.05.2025, помилково вважаючи початком відліку строку звернення до суду отримання саме ним 25.02.2025 необхідних документів, а не позивачем 23.02.2025.

Суд зауважує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами; чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку. Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.

З огляду на те, що позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах встановлених строків звернення до суду, а не реалізація цього права, на переконання суду, зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Верховний Суд у своїй постанові від 29.11.2024 у справі №120/359/24 (адміністративне провадження №К/990/14363/24) зазначив, що стаття 123 КАС України допускає поновлення строків звернення до суду, якщо заявник доведе поважність причин їх пропуску.

За наведених обставин, суд вважає зазначені представником позивача підстави для поновлення позивачу строку звернення до суду з даним позовом неповажними, адже жодних доказів існування обставин, які були б об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду, представником позивача у заявах та в апеляційній скарзі не наведено, тому суд першої інстанції правильно визнав зазначені представником позивача підстави для поновлення позивачу строку звернення до суду неповажними та відмовив у поновленні строку звернення до суду в частині позовних вимог про стягнення грошового забезпечення з 19.07.2022.

Суд відхиляє доводи представника позивача щодо того, що позивачем не було одержано письмового повідомлення про нараховані суми і складові грошового забезпечення при звільненні відповідача, оскільки такі спростовуються наданими відповідачем і витребуваними від Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області доказами і підстав визнати їх неналежними, недопустимими чи недостовірними суд не вбачає, а тому позивач реалізував своє право на звернення до суду зі значним пропуском строку, а саме 26.05.2025, тобто більше як через 1 рік.

Окрім того суд зазначає, що, будучи звільненим з військової служби та отримавши грошове забезпечення при звільненні, позивач не міг не знати про його розмір. Також позивач не був позбавлений права після звільнення з військової служби звернутися до відповідача за отриманням інформації про складові грошового забезпечення та їх розміри, розрахункових листів тощо, отримати такі докази в органах Пенсійного фонду, вживаючи необхідних заходів для своєчасного звернення до суду, проте розпочав здійснювати такі дії зі спливом більше як однорічного строку, що не може свідчити про добросовісну реалізацію наданих законом прав.

Щодо доводів представника позивача про не надання помісячно відомостей про грошове забезпечення, то суд вказує, що Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України, про що зазначено в статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

При цьому, Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, не встановлено обов`язку помісячно надавати військовослужбовцю відомості про нараховане грошове забезпечення, а отже аргументи позивача до уваги судом не приймаються.

Той факт, що із заявою щодо з`ясування правильності нарахування грошового забезпечення представник позивача звернувся до відповідача у листопаді 2024 року не змінює часу, з якого він повинен був або міг дізнатись про порушення своїх прав.

Також суд зауважує, що отримання позивачем листа відповідача не змінює моменту, з якого позивач дізнався про порушення своїх прав, зважаючи на викладені судом обставини, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права на нарахування грошового забезпечення в належному розмірі і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.

Відповідно до частини другої статті 171 КАС України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані ст.123 КАС України, відповідно до ч.3 якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, в силу вимог п.8 ч.1 ст.240 КАС України, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Оскільки позивачем (представником позивача) заява про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог про визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов`язання вчинити певні дії за період з 19 липня 2022 року по 13 березня 2024 року не містить обґрунтування та документального підтвердження поважних причин пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції правильно залишив позовну заяву без розгляду в частині позовних вимог про визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов`язання вчинити певні дії за період з 19 липня 2022 року по 13 березня 2024 року.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 червня 2026 року у справі № 520/25416/25, дійшов висновку, що якщо звернення до суду обґрунтовано положеннями частини другої статті 233 КЗпП України, якою для подання позову встановлено тримісячний строк і чітко унормовано момент початку перебігу такого строку - одержання «письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні», водночас суди перевірили і достеменно встановили момент отримання позивачем грошового атестата, який у межах спірних правовідносин підпадає під визначення такого «письмового повідомлення», то тримісячний строк звернення до суду, установлений цією ж нормою, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому у спірний період сум, як про це зазначила Судова палата в постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, однак в ці три місяці належить включати й період від дня отримання позивачем грошового атестата до вчинення ним будь-яких інших юридично значимих дій, що слугують меті звернення до суду з позовом у порядку, передбаченому частиною другою статті 233 КЗпП України

Викладене в сукупності дає підстави для висновку колегії суддів, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недотримання позивачем строку звернення до суду за період з 19.07.2022 по 13.03.2024, а тому оскаржувана ухвала суду першої інстанції є правильною, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Доводи апелянта, що не враховано того, що як графі « 14. Правильність даних, зазначених в атестаті, підтверджую (підпис військовослужбовця)» грошового атестату, так і вказаних довідках відсутній особистий підпис позивача про ознайомлення останнього із такими документами, що зумовлює висновок про те, що грошовий атестат не був доведений до відома позивача у встановленому порядку, відповідно позивач не був повідомлений про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення при звільненні, що виключає перебіг тримісячного строку звернення до суду з моментом вручення грошового атестату від 14.03.2024 є необґрунтованими, оскільки заява про призначення пенсії від 14.03.2024 підписана ОСОБА_1 .

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах “Проніна проти України” (пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог у справі №500/3133/25– залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Ільчишин

судді В. О. Кушнір

С. П. Нос

Повне судове рішення складено 27.08.26