Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №380/23589/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/23589/25 пров. № А/857/15523/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року (головуючий суддя Лунь З.І., м.Львів) у справі №380/23589/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

02.12.2025 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України (відповідач), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України щодо відмови у прийнятті у ОСОБА_1 декларації від 01.08.2025 (за формою № 45) про відмову від громадянства російської федерації; зобов`язати Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби повторно розглянути звернення ОСОБА_1 щодо прийняття декларації від 01.08.2025 (за формою № 45) про відмову від громадянства російської федерації з подальшим оформленням та видачею паспорта громадянина України.

Позов обґрунтовує тим, що позивач набув громадянство України за територіальним походженням. На підтвердження прийнятого рішення про набуття громадянства України позивачу видано тимчасове посвідчення громадянина України. Одночасно позивач зобов`язався протягом двох років, тобто до 02.08.2026, припинити громадянство рф та надати документи на підтвердження припинення громадянства рф. Чинна процедура виходу з російського громадянства особами, які мають документи на право проживання в інших державах, вимагає звернення з цим питанням виключно до консульських установ російської федерації у відповідній країні. Як зазначає позивач, він не може виконати взятого на себе зобов`язання через об`єктивні обставини, які від нього не залежать.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви. Крім того, зазначає, що в декларації про відмову від іноземного громадянства позивач вказав як підставу неможливості подання документу про припинення іноземного громадянства- нездійснення процедури оформлення припинення громадянства, що відсилає до конкретної процедури, визначеної у країні громадянства особи, яка існує, проте яка не здійснюється. Вважає, що суд першої інстанції при вирішенні спору повинен був врахувати особливості процедури припинення громадянства, діючої в російській федерації, що є суттєвим для вирішення питання стосовно можливості звернення позивача до консульських установ російської федерації в інших державах. У своїй апеляційній скарзі, обгрнутовуючи неможливість звернення до дипломатичного представництва або консульської установи російської федерації в Україні, позивач також надав обґрунтування та вказав на норми законодавства російської федерації, які унеможливлюють подання ним заяви про вихід з громадянства російської федерації до консульських установ російської федерації в інших державах окрім України. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

30.03.2026 відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу. Вказує, що іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Відповідач наголошує, що визначений законом дворічний строк для припинення громадянства іноземної держави рф ще не сплив. Отже, до 02.08.2026 ОСОБА_1 повинен виконати зобов`язання та надати документ про припинення громадянства російської федерації. Крім цього, як зазначає відповідач, позивач не вчиняв жодних активних дій (звернення до консульських установ рф в інших державах) для припинення російського громадянства. Відповідач також зауважує, що 20 серпня 2024 року Верховною Радою України прийнято Закон України №3897-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які беруть участь у захисті територіальної цілісності та недоторканності України» (Закон України № 3897). З 25.08.2024 набрали чинності окремі пункти Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 3897, зокрема, що громадяни російської федерації та громадянам республіки білорусь, які в період з 24 лютого 2020 року набули громадянство України відповідно до Закону України «Про громадянство України» і подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, зобов`язані подати документ про припинення іноземного громадянства до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, протягом 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні , якщо строк виконання поданого зобов`язання сплив. У зв`язку з цим, рішення про набуття громадянства України ОСОБА_1 за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону не скасовується до визначеного Законом України №3897 періоду, а саме до спливу 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні. З урахуванням викладеного у відзиві, відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

24.01.2024 позивач, ОСОБА_1 , звернувся до ГУ ДМС у Львівській області із заявою про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України».

До заяви ОСОБА_1 долучив, зокрема, зобов`язання припинити іноземне громадянство від 24.01.2024.

Відповідно до рішення ГУ ДМС у Львівській області від 02.08.2024 року, позивач набув громадянство України на підставі ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України», у зв`язку з чим ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було видано довідку про реєстрацію громадянином України від 02.08.2024.

Позивачу було видано тимчасове посвідчення громадянина України НОМЕР_1 від 27.08.2024, строком дії до 02.08.2026 року.

Під час подання заяви про набуття громадянства України разом із іншими необхідними документами заявник подав зобов`язання припинити іноземне громадянство протягом двох років з моменту набуття громадянства України.

01.08.2025 до відповідача, Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби України України надійшло звернення ОСОБА_1 щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства російської федерації.

Листом відповідача № 4601.11.1-2496/46.1-25 від 12.08.2025 позивачу надано відповідь з порушених питань та повернуто декларації, оскільки правові підстави для їх подачі – відсутні.

Позивач, вважаючи протиправною відмову відповідача в прийнятті у нього декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації, звернувся до суду першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначено Законом України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» (Закон № 2235-III).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 6 Закону № 2235-III громадянство України набувається за територіальним походженням.

Згідно частин першої-п`ятої статті 8 Закону № 2235-III особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням. Для оформлення набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України подається: особою без громадянства - декларація про відсутність іноземного громадянства; іноземцем - зобов`язання припинити іноземне громадянство. Іноземці, які перебувають у громадянстві (підданстві) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство (підданство) усіх цих держав. Подання зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство) не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави. Іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Частинами першою, другою статті 9 Закону № 2235-III передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх заявою прийняті до громадянства України. Умовами прийняття до громадянства України є: 1) визнання і дотримання Конституції України та законів України, що засвідчується особою у поданій в установленому порядку заяві про прийняття до громадянства України; 2) подання: особою без громадянства - декларації про відсутність іноземного громадянства; іноземцем - зобов`язання припинити іноземне громадянство.

Іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Абзацами тринадцятим, шістнадцятим статті 1 Закону № 2235-III визначено, що: незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) - невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури; декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, у якому іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав.

Відтак, Законом № 2235-III передбачено можливість набуття громадянства України за територіальним походженням, за умови звернення іноземця з відповідною заявою, однак положення частини другої статті 8 цього Закону містять імперативний припис щодо обов`язку таких осіб одночасно із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України подати зобов`язання припинити іноземне громадянство.

У разі ж одержання позитивного рішення щодо вирішення такої заяви, іноземцю видається довідка про реєстрацію особи громадянином України, на підставі якої він має право оформити тимчасове посвідчення, що діє не більше двох років.

І лише у разі виконання ним обов`язку припинити іноземне громадянство, така особа має право отримати паспорт України.

Апеляційний суд наголошує, що Закон № 2235-III, в умовах воєнного стану, не передбачає послаблення вимог до процедури відмови від громадянства шляхом подання декларації, про що також свідчить прийняття Закону України від 20 серпня 2024 року № 3897-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які беруть участь у захисті територіальної цілісності та недоторканності України» (Закон № 3897-IX), яким продовжено дію тимчасового посвідчення громадянина України для осіб, які вже його отримали.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.01.2024 позивач, ОСОБА_1 , звернувся до ГУ ДМС у Львівській області із заявою про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України».

До заяви ОСОБА_1 долучив, зокрема, зобов`язання припинити іноземне громадянство від 24.01.2024.

Відповідно до рішення ГУ ДМС у Львівській області від 02.08.2024 року, позивач набув громадянство України на підставі ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України», у зв`язку з чим ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було видано довідку про реєстрацію громадянином України від 02.08.2024.

Позивачу було видано тимчасове посвідчення громадянина України НОМЕР_1 від 27.08.2024, строком дії до 02.08.2026 року.

Таким чином, як на час звернення (01.08.2025) позивача до відповідача із заявою щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства російської федерації, так і на час звернення до суду (25.11.2025), визначений законом дворічний строк для припинення громадянства іноземної держави рф ще не сплив.

Окрім цього, як видно з матеріалів справи, позивач не вчиняв жодних активних дій (звернення до консульських установ рф в інших державах) для припинення російського громадянства.

Також, на момент звернення позивача до відповідача із заявою від 01.08.2025, держава вже врегулювала питання пролонгації строку на виконання зобов`язання припинити громадянство РФ на період дії в Україні воєнного стану для того, щоб після скасування або припинення воєнного стану такі громадяни змогли виконати взяте зобов`язання про припинення громадянства РФ відповідно до Закону № 3897-IX.

Таким чином, з урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для висновку про порушення відповідачем прав позивача внаслідок відмови у прийнятті у позивача декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року у справі № 380/23589/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. І. Довга

судді І. І. Запотічний

Т. І. Шинкар