Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №460/13996/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/13996/25 пров. № А/857/4886/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 січня 2026 року (головуючий суддя Дуляницька С.М., м.Рівне) у справі №460/13996/25 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, третя особа: Головне управління ДПС в Рівненській області про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

11.08.2025 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернулася в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (відповідач), третя особа: Головне управління ДПС в Рівненській області, в якому просила: визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 24.07.2025 №ЗХ/РВ/10003/Ж5/17-00-07-05-17/2521909323-ФС, якою накладено на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 80 000,00 грн., за порушення законодавства про працю.

Позов обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 не допускала працівника до роботи без укладення трудового договору (контракту); фізична особа, що вказана у акті фактичної перевірки та в оскаржуваному рішенні є працівником іншого суб`єкта господарювання, з яким позивач здійснює господарську діяльність в одному господарському об`єкті – кондитерській «Емілі».

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 02 січня 2026 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 24 липня 2025 року №ЗХ/РВ/10003/Ж5/17-00-07-05-17/2521909323-ФС.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що фактична перевірка контролюючого органу була розпочата 12.06.2025 о 14 год. 42 хв., тобто до моменту набуття ОСОБА_2 статусу найманого працівника ФОП ОСОБА_3 . Відтак, на час проведення перевірки між зазначеними особами не існувало трудових правовідносин, а ОСОБА_2 не могла вважатися найманим працівником ФОП ОСОБА_3 . Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до частини 4 статті 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці винесло постанову про накладення штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 24.07.2025 №ЗХ/РВ/10003/Ж5/17-00-07-05-17/2521909323-ФС у розмірі 80000,00 грн.

Вказана постанова прийнята на підставі акта фактичної перевірки від 18.06.2025 № 10003/ж5/17-00-07-17/ НОМЕР_1 Головного управління ДПС у Рівненській області.

В оскаржуваній постанові вказано, що позивач допустив до роботи фізичну особу без укладення трудового договору, а саме ОСОБА_2 . Позивач же вказує, що вказана особа не є працівником позивача, а є працівником фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 , яка здійснює господарську діяльність поруч з позивачем в кондитерській «Емілі».

Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до статті 265 Кодексу законів про працю України, юридичні та фізичні особи, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:

фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків (крім випадків, якщо платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків є сам працівник) - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження;

вчинення порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.

Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 р. № 509 (Порядок 509).

За приписами пункту 2 Порядку № 509, штрафи накладаються на підставі: рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв`язку з невиконанням вимог припису; акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників; акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування; акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

За змістом пункту 80.10 статті 80, пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України, якими регламентовано порядок оформлення результатів фактичної перевірки, результати такої перевірки у разі встановлення під час її проведення порушень оформлюються у формі акта, який складається та підписується посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності), є документом, що підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.

Відповідальність за порушення законодавства про працю, у тому числі для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), передбачена нормами абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України.

Тому, колегія суддів констатує, що повноваження на проведення перевірки стосовно дотримання фізичними особами - підприємцями вимог законодавства про працю, виявлення, оформлення і фіксацію відповідних порушень (зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)) належить податковому органу відповідно до закону.

При цьому повноваження, щодо притягнення до відповідальності за вищевказані правопорушення шляхом накладення штрафу за законом (частина четверта статті 265 Кодексу законів про працю України) надані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, є Державна служба України з питань праці (Держпраці). Відповідні приписи про це наведені у пункті 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96.

Пунктом 8 цього ж Положення передбачено, що Держпраці під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки, надання його Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством. У спірних відносинах розмір штрафу та суб`єкт, уповноважений його накладати напряму визначені у нормах статті 265 Кодексу законів про працю України.

Оглядаючи матеріали справи, апеляційний суд зазначає наступне.

ФОП ОСОБА_1 здійснює господарську діяльність з продажу алкогольних напоїв (реєстраційний номер Ліцензій на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями 17160308202402411) за адресою: м. Рівне, вул. Сергія Бачинського, 5, в господарській одиниці «Кондитерська «Емілі».

Для цього суб`єктом господарювання укладеного договір суборенди частини торгової площі №20230424/3 від 01.09.2024 з ТОВ «Кондитерська «ЕМІЛІ», згідно п.1.1. якого Орендар (ТОВ «Кондитерська «Емілі» передає, а Суборендар (ФОП ОСОБА_1 ) приймає у строкове, платне користування частину торгової площі, визначеної п.1.2 цього Договору (Об`єкт суборенди), за плату та на обумовлений строк для здійснення підприємницької діяльності.

В п.1.2 такого договору наведено характеристики орендованого приміщення, зокрема: частина торгової площі становить частину торгово-розважального центру «Happy Mall» (надалі Торговий центр) за адресою: м. Рівне, вул. Сергія Бачинського,5; загальна площа частини торгової площі, що передається в суборенду за цим договором, становить 20 кв.м.; загальна площа частини торгової площі укомплектована столами в кількості 3 (три) шт. та кріслами в кількості 16 шт. Також договором передбачено, що об`єкт оренди надається Суборендарю для продажу алкогольних та безалкогольних напоїв (п.2.1).

Вказана частина приміщення передана позивачу за актом приймання передачі від 10.09.2024.

Апеляційний суд зазначає, що ФОП ОСОБА_1 подано до Головного Управління ДПС у Рівненській області Повідомлення про об`єкти оподаткування, через які провадиться діяльність, форми №20-ОПП по вказаному вище об`єкту суборенди.

05.09.2024 ФОП ОСОБА_1 отримала ліцензію на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями з реєстраційним номером 1716308202402411, термін дії якої з 07.09.2024 по 07.09.2025.

31.01.2025 позивач уклала трудовий договір з ОСОБА_4 , яку прийнято на посаду «бариста», місце роботи згідно п.3 трудового договору бар, АДРЕСА_1 .

Як слідує з акту фактичної перевірки від 18.06.2025 № 10003/ж5/17-00-07-17/ НОМЕР_1 , та постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 24.07.2025 №ЗХ/РВ/Ж5/17-00-07-05-17/2521909323-ФС, податковим органом встановлено допущення працівника до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а саме: під час проведення перевірки приготування коктейлю здійснювала ОСОБА_2 , дані про яку, як про найманого працівника ФОП ОСОБА_1 , в інформаційній базі даних органу ДПС відсутні.

Позивач не заперечує факт перебування ОСОБА_2 , в кондитерській «Емілі», водночас зазначає наступне.

В господарській одиниці «Кондитерська «Емілі» здійснюється реалізація кондитерських виробів та алкогольних напоїв. Позивач здійснює реалізацію алкогольних напоїв, діяльність з продажу кондитерських виробів здійснює ФОП ОСОБА_3 .

Апеляційний суд встановив, що ФОП ОСОБА_3 , зареєстрована як фізична особа підприємець в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності згідно КВЕД є діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (56.10.), та є платником єдиного податку (2 група).

01.01.2025 між ТОВ «Кондитерська «Емілі» (Орендар) та ФОП ОСОБА_3 , (Суборендар) укладено Договір суборенди частини торгової площі №20230901/3, згідно п.1.1, 1.2 встановлено, що Орендар передає, а Суборендар приймає у строкове, платне користування частину торгової площі, визначеної п.1.2 цього Договору (об`єкт суборенди), за плату та на обумовлений строк для здійснення підприємницької діяльності.

Характеристики об`єкту суборенди:

- частина торгової площі становить частину торгово-розважального центру «Happy Mall» (надалі Торговий центр) за адресою: м. Рівне, вул. Сергія Бачинського,5;

- частина торгової площі розташована по центру зали навколо центральної люстри та не обмежена стінами (перегородками), план розміщення в межах Торгового центру зазначено в Додатку №1 до цього Договору;

- загальна площа частини торгової площі, що передається в суборенду за цим договором, становить 20 кв.м;

- загальна площа частини торгової площі укомплектована столами в кількості 3 (три) шт. та кріслами в кількості 16 шт.

Згідно п.2.1 Договору, об`єкт оренди надається Суборендарю для використання під розміщення кондитерської.

Об`єкт суборенди переданий для ФОП ОСОБА_3 , за актом приймання передачі від 01.01.2025.

12.06.2025 ФОП ОСОБА_3 , повідомила ДПС про прийняття на роботу працівника ОСОБА_5 .

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 7 постанова Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» згідно зі статтею 24 КЗпП укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи відома власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до статті 1 Закону України від 14.10.1992 № 2694-XII "Про охорону праці" (Закону № 2694-XII) працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов`язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Відповідно до частини 2 статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Правовий аналіз вищезазначених законодавчих норм дозволяє суду дійти висновку, що трудовий договір чинне законодавство визначає як домовленість між працівником і власником про умови виконання роботи, оскільки працівники самі не організовують роботу і виконують таку не на власний ризик та розсуд, а підпорядковуються відповідним посадовим особам.

Відповідальність, передбачена абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, настає в разі, якщо особа виконує певні роботи чи здійснює окремі повноваження з відома, за дорученням та в інтересах, зокрема, фізичної особи-підприємця, а тому ключовим питання при вирішенні спірних правовідносин є встановлення наявності або відсутності фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору, фактичне виконання особою трудових функцій без оформлення трудових відносин.

Верховний Суд у постанові від 05.10.2020 у справі №560/407/19 вказав, що відповідальність настає в разі, якщо особа виконує певні роботи чи здійснює окремі повноваження з відома, за дорученням та в інтересах, зокрема, фізичної особи-підприємця. При цьому, має бути встановлений факт використання фізичною особою-підприємцем найманої праці.

Факт допуску особи до роботи без оформлення трудового договору повинен бути підтверджений достатнім обсягом доказів, що характеризують відносини особи та суб`єкта господарювання, який його наймає, як трудові, від таких осіб повинно бути відібрано пояснення.

У акті, складеному за наслідками перевірки, повинні фіксуватись лише ті порушення, які достеменно підтверджені доказами (документами, поясненнями тощо) у обсязі, що дозволяє беззаперечно стверджувати про виявлені факти. При цьому, такі докази не мають носити суперечливий характер, допускати неоднозначне тлумачення.

Важливість відображення (фіксації) у акті, складеному за наслідками проведеної уповноваженим органом перевірки, достовірної і повної інформації обумовлено тим, що такий документ є підставою для застосування фінансових санкцій та становить основну частину доказової бази при розгляді справи про накладення штрафу.

Отже, контролюючий орган, під час здійснення фактичної перевірки в межах наданої компетенції, повинен був перевірити і з`ясувати усі обставини, які охоплювались предметом перевірки, зокрема, в частині факту допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), а також підтвердити такі належними та допустимими доказами.

На переконання апеляційного суду, ані відповідач, ані третя особа не надали суду доказів того, що фізична особа, інформація про яку відображена у акті фактичної перевірки та у оскаржуваній постанові, здійснювала приготування коктейлю у кондитерській «Емілі» та/або здійснювала будь-яку трудову діяльність для ФОП ОСОБА_1 .

Колегією суддів на підставі аналізу договорів суборенди №20230424/3 від 01.09.2024 та від 01.01.2025 №20230901/3, встановлено, що вони укладені ТОВ «Кондитерська «Емілі» з фізичними особами підприємцями, предметом яких є передача в користування частини приміщення торговельного центру з метою функціонування єдиного закладу - кондитерської «Емілі», та можливості реалізації в такій кондитерській як кондитерських виробів, так і алкогольних напоїв.

Тобто, ФОП ОСОБА_1 , та ФОП ОСОБА_3 , здійснюючи господарську діяльність на одній торгівельній площі, розмежували види такої діяльності, та кожен з суб`єктів господарювання для вказаних цілей прийняв на роботу працівника.

Фотодоказ, наданий податковим органом, не доводить приготування коктейлю ОСОБА_2 , на фото зафіксовано двох осіб які перебувають за торгівельною стійкою.

У даному випадку, враховуючи той факт, що торгові площі, на яких обидва підприємці здійснюють господарську діяльність, об`єднані в одну одиницю кондитерську (в якій реалізуються кондитерські вироби та алкогольні напої) одночасне перебування працівників обох підприємців є обґрунтованим.

Відповідач вказує про подання ФОП ОСОБА_3 -Є., повідомлення про прийняття ОСОБА_2 , на роботу вже після початку фактичної перевірки. Відтак вважає, що ОСОБА_2 , є працівником позивача, і саме позивач має нести відповідальність, встановлену статтею 265 КЗпП України.

З цього приводу апеляційний суд зауважує, що в даному випадку відповідальність за допуск працівника до роботи без укладення трудового договору та без відповідного повідомлення органу ДПС покладається на суб`єкта господарювання, який вчинив таке порушення, а не на позивача.

Відсутність належних та допустимих доказів порушення трудового законодавства позивачем, виключає підстави для притягнення такої особи до відповідальності, встановленої частиною 2 статті 265 КЗпП України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірний висновок суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування постанови Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 24 липня 2025 року №ЗХ/РВ/10003/Ж5/17-00-07-05-17/2521909323-ФС.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 09.12.94, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати

фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись 241, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 січня 2026 року у справі № 460/13996/25 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. І. Довга

судді І. І. Запотічний

Т. І. Шинкар