Постанова від 27 серпня 2026 р. у справі №300/1474/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/1474/26 пров. № А/857/34649/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сала П. І.,

суддів: Димарчук Т. М., Москаля Р. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року (суддя Гомельчук С. В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 02.02.2026 № 2326-300/Д-02/8-0900/26 про відмову у обчисленні пенсії за віком із застосуванням середньої заробітної плати за три календарні роки, що передували року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2022-2024 роки;

- зобов`язати відповідача здійснити позивачу з 30.07.2025 перерахунок та виплату пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески, відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за 2022-2024 роки, з урахуванням вже отриманих сум пенсії.

Позов обґрунтований тим, що позивач отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення". Надалі за заявою позивача йому було призначено пенсію за віком згідно із Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". При цьому перерахунок пенсії був проведений з порушенням чинного законодавства, оскільки при визначенні розміру пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообовчзкове державне пенсійне страхування" має бути засосований показник середньої заробітної плати за 2022-2024 роки. Оскільки пенсія позивачу раніше була призначена вперше відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" він звернувся вперше. Відтак, на думку позивача, пенсія йому має бути перерахована виходячи із середньої заробітної плати по Україні за три останні роки (2022-2024), що передували року звернення за призначенням пенсії за віком. Відповідач надав відмову, що змушую позивача звертатися до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-VI із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки (за 2022-2024 роки), що передують року звернення за призначенням пенсії.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити ОСОБА_1 з 30.07.2025 перерахунок та виплату пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески, відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за 2022-2024 роки, з урахуванням вже отриманих сум пенсії.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1198,08 грн.

У поданій апеляційній скарзі Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області просить зазначене рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини. Наголошує, що при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи враховується заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Крім того, вважає, що позивач пропустив встановлений законом строк звернення до суду з цим позовом.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що однак не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 02.10.2015 позивачу була призначено пенсія за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".

30.07.2025 позивача переведено на пенсію за віком згідно із Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

На заяву ОСОБА_1 про нарахування пенсії за віком з врахуванням показника середньої заробітної плати за 2022-2024 роки, листом від 02.02.2026 відповідач повідомив, що середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення, застосовується виключно при первинному призначенні пенсії.

Позивач з наданою відмовою у перерахунку пенсії не погодився, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що перехід позивача з пенсії за вислугу років, призначеної за Законом України "Про пенсійне забезпечення", на пенсію за віком за Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", є первинним призначенням пенсії за віком у розумінні положень цього Закону, а не переведенням з одного виду пенсії на інший у відповідності до його частини третьої статті 45. Отже, при обчисленні розміру такої пенсії застосуванню підлягають положення частини другої статті 40 Закону, які передбачають використання показника середньої заробітної плати в Україні за три роки, що передують року звернення.

Судова колегія погоджується з вказаними висновками та вважає їх правильними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовано Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 цього ж Закону особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

За приписами ч. 2 ст. 40 Закону № 1058-IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується ПФУ за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Водночас частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Буквальний зміст наведених норм свідчить про те, що правила, які регулюють переведення з одного виду пенсії на інший поширюються виключно на ті три види пенсій, які призначаються за правилами Закону № 1058-IV, тобто пенсії за віком, пенсії по інвалідності та пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

У тому ж випадку, коли особа одержує пенсію, призначену за нормами іншого Закону, то призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV, проведене після настання віку, що дає їй на це право, не може розглядатися як переведення з одного виду пенсії на інший, позаяк мова не йде про різні види виплат в одній солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

У постановах від 10.04.2019 (справа № 211/1898/17) та від 10.07.2018 (справа № 520/6808/17) Верховний Суд зазначив, що частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-IV.

Як видно з матеріалів справи, позивачу було призначено пенсію за вислугу років згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення", обчислену відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Після досягненню пенсійного віку позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України із заявою про перехід інший вид пенсії, а саме із пенсії за вислугу років на пенсію за віком, передбачену статтею 26 Закону № 1058-IV.

Тобто фактично йдеться про призначення іншого виду пенсії, а саме пенсії за віком, замість раніше призначеної пенсії за вислугу років.

Переведенням з одного виду пенсії на інший є зміна виду пенсії, що визначені статтею 9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" або положеннями Закону України "Про пенсійне забезпечення". Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема у постанові від 23.10.2018 (справа № 334/2653/17) та у постанові від 13.12.2018 (справа № 185/860/17)).

Отже, у випадку коли особі було призначено пенсію згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення" за вислугу років, у подальшому під час розрахунку пенсії за віком такій особі за Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" показник середньої заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії, оскільки пенсія за віком передбачена іншим законом.

При цьому колегія суддів зауважує, що Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" не міг бути підставою для призначення позивачу пенсії за вислугу років, адже цей закон взагалі не передбачав такого виду пенсії. Статтею 9 цього Закону були передбачені такі види пенсій, як пенсія за віком, пенсія по інвалідності та пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відтак при призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV підлягає застосуванню середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2022-2024 роки (три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії), згідно з частиною другою статті 40 цього Закону.

Аналогічна правова позиція щодо застосування релевантних норм матеріального права викладена у постановах Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 560/11681/23 та від 08.02.2024у справі № 500/1216/23.

Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання відповідача в апеляційній скарзі на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду з огляду на наступне.

В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльність суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та 124.

Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб`єкт владних повноважень або суд, у випадку, визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб`єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.

Суд також виходить з того, що у триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації прав громадян на соціальних захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).

Важливо, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежно також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.

Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб`єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім якщо інше прямо не передбачено законом.

Водночас, застосовуючи строки звернення до суду у цій категорії справ, слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в пергу чергу, з боку держави.

Аналогічна права позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.04.2019 у справі № 809/248/18.

Колегія суддів враховує, що за обставинами справи позивач ОСОБА_1 фактично дізнався про порушення своїх прав та інтересів у спірних правовідносинах, отримавши слит Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області від 02.02.2026 № 2326-300/Д-02/8-0900/26, яким йому було відмовлено в обчисленні пенсії за віком із застосуванням середньої заробітної плати за три календарні роки, що передували року звернення за призначенням пенсії за віком.

Позов до суду направлено поштою 10.03.2026, тобто в межах установленого законом строку, що спростовує твердження апелянта в цій частині.

Крім того, при вирішенні справи колегія суддів не бере до уваги доводи відповідача про необхідність відмови у задоволенні вимог позивача з тих підстав, що він в установленому законодавством порядку не звертався до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії.

Згідно з правовою позицією, наведеною у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 635/7878/16-а, зобов`язання суб`єкта владних повноважень вирішити питання перерахунку пенсії або відмови в її перерахунку саме у формі прийняття рішення (чи наказу), коли з наданої листом відповіді стає зрозуміло, що відповідь для заявника є негативною, має ознаки формалізму. Оскільки процес надання особі відмови у перерахунку пенсії без прийняття відповідного владного управлінського рішення може бути тривалим, то в даному випадку належним способом захисту порушеного права є саме вирішення судом питання про визнання протиправною відмови пенсійного органу, викладеної у листі, та зобов`язання вчинити певні дії (або ж відмовити в задоволенні цих вимог).

Таким чином, за наслідками апеляційного розгляду колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

При цьому, з огляду на положення ст. 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову не переглядається.

Оскільки суд апеляційної інстанції не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, 316, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року у справі № 300/1474/26 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач П. І. Сало

судді Т. М. Димарчук

Р. М. Москаль