Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №380/6417/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/6417/26 пров. № А/857/36481/26

суддя в 1-й інстанції – Мартинюк В.Я.

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кушнір В.О.,

суддів Ільчишин Н.В., Боршовський Т.І.

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Департаменту архітектури та просторового розвитку Львівської міської ради на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 червня 2026 року, ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м.Львові у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віденська кав`ярня» до Департаменту архітектури та просторового розвитку Львівської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, -

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

1.1. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Віденська кав`ярня" звернулося до суду з позовом до Департаменту архітектури та просторового розвитку Львівської міської ради, в якому просило визнати протиправною бездіяльність, що полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду заяви, зареєстрованої в системі електронного документообігу Львівської міської ради 26 лютого 2026 року за №2-3250-39 щодо продовження терміну дії Паспорта №13-2024-Г відкритого літнього майданчика біля об`єкта ресторанного господарства за адресою: м.Львів, пр-т Свободи, буд.12; зобов`язати продовжити термін дії Паспорта №13-2024-Г відкритого літнього майданчика біля об`єкта ресторанного господарства за адресою: м.Львів, пр-т Свободи, буд. 12.

1.2. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність Департаменту архітектури та просторового розвитку Львівської міської ради, що полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Віденська кав`ярня", зареєстрованої в системі електронного документообігу Львівської міської ради 26 лютого 2026 року за №2-3250-39 щодо продовження терміну дії Паспорта №13-2024-Г відкритого літнього майданчика біля об`єкта ресторанного господарства за адресою м.Львів, пр-т Свободи, буд. 12.

Зобов`язано Департамент архітектури та просторового розвитку Львівської міської ради продовжити Товариству з обмеженою відповідальністю "Віденська кав`ярня" термін дії Паспорта №13-2024-Г відкритого літнього майданчика біля об`єкта ресторанного господарства за адресою: м. Львів, пр-т Свободи, буд. 12.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту архітектури та просторового розвитку Львівської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Віденська кав`ярня” 2662 грн. 40 коп. сплаченого судового збору.

Через електронний суд 01.06.2026 року представником позивача подано заяву, в якій він просив суд стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн. 00 коп. та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту архітектури та просторового розвитку Львівської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Віденська кав`ярня” 798 грн 72 коп. судового збору за подання заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 червня 2026 року заяву представника позивача задоволено повністю, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту архітектури та просторового розвитку Львівської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віденська кав`ярня" понесені судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп. та 798 (сімсот дев`яносто вісім) грн. 72 коп. сплаченого судового збору.

1.3. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ТА УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із вказаним додатковим рішенням в частині стягнення витрат на правничу допомогу Департамент архітектури та просторового розвитку Львівської міської ради подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не виходив із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України. Скаржник вважає, що з огляду на предмет спору, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критеріїв розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, розмір витрат на професійну правову допомогу у розмірі 20000,00 грн є завищеним та підлягає зменшенню.

Крім того, відповідач вважає, що позивач в порушення вимог статті 139 КАС України не подав заяву щодо розміру витрат до прийняття рішення по справі та не зробив відповідної заяви до закінчення судових дебатів. Вказує, що згідно практики Верховного Суду вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог може мати місце виключно коли сторона з поважних причин не змогла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судового розгляду (судових дебатів у справі).

1.4.ПОЗИЦІЯ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позивач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу на додаткове рішення, в якому зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу підтверджуються належними доказами та заявлений розмір витрат співмірний зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг.

1.5. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ ТА ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

На підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню.

ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

2.1 ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 31 березня 2026 року ТзОВ “Віденська кав`ярня» уклала з адвокатом Кінашем Д.В. договір про надання правничої допомоги №31.26.

Також до наданої суду заяви представником позивача долучено детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом від 01 червня 2026 року згідно Договору про надання правничої допомоги №31.26 від 31 березня 2026 року, яким підтверджується надання адвокатом Кінашем Д.В. клієнту ТзОВ “Віденська кав`ярня” правничої допомоги з підготовки і подання позовної заяви вартістю 10 000 грн, на що адвокатом витрачено 5 годин, підготовки і подання заяви про вжиття заходів забезпечення позову вартістю 6 000 грн, на що адвокатом витрачено 3 години, підготовки і подання відповіді на відзив вартістю 4 000 грн, на що адвокатом витрачено 2 години.

2.2. ДОВОДИ ТА МОТИВИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА.

Суд звертає увагу, що у цій справі скаржник оскаржує додаткове рішення в частині витрат на правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, установлених законом.

Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правничої допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Види адвокатської діяльності перелічені у статті 19 Закону №5076-VI.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За змістом статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, в свою чергу, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 постанови).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При цьому для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).

Крім того, судом ураховано, що із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо не співмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Аналогічні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №640/15803/19, від 28.10.2021 у справі №160/15983/20.

Крім того, така ж правова позиція була викладена і в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 22.11.2019 у справі №910/906/18, від 06.12.2019 у справі №910/353/19, де зазначено, що оскільки зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, відповідно до норм процесуального кодексу можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Також апеляційним судом ураховано, що відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За приписами частини третьої статті 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У цьому випадку суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу (частина п`ята статті 143 КАС України).

З аналізу наведених норм процесуального закону вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов`язкову наявність у кожній справі.

Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами).

Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №340/2823/21 (постанова від 07 липня 2023 року) зауважила, що вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Проте, підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті.

Таким чином, відповідно до позиції об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №340/2823/21, саме своєчасне звернення сторони із заявою про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу є передумовою розгляду судом цього питання.

Дослідивши матеріали справи, колегією суддів установлено, що за змістом позовної заяви позивач вказав, що ймовірно очікує понести витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 40000 грн.

При цьому до ухвалення судового рішення по суті спору, позивач не заявив ні у позовній заяві, ні шляхом подання окремого документу жодного клопотання про необхідність розподілу/стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у цій справі.

Рішення суду по суті спору ухвалено 27.05.2026 року.

З клопотанням про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача та ухвалення додаткового рішення позивач звернувся до суду 01.06.2026 року.

З наведеного слідує, що заяви в порядку абзаців другого та третього частини сьомої статті 139 КАС України позивачем чи його представником до закінчення судових дебатів та постановлення судового рішення не надавалося.

Іншими словами, апеляційний суд зараз не заперечує того, що позивач, звернувшись із позовом в цій справі, отримав правничу допомогу адвоката, як і того, що витрати, які він у зв`язку з цим фактично поніс чи міг (або ще має) понести, охоплюються поняттям судових витрат у значенні статті 134 КАС України. Але про ці обставини позивач не повідомив суду першої інстанції до ухвалення рішення від 27 травня 2026 року.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами відповідача про те, що зазначення за змістом позову обставин з приводу ймовірного понесення витрат на професійну правничу допомогу не може вважатись заявою, поданою в розумінні частини сьомої статті 139 КАС України.

Верховний Суд у своїй постанові від 20 серпня 2024 року у справі №280/3862/20 виснував, що зазначення ж у прохальній частині позову узагальненої вимоги про стягнення судових витрат з відповідача не може розцінюватися як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини без наведення жодних мотивів та обґрунтувань, суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення. У вказаній вище постанові Верховний Суд також зазначив, що визначені пунктом 3 частини першої статті 252 КАС України підстави для ухвалення додаткового рішення передбачають, що на момент ухвалення рішення у суду була можливість вирішити питання про судові витрати, однак таке питання не було вирішене. При цьому, не вирішення цього питання відбулось з вини суду, а не учасника процесу.

З матеріалів справи убачається, що ряд поданих позивачем доказів, на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, існували ще до ухвалення рішення у цій справі, про що свідчать дати таких документів, зокрема договір про надання правничої допомоги №31.26 від 31.03.2026 року.

Отож враховуючи зазначені вище висновки Верховного Суду можна зробити висновок у цій справі, що позивач зазначив лише загальні відомості щодо можливого розміру судових витрат, що будуть понесені ним в ході розгляду справи; до ухвалення у справі рішення по суті спору не надав доказів на підтвердження понесення таких витрат, як і не вказав будь-яких причин, які унеможливлюють подання ним вчасно відповідних доказів; не повідомив про наявність поважних причин, які зумовлюють необхідність подання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення, а саме головне позивач не подав відповідної заяви щодо стягнення/розподілу витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетного фінансування відповідача.

Наведене вище дає підстави вважати, що позивач не подав заяви, яка б у розумінні положень частини сьомої статті 139, частини третьої статті 143 КАС України давала підстави для ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 252 КАС України.

Водночас суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідні висновки повністю узгоджується з висновками викладеними Верховним Судом в зазначених вище постановах від 20 серпня 2024 року у справі №280/3862/20, від 8 квітня 2026 року у справі №340/2762/25 та від 18 червня 2026 року №140/7632/25.

При цьому, вказана позиція є обов`язковою для врахування з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України.

За таких обставин, підстави для задоволення заяви про постановлення додаткового судового рішення в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу були відсутні.

Відтак колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не дослідив зазначених процесуальних норм та припустився помилкових висновків про можливість задоволення заяви щодо витрат на правничу допомогу, яка подана без додержання вимог, встановлених процесуальним законом.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

2.3. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування додаткового рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.06.2026 року в частині, тому заяву позивача про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - залишити без розгляду.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, —

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту архітектури та просторового розвитку Львівської міської ради - задовольнити частково.

Додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.06.2026 року – скасувати в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту архітектури та просторового розвитку Львівської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віденська кав`ярня" понесені судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп.

В цій частині заяву представника позивача Кінаша Д.В. від 01.06.2026 про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у справі №380/6417/26 - залишити без розгляду.

В іншій частині додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.06.2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України

Головуючий суддя В. О. Кушнір

судді Т. І. Боршовський

Н. В. Ільчишин

Повне судове рішення складено 26.08.26