Постанова від 27 серпня 2026 р. у справі №160/7035/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

28 серпня 2026 року м. Дніпросправа № 160/7035/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач),

суддів: Чабаненко С.В., Білак С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року в адміністративній справі №160/7035/26 (головуючий суддя першої інстанції - Кучма К.С.) за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач 23.03.2026 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо не внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» інформації про виключення його з військового обліку;

- зобов`язати відповідача внести в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо нього інформацію про виключення його з військового обліку 08.08.2013 року на підставі ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» по досягненню граничного віку перебування в запасі.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивача 08.08.2013 року ІНФОРМАЦІЯ_2 виключено з військового обліку по досягненню граничного віку перебування у запасі, проте 20.01.2026 року при формуванні електронного військово-облікового документа, який формується за рахунок відомостей в Єдиному державному реєстрі призовників, в додатку «Резерв+» позивач встановив, що його знову поставлено на облік у ІНФОРМАЦІЯ_3 як військовозобов`язаного. Вважає дії відповідача щодо повторного взяття його на військовий облік як військовозобов`язаного після виключення з військового обліку порушенням норм чинного законодавства.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права Апеляційна скарга фактично обґрунтована та містить доводи викладені в позовній заяві, скаржник вказує, що жоден із Законів №1169-VII та №1604-VII не містить норми, яка передбачає автоматичне повернення на облік, раніше виключених на законних підставах, не встановлює процедури такого повернення та не містить перехідних положень щодо осіб, виключених до набрання цими законами чинності.

Відповідач відзив на скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 25.04.1994 року призовною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_5 визнаний непридатним до військової служби у мирний час, обмежено придатний у військовий час за ст.12Б наказу МО №260-1987 р.

08.08.2013 року ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач виключений з військового обліку по досягненню граничного віку перебування у запасі, відповідно довідки №4/771 від 11.09.2014 року.

12.07.2024 року у Центрі надання адміністративних послуг м.Дніпра позивач отримав витяг №1556554-12072024 з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, відомості щодо нього були відсутні.

20.01.2026 року при формуванні електронного військово-облікового документа, який формується за рахунок відомостей в Єдиному державному реєстрі призовників, в додатку «Резерв+» позивачем встановлено, що його поставили на облік ІНФОРМАЦІЯ_6 як військовозобов`язаного.

Позивач 05.02.2026 року звернувся до відповідача із заявою про надання інформації з копіями відповідних документів щодо відповідальної особи, яка внесла відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, дати, підстав взяття його на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_7 ; внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про виключення його з військового обліку стосовно; внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів зміни та зняти порушення правил військового обліку стосовно нього.

ІНФОРМАЦІЯ_7 листом від 10.02.2026 року №955 повідомив, що частиною другою статті 28 Закону №2232-XII (в редакції, чинній станом на 28.09.2009 року) було встановлено, що військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком:

1) перший розряд - до 35 років;

2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років. При цьому, частиною четвертою статті 28 Закону №2232-XII (в редакції, чинній станом на 28.09.2009 року) передбачено, що граничний вік перебування в запасі другого розряду з граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві. Водночас, за приписами пункту 4 частини шостої статті 37 Закону №2232-XII (в редакції, чинній станом на 28.09.2009 року) виключенню з військового обліку у районних міських військових комісаріатах підлягають громадяни України, зокрема, які досягли граничного віку перебування в запасі. Разом з тим, положеннями Закону №2232-XII в частині, що стосується граничного віку перебування військовозобов`язаних осіб в запасі, в подальшому зазнавало змін. Так, Законами України №1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» та №1604-VII «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» до статті 28 Закону №2232-XII було внесено зміни, згідно з якими з 27.03.2014 року граничний вік військовозобов`язаних, які перебувають в запасі мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу другого розряду збільшено з 40 років до 50 років, а з 22.07.2014 року і станом на теперішній час з 50 років до 60 років. При цьому, положення частини четвертої статті 28 Закону №2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі, станом на теперішній час змін не зазнало. Тобто, з набранням чинності змінами до частини другої статті 28 Закону №2232-XII позивач є таким, що підпадає під дію цього Закону і вважається військовозобов`язаним, як особа, яка ще не досягла передбаченого цим Законом граничного віку перебування в запасі військовозобов`язаних другого розряду.

Не погодившись з діями відповідача, позивач оскаржив такі дії до суду.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі по тексту - Закон №2232) закріплено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався указами Президента України та діє станом на день прийняття цієї постанови.

Відповідно до Указу Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 7113 від 03 березня 2022 року, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII від 21 жовтня 1993 року оголошено загальну мобілізацію, в тому числі і на території Дніпропетровської області.

Згідно частини третьої статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов`язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини дев`ятої статті 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

- допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;

- призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

- військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

- резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку.

Згідно із частиною першою статті 28 Закону №2232-ХІІ запас військовозобов`язаних поділяється на два розряди, що встановлюються залежно від віку військовозобов`язаних.

Відповідно до частини другої вказаної норми, військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: перший розряд до 35 років; другий розряд до 60 років.

Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві (частина четверта статті 28 Закону №2232-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 33 Закону №2232-ХІІ військовий облік поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.5 ст.33 Закону №2232-ХІІ).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 37 Закону №2232-XI взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України, зокрема, на військовий облік військовозобов`язаних: які звільнені з військової служби в запас та не зараховані до військового оперативного резерву; які звільнені із служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування в запасі.

Як передбачено в абзацах першому - сьомому пункту 2 частини шостої статті 37 Закону №2232-XI, виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:

1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;

2) припинили громадянство України;

3) визнані непридатними до військової служби;

4) досягли граничного віку перебування в запасі;

5) були кандидатами для прийняття на військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону, але не були прийняті на військову службу за контрактом;

6) звільнені з військової служби за контрактом відповідно до підпунктів «й» або «к» пункту 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Абзацом сьомим вказаної норми передбачено, що у громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.

Отже, однією з підстав для виключення військовозобов`язаного з військового обліку є досягнення ним граничного віку перебування в запасі.

Як встановлено судом першої інстанції, згідно зі статтею 28 Закону №2232-XII у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем сорокарічного віку, запас поділявся на два розряди, що встановлювалися залежно від віку військовозобов`язаних.

Військовозобов`язані, які перебували у запасі та мали військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділялися на розряди за віком:

перший розряд до 35 років;

другий розряд: рядовий склад до 40 років;

сержантський і старшинський склад:

сержанти і старшини до 45 років; прапорщики і мічмани до 50 років.

Водночас граничний вік перебування в запасі другого розряду був граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.

У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» від 27.03.2014 року №1169-VII внесено зміни до ст.28 Закону №2232-XII та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом України «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 22.07.2014 року №1604-VII до 60 років.

Проте, положення Закону про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та військовому резерві, змін не зазнали.

З урахуванням наведеного, з набранням чинності змін до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, що не досягла передбаченого Законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що статус особи як виключеної з військового обліку за віком не є незмінним (набутим правовим статусом), оскільки він прямо залежить від встановленого державою критерію граничного віку перебування у запасі. Зміна законодавцем цього критерію (з 40 до 60 років) змінює правове становище особи стосовно її військового обов`язку на майбутнє.

Враховуючи, що на момент внесення змін до Закону №2232-XII та на момент виникнення спірних правовідносин позивач не досяг нового граничного віку (60 років), він об’`єктивно знову набув статусу військовозобов`язаного в силу закону.

Враховуюче наведене, обов`язок перебувати на військовому обліку для позивача не припинився, а був пролонгований державою з метою забезпечення обороноздатності країни в особливий період.

Щодо неможливості зворотної дії законів у часі, на яке посилається позивач, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив наступне.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні від 09.02.1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із вступом його в силу і з моментом втрати ним юридичної сили.

За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.

Так, у зв`язку із внесенням змін до Закону №2232-XII було підвищено граничний вік перебування військовозобов`язаних в запасі. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.

Таким чином, дія вказаного Закону у новій редакції поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі. При цьому, вказані норми регулюють триваючі правовідносини щодо виконання громадянами військового обов`язку та не передбачають відповідальності за дії, вчинені до набрання ними чинності, а отже не мають зворотної дії в часі у розумінні статті 58 Конституції України.

Аналогічна правова позиція щодо застосування вказаних правових норм наведена Верховним Судом у постановах від 19.09.2018 року у справі №814/4386/15 та від 17.02.2020 року у справі №820/3113/17.

Отже, оскільки за чинними нормами статті 28 Закону №2232-XII позивач не досяг граничного віку перебування у запасі та є військовозобов`язаним, дії відповідача, що полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про взяття його на військовий облік є правомірними, тому відсутні підстави для зобов`язання відповідача внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про виключення позивача з військового обліку військовозобов`язаних.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем у межах спірних правовідносин не було вчинено протиправних дій (бездіяльності), а тому його поведінка не призвела до порушення прав та законних інтересів позивача.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення у судовому рішенні, апеляційний суд бере до уваги висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якій зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року в адміністративній справі №160/7035/26 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року в адміністративній справі №160/7035/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Чабаненко

суддя С.В. Білак