Рішення від 27 серпня 2026 р. у справі №420/7538/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/7538/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Військова частина НОМЕР_1 про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Військова частина НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 про ступінь придатності ОСОБА_1 до військової служби, яка оформлена довідкою військово-лікарської комісії;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно провести медичний огляд ОСОБА_1 та прийняти постанову про ступінь придатності його до військової служби, з врахуванням вимог Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 року №402;

- скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_2 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» щодо ОСОБА_1 .

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що в грудні 2025 року позивача було мобілізовано ІНФОРМАЦІЯ_3 , та наразі позивач є військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 . Водночас, позивач зазначив, що його без будь-якого попереднього оповіщення було незаконно доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 , а згодом було видано наказ про його призов на військову службу під час мобілізації. Окрім того, позивач посилається на те, що його не ознайомлювали із самою довідкою ВЛК, більш того, відповідачем не було дотримано процедури проходження медичного огляду, оскільки позивач не є придатним до військової служби, оскільки має психічні розлади, що було проігноровано під час огляду ВЛК.

Позивач стверджує, що проведення медичного огляду для визначення ступеня придатності до військової служби з порушенням порядку та відсутність відповідних належним чином оформлених документів є підставою для висновку про безпідставність та неправомірність будь-яких подальших дій щодо призову позивача під час мобілізації, на особливий період, з огляду на що позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом.

Ухвалою суду по справі №420/7538/26 було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін. Вирішено здійснювати розгляд адміністративної справи в електронній формі.

Під час розгляду справи від представника ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на адміністративний позов, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ОСОБА_1 призваний ІНФОРМАЦІЯ_3 на військову службу під час мобілізації наказом №2715 від 22.12.2025 року та направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 . 18.12.2025 року, під час проведення уповноваженими представниками ІНФОРМАЦІЯ_4 та територіального органу (підрозділу) поліції заходів оповіщення та перевірок в осіб чоловічої статі віком від 18 до 60 років військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі), ІНФОРМАЦІЯ_5 було виявлено громадянина ОСОБА_1 . При огляді електронного військово-облікового документу у застосунку «Резерв+», який було надано позивачем на прохання уповноваженого представника ІНФОРМАЦІЯ_4 було встановлено, що позивач перебуває у розшуку за порушення правил військового обліку. У зв`язку зі встановленням, що громадянин порушує правила військового обліку, старший групи оповіщення запропонував військовозобов`язаному прослідувати до ІНФОРМАЦІЯ_4 для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів. 22.12.2025 року позивачем було пройдено медичний огляд, за результатами якого його визнано придатним до військової служби, дана обставина підтверджується довідкою ВЛК №2025-2191-1288-0251-1. Щодо твердження позивача про те, що його оповіщення не здійснювалось, а також що будь-яке мобілізаційне розпорядження на його ім`я не видавалось, відповідач у відзиві зазначив, що за наявною інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, відомості щодо позивача були відсутні або неактуальні, у зв`язку з чим він обліковувався як такий, що порушує правила військового обліку, що унеможливлювало здійснення належного персонального оповіщення у звичайному порядку. Окрім того, відповідач у відзиві зазначив, що доводи позивача щодо незгоди з висновком військово-лікарської комісії є передчасними та такими, що заявлені без дотримання встановленого законодавством порядку його оскарження.

Також від представника Військової частини НОМЕР_1 надійшли письмові пояснення по справі, в яких зазначено, що позивач був зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та призначений на посаду стрільця-помічника гранатометника стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_1 наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.12.2025 року №385 на підставі поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_5 у АДРЕСА_1 і відправлені у складі команди "в/ч НОМЕР_1 " від 22.12.2025 року №11133, довідки ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_4 від 22.12.2025 року №2025-2191-1288-0251-1, рапорту командира НОМЕР_2 батальйону територіальної оборони Військової частини НОМЕР_1 (вх.№22902/р від 22.12.2025 року). Таким чином, позивач, на думку представника третьої особи, був правомірно зарахований на військову службу у Військову частину НОМЕР_1 .

Відповіді на відзив та, відповідно, заперечень на неї сторонами у справі до суду не надавалось.

Згідно частини 2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом за час розгляду справи встановлено наступне.

За твердженням відповідача, що позивачем не було спростовано, 18.12.2025 року під час проведення уповноваженими представниками ІНФОРМАЦІЯ_4 та територіального органу (підрозділу) поліції заходів оповіщення та перевірок в осіб чоловічої статі віком від 18 до 60 років військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі), ІНФОРМАЦІЯ_5 було виявлено ОСОБА_1 (далі – позивач). При огляді його електронного військово-облікового документу у застосунку «Резерв+», який було надано на прохання уповноваженого представника ІНФОРМАЦІЯ_4 , встановлено, що позивач перебуває у розшуку за порушення правил військового обліку. У зв`язку зі встановленням факту порушення правил військового обліку, старший групи оповіщення запропонував військовозобов`язаному прослідувати до ІНФОРМАЦІЯ_4 для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів.

18.12.2025 року було оформлено направлення №6045725 для визначення придатності позивача до військової служби, в якому окремо зазначено, що ВЛК відбудеться на базі закладу охорони здоров`я – ІНФОРМАЦІЯ_6 . Враховуючи вказане, позивачем було пройдено медичний огляд, за результатами якого ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_7 визнало позивача придатним до військової служби, про що зазначено у довідці ВЛК №2025-2191-1288-0251-1 від 22.12.2025 року.

Згідно витягу із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 від 22.12.2025 року №2715 позивача було призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та відправлено до Військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.12.2025 року №385 позивача було зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 з 22.12.2025 року.

Водночас, за час розгляду справи позивач посилався на те, що Військовою частиною НОМЕР_3 йому було видано направлення №165 від 09.02.2026 року до психіатра у зв??язку із розладом психіки та поведінки. Як вбачається із висновку психіатра, попередній діагноз: розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю та наркотиків у вигляді тривожно-депресивного синдрому з інсомнією. На даний момент, позивач проходить лікування в Одеському обласному медичному центрі психічного здоров?я. На переконання позивача, проведення медичного огляду для визначення ступеня придатності до військової служби з порушенням порядку та відсутність відповідних належним чином оформлених документів є підставою для висновку про безпідставність та неправомірність будь-яких подальших дій щодо призову позивача під час мобілізації, на особливий період.

Не погодившись із вищевказаними обставинами щодо призову на військову службу, позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних позивачем рішень відповідача суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно приписів частини 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно положень ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 73 КАС України), достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 75 КАС України), а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 76 КАС України).

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 76 ч. 2 КАС України).

Відповідно до положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши адміністративний позов, відзив, пояснення третьої особи та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, та судову практику, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлені та визначені Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-XII (далі - Закон №3543-XII).

Згідно ст.1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до ч.4 ст.3 Закону №3543-XII з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом України №2102-IX від 24.02.2022 року, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Дія указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року, зокрема дія воєнного стану на території України пролонгується станом на теперішній час.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби закріплено у Законі України №2232-XII від 25.03.1992 року «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон №2232-XII) (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 1 Закону №2232-XII передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до ч.1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частинами 2-3 статті 2 Закону №2232-XII, зокрема передбачено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Відповідно до ч.1 статті 39 Закону №2232-XII, призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.

Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.

Згідно ст. 3 Закону №3543-XII, мобілізаційна підготовка та мобілізація є складовими частинами комплексу заходів, які здійснюються з метою забезпечення оборони держави, за винятком цільової мобілізації.

За положеннями статті 22 Закону №3543-XII, громадяни зобов`язані, зокрема, з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Частиною 3 статті 22 Закону №3543-XII визначено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту) (ч.5 статті 22 Закону №3543-XII).

Особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України.

Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі регламентується Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно п.2 Положення №1153/2008 громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.

За призовом громадяни проходять, зокрема, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Пунктом 253 Положення №1153/2008 передбачено, що призови на військову службу військовозобов`язаних у воєнний час проводяться територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, а резервістів - командирами військових частин на підставі указів Президента України.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він не пройшов належним чином медичне обстеження для визначення ступеня придатності до військової служби.

З цього приводу суд зазначає, що процедуру проведення військово-лікарської експертизи військово-лікарськими комісіями, визначеними у главі 2 цього розділу визначає Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі - Положення №402) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 1.1 Розділу І Положення №402 визначено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Військово-лікарська експертиза це, зокрема, медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); визначення ступеня придатності до військової служби.

Пунктом 1.1 Розділу ІІ Порядку № 402 передбачено, що медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності до військової служби призовників, військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти).

Згідно п. 3.1 глави 3 розділу II Порядку № 402, медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП ВЛК ТЦК та СП на збірних пунктах районних (міських) ТЦК та СП або за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров`я комунальної або державної форми власності лікарями, які включаються до складу ВЛК ТЦК та СП.

Відповідно до п. 3.8 глави 3 розділу II Порядку № 402, постанови ВЛК ТЦК та СП щодо військовозобов`язаних приймаються згідно з главою 20 цього розділу.

Під час дії особливого періоду постанови ВЛК районних, міських ТЦК та СП про непридатність до військової служби військовозобов`язаних оформлюються свідоцтвами про хворобу у трьох примірниках.

Інші постанови ВЛК районних, міських ТЦК та СП, на особливий період оформлюються довідкою військово-лікарської комісії (додаток 4 до цього Положення) у трьох примірниках.

Копія довідки ВЛК з підписом про ознайомлення та датою видається особі, яка пройшла медичний огляд.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що позивачем було пройдено медичний огляд, за результатами якого ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_7 визнало позивача придатним до військової служби, про що зазначено у довідці ВЛК №2025-2191-1288-0251-1 від 22.12.2025 року.

Таким чином під час призову позивача на військову службу за мобілізацією ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_2 в порядку, визначеному Положення №402, було проведено медичний огляд позивача з метою визначення придатності його за станом здоров`я до військової служби та встановлено придатність його до військової служби, що підтверджено поданими до суду документами.

Сам факт ненадання особі, яка пройшла медичний огляд, копії довідки ВЛК з підписом про ознайомлення, не впливає на процедуру проведення медичного огляду та призов особи на військову службу.

Вищевказана правова позиція викладена у постанові П?ятого апеляційного адміністративного позову від 12.09.2025 року по справі №420/34156/24.

В свою чергу суд звертає увагу на те, що згідно з Положенням №402 у разі незгоди із рішеннями позаштатної ВЛК, особа має право звернутися до ВЛК вищого рівня із відповідною скаргою, а у разі незгоди із ВЛК вищого рівня - звернутися до ЦВЛК або до суду.

Разом з цим, як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач не надав доказів на підтвердження оскарження довідки ВЛК №2025-2191-1288-0251-1 від 22.12.2025 року до ВЛК вищого рівня.

Втім, Положення №402 не передбачає право особи, що проходила медичний огляд, оскаржувати постанови штатних (позаштатних) ВЛК у судовому порядку.

Подібне правозастосування в частині оскарження висновків штатних (позаштатних) ВЛК відповідно до Положення №402 висвітлено у постановах Верховного Суду від 26.02. 2025 року у справах №600/3273/22-а, №240/13173/22.

Вищевказану правову позицію було також висловлено у постанові П?ятого апеляційного адміністративного суду від 07.05.2026 року по справі №400/13313/25.

Судом також встановлено, що позивач, окрім постанови ВЛК, також оскаржує наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 від 22.12.2025 року №2715 в частині призову позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період, до Військової частини НОМЕР_1 .

З цього приводу суд зазначає, що приписами п.19 ч.1 ст.4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 № 2-зпу справі №3/35-313 зазначено, що "… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію".

При визначенні природи «правового акту індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, "розраховані на персональне (індивідуальне) застосування" і після реалізації (п. 5 Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 №9-рп/2008в справі №1-10/2008).

Оскаржуваний наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 від 22.12.2025 року №2715 в частині призову позивача на військову службу є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, станом на час вирішення справи такий вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби до військової частини.

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію щодо скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, відповідно до якої, такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2021 у справі №9901/286/19, від 08.09.2021 у справі №816/228/17, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №9901/96/21, від 27.10.2022 у справі №П/9901/97/21).

Після видання спірного рішення, виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232-ХІІ та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі також - Положення №1153/2008).

Суд також зазначає, що Верховний Суд у постанові від 05.02.2025 року по справі №160/2592/23 дійшов висновків, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною (видання наказу) не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На переконання суду, обрання такого способу захисту як визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_8 щодо призову на військову службу позивача, не призведе до поновлення його прав.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 від 22.12.2025 року №2715, як акт індивідуальної дії, є реалізованим його застосуванням, підстави для визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу відповідача відсутні, а тому у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Військова частина НОМЕР_1 .

Верховний Суд неодноразово посилався на низку рішень Європейського суду з прав людини, які розкривають підхід до обґрунтованості судових рішень.

Як зазначив Верховний Суд, ЄСПЛ у справі «Салов проти України» наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

У іншому рішенні, зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто вмотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 293, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Військова частина НОМЕР_1 про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Розподіл судових витрат не проводити.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повне найменування сторін по справі:

Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_9 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 , ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).

Суддя О.В. Білостоцький

.