Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №320/15312/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/15312/26 Суддя (судді) першої інстанції: Панченко Н.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Златіна С.В.,

суддів: Воловика С.В., Кравченка Є.Д.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач; ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач; ІНФОРМАЦІЯ_2 ), у якому просив суд:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку з підставою «Не пройшли (відмовились від проходження) ВЛК» з датою 05.03.2026;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку, внесені з підставою «Не пройшли (відмовились від проходження) ВЛК» від 05.03.2026;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 вчинити дії, необхідні для усунення наслідків внесення недостовірних персональних даних до Реєстру, зокрема невідкладно направити Національній поліції України повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до абзацу сімнадцятого пункту 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487.

Після подачі позову позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій останній просить суд:

- заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 використовувати внесені до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку з підставою «Не пройшли (відмовились від проходження) ВЛК» від 05.03.2026 як підставу для будь-яких дій щодо ОСОБА_1 - до набрання законної сили рішенням суду у цій справі;

- заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії, спрямовані на ініціювання затримання та доставлення ОСОБА_1 , у тому числі шляхом направлення або підтримання відповідних відомостей у Реєстрі та інформаційної взаємодії з органами Національної поліції України - до набрання законної сили рішенням суду у цій справі;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 невідкладно, але не пізніше наступного робочого дня з моменту постановлення ухвали, вжити заходів щодо відкликання раніше направленого до Національної поліції України звернення про доставлення ОСОБА_1 - виключно з метою тимчасового усунення зовнішніх наслідків оскаржуваних відомостей та без оцінки їх правомірності - до набрання законної сили рішенням суду у цій справі;

- заборонити Національній поліції України використовувати відомості про ОСОБА_1 як особу, що підлягає доставленню до ІНФОРМАЦІЯ_1 , що містяться в інформаційних обліках Національної поліції України на підставі звернення зазначеного територіального центру комплектування та соціальної підтримки - до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить подальше виконання рішення суду, у разі задоволення позову, оскільки позивач може бути примусово мобілізований та може набути нового юридичного статусу військовослужбовця.

В той час, як вжиття заходів забезпечення позову зумовлене наявністю очевидних ознак протиправності дій суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи.

Невжиття заходів щодо забезпечення позову призведе до призову позивача на військову службу під час мобілізації в особливий період, що у свою чергу ускладнить чи унеможливить шляхом виконання рішення суду, у випадку його задоволення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції обґрунтована тим, що:

- сам по собі факт незгоди заявника із діями, які є предметом позову не може слугувати беззаперечним доказом того, що таке рішення (дії/бездіяльність) є протиправними;

- у свою чергу надання судом правової оцінки оспорюваному акту індивідуальної дії на етапі розгляду заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви фактично буде мати наслідком вирішення спору по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову;

- згідно Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період перевірка підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюються після проходження військовозобов`язаними медичного огляду для визначення придатності до військової служби. Після цього здійснюється документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації, відправлення призваних громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби. Тому, отримання військового квитка, повісток, направлення на медичну комісію, оформлення відстрочок тощо є лише етапом процесу мобілізації;

- вжиття заходів забезпечення позову є передчасним.

- отримання повісток, на які посилається заявник, проходження ВЛК, є лише засобами оповіщення військовозобов`язаної особи для її прибуття на вказану дату до територіального центру комплектування та встановлення стану здоров`я особи, та не має обов`язкового наслідку залучення до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, зокрема, без документального оформлення призову на військову службу під час мобілізації;

- безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів взаємовідносин. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі;

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу про відмову у вжитті заходів забезпечення позову у справі №320/15312/26 як таку, що постановлена з істотним порушенням норм процесуального права; відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та вжити такі заходи:

- заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 використовувати внесені до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку з підставою «Не пройшли (відмовились від проходження) ВЛК» від 05.03.2026 як підставу для будь-яких дій щодо ОСОБА_1 - до набрання законної сили рішенням суду у цій справі;

- заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії, спрямовані на ініціювання затримання та доставлення ОСОБА_1 , у тому числі шляхом направлення або підтримання відповідних відомостей у Реєстрі та інформаційної взаємодії з органами Національної поліції України - до набрання законної сили рішенням суду у цій справі;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 невідкладно, але не пізніше наступного робочого дня з моменту постановлення ухвали, вжити заходів щодо відкликання раніше направленого до Національної поліції України звернення про доставлення ОСОБА_1 - до набрання законної сили рішенням суду у цій справі. Зазначений захід є тимчасовим і менш інтенсивним варіантом позовної вимоги № 3 про направлення НПУ повідомлення відповідно до абзацу сімнадцятого пункту 79 Порядку № 1487; без його вжиття заборони, передбачені пунктами 3.1 та 3.2 цього клопотання, є неефективними, оскільки вже наявні відомості в інформаційних обліках НПУ діятимуть незалежно від будь-яких обмежень, накладених на ТЦК. Зазначений захід є зворотним та тимчасовим: у разі відмови у позові Відповідач має право повторно звернутися до НПУ на загальних підставах. Таким чином, він не вичерпує і не підміняє позовну вимогу № 3, яка передбачає остаточне повідомлення з оцінкою правомірності дій Відповідача;

- заборонити Національній поліції України використовувати відомості про ОСОБА_1 як особу, що підлягає доставленню до ІНФОРМАЦІЯ_1 , що містяться в інформаційних обліках Національної поліції України на підставі звернення зазначеного центру - до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що:

- суд не надав жодної оцінки фактичному предмету заяви про забезпечення, що є порушенням статей 9, 77, 150 Кодексу адміністративного судочинства України;

- у заяві про забезпечення позову Скаржник зазначив і документально підтвердив (Пояснення позивача щодо обставин зупинення від 06.04.2026, долучене до заяви про забезпечення позову від 20.04.2026), що 06 квітня 2026 року він був фактично зупинений працівником Національної поліції України, який повідомив про його перебування в інформаційних обліках як особи, що підлягає доставленню до Відповідача;

- процедура примусового доставлення Скаржника вже розпочата - це не ризик на майбутнє, а факт що відбувається. Механізм державного примусу вже запущений: відомості внесено до Реєстру > ТЦК звернувся до НПУ > Скаржника внесено до інформаційних обліків як особу що підлягає доставленню > 06.04.2026 працівник поліції фактично зупинив Скаржника на підставі цих обліків. Кожна ланка цього ланцюга є документально підтвердженою. Забезпечення позову потрібне не для запобігання гіпотетичному майбутньому порушенню - а для зупинення вже запущеного механізму адміністративного примусу до ухвалення рішення судом. Така ситуація створює постійну можливість затримання у будь-який момент без додаткових рішень - що і становить реальну та триваючу загрозу в розумінні пункту 1 частини другої статті 150 КАС України;

- доставлення особи до ТЦК є заходом забезпечення провадження у справі про адміністративне правопорушення у розумінні статті 259 КУпАП, звичайним та передбаченим законом процесуальним наслідком якого є складання протоколу за статтею 210 КУпАП та винесення відповідної постанови; протокол та постанова як документи, що підтверджують притягнення до адміністративної відповідальності, є тією єдиною законною підставою для внесення відповідних відомостей до Реєстру відповідно до пункту 20-1 частини першої статті 7 Закону № 1951-VIII. Таким чином, у разі невжиття заходів забезпечення оскаржувані відомості запускають механізм державного примусу, кінцевим результатом якого є виникнення нових, вже формально обґрунтованих записів у Реєстрі - тих самих, що є предметом цього позову;

- відповідно до усталеної практики ЄСПЛ щодо статті 5 Конвенції, достатньою підставою для її застосування є наявність реального та безпосереднього ризику обмеження свободи, а не його повна реалізація. У справі Shimovolos v. Russia (no. 30194/09) ЄСПЛ визнав, що саме перебування особи в інформаційних базах органів влади як особи що підлягає затриманню є достатньою підставою для застосування статті 5 Конвенції - незалежно від того, чи відбулося фактичне затримання;

- суд не врахував, що відсутність будь-яких пояснень Відповідача щодо підстав внесення запису від 05.03.2026 не спростовує prima facie доводи позивача, а навпаки - посилює їх, оскільки відповідно до частини другої статті 77 КАС України саме суб`єкт владних повноважень зобов`язаний доводити правомірність своїх дій;

- військово-обліковий документ, сформований у застосунку «Дія» станом на листопад 2025 року (Додаток 2 до заяви про забезпечення позову), підтверджує, що відомості про інвалідність III групи Скаржника були присутні в Реєстрі та актуалізовані у 2024 році. Відповідно, станом на 05.03.2026 - дату внесення оскаржуваного запису - Відповідач мав у своєму розпорядженні через електронну інформаційну взаємодію відомості про інвалідність Скаржника і в силу прямої законодавчої заборони не мав права направляти його на ВЛК;

- з цього випливає пряма логічна послідовність: відомості про інвалідність наявні у Реєстрі > направлення на ВЛК прямо заборонено законом > юридично неможливо зафіксувати «відмову» від заходу, який не мав права відбутися > запис від 05.03.2026 є очевидно протиправним незалежно від питання про протокол. Це є самостійною та очевидною ознакою протиправності в розумінні пункту 2 частини другої статті 150 КАС України, яка може бути встановлена судом безпосередньо з тексту нормативного акта та документа, наявного у матеріалах справи;

- існує реальна та безпосередня загроза порушення особистої свободи Позивача до ухвалення рішення суду у справі та ризик незаконного доставлення Позивача у будь-який момент;

- наслідком вжиття заходів є тимчасова заборона Відповідачу використовувати конкретні відомості щодо конкретної особи - захід мінімальний, тимчасовий та індивідуалізований, що жодним чином не обмежує діяльність ТЦК в цілому. Порівняльний аналіз цих наслідків очевидно свідчить на користь вжиття заходів: потенційна шкода від їх невжиття є незворотною та інтенсивною у двох незалежних вимірах, тоді як обмеження для Відповідача є мінімальним і тимчасовим. Суд першої інстанції цього аналізу не здійснив - і тим самим фактично ухилився від виконання прямого припису частини другої статті 151 КАС України. Відмова у забезпеченні позову в умовах триваючого ризику позбавлення свободи робить судовий захист ілюзорним у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - що є самостійною підставою для вжиття заходів забезпечення.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надійшло.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2026 року продовжено строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частин першої, другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з частинами першою, другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Отже, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача на цьому етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.

Предметом спору є протиправні дії відповідача щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення позивачем правил військового обліку та зобов`язання відповідача вчинити дії, необхідні для усунення наслідків внесення недостовірних персональних даних до Реєстру.

Позивач обрав такий засіб забезпечення позову як заборона відповідачу використовувати внесені до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку, заборона відповідачу вчиняти дії, спрямовані на ініціювання затримання та доставлення позивача, зобов`язання відповідача вжити заходів щодо відкликання раніше направленого до Національної поліції України звернення про доставлення; забороні Національній поліції України використовувати відомості стосовно позивача як особи, що підлягає доставленню до відповідача.

Колегія суддів зазначає, що у разі якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії та забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то вони повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.

Отже, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має встановити наявність саме таких ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, а не встановлювати правомірність/протиправність оскаржуваного рішення на цій стадії.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16509/18, від 06 лютого 2019 року у справі № 826/13306/18, від 20 травня 2020 року у справі № 640/11330/19.

Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.

Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його і отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (пункт 54 рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України").

Частиною шостою статті 154 КАС України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Таким чином, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Водночас в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Аналогічний підхід щодо застосування положень статей 150, 151 КАС України прослідковується з судової практики Верховного Суду, зокрема у справах № 140/8745/21, № 440/9568/22, № 420/21952/21, № 160/20102/23, № 520/33506/23, № 620/14305/23, № 240/32536/23.

Варто зазначити, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Водночас сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

За таких обставин та правового врегулювання зазначені позивачем у заяві про забезпечення позову доводи не дають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову, що передбачені статтею 151 КАС України, оскільки заявником у цій справі жодним чином не доведено та документально не підтверджено обставини (матеріали справи не містять належних та допустимих доказів), які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили їх захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення чи які б свідчили про реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позов, як і не надано доказів можливості настання невідворотних наслідків для позивача. Тобто, позивач у межах цієї справи навів лише загальні твердження про можливість настання негативних наслідків проте, жодної конкретної аргументації не вказано та доказів на її підтвердження не надано.

Доводи позивача є його суб`єктивними припущеннями.

Безумовно, рішення чи дії контролюючих органів справляють певний вплив на підконтрольні установи. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які заявник оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, чого не відбулось у цій справі, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Також, позивач не навів у заяві про забезпечення позову очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення відповідача поза обґрунтованим сумнівом.

Отже, суд першої інстанції цілком правомірно відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.

За вказаних обставин, колегія суддів відмовляє у задоволенні апеляційної скарги позивача.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року - залишити без змін.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач С.В. Златін

Суддя С.В. Воловик

Суддя Є.Д. Кравченко

Повний текст судового рішення виготовлено 27 серпня 2026 року.